Граматичні особливості частин мови

План

1. Граматика, як наука. Особливості граматичної абстракції

2. Розділи граматики, їх основні структурні компоненти

3. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи та мовні засоби вираження граматичних значень в українській мові

4.Загальна характеристика частин мови, принципи їх виділення. Перехід слів з однієї частини мови в іншу

5. Граматичні категорії, граматичні значення і граматичні форми. Основні способи вираження граматичних значень. Основні поняття морфології. Словозміна. Парадигма. Словоформа

Література

1. Граматика як наука. Особливості граматичної абстракції

Кожна мова має свій словниковий запас, але самі по собі слова ще не становлять мови. Для того, щоб слова служили засобом вираження думки, їх треба поєднати за існуючими в кожній конкретній мові законами у словосполучення і речення. Отже, не лише факти дійсності, а й зв'язки, відношення між ними, які людина усвідомлює, стають конкретним змістом мови, знаходять відображення в мовних формах.

Система існуючих у мові й об'єктивно діючих законів зміни форм слів і сполучення їх у речення становить граматичну будову мови. Наука, яка вивчає граматичну будову мови, тобто будову і форми слова та речення, називається граматикою (від гр. grammatike, gramma - буква).

У сучасному мовознавстві слово „граматика ” має два значення: 1) сама будова мови з властивими їй закономірностями творення форм слів і їх поєднання у речення; 2) мовознавча дисципліна, яка вивчає ці закономірності.

Граматична будова мови є продуктом багатовікового розвитку і відзначається відносною стійкістю, порівняно з іншими мовознавчими розділами. Граматика разом з фонетичною і лексико-фразеологічною системами мови організовує мову в цілому, відрізняючись від названих

систем тим , що вона приводить їх у дію. А всі разом вони становлять структуру мови, визначають її специфіку і національну самобутність.

Граматика побудована на абстракціях, узагальненнях. Наприклад, слова стіл, студент, рис, орел у лексикології співвідносяться з різними предметами об'єктивної дійсності. Граматика ж абстрагується від конкретних реалій, і тому всі названі вище слова є словами одного граматичного розряду, тобто є іменниками чоловічого роду називного відмінка однини другої відміни твердої групи.

Граматична інформація доповнює лексичну, але в більш абстрагованому виді. Наприклад, у висловлюванні студент пише закладена така граматична інформація: особа чоловічого роду одна виконує дію, яка відбувається у момент мовлення (теперішній час), ця дія є незавершеною (недоконаний вид), цю дію особа виконує сама (активний стан), дія є реальною (дійсний спосіб) тощо. Названа інформація зашифрована у граматичних поняттях числа, роду, стану, часу тощо, які й становлять граматичне узагальнення, характеризують специфіку граматичної абстракції мови.

Граматика, як наука має давні традиції. Початки граматичної думки і термінології є у працях давньоіндійських філологів (найдавніша з них - „Восьмикнижжя” Паніні, 5ст. до н. е.), а пізніше - у працях стародавніх греків (Арістотель, 4 ст. до н.е., олександрійська школа у період її розквіту, 2 ст. до н.е. - 2 ст.н.е. та ін.). Давньогрецькі граматичні традиції продовжували і розвивали вчені Риму (Варрон, 1 ст. до н.е., Донат, 4 ст. до н.е.). Ідеї та методи античного мовознавства справили великий вплив на філологів епохи Відродження.

В Україні перші граматики побачили світ у кінці 16 - на початку 17 ст. („Адельфотес. Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка...” (1591); „Грамматіка словенска...” Лаврентія Зизанія (1596); „Грамматіка славєнския синтагма” Мелетія Смотрицького (1619), об'єктом вивчення яких була старослов'янська мова староукраїнської редакції. Граматичну будову староукраїнської літературної мови описано в праці „Грамматыка словенска...” Івана Ужевича (рукопис латинською мовою, 1643, опублікований у 1970). Першою граматикою народнорозмовної української мови вважається „Граматика малороссійскаго наречія” О.П. Павловського (1818).

У дослідження граматичної будови української мови великий внесок зробили О.О.Потебня, А.Ю.Кримський, О.Н.Синявський, Є.К.Тимченко, Л.А.Булаховський та ін.

