Омоніми в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Омонімія належить до тих лінгвістичних понять, які відзначаються неоднозначністю підходів та трактувань. Саме тому це явище ніколи не втрачало своєї актуальності, а отже, і зацікавлень мовознавців. Питання омонімії можна розглядати як у плані лексикологічних досліджень, так і з позиції лексикографічної фіксації фактів сучасної мови. Інтерес до вивчення омонімії, їхньому походженню і розвитку в окремих мовах, у родинах і групах родинних мов, то розпалювався, та загасав, але ніколи не зникав цілком. Це порозумівається тим, що явище омонімії багатоаспектне і вимагає всебічного мовного аналізу.

Омонімія як мовне явище привертає увагу лінгвістів не перше сторіччя. Вперше Аристотель позначив омоніми як предмет, у яких тільки ім'я загальне, а відповідна цьому імені мова про сутність різна.

У вітчизняному мовознавстві процес розробки теорії омонімії має давні традиції і зв'язаний з іменами таких учених, як М.В. Ломоносов, Н.І. Гречок, Я.К. Грот, Л.А. Булаховський, С.О. Карцевський, Л.В. Щерба, В.В. Виноградов, А.І. Смирницький, О.С. Ахманова, Н.П. Колісників, Ю.С. Маслов, М.І. Фоміна, І.С. Тишлер, А.Я. Шайкевич і багатьох інших.

Явище омонімії в лінгвістичній літературі ніколи не трактувалося однозначно. Цей вид формального парадигматичного зв'язку розглядався з полярних точок зору. Р. Бріджес, наприклад, стверджував, що мова, у якій існує багато омонімів, не може бути зручною для мовлення, а тим більше для наукового вжитку. В. Абаєв трактував омонімію як явище несистемне, з мізерним пізнавальним інтересом (на відміну від полісемії). Визнаючи факт існування в мові омонімії, І. Ожегов не вважав необхідним її дослідження. О. Реформатський стверджував, що омоніми - це прикре непорозуміння, він різко критикував дослідників, які стояли на позиції збагачення словникового запасу мови за рахунок омонімів. Як негативне явище, що утруднює процес комунікації, як категорію семантично негативну характеризував омонімію Л. Новіков, порівнюючи її з полісемією, що, на його думку, є регулярною та пропорційною. Негативно сприймає омонімію і Л. Малаховський, на думку якого вона сповільнює процес комунікації, примушує звертатися до контексту для усунення неоднозначності. Е. Еман відстоював думку, що омонімія призводить до непорозумінь, тому є суттєвою перешкодою для мови. В українському мовознавстві така думка теж побутує, зокрема, її дотримуються автори підручників з сучасної української мови, а також інші мовознавці, наприклад, Ю.О. Карпенко та А.П. Коваль.

Об'єктом в даній курсовій роботі виступають омоніми, а також їх походження. Через те, що омоніми - це слова, які однаково пишуться і вимовляються, або їм властива хоча б одна з цих рис, і при цьому мають різне значення, при перекладі може виникати багато питань, щодо правильного тлумачення змісту.

Питання омонімії постійно досліджується багатьма лінгвістами, і їх основною метою виступає класифікація; джерела походження омонімів та розмежування їх від полісемічних слів; питання міжмовної омонімії.

Метою даної роботи є розгляд омонімії й багатозначності. Для досягнення даної мети необхідно вирішити цілий ряд певних лінгвістичних задач: розглянути поняття семантичної структури слова, лексичних значень слова; описати граматичний та фонетичний статус омонімів та його функцію; встановити походження омонімів.

1. Лексичне значення слова. Однозначність і багатозначність слова в українській мові

1.1 Поняття про семантичну структуру слова

Для сучасних досліджень семантичних категорій мови характерні пошуки суцільності, ієрархічності, структурності, зв'язків семантичних категорій з категоріями інших рівнів мови, зумовленості предметів та понять реальної дійсності.

Серед праць останнього десятиріччя найбільш цікавою є монографія В.М. Русанівського «Структура лексичної і граматичної семантики», де розглядається взаємозалежність зовнішньої і внутрішньої форми слова, визначаються поняття семантичного і стилістичного інваріантів. Особлива увага приділяється аналізові внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку семантичної структури, варіативності її одиниць у функціональних різновидах мови. Монографії Л.А. Лисиченко, В.С. Ващенка також присвячені питанням лексичного значення, семантичної структури слова та іншим неоднозначним проблемам лексикології та семантики. Необхідно згадати наукові розвідки Б.К. Галаса «Лексико-семантична система української мови першої половини X1X сторіччя», Т.Г. Линник «Структура лексико-семантичної групи із значенням розміру».

Семантична структура слова аналізується з різних точок зору: досліджується семантична структура відповідно до його морфологічних особливостей; семантична структура слова та контекст; характеризується семантична структура окремих лексико-семантичних груп (ЛСГ).

Семантична (або змістова) структура слова - загальне поняття, яке визначає сутність, зміст лексико-семантичної одиниці.

У широкому розуміння термін «семантична структура» використовується за відношенням до організації семеми як сукупності лексико-семантичних варіантів багатозначного слова, у більш вузькому плані цей науковий термін може бути використаний щодо структури значення окремого лексико-семантичного варіанта семеми, тобто щодо ієрархічної сукупності сем, які відтворюють певне значення слова.

Кожна сема є відображенням у свідомості носіїв даної мови ідентифікуючих рис, які об'єктивно належать денотату або надаються йому цим мовним середовищем, що є об'єктивним стосовно кожного мовця.

