Шляхи формування мовної компетенції особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Знання правил орфографії і пунктуації

2. Розширення знання мови через наукову і художню літератури

3. Пряма мова. Цитати: правильність вживання

1. Знання правил орфографії і пунктуації

орфографія пунктуація лексика цитата

Приступаючи до викладу першого питання слід з'ясувати, що таке орфографія. Це знання правопису. Себто вміння правильно писати, а на письмі є розділові знаки, їх також грамотно треба вживати. Знати потрібно як пишуться слова з частинами пів-, напів-, не забувати й правопис складноскорочених слів.

Слова з пів- пишемо разом, коли твірна основа починається на приголосний звук: півмісяця, півкнижки, півслова; коли твірна основа починаєься на голосний звук: піваркуша, півогірка, півозера, півабрикоса. Коли твірна основа починається буквами я, ю, є, ї, то в таких випадках між: пів- та твірною основою, за загальним правилом, пишемо апостроф: пів'яблука, пів'ящика. Дефіс ставимо тоді, коли твірною основою є власна назва: пів-Києва, пів-Америки, пів-Європи.

Отже, частини напів- і пів- у значенні «напів» завжди пишуться разом: напіввідкритий, напівосвітлений, напівсліпий. напівавтомат, напів'ява, напівсон, напівзатулити, півфабрикат (напівфабрикат), півусмішка (напівусмішка), півовал.

Приклад:

1. Військова шлюпка знайшла серед бухти напівзатоплений каюк. (М. Трублаїні.)

2. На дошці ще лишився напівстертий дитячий малюнок крейдою. (О. Донченко.)

3. Могутній дуб. Він півтисячоліття стоїть на Хортиці. (Л. Забашта.)

Правопис складноскорочених слів і графічних скорочень:

1. Складноскорочені слова, утворені з початкових букв або звуків, пишуться (незалежно від написання словосполучення) великими буквами: гідроелектростанція - ГЕС, Виставка досягнень народного господарства - ВДНГ, науково-технічна революція - НТР.

Великим буквами пишуться і складноскорочені слова: ЮНЕСКО, НАТО, США, малими буквами пишуться такі слова, як вуз, зацс.

Якщо такі складноскорочені іменники відмінюються, то біля них дописуються закінчення малими буквами: ЗІЛом,

· Життя таке вибухове - комп'ютери, скутери, ціла тобі НТР. (І. Драч.)

· Навколо ЗІМа на значній відстані вовтузяться хлопчаки. (О. Довженко.)

2. У складноскорочених словах, утворених іншими способами, усі частини пишуться з малих букв: районний виконавчий комітет - райвиконком, районний відділ освіти - райво, обласний військовий комісаріат - облвійськкомат. Не забуваються слова: лікнеп, і комнезам, і змичка. (Л. Дмитерко.)

Але власні складноскорочені назви пишуться з великої букви: Дніпрогес, Турксиб, Донбас, Укрпрофрада.

3. На відміну від складноскорочених слів графічні скорочення читаються повністю. Наприклад, пишемо - 2010 р., читаємо - 2010 рік; пишемо - ц.р., читаємо - цього року.

Слова на письмі скорочуються завжди на приголосний: товариш - тов., наприклад - напр., область - обл., південно-східний - півд.-сх. Але: нашої ери - н.е., острів - о.

У кінці графічних скорочень ставиться крапка. Але крапка не ставиться при скорочених назвах мір: 10 кг, 15 км, 5 хв, 3 мкф тощо. Не ставиться крапка і між подвоєними буквами, що вказують на множину: pp. - роки, тт. - товариші.

Якщо в графічному скороченні залишаються початок і кінець слова, то на місце пропущених букв ставиться лише дефіс (без крапки): видавництво - вид-во, район - р-н, фабрика - ф-ка, товариство - т-во, університет - ун-т.

У вашій професійній діяльності постійно траплятимуться випадки, коли чи то в доповіді, чи в усній розмові треба відміняти прізвища. Їх правопис ви повинні засвоїти.

