Фразеологічні одиниці із значенням говоріння

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальною проблемою сучасної лінгвістичної семантики є дослідження функціонування мови у процесі комунікації. Мовну систему можна розглядати як механізм, який забезпечує передачу знань у специфічних умовах соціальної взаємодії. Передаючись від одного учасника до іншого, ці знання впливають на сам інструмент передачі - на природну мову, фіксуючи в ній у тій чи іншій формі наявну картину світу.

У мовознавстві останніх десятиріч концепція мовної картини світу набула популярності.

Аналізуючи проблему значення з різних позицій, можна дійти висновку, що у значенні завжди розглядалися разом із суто лінгвістичними ознаками, що перебувають у певних взаємозв'язках. Вирішення таких проблем, як співвідношення матеріального й ідеального, об'єктивного й суб'єктивного, проблема відображення дійсності у свідомості людей та форм цього відображення, дає можливість по-новому підійти до визначення категорії значення, яке постає як специфічне мовне віддзеркалення позамовної дійсності, що включає весь мовний смисловий зміст.

Неоднорідність, суперечність, часом протилежність інтерпретацій у наукових розвідках щодо вивчення фразеологічних одиниць свідчить про складність об'єкта вивчення та невирішеність проблематики його дослідження. Єдиним безперечним моментом є виділення здатності фразеологічних одиниць виражати прагматику мови, тобто це свідчить про наявність в їхньому змісті прагматичного значення. Існує кілька визначень прагматичного значення. Фразеологічні одиниці, прагматична орієнтація яких виявляється уже в узусі, є одним із найважливіших засобів для реалізації певної прагматичної заданості тексту. Під впливом емоційного контексту, який реалізує не тільки думку того, хто говорить, але й психічні переживання, у фразеологічних одиницях, разом із семами, що виявились у системному контексті, зафіксованому в узусі, актуалізуються й оказіональні семи, при загальному дескриптивному змісті виникають нові емотивні змісти.

Загальновизнаною є думка про те, що дослідження всієї фразеологічної системи може бути успішним тільки при ретельному аналізі окремих мікросистем.

Мовознавство останнього десятиріччя відзначається тенденцією до вивчення окремих фрагментів дійсності, що цілком закономірно. Проте фразеологічні засоби відображення процесу говоріння людини вивчені недостатньо. Частково цих питань торкалися Є.В. Ковальчук, М.М. Сидоренко. Проте особливості відображення прагматичного аспекту усім комплексом фразеологічних одиниць ще не досліджувалися на матеріалі сучасної української мови. Незважаючи на значну кількість наукових праць, у яких ґрунтовно досліджуються фразеологічні одиниці, дотепер остаточно не вирішеними в українській мові залишилися питання нормативності вживання тієї чи іншої фразеологічної одиниці у різних ситуаціях (дружня бесіда, інформативний діалог, суперечка та ін.).

Актуальність дослідження прагматичного аспекту фразеологічних одиниць зумовлена загальною орієнтацією сучасної лінгвістики на пріоритетний принцип комунікативного детермінізму як інтегрованої єдності дискурсу (мовленнєвого твору) мовця і ситуації його продукування. Фразеологічні одиниці, які відіграють значну роль у забезпеченні успішного комунікативного співробітництва або комунікативного конфлікту. Для осмислення цієї проблеми слід насамперед вивчити окремі тематичні групи, що стане підставою для подальших теоретичних узагальнень. Уже давно визнано, що тлумачення фразеологічних одиниць у словниках є недостатнім, тому що не береться до уваги фактично весь конотативний аспект семантики фразеологічних одиниць. Аналіз окремих фразеосемантичних груп має не тільки лінгвістичне значення, але й сприяє подальшому вивченню зв'язків між мовою та мисленням, зокрема визначенню особливостей вираження картини світу мовними засобами. Актуальність роботи у зв'язку з цим зумовлена й роллю мови в житті людини. Фразеологічні одиниці зі значенням говоріння не були предметом цілісного дослідження, хоча вони й складають один із суттєвих (за кількістю одиниць) шарів у фразеологічній системі української мови.

Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити статус прагматичного аспекту в значенні фразеологічних одиниць і показати прагматичне їх тлумачення на прикладі фразеологічних одиниць зі значенням говоріння.

Об'єктом дослідження стали фразеологічні одиниці зі значенням говоріння.

