Світські і церковні гоноративи у пам'ятці літописно-ділової писемності

6)інколи до складу гонорифічної конструкції літописець вводить приналежність титулованої особи до тої чи іншої місцевості (відтопонімічну складову): "Білгородський княже Григорію Григоровичу Ромадановський, чому у Глухові раду з товаришами не учинили і не обговорили указ великого государя, його царської пресвітлої величності…"[23,с.503], "Київський Костянтине Слолонина, переяславський Іване Єфименко, стародубський Петре Івановичу, сину Рославченка, прохаємо милостиво всіх вас, щоб ніхто не важився проти нас, до кожного зосібна, від найбільших до найменших, на жодну помсту - ні державний маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, а на останок ніхто з приватних осіб." [23,с.518]

На думку дослідників в німецькій мові є слово "гауптман", що перекладається як начальник, староста, головний чоловік. Вчені вважають, що від нього й походить польське "гетьман", яке прийшло й на Україну, спершу означаючи виборного ватажка козацького війська, а згодом правителя всієї України і головокомандуючого козацького війська. Є також версії і про те, що слова "гетьман" треба виводити від імені відомого литовського князя Гедиміна, значнішого в історії як Гедимінаса[58,с.43].

Король - виникло на основі власного імені володаря франків Карла Великого, введене від двн. Karl, виведення від псл. koriti "покоряти" або від герм. karlija "вільна людина" [58,с.43]

Цар - титул, прийнятий в 1547 р. Іваном Грозним. Українське - цар, давньоруське - цьсарь - в якості позначення візантійського імператора, російське - "царь (властитель, государь)", татари свого хана царем називали, в Болгарії цар - це давньоболгарський правитель, починаючи з царя Сімеона(917р.) [58,с.44].

Отже, в літописі Самійла Величка зустрічається велика кількість світських гоноративів. При ознайомленні з вищезазначеним історичним твором насамперед впадає в око той факт, що засобом вираження шанобливої ввічливості виступало величання до государя, князя, царя, гетьмана. В літописі Самійла Величка ми бачимо, що автору не байдужа доля країни, братів-козаків, тому він постійно звертається до гетьманів з проханням захистити їх. Звертається літописець і до царів, князів та королів з різноманітними побажаннями, порадами, які спрямовані на те, щоб життя "козацької родини" покращилося.

Одним з найпоширеніших звертань до соратників, членів свого племені в літописі виступали лексеми "брат" і "товариш". Самійло Величко служив в Запорізькому війську і тому добре знав, що відносини між козаками наскільки хороші, що "товариш по шаблі" нерідко називався братом.

Важливим лексичним засобом вираження ввічливості в літописі Самійла Величка було звертання "пан", "панове", "панство". Лексема "пан" разом з дружніми та шанобливими означеннями і прикладками утворювали звертальні конструкції та формули ввічливості для використання в ситуації звертання.

Зустрічається у літописі і мовно-етикетні формули "ваша милосте", "ваша величносте", "ваша ясновельможносте". Ми бачимо, що автор в різних ситуаціях вживає різні гоноративи, це залежить від особи до якої звертається і від ситуації за якої звертається. Те, як Самійло Величко вміє вдало звернутися до тієї чи іншої особи ми мали нагоду простежити на сторінках літопису.

РОЗДІЛ 3. ЦЕРКОВНІ ГОНОРАТИВИ В ЛІТОПИСІ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

Одна із дослідниць мовного етикету - Добосевич відзначила, що в проповіді гоноратив виступає найефективнішим засобом зосередження і підтримання уваги, своєрідним ідентифікатором, який визначає ступінь важливості сказаного [40,с.202].

На нашу думку одне із завдань літописця - утвердити слухачів у вірі. Цим зумовлені номінації адресатів гоноративів за релігійною ознакою. Перед тим, як розпочати розгляд церковних гоноративів в літописі Самійла Величка слід зазначити, що головним критерієм розрізнення церковних і світських гоноративів для нас був зміст твору.

Типовими для дослідження літопису Самійла Величка є гоноративи, виражені словосполученням із прикметником православний, напр.: Православні християни, дуже просимо ваших милостей, що як тільки маєте які звістки про ворожі замисли…[23,с.607]; Православні християни, дякуйте Богу за життя вночі, а за те що від смерті вберіг - зранку[23,с.305]. Такі ж гоноративи побутували і в інших жанрах тогочасної писемності.

На стилістичну виразність гоноративів у традиційній проповіді звернула увагу Г. Чуба і відзначила, що вони є вагомим заходом впливу на слухача та конкретизації проповіді. З-поміж гоноративів, вона виокремлює гоноратив з лексемою брат " уживається переважно у формі множини чи збірності", за допомогою яких українські проповідники намагаються створити атмосферу рівності, поваги, братерства та прихильності [72,с.22].

Гоноративи з лексичним компонентом брат широко представлені і в літописі, де вони виконують аналогічну функцію, напр.: Тільки молю вас, брати улюблені, ідіть на це діло боже, скинувши гріховний тягар через святе покаяння[23,с.584]. Виражальні можливості у структурі гоноратива посилюються за допомогою:

1) присвійних займенників, напр.: Брати наші, савромати і русини маймо же одного Бога і єдине божество [23,с.24].

2) епітетів, напр.: улюблені мої брати, чи я вас хоч раз зрадив, чи хоч раз моя шабля осторонь ходила? [23,с.699]

Відзначимо, що гоноративи, виражені словом брат та похідними, які втрачають семантику "кровна спорідненість", дуже поширені у народнорозмовній мові.

