Основні параметри наукового стилю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Реферат

Основні параметри наукового стилю

Вінниця 2010

План

Вступ

1. Історія наукового стилю

2. Визначення і особливості наукового стилю літературної мови

3. Загальні риси наукового стилю

4. Підстилі наукового стилю

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Виняткова роль, яка належить мові в науковому осмисленні і освоєнні світу, обумовлює філософське значення його аналізу. Літературна мова пройшла тривалу еволюцію, в ній утворилися різні стилі. Один з них - науковий. Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.

Саме слово стиль (з лат. stilus - паличка для письма) має кілька значень:

1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника;

2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру;

3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування. Мистецтво добирати й ефективно використовувати систему мовних засобів з конкретною метою та в конкретних умовах і обставинах спілкування визначає рівень культури мовлення людини і загальний рівень духовної культури нації. Тому дуже важливо „озброїти" сучасного студента, якого б фаху він не навчався, знанням стилістичного багатства літературної мови та вміннями послуговуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведення документації, під час публічних виступів тощо. В основі функціонально-стилістичного розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові принципи добору, поєднання і вмотивованого вживання слів та виразів, синтаксичних конструкцій. Розрізняють загальні та специфічні стилістичні риси. Загальні властиві всім функціональним стилям та відповідним їм жанрам, які виділяються в межах функціонального стилю, а саме: єдність конструктивного принципу, своєрідність композиційної організації матеріалу та стилістичних структур. Специфічні стилістичні риси характеризують лише окремі функціональні стилі та реалізуються у властивих їм жанрах.

Основні параметри функціональних стилів:

* сфера вживання;

* призначення;

* жанри реалізації;

* загальні позамовні ознаки;

* власне мовні особливості;

* підстилі.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

2. Офіційно-діловий:

3. Публіцистичний:

4. Художній:

5. Розмовний:

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного).

1. Історія наукового стилю

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті. Свого часу російський письменник М. Чернишевський писав: «Настане час, коли українською мовою видаватимуть не тільки художні твори, а всякі книги, серед них і учені трактати з усяких наук».

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1893); Українське наукове товариство у Києві (1907). Ці наукові установи видавали „Записки", а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філософська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця XIX ст. більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. Оцінюючи цей факт, відомий український мовознавець

І. Верхратський 1910 року писав: „У нас літератури наукової руської немає".

Від 90-х рр. XIX ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися. У його розвиток великий внесок зробили українські вчені М. Драгоманов, 1. Франко, А. Кримський, В. Гнатюк,

К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та суспільна. У лексиці української наукової літератури кінця XIX-початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

2. Визначення і особливості наукового стилю літературної мови

Науковий стиль - стиль літературної мови, якому властивий ряд особливостей, - таких як попереднє осмислення вислову, монологічний характер, строгий відбір мовних засобів, тяжіння до нормованої мови. Для наукової мови характерні такі стильові риси, як логічність, строга підкресленість викладу, точність, ясність, об'єктивність, абстрактність, стислість викладу, інтелектуальність і ряд інших рис.

Науковий стиль - не примха, а необхідність. У середовищі вчених і наукових працівників давно прийнято, що всі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, перш за все, необхідністю уникнути двозначностей і многозначностей тих або інших наукових понять. Стиль наукових робіт визначається, кінець кінцем, їх змістом і цілями наукового повідомлення: по можливості точно і повно пояснити факти, показати причинно-наслідкові зв'язки між явищами, виявити закономірності історичного розвитку і так далі.

Найперша форма існування наукової мови - письмова, що пояснюється таким її визначальною ознакою, як понятійне віддзеркалення дійсності, логічність викладу. Наукова мова повинна бути строго доказова, аргументована. Дійсно науковий виклад в основному все ж таки орієнтований на письмову мову, про що явно свідчить необхідність у багатьох випадках хоч би часткового переходу до елементів письмового викладу (до написання формул, демонстрації таблиць, діаграм і так далі).

Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються зазвичай багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови. Це відбувається тому, що письмова форма зручніша і надійніша в сенсі виявлення щонайменших інформативних неточностей, логічних порушень, які неактуальні в побутовому спілкуванні, а в науковому можуть привести до найсерйозніших спотворень істини. Зазвичай наукові доповіді, повідомлення спочатку пишуть, відпрацьовує адекватну форму втілення наукової інформації, або хоч би складають тези, план.