Деякі особливості відмінювання прізвищ іменникового типу

У родовому відмінку однини прізвища другої відміни завжди мають флексію -а(-я), навіть у тих випадках, коли аналогічні загальні слова у цьому відмінку закінчуються на -у(-ю): Борща, Вітра, Галаса, Голода, Мороза, Талана (в апелятивах - борщу, вітру, галасу, голоду, морозу, талану).

Форми множини прізвищ (на позначення членів сім'ї) утворюються аналогічно відмінковим формам загальних слів: (родина) Задорожних, Пилинських, Швидких, Хоменків, Сердюків, Горпиничів, Ломикаменів та ін.

Паралельні варіанти мають форми родового відмінка множини прізвищ на -а, -я, що належать до першої відміни: Майбород і Майбородів (від прізвищ Майборода), Сорок і Сороків (від прізвища Сорока), Туриць і Туриців (від прізвища Туриця) та ін.

У деяких випадках форма родового відмінка множини прізвищ не збігається з відмінюванням загальних назв: Конів, Маслів, Міщанінів, Шилів (пор. родовий відмінок множини відповідних слів - коней, масел, міщан, шил).

До дискусійних питань у галузі правопису власних імен належить питання про творення кличної форми прізвищ. Правопис регламентує щодо цього лише правила написання звертань, що складаються із загального слова та прізвища. У цих випадках закінчення кличної форми має тільки загальне слово, а прізвище при ньому завжди виступає у формі називного відмінка: добродію Федорук, товаришко Чайка, пане Бабій, друже Снігур, професоре Коваленко. Але в тих випадках, коли в реченні вжито поряд кілька окремих звертань, одне з яких конкретизує та підсилює інше, кожне із звертань має кличну форму, наприклад: друже мій, дорогий Гончаренку!

Окремо слід зупинитися на особливостях відмінювання прізвищ на -р, значну частину яких становлять антропоніми з суфіксом -ар (-яр), що генетично є називанням людей за професією: Гончар, Дігтяр, Золотар, Кожухар, Кобзар, Столяр. Аналогічно відповідним апелятивам прізвища на -р розподіляються на три групи - тверду, м'яку та мішану. За типом твердої групи відмінюються всі прізвища на -р, крім тих, що мають у своєму складі суфікс -ар(-яр): Вихор - Вихора, Кушнір - Кушніра, Снігур - Снігура. До м'якої групи належать прізвища з суфіксом -ар: Бондар - Бондаря, Грабар - Грабаря, Коцар - Коцаря, Крамар - Крамаря, Пушкар - Пушкаря, Січкар - Січкаря, Токар - Токаря, Чубар - Чубаря, до мішаної групи - утворення з суфіксом -яр: Дігтяр (Діхтяр) - Дігтяра, Козяр - Козяра, Шуляр - Шуляра.

Але в окремих випадках при відмінюванні прізвищ названого вище типу спостерігається відхилення від апелятивної норми. Зокрема, популярне в Україні прізвище Гончар відмінюють без пом'якшення р (Гончара, Гончару та ін.), всупереч нормативному в апелятивній лексиці гончаря, гончарю та ін. За типом твердої, а не м'якої групи відмінюється також прізвище Гайдар.

Чергування звуків у відмінкових формах прізвищ.

При словозміні прізвищ відбуваються властиві українській мові чергування:

а) приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с перед закінченням і в давальному та місцевому відмінках однини прізвищ, що належать до першої відміни: Мишуга - Мишузі, Осика - Осиці, Чайка - Чайці, Солуха - Солусі;

б) голосні о, є чергуються в закритому складі з і: Макогін - Макогона, Корінь - Кореня;

в) голосні о, є чергуються з нульовим звуком: Бурячок - Бурячка, Довженко - Довженка, Лобанок - Лобанка, Вихованець - Вихованця, Канівець - Канівця, Кравець - Кравця.

Проте слід зазначити, що наведені закономірні фонетичні чергування в системі словозміни прізвищ витримуються непослідовно. Саме тут іменниковий тип прізвищ виявляє найбільше відхилень від фонетичної норми. Зокрема, при відмінюванні цілого ряду прізвищ порушується закономірність чергування о, є з і та о, є з нульовим звуком.

