Семіотика як наука про знаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семіотика як наука про знаки

Тернопіль 2010

План

Вступ

1. Семіотика як наука про знаки

2. Поняття про знак. Види позамовних знаків

3. Мова як знакова система. Мовні знаки

4. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові логічні помилки

5. Виміри і рівні знакового процесу

6. Мова права

Висновок

Вступ

Семіотика - молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених.

Знак - це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта. Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.

1. Семіотика як наука про знаки

Семіотика - це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.

Семіотика - молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857-1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839-1914) і Чарльз Морріс (1901-1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією”. Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика”. Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.

Семіотика на сучасному етапі її розвитку - це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.

У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.

Дескриптивна семіотика - це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.

Теоретична семіотика - це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.

Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.

До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

2. Поняття про знак. Види позамовних знаків

Основним терміном у семіотиці є "знак". Будь-яке міркування можна представити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак?

Знак - це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.

Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на

- знаки-копії (іконічні знаки),

- знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси),

- знаки-символи.

Знаки-копії (іконічні знаки) - це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.

Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.

Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.

Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) - це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями..

Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим - знак вогню, розбитий автомобіль - знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля - знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи - знак правопорушення тощо.

Знаки-символи - це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.

Знаки-символи - це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака символу тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури - Т.Шевченко, Л.Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін.; знаки-символи Української держави - жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.

У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей - розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс - символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення.

Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості.

Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей - мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.

У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України. До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України.

Прикладом таких знаків може бути також більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо.

3. Мова як знакова система. Мовні знаки

Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова - це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак - це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).

Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.

У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.

Алфавіт - це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

Сукупність усіх слів, наявних у будь-якій мові, називається лексикою (гр. - слово).

Граматика - це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

Природні мови функціонують на різних рівнях і в різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.

Штучні (формалізовані) мови - це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов - їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

4. Структура знакового процесу. Структура значення знака. Типові

логічні помилки

семіотика мовний знак логічний

Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковим процесом або семіозисом.

Цей процес (згідно з традицією, що сягає часів Стародавньої Греції) розглядається з точки зору чотирьох його основних компонентів. Серед них:

- знаковий засіб (те, що виступає знаком);

- значення (те, на що вказує знак);

- інтерпретатор (той, хто сприймає знак);

- інтерпретанта (дія, поведінка, реакція того, хто сприймає знак).

Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: «знак вказує на щось для когось».

Розглянемо для прикладу таку ситуацію: викладач читає лекцію з логіки студентам юридичного факультету.

З'ясуємо основні компоненти цієї знакової ситуації:

- знаковий засіб - текст лекції;

- значення - зміст лекції;

- інтерпретатор - студенти, присутні на лекції;

- інтерпретанта - поведінка студентів на лекції (слухають, конспектують, задають запитання тощо).

Основним компонентом знакового процесу є знак. Кожний знак має значення, тобто щось позначає. Розрізняють два основних типи значення знака:

- предметне значення;

- смислове значення.

Предметне значення (денотат) знака - це предмет, що позначається цим знаком.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі предмети і класи предметів, явища, процеси, властивості предметів та відношення між ними тощо.

Смислове значення (смисл) знака - це зміст знака, який засвоюється в процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл знака - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який позначається цим знаком.

Розглянемо мовний вислів (знак) «Аристотель». Предметним значенням цього знака буде виступати сама людина, яку звали «Аристотель», а смисловим значенням у різних знакових ситуаціях можуть бути ті чи інші властивості цієї людини: «засновник логіки», «вчитель Олександра Македонського» тощо.

Розглянемо мовний вислів «студент». Предметним значенням цього знака буде виступати певний клас людей, що навчаються у вищих навчальних закладах, а смисловим значенням - така суттєва характеристика цього класу, як «навчатися у вузі».

На перший погляд здається, що визначити предметне і смислове значення різноманітних мовних висловів зовсім не важко. Однак насправді це не так. Дуже багато непорозумінь і навіть конфліктів виникає між людьми саме тому, що вони чітко не визначилися зі структурою значення мовних висловів, які вони застосовують.

