Ділова українська мова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Ділова українська мова

План

1. Мова як суспільне явище

2. Законодавство України про мови

3. Комунікативні якісні ознаки мовлення. Словничок митника

4. Труднощі української словозміни (правопис прізвищ, імен, по батькові, складні випадки правопису)

5. Нове в українському правописі

1. Мова як суспільне явище

Відомо, що мова є способом пізнання оточуючого середовища і засобом спілкування. Культура ділового спілкування має велике значення, адже вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ошляхетнює стосунки між людьми. Не випадково рівень культури окремої людини визначається ставленням до мови як складової загальної професійної культури. Виходячи з цього, завдання післядипломної освіти полягає в тому, щоб продовжувати формувати відповідальне ставлення працівників митних органів до рідної мови, до збереження і збагачення історичних, наукових і культурних цінностей. Сьогодні особливо актуальною є потреба в активному формуванні культури ділового спілкування працівників митних органів. Лише через діалог, з допомогою міжособистісного спілкування, через співробітництво здійснюється певний розвиток творчих сил людини, підвищується рівень виконання службових обов'язків працівниками митниці. Ділове мовлення працівників митних органів має загальнодержавне значення, адже це не тільки діловодство (оформлення ділової документації), а й спілкування на фаховому рівні. Культура ділового професійного спілкування для працівників митної служби є життєвою необхідністю, вона забезпечує здійснення необхідного діалогу працівників при виконанні службового обов'язку.

2. Законодавство України про державну мову

Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. У статті 10 мовиться про те, що "Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування". Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов'язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. Українська мова протягом багатьох віків не мала певно визначеного статусу. З розвитком у багатонаціональних державах, переважно починаючи з XIX століття, мовного законодавства вона набула деякого офіційного значення на території Галичини, Буковини і Закарпаття, що входили до складу Австро-Угорщини, хоча пріоритет надавався відповідно польській, німецькій та угорській мовам. У Російській імперії не стільки визнавалися хоча б обмежені права української мови, скільки свідомо нормативно обмежувалася сфера її застосування. У зв'язку з цим традиційно в політичній думці минулого відстоювалося право на мовну автономію, "недоторканність мови в приватному і публічному житті" (М.П. Драгоманов), а в найбільш радикальних проектах пропонувалося закріпити, що "офіційна мова є українська, але всі мови, уживані на Вкраїні, суть вільні" (M.I. Міхновський). У період українських державотворчих пошуків 1917 - 1920 рр. здебільшого поєднувалося визнання державного (офіційного) статусу української мови з гарантуванням вільного розвитку всіх інших мов, якими користується населення України. Третім Універсалом Української Центральної Ради (7 (20) листопада 1917 р.) було проголошено "право й можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами". У радянській політичній доктрині і державницькій практиці до поняття "державна мова" здебільшого ставилися негативно. У даний час державний статус української мови визначається Законом "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р. У чинній Конституції України міститься важливе положення, що розвиток і функціонування української мови забезпечується не лише в усіх сферах суспільного життя (ця норма вже передбачалася Декларацією про державний суверенітет України і попередньою Конституцією), а й на всій території України. Уточнено, що держава гарантує (а не лише виявляє турботу, як було раніше) вільний розвиток, використання і захист (останнє теж є принциповою новелою) мов національних меншин України. Серед останніх спеціально виділено російську мову як таку, що нею користується значна частина населення України. У новій Конституції відсутнє положення, яке містилося в попередній Конституції, про те, що "в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися поряд з державною мовою й інші національні мови". Зазначене положення під час обговорення проектів нової Конституції неодноразово піддавалося критиці як таке, що фактично веде до створення "локальних державних (офіційних) мов", обмеження прав української мови і може призвести до загрози політичній стабільності в Україні. В результаті конституційне закріплення такого принципу було визнано у ході тривалих дискусій і компромісів недоцільним. Новим є закріплення конституційного обов'язку держави сприяти вивченню мов міжнародного спілкування. Визначення терміна "мови міжнародного розвитком у багатонаціональних державах, переважно починаючи з XIX століття, мовного законодавства вона набула деякого офіційного значення на території Галичини, Буковини і Закарпаття, що входили до складу Австро-Угорщини, хоча пріоритет надавався відповідно польській, німецькій та угорській мовам. У Російській імперії не стільки визнавалися хоча б обмежені права української мови, скільки свідомо нормативне обмежувалася сфера її застосування. У зв'язку з цим традиційно в українській політичній думці спілкування" у чинному законодавстві України немає, вживається лише термін "мови міжнаціонального спілкування на території України". У міжнародному праві є поняття "офіційні мови ООН" (англійська, арабська, іспанська, китайська, російська і французька), "робочі мови ООН" (англійська, іспанська, російська і французька), визначено офіційні (робочі) мови інших міжнародних організацій. Конституція України передбачає, що застосування мов в Україні визначається законом. Нині цю функцію виконує зазначений закон від 28 жовтня 1989 р. Питання мовної політики в Україні визначаються також іншими конституційними нормами. У ст. 24 закріплено недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками, а у ст. 92 підкреслено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України. Ряд статей містить вимоги щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України(ст.103), професійними суддями (ст. 127), суддями Конституційного Суду (ст.148). У законодавстві України також передбачена обов'язкова вимога володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування особами, які вступають до громадянства України (ст. 17 Закону "Про громадянство України"), визначено мову судочинства (ст. 19 КПК України, ст. 9 ЦПК України), освіти (ст. 7 Закону "Про освіту"). Згідно з Рішенням Конституційного Суду України положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України. Відповідно до листа ДМСУ від 28.02.2000 №17/1-633ЕП необхідно впроваджувати різноманітні форми вивчення і застосування державної мови в підрозділах митного органу. Митним органам забезпечити виконання рішення Конституційного Суду України від 14.12.99р №10-рп про обов'язкове застосування української мови органами державної влади при здійсненні своїх повноважень. Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.97р. №998 "Передбачити, що необхідною умовою атестації державних службовців… є знання і користування державною мовою. Організувати вивчення української мови для: Державних службовців…" Комплексні заходи спрямовані на реалізацію статей 10 і 11 Конституції України, створення належних умов для всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, використання її як основного засобу спілкування на всій території України.