Матеріалом для дослідження стали фразеологічні одиниці зі значенням говоріння, дібрані шляхом вибірки зі словників. Крім того, використано художні та публіцистичні тексти.

Вибір методів та прийомів лінгвістичного аналізу пов'язаний зі специфікою об'єкта та конкретними завданнями дослідження. На всіх етапах використовується описовий метод. Але ще використовувався комбінований метод, що поєднує пряму документальну інформацію й власні знання та уявлення.

Новизна результатів дослідження полягає в тому, що:

- виявлено корпус фразеологічних одиниць зі значенням говоріння (близько 200 одиниць);

- визначено коло категорій, які входять до прагматичного аспекту;

- запропоновано оригінальну семантичну класифікацію фразеологічних одиниць зі значенням говоріння.

1. Функціональні та структурно-граматичні ознаки фразеологічних одиниць

Термін фразеологія (гр. phrasis - вислів, зворот мови, logos - поняття, вчення) в сучасній науці про мову вживається у таких значеннях:

1) Сукупність зворотів і висловів (словосполучень і речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові, сукупність прийомів словесного вираження, властивих певному періодові якоїсь мови, якійсь особі.

2) Розділ мовознавства, що вивчає усталені звороти мови, фразеологізми.

3) Те саме, що фраза.

Фразеологія - мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру і семантику фразеологічних одиниць, функцію їх у мові та мовленні, історію їх виникнення та розвитку, роль у процесі інтралінгвістичних (внутрісистемних) і екстралінгвістичних (позамовних) факторів. Отже, об'єктом вивчення фразеології є стійкі звороти, словосполучення, які в науці називають фразеологічними одиницями, фразеологізмами, фразеологічними зворотами або сталими висловами мовлення. [2, 198]

Йдеться, насамперед, про сталі мовні вислови або фразеологізми.

Фразеологізми - стійкі відтворювані сполуки слів, що мають своєрідні, специфічні структурні властивості, якими вони відрізняються від звичайних вільних синтаксичних конструкцій, а також від окремих слів, що їх вивчає лексикологія. Характерні риси будь-якого фразеологізму - строго окреслена граматична єдність, сталість словникового складу, відтворюваність постійно готової одиниці мовлення, узагальнене стале значення вислову.

Численні фразеологічні одиниці не є однаковими за генетичними, функціональними та структурно-граматичними ознаками. І це цілком зрозуміло: вони, як і слова, належать до різних типів, класів. Кожний з них має свій шлях становлення і розвитку. Це стосується і прислів'їв, і приказок, і крилатих висловів, і різних ідіоматичних сполук тощо. Також мають свої особливості і різні стійкі механізовані вирази, штампи та народно-розмовні кліше, до яких насамперед треба віднести традиційні формули вітань, побажань, запрошень, дотепні каламбури тощо. [5,153]

За Ф.П. Медведєвим, фразеологія обіймає такі структурні типи фразеологічних одиниць:

1. Прислів'я (життя прожити - не поле перейти; на віку - як на довгій ниві; нове тепер у нас життя, нема старому вороття та інші)

2. Приказки (собака на сіні; не всі в дома (в кого); п'яте колесо до воза; ні риба ні м'ясо; сьома вода на киселі; нечистий на руку; буде і на нашій вулиці свято; загляне сонце і в наше віконце; заткнути за пояс тощо)

3. Крилаті вислови (У нас нема зерна неправди за собою; Вогонь в одежі слова; Чуття єдиної родини та багато інших)

4. Різні ідіоматичні словосполучення (байдики бити; баляндраси точити; пальці знати; задніх пасти та інші)

5. Мовні штампи, кліше (здоровенькі були; просимо завітати; приділяти увагу та інші)

6. Каламбури (правда твоя, що на вербі груші, на осиці - кислиці; тринди-ринди - завтра празник; на вовка помовка, а зайці кобилу з'їли) [6,7].

Крім названих класів, до фразеології належать і деякі інші структурні типи фразеологічних сполучень.