Специфікою проповіді як різновиду релігійного жанру зумовлені гоноративи, адресатами, в яких є священики ІІ і ІІІ ступеня священства . Здебільшого такі звертання містяться в кінці всієї проповіді або її вступної частини, напр.: Преосвященний, благословний митрополите, найвищий екзархосвятійшої київської та галицької митрополії, пане всієї Сарматії Польської та Подільської [23,с.681]; Вони хочуть заволодіти народом нашим, навести на нього по своїй безбожній волі шкідливу для душі, супротивну правилам священних і святих отців наших унію, всебачущий Господе!.

Звертання до Бога, Ісуса Христа позначені підсиленою експресією, що досягається різними засобами : вживанням присвійних займенників, вживанням підсилювальної частки, ампліфікацією звертань, виражених прямою мовою та перифразом, напр.: Ти ж пане і Боже наш, який з щільної доброти своєї і любові до народу людського без жодних заслуг наших з неба спустився і людиною стати звелів; Спасителю мій, Ісусе Христосе, живущий, смерті незнаючий, допоможи нам з нашим гетьманом і малоросійським військом, так само як допоміг Неплюєву з великоросійським військом [23,с.670]; "Тебе ,Христосе Спасителю мій, прошу навести світло на людей нерозумних, злочинців, що стають ними з невігластва чи від лихих звичаїв", - це підтверджує апостол і до римлян [23,с.681]. Тільки зрідка трапляються звертання до Бога, виражені одним словом, напр.: Отож, бажаючи всюду спасіння й користі християнських душ, достойних сущих синів східної православної церкви, Христосе, дбай, щоб зберегти єдність духу в союзі миру, в ученні і в заповіді, здавна затверджених від святих отців [23,с.581]; Господи, сотвори або справ стопи їхні на шлях миру [23,с.682]; Про це, май, Боже, дбання, щоб ті добра було віднайдено і віддано в руки архімандриту [23,с.682].

Лексичним компонентом майже кожної гоноративної конструкції є слово православний або християнський. Таке ідеологічне уточнення, зважаючи на час релігійної полеміки, було чи не постійним гоноративом. Однак у казаннях, адресатами яких були воїни, семантика, означення православний або християнський ускладнюється і набуває характеру різкого протиставлення іновірцям по опозиційній лінії "свій - чужий (ворог)". Акцент на ідеологемі православний досягається шляхом її повороту і утверджує безапеляційну істинність православної віри та посилює переконаність у справедливості війни проти нехристиян, виражає високу позитивну суспільну оцінку воїнам, які захищають православну Вітчизну від невірних турків і татар, напр.: Жоден цар, жоден гетьман мудрий, якщо хоче ворогів перемогти не повинен сподіватися тілько на Бога, читачу православний [23,с.632]. Збираючись на ту справедливу війну проти недругів Христових, бажайте собі того аби перемогти їх, православні воїни [23,с.630].

Прагненням застерегти читачів від необачних учинків Самійло Величко вводить у свій літопис уявних чи присутніх адресатів звертання, напр.: Православні сини, що живуть нині во Христі, повинуйтеся наставникам вашим і покоряйтеся, бо вони дбають про душі ваші [23,с.649]. Не гнівайте, іновірці, батька нашого [23,с.687]. Не просіте у Бога того чого насправді бажає ваше тіло, а не душа (звернення до уявного читача).

Отже, серед церковних гоноративів, які зустрічаються в літописі Самійла Величка розрізняють звертання до православних слухачів, читачів, мирян, до Господа Бога, до священнослужителів. Церковні гоноративи майже не вживаються без епітетів, які підкреслюють повагу, авторитетність або шану до того про кого говорить літописець.

3.1 Функціонування гоноратива "Бог" у літописі Самійла Величка

Самійло Величко був людиною віруючою, проживши складне й мученицьке життя, літописець не зневірився. Він завжди з особливим пієтетом говорить про Всевишнього, звертається до нього з надією покращити життя українського народу: "Господи, зглянься над бідноязикими незахищеними дітьми твоїми, допоможи їм в справі нелегкій і якщо забувають про молитву, так то не серце, Господи, забуває, а тіло виснажене та натомлене…"[23,с.738], "Всемогутній Боже! Надалі сприяй зброї їхньої царської величності на Божу хвалу, на помноження в цілому світі православ'я втіхи християнської"[23,с.738]. Наведені рядки свідчать про високий дух цієї людини, її глибоку й щиру віру, відчуття присутності Бога й божественного в різних проявах цього світу. Стверджувати про релігійність і високу віру Самійла Величка ми можемо, детально проаналізувавши його літопис.

Ганна Нарабенко в своїй статті "Бог в житті віків"[34,с.103] говорить, що Самійло Величко в своєму літописі "не розмежовує звернення до Бога та Ісуса Христа, подаючи їх як слова синонімічні". Ми не погоджуємося з дослідницею, оскільки знаємо, що С. Величко був людиною віруючою і добре знав, що Ісус Христос - син Божий, а не синонімічна назва до слова Бог. На підтвердження своїх слів наводимо приклади з літопису: "Боже, милостивий Ісусе, святі апостоли й свята Марія, хай так просвітиться світ ваш, щоб було видно" [23,с.755], "Ісус Христос, син Христа Господа, є, хвала батьку твоєму, на Київському горизонті такі публічні місця, на славу божу, для розширення православної церкви, а ворогам на заздрість" [23,с.700], "Боже, славленому в святій трійці: всемогутній отець, господні сили і сину- переможцю, воздаємо (на незвіданий твій дар) подяку, і сину твоєму Ісусу, який зійшов у вогні та шумі бурливого дихання на збурення та пагубу єрихонських стін…"[23,с.741]

Кожне зі звертань літописця до Бога - окреме його одкровення, його розмова з Богом. Це - вироблені й вистраждані рядки до Бога, у яких не має й натяку на дорікання Всевишньому за долю, яка судилася українському народу. Навпаки, іноді літописець випрошує в Бога страждань, як випрошували їх перші християни "для очищення, для катарсису"[71,с.44]. "Господи, гніву пречистого благаю…"[23,с.759]. Лише той , у кого глибока віра й глибинне знання християнської філософії, зрозуміє заклик автора. У бідах гартується й душа людини, її дух. Це чудово усвідомлює Самійло Величко і просить у Бога, щоб "не послаблював гніву свого всевишнього, бо інакше не зуміють брати-козаки з недругами посперечатися"[23,с.519], "Милостивий Боже, ти вже мені й так достатньо допоміг…, допоможи ліпше моїм побратимам, що під ляхами лягають" [23,с.520].