3. Комунікативні якісні ознаки мовлення. Словничок митника

Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер). Добре мовлення - це не просто лад слів, а й лад думок і почуттів. Тому, прагнучи до доброго мовлення, треба враховувати як суто мовні його особливості (ступінь оволодіння нормами, які діють в конкретну епоху), так і позамовні (знання законів мислення, практичний досвід).З огляду на це основними комунікативними ознаками культури мовлення є : - правильність; - точність; - логічність; - багатство(різноманітність); - чистота; - доречність; - достатність; - виразність; - емоційність. Звичайно, всі ці ознаки об'єднуються поняттям правильність, бо залежать від того, порушено чи не порушено у мовленні правила організації мовної системи, логіки чи психології, естетики чи етики і т. ін. Отже, культура мовлення - це культура мислення та культура суспільних і духовних стосунків людини. ТОЧНІСТЬ- одна з головних ознак культури мовлення. Точність - ввічливість не лише королів Точним можна назвати таке мовлення , в якому вжиті слова повністю відповідають їх мовним значенням - значенням, що усталились у мові в даний період її розвитку. В усному розмовному мовленні неточність слововживання може бути компенсована ситуацією спілкування, мімікою або жестом, але це не виправить неприємного враження від такого мовлення. Видатний український поет, учений і великий громадський діяч Рильський М.Т. писав: Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Боротьба за чистоту й високу мовну культуру - це боротьба за культуру взагалі. Однією й тією ж мовою, незважаючи на красу її чи немилозвучність, можна і полову віяти, і святий вогонь викрешувати. Усе залежить від того, як хто вміє володіти цим чарівним інструментом, що ним є мова. Дуже часто у своїй мові люди користуються словами, які на перший погляд точно передають їх думки, проте це не завжди так. Наприклад. Дієслово зустрічатись уподобав останнім часом кожний , хто з тих чи тих причин береться за перо. Пише канцелярист:" У вашому звіті зустрічаються великі прорахунки та недоліки." Однак, зустрічатися можна з людиною, а у наведеній на початку фразі ніякої зустрічі нема - "прорахунки та недоліки" тут можуть тільки траплятися. Декому здається, що слово професійний - українське, а професіональний - російське. Це - помилка. Обидва ці слова - українські , але вони не є абсолютні синоніми й вживати їх довільно, кому як заманеться, не можна. Кожне з цих слів походить від схожих, але значеннєво неоднакових слів - професія й професіонал: "Закон професійної честі" (Словник за редакцією А.Кримського);а от у фразі з публіцистичної статті: "Тепер у кожному обласному центрі працює професійний український театр", - треба було написати "професіональний український театр", через те, що театр складається з професіоналів-артистів, а не з аматорів чи самодіяльників. ЛОГІЧНИМ буде таке мовлення, у якому: - сполучення одного слова з іншим буде несуперечливим; - слова розташовуються в логічній послідовності, яка відповідає ходові думки і за якої не виникає смислових непорозумінь; - не порушено смислових, структурних, інтонаційних та експресивних зв'язків у межах цілого тексту, яким передається зв'язок несуперечливих суджень. Причинами помилок у логіці викладу можуть бути: 1) Поєднання несумісних слів (солодка мука, страшно гарний, жахливо добрий). 