Нам імпонує твердження про ієрархію сем у семантичній будові багатозначного слова, викладене у монографії В.М. Русанівського «Структура лексичної і граматичної семантики», у працях В.Г. Гака, Н.І. Цвєткової, Ж.П. Соколовської, Н.Д. Арутюнової, О.М. Вольф, А.А. Бурячка, Т.Г. Линник та ін. Визначення елементарних смислів, або сем, представлене у працях Д.М. Шмельова, В.Г. Гака, А.М. Кузнєцова й багатьох інших учених. У смисловій структурі семеми семи утворюють ієрархію [1].

Так, В.Г. Гак визначає архісему, семи видового значення (описові - форма, розмір тощо); відносні (функція, просторові та часові відношення); потенційні семи, які актуалізуються в певних умовах. Для нашого дослідження більш прийнятною є класифікація елементів смислу, яку запропонував Д.М. Шмельов.

Таким чином, визначаємо два види семантичних ознак: диференційні та інтегральні. Диференційні ознаки суттєві для парадигматичних протиставлень, інтегральні - «заповнюють» лексичний зміст слова. Поряд з диференційними й інтегральними семами існують категоріальні семи. «При необхідності весь словниковий склад може бути розбитим на класи завдяки категоріальним ознакам. При цьому інтегральні ознаки будуть баластом, а диференційні ознаки - тим, що пов'язує ці одиниці» [2].

Лексико-семантична група (ЛСГ) - об`єднання слів, зв`язаних відношеннями «синонімії», «антонімії», різних уточнень, диференціації та узагальнення близьких або суміжних значень [4]. Під ЛСГ розуміємо синхронно існуючу групу лексем, семантично близьких за основним значенням до найбільш частотного лексико-семантичного варіанта (ЛСВ), тобто семеми. Визнаючи факт ієрархічної будови семантики слова як лексеми, визначаємо головний лексико-семантичний варіант (видосема першого порядку) та інші лексико-семантичні варіанти (видосеми інших порядків). Сукупність головних ЛСВ (видосем першого порядку) слів лексико-семантичної групи становить семантичне поле. При системному описі лексики в сучасному мовознавстві все частіше застосовується методика семантичного поля, що, крім відношень елементів лексико-семантичної групи, передбачає також просторову організацію тих чи інших сфер лексики, позиційні відношення лексичних елементів у структурі семантичного поля тощо.

Слово - центральна одиниця мови. Це така одиниця, яка становить і фонетичне, і морфологічне, і лексико-семантичне ціле.

Лексику цікавлять слова як позначення певних реалій дійсності, тобто як лексико-семантичне ціле. Значення слова - це відображення у ньому того чи іншого явища дійсності. Розрізняють лексичне значення слова і його граматичне значення. Перше з них є основним.

Лексичне значення слова тісно пов'язане з поняттям. Поняття про предмет, явище, якість, стан або дію - це узагальнене відображення у свідомості людей основних уявлень про властивості дійсності, пізнаваної у процесі суспільно-трудової діяльності.

Спочатку у свідомості людей відображались лише конкретні предмети, які вони бачили, відчували з допомогою органів чуття. У процесі розвитку людського мислення з'являється здатність до абстрактних уявлень: у свідомості відображаються не лише реально існуючі предмети, але й усі абстраговані процеси, явища. Пізнаючи предмет і явища, людина абстрагується від усього несуттєвого у їх властивостях, якостях - зосереджує увагу на головних рисах. Потім вона зіставляє свої уявлення, одержані в результаті пізнання подібних чи однотипних предметів. Таким чином, у її свідомості формуються поняття про явища дійсності як узагальнення сукупності однорідних предметів у їх головних рисах. Ці головні риси дозволяють відрізняти один предмет від іншого.

За поняттям закріплюється найменування, слово, тобто самі поняття також фіксуються з допомогою мови. Зв'язок між словом і предметом встановлюється у процесі спільної діяльності людей. Тому слово більш-менш однаково розуміють усі члени конкретного мовного колективу в конкретний історичний період.

В українській мові не всі слова називають поняття. Вигуки, модальні слова, службові слова, власні назви не називають понять. Але всі вони мають значення. [1]

Позначаючи предмет, виражаючи поняття про нього, слово виконує основну функцію - номінативну, яка дозволяє виділити предмет з ряду подібних чи різних предметів або денотатів (предметів чи явищ навколишньої дійсності, з яким співвідноситься певна мовна одиниця; те, що можна назвати певним іменем). Оскільки більшість слів позначає не окремий предмет, а сукупність однорідних предметів (понять), то слово водночас виконує й узагальнюючу функцію.

Поняття є ядром лексичного значення (ЛЗ) слова, тобто основним його елементом. Але не єдиним. У значення слова включається також емоційно-експресивне забарвлення (конотація - додаткове значення слова). На ЛЗ слова впливає і місце слова в лексичній системі мови.

Таким чином, ЛЗ слова - це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови, тобто ЛЗ слова складається із кількох компонентів. У сучасній лінгвістиці ЛЗ прийнято називати лексико-семантичним варіантом слова (ЛСВ).

ЛСВ слова, будучи елементом системи, в той же час має певну автономність. Він має власні специфічні особливості, які виявляються у: характері співвідношень з дійсністю; можливостях лексичної сполучуваності (вільні - зв'язані); в) характері виконуваних функцій.

Розглянемо вільні і зв'язані ЛСВ.

Вільні - такі ЛСВ, сполучуваність яких з іншими словами залежить тільки від предметно-логічних зв'язків у позамовній дійсності. Так дерево може рости, цвісти, сохнути, зеленіти, впасти тощо, але воно не може бігти чи співати.