Отже, до фразеології належать всі стійкі сполуки слів, цілісні мовні одиниці, які є в людській пам'яті і відтворюються в готовому вигляді у процесі спілкування, а не творяться щоразу подібно до вільних граматичних сполучень. [1,48]

1.1 Прагматичне значення фразеологічних одиниць

Здатність фразеологічних одиниць виражати прагматику мови дозволяє говорити про наявність у їх змісті прагматичного значення. Існує кілька визначень прагматичного значення: як позамовної (поведінкової) реакції слухача (Ю.Д. Апресян); як комунікативного наміру мовця, який не випливає зі сполучення значень уживаних слів (Т.В. Булигіна); як зміст мовних одиниць, пов'язаний із вираженням емоцій та різноманітних оцінок мовця, а також із впливом на адресата (Л.А. Кисельова). Розглянувши усе вищевказане, ми дотримуємося такої точки зору: прагматичне значення - це зміст мовних одиниць, який характеризує того, хто говорить, за соціально та психологічно значущими параметрами його особистості. Прагматичне значення інформує того, хто слухає, про емоційний стан мовця, про його інтелектуальні потенції, про його конкретні комунікативні наміри та ін. [1,78]

Включена до фразеологічного значення категорія суб'єкта мови дозволяє говорити про фразеологічні одиниці як специфічний розряд мовних одиниць, здатний відображати різні аспекти прагматики мови. Ось чому цілком природно розглядати фразеологічні одиниці як одиниці, зміст яких має виключно прагматичну природу, в рамках прагматики.

На сучасному етапі лінгвістики дослідження мовних процесів відбувається у нерозривному зв'язку з потребами комунікативної діяльності і припускає врахування саме людського фактору, бо у процесі функціонування мови його система зазнає впливу численних факторів ситуації спілкування.

У семантиці фразеологічних одиниць усе детерміновано основною функцією мови - бути засобом комунікації, формування та узагальнення думок про світ та емоційного ставлення до них. Із цих причин цілком виправданим є звертання безпосередньо до прагматики, її термінологічного апарату, і на наш погляд, можливим є його застосовуваність до фразеології. [5,123]

Складність значення фразеологічних одиниць зумовлена ситуативним характером знака, що одночасно виступає як підстава, яка у свою чергу, є стимулом для емоційної оцінки. Нашарування суб'єктивно-орієнтованих відносин - як раціонального, так і емотивного - на віддзеркалення в дескриптивному змісті утворює прагматичний аспект у значенні фразеологічних одиниць, при реалізації якого виникає експресивність, що є мовною характеристикою. Крім власне засобів (основне місце серед яких належить метафорі як одному із продуктивних засобів смислотворення, організації образної уяви), у творенні експресивності беруть участь незвичайна сполучуваність компонентів, парадоксальне складання змістів, наявність у фразеологічних одиницях звукосимволізму. [15,205]

У нашому розумінні експресивна функція не конкурує з прагматичною функцією мови. Прагматика охоплює більший обсяг властивостей, ніж експресивність. Перша включає не тільки засоби впливу, що викликають суто емоційні реакції і тому впливають тільки на емоційну сферу адресата (що є характерним для експресивної функції), а й усі засоби впливу, пов'язані з мовною діяльністю (прохання, наказ, повідомлення та ін.). Теоретичне викладення матеріалу поглиблюється за таким принципом: образно-мотивуючий вплив; потім оцінка певної ознаки відповідно до асоціативно-мовної картини світу носіїв певної мови (або з картиною світу індивідуальною), що викликає відповідну емотивну кваліфікацію, яка відображає ставлення мовця до позначуваного, заради якого й створювалося дане найменування, а потім уже, як наслідок - стилістична значущість фразеологічних одиниць. [6,147]

1.2 Дослідження емоційних фразеологізмів

Розглядаючи емоційну оцінку, не слід забувати, що фразеологічні одиниці в мовленні не ізольовані, вони залежить від інших компонентів, його значення тісно пов'язане з контекстом. Емоційний тон висловлювання передбачає вибір мовних засобів для вираження позамовного змісту і крім того, спроможний змінити емоційне забарвлення експресивної фразеологічної одиниці, вживаної в даному контексті. Тому одна й та сама фразеологічна одиниця може вживатися у мовленні з різними видами емоційної оцінки. Конкретне тлумачення емоції відбувається тільки в тексті за допомогою інтонації в усному мовленні. [2,167]

Експресивність виражає суб'єктивну модальність. Експресивність слід розглядати як особливу семантичну категорію, яка знаходить своє втілення в тому чи іншому кваліфікативному забарвленні значення, яке доповнює їх об'єктивний зміст. Експресивність, тобто сила впливу на адресата, визначається силою та типом емоцій. Експресивно забарвлені висловлювання створюються, щоб впливати на слухача емотивно.