Кожне звертання до Бога - це окреме прохання, ці прохання різні, а в окремих випадках й суперечливі: коли мова в літописі йдеться про зрадника І. Виговського, антидуховні вчинки І. Брюховецького, П. Тетері, Д. Многогрішного, М. Ханенка - то літописець прохає в Бога смерті: "Пам'ятай, зраднику, в усіх ділах твоїх останнє - твоє, знай, що людина є смертна, тепер живеш, а на ранок жити перестанеш, і хоч би весь світ придбав би собі, але душу свою позбавив би вічної божої благодаті…Боже, відмовся від сина свого неблагочестивого, сина-запроданця, якому лиходіяння з рук сходить. Вбий його, Боже, карою неба або ми вб'ємо карою серця та розуму!"[23,с.536], "Та хіба ж я цього чекав, Боже, від свого народу? Закрий мені очі своєю рукою…"[23,с.691], "То як подохне той пес Ханенко, Боже, то ніхто й не змочить око з благородних"[23,с.493], а коли розповідає про діяльність Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи - то просить у Господа подовжити їх життя і зробити невмирущими. "Боженько милостивий, преласкавий, перемогучий …нехай у нашого батька Богдана життя довге буде, оберігай його Святосте Всевишній, Боже наш єдиний, як сина свого "[23,с.296], "Боже, оскільки з ласки твоєї і з приязні братів наших, війська городового малоросійського, став Мазепа замість гетьмана Поповича гетьманом нашої вітчизни, бувши людиною розумною й моторною, дай йому років багацько, щоб все добре справляв у нашій Малоросійській Вітчизні"[23,с.668].

Про глибинне знання Біблії та канонів християнського вчення Самійлом Величком свідчить використання ним у літописі біблійної фразеології та цитування "Даждь нам, Боже, десь!"[23,с.317], "Уваж і роздивися цілковито, Юдин товаришу, (бо той продав жидам на вбиття свого доброго вчителя і спасителя світу Христа, а ти почав без його, Божого, страху продавати нас, православних і справдешніх його, Христових рабів, за потрібну тобі ласку), чи ж слушно чиниш і чи є твоє злодіяння великою перепоною твоєму спасінню. "Добрий чоловік, - каже божественне євангельське писання,- з доброго скарбу серця свого виносить добре, а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе ", - так чинить і ваша милість, пане Дорошенку, завжди ворогуючи з нами, Запорозьким військом, бо від справ твоїх пізнаємо тебе за тими ж євангельськими словами: " За плодом їхнім пізнаєте їх"…" Послуговується автор літопису й традиційними канонічними церковними зворотами "Наблизь мене, Боже, до правди, щоб мав розум на пораду." [23,с.457], "Лиш ти мене, Господи-Боже прости!" [23,с.458].

Самійло Величко, напевно для уникнення тавтології замінює гоноратив Бог на синонімічний йому Ваша Святосте: "Ваша Святосте разом з апостолами, подивіться, як ми дбаємо про церковне благополуччя" [23,с.735].

Зустрічається в літописі Самійла Величка й персоніфікація Господа. Так, Станіслав Яблоновський, краківський каштелян, великий коронний гетьман, звертається до Бога за допомогою гоноратива "пане Боже": "Пане Боже, просимо Вас про допомогу в щасливому довершенні перемоги над ворогом, оскільки й сумніватися не треба в добрих успіхах при такій великій силі та впорядкуванні їхніх пресвітлих державних царських величностей і при дозорливості вашої милості милостивого пана" [23,с.740].

В літописі зустрічається демінутивний варіант гонорафічної лексеми Бог - Боженько: "Боженько ласкавий, котрий здійснив своїм душеутішним виконанням бажання всіх рівних, дай нині при незвіданому сприянні тріумфальну перемогу" [23,с.741], "Боженько, дай сили нам над ворогами, що огуду шлють святу єдинобожественну тройцю… " [23,с.741].

Як ми вже зазначали, Самійло Величко був людиною глибокої віри і дуже поважав Бога, мав його за співрозмовника, наставника, товариша. Саме цим пояснюється увиразнення гонорафічної лексеми Бог словами-епітетами: милостивий, всемогутній, ясновельможний, далеко- глядний, улюблений "Улюблений Боже, дай же ти сили, щоб наша міць ворогів підкосила" [23,с.653], "Далекоглядний Боже, тримай Іскру в своєму дозорі, нехай Побожність в нього стане праворуч, а Доброчиння - ліворуч" [23,с.532], "Ясновельможний Боже, не нам, але імені твоєму дай славу від усіх сил небесних, що славиться нині і на безконечні віки. Амінь."[23,с.584], "Всемогутній Боже, будь посібником цьому православному воїнству, покривай їх омофором своїм від ворожих стріл…" [23,с.541], "Милостивий Боже, огороди стадо це словесне стіною твого благословення, хай знеможеться лук сильних ворогів, а безсилі підпережуться силою"[23,с.672] .