Інша група ЛСВ - це ті, лексична сполучуваність яких обмежена не логічно-предметними зв'язками, а власне мовними. Такі ЛСВ є зв'язані. Серед них виділяють три групи: фразеологічно зв'язані; функціонально-синтаксично зумовлені; конструктивно зумовлені. [1]

Фразеологічно зв'язані ЛСВ - такі, що реалізуються лише при сполученні конкретного слова з вузьким стійким колом слів, тобто у фразеологічних сполученнях. Слово тут втрачає самостійну номінативну функцію і проявляє своє нове значення тільки в сполученні з обмеженою кількістю слів або з одним словом. Брати бика за роги - починати діяти енергійно, рішуче, з найголовнішого. Це значення фразеологізму не випливає із суми значень і не пов'язане з прямим значенням слів.

Функціонально-синтаксично зумовлені виникають при використанні слова в певній синтаксичній функції. Часто це пов'язано з явищем субстантивації: військовий (воїн) у функції підмета або додатка, у функції означення це значення руйнується.

Конструктивно зумовлені ЛСВ - такі, для розкриття яких необхідно вказати, в якій конструкції вони виникають. Без такої вказівки ми не можемо точно визначити значення слова.

Слово басейн усі сприймають як спеціально обладнане для плавання місце, а інше значення цього слова - територія, яку охоплює річка з притоками - потребує обов'язкового додатка у родовому відмінку - басейн Дністра.

1.2 Типи лексичних значень слова

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад мови, або її лексику.

Вивченням словникового складу мови з погляду походження слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики - слово.

Лексичне значення слова пов'язане з предметами і явищами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен предмет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Наприклад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева - липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучасної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня форма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Наприклад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками»: На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Посередині… зеленіло… латаття з білими і жовтими квітками; а лексичним значенням слова компрес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лікарським розчином), яку накладають на хворе місце»: Вона десь певно лежить у себе з компресом на голові. Катерина лежала на диванчику, вся обкладена компресами

Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умовах живого спілкування між людьми.

У кожній мові є певна кількість слів, що мають одне лексичне значення (ЛЗ), тобто за співвідношенням плану вираження і плану змісту вони симетричні: одній формі відповідає одне значення: калач, канат, глина, вітер. Такі слова називаються однозначними або моносемантичними.

Проте величезна кількість слів має не одне, а два і більше значень. Між значеннями цих слів відчувається тісний смисловий зв'язок: їх об'єднує спільна тема. [8]

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насамперед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я».

Слова можуть мати не одне, а кілька значень. Цю їх властивість і називають багатозначністю. Багатозначність закладена в самій природі слова, що узагальнює певну ознаку, яка може бути властива також іншим предметам чи явищам. Наприклад, слово дзвоник це і «Невеличкий предмет у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник, серце», і «Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета (електричний дзвоник)», і «Самі звукові сигнали, певні характерні звуки», і «Рослина з кольоровими квітками, що своєю формою нагадують маленькі дзвони».

Як видно з наведеного прикладу, слово фактично завжди узагальнює не одну, а кілька важливих ознак предмета або явища, у даному разі його призначення - видавати звуки - і його форму, а це ще збільшує можливість і навіть неминучість багатозначності.

Для розуміння узагальнюючої сутності слова велике значення має таке висловлювання В. І. Леніна: «Склянка є, безперечно, і скляний циліндр і інструмент для пиття. Але склянка має не тільки ці дві властивості або якості або сторони, а безмежну кількість інших властивостей, якостей, сторін, взаємовідношень і «опосереднень» з усім іншим світом».

Чому у мові виникає багатозначність?

В основі назви предмета чи явища лежить якась його ознака. Два і більше предмети можуть мати спільні ознаки і одержати однакову назву.

Наприклад, слово кришталь у прямому значенні називає дуже прозоре скло високого ґатунку, а у переносному - вироби з такого скла. Отже, умовою виникнення багатозначності є пізнавальна діяльність людини: новий предмет, явище пізнається на основі порівняння, асоціації одних відомих предметів з іншими, пізнаваними, і встановлення в результаті цього рис подібності чи зв'язку. Це підтверджується тим, що в кожній літературній мові більшість слів (до 80%) є багатозначними.

Багатозначність забезпечує одну з важливих вимог до мови як знакової системи: мінімальною кількістю знаків передавати максимум інформації. Тобто вона забезпечує вимогу економності.

Полісемія - засіб організації лексичної системи: нове значення слова включається в його семантичну структуру (за спільними ознаками), разом з тим внутрі неї воно протиставляється, вступає в опозицію з існуючими значеннями і сприймається як нове в цій структурі: кубок. - Великий келих, чара. Ваза з коштовного матеріалу, що її вручають як приз переможцям спортивних змагань. Спільним у цих двох значеннях є форма кубка, розрізняє їх його призначення. [8]

Таким чином, полісемія, з одного боку один із продуктивних засобів збагачення лексичної системи (з'являються нові ЛСВ); з другого - один із важливих засобів її організації.

Багатозначне слово не проста сукупність лексико-семантичних варіантів. Усі ЛСВ у такому слові перебувають у певних зв'язках і являють собою мікросистему з чіткою організацією складових частин.

Організація багатозначного слова: значення сприймається як основне, таке, що безпосередньо спрямоване на предмет. Воно є опорою, фундаментом усіх інших значень та й вживань слова. Це значення пряме номінативне; інші ЛСВ також виконують номінативну функцію в мові, але вони спрямовані не безпосередньо на предмет, а усвідомлюються через пряме номінативне.