У результаті аналізу численних наукових концепцій було висунуто такі положення:

- не останню роль у формуванні фразеологічного значення відіграє прагматичний аспект, оскільки призначення фразеологічних одиниць - це не просто передача знань, здобутих людьми у процесі пізнання оточуючого світу, але й вираження ставлення суб'єкта до них;

Прагматичне значення інформує того, хто слухає, про емоційний стан мовця, про його інтелектуальні потенції, про його конкретні комунікативні наміри та інші. Прагматичне значення, таким чином, можна кваліфікувати як значення «того, хто говорить, - того, хто слухає». [3,77]

2. Зміна традиційної семантики фразеологізмів

Основна задача авторів-укладачів фразеологічних словників - подати правильне та докладне тлумачення фразеологічних одиниць. Сучасні лексикографи у більшості випадків достатньо точно відображають зміст фразеологічних одиниць в словниках.

У діахронії мови ідіоматичність фразеологічних одиниць - відносна властивість, бо з часом деякі складові архаїзуються та фразеологічні одиниці частково або в цілому втрачають своє значення, виходячи при цьому із ужитку повністю або набуваючи нового значення. Наприклад: попасти пальцем в небо, за даними з словників, означає «говорити щось не правильне», тоді як цей вислів часто вживається у протилежному значенні - «випадково щось сказати вірно, вгадати» (про що свідчать і дані проведеного експерименту, а також газетні дані): «Так, він умів слухати людей, відчувати їх настрої, тому на зборах і мітингах часто потрапляв пальцем в небо - говорив те, що від нього хотіли почути…». [14,102]

Вважається, що на трансформацію значення цієї фразеологічної одиниці вплинуло широке використання таких фразеологічних одиниць: попасти кулею в пліт і потрапити точку, які вживають у значенні «говорити те, що потрібно, відгадати, що потрібно говорити» (Сидоренко, С. 296). Подібні випадки відхилення від словникового значення самі по собі є дуже цікавим матеріалом для дослідження, але не дозволяють робити остаточних висновків щодо реального вживання певної фразеологічної одиниці у сучасній українській мові.

2.1 Поділ фразеологічних одиниць зі значенням говоріння

Проведений аналіз дає змогу поділити фразеологічні одиниці зі значенням говоріння за трьома основними групами залежно від їх загального значення:

1. Акустичне враження (півня пускати; цапиним голосом співати);

2. «ненормальна» робота язика у порівнянні з нормальним темпом, розбірливістю, гучністю, зрозумілістю тощо (язик заплітається, не повертається, забув язика у роті, каша в роті);

3. стереотип мовної поведінки, який виходить на характеристику людини та її оцінку (гострий на язик, язик без кісток, гострий на язик). [15,210]

Процеси мислення відбуваються переважно у вербальній формі, а результати пізнавальної діяльності закріплюються у вербальних знаках. Тому мову слід вважати одним із компонентів когнітивної діяльності людини. Мовна діяльність людини може бути охарактеризована в різних аспектах: з акустико-фізіологічного боку, з точки зору індивідуальних особливостей мовця, змісту мови, її емоційного забарвлення та інше. До когнітивної сфери мають відношення деякі з названих параметрів мови.

Усі фразеологічні одиниці зі значенням говоріння виражають процес мови або характеризують особу за особливостями мовлення. У фразеологічних одиницях переважно відображається «ненормативний» стан справ. Говоріння має «прагматичні валентності»: воно адресоване, має мотив, а іноді й мету; воно також включено до системи стимулів та реакцій, тобто має поведінковий зміст. Основна маса фразеологічних одиниць говоріння зосереджена на характеристиці властивостей особи, на подіях, пов'язаних з акціональними проявами цих властивостей, на акціях поведінкового типу, на соціальних диспозиціях особи; на продуктивному позначенні якісних та кількісних ознак говоріння, які не ідентифікують, а кваліфікують їх. [5,134]

Далі розглянуто окремо фразеологічні одиниці з компонентом язик. Група фразеологічних одиниць з цим компонентом складає більшість одиниць. Це такі вирази:

Зірвалося з язика (ознака ненавмисності дії),

Язик відсохне, язик без кісток (ознака природності зусиль),

язика зламаєш (ознака складності артикуляції),

довгий язик, язик як помело (інструментальна «надмірність»),

язик свербить (бажання),

тримати язика (за зубами), прикусити язика,

язик не повертається (стримувати інструментальну активність),

тримати язика за зубами (контролювати мовне «творення»),

а також довгий язик, на язик швидкий, язика проковтнув, тіпун тобі на язик, язик добре підвішений, язик до Києва доведе, язик заплітається, чесати язиками, тріпати язиком; що в розумного в голові, те в дурного на язиці.