Отже, Самійло Величко щиро вірив в те, що бог не тільки існує, а й чує молитви кожної людини. Тому літописець часто звертається до нього за допомогою або порадою. Через це звертання до Всевишнього увиразнюються словами-епітетами, в надії здобути милість Господа Бога та привернути її до долі українського народу.

3.2 Звертання до церковних сановників на сторіноках літопису Самійла Величка

Неодноразово Самійло Величко зі сторінок літопису звертається до людей, які на землі наділені Божою владою: патріархи, митрополити, священики, ксьондзи, архієпископи, пастирі: "Преосвященний митрополите, найвищий екзархо святішої київської та галицької митрополії, пане всієї Сарматії Польської та Подільської, в духу святому брате і спів служителю нашої смиренної покірливості"(звернення до Досифія, патріарха святого міста Єрусалима та всієї Палестини)[23,с.681], "Ясновельможний у Бозі превелебний милостивий ксьондзе, архієпископе чернігівський, мій вельми милостивмй пане і милостивий добродію!"(звертання до чернігівського архієпископа Теодосія Углицького)[23,с.720], "Божою милістю святішому і всеблаженному великому пану кир Адріяну, московському архієпископу, всієї Росії та всіх північних країн патріарху, отцю отцям і архіпастирю пастирям, моєму премилостивому отцю архіпастирю і великому благодійнику вашої всеблаженної святій шості …" [23,с.726] "Ясно превелебний у Бозі милостивий отче митрополите київський і всієї Русі, мій вельми милостивий пане, отче, пастирю і добродію" [23,с.747]

Літописець вважає, що вони мають прямий контакт з Богом і молитви з їхніх вуст Господь вислуховує в першу чергу. "Найсвятіші люди на нашій землі, і слово ваше святіше од нашого, і слово ваше милостивий Бог чує на обидва вуха, так де ж ви, служителі Божі..?" [23,с.555], "Ти ж , о божественний святителю, прехороший пасторе, премилостивий отче, премудрий учителю, предобрий наставнице, співпрестольнику з апостолами, лікарю премилосердний, служителю богоприємний, світильниче пресвітлий, вождю дуже справний, архієрею божий, дивний чудотворче, отче святий Олексію, попрохай у Бога безпеки для народу, тебе він скоріше від нас почує, бо ти є сином старшим, найбільш наближеним, а ми - середульші" [23,с.584].

В літописі ми бачимо, що до кожної духовної особи Самійло Величко звертається по різному: до патріарха - Ваша Святосте!, до митрополита - Ваше Блаженство!, Ваше Високопреосвященство!, до архієпископів - Ваше Високопреосвященство!, до єпископів - Ваше Преосвященство!

Ваше Преосвященство Йосифу Шумлянський, єпископу львівський, галицький та Кам'янець-Подільський! [23,с.768], "Ясновельможий милостивий Адріяне, милістю божою архієпископ московський і всієї Росії та всіх північних країн! Звертаємося до Вашого Високопреосвященства за порадою…" [23,с.773], "Покірно доношу Вашому Блаженству, великому митрополиту Ієромонаху Герасиму, наміснику Чернігівської кафедри, вашій пресвітлій премудрості, що мій посланець на ймення Петро Волошин натрапив на той час, коли настала переміна" [23,с.775] "Ваше Високопреосвященство милостивий митрополит Іоникій святої Синайської гори!" [23,с.781], "Оскільки за Божим дбанням межи державою Оттоманською та Річчю Посполитою Польською настав мир…дякуємо за молитви та діяння, Ваше Святосте!" (мова йдеться про Калинника божою милістю архієпископа константинопольського, Нового Риму і вселенського Патріарха) [23,с.803].

Вживання великої кількості слів-епітетів поряд з гоноративами на позначення сану богослужителя використовується з метою передати своє шанобливе ставлення до "старших синів Бога" [23,с.584]: "Яснопреосвя- щенний і пречесний панотче у Христі, достойний найбільшої честі! [23,с.697], "Пречесний і святий пане у Хресті, отче!" [23,с.698], "Превелебний і багатосильний пане у Христі, всечесний отче!" [23,с.699], "…божественний святителю, служителю богоприємний, дивний чудотворче, святіший за святих в діяннях своїх, прешанований людом всесвітнім і мною особисто дуже шанований, архієпископе московський Адріяне.." [23,с.723].

Для звернення до духовних осіб використовувався гоноратив Отче!, до якого додавалися відповідні сану означення. "Превелебний в Бозі пане отче ігумен білостоцький, мій ласкавий отче і приятелю!" [23,с.766], "Ясновельможий і в Бозі преосвященний милостивий отче, митрополите київський, мій вельми милостивий пане-брате і сослужителю" [23,с.767], "Яснопревелебніший, у Бозі милостивий отче митрополите київський, мій вельми милостивий пане пастирю і добродію!" [23,с.769]

У множині до духовних осіб Самійло Величко звертається: Преосвященні владики, Всечесні отці: "Преосвященні владики, Всечесні отці, треба не лише шанувати всемогутнього Бога, а бути подобою його Всемогутості" [23,с.690].

Отже, серед гоноративів, засвідчених у літописі Самійла Величка, виокремлюємо звернення до слухачів-мирян. Особливості номінації адресатів звернення засвідчують, що вони виконують не тільки етикетну функцію. Називаючи осіб, до яких звернена мова, гоноративи виражають ставлення мовця до присутніх, часто ідентифікують їх за конфесійною ознакою, що зумовлено не тільки специфікою жанру, а й розпалом релігійної полеміки в ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Номінація осіб у складі звертань (особливо брат) демонструють спільні риси з народнорозмовною мовою.