Початок: Вихідний пункт протяжності предмета, площини тощо, а також те, що прилягає до такого пункту; протилежне кінець. Перший момент вияву якої-небудь дії, явища, процесу; протилежне кінець. Те, з чого починається твір, фільм, спектакль і ін. Зародок, першоджерело чого-небудь. Основа, першоелемент чого-небудь.

Усі значення - похідні від прямих номінативних, за походженням вони майже завжди переносні.

Можливі ситуації, коли у багатозначного слова важко визначити пряме і похідні значення.

Як правило, найбільш багатозначними є слова, що здавна існують у мові. Помічено також, що багатозначність слова залежить від частоти вживання слова в мові. Багатозначними є, наприклад, слова давати, держати, дерти, діставати, добрий, дорога, дрібний, другий, дух і под.

Багатозначність слів здебільшого не заважає взаєморозумінню між людьми, оскільки слова при мовному спілкуванні завжди виступають у мовленні в певному контексті, в словесному оточенні і в конкретній мовленнєвій ситуації.

Наприклад, слово день означає: «Частину доби від сходу до заходу сонця. Люблю блискучий день, коли земля цвіте. Час, який дорівнює 24 годинам, добу. Дні минають, минають місяці, - село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло. Календарну дату, встановлену для чого-небудь. День Перемоги, день відвідування, День учителя. Час, період у житті людини, народу. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом.

У кожному з наведених речень чи словосполучень значення слова день виступає цілком виразно. Треба, однак, добре знати і розуміти значення слів, щоб належно користуватися ними, бо неправильно вжите слово може спричинитися до неясності або й перекручення думки. [8]

Наприклад, в українській літературній мові слово погруддя означає «скульптурне зображення верхньої частини людського тіла»: Простінки між завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів.

А ось у реченні Марта позіхнула і натягла на погруддя ковдру слово погруддя вжито неправильно. Помилкове вживання слова призвело до серйозного порушення змісту речення. І слово крапка, і слово точка в українській мові багатозначні. Але в значенні знака, який використовується на письмі, вживається в літературній мові лише слово крапка. Тому помилковим є використання слова точка у такому, скажімо, реченні: Треба нарешті поставити всі точки над «і».

Багатозначне слово завжди має основне, або пряме, значення, що безпосередньо вказує на співвідношення слова з явищами реальної дійсності. Здебільшого пряме значення є також первинним, тобто таким, яке виникло разом із словом. Наприклад, пряме і первинне значення іменника блискавка, утвореного від дієслова блискати, - «зигзагоподібна електрична іскра - наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози».

Внаслідок перенесення найменувань одних явищ, предметів, дій, ознак на інші у зв'язку з якоюсь їх схожістю виникають переносні значення слів. Такі значення є завжди вторинними. У даному разі блискавка на основі подібності за швидкістю проходження явища, за його динамічністю розвинулися ще такі значення: «Телеграма, що передається негайно. Стінгазета, що виходить негайно після якоїсь важливої події. Особлива механічна застібка».

Хоча переносне значення і сприймається як нове, вторинне значення вже відомого слова, воно теж закріплюється в мові суспільною практикою її носіїв, поступово втрачаючи свою образність. Це вже й сталося із таким значенням слова блискавка, як «застібка».

2. Омоніми в сучасній українській мові

2.1 Поняття омонімії. Омонімія та багатозначність

Омонімія як лексико-семантичне явище характеризується тим, що для позначення абсолютно різних предметів позамовної дійсності використовується один і той же форматив, тобто матеріальне вираження словесного знака.

Отже, омонімами називають слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях.

Наприклад:

дід-1 (батьків або материн батько; чоловік похилого віку), дід-2 (будяк), дід-3 (сніп соломи або очерету, зв'язаний так, що половина верхівок з одного боку, а половина - з другого; сніп, що стоїть на почесному місці в хаті), дід-4 (їжа з пшона та борошна); дід-5 (назва танцю); лава-1 (дошка на стояках, на яку сідають або кладуть що-небудь, ослін; парта), лава-2 (спосіб шикування, шеренга, ряд), лава-3 (вулканічна маса), лава-4 (вибій у шахті із суцільною системою розробки корисних копалин), лава-5 (гряда в річковому порозі; водяна поверхня серед болота; торф'яне болото); коза-1 (самиця козла), коза-2 (дрюк з двома суками для підпирання воза під час змазування), коза-3 (волинка), коза-4 (великий норець), коза-5 (риба шиповка звичайна, сикавка), коза-6 (в'язниця, карцер); рись-1 (великий хижий ссавець родини кошачих), рись-2 (швидкий алюр, середній між галопом і ступою); рейд-1 (прибережний водний простір, придатний для стоянки суден на якорі), рейд-2 (короткочасна активна військова операція, напад); рація-1 (пересувна радіостанція), рація-2 (розумна підстава, обґрунтування чого-небудь); коса-1 (заплетене волосся), коса-2 (знаряддя для косіння трави, збіжжя), коса-3 (вузька намивна смуга суходолу в морі, річці тощо, сполучена одним кінцем із берегом), коса-4 (селезінка), коса-5 (сухожилок); корнет-1 (духовий музичний інструмент), корнет-2 (перший офіцерський чин у кавалерії в російській армії; хорунжий); лев-1 (великий хижий звір родини котячих), лев-2 (грошова одиниця в Болгарії), Лев-3 (чоловіче ім'я); марина-1 (картина, що зображує морський краєвид), марина-2 (рослина марина щиткова), Марина-3 (жіноче ім'я); лютий-1 (хижий, кровожерливий, злий (про звіра, тварину), лютий-2 (другий календарний місяць року); ставний-1 (який має високу струнку постать, міцну будову тіла, поставний), ставний-2 (прикметник від іменника став); наколоти-1 (колючи, приготовляти в якій-небудь кількості: наколоти дров), наколоти-2 (ушкоджувати, ранити гострим предметом: наколоти палець голкою); насаджувати-1 (насаджувати ліс), насаджувати-2 (насаджувати наконечник на спис).