Така ситуація обумовлена тим, що у процесах мислення і спілкування люди застосовують мовні вислови (знаки), які є:

- багатозначними;

- неточними;

- неясними.

Багатозначний мовний вислів - це вислів, який може мати різні предметні і смислові значення.

Більшість мовних висловів є багатозначними. У природній мові це явище називається омонімією.

Відкрийте будь-який тлумачний словник - і ви побачите, що слова, які широко розповсюджені в українській мові, мають не одне, а кілька значень. Так, наприклад, слово «новий» може означати «сучасний», або «наступний», або «невідомий» тощо. Коли щось називають новим, то одразу навряд чи буде зрозуміло, про що йдеться: про нову традицію, яка щось заперечує, або лише про новий етап, який є розвитком попереднього. Така багатозначність слова «новий» може спричинити серйозні помилки і непорозуміння.

Як приклад наведемо міркування, за допомогою якого людина з новатора перетворюється на консерватора: «Він підтримує усе нове. Однак, як відомо, нове - це забуте старе. Отже, він підтримує усе старе, що було забуте».

Багатозначність - це характерна риса будь-якої природної мови. Сама по собі вона не є недоліком, однак неуважне ставлення до цього явища може призвести до логічної помилки.

Загальним правилом будь-якої комунікації є вимога заборони у міркуваннях комунікаторів зміни значень (як предметних, так і смислових) мовних висловів, скільки б разів вони не повторювалися. У логіці це правило отримало назву правила однозначності. Як тільки воно порушується, виникає логічна помилка, яка називається «еквівокація».

Логічна помилка «еквівокація» наявна, наприклад, у такому міркуванні: «Рух вічний; ходіння до університету - рух; отже, ходіння до університету вічне».

Тут багатозначним є слово «рух». У першому засновку міркування цей термін застосовується як філософська категорія, а у другому - як позначення певних фізичних дій людини.

Відомі софізми «Рогатий» і «Протагор і Еватл», які наводилися у першому розділі, також побудовані з порушенням саме правила однозначності. В них допускаються логічної помилки «еквівокація». Спробуйте з'ясувати самостійно, у чому вона полягає.

Зверніть увагу на те, що багатозначними можуть бути не тільки окремі слова, а й цілі речення.

Історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запитував божество у Дельфах, чи треба йому розпочинати війну з Персією. На це він отримав таку відповідь: «Якщо цар піде війною на Персію, то знищить велике царство». Коли розгромлений Крез, який потрапив у полон, зауважив дельфійським жерцям, що вони сказали неправду, ті у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Персидське, а Лідійське.

Неточний мовний вислів - це вислів, предметне значення якого не можна чітко визначити.

Такі мовні вислови відсилають нас до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити.

Прикладами неточних мовних знаків можуть бути такі вислови: «молода людина», «висока людина», «низька людина» тощо. Ще з часів Стародавньої Греції відомі парадокси, які ґрунтувалися на використанні в міркуваннях неточних слів і словосполучень. Розглянемо два таких парадокси.

Парадокс «Лисий»: якщо з голови, що густо вкрита волоссям, виривати по одній волосині, то врешті-решт волосся залишиться так мало, що людину можна буде назвати лисою. Але яка саме волосина буде «вирішальною» у цьому відношенні? Як і коли можливо встановити ту межу (ту конкретну волосину), коли людина ще не була лисою і коли (після її видалення) з'являється лисина (людину вважають лисою)?

Парадокс «Купа»: одне зерно - це не купа зерна. Два зерна також ще не купа і т.д. Яка ж зернина виявиться «вирішальною» для купи? Яка кількість зерна є необхідною для створення купи?

Неясний мовний вислів - це вислів, смислове значення якого неможливо чітко визначити.

Термін «жива істота» є точним, бо будь-хто може без особливих зусиль встановити його предметне значення, а саме - чітко визначити, чи є деякий об'єкт живим, чи ні. Однак смисл цього вислову не є цілком зрозумілим. Тому невипадково існує ціла низка визначень життя, жодне з яких не вважається бездоганним.