Наукові тексти оформляються у вигляді окремих закінчених творів, структура яких підпорядкована законам жанру.

3. Загальні риси наукового стилю

Науковий стиль має ряд загальних рис, що виявляються незалежно від характеру певних наук (природних, точних, гуманітарних) і відмінностей між жанрами вислову (монографія, наукова стаття, доповідь, підручник і так далі), що дає можливість говорити про специфіку стилю в цілому. Разом з тим цілком природно, що, наприклад, тексти по фізиці, хімії, математиці помітно відрізняються по характеру виклади від текстів по філології або історії.

Сфера вживання. Науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Призначення. Мета наукового мовлення - повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Жанри реалізації наукового стилю - монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Загальні позамовні ознаки. Основними загальним екстралінгвістичними ознаками наукового стилю є:

· чітка визначеність предмета думки і принципово об'єктивне до

нього ставлення (предметність та об'єктивність). Об'єктивність випливає із суспільної функції наукового мовлення: вона містить у собі ті елементи знання, які характеризують явища та факти об'єктивної дійсності. У текстах наукових праць досягається за допомогою вставних слів і словосполучень, які засвідчують ступінь достовірності повідомлення. Завдяки цим конструкціям той чи інший факт можна подати як достовірний (справді, достовірно відомо), припустимий (треба думати, очевидно), можливий (можливо, ймовірно). Вимогою об'єктивності викладу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (на думку науковців, за даними). Об'єктивність викладу досягається відсутністю особових форм дієслів та використанням форм інфінітива, дієприкметників пасивного стану, безособових предикативних форм, напр.: треба розглянути, запропонований документ, було проаналізовано. Суб'єкт дії залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такому разі не є обов'язкова. Виклад ведеться від третьої особи, основна увага зосереджена на предметові наукового опису, змісті, логічній послідовності.

· смислова точність, ясність - це ознаки, які характеризують

різні етапи породження і сприйняття тексту, одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації. Суть її полягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об'єктивної дійсності та взаємодії між ними.

Точність - це характеристика процесу й результату творення тексту, а ясність - процесу його сприймання. Наукова мова -- це та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосується точності вислову. Точність для науки, а з нею і для її мови, є первинним завданням, якому підпорядковані всі засоби висловлювання, зокрема наукова термінологія.

Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція -- бажання бути доступним навіть для читачів, які не мають спеціальних знань, прагнення авторів до ясності викладу. Цим зумовлена заміна інтернаціональних термінів з неясною етимологією словами національної мови з прозорою етимологією. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науковому стилі, напр.: квантитативний - кількісний, дистрибутивність -- розподільність, імпліцитний -- прихований, транзитивність -- перехідність тощо. Здебільшого порушення ясності викладу зумовлене намаганням деяких авторів надати своїй науковій праці уявної науковості, „вербально-термінологічного снобізму". За навмисним ускладненням стилю мови науки відчувається бажання зробити очевидні й прості речі більш недоступними. Причиною неясності може стати неправильне розташувавші слів у реченні, напр.: Чотири подібних автомати обслуговують кілька тисяч людей. Важко одразу збагнути, хто є реальним суб'єктом дії -- автомати чи люди. Іноді доступність і дохідливість називають простотою. Проте не можна сплутувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Слід також розрізняти простоту викладу й загальнодоступність наукової мови. Популярний виклад виправданий лише в тому разі, коли наукова праця призначена для масового читача. Головне у мовностилістичному оформленні наукової праці щодо ясності -- зробити її доступною для того кола читачів, якому вона призначена.

· лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уникати

непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повтори, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, наприклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто кальковані з російської мови. їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису - щоб описати, для доведення -- щоб довести, для пояснення - щоб пояснити, при визначенні - визначаючи. У сучасних наукових текстах перевагу надають іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом наслідування традицій російської мови. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст. Для оптимального перекладу російських синтаксичних одиниць іменникового типу чи конструкцій з десемантизованим дієсловом в українській мові є власні засоби, пор.: с полным основанием -- впевнено, в основном -- переважно, прийти к убеждению -- переконатися, находиться в противоречии -- суперечити, иметь место - бути, заниматься иселедованием -- досліджувати.

