Особливості застосування старослов'янської мови: діалекти, писемні пам'ятки алфавіту

У морфологічній структурі привертає до себе увагу майже повна відсутність простих форм минулого часу -- аориста й імперфекта. У всіх трьох договорах такі форми трапляються дуже рідко: гостиє [аще] погубиша челАдинъ. и жалують да ищут[т] щбретаемоє (36); ношаху сли печати злати (48); клАхъсА ко црЮмъ Гречьскимъ (73); написахомъ на харатьи сеи и своими печатьми запечатахомъ (73). Можливо, рідкісність цих форм у договорах не є свідченням структури мови, а функціональним призначенням текстів. Адже вони повинні насамперед засвідчити взаємні зобов'язання русинів і греків, а тому відбивають переважно мовно-причинові і часові відношення типу: аще [ж] ключить[с] тако[ж] проказа ло[д]и Роу[с]кои. да проводимъ и в Рускую землю (35). Форми наказового способу, які виступають у другій частині таких речень, утворюються поєднанням форм теперішньо-майбутнього часу з часткою да: да клене[т]сА, да оумреть, да вдасть, да не взищеть, да возме[т], да примуть, да витають і под. Ці ж форми, про що йтиметься далі, наявні і в «Руській Правді».

Ділова мова, звичайно, позбавлена «плетіння словес», поетичних фігур і под. І все ж елементи поетики інколи потрапляють і в ці тексти, напр.: створити любовь... на всА лЂта (ІЛ, 36); дондеже слЮнце сиэаєть и всь миръ стоить (41).

Уживана в договорах юридична термінологія перегукується з тією, що характерна для «Руської Правди». Це слова на позначення соціального становища осіб (великий кнАзь, великие боэары, болАре, челАдинъ), майнового стану (имови[т], неимови[т]), видів правопорушень та їх наслідків (оубои, тать, татьба, творити криво, творити пакости, оускочити «втекти», да ищють), взаємних зобов'язань сторін між собою і перед законом (ротЂ ходит своєю вЂрою -- 34), тАжа, клАтьва, законъ), видів майна (рухло, лице) і под.

Звичайно, в «Руській Правді» адміністративно-правова лексика значно численніша. Поряд з боляринъ, убієніє, тать, рота, вира (вЂра), тяжа, лице тут уживається ще вервиння «община з круговою порукою», вервь «волость, община, мир», видокъ «очевидець, свідок», головникъ «убивця», головничьство «пеня за вбивство», гостиное «одне з внутрішніх мит», гостьба «торгівля», гридь, гридинъ «член молодшої князівської дружини», добытокъ «майно», духовная грамота «заповіт», дЂлъ «поділъ», задница «спадщина», закупъ «особа, яка працює на кредитора», запа «підозра», изводъ «доказ», изгои «людина, що лишилася поза своїм становим середовищем», исправа «випробування», истець «сторона на суді», людинъ «проста людина» і под. Природно, що в цій пам'ятці лексика значно багатша, ніж у договорах, оскільки окремі її списки досягають 135 статей[5].

Тут простежуються явні українізми: теля, тынъ, наиметъ «наймит», бчелы, гостинець «шлях», пакощи, батогъ, око, пуща, осподарь, волога і под. У «Руській Правді» вжито тільки три неповноголосні форми (вражда, срЂда, чрево) і це при 40 повноголосних. У словах аче, бъчела, госпожа, межа, нужа виступають відповідно східнослов'янські фонеми /ч/ і /ж/, а не старослов'янські сполучення шт, жд. Синтаксис у всіх трьох групах документів -- договорах з греками, «Руській Правді» і грамотах -- фактично єдиний.

У «Руській Правді», як і в інших південноруських пам'ятках, досить часто плутаються ц і ч. Можливо, це пояснюється тим, що жоден із виявлених варіантів не переписаний на своїй природній батьківщині: личе «лице», до конча «до конца», истьчю «истьцю», человЂцьку, купечь, цюжего, доцери і под. Інколи Ђ замінюється на и (даст ли всимъ да вси раздЂлять -- РП, 39), після шиплячих у поодиноких випадках замість е виступає о (пшона), можна натрапити на перехід л у в (не знаєть оу кого коупивъ -- 18).

Як і у усіх інших південноруських пам'ятках, іменники чоловічого роду в давальному відмінкові однини часто приймають закінчення -ови/-еви (сынови, моужеви), зворотна частка ся може передувати дієслівній формі (тЂм ся подЂлять, како ся будеть рядилъ), у формах третьої особи однини і множини дієслів теперішньо-майбутнього часу кінцеве т пом'якшується (начьнеть, ринеть, поиметь, познаеть, хощеть, ведеть, дойдеть, переореть, заплатять, выдадать, стяжуть, корчьмъствують).