За семантичною структурою і співвідношенням систем своїх форм омоніми різко відмежовані один від одного.

Їх значення якісно відрізняються від взаємопов'язаних основного і похідного, прямого і переносного значень у випадках полісемії. Суттєво важливим є також і те, що омонімам не властиві спільні або єдині структурні ознаки називання предмета або явища.

За згаданими якісними характеристиками омонімія протиставляється полісемії, що, однак, не забезпечує переконливого, послідовного розмежування цих двох лексико-семантичних явищ навіть за умов спеціального аналізу, зокрема в лексикографічній практиці.

Наприклад, як лексико-семантичні варіанти можуть кваліфікуватися слова, насправді не пов'язані ні одним з можливих типів значеннєвого переосмислення, ні спільним етимологічним джерелом.

У цьому переконує, зокрема, тлумачення дієслова сочити, у значеннєвій структурі якого виділено три лексико-семантичні варіанти: випускати, виділяти по краплі яку-небудь рідину; добувати, вибирати сік, рідину з чого-небудь; підстерігати кого-небудь, стежити за ким-небудь Фактично тут об'єднано дієслова-омоніми сочити-1 і сочити-2, перше з яких виступає у двох лексико-семантичних варіантах, а друге є однозначною лексичною одиницею. Суттєво важливим аргументом на користь абсолютної несумісності значень розгляданих дієслівних омонімів виступає їх етимологічна історія. Дієслово сочити-2 також належить до відіменникових дериватів праслов'янського походження.

Наведені факти дають можливість зробити висновок, що до омонімії аналізованих дієслів спричинилися відповідні іменникові твірні основи, значення яких ніколи не перетиналися на лініях полісемії.

Необхідно звернути також увагу і на такі випадки, коли лексико-семантичні варіанти, які фактично набули статусу омонімів, об'єднуються в межах багатозначних слів.

Так, іменник дума тлумачиться як такий, що має три значення: роздум, гадка; народна ліро-епічна пісня; орган управління, палата парламенту. Віддаленість третього значення з погляду специфіки денотата, втрата ним відношення мотивації дає змогу кваліфікувати відповідне слово як омонім щодо перших двох значень.

Крім того, омоніми, сформовані на ґрунті багатозначності, утворюють не співвідносні словотвірні гнізда, потрапляють у сферу різної лексичної і фразеологічної сполучуваності, а також характеризуються суттєвими відмінностями у граматичних значеннях.

Існує кілька шляхів становлення омонімії. Заслуговує на увагу насамперед повне розмежування лексико-семантичних варіантів, втрата метафоричних або метонімічних відношень між головним і похідними (переносними) значеннями. Внаслідок таких дивергентних змін у семантичній структурі багатозначних слів виникають не випадкові омоніми, які переважають у словниковому складі мови, а лексичні одиниці, імовірність появи яких фактично прогнозується об'єктивними процесами лексико-семантичного розвитку.

Можна з певністю констатувати саме таку лінію розвитку омонімів коза - 2, 3, 4, 5, які первісно могли об'єднуватися за ознакою багатозначності як метафоричні і метонімічні номінації, а саме: коза-2 (перенесення назви тварини на знаряддя, пристрій за ознакою подібності), коза-3 (назва зумовлена тим, що міх волинки виготовляється з козячої шкіри), коза-4 (назва зумовлена тим, що парний чуб норця нагадує роги кози), коза-5 (на рибу перенесено назву коза «волинка» у зв'язку з тим, що вона видає своєрідний писк).

Метафорично або метонімічно пов'язані в минулому значення нівелюються внаслідок чітко виявленої віддаленості тих семантичних полів, до яких входять лексичні значення аналізованих омонімів. На окрему увагу заслуговує назва коза-6 (в'язниця, карцер), яка вважається запозиченням з польської мови. Згадана номінація цікава насамперед тим, то на її прикладі можна засвідчити реалізацію таких шляхів становлення омонімічного ряду, як іншомовні лексичні запозичення і зміна форми етимологічне непрозорого слова під впливом іншого слова. Польська назва koza (в'язниця, карцер) виникла, мабуть, унаслідок фонетичної зміни І старопольського іменника kloza (замкнене приміщення, 1 в'язниця, карцер), запозиченого через німецьке посередництво і безпосередньо пов'язаного за походженням з лат. І clausa - комора.

Руйнування полісемії призводить до того, що одне і слово перетворюється на два або більше, в той час як і багатозначність ґрунтується на єдності лексико-семантичних варіантів.

Омоніми виникають унаслідок повного фонетичного збігу слів або частини їх форм, що первісно характеризувалися різним звучанням. Така конвергенція знаходить свій вияв як результат дії певних закономірностей фонетичного розвитку.

Так, сучасні дієслівні омоніми жати-1 (зрізати біля кореня стебла хлібних та інших рослин) і жати-2 (стискати що-небудь з силою) сформувалися ще в праслов'янській мові внаслідок перетворення звукосполучень [*in], [*im] у носовий голосний [е]: *zinti> *zeti, *zimti > *џкti.