Багато з цих виразів дуже широко вживані.

Наведемо лише кілька прикладів уживання цих фразеологічних одиниць у художній літературі:

(Кабанова): Ні, мій друже, говори, що хочеш, про мене. Нікому не завадиш говорити… (Кабанов): Хай відсохне язик! (М. Островський);

- Тебе ніхто за язик не тягнув, Тошка, - сказала Анка. - Хочеш суниць? (А. і Б. Стругацькі);

Крім того, наш хлопець, дуже спритний на слові вдома, але зовсім змінюється з чужими людьми (У. Самчук).

Язик у цих виразах завжди вказує не на спроможність як таку, а на орган мовлення, через функціонування якого й описується мовленнєва діяльність. Хоча сполучуваність даної лексеми досить фразеологізована, вона не зводиться до обмеженого набору стійких виразів. Можливе безкінечне варіювання на тему існуючих ідіом. Наприклад, словники подають вирази гострий на язик, язик як лезо; однак, приклад язик, як рашпиль (В. Маяковський, В. Кунин). Є вираз язика зламаєш, але не всі зрозуміють вислів язик вузлом завязується.

Окремо стоїть вираз втратити язик («втратити здатність говорити»); поріз. З другого щигля втратив язика (О.С. Пушкін); Бог уже відняв в мене мову, - другий раз виходжу на екзамені і ні слова не можу сказати (Гуморезка). Можливо, тут має місце вказівка на орган, а не на спроможність.

2.2 Семантичні функції компонента «язик» у складі фразеологічних одиниць

В окремих підпунктах розглянуто семантичні функції компонента язик у складі фразеологічних одиниць: це «язик-верстат» та «діючий язик» (терміни В.З. Дем'янкова). Язик як місце, де продукується мова, розглядається як верстат, на якому «виготовляються» промови і з якого «падають» недороблені або ненавмисні промови. Для «язика-верстата» суттєвими є тактильні властивості поверхні: з гладкого язика слова «зісковзують»: зірвалось з язика.

«Діючий язик» характеризують як те, що добре чи погано працює, дає перебої, втрачає сили та ін. Ми виділили кілька підгруп залежно від якості роботи язика:

- язик, який нормально функціонує (язик добре підвішений):

Переривати виступаючих особливо старався головний лиходій-підполковник, дуже добре у нього був підвішений язик і мав він перед нами перевагу безкарності (О.І. Солженіцин);

- тимчасове порушення або втрата мови (втратити язика, язик віднявся, язик не повертаеться, язик відсох, язик заплітається, тіпун вам на язик та ін.): «Ніби язика проковтнув», - сумно сказала вона (В. Каверін).

«Лев Гліво… Лев Глібович? Ну і ім'я у вас, язика можна вивихнути…» (В. Набоков).

Пан Голядкин остовпів від подиву, і на якийсь час у нього віднявся язик (Ф. Достоєвський).

І лише тому, що автором був Міхалков, ні в кого не повертався язик сказати, що це антирадянщина («Московський комсомолець», №5, лютий 2000 р.);

- стримування язика (тримати язика на прив'язі, тримати язика за зубами, прикусити язика, проковтнути язика, укоротити язика):

Миколу Сергійовича вона боялася і завжди при ньому прикусувала язика (Ф. Достоєвський);

- балакучість (розв'язати язика, розпустити язика, молоти язиком, язик свербить, довгий язик та ін.):

Вона жалкувала, що розпустила язика і спокусила нестримного Сатану (О. Волков).

Що ти його слухаєш, який там ще блазень приїде! Так, язиком чеше (О. Островський).

прагматичний фразеологічний одиниця семантичний

2.3 Аналіз семантичних груп фразеологічних одиниць

Аналіз кожної фразеосемантичної групи окремо дозволяє більш адекватно описати зв'язок мови з дійсністю. А наявність розмитого простору у класифікації тільки підтверджує сучасну думку, що мовна таксономія оперує розмитими множинами. Неможливість суворої диференціації семантичного простору мови на окремі фрагменти та поля є об'єктивною даністю, що зумовлена семантичною безперервністю словника, в тому числі й ідіоматики: слово або фразеологічні одиниці пов'язані численними нитками із значущими одиницями свого чи граничного рівней. [2,133]

Формування семантичної групи «Говоріння» проводилося на основі архісеми, яка виділялася зі словникової дефініції, при цьому брався до уваги лише зміст концептуального ядра фразеологічних одиниць. Наприклад, вираз відкривати Америку супроводжується у словнику емоційною позначкою ірон., однак тлумачення значення «говорити про те, що давно відоме» не пов'язане з висловленням або зазначенням емоцій. Архісема даної одиниці передана дієсловом «говорити», у зв'язку з цим її слід кваліфікувати як елемент поля говоріння.