Самійло Величко був людиною глибоковіруючою і через це мав надію, що Бог не покине його в тяжку хвилину. Він не соромиться просити допомоги у Господа не тільки для себе, а й для свого народу. І тому його звертання-молитви такі вистраждані, одкровенні, у них не має й натяку на дорікання Всевишньому за долю, яка судилася українському народу. Самійло Величко дуже поважав Бога, спілкувався з ним, просив поради, як у товариша, мав його за співрозмовника і за наставника. Саме цим і пояснюється в літописі така велика кількість звертань до Бога та Ісуса Христа, що можна вважати однією з визначальних стилеутворювальних рис релігійного жанру. Зі сторінок літопису Самійло Величко нерідко звертається до патріархів, митрополитів, священників, архієпископів, пастирів в надії, що останні допоможуть своїми молитвами українському народу. Літописець вважав священнослужителів "старшими синами Бога" і тому з великою шаною ставився до них. Про це говорить велика кількість шанобливих слів-епітетів поряд з гоноративами на позначення сану богослужителя.

Крім семантики ключового слова, стилістичні можливості гоноративів увиразнюють епітети, підсилювальні частки, присвійні займенники. Ці засоби, що властиві і народнорозмовній стилістиці, забезпечують високий художній рівень літопису Самійла Величка.

ВИСНОВКИ

1. Мовний етикет як частина загального етикету посідає важливе місце у національній культурі. Потреба виразити ставлення до співрозмовника та оточення була тим визначальним стимулом, що сприяв виробленню етикетно-гонорифічних функцій у певних граматичних формах, займенників і дієслів, та розвитку гонорифічної семантики в лексичних елементів.

Історія українських засобів ввічливості, особливо слів-гоноративів, свідчить про значну залежність функціонування їх від суспільно-політичних умов (пор. історію гоноративів добродій, пан), що створює часом навіть можливість державного декретування гонорифічної лексики "товариш". Граматичні, лексико-граматичні, та лексичні засоби гоноративності перебувають у певному зв'язку.

У староукраїнський період ХIV-ХVIII ст. ще певний час використовувався гоноратив "господин", але пізніше цю функцію перебирають на себе гоноративи "пан", "панове", а також "добродій". Очевидно, зазначені гоноративи в нашій мові набули поширення в результаті її контактів із польською мовою, яка в свою чергу взаємодіяла з чеською. Певний час гоноративи "господин", "пан", "товариш" функціонують у мові паралельно, взаємно заступаючи один одного. Згодом гоноративи "пан", "товариш" утверджуються в ролі світських звертань, а гоноратив "господин" залишається в конфесійній сфері, яка є найконсервативнішою щодо збереження архаїчних елементів. Гоноратив "брате" стає дружньо-довірливим, а вираз "запанібрата" набуває фамільярного значення. Важливим засобом вираження ввічливості в цей період були формули: "ваше величество", "ваше вельможносте" і под., що з'явились, очевидно, під впливом російської мови. Всі процеси, що відбувалися в той період не могли не відзначитися автором літопису.

Серед гоноративів, засвідчених у літописі Самійла Величка, виокремлюємо звернення до слухачів. Особливості номінації адресатів звернення засвідчують, що вони виконують не тільки етикетну функцію. Називаючи осіб, до яких звернена мова, гоноративи виражають ставлення мовця до присутніх, часто ідентифікують їх за конфесійною ознакою, що зумовлено не тільки специфікою жанру, а й розпалом релігійної полеміки в ХVІІ - початку ХVІІІ ст. Номінація осіб у складі звертань (особливо брат) демонструють спільні риси з народнорозмовною мовою.

2. Гоноративи в літописі Самійла Величка виконують роль встановлення і підтримування контакту між співрозмовниками. Вони успішно застосовуються в будь-якій сфері мовленнєвої взаємодії - офіційній і неофіційній. Оскільки гоноратив - це "етикетна мовна формула", то з самого терміну можна визначити сферу його використання, тобто етикет і мову. Ми б хотіли зазначити, що ввічливі звертання вживаються скрізь, в будь-якій сфері людської діяльності. Прогрес суспільства вносить, відповідно до практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо поява радіо, телевізора й особливо телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування, це стосується безперечно і гоноративів.

3. В літописі Самійла Величка зустрічається велика кількість світських гоноративів. У звертаннях до осіб, які мають високий соціальний статусний ранг, використовувалися гоноративи, які диктувалися правилами мовленнєвого етикету XVII-XVIIIст.: князю, царю, государю, гетьмане. Вони несуть у собі ознаку вищого соціального статусу адресата, вказують на звеличення особи й відзначають суперстандартність спілкування та дотримання субординації між адресантом та адресатом. Офіційна ввічлива тональність звертання відбиває нерівну соціальну позицію співрозмовників.

Одним з найпоширеніших звертань до соратників, членів свого племені в літописі виступали лексеми "брат" і "товариш". Гоноратив "товариш" в літописі переважно вживається в своєму первинному значенні - друг, приятель і використовується для підкреслення між адресантами близької психологічної дистанції. Світські гоноративи доповнюють найменування осіб, взаємини яких ґрунтуються на близькій психологічній дистанції, на спільних інтересах, дружбі між адресантами. Гоноратив "товариш" завдяки оцінним словам "щирий", "великий" вносять позитивну тональність у писемне та усне спілкування. Самійло Величко служив в Запорізькому війську і тому добре знав, що відносини між козаками наскільки хороші, що "товариш по шаблі" нерідко називався братом.