Як ми зазначали, цілий ряд прізвищ відмінюється зі збереженням і у відкритому складі, наприклад: Кисіль (Кисіля), Куліш (Куліша), Медвідь (Медвідя), Свистіль (Свистіля), Сокіл (Сокіла), Чіп (Чіпа), Чміль (Чміля), пор. в апелятивній лексиці киселя, кулеша, сокола, чопа, чмеля тощо.

Зберігається випадне о, є у відмінкових формах таких прізвищ, як: Перець (Переця), Шершень (Шершеня), Щиголь (Щиголя), пор. в апелятивній лексиці перця, шершня, щигля тощо.

Із збереженням випадних о, є відмінюються прізвища на -оль, -ель (Фуголь, Скобель, Тибель, Шепель, Кундель, Фогель, Пестель, Пінзель, Кокель, Врубель), а також прізвище Кикоть. Завважимо, що відмінкові форми Фугля, Скобля, Тибля, Киктя, наведені як нормативні у «Довіднику українських прізвищ» Ю. К. Редька, в офіційній практиці й пресі майже не вживаються. Тенденція зберігати випадне о простежується при відмінюванні частини прізвищ із суфіксом -ок: Коршока, Сомока, Молока, Деминока.

Відсутня перестановка голосного, характерна для відмінкових форм апелятивів швець (шевця, шевцеві), жнець (женця, женцеві), у непрямих відмінках аналогічних прізвищ: Швець - Швеця, Швецем; Жнець - Жнеця, Жнецем.

Відмінювання подвійних прізвищ

Подвійні прізвища та псевдоніми чоловічого роду відмінюються переважно в обох складових частинах: Білецького-Носенка, Бутника-Сіверського, Карпенка-Карого, Квітки-Основ'яненка, Немировича- Данченка, Чорного-Діденка. Винятки з цього правила стосуються тих подвійних прізвищ, перша частина яких сприймається як прикладка, а не як окреме прізвище: Кос-Анатольсъкого, Май-Дніпровича, Яр-Кравченка, Цаль-Цалька, Драй-Хмари.

Словозміна складових компонентів подвійних прізвищ жінок підлягає загальним правилам відмінювання жіночих прізвищ, тобто за відмінками змінюються прізвища іменникового типу із закінченням -а(-я), а також прізвища у формі повних прикметників, дієприкметників і присвійних прикметників із суфіксами -ов(а), -ев(а), -ин(а). Інші типи прізвищ, які становлять першу або другу частину подвійного прізвища, лишаються незмінними: Гордієнко-Андріанової, Давидової-Медене, Лихогляд-Перепелиці, Медвецької-Лутак, Токаревої-Александрович, Логвиненко-Загородньої, Логвин-Задорожної та ін.

Однак у практиці написання відмінкових форм прізвищ на -ів цього правила не дотримуються. І в мові художньої літератури, і в засобах масової інформації українські прізвища на -ів нерідко відмінюють, зберігаючи і у відкритому складі:

Н. Луків - Гринів

Р. Луківа - Гриніва

Д. Луківу - Гриніву

Зн. Луківа - Гриніва

Ор. Луківим - Гринівим

М. при Луківу - при Гриніву

Подібно вживаються два паралельні варіанти жіночих прізвищ, ев-

Н. Ганна - Лесева

Р. Ганни - Лесевої

Д. Ганні - Лесевій

Зн. Ганну - Лесеву

Ор. Ганною - Лесевою

М. при Ганні - Лесевій

У сучасній українській мові нормативним слід вважати обидва варіанти відмінювання і чоловічих, і жіночих прізвищ на -ин, ишин

Чоловічі

Н. Гринчишин

Р. Гринчишина

Д. Гринчишинові, Гринчишину

Зн. Гринчишина

Ор. Гринчишиним

М. при Гринчишинові

Жіночі

Гринчишина Г ринчишиної Гринчишиній

Гринчишину Гринчишиною при Гринчишиній

Нормативними слід вважати й паралельні невідмінювані форми жіночі прізвища

Н. Ганна Олексин

Р. Ганни Олексин

Д. Ганні Олексин

Зн. Ганну Олексин

Ор. Ганною Олексин

М. при Ганні Олексин

Іменниковий тип.