Прості форми минулого часу дієслова практично не вживаються. Є тільки кілька випадків сумнівного типу: И Господь рече (29); Оже кто купи хотя полугривны (39). Є випадки відпадіння флексії -ть в формах дієслів теперішньо-майбутнього часу (Оже краде скотъ въ хлЂвЂ или клЂть, то оже будеть одинъ, то плати ему 3 гривны и 30 кунъ (33); не оублюде ли, то платити ему 4 гривны куны за холопъ -- 40). Дуже поширена форма майбутнього часу, що складається з форми на -ль і допоміжного дієслова бути в майбутньому часі: боудуть видЂли людіе (19); колико ихъ боудеть крало (19); кто боудеть яль (25).

У тексті переважають конструкції з умовно-часовою взаємозалежністю, напр.: Оже ли себе не можеть мьстити, то взяти емоу за обидоу 3 гривнЂ (11); А иже оубьють огнищанина оу клЂти, или оу коня, или оу говяда, или оу коровьи татьбы, то оубити въ пса мЂсто (12); Искавше ли послоуха, и не налЂзоуть, а истьца начьнеть головою клепати, то ти имъ правьдоу желЂзо (16); Аже господинъ закупа бьеть про дЂло, то безъ вины єсть (35).

2.2 Особливості старослов'янських діалектів

Діалектизми - це особливості діалектів, говорів, не відповідним нормам літературної мови. Діалектизм - це діалектне вкраплення в російську літературну мову. У мові людей можуть відбивати фонетичні, словотворчі, граматичні особливості діалекту, але для лексикології найбільш важливі діалектизми, зв'язані з функціонуванням слів як лексичних одиниць - лексичні діалектизми, що бувають декількох видів.

По-перше, діалектизм може позначати реалії, що існують тільки в даній місцевості і не мають назвах у літературній мові: тyес - `судина для рідини з береста', крoшни - `дерев'яне заплічне пристосування для перенесення ваг'.

По-друге, до діалектизмів відносяться слова, уживані у визначеній місцевості, але, що мають у літературній мові слова з тим же значенням: дуже - дуже, хитавиця - утоку, баскою - красивий.

По-третє, є такі діалектизми, що збігаються в написанні і вимові зі словами літературної мови, однак мають інше, що не існує в літературній мові, але характерне для визначеного діалекту значення, наприклад, орати - `мести стать', пожежник - `погорілець', худий у значенні `поганий' (це значення було в минулому властиво і літературній мові, звідси і порівняльний ступінь гірше від прикметника поганий) або погода - `негода'.

Діалектні риси можуть також виявлятися на інших язикових рівнях - у вимові, словозміні, сполучуваності й ін.

Діалектизми знаходяться поза літературною мовою, але можуть бути використані в художній літературі для створення місцевого колориту, для мовної характеристики персонажів.

Діалектизми фіксуються в спеціальних словниках різних говорів, найбільш уживані з них можуть бути відбиті в тлумачному словнику з позначкою обласне.

Список використаної літератури

1. Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти т. -- К., 1993. -- Т. 2. -- С. 26.

2.Колесов В.В. Древнерусский литературный язык. -- Л., 1989. -- С. 5.

3. Огієнко І. Пам'ятки старослов'янської мови X--XI віків. -- Варшава, 1929. -- С. 7.

4.Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. І. Крехівський «Апостол» 1560 року. -- Варшава, 1930. -- С. 110.

5.Обнорский С.П. «Русская Правда» как памятник русского литературного языка // Изв. АН СССР. Сер. 7. Отд. общественных наук. 1934. -- № 10. -- С. 776.

6. Ивакин Г.Ю. Киев в ХІІІ-XV веках. -- К., 1982.

7.Филин Ф.П. Об истоках русского литературного языка // Вопр. языкознания. -- 1974. -- № 3. -- С. 5.

8. Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. -- С. 75.

9. Див.: Русская Правда. Текст, изданный по трем спискам c предисловием и кратким объяснительным словарем, составленным кандидатом прав А.Б. Гинцбургом. -- СПб., 1888. -- С. 6.

10. Див. ще: Жуковская Л.П. О некоторых проблемах истории русского литературного языка древнекиевского периода // Вопр. языкознания. -- 1972. -- № 5. -- С. 70.

11. Свєнціцький І.С. Названа праця. -- С. 129.

12. Див.: Schachmatow AL Beitrдge zur russischen Grammatik // Archiv fur slavische Philologie. -- 1884. -- T. 7. -- C. 74.

13. Молдован А.М. Слово о законе и благодати Илариона. -- К., 1984. -- С. 5-48.

14.Цейтлин Р.М. Лексика старославянского языка: Опыт анализа мотивированных слов по данным древнеболгарских рукописей X--XI вв. -- М., 1977. -- С. 247-248.

15.Успенский сборник XII--XIII вв. Издание подготовили О.А. Князевская, В.Г. Демянов, М.В. Ляпон / Под ред. С.И. Коткова. -- М., 1971. -- С. 25, 26.

Размещено на Allbest.ru