Шкільна граматика подає граматичні відомості разом з орфографічними і пунктуаційними правилами. Збереження шкільною граматикою тривалої традиції у трактуванні граматичних явищ спричинює дедалі більші відмінності між нею і сучасним станом лінгвістичної думки. Такий стан негативно позначається на навчальному процесі і вимагає зближення шкільної граматики з науковою.

2. Розділи граматики, їх основні структурні компоненти

Як мовознавча дисципліна граматика традиційно поділялася на такі взаємопов'язані розділи: морфологію, синтаксис і словотвір. Останнім часом словотвір стали виділяти в окрему підсистему мови і зараз відводять йому місце поза граматикою. Деякі мовознавці зараховують до граматичної будови звукову організацію мови, оскільки вона є матеріальною оболонкою граматичних одиниць, а також різні текстові утворення, тобто одиниці, більші за речення. Однак таке широке трактування граматики не відбиває граматичних законів мови. Тому можна вважати, що граматика складається з двох розділів - морфології і синтаксису, кожен з яких має свій предмет дослідження і свої структурні компоненти.

Морфологія (гр. morphe - форма, вид і logos - слово, вчення) - це розділ граматики, який вивчає форми слова (словозміну і формотворення), а також це вчення про частини мови. Оскільки морфологія досліджує граматичні закони творення слів і зміни їх форм, то вона тісно пов'язана з лексикологією і синтаксисом.

Основною одиницею морфології, як і лексикології, є слово. Якщо в лексикології вивчається його лексичне значення, походження, місце в словниковому складі, то в морфології - граматичні зміни та граматичні характеристики слова. Слово як граматична одиниця - це система всіх його форм з їх граматичними значеннями. Окремо взята форма конкретного слова є його словоформою, наприклад, слово книжка має такі словоформи: книжку, книжкою, у книжці тощо. Отже, основними структурними компонентами морфології є слова і словоформи.

Синтаксис (гр. syntaxis - складання) - це розділ граматики, який вивчає побудову і граматичне значення словосполучень, речень і цілих текстів.

3. Граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Способи та мовні засоби вираження граматичних значень в українській мові

Кожне самостійне слово становить єдність двох значень - лексичного і граматичного. Під лексичним значенням розуміємо реальний зміст слова. Але це ж слово водночас виражає якесь відношення (чи до інших слів у реченні, чи до якоїсь особи, часу тощо). Отже, граматичним називається таке додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводжують його основний (лексичний) зміст. У граматиці граматичне значення ще називають терміном грамема.

Лексичне і граматичне значення співіснують і взаємодіють в одному слові. Лексичне значення є індивідуальним, а граматичне значення - типове, спільне для багатьох слів з різним лексичним значенням .Мета граматичного значення - виявляти спільне між словами, підводити оформлення слів під загальні типи: роди, числа, відмінки, часи, види тощо. Тому відношення між лексичним і граматичним значенням розглядається як відношення загального до окремого. Лексичних значень є безліч, а граматичні значення кількісно обмежені. Отже, граматичні значення організовують думку, а лексичні наповнюють її конкретним змістом.

Граматичні значення завжди виражаються певними мовними засобами. Наприклад, граматичне значення орудного відмінка іменників жіночого роду однини виражається закінченнями -ою, -ею.

Мовні засоби, якими виражаються граматичні значення, називаються граматичними формами (лат. forma - вигляд). Через це у лінгвістичній літературі дуже часто граматичне значення слова називають формальним. Ці два поняття перебувають у найтіснішій єдності: граматичне значення знаходить свій вияв тільки в тій або іншій формі, яка, в свою чергу, обов'язково спрямована на передачу граматичного значення.

Граматична форма видозмінює слово, представляє його у кількох різновидах, залишаючи незмінним лексичне значення (наприклад, відмінки). Система форм слова, розташованих у певній (досить умовній) послідовності, становить парадигму слова. Окрема одиниця цієї парадигми є словоформою. Одні із словоформ у парадигмі сприймаються як початкові, тобто незалежні від інших слів (наприклад, називний відмінок однини в іменниках, інфінітив у дієсловах).

Словоформи шикуються у ряди: у вертикальний ряд, де одна словоформа передбачає іншу (парадигматичний ряд), і в горизонтальний, лінійний ряд залежності, де одна словоформа виключає іншу (синтагматичний ряд).