Серед прізвищ іменникового типу відомі іменникові утворення трьох відмін - першої (Середа, Зозуля, Гуща, Любеня), другої (Осадчук, Павлій, Стеценко), третьої (Рись, Розкіш), а також форми родового відмінка (Демида, Шведа, Миков'ят).

Н. Середа

Р. Середи

Д. Середі

Зн. Середу

Ор. Середою

М. при Середі

Жіночі прізвища типу першої відміни, тобто із закінченням -а(-я), відмінюються так, як і чоловічі:

Н. Олена Чернега

Р. Олени Чернеги

Д. Олені Чернезі

Зн. Олену Чернегу

Ор. Оленою Чернегою

М. при Олені Чернезі

З іменниковими утвореннями на а, належними до першої відміни, злились і прізвища, які генетично є формами родового відмінка іменникової назви (Давида, Демида, Шведа) і які в час виникнення були незмінними. Перетворившись на прізвища, ці утворення одержали відмінкові закінчення першої відміни:

Н. Шведа

Р. Шведи

Д. Шведі

Зн. Шведу

Ор. Шведою

М. при Шведі

За типом першої відміни змінюються й прізвища, аналогічні за структурою загальним словам - іменникам четвертої відміни: Гайдученя, Глушеня, Зубеня, Любеня, Крупеня, Сергієня.

За типом першої відміни відбувається словозміна прізвищ, що в називному відмінку мають закінчені -а(-я):

Гуща

Гущі

Гущі

Гущу

Гущею

при Гущі

Зозуля

Зозулі

Зозулі

Зозулю

Зозулею

при Зозулі

-ат(-ят-) (пор. в апелятивній лексиці кошеня - кошеняти, тигреня - тигреняти) і разом з іншими прізвищами - іменниками на -а(-я) ввійшли до першої відміни:

Н. Гайдученя

Р. Гайдучені

Д. Гайдучені

Зн. Гайдученю

Ор. Гайдученею

М. при Гайдучені

Усі інші прізвища іменникового типу, тобто з кінцевим твердим- а та м'яким приголосним, а також на -о, відмінюються як іменники другої відміни:

Н. Сердюк

Р. Сердюка

Д. Сердюкові Сердюку

Зн. Сердюка

Ор. Сердюком

М. при Сердюкові

Кл. Сердюку

Н. Петренко

Р. Петренка

Д. Петренкові, Петренку

Зн. Петренка

Ор. Петренком

М. при Петренкові, Петренку

Стогній, Стогнія, Стогнієві, Стогнію, Стогнія, Стогнієм, при Стогнієві, Стогнію; Іваньо, Іваня, Іваневі (Іваню), Іваня, Іванем, при Іваневі, Іваню.

До ненормативних орфографічних варіантів належить написання через дефіс прізвища українського поета Драй-Хмари. Прізвища, утворені від двох основ - наказової форми дієслова та іменника - слід писати разом (Вернигора, Затуливітер, Непийвода, Перебийніс, Підкуймуха, Недайкаша, Тягнирядно).

Разом треба писати також прізвища, що є лексикалізованими словосполученнями (Великийчоловік, Малийчоловік, Панібудьласка, Длябога, Добридень, Отченаш).

А ось прізвиська, утворені поєднанням двох або кількох слів, пишуться окремо, причому кожне слово - з великої літери: Чорне Лихо, Іван Волове Око, Степан Тигряча Смерть. Проте прізвиська цього типу не можна плутати з прикладками, які часто вживаються у фольклорі поряд з іменами для характеристики персонажів. Такі прикладки слід писати через дефіс із власним іменем і з малої літери: Іван-царенко, Іван-солдат.

2. Розширення знання мови через наукову і художню літературу

Мова перебуває в постійному русі. Революційні зміни в суспільстві, науково-технічна революція, стильові пошуки в мистецтві спричинилися до появи багатьох нових понять, що стали сьогодні звичними.