2) Введення у фразу зайвих слів, які структурно обтяжують фразу (моя власна думка, моя автобіографія). 3) Порушення смислового зв'язку (Наші сусіди давно захоплюються виробами з макраме. Вони(хто - сусіди чи вироби) дуже гарні й усім, хто їх бачив, подобаються.) Мова народу - багата й різноманітна, а індивідуальне мовлення може бути багатим або бідним, одноманітним або різноманітним. Розвиток і збагачення мови залежить від мовотворчості народу, розвиток і збагачення індивідуального мовлення залежить від опанування мовним багатством, засвоєння його з уст народу, з художньої і публіцистичної літератури, з нормативної граматики і т. д. Сьогодні добре освічена людина застосовує 6-9 тис. слів у своєму мовленні, у мові творів Т. Г. Шевченка - понад 20 тис. слів, у словниках - понад 130 тис. слів. ЧИСТОТА мовлення тісно пов'язана з правильністю і нормативністю : якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та ін., то воно вважається чистим. НОРМА- це зразок, яким необхідно користуватися. Нормативним є таке мовлення, яке: 1) відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) у якому варіант норми володіє новими семантико-стилістичними можливостями, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову й вичерпну інформацію; 3) у якому не допущено стилістичного дисонансу; 4) у якому доречно обгрунтовано застосовані норми з іншого стилю; 5) у якому не допущено змішування норм різних мов під впливом білінгвальної мовленнєвої практики. ДОРЕЧНІСТЬ мовлення має важливе суспільне значення, бо вона регулює нашу мовленнєву поведінку у суспільстві, у певному соціальному середовищі. Таким чином, доречність ще й особистісно-психологічна: мовний контакт співрозмовників буде добрим, результативним, якщо будуть знайдені потрібні саме для цієї ситуації спілкування слова та інтонації. Особливо варто пам'ятати, що слово так само легко вбиває, як і легко лікує, що сказане слово назад не повернеш - воно виконає ту роль, яку відвела мова ,і ніякі виправдовування на зразок: "Я не це хотів сказати" не допоможуть. ВИРАЗНІСТЬ мовлення формується впродовж всього життя. Виразне читання, якого ми вчимося у школі, покликане навчити не тільки читати художні тексти, а й взагалі вести розмову, тобто спілкуватися з однією людиною чи з цілою аудиторією, адже воно навчає так говорити, щоб чітко виразити: - що я хочу сказати; - для чого буду говорити, чого хочу досягти; - що хочу передати, чим поділитися; - яке моє ставлення до предмета мовлення тощо. Мистецтво живого слова впливає одночасно і на думку, і на почуття людини. Про думку пам'ятають усі, але багато хто забуває, що засвоєння слухачами знань повинне в той чи інший спосіб зумовлювати їхні вчинки, суспільну діяльність, а це відбудеться лише тоді, коли діяти не тільки на розум, а й на серце слухача. Культура слова - це мистецтво, оволодіти яким може той, хто зуміє органічно поєднати текст з почуттям, переданим ним, тобто оволодіє мовною системою, механізмом інтонування, мімікою та жестами. Чим емоційніша людина, тим багатшою буде її міміка, чим вільнішим і багатшим буде мовлення, тим точнішим будуть жести. Сьогодні ми використовуємо велику кількість слів іншомовного походження, не завжди знаючи їх лексичного значення. Наведемо приклади українських еквівалентів до іншомовних слів (за С. Караванським).