За ознакою наявності або відсутності у слові парадигми усі слова діляться на багато формені (змінні) та одно формені (незмінні).

Мовні засоби, якими виражаються граматичні значення, можуть бути полісемантичними, тобто одночасно виражати кілька граматичних значень (наприклад, у слові вода флексія -а вказує на жіночий рід, число однину, називний відмінок), і можуть бути омонімічними (наприклад, у словосполученні стали під дерево флексія -о виражає знахідний відмінок, а в сполученні слів дерево зацвіло - називний).Існують також випадки, коли одне і те ж граматичне значення може мати різні форми вираження (читатиму - буду читати; батькові - батьку).

Як і будь-яка інша наука, граматика має своїм завданням класифікувати факти за спільними ознаками і на основі їх узагальнення виводити поняття абстрактні й ширші обсягом. Таким поняттям є поняття граматичної категорії (гр. kategoria - судження, визначення). Сам термін категорія вживається в логіці, філософії (категорії часу, простору, причинності, якості, кількості тощо).

Під граматичною категорією розуміють узагальнене, абстрактне поняття, яке об'єднує співвідносні, або однорідні, граматичні значення, виражені різними мовними засобами, наприклад, категорія відмінка, категорія виду тощо. Узагальнюючи часткові граматичні значення, граматичні категорії виконують дуже важливу класифікаційну роль. Цей термін вживають і для позначення великих розрядів слів (частин мови): категорія іменника, категорія дієслова тощо. Граматична категорія є найбільш узагальненим поняттям граматики. Розуміння мовної категоріальності, категоризації думки в мові ввів у науку О.О.Потебня, за що одержав ломоносівську премію.

В українській мові є два способи вираження граматичних значень:

1) синтетичний (гр. synthesis - з'єднання) - коли і граматичне, і лексичне значення виражається одним словом: читати, сказав, ліс;

2) аналітичний (гр. analysis - роз'єднання) - коли лексичне значення виражається одним словом, а граматичне значення виражається допоміжними, службовими словами: буду читати, сказав би, хай співає.

Для вираження граматичних значень у сучасній українській мові використовуються такі мовні засоби:

1)флексія - найбільш типовий і активний засіб вираження граматичних значень в українській мові: вода - води - воді;

2) формотворчі афікси (префікси, суфікси, постфікси): зелений - зеленіший; писати - написати; мити - митися;

3) наголос : руки' - ру'ки; ви'сипати - висипа'ти;

4) службові слова: пішов додому - пішов би додому; з груші - на груші;

5) чергування звуків: витерти - витирати; рука - руці;

6) суплетивізм (лат. suppletivus - додатковий , такий, що доповнює) - мовний засіб, що супроводжується абсолютною зміною основи: великий - більший; я - мене; шукати - знайти;

7) порядок слів: Біль викликав гнів - Гнів викликав біль;

8) редуплікація (повтор) - допоміжний засіб вираження міри ознаки: старий-старий (дуже старий); давним-давно;

9) інтонація (на письмі розділові знаки): Зустрів брата художника - Зустрів брата-художника;

10) синтаксичний зв'язок - засіб вираження граматичних значень невідмінюваних слів за допомогою формальних ознак інших слів: прийшов Коваленко - прийшла Коваленко.

4. Загальна характеристика частин мови, принципи їх виділення. Перехід слів з однієї частини мови в іншу

Одним із найважчих завдань граматики як науки є розподіл слів за частинами мови. Жодна з існуючих на сьогодні класифікацій не задовольняє дослідників. Річ у тім, що принципи віднесення слів до різних частин мови і досі не усталені, тому в різних граматичних студіях визначається неоднакове число частин мови.

Більшість дослідників при поділі слів на частини мови беруть до уваги

а) лексичне значення слова, б) формально-граматичні показники, 3) синтаксичні функції та здатність поєднуватися з іншими словами, 4) дехто ще виділяє засоби словотворення.

Отже, частини мови - це лексико-граматичні класи слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями і основними синтаксичними функціями. Термін „частини мови ” у науковий вжиток запровадив П.Ф.Залозний у підручнику „Коротка граматика української мови ” (1906).