Через засоби масової інформації культурні здобутки в усіх сферах життя суспільства стають загальнодоступними, розширюють наш кругозір, збагачують словник. На наших очах відбувається процес народження слів і словосполучень буквально протягом останніх кількох років - нових або вже відомих, що набули нових значень, відтінків. Вони називають часові періоди, поняття, стосовно сучасного суспільного процесу, ідеологічної сфери, економіки, екології, боротьби за збереження життя на Землі.

Поповнення словникового запасу і знання лексикографії сприяють майбутньому спеціалістові досягти вершин культури мовлення.

Для того щоб засвоїти норми української літературної мови, оволодіти українською лексикою, вміти користуватися стилістичним багатством мови, потрібно систематично читати найрізноманітнішу літературу - художню, публіцистичну, соціально-економічну, наукову тощо. Крім цього, необхідно звертатися до словників, які дають певну інформацію щодо особливостей та правил використання мовних засобів. Словники відіграють величезну роль у піднесенні культури мови, адже вони радять мовцеві, як правильно, як краще висловити свою думку. М. Рильський слушно зауважував: "Неможливо уявити собі культурну людину, яка б не мала потреби в словнику, ніколи не заглядала до нього, ніколи ним не користувалась".

Теорія і практика укладання словників називається лексикографією (від грецьк. lexis - слово, вираз і grafo - пишу), а щодо словників може вживатися синонімічна назва - лексикографічні джерела. Розрізняють словники понятійно-довідкового характеру - енциклопедичні й власне мовні - лінгвістичні (або філологічні).

Енциклопедичний словник містить найважливіші відомості про ту чи іншу галузь людських знань, про найважливіші події, явища, про найвідоміших осіб. У такому словнику розкриваються не значення й особливості вживання слів, а поняття. Тому до енциклопедичного словника входять, як правило, іменники (власні та загальні назви). Енциклопедичні словники можуть містити ілюстрації, карти, схеми, таблиці.

Чітке уявлення про відмінність між енциклопедичним і лінгвістичним словником дає зіставлення двох статей з однаковим заголовним словом - преамбула, рубін.

В "Українській енциклопедії" ці слова пояснюються так:

Преамбула (від лат. praeambulus - той, що передує) - вступна частина законодавчого акта, декларації, договору міжнародного та ін. важливих актів, у якій викладено обставини та мотиви, що були приводом для видання чи укладення даного акта, його цілі і завдання, а також ін. дані заг. характеру.

Рубін (від лат. ribeus - червоний) - мінерал класу оксидів і гідрооксидів, прозора відміна корунду червоного кольору. Осн. родовища Р. - в Бірмі, Таїланді, Шрі-Ланці. Р. одержують і штучно. Використовують як дорогоцінне каміння, в лазерній техніці, при виготовленні точних приладів, годинникових каменів тощо.

"Словник української мови" інформує нас про ці слова по-іншому:

Преамбула, ж.р. 1. Вступна частина якого-небудь важливого документа - законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій викладено обставини та підстави його проголошення, укладення і т. ін.

2. жарт. Вступ до чого-небудь. Куди там! Старий тільки договорював преамбулу. Він аж тремтів, знайшовши вдячного слухача.(Ю. Янов., І, 1954, 132); Оцю преамбулу, сказать, Ми пишемо свідомо, - Щоб вам докладно показать, І хто ми є, і іцо ми (Воскр., З перцем!, 1957, 126).

Рубін, ч.р. Коштовний камінь червоного кольору; прозорий різновид корунду. Прозорі кристали корунду, забарвлені в червоний або синій колір, являють собою дорогоцінне каміння - рубіни і сапфіри (Заг. хімія, 1955, 566); На дні казана лежало дороге намисто: один разок червоних рубінів, другий - синіх, як небо, сапфірів (Н.-Лев., III. 1956, 293); Два рубіни блиснули в її вухах, наче дві краплі замерзлого грецького вина (Ільч., Козацьк. Роду.., 1958, 356); У порівн. На кожному деревці густо звисали темно-червоні, мов рубіни, вишні (Шиян, Баланда, 1957, 143).