діловий мова комунікативний правопис

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИЧОК МИТНИКА Антиобщественный - антисуспільний. Безосновательно - безпідставно, необгрунтовано. Бдительность - пильність. Блюсти - дотримувати, пильнувати. Внедрять - впроваджувати. Возбуждать - порушувати. Востребовать - зажадати. Вынуждать - примушувати. Возмещать - відшкодовувати. Главенство - верховенство. Держатель акций - утримувач, держатель акцій. Долевое отчисление - пайове відрахування. Двойное налогообложение - подвійне оподаткування. Единовременный - одноразовий. Заблаговременно - завчасно. Заемщик - позичальник. Излишек - зайвина, надлишок, надмір. Извлечение -витяг, виписка. Клевета - наклеп, злісна обмова. Косвенный налог - непрямий податок. Наложенным платежом - післяплатою. Небрежность - недбалість. Недобросовестно - несумлінно, недобросовісно Неопровержимость - неспростовність. Отсчет - відлік, відрахунок. Оттиск - відбиток. Патроны - набої. Проволочка - тяганина. Предвзятый - упереджений. Скрытно - потай. Ссылка - посилання. Сторонник - прихильник. Текучесть - плинність. Упразднение - скасування, ліквідація. Янтарь - бурштин.

4. Труднощі української словозміни

З-поміж усіх іменних частин мови найбільшою різноманітністю форм відзначається іменник. Українські жіночі прізвища на приголосний та -о: Богданюк, Головко, Іваненко - не змінюються. Зразки відмінювання українських та слов'янських чоловічих прізвищ: Майборода - Майбороди, Майбороді, Майбороду; Гмиря - Гмирі, Гмирі, Гмирею; Гнатюк - Гнатюка, Гнатюкові (Гнатюку) ; Заєць - Зайця, Зайцеві (Зайцю); Іваньо - Іваня, Іваньові (Іваню) ; Кривоніс - Кривоноса, Кривоносові (Кривоносу); Лебідь - Лебедя, Лебедеві (Лебедю); Симоненко - Симоненка, Симоненкові (Симоненку); Диха - Дихи, Дисі; Осика - Осики, Осиці; Воробей - Вороб'я, Кочубей - Кочубея.

Відмінювання імен:

Щоб уникнути одноманітності, чоловічі прізвища або імена, що мають паралельні закінчення, варто подавати за зразком: Кухаренку Михайлові Андрійовичу чи Кухаренкові Михайлу Андрійовичу. Найголовніші правила щодо правопису російських прізвищ: 1. Російський звук е після приголосних передається літерою е: Александров, Бестужев, Лермонтов, Озеров, Тургенєв, Кузнецов тощо. 2. Російський звук е передається літерою є в таких випадках: а) На початку слова: Євдокимов, Єгоров, Єлизаров, Єршов, Єланський. б) У середині слів після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Бердяєв, Вересаєв, Достоєвський, Аляб'єв, Афанасьєв, Григор'єв, Зинов'єв. в) Після приголосних (за винятком шиплячих, р і ц ) у суфіксах -єв, -єєв російських прізвищ:Ломтєв, Тимірязєв, Алексєєв, Веденєєв; але: Муромцев, Нехорошев, Андреєв, Плещеєв, Подьячев. г) Коли російському е кореня відповідає в аналогічних українських і:Бєлінський, Лєсков, Твердохлєбов, Столєтов. 3. Російська літера е передається: а) Сполученнямлітер йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б, п, в, м, ф, коли е позначає звукосполучення й+о: Йолкін, Воробйов, Соловйов. б) Через ьо в середині слова після приголосних, коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о: Алфьоров, Корольов, Новосьолов. Але в прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е: Артемов, Семенов, Федоров. в) Через о під наголосом після ч,щ: Грачов, Пугачов, Щипачов.