До однієї семантичної групи включають одиниці, які позначають кілька суміжних якостей, що перебувають у градуальних відношеннях, тобто виражають різний ступінь інтенсивності одного й того ж самого: «погано відгукуватися», «дискредитувати» тощо.

Численність та різноманітність семантичних розрядів фразеосемантичних груп «Говоріння» відповідає тому місцю, яке мова займає в «наївній картині світу»: це найбільш складна підсистема людини; вона має багато зв'язків з іншими підсистемами (завжди та в першу чергу - зв'язки з інтелектом, бажаннями, фізичними діями) та перебуває на вершині ієрархії підсистем - складових «наївної картини людини». Підгрупа «Мова з боку її змісту» включає 13 основних семантичних розрядів: акустико-артикуляційна характеристика мовлення; індивідуальна характеристика мовлення; мова з боку її змісту:

- вести пусті балачки, базікати;

- дуже голосно кричати, репетувати;

· критикувати, робити зауваження, докоряти, лаяти;

· несправедливо звинувачувати, дискредитувати, несхвально відзиватися, злословити;

- відверто говорити;

- говорити натяками, незрозуміло, не по суті;

- добре говорити, схвально відзиватися;

- висміювати;

- марно говорити, доводити очевидне;

- скаржитися.

На периферії фрезеосемантичних груп знаходяться два розряди: фразеологічні одиниці, які означають обман; та фразеологічні одиниці зі значенням мовчання (замовчування).

Обман перетинається з полем мовних дій, таких, наприклад, як заговорювати зуби, вішати лапшу на вуха та ін.

Брешуть завжди з наміром обдурити, а ввести в оману можна й ненавмисне.

Образне втілення обману в українських фразеологічних одиницях має під собою загальну ідею маніпулятивного впливу на суб'єкт, якому притаманне:

- привнесення безглуздих, навіть абсурдних змін суб'єкта: пудрити мізки;

- створення перешкод для зовнішніх органів чуття й відповідно перекривання доступу до істинної інформації:

їздити по вухах;

- уявне завдавання шкоди, збитків суб'єктові: пускати пил в очі.

Як «донор» для фразеологізації обману використовуються образні основи, що ґрунтуються навколо назви частин тіла людини (соматизмів):

- зуби:

заговорювати зуби;

- вуха:

надути в вуха, вішати локшину на вуха;

- очі:

замазати очі;

- ніс:

тягнути за ніс, водити за ніс;

- голова:

морочити голову;

- палець:

обвести навколо пальця.

Також для вираження ідеї нещирості, обману українською мовою свідомістю використовується типово українські компонент духа. Душа розуміється як скупчення внутрішнього життя людини, як найважливіша частина людської істоти, де локалізуються почуття й емоційні переживання людини. [15,409]

Класема «вводити в оману, обманювати» виражається фразеологічною одиницею напустити туману, заправляти арапа, співати піонерські пісні, відбивати пулі. Сюди ж ми відносимо й такі субстантивні фразеологічні одиниці: бабусині казки у другому словниковому значенні розлога журавлина;.

Близько до обману стоїть ідея приховування інформації. Вона в українській мові може бути виражена за допомогою контролю над основним інструментальним діячем - язиком - та певного обмежувача, що стримує його інструментальну активність: тримати язика за зубами, тримати рот на замку, тримати язик на прив'язі. До цієї групи ми відносимо 54 фразеологічних одиниць. [8,77]

Про мовчання говорять тільки на фоні комунікації, тобто тоді, коли в принципі можливе мовне спілкування. Семантичне та прагматичне маркування мовчання виявляється через його зіставлення з говорінням. Мовчання припускає можливість виконання мовної дії. Як будь-яке ненормативне явище мовчання підлягає оцінці. Оцінка мовчання є протилежною оцінці говоріння за цих умов.