Омонімія згаданих дієслів знайшла своє продовження і в українській мові, яка успадкувала визначальну давньоукраїнську фонетичну особливість - перехід голосного [*к] в [а]. Фонетична мотивація лежить в основі омонімів луг-1 (поросла травою і кущами лука, пасовище, сінокісна низина) і луг-2 (гідроокис натрію, калію та інших металів; водний настій попелу для миття, прання). [10]

Перший іменник походить від прасл. *lоgъ (кривизна, зниження поверхні землі; низький ліс, прибережні зарості, болото), другий - від прасл. *lugъ (luga) (розчин попелу для прання, миття), фонетична форма якого утворилася на основі запозичання з давньоверхньонімецької мови louga (пер. сучасний німецький іменник Lauge з тим же значенням). На відміну від згаданих дієслів омонімія аналізованих іменників стала можливою тільки в давньоукраїнській мові, тому що 1 в ній у голосному звукові [у] збіглися праслов'янські 1 голосні (*о) та [*u], тобто *logъ > д.-укр. лугъ-1 > укр. луг-1; *lugъ > д.-укр. лугъ-2.

Джерелом омонімії виступають також запозичення з різних мов, відповідним чином фонетично адаптовані, наприклад: лот-1 (прилад для вимірювання глибини моря, Я ріки) - запозичення з голландської мови (lood), лот-2 й (застаріла не метрична одиниця маси, ваги) - запозичення з німецької мови (нім. Lot - грузило, лот; міра ваги - зводиться до прагерманського lauda (свинець для паяння), лот-3 (рослина лядвенець рогатий) - результат фонетичної видозміни латинської наукової назви рослини lotus.

До продуктивних належать морфологічні омоніми, існування яких зумовлюється: збігом певних форм І одного й того ж слова; збігом форм, що належать до різних частин мови.

Як окреме джерело формування омонімів розглядають також словотвірні процеси, зокрема творення похідних лексичних одиниць від однієї й тієї ж основи за допомогою афіксів з різними значеннями, наприклад: заговорити-1 (почати говорити) - заговорити-2 (впливати на кого-небудь своїм мовленням, відвертати увагу або втомлювати розмовою); перечитати -1 (прочитати ще раз, повторно) - перечитати-2 (прочитати все або багато чого-небудь).

2.2 Типи омонімів, їх походження, функції

За характером тих ознак, що дають змогу констатувати наявність відповідного відношення між двома або більшою кількістю слів, розрізняють: лексичні омоніми; омоформи; омографи; омофони.

Лексичні омоніми поділяються на два різновиди - повні і часткові. Повним омонімам властиві такі типологічні ознаки: належність до одного лексико-граматичного класу; збіг усіх форм, властивих відповідним словам.

Відношення повної омонімії характеризує такі випадки, як: секретар-1 (службова посада) - секретар-2 (назва птаха); майка-1 (трикотажна сорочка без рукавів і коміра) - майка-2 (весняний безкрилий жук родини наривникових); крона-1 (верхня частина дерева, Ідо являє сукупність його гілок) - крона-2 (грошова одиниця у деяких європейських країнах) тощо.

Неповні (часткові) лексичні омоніми - це слова, у яких збігається лише частина форм, наприклад: студія/студії (майстерня живописця або скульптора, художній або театральний навчальний заклад, кіностудія) - студії (навчання, ретельне вивчення або дослідження чого-небудь); лицювати (перешивати, перелицьовувати одяг: лицюю, лицюєш, лицює, лицюють) - лицювати (личити: вживається тільки форма третьої особи лицює, лицюють).

Омоформами називаються морфологічні омоніми, що виділяються на підставі звукового збігу і однакового написання форм слів, що належать до різних лексико-граматичних класів або ж різних форм одного й того ж слова.

Омографи - це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням. Відмінність у звучанні зумовлюється різною позицією наголосу як у лексичних омонімах, так і у формах одного й того ж слова, наприклад: деревина (одиничне дерево, пор. також: картоплина, цибулина тощо) - деревина (матеріал для будівництва та виготовлення різних предметів); дерен (поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і густо пронизаний її корінням) - дерен (куш або дерево родини кизилових з їстівними кислувато-солодкими ягодами; кизил); сага (жанр давньоскандинавського народного епосу) - сага (річкова затока); сурма (духовий музичний інструмент) - сурма (сріблясто-білий крихкий метал).

Омофони з'являються в таких випадках, коли існують невідповідності між вимовою і правописом. Вони збігаються за вимовою, але характеризуються різним написанням: біль (відчуття фізичного страждання) - білль (англ. bill - законопроект; конституційний акт, напр., Білль про права).

Невідповідності між вимовою і написанням можливі також у зв'язку з не розрізненням [е] та [и] в ненаголошеній позиції.

Подібно до лексико-семантичних варіантів багатозначних слів значення омонімів конкретизується у контекстах. У зв'язку з цим Л.А. Булаховський зазначав: «Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: у всіх мовах, в одних - більше, в інших - менше, залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки, насамперед і взагалі - виразним контекстом. Можлива неясність фразного змісту, залежна від властивих мові усталених у ній омонімів, може знайти своє спеціальне застосування в грі словами, дотепних навмисно організованих непорозуміннях, легке розплітання яких дає своєрідну насолоду».

У цілеспрямованому використанні омонімів, виявляється передусім авторська орієнтація на досягнення певного стилістичного ефекту. [11]

Крім полісемії, тобто вживання того самого слова в кількох значеннях, у мові існує ще так звана омонімія, або звуковий збіг двох чи більше різних мовних одиниць, які називаються омонімами.