Термін «людина» так само, як і термін «жива істота» є точним, але неясним. Протягом історії людства з ним пов'язувалися різноманітні смислові значення. Давньогрецький філософ Платон визначав людину як «двоногу істоту, яка не має пір'я”. Інший філософ Діоген обскубав курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «Ось твоя людина». Після цього Платон уточнив своє визначення: «Людина - це двонога істота, яка не має пір'я і має широкі нігті”. Ще один філософ охарактеризував людину як «істоту, яка має м'яку мочку вуха». Визначення Аристотеля: «людина - це політична тварина». Подібні дефініції можна продовжувати.

Велика кількість мовних висловів є одночасно неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко встановити клас об'єктів, які позначають ці вислови, а з іншого - смислу таких висловів бракує визначеності. Прикладом неточного і неясного вислову є слово «гра». Його смисл позбавлений визначеності, оскільки важко сказати, чи кожна гра має правила, чи в кожній грі є переможці та переможені тощо. Водночас важко встановити і предметне значення цього вислову. Якщо брати до уваги лише діяльність людини, то тоді грою вважають спортивні ігри, дитячі ігри, працю акторів тощо.

5. Виміри і рівні знакового процесу

Відповідно до трьох зафіксованих компонентів знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна виділити низку відношень:

- відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані;

- відношення між знаком і його значенням;

- відношення між знаком і його інтерпретатором.

Ці три види відношень між компонентам знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:

- синтаксичний;

- семантичний;

- прагматичний.

Синтаксичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу.

Семантичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням в структурі знакового процесу.

Прагматичний вимір - це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу.

Найчастіше в знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Так, знак може не мати зв'язків з іншими знаками (відсутність синтаксичного виміру); знак може мати зв'язки з іншими знаками, але при цьому не мати значення (відсутність семантичного виміру); і, нарешті, у знака може бути відсутнім інтерпретатор (відсутність прагматичного виміру).

Відповідно до трьох вимірів семіозису виділяють три основні розділи семіотики як науки:

1. синтактику;

Синтаксис вивчає систему відношень між знаками всередині певної мови, виявляє різні зв'язки між словами і реченнями, що утворюють певну мовну систему.

2. семантику;

3. прагматику.

Прагматика вивчає відношення знакових систем до тих, хто їх використовує, умови використання знакових систем, мовні знаки як засіб встановлення взаєморозуміння між людьми.

Семантика (гр. - той, що позначає) - це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах - відношення мовних виразів (слів, імен) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів.

Відповідно, в семантиці розрізняють, теорію смислу і теорію реферації (позначення).

Основні семантичні категорії: висловлювання, ім'я, смисл, значення, реферація. Дамо їм загальну характеристику.

Висловлювання - це граматично правильно побудоване речення, яке має певний смисл.

Складовою частиною висловлювань є імена.

Ім'я - це слово або словосполучення, яке позначає будь-який предмет (об'єкт) або властивість предмета.

Імена бувають:

- одиничні або власні (Сократ, Шевченко, Юстініан),

- загальні (людина, юрист, право),

- конкретні (книга, автомобіль, злочинець),

- абстрактні (доброта, дієздатність, законність),

- нульові (Кентавр, Зевс, Перун).

Слово "термін" (гр. - межа, кінець, границя) має два значення:

а) у широкому значенні "термін" - це слово чи словосполучення, які позначають реальний або абстрактний предмет. У цьому випадку слово "термін" збігається за смислом із "ім'ям", тобто "термін" означає те ж, що й "ім'я". У вузькому значенні „термін” - це слово або словосполучення, що введені в науку для позначення предметів, явищ, процесів, які вивчає наука, або для побудови наукової теорії відповідно з певними правилами введення наукових термінів. Наукові терміни специфічні за своїм смислом. Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія).

б) у логіко-семантичному значенні "терміни" - це слова і словосполучення, які вводять до складу висловлювань і які поділяються на описові (дескриптивні) і логічні.