Важливим лексичним засобом вираження ввічливості в літописі Самійла Величка було звертання "пан", "панове", "панство", які вживаються у статусно-маркованих ситуаціях у взаєминах нижчий / вищому. Слід зауважити, що в українській мові світський гоноратив "пан" вживається щонайменше сім століть, проте спочатку стосувався лише особ з висхідним статусним вектором (що належали до вищих верств населення), а потім і до осіб з низхідним статусним вектором (козаків, міщан, селян). Залежно від статусно-маркованої ситуації вони можуть розглядатися як світські гоноративи або ж як загальні звертання. Ввічливі прикметники високоповажний і вельмишановний у препозиції виконують не стільки оцінну, скільки етикетну функцію. Лексема "пан" разом з дружніми та шанобливими означеннями і прикладками утворювали звертальні конструкції та формули ввічливості для використання в ситуації звертання.

4. Самійло Величко був людиною глибоковіруючою і через це мав надію, що Бог не покине його в тяжку хвилину. Він не соромиться просити допомоги у Господа не тільки для себе, а й для свого народу. І тому його звертання-молитви такі вистраждані, одкровенні, у них не має й натяку на дорікання Всевишньому за долю, яка судилася українському народу. Самійло Величко дуже поважав Бога, спілкувався з ним, просив поради, як у товариша, мав його за співрозмовника і за наставника. Саме цим і пояснюється в літописі така велика кількість звертань до Бога та Ісуса Христа, що можна вважати однією з визначальних стилеутворювальних рис релігійного жанру. Синонімічним до гоноратива "Боже" в літописі є гоноратив "Ваша Святосте". Зустрічається в літописі Самійла Величка й персоніфікація Господа. Так, Станіслав Яблоновський звертається до Бога за допомогою гоноратива "пане Боже".

Зі сторінок літопису Самійло Величко нерідко звертається до патріархів, митрополитів, священників, архієпископів, пастирів в надії, що останні допоможуть своїми молитвами українському народу. Літописець вважав священнослужителів "старшими синами Бога" і тому з великою шаною ставився до них. Про це говорить велика кількість шанобливих слів-епітетів поряд з гоноративами на позначення сану богослужителя.

Крім семантики ключового слова, стилістичні можливості гоноративів увиразнюють епітети, підсилювальні частки, присвійні займенники. Ці засоби, що властиві і народнорозмовній стилістиці, забезпечують високий художній рівень літопису Самійла Величка.

5. Проаналізувавши світські та церковні гоноративи в літописі Самійла Величка ми зробили висновки, що світських гоноративів в літописному тексті, майже, вдвічі більше(63%), ніж церковних гоноративів (37%). Це пояснюється тим, що в першій частині літопису Самійло Величко майже не звертається до Бога, окрім декількох разів з проханням допомогти Богдану Хмельницькому. Основна кількість звертань знаходиться в другому томі літопису. Світськими ж гоноративами рясніють сторінки історичного твору, як першого так і другого тому. Ще одна причина за якої церковних гоноративів менше ніж світських полягає в тому, що Самійло Величко був дуже віруючою людиною, поважав Святе Письмо і тому добре знав заповіді Господні: "Не вимовляй імені Господа Бога твого без причини" [9,с.296]. Ми вважаємо, що саме це послугувало основною причиною того, що церковних гоноративів в літописі менше, ніж світських.

Якщо ж аналізувати церковні гоноративи, що вміщені в літописі - то бачимо, що гонорифічних лексем, що позначають звертання до богослужителів (35%) менше, ніж лексем, що позначають звертання до Бога (65%). Нам здається, що це пов'язане з тим, що літописець хотів свої прохання висловити особисто Всевишньому, а не через вуста "старших синів Господа".

Дослідивши світські гоноративи ми зробили висновок, що найуживанішими в літописному тексті є гоноративи на позначення титулованих осіб (40%), вживання гонорифічної лексеми "пан" (35%) та вживання гонорифічної лексеми "товариш" (20%), менш вживаними є звертання до читальника(5%). Кількість світських гонорифічних лексем в літописі Самійла Величка залежить від вибору літописцем форм звертання, фактора адресата, характеру стосунків між адресантами, національної специфіки мовного етикету.

Слід зазначити, що мовленнєва поведінка літописця детермінована певним комунікативним завданням і спрямована на постійний пошук оптимального варіанта для побудови коректного висловлення та відбору важливих мовленнєвих одиниць, окреслених правилами соціального етикету. Вибір потрібного звертання піддається жорсткому контролю з обов'язковим урахуванням статусної належності, соціальної ролі адресата. Самійло Величко з великою повагою звертається до титулованих осіб, ретельно підбирає гонорифічні лексеми, з метою привернути увагу князів, царів, гетьманів до проблеми, яка була для українського народу нагальною. Визначивши співвідношення між гоноративами, які вживаються для звернення до титулованих осіб, ми бачимо наступну картину: найчастіше літописець звертається до князів, гетьманів, царів, королів на ім'я та по батькові (16%), на ім'я та прізвище (20%), на ім'я + слова-епітети (27%), рідше С. Величко використовує гонорифічні конструкції добродій + прикладка (13%) та ім'я + відтопонімічна складова (12%), добродій + означення (7%), інколи літописець дозволяє собі звернутися до титулованих осіб за допомогою особових займенників (5%).

СПИСКИ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамушко Н.И. Обращение и штампы в газетной коммуникации // Адамушко Н.И. Стилистика текста. - Якутск, 1995. - С. 215-227.

2. Алпатов В.М. Категории вежливости в современном японском языке. - М.: Наука, 1971. - 110 с.

3. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови : Навч. посібн. -Львів : Світ, 2003. - 432 с.

4. Білецький О. Проблеми вивчення старовинної української літератури до кінця XVIII століття: Літературна критика. - К.: Наукова думка, 1938. - 482 с.