Найвідомішими українськими енциклопедичними джерелами є "Українська радянська енциклопедія" (у 12 т. - К., 1977-1985), "Український радянський енциклопедичний словник" (у 3 т. - К., 1986- 1987), "Українська літературна енциклопедія". Наведемо кілька статей "Української радянської енциклопедії":

Боян - славетний давньоруський співець-дружинник ХІ-ХІІ ст. Складав пісні, де славив подвиги руських князів і воїнів. Уперше Б. згадано в "Слові о полку Ігоревім". Про Б. йдеться в одному з написів XII ст., що зберігся в Софійському соборі в Києві. Образ Б. відтворено в худож. л-рі й мистецтві (О. Пушкін, І. Франко, М. Рильський, В. Васнецов та ін.).

Гема - (від лат. gemma - дорогоцінний камінь, печатка) - невеликий різьблений камінь з рельєфним, опуклим (див. Камея) або врізаним вглиб (див. Інталія) зображенням. Г. відомі з глибокої давнини як печатки, прикраси. їх вирізьблювали вручну або на верстаті.

Гелон - давнє місто в лісостеповій частині Східної Європи. За Геродотом, місто було "дерев'яним" і його оточувала дерев'яна стіна. Питання про місце розташування Г. досі не розв'язане. Деякі дослідники вважають залишками Г. Більське городище.

Серед філологічних словників виділяють словники дво- та багатомовні (перекладні) і словники одномовні. Філологічні одномовні словники пояснюють українську лексику під певним кутом зору.

До одномовних словників належать:

1) тлумачні;

2) іншомовних слів

3) орфоепічні;

4) орфографічні;

5) міжслівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні);

6) фразеологічні;

7) термінологічні;

8) словники мовних труднощів.

Тлумачні словники мають на меті роз'яснити значення і показати використання слів сучасної української мови. Найвищим досягненням української лексикографії вважається одинадцятитомний "Словник української мови" (1971-1980). Він містить близько 135 тис. слів. Статті цього словника містять докладну інформацію про значення, граматичні характеристики, стилістичне забарвлення слів, а також приклади використання слів у літературній мові. Наведемо кілька статей із цього словника:

Покотьоло, р. с. Дерев'яна дитяча іграшка, що має форму обруча. Тільки-но Серпень повернув за ріг, у бічну вуличку, як йому назустріч викотилось туге покотьоло (Мушк., День.., 1967, 118).

Похватом, присл., розм. Поспішно, квапливо. Вона похватом намагалась перевести розмову на іншу тему (Коп., Вибр., 1948, 215).

Прикуплений - Дієпр. пас. мин. ч. до прикупити. Прикуплена земля давала йому право стати поруч з родом (Кач., II. 1958, 11).

У 2001 р. побачив світ однотомний "Великий тлумачний словник сучасної української мови", який містить близько 170 тис. слів і словосполучень. У ньому, крім загальновживаної лексики, подані терміни сучасної науки і техніки, слова, що позначають явища і реалії виробничого, культурного і побутового життя українського народу, а також архаїзми, діалектизми, жаргонні слова. Словник фіксує слова, які поповнили українську лексику в останнє десятиліття.

У словникових статтях розкривається значення слів, дається їхня граматична та стилістична характеристика. Особливості подання слів у "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" демонструють такі приклади:

Діловитий, -а, -є. Працьовитий і знаючий. // Зайнятий справами; заклопотаний. // Який виражає зайнятість, заклопотаність. Діловитість, -тості, ж. Властивість за знач., діловитий. Діловито, присл. До діловитий. У порівн. Діловодство, -а, с. Ведення справ канцелярії. Ділок, -лка, ч., зневажл. Той, хто спритно веде справи, перев. комерційні, вдаючись до будь-яких засобів для досягнення мети.