До дескриптивних термінів належать:

а) вирази, які називають або позначають емпіричний та абстрактний об'єкт. Вони мають назву "терм". Терм - це одиничні (власні) імена і загальні імена;

б) предикатний вираз (предикатор) - слово чи словосполучення, яке позначає властивості і якості предметів і відношення між предметами;

в) предметно-функціональні вирази, або предметні функтори-вирази, які позначають предметні функції і операції, до яких належать спеціальні математичні і логічні знаки, а також слова, як обсяг, вага, ріст, колір. До логічних термінів належать логічні зв'язки, логічні оператори, описові вирази, про які мова піде у відповідних розділах.

Слово "смисл" вживають у таких значеннях:

В повсякденній мові як синонім слова "значення".

Як зміст мовного виразу.

Як думка, що виражена в словах і словосполученнях.

Як мета (призначення) якоїсь події, вчинку (смисл життя, смисл навчання у вузі, тобто для чого людина живе, для чого вона вчиться у вузі).

Мовні вирази можуть мати прямий та переносний, широкий та вузький смисл, а залежно від контексту - філософський і релігійний, науковий і буденний, юридичний і політичний смисл.

Усі імена, в тому числі порожні, мають певний смисл, проте можуть не мати конкретного предметного значення.

Предметне значення імені (мовного виразу, мовних знаків) - це предмет (об'єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім'я), введено термін "денотат". Денотат - предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об'єкт позначення. Наприклад, слово "Київ" є особисте ім'я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем "Київ".

Німецький логік і математик Г.Фреге (1848-1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, - це предметне значення даного імені, а зміст імені - це його смисл, тобто за Фреге, смисл - це спосіб, яким мовний знак (ім'я) позначає предмет.

Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням зображають за допомогою наглядної моделі (схеми), яка дістала назву "семантичного трикутника".

Слово "референція" (лат. - називати, позначати) означає те ж саме що денотат, тобто стосується процесу встановлення відношення між предметом і його іменем.

Для референції (вказівки, назви, позначення) окремого предмета з метою виділення його з певного класу використовують такі способи:

а) називають особисте (власне) ім'я предмета;

б) дають теоретичний опис предмета, як носія певних специфічних властивостей та ознак, без вказівки особистого імені. Такий спосіб називають дескрипцією (лат, - опис). Автором теорії дескрипції є філософ, логік, математик Б. Рассел (1872-1970). Наведемо приклади дескрипцій, які вказують на предмет: "автор Кобзаря", "засновник науки логіки", "римський юрист", "Кримінальний кодекс України". Усі дескрипції поділяються на визначені, тобто такі, що вказують на конкретний предмет ("перший президент України", "автор першої кодифікації права"), і невизначені, які вказують на будь-який елемент з певного класу ("якась книга", "український юрист", "працівник органів внутрішніх справ"). Для дескрипції предметів використовується висловлювання з операторами (знаками) дескрипції: "існує "х"...", "такий "х".., що..."; "той "х", якому притаманна властивість Р" та ін. Символічне позначення оператора (знака) дескрипції - "ІхР/х/", де "І" - позначає дескрипцію, "х" - предметна змінна (предмет думки), "Р" - властивість (предикат), яка приписується предмету думки.

У логічній семіотиці відповідно виділяють:

- логічний синтаксис;

- логічну семантику;

- логічну прагматику.

Логічний синтаксис - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками в структурі логічної теорії.

Логічна семантика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та їх значеннями в структурі логічної теорії.

Логічна прагматика - це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення між мовними знаками та носіями мови в структурі логічної теорії.

Зверніть увагу на те, що треба розрізняти поняття: «семантичне значення знака» і «прагматичне значення знака».

Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову).

У кримінології навіть були сформульовані прагматичні парадокси, які пов'язані саме з прагматичним значенням того чи іншого вислову. Одним із таких парадоксів є парадокс суспільної небезпечності діяння.

У соціологічному аспекті термін «суспільна небезпечність» означає таку властивість діяння, яка пов'язана з актуальним або потенційним руйнуванням життєво важливих соціальних структур. У цьому смислі термін «злочин» позначає будь-які дії, які чинять або можуть чинити суттєву шкоду інтересам суспільства та його членам.