Лексичні омоніми - це такі слова, які своїм звуковим складом однакові, але мають різне значення. Наприклад: Світи ліхтарик, хлопче мій! Ви лиш пір'їнка в бурнім русі, коли світи біжать вперед. Коси, коса, поки роса. Розплелася густа коса аж до пояса. У першому реченні слово світи означає дію і є формою другої особи однини наказового способу дієслова світити, а в другому - світи означає предметність і є формою іменника світ у називному відмінку множини, тому омонімію - не можна змішувати з багатозначністю слів.

Проте в сучасній українській мові є й такі слова, що важко визначити - багатозначні вони чи омоніми, тобто вони становлять Одно слово, вживане у різних значеннях, або кілька слів з однаковим звучанням. Таким, наприклад, виступає іменник ручка в реченнях: Ручка в дитини змерзла і Ручка з пером лежала на столі. Отже, не завжди можна провести абсолютну межу між багатозначністю слів та омонімією. Пояснюється це тим, що омоніми дуже часто виникають внаслідок дальшого розвитку багатозначності слова. Окремі значення його можуть втрачати зв'язок між собою й усвідомлюватись як самостійні, і тоді слово, що їх виражає, розпадається на кілька слів-омонімів.

За походженням омоніми можна поділити на такі групи:

· Омоніми, які виникли внаслідок збігу звукового складу - слів, різних за походженням, наприклад: ключ (ключ - знаряддя для замикання й відмикання і ключ - група птахів у польоті); пара (пара - кількість і пара - фізичний стан води); брак (відсутність чого-небудь і зіпсована річ); балка (невелика низина на поверхні землі і перекладина в якійсь будівлі) та ін.

· Словотворчі омоніми, тобто такі, які утворились з одних і тих самих елементів, але завжди вживалися з різним значенням, наприклад: завод - підприємство і завод - дія механізму; загін - місце для худоби і загін - ділянка землі; ведмежатник - людина, яка дресирує ведмедів або полює на них, і ведмежатник - приміщення для ведмедів; мазурка - жіночий рід від мазур і мазурка - танець.

· Омоніми, які виникли внаслідок історичних змін у звуковому складі слова: жати (тиснути) із *жеті < *жьмти і жати (хліб жати) із *жеті < жьнти (порівн. жму із давнього жьму і жну із давнього жьну); слати (слати людей куди-небудь) із сълати і слати (слати постіль) із стьлати.

· Омоніми, які виникли внаслідок запозичення з інших мов слів з таким звуковим складом, що є вже в даній мові. Так, запозичений з латинської мови іменник лава, що означає розплавлену мінеральну масу, яка виливається з вулкана, утворив омонім з давнім українським словом лава, що означає назву предмета, призначеного для сидіння на ньому; слово лад, що означає назву корабельної міри (50 куб. футів лісу або 50 бушелів хліба) і ввійшло в нашу мову з англійської, утворило омонім з давнім українським іменником лад, вживаним у значенні порядок або устрій.

· Омоніми, які виділилися в процесі розвитку багатозначності слова внаслідок втрати семантичних зв'язків між окремими його значеннями: світ (порівн.: книга вийшла в світ; на уроці вивчали частини світу; уже на світ благословилось, тобто світало), перо (перо птаха і перо для писання). Одним із шляхів виникнення омонімів є збіг звукового складу питомих та запозичених слів: як (прислівник) і як - «велика рогата тварина» (з тибетської), мул - «відклади на дні водойм» і мул - «свійська тварина» (лат.), клуб - «рухома маса у вигляді кулі» і клуб - «громадська організація, місце розваг, культурний заклад» (англ.). Омоніми з'являються також при збігові звукового складу слів, запозичених з різних мов: кок - «вид зачіски» (фр.) і кок - «кухар на судні» (гол.), бар - «одиниця тиску» (гр.) і бар - «невеликий ресторан» (англ.), метр - «одиниця довжини, віршовий розмір» (гр.) і метр - «учитель, вихователь; шаноблива назва людини» (фр.). Сюди ж можна віднести запозичення з будь-якої мови, що в українській мові набувають омонімічних стосунків: кулон - «жіноча прикраса» (фр. coulant) і кулон - «одиниця виміру кількості електрики» (фр. coulomb). У французькій мові ці слова не є омонімами, бо розрізняються за якістю голосних.

Всі наведені омоніми виступають з однаковим звуковим складом у початковій граматичній формі, яка є формою однієї й тієї ж частини мови. Такі омоніми називаються простими, або лексичними.

Але в українській мові відомо багато й таких омонімів, які виникли внаслідок збігу звукового складу граматичних форм різних частин мови. Наприклад: клич - друга особа наказового способу дієслова кликати і клич - іменник чоловічого роду в називному відмінку однини; дзвінка - родовий відмінок однини від іменника дзвінок і дзвінка - прикметник жіночого роду у називному відмінку однини, світило - іменник середнього роду в називному відмінку однини і дієслово минулого часу в формі середнього роду; ніс - іменник і ніс - дієслово; мати - іменник і мати - інфінітив; поза - іменник і поза - прийменник.

Омоніми, в яких збігається звучання різних граматичних форм, називаються похідними, морфологічними, або омоформами.