Іменниковим конструкціям слід віддавати перевагу лише тоді, коли без них неможливо обійтися.

· відсутність образності, емоційності. Проблема співвідношення

раціонального та емоційного, суб'єктивного та об'єктивного у науковому стилі є однією із найскладніших. Багато вчених вважає, що науковому стилю не властива емоційність викладу і що ця традиція настільки усталилася, що перебороти її сьогодні дуже важко. Припускають, що аскетична традиція походить ще з Ньютона і започаткувала в ті часи лицемірну скромність звичаїв англійських середньовічних церковних університетів (Кембридж). Вона змушує аж до сьогодні багатьох авторів ретельно вилучати з наукових повідомлень усе, що, на їх думку, безпосередньо не стосується одержаних результатів і використаних методів. За часів Відродження „аскетична традиція" почасти зумовлювалася мовою викладу: для вираження наукових понять використовували класичну мову -- латинську, експресивну функцію виконували національні мови. За невеликий проміжок часу, в який наука розвивалася незалежно від релігії, вона не змогла ще повністю відмовитися від схоластичного (метафізичного) стилю. У сучасній науковій літературі, стверджують дослідники української наукової мови, „аскетичний стиль" продовжує існувати за інерцією, часом гальмуючи розвиток пізнання. Скажімо, науковці давно помітили, що сухий запис чи документ, які лежать в основі історичного дослідження, дають лише віддалене уявлення про реальний процес. Сьогодні приходять до висновку, що науковий стиль допускає елемент емоційності як другорядний, підпорядкований, периферійний. При цьому, звичайно, слід враховувати доцільність, виправданість введення емоційних елементів у тканину наукового стилю.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної науки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового досвіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньому досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводить до втрати образного "ореолу" - за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоціації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Тому на перших етапах пізнання важливою є прозорість внутрішньої форми терміна.

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляється на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лексики, напр.: ворожа теорія; величезні (колосальні) успіхи, здобутки. Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності є цитування з художніх творів, а також індивідуальність мови науковця. Відома емоційність наукового стилю педагога В. Сухомлинського, напр.: „35 років педагогічних радощів і розчарувань переконали мене в тому, що праця - це одне з найчистіших і найблагородніших джерел емоційного стану діяння, творіння". Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише зашкодять ясності викладу. Крім того, науковий стиль об'єднує низку підстилів. Встановлено, що в науково-технічному різновиді власне наукового підстилю емоційність є нульовою, а в науково-гуманітарному сягає 0,02%.

Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

· строга унормованість (відповідність нормам літературної мови);

· широке використання абстрактної лексики;

· безособовість;

· монологічний характер викладу, зумовлений змістом;

· завершеність та повнота висловлювання;

· тісний зв'язок між частинами висловлювання, логічна послідовність;

· використання лаконічних, але високоінформативних атрибутивно- іменних словосполучень;

· використання умовних знаків та символів;

· первинність писемної форми;

· відсутність підтексту та ін.

Мову науки найчастіше ототожнюють з науковою термінологією. А проте перше поняття набагато ширше, ніж друге. За всієї значущості спеціальної термінології не тільки вона становить специфіку мови науки. Особливості стилю наукового викладу виявляються і в синтаксисі (в побудові речень), і в структурі абзацу, і в членуванні тексту, і в інтонації, і навіть у ритміці всього викладу. Отже, специфіка наукового стилю виявляється в сукупності мовних засобів різних рівнів, тобто в тих функціональних семантико-стилістичних категоріях, які характерні для мовного стилю

4. Підстилі наукового стилю

мова науковий стилістика

Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

· власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний).

Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, реферат, тези тощо.

Зразок власне наукового підстилю:

Нинішній стан розбудови незалежної України характеризують складні процеси розбудови її економіки. Час показав, що подолати кризові явища в суспільно-економічному житті нашої держави лише політичними методами без докорінних змін в економіці неможливо. Об'єктивною потребою є прискорене формування ринкової інфраструктури та перехід до ринкових методів господарювання. Важливою складовою ринкових відносин є фінансові. Пов'язані з формуванням та використанням грошових фондів держави та коштів суб'єктів господарювання, вони охоплюють усі фази процесу відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Тому спроба осмислити реалії, описати поняття і терміни фінансової справи відповідає потребам сьогодення, має свою безперечну науково-практичну актуальність(Загородній А., Вознюк Г., Смовженко І. Фінансовий словник. - 2-ге вид., випр. і доповн. - Львів, 1997).