У правовому аспекті термін «злочин» означає тільки те, що заборонено законом під страхом кримінального покарання. У такому контексті висловлювання «злочин є суспільно небезпечним діянням» перетворюється у висловлювання: «Діяння, яке заборонене кримінальним законодавством, є суспільно небезпечним». Таким чином, термін «суспільно небезпечне діяння» у правовому контексті змінює свій денотат та смисл і набуває явно вираженого юридичного характеру. Усе це свідчить про те, що терміни «злочин» і «суспільно небезпечне діяння» мають різні значення в соціологічному і правовому контекстах. Парадокс суспільної небезпечності діяння виникає саме у випадку, коли ці контексти змішуються.

Логічна семантика", логічний синтаксис", "логічна прагматика" є розділами металогіки, яка вивчає логічні числення і формалізовані логічні теорії. Металогіка (метатеорія) здійснює рефлексивний аналіз логічних теорій (формальних систем знання), створюючи для цього спеціальну систему понять - "метасимвол", "метатермін", "метависловлювання", "метаформула" та ін.

Окрім вимірів знакового процесу, розрізняють також його рівні. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції при розгляді одного й того ж знакового процесу.

Для розрізнення рівнів аналізу знакового процесу в логіці запроваджуються два поняття:

- об'єктна мова;

- метамова.

Об'єктна мова - це мова, за допомогою якої фіксується, описується окрема предметна (позамовна) дійсність.

Метамова - це мова, засобами якої описуються і досліджуються властивості та відношення об'єктної мови.

Отже, якщо об'єктна мова - це предмет аналізу, то метамова - засіб такого аналізу.

Змішування метамови й об'єктної мови може призвести до парадоксів і протиріч. Це зауваження стосується не стільки мов логіки, скільки природних мов, де відсутнє чітке розрізнення між цими двома рівнями.

Парадокс - це міркування, яке приводить до двох протилежних висновків. Існує такий варіант парадоксів, коли міркування, що здається правильним, приводить до висновку, який суперечить життєвому досвіду і загальновизнаним істинам.

У логіці королем парадоксів вважається парадокс «Брехун» Його відкриття пов'язують з ім'ям давньогрецького філософа (мегарської школи) Евбуліда (IV ст. до н. є).

Існують різні варіанти формулювання цього парадокса. Наведемо один із найпростіших. Уявимо ситуацію, коли якась людина виголошує лише одну фразу. Одразу ж виникає проблема: як оцінити цю фразу, тобто, яку відповідь давати на запитання: «Чи є висловлювання цієї людини «Я кажу неправду» істинним, чи воно є хибним?» Якщо це висловлювання («Я кажу неправду») є хибним, тоді людина говорить правду і, відповідно, її висловлювання є істинним. Якщо ж це висловлювання («Я кажу неправду») є істинним, а той, хто виголошує його, стверджує, що воно хибне, тоді його висловлювання є хибним.

Отже, виявляється, якщо людина (стверджуючи «Я кажу неправду») говорить неправду, то вона говорить правду, і навпаки, якщо вона говорить правду, то вона говорить неправду.

Один із засобів усунення цього парадокса був запропонований польським логіком і математиком Альфредом Тарським (1902-1984). Він вважав, що цей парадокс є характерним прикладом тих труднощів, які виникають при змішуванні двох мов: об'єктної мови та метамови. У природній мові між ними різниці не існує: і про позамовну дійсність, і про висловлювання, що описують цю дійсність, ми говоримо, використовуючи одну і ту ж природну мову. Для людини, яка користується, наприклад, українською мовою, не існує великої різниці між такими двома висловлюваннями:

- «Ця людина склала іспит з логіки»;

- «Вірно, що ця людина склала іспит з логіки».

Проте більш детальний аналіз цих висловлювань показує, що в першому випадку йдеться про факт складення іспиту людиною, а в другому - про висловлювання щодо людини і складання нею іспиту.