5. Бевзенко С.П. Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч. посібник / С.П. Бевзенко, Л.П. Литвин, Г.В. Семеренко. - К.: Вища школа, 2005. - 270 с.

6. Береза И.Е. Летописные традиции Киевской Руси в украинской историографической прозе XVIII в.: Автореф. дисс. … канд. филолог. наук. - К., 1991. - 18 с.

7. Богдан С.К. Мовний етикет як елемент мовної картини світу волинян // Дивослово. - 2001. - № 10. - С. 11-17.

8. Богдан С.К. Чи здавна відомі українцям звертання пане, пані, панно? // Дивослово. - 2005. - № 7. - С. 15-19.

9. Божии принципы общественной жизни // Путь к новой жизни. - М.: Наука, 2002. - С. 296.

10. Буслаєв Ф. Историческая грамматика русского языка: Синтаксис. - М.: Наука, 1975. - 368 с.

11. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 368 с.

12. Гайсина Р.М. Синтаксис современного русского языка. - Ч. 1. - Уфа: РНЦ БашГУ, 2001. - 282 с.

13. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык. Синтаксис. - М.: Учпедгиз, 1958. - 669 с.

14. Гольдин В.Е. Речи и этикет: Книга для внеклассного чтения учащихся. - М.: Просвещение, 1983. - 109 с.

15. Грушевський М. Из исторической фабулистики конца XVIII ст. //Академику Н.Я. Марру. Юбилейный сборник. - М.: Изд-во АН СРСР, 1975. - С. 607-611

16. Дзира Я. Летопись Самийла Величка и творчество Т. Шевченко: Автореф. дисс. … канд. филолог. наук. - К., 1963. - 24 с.

17. Дудик П.С. Стилістика української мови. - К.: Либідь, 2005. - 357 с.

18. Єрмоленко С.Я. Мовний етикет // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко (співголови), М.П Зяблюк та ін.. - К.: Вид-во "Українська енцикл." ім. М. Бажана, 2000. - 750 c.

19. Журавльова Н.М. Звертання та гоноративи в епістолярній спадщині Івана Багряного // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. - Запоріжжя: ЗНУ, 2005. - Вип. - 3. - С.107-119.

20. Журавльова Н.М. Звертальні формули в обрядово-величальній народній поезії // Питання синтаксису української мови: Тези доповідей і повідомлень Республіканської наук. конф. до 100-річчя від дня народження С.Смеречинського. - Запоріжжя, 1993. - С. 82-84.

21. Журавльова Н.М. Про ввічливі звертання пані, пане у мові народної поезії // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наук. конф., присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька. - Чернівці: ЧДУ, 1997. - С. 111-112.

22. Загайко П.К. Идейно-художественные особенности украинской полиместической литературы к. XVI- XVII в. - М.: ТЕРРА, 1967. - 219 с.

23. Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. - К.: Дніпро, 2006. - 976 с.

24. Зелінська О. Звертання в барокових проповідях // Українська мова. - 2007. - №1. - С. 65-73.

25. Карпов Г. Начало исторической деятельности Б. Хмельницького. - М.: Просвищение, 1973. - 623 с.

26. Корновенко Л.В. Звертання у прагмалінгвістичному аспекті. - К.: Либідь, 2002. - 321 с.

27. Костомаров М. Книга буття українського народу. - Нью-Йорк: Українська вільна академія наук США, 1967. - 643с.

28. Левицький О. Очерк внутренней истории Малороссии во второй половине XVII в. - К., 1955. - 524 с.

29. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. - К.: КМ Академія, 2004. - 163 с.

30. Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2005. - 480 с.

31. Миронюк О.М. Назви спорідненості та свояцтва в ролі звертань (з діалектними паралелями) // Волинь - Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Житомир, 2005. - Вип. 14. - С. 135-143.

32. Миронюк О.М. Історія українського мовного етикету (засоби вираження ввічливості): Автореф. дис. … канд.. філол.. наук: 10.02.01 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К., 1993. - 22 с.

33. Мишанич О.В. З історії розвитку української літератури XVII-XVIII ст. - К.: Освіта, 1961. - 236 c.

34. Нарабенко Г. Бог в житті віків // Українська мова і література в школі. - 2008. - № 2. - С. 100-104.

35. Огонский О. История литературы русской. - Львов: Сполох, 1887. - 325 с.

36. Пертц В.М. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы ХVI-XVIII в. - Ленинград: Изд-во АН СССР, 1975. - 282 с.

37. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: Наука, 1956. - 315 с.

38. Письма Погодина М.П. к Максимовичу М.А. с пояснениями Пономаре -ва С.И. - М.: ТЕРРА, 1887. - 117 с.

39. Плющ Н.П. Формули ввічливості в системі українського мовного етикету // Українська мова і сучасність . - К: НМК ВО, 1991. - С. 90-98.

40. Поворознюк Р.В. Переклад звертань у протокольних промовах // Мовні і концептуальні картини світу. - К.: Київський університет, 2003. - С. 200-204.

41. Потебня А.А. Обращение и все что с ним связано // Мовознавство. - 1982. - № 3-4. - С. 113-116.

42. Прижков И. Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век. - М.: Высшая школа, 1969. - 519 c.

43. Проничев В.П. Синтаксис современного русского языка. - Ростов-на-Дону: ВЕЧЕ, 2005. - 181с.

44. Пыпин О., Спасовыч В. История славянских литератур. - Петербург: Декокт, 1965. - 184 с.

45. Райлянцева В.Е. Семантичний простір звертання в сучасній російській мові: Автореф. дис. … канд. філол. наук. - Дніпропетровськ, 2001. - 20 с.

46. Распопов И.П. Обращение в восклицательных предложениях // Русский язик в национальной школе. - 1960. - №6. - С. 79-85.