5. Нове в українському правописі

1. В укранїнський алфавіт введена літера Ґ: ґрунт,ґумка, ґречний, ґава, Ґданськ. 2. Складні іменники з першою частиною пів-, напів-, полу- пишуться разом: піваркуша, пів'яблука. Перед іменниками власними іменами ставимо дефіс: пів-Хмельницького. 3.У словах іншомовного походження: Жюль - Жуль; жюрі - журі; лібретто - лібрето, піаніссімо - піанісимо; конвейєр - конвеєр тощо. 4. Вячеслав - В'ячеслав. 5. Всі релігійні свята, книги, назви - з великої літери: Бог, Благовіщення, Євангеліє. 6. Пальто - відмінюється, кіно - не відмінюється. 7. Лейпцігський - Лейпцизький. 8. У кінці заголовків, на вивісках і штампах крапка не ставиться. 9.Закінчення іменників родового відмінка: абзаца - абзацу; уривка - уривку тощо. 10. Правопис географічних назв: Географічні назви (правопис, яких змінився):

11. Змінився правопис слів із числівниками двох-, трьох-, чотирьох-: двох'ярусний - двоярусний.

Висновок

Культура і освіта завжди в центрі уваги. Вони виступають в ролі основних факторів суспільного прогресу і розвитку цивілізації, що прискорює процес розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта та індивідуума, забезпечує формування духовності в людині і її світогляді, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Тому знання і володіння державною мовою працівниками митних органів України - необхідний елемент виконання професійних обов'язків.

Література

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року.

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.09.1997р. № 998 "Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови".

3. Наказ ДМСУ від 28.12.2002. № 747 "Про затвердження Інструкції з діловодства в митних службі України ".

4. Наказ ДМСУ від 20.09.2001 № 622 "Про затвердження Порядку роботи з наказами в митних органах України".

5. Лист ДМСУ від 28.02.2000р. № 17/1-633ЕП "Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови".

6. Лист ДМСУ від 26.02.2002 № 11/2-11-1798 ЕП.

7. Антоненко-Давидович Є. Як ми говоримо. - К.; Либідь, 1991.- 253 с.

8. Бабич Н.Д. Ділова українська мова. -Чернівці: "Рута", 1996.- 276 с.

9. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ,1990. - 232 с.

10. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. - К.,1990. - 234 с.

11. Панасюк А.Ю. Управленческое общение: Практические советы. - М.: Экономика, 1990. - 112 с.

12. Словник ділової людини. - Львів: Світ1992. - 66 с.

13. Словник труднощів української мови / За ред. С. Я. Єрмоленко. - К.: Рад. школа, 1989. -334 с.

14. Татаренко О.О., Брицин В.М. Російсько-український словник для ділових людей. -К.: Укр. письменник, 1992. - 224 с.

15. Томан І. Мистецтво говорити / Пер. з чеської. - К.: Політвидав України, 1989. - 293 с.

16. Український правопис - 5-те вид., стереотипне. - К.: Наук. думка, 1996. - 236 с.

17. Формановская Н. И. Речевой этикет и культура общения. - М.: Высшая школа, 1989. - 159 с.

18. Чак Є. Д. Складні випадки вживання слів. - 2-е вид., перероб. - К.: Рад.школа, 1984. - 185 с.

Размещено на Allbest.ru