Якщо дослідити парадокс «Брехун» з точки зору чіткого розрізнення об'єктної мови і метамови, то виявиться, що твердження «Я кажу неправду» не може бути сформульованим за допомогою об'єктної мови (у нашому випадку це українська мова). У ньому стверджується хибність того, що сказано за допомогою української мови, а не факт дійсності. Тому його треба віднести до метамови і висловити мовою, що відрізняється від української.

Отже, якщо ми хочемо сказати, що означає зворот «висловлювання, яке є істинним (хибним) у деякій мові», то, крім висловів цієї мови, необхідно користуватися також висловами, які в ній відсутні. Терміни «істинно» і „хибно» виражають не властивості речей, а властивості висловлювань щодо цих речей, і тому ці терміни є термінами не об'єктної мови, а метамови.

Якщо вас не задовольнило рішення А. Тарського, подумайте самостійно над цим парадоксом і запропонуйте власне рішення.

6. Мова права

Якщо в природній мові ситуація наявності багатозначних, неточних і незрозумілих висловів є цілком припустимою, то в спеціалізованих мовах наук намагаються запобігти їх виникненню та існуванню. Однозначність, усність і точність - це три вимоги, що висувають до мови будь-якої науки, зокрема до мови права.

Невизначеність правової термінології у більшості випадків як практичної, так і теоретичної діяльності правознавця може призвести до небажаних результатів. Тому мова права містить, як правило, таку термінологію, яка відповідає вищезазначеним вимогам.

Так, наприклад, у судочинстві завжди потрібно знати, чи підпадають дії людини під ту чи іншу статтю закону. Від цього знання безпосередньо залежить життя та доля людини, визначення її винності або невинності. В зв'язку з цим у правових кодексах намагаються однозначно, чітко та ясно зафіксувати термінологію, яка використовується в судочинстві. Зокрема, намагаються чітко вказати, які саме дії підпадають під означення «злочину», «крадіжки», «спекуляції», «хуліганства» тощо.

Однак треба зазначити, що в праві також існують терміни, які можна охарактеризувати як багатозначні, нечіткі або неясні.

Наведемо декілька прикладів.

У сучасній літературі з порівняльного правознавства щодо терміна «загальне право» зазначається: термін «загальне право», як зараз з'ясовується, неоднозначний. Часто під цим терміном розуміють право англо-американської правової сім'ї в цілому. Окрім того, цей термін охоче протиставляють терміну «цивільне право», під яким розуміють правову систему країн континентальної Європи, що знаходиться під сильним впливом джерел римського права, і споріднені правові системи. Під «загальним правом» у вузькому значенні цього слова розуміють лише право англійських королівських судів. Його слід відрізняти, з одного боку, від «статутного» права, що формується законодавчими актами англійського парламенту, а з іншого боку - від права справедливості».

У кримінально-правовій літературі щодо терміна «склад злочину» існує ціла низка спірних питань. Одне з них стосується його предметного значення, тобто визначення того, яке реальне явище позначає цей вислів.

Так, існує точка зору, що цей термін позначає законодавчу модель злочину, що містить сукупність юридичних ознак, які характеризують окремі елементи злочину і в сукупності утворюють його склад.

Прихильники іншої точки зору вважають, що термін «склад злочину» позначає соціально-правове явище, факт реального життя.

Ще за однією точкою зору цей вислів позначає суто теоретичну конструкцію, наукову абстракцію, яку майже кожен автор, котрий торкається проблеми складу злочину, розуміє і тлумачить по-своєму.

У кримінально-правовій літературі термін «кваліфікація» може набувати різноманітних смислових значень. Він застосовується:

1) як одноразова правова оцінка вчиненого, що полягає у виборі відповідної норми і фіксації прийнятого рішення в офіційному юридичному акті (судових, слідчих і прокурорських органів);

2) як процес, спрямований на встановлення юридичної природи скоєного злочину.

Кваліфікацію можна визначити також інакше - як встановлення ознак складу злочину, передбаченого кримінальним законом, у дії (бездіяльності) особи і констатацію тотожності ознак скоєного діяння складу відповідного злочину.