· науково-популярний - застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

На відміну від власне наукового викладу в науково-популярній літературі виявляється діалектична єдність емоційно-чуттсвого сприйняття дійсності та логічного ЇЇ пізнання, бажання в доступній, зрозумілій неспеціалістові формі ознайомити читача з науковими знаннями. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється наявність полярних внутрістильових ознак: об'єктивність і суб'єктивність, абстрактність і конкретність (навіть наочність, ілюстративність).

Зразок науково-популярного підстилю:

Поняття вартості є, можна сказати, всеохопним, оскільки застосовується до величезної кількості явищ економічного і фінансового життя - товарів, послуг, сировини, інтелектуальної і фізичної праці тощо. Все в економіці має свою вартість. Розібратися у цьому складному феномені допоможе подана інформація (З журн.).

· науково-навчальний - це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

Зразок науково-навчального підстилю:

Усі суб 'скти господарської діяльності у взаємозв 'язку складають єдине ціле економічного механізму суспільства. Мета і характер діяльності суб 'сктів господарської діяльності можуть бути різні. Тому за цими ознаками їх можна поділити на підприємницькі (комерційні), котрі функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням державою. Суб'єкти господарювання з підприємницьким характером діяльності становлять собою підприємництва (Економіка підприємництва: Підручник / За заг. ред. И.М. Петровича. - Львів, 2004).

Висновки

Основне завдання наукового стилю - гранично ясно і точно донести до читача інформацію, що повідомляється. А це найкращим чином досягається без використання емоційних засобів. Адже наука апелює, перш за все, до розуму, а не до відчуття. Науково-технічна революція змінила і сам характер дослідження. Наукові проблеми вирішуються тепер, як правило, зусиллями не одинаків, а колективом учених і інженерів. А це веде до того, що сучасний спосіб наукового викладу можна визначити як колективний, або формально-логічний, в якому не залишається місця для емоційності.

Сфера застосування наукового стилю дуже широка. Це один із стилів, що робить сильний і різносторонній вплив на літературну мову. Науково-технічна революція, що здійснюється на наших очах, вводить в загальне вживання величезну кількість термінів. Комп'ютер, дисплей, екологія, стратосфера, сонячний вітер - ці і багато інших термінів перейшли із сторінок спеціальних видань в повсякденний ужиток. Якщо раніше тлумачні словники складалися на основі мови художньої літератури і у меншій мірі публіцистики, то зараз опис розвинених мов світу неможливий без урахування наукового стилю і його ролі в житті суспільства. Досить сказати, що з 600 000 слів авторитетного англійського словника Уебстера (Вебстера) 500 000 складає спеціальна лексика.

Широкий і інтенсивний розвиток науково-технічного стилю привів до формування в його рамках численних жанрів, таких, як: стаття, монографія, підручник, патентний опис (опис винаходу), реферат, анотація, документація, каталог, довідник, специфікація, інструкція, реклама (що має ознаки і публіцистичного стилю). Кожному жанру властиві свої індивідуально-стильові риси, проте вони не порушують єдність науково-технічного стилю, успадковувавши його загальні ознаки і особливості.

Отже, швидкий розвиток суспільства, стрімкий прогрес науки і техніки викликають потребу у формуванні спеціальної мови, найкращим чином пристосованої для виразу і передачі наукового знання.

Список використаної літератури

1. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. - К., 2000. - С. 602.

2. Зелінська Н.В. Який він, науковий стиль? // Культура слова. - К., 1990. - Вип.. 33. - С. 13-І 7.

3. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури. - К., 1997.

4. Дядюра Г.М. Експериментальне дослідження функціонування образних засобів у науковому тексті // Мовознавство. - 2001. - № 3. - С 53-60.

5. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. 3-є вид. - К.: Каравела, 2010. 352 с.

Размещено на Allbest.ru