Словники іншомовних слів характеризують слова, запозичені українською мовою з інших мов. У них звичайно дається етимологічна довідка (пояснення походження іншомовного слова) та визначення, як-от:

Форпост (від голл. voorpost - передовий пост) - 1) передня вахта, сторожа; 2) передня позиція на певній ділянці фронту.

Форсаж (від фр. forcage, від forcer - напружувати) - коротке часте збільшення тяги (потужності) двигуна проти її значення на не мінальному (порівняно тривалому) режимі.

Форсинг (від англ. forcing, від force - нагнітати) - у боксі - тактичний прийом, який характеризується безперервними атаками

Форс-мажор (від фр. force majeure - непереборна перешкода, обставина) - надзвичайні обставини, які примушують діяти інакше ніж передбачалося.

До орфографічних словників вносяться найпоширеніші слова, які можуть становити труднощі при написанні. Всі слова подаються в певних початкових формах. Словник містить також додаткові форми, наприклад форму родового, давального, орудного відмінка однини іменників, форми минулого часу дієслова тощо. експрес-звіт, -у експресивно-емоційно-оцінний експресивно забарвлений експресіонізм, -у експресія, -ї, ор. -єю експрес-лабораторія, -ї, ор. -єю експрес-метод, -у експрес-обстеження, р. мн. -ень.

Орфоепічні словники наводять відомості про наголошування слів і їхню правильну вимову, тобто характеризують звуки та їх зміни з певних фонетичних умовах. Особливості подання слів у таких словниках продемонструємо на прикладі фрагмента словника-довідника "Українська літературна вимова і наголос": купальня, ні, р. мн. -палень купання [ан'.а] купати, -па'ю, -па'єш купатися [ти -па'юся, -па'єшся [пайе'с :а], -па'ється [пайе'ц :а], -паються [пайу'ц :а] купе, невідм. купейний,-на, -не.

Словники синонімів фіксують синоніми, тобто слова тотожні або близькі за значенням. У таких словниках наводяться значення слів, що утворюють синонімічний ряд, фіксуються особливості їх сполучення, стилістичне забарвлення, сфера вживання, наводяться приклади вживання кожного із синонімів у текстах. Наведемо кілька словникових статей "Словника синонімів української мови".

Декада (проміжок часу в десять днів), десятиденка розм. З часу відвідин Іващенка і Григорія перегорнулась на відривному календарі проти Семенового ліжка не одна декада (Л. Смілянський); - Спочатку я курив [гашиш] раз на десятиденку. Потім несподівано виникла восьмиденка (В. Підмогильний); Лікар Яким'юк згадує академіка Яворницького як людину, що збагатила його духовно, допомогла стати справжнім медиком (М. Шаповал); Христина послала за доктором. Прийшов доктор і ледве одходив її (І. Нечуй-Левицький); Трапилось так, що його виписував той самий ескулап, який і приймав на лікування (Ю. Збанацький); Дід-лічець уже заново перев'язав рани, приклав до них зілля (А. Хижняк); У багатьох завмирало серце, коли ступали до кабінету знаменитого цілителя (В. Большак); Вона [смола мумійо] була відома Аристотелю, нею користувалися східні зцілителі (з журналу); - Ти, Левку, - каже дружина, - коли в тебе ядуха, до дохторів не ходи - всі вони коновали (І. Драч).

У паронімічному словнику дається тлумачення паронімів, тобто слів, що мають подібне звучання, але розрізняються за значенням. У словниковій статті також подаються слова, з якими сполучається кожний із паронімів, наводяться приклади вживання паронімів у текстах. Про характер інформації, що міститься у паронімічних словниках, дає уявлення наведений нижче зразок.

Паливо // пальне

Спільний корінь пал(ь)-; розрізняються суфіксами -ив-, -н-. Похідні пароніми паливний // пальний.

Паливо, а, с. Горюча тверда, рідка або газоподібна речовина (дрова, вугілля, нафта, газ і т. ін.), яка служить джерелом теплової енергії, тепла: Потяг стояв довго - все запасався паливом (Янов., І, 26); Щоб запалити в печі, треба було перше назбирати сухого ломаччя, бо готового палива не було (Коцюб., І, 69).