Оскільки до семантики мовчання входить заперечення, об'єктом оцінки є сам факт. [1,66]

2.4 Багатозначність слова «говорити»

Говорити - 1. (усно повідомляти що-небудь) вести мову; (голосно висловлюватись, переходячи на крик) здіймати голос; (починати говорити) заводити мову.

Довкола відбуваються такі події, а він веде мову про дурниці (Собко, Срібний корабель, 1961, с. 130).

2. (говорити невиразно, нерозбірливо, мимрити) ковтати слова; (ледве розтуляти рота від гніву, презирства) цідити слова крізь зуби; (гугнявити) балакати в ніс.

- А ти хто така? - трохи згодом питає він, ковтаючи слова (П. Мирний, 1, 1969, с. 38);

Маланка цідила слова, немов отруту (Коцюбинський, 2, 1955, с. 29);

…Говорить, неначе слова крізь зуби цідить, ще й не договорює думок (Нечуй-Левицький, 6, 1966, с. 69).

3. (говорити щось незначне, несерйозне, пусте) теревені правити.

Хома без уваги правив теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, 3, 1959, с. 54).

4. (говорити щось беззмістовне) городити теревені(дурниці); плести нісенітниці.

Нестор дивився на неї, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри Річинські, 1958, с. 572);

Соломія сідала на лаві, а Остап мовчки дивився червоними з гарячки очима або плів нісенітниці (Коцюбинський, 1, 1957, с. 85).

5. (говорити багато і швидко) сипати словами; заклинати словами.

Він так здавався і нікчемний, та був розумний, як письменний, слова так сипав, як горох (Котляревський, 1, 1952, с. 107);

Жінки, аж захлинаючись словами, навперебій виливають їй своє обурення (Гончар, Тронка, 1963, с. 90).

6. (говорити одне і те ж) заводити своє; товкти (твердити, торочити) своє (одно); (набридливо повторювати те саме) жувати жуйку.

- Та я ж не комсомолець, - знову заводить він своєї (Гончар, Людина і зброя, 1960, с. 36).

7. (говорити гнівно) кидати (вергати) громи.

…Командуючий окупаційною армією мав підстави рвати й метати, мав причину вергати громи (Смолич, 5, 1959, с. 607).

8. (чистосердечно розповідати комусь про що-небудь) відкривати серце.

Скільки ж то разів, зустрічаючись на вулиці, хотів промовити до неї, відкрити їй своє серце (Франко, 6, 1951, с. 249).

9. (розмовляти з ким-небудь) заводити розмову; точити балачку.

Ми інколи в окопах заводили розмову про війну, про те, кому вона потрібна (Колесник, На фронті сталися зміни, 1959, с. 12).

10. (не виявляти стриманості в розмовах) дати волю язикові; розпустити язика (губу).

Але Марта була не з таківських: вона говорила, й говорила багато, а як більше сердилась, то більше давала волі своєму язикові (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 58). [14,122; 8,90]

Висновки

1. Фразеологічні одиниці, фразеосемантичні групи «Говоріння» - це численна, активно функціонуюча група, яка складає окрему підсистему загального корпусу української фразеології.

2. Категоріальна специфіка фразеологічного значення може бути виявлена тільки при звертанні до комунікативного аспекту змісту фразеологічних одиниць. Прагматичний аспект семантичного аналізу орієнтований одночасно й на слухача, й на мовця. Той, хто говорить, у процесі мовлення, вживаючи фразеологічні одиниці, реалізує за їх допомогою (в комплексі з іншими елементами висловлювання) свої комунікативні інтенції та виражає свої емоції та оцінки. Той, хто слухає, сприймаючи ці мовні одиниці, певним чином реагує на них - інтелектуально, емоційно, співвідносить їх із названими за допомогою вказаних фразеологічних одиниць предметами, здійснюючи тим самим повторні акти номінації тих же фрагментів позамовної дійсності. Функціонування фразеологічних одиниць в мові визначається типом їх системного значення, яке зумовлює характер «розгортання» їх в мові, їх актуалізацію, сполучуваність з іншими елементами висловлювання.

3. Можна дати або позитивну, або негативну оцінку фразеологічних одиниць. Але є й інші особливі випадки, коли оцінка буває амбівалентною та зумовленою контекстом або ситуацією мовлення.

4. Позитивно оцінюване мовлення має такі властивості: воно лаконічне, просте, при цьому правильне, викликає позитивні емоції. Зрозуміло, що за фразеологічними одиницями стоїть оцінка мовленнєвої дії.