До третього типу належать лексико-граматичні омоніми, які виникли внаслідок поступового переходу слова з однієї частини мови в іншу без будь-якої зміни його звукового складу, наприклад: Коло млину, коло броду два голуби пили воду і Діти стали в коло. Учень накреслив на дошці коло. У першому реченні слово коло є прийменник, що виник з іменника коло, а в другому й третьому реченнях слово коло зберегло значення іменника,

У сучасній українській мові існують і такі слова з різними значеннями, що пишуться однаково, але мають відмінність у вимові. Вони називаються омограмами, або омографами. Наприклад: дзвони - дзвони, коса - коса, жила - жила, замок - замок, прийми - прийми), обід (колеса) - обід. Відмінність їх вимови зв'язана з різним наголосом, що іноді впливає й на виникнення особливостей у вимовлянні ненаголошених голосних: приклад - приклад. [6]

Якщо слова однаково звучать, але по-різному пишуться, то вони називаються омофонами: ліхтар погас - пішла по гас; потри руки - за кожним столом сиділо по три учні. Я уздрів, побачив - сонце і здалося, мені - сонце!

Омографи і омофони утворюють групу слів, які звичайно називаються неповними омонімами.

Одним з найбільших наочних видів словесної виразності є зіставлення, або порівняння, понять. Порівнювати їх можна як за подібністю, так і за протилежністю. Особливо підсилюється висловлювана думка і стає виразною, яскравою та дохідливою до читача або слухача при зіставленні понять, протилежних своїм значенням. Отже, антоніми допомагають точніше й виразніше оформити думку, тому їх широко використовують у науковій, публіцистичній і художній літературі.

Наприклад:

Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротко кажучи, - гнобитель і гноблений перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну то приховану, то явну боротьбу, яка завжди кінчалася революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу. Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце. Де сама нужда ходила - боса, гола, там тепер дозвілля, пісня, рідна школа. Хай зимові гудуть заметілі, а у серці - такі весно цвіти. Поберуться вони за руки, грай весілля, старий скрипач, їм на радість, мені - на муку, їм на щастя, мені - на плач!

Омоформи - слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі: поле - поле, мати - мати, діти - діти, дати - дати, клич - клич, ніс - ніс, весь (означальний займенник) - весь (заст. «село»), три - три. Цей розряд лексики в українській мові є лексико-граматичною категорією, бо омоформи зустрічаються в межах однієї частини мови рідко: вити - вити.

Омографи - слова, що збігаються в написанні, але різняться вимовою, зокрема наголосом. Тобто це явище суто граматичного збігу: атлас - «збірка географічних карт» - атлас - «блискуча шовкова тканина», ірис (бот.) «півники» - ірис «цукерки». Більшість омографів є лексико-граматичним явищем: гори - гори, обід - обід, радій - радій, стріла - стріла, мала - мала, насип - насип.

Висновок

При написані даної роботи ми дійшли наступних висновків:

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом.

Слово - це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова - його звукова оболонка, внутрішній бік - значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка - форма, значення слова - його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

За допомогою слів людина називає предмети і явища навколишньої дійсності, їхні ознаки, дії, стан тощо. Тому основна функція слова в мові - називна, або номінативна.

Лексичне значення слова хоч і стійке, проте не лишається абсолютно незмінним. Згодом слово може змінити значення, набути нового (дружина, санітарні дружина, добровільна дружина).

У мові є слова, зміст яких зводиться до називання якогось одного поняття, ознаки чи явища дійсності. Такі слова, що мають лише одне значення називаються однозначними у кожній мові є слова, які мають кілька значень.

Здатність слова мати кілька значень називається багатозначністю, або полісемією. Слово, первісне однозначне, поступово може набути нових значень. Основне, вихідне значення називається прямо, решта значень того самого слова переносні. Пряме значення ще називають первинним. Воно частіше пов'язане з контекстом.

Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинним.

Багатозначність у мові розвивається поступово у процесі розвитку мови.

Переносність значення слова є усталеною закономірністю мови. Переносне вживання слів особливо поширене у художньому та розмовному стилях. Розрізняють такі типи переносних значень: метафору, метонімію.

Омоніми - це слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням. У лексикології розрізняють омоніми лексичні, морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

Лексичні - різні за значенням і однакові за звучанням.

Синтаксичні - один з яких є словом, а другий словосполученням (потри - по три, сонце - сон це, цеглина - це глина).

Словотворчі - це однакові звукові комплекси, що виникають при творенні похідних від різних за звучанням слів (засипати від спати і засипати від сипати).

Морфологічні - це однакові звукові комплекси, що утворюються при відмінюванні та дієвідмінюванні.

У контексті омоніми виконують стилістичні функції, зокрема використовуються як засіб створення дотепів, каламбурів образності вислову.

Список використаної літератури

семантичний омонім багатозначність

1. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. - К., 1988.

2. Шмелев Д.Н. Очерки по семасиологии русского языка. - М., 1984.

3. Филин Ф.П. О лексико-семантических группах слов // Езиковедски изследование. - София, 1957.

4. Бурячок А.А. Формування спільного фонду лексики східнослов`янських мов. - К., 1984.

5. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. - М, 1976.

6. Бугаков О.В. Граматична омонімія прийменників у мові й у тексті / О.В. Бугаков // Мовознавство. - 2004. - №5-6.

7. Груба Т. Тематичний словник омонімів // Українська мова і література в школі. - 2004. - №1.

8. Левицький В. Лексична полісемія та квантитативні методи її дослідження // Мовознавство. - 2003. - №4.

9. Ющук І. П. Українська мова: Підручник для студентів філологічних вузів. - К.: Либідь, 2003.

10. Етимологічний словник української мови.

11. Булаховський Л.А. Вибрані твори. Загальне мовознавство. - К., 1975.

Размещено на Allbest.ru