У спол.: п. природне, органічне, неорганічне, синтетичне, штучне, ядерне, тверде, рідке, газоподібне, дизельне, ракетне; використання, економія п.; п. економити; п. запасатися; на п. заощаджувати.

Пальне, -ого, с Паливо для двигунів внутрішнього згоряння: (бензин, солярка тощо): Заощаджуючи пальне, шкіпер наказав виключити мотор і, користуючись свіжим попутним вітром, іти під парусами (Трубл., І, 161).

У спол.: п. загущене, очищене, високоякісне; п. запасатися.

Словники антонімів розкривають значення антонімів - слів з протилежним значенням. Стаття словника має такий вигляд:

- корисно: сприяючи добрим наслідкам;

- шкідливо: завдаючи шкоди, збитків.

Корисно бігати, вчитися, гартуватися, гуляти, займатися спортом, їсти, ходити, читати - шкідливо довго спати, лінуватись, об'їдатися, простуджуватися, не рухатися, сидіти в хаті, хвилюватися. Це дуже, завжди, особливо корисно - шкідливо.

Йому ж недалеко, й навіть корисно прогулятися. (І. Ле); Шкідливо впливає на зір звичка читати лежачи; це швидко втомлює очі.

У словниках-довідниках правильного слововживання розглядаються складні випадки написання і наголошування слів, лексичної синтаксичної сполучуваності, розмежування паронімів і синонімів, особливості вибору граматичних форм. До таких словників належать, наприклад, "Словник-довідник з культури української мови» (Львів, 1996), "Словник-довідник з українського літературного слововживання" С. Головащука (К., 2000).

Наведемо фрагмент '"Словника-довідника з культури української мови", який демонструє комплексний характер мовної інформації (написання, наголос, граматичні форми, лексичне значення, розмежування слів-паронімів та ін.).

Репатріант -а. Той, хто повертається на батьківщину.

Репортаж, -у, ор. -ем, місц. (у) -і, мн. -і, -ів.

Репрезентувати, -тую, -туєш, -тує, -туємо, -туєте, -туготь. Представляти кого-небудь, що-небудь.

Республіка, -и, місц. (у) -ці. В офіційних назвах країн пишеться великої літери: Республіка Венесуела, Республіка Індія.

Ретуш, -і, ор. -шшю, мн. -ші, -шей. Підмальовування картин, фотографій.

Рефлекс - Рефлексія. Розрізняються значенням.

Рефлекс, -у, ор. -ом, мн. -и, -ів. Реакції живого організму людини чи тварини на зовнішнє подразнення. Умовний рефлекс.

Рефлексія, -ї, ор. -єю. Самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом. Для героїв повісті характерні постійні рефлексії.

3. Пряма мова. Цитати: правильність вживання

Цитата - це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками, наприклад: Максим Рильський, стверджуючи, що ніякій силі не здолати тої землі, яку «освятив Тарас своїми муками-ділами... окрилив Тарас громозвукими словами, запитує: «Хіба умерти можна їй... коли живе вона в міцній сім'ї, великій, вольній, новій?»

Цитування буває кількох видів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться точнісінько, як і при прямій мові.

- Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує: «Яке глибоке щастя - жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!»;

- «Лиш праця,- підкреслював Іван Франко,- світ таким, як є, зробила».

2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі ж вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви.

- Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце, що «знову оживає і сміється знову». (О. Гончар.);

- Слово для Лесі Українки - це «гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч...» (П. Тичина.);

- У своїх сонетах Рильський часто висловлював «пейзажем те, для чого слів нема людських». (Д. Павличко.).

3. Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

...Возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово…

сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко. (М. Рильський.)

4. Вказівку на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки і після другої дужки ставимо крапку.

- «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє: сподіванки, розум, досвід, почування» (Панас Мирний).

5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф в лапки не береться. Вказівка на джерело пишеться справа без дужок, і крапка після неї не ставиться епіграф до вірша Максима Рильського «Землі»: Земле, моя всеплодющая мати (Іван Франко).

Размещено на Allbest.ru