5. Різні групи фразеологічних одиниць характеризують різні «виміри» язика:

- група, пов'язана зі звучанням мови, характером вимови звуків, говорить про язик як інструмент звукотворення;

- група «сказати за нормою багато - мало» говорить про язик у значенні «мовлення», звідси такі характеристики, як лаконічність - багатослів'я та якість мови: не треба говорити все, що спаде на думку; фразеологічні одиниці, що вказують на обмеження свободи язика, містять наявну або імпліцитну негативну оцінку: тримати язика за, прикусити язика, притримати язика - на противагу завжди експлікованій оцінці фразеологічній одиниці зі значенням нестриманості на язик:

Язик розв'язався (розв'яжеться), язик свербить, розв'язати язика, розпустити язик, біс смикнув за язик;

- характеристики язика, умовно включені до рубрики «поганий язик», які є універсальними оцінними термінами, не специфічні для язика та можуть бути застосовані для характеристики будь-яких інших об'єктів (злий язик - злі очі - зла собака);

6. В основі багатьох фразеологічних одиниць зі значенням говоріння лежать «трудова» та «колокольна» метафори;

7. У структурному відношенні група «Говоріння» складається з кількох ядерних груп (13 основних) та периферії, що представлена одиницями з іншим обсягом значення (фразеологічні одиниці, які означають обман, та фразеологічні одиниці зі значенням мовчання/ замовчування).

8. Словникові дефініції фразеологічних одиниці - це тільки емблема реалії, що концентрує в собі денотативно-сигніфікативну основу фразеологічних одиниць - багатопланового явища, компонентом якого є конотація. Конотація - це багатий підтекст, культурно-національне розшифрування, прагматичні елементи, наявні в арсеналі мовця у вигляді багажу знань, переконань, оцінок і готові рухатися у процесі комунікації. Створений фрагмент словника покликаний створити уявлення, хоча й фрагментарне, про культурно-національну картину світу, зафіксовану в фразеологічних одиницях, а також про характеристику найбільш складного виду поведінкової діяльності людини - мовної поведінки, відсутності мовлення, а не будь-які його характеристики. Тобто оцінка базується на прагматичному критерії. Нами виявлено, що в сучасній українській мові значний шар складають фразеологічні одиниці у вигляді наказу, погрози, поради, застереження (у відповідних формах наказового способу), що вживаються переважно у комунікативному акті безпосереднього спілкування. Це, на наш погляд, допускає трактування А. Вежбицької, що існування подібних висловів пов'язане з традиційною в історії України автократичною владою та зі схильністю української вдачі до підкорення обставинам: тримати язика за зубами, заткнути рот рукавицею, прикусити язик, укоротити язик.

Список джерел

1. Медведєв Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. 2-е вид. - Харків: Вища школа, 1977.

2. Передрій Г.Р., Смолянікова Г.М. Лексика і фразеологія української мови. - К.: Радянська школа, 1983.

3. Потебня А.А. Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка. - Харків:1930.

4. Русанівський В.М. Історія української літературної мови. - К.: 2001.

5. Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. - К.: Наукова думка, 1973.

6. Удовиченко Г.М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові. - К.: Наукова думка, 1968.

7. Фразеологічний словник української мови. - Кн. 1-2, Укл. Білоноженко В.М., Винник В.О., Гнатюк І.С. та інші - К., 1993.

8. Фразеологічний словник української мови. - Кн. 1-2, Укл. Удовиченко Г.М. - К.: Вища школа, 1984.

9. Газета «Сільські Вісті», №160,2001 р.

10. Мельничук Ю. Улас Самчук // Самчук У. Вибрані твори. - К.: Либідь, 1989.

11. Газета «Московський комсомолець», №5, лютий 2000 р.

12. Українські прислів'я та приказки. - Кн. 1, Укл. Кирильчук Т.Ю. - К.: Либідь, 1988.

13. Фразеологічний словник української мови. - Кн. 1, Укл. І.С. Олійник, М.М. Сидоренко - К.: Радянська школа, 1971.

14. Новий довідник: Українська мова. - К.: ТОВ «КАЗКА», 2009. - 864с

15. Кравчук В. Веселі Василі. - Хмельницький: Поділля, 1996.

16. Кравчук В. Синьоцвіт Горині. - Хмельницький: Поділля, 2003.

Размещено на Allbest.ru