47. Руднев А.Г. Синтаксис современного русского языка. - М.: Высшая школа, 1968. - 320 с.

48. Рыжова Л.П. Обращение: нормы и правила употребления // Синтаксическая семантика и прагматика. - Калинин: Калинский университет, 1984. - С. 114-119.

49. Сабліна С.В. Сучасні мовознавчі проблеми дослідження українського мовного етикету // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - №3. - С. 114 - 117.

50. Сабліна С.В. Діахронні варіанти називання церковних співців // Вісник Запорізького держ. університету: Зб. наук. ст. Філологічні науки. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 1. - С. 159-164.

51. Сафонов М. Концепція духовності керівника держави в Літописі Самійла Величка: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.01 / Запорізький державний університет. - Запоріжжя, 1998. - 17 с.

52. Соболь В.О. Літопис Самійла Величка і проблеми українського бароко // Человек: мир и дом: Матеріали Міжнародн. симпозіуму. - Маріуполь, 1992. - С. 32-33.

53. Соболь В.О. Трагічне в Літописі Самійла Величка // Донбасс и Приазо- вье: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Маріуполь, 1993. - С.19-24.

54. Соболь В.О. Джерельна основа Літопису Самійла Величка // Матеріали наукової конференції в Донецькому ун-ті. - Донецьк, 1993. - С. 58-63.

55. Соболь В.О. Літопис Самійла Величка і містерія Т.Шевченка „Великий льох" // Матеріали XXX наук. Шевченківської конф. - Донецьк, 1993. - С. 58-63.

56. Соболь В.О. Самійло Величко та його Літопис - один із найвидатніших творів української літератури XVIII століття // Писемні пам'ятки східнослов'янськими мовами XI - XVIII ст. - Київ - Слов'янськ, 1993. - С. 17-18.

57. Соболь В.О. Новела про Сатира в контексті Літопису Самійла Величка // Слово і час. - 1994. - №5. - С. 5-10.

58. Соболь В.О. Літературні джерела Літопису Самійла Величка // Мате -ріали всеукр. наук. конференції. - Донецьк, 1994. - С. 42-45.

59. Соболь В.О. Епоха та її герої в Літописі Самійла Величка // Слово і час. - 1995. - №4. - С. 5-12.

60. Соболь В.О. Філософія серця Самійла Величка // Слово і час. - 1995. - № 6. - С. 16-19.

61. Соболь В.О. Антропоцентричні мотиви в світогляді Величка // Людина: мова, культура, пізнання: Матеріали наук. всеукраїн. конф. - Кривий Ріг, 1995. - С. 51-52.

62. Соболь В.О. Літопис Величка як твір бароко // Урок української. -1995. - № 1-2. - С. 67-68.

63. Соболь В.О. Перспективи дослідження Літопису Самійла Величка // Питання літературознавства. - Вип. 3 (60). - Чернівці, 1996. - С.19-27.

64. Соболь В.О. Козацькі літописи. Літопис Самійла Величка // Дивослово. - 1996. - №7. -С. 45-50.

65. Стецюк Б.Р. Назви юридичних документів у літописі Самійла Величка // Література й історія: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1989 - С. 59-60.

66. Стельмахович М. Український мовленевий етикет // Дивослово. - 1998. - №3. - С. 20-21.

67. Столярова Л.П. Имя существительное в малом синтаксисе современного русского языка. (Субстантивная конструкция): Автореф. дисс. … д-ра філол. наук. - Днепропетровск, 1990. - 25 с.

68. Татаревич Г. Етикет і ментальність // Дивослово. - 1998. - №3. - С. 18-20.

69. Федоров М.В. Грамматика русского язика. - М.: Эскимо, 2009. - 144 с.

70. Франко І.Я. Характеристика руської літератури XVII-XVIII ст. // Європейське відродження. - К., 1993. - С. 28-32.

71. Франчук В.Ю. Обращение в летописном тексте // Бабайцева В.В. Система односоставных предложений в русском языке. - М.: Высшая школа, 2004. - С. 40-44.

72. Чепіга І.П. Передмова й післямови для українських стародруків як джерело вивчення історії української літературної мови // Мовознавство. - 1988. - № 5. - С. 16-25.

73. Чепіга І.П. Словесно-художні образи як основа перших українських творів книжної поезії // Волинь - Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Житомир, 2003. - Вип. 10. - С. 125-140 с.

74. Шахматов А.А. Синтаксис русского языка. - М.: ВЕЧЕ, 1941. - 172 с.

75. Шевчук В. Козацька держава. - К.: Абрис, 1995. - 382 с.

76. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник. - 3-тє вид., стер. - К.: Вікар, 2003. - 223 с.

77. Ярова Л.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998. - 291 с.

78. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика як дискурс: Мова, культура, влада. - К., 2000. - 288 с.

79. Ющук І.П. Мова наша українська. - К.: Просвіта, 2001. - 145 с.

80. Яцимірська М.Г. Культура фахової мови журналіста: Навчальний посібник. - Львів: ПАІС, 2004. - 332 с.

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ВІДСОТКОВЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ВЖИВАННЯ СВІТСЬКИХ ГОНОРИФІЧНИХ ЛЕКСЕМ У ЛІТОПИСІ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

ДОДАТОК В

ВІДСОТКОВЕ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ГОНОРАТИВАМИ, ЯКІ ВЖИВАЮТЬСЯ ДЛЯ ЗВЕРТАННЯ ДО ТИТУЛОВАНИХ ОСІБ

ДОДАТОК Г

ВІДСОТКОВЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ГОНОРАТИВІВ У ЛІТОПИСІ САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

Размещено на Allbest.ru