Наявність в мові права багатозначних, нечітких і неясних термінів не можна однозначно вважати її недоліком. Право - це не стала наука, а наука, що розвивається. її розвиток може супроводжуватися невизначеністю термінології. Однак, застосовуючи подібні терміни у процесах дискусій, суперечок, у науковій діяльності, юрист повинен враховувати їхню невизначеність і оговорювати значення, в якому він їх застосовує, для того, щоб запобігти критичних зауважень або непорозумінь.

Творча активність професійного (правового) мислення юристів полягає у створенні особливої мови як знакової системи (системи мовних виразів), яка служить засобом виразу думок, засобом професійного спілкування, засобом передачі професійної інформації (знання). Ця мовна система складається із спеціальних юридичних термінів, які мають особистий правовий смисл і які об'єднуються між собою в висловлювання за правилами синтаксису певної природної мови. Ця семантична система називається мовою права або юридичною мовою.

Мова права конкретизується в таких формах функціонування, як мова юридичної науки (загальної і спеціальних теорій права), мова законодавства, мова судочинства, мова нормативно-правових актів та ін.

В межах цієї семантичної системи можна визначити такі семантичні категорії: висловлювання, імена (загальні, одиничні, абстрактні, конкретні), юридичні терміни ("право", "юридичний закон", "законність", "правопорядок", "правопорушення", "злочин", "покарання" і т.д.), які мають особистий смисл і предметне значення. Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об'єкт.

Референція юридичних термінів, тобто співвідношення терміна з об'єктом пов'язана:

а) з визначенням їх особистого смислу;

б) з точною вказівкою предмета (денотата), який позначається даним терміном.

Денотатом для юридичних термінів будуть:

а) суб'єкти права, носії юридичних властивостей (фізичні особи, соціальні групи людей, державні та недержавні об'єднання);

б) правовідношення;

в) правомірна чи неправомірна поведінка людей;

г) рівень правосвідомості, куди включається правова ідеологія та правова психологія;

д) правова (юридична) наука, яка узагальнює державно-правові явища;

є) об'єктивне позитивне право, тобто система юридичних норм, які встановлюються державою.

Ситуація співвідношення юридичних термінів (мовних знаків) і денотата (предмета, який позначається даним терміном) називається знаковою ситуацією. Наприклад, юридичний термін "злочинець" (або загальне і конкретне ім'я) співвідноситься з людиною (особою "х"), яка має особисте ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) і яка зробила певну дію, скажімо, крадіжку індивідуального майна у громадянина "у".

Прагматичний аспект даної знакової ситуації означає використання мови права (семантичної системи, побудованої за правилами синтаксису) як засобу адекватної і точної вказівки денотату в конкретних умовах.

Логічний аналіз мови права передбачає визначення:

а) структурних рівнів мови;

б) її специфіки як засобу виразу думок і засобу передачі інформації;

в) її можливостей для створення певних знаково-символічних моделей в різних галузях права.

Мова права або юридична мова з точки зору логіки розрізняється за такими характеристиками:

- теоретична мова (мова юридичних теорій, мова юридичних законів);

- емпірична мова (прикладна мова), тобто, мова правового аналізу, правозастосування, мова тлумачення та ін.;

- об'єктний рівень мови права або об'єктна мова - це система знаків і символів природної і штучної (формалізованої) мови, які репрезентують і відображають реальні об'єкти (предмети, явища, процеси), які досліджують (пізнають) юристи у процесі правової діяльності.

- метарівень (метамова), тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об'єктної мови. Наприклад, такі юридичні терміни, як "право", "правовідношення", "правопорядок", "закон", "законність" і т.п. відносяться до об'єктного рівня мови права, а висловлювання: "Слово "право" складається з п'яти букв" - до метарівня. Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію "метамови" по відношенню до формалізованої мови. Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні.

Висновок

Дослідили науку семіотику, визначили ключові питання. Дізналися, що семіотика - це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси, розібрали поняття знак - це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

Змогли поглибити наші знання в самому розумінні мови, з наукової точки зору, мова - це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління, мовний знак - це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

Размещено на Allbest.ru