У слов'янських граматиках, що виходили друком у кінці 16 і на початку 17ст., унаслідувалася антична традиція і розглядалося 8самостійних частин мови: ім'я, дієслово, прислівник, дієприкметник, займенник, прийменник, сполучник і артикль („различие”). М.В.Ломоносов у „Российской грамматике” (1755) не включає до частин мови артикля, зовсім не властивого російській мові, а закріплює в ній вигук. Виділяє основні частини мови - ім'я і дієслово, а інші вважає допоміжними.

Цієї системи частин мови додержувався й О.П.Павловський у праці „Грамматика малороссийского наречия” (1818), що є першою граматикою живої української мови. О.Х.Востоков зі складу частин мови вилучає дієприкметник і розподіляє імена за їх значенням та формами, виділивши прикметник в окрему частину мови, а Ф.І.Буслаєв відокремлює від імені також і числівник (він же розподілив частини мови на повнозначні і службові). О.О.Потебня виділяє в окремий розряд слів частки. Л.В.Щерба виділив в окрему частину мови слова категорії стану і дієслівну зв'язку бути.

В.В.Виноградов усі слова поділив на 4 класи: частини мови (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, категорія стану), модальні слова, частки мови (прийменник, сполучник, частки-зв'язки), вигуки. Ця класифікація приймається більшістю українських учених.

Традиційна граматика (у тому числі й шкільна) виділяє десять частин мови (розрядів слів). У найновіших лінгвістичних дослідженнях виділяють повнозначні частини мови (повнозначні слова): іменник і дієслово як центральні частини мови, прикметник і прислівник - периферійні, а займенник і числівник виводять за межі частин мови як словесно ущербні. Проте всі ці розряди слів у сучасному мовознавстві називаються частинами мови, або повнозначними словами. Прийменник, сполучник, частка (зв'язка) називаються службовими словами, або частками мови (їх ще іменують аналітичними синтаксичними морфемами). Окремо виділяється вигук, який не належить ні до повнозначних слів, ні до часток мови. Модальні слова і зв'язки вивчаються в синтаксисі, а категорія стану - у прислівнику.

Коли зв'язки якогось слова розриваються з ядром слів, то воно переходить до іншої частини мови, зовнішньо зберігаючи вихідну форму, але змінюючи синтаксичну функцію (черговий учень - прийшов черговий). За допомогою таких переходів утворюються граматичні омоніми (омоформи), які сприяють збагаченню лексичного запасу мови.

У сучасній українській мові існують такі процеси переходу слів з однієї частини мови в іншу:

- субстантивація - перехід слів з інших частин мови в іменник;

- ад'єктивація - у прикметник;

- нумералізація - у числівник;

- прономіналізація - у займенник;

- вербалізація - у дієслово;

- адвербіалізація - у прислівник;

- препозиціоналізація - у прийменник;

-кон'юнкціоналізація - у сполучник;

-партикуляція - у частки;

- інтер'єктивація - у вигуки.

5. Граматичні категорії, граматичні значення і граматичні форми. Основні способи вираження граматичних значень. Основні поняття морфології. Словозміна. Парадигма. Словоформа

Чим яскравіше день мій відгорить, Тим більше світла до людей полине. Ганна Чубач

Комунікативна розминка.

Цікаве слово "сусід". Воно утворене складанням префікса су- і слова сидіти. Отже, сусід - це людина, яка пов'язана з іншою за місцем свого перебування. У народі кажуть “Не купуй собі дім, а купи сусіда, хату придбаєш, а сусіда не продаси”. У живому слові, суперечливій думці, в гурті українці здавна утверджували визначальні форми етикету й поведінки.

А чи часто ви спілкуєтесь із сусідами? Чи знаєте, хто біля вас поруч живе? Чому? Що, на ваш погляд, дає спілкування із сусідами? Обговоріть цю проблему в класі.

? Прочитайте текст. Визначіть стиль мовлення, основну думку автора. Чому таку назва вірша? Які з повнозначних і службових частин мови найчастіше повторюються? Чому?

Визначте лексичні і граматичні значення слів сусіди і люди. З'ясуйте, які спільні граматичні значення властиві виділеним словам. Поміркуйте, що об'єднує слова сусіди, сусідів?

Поясніть правопис слова недоречна. Випишіть слова, де наявні чергування [О] та [Е] з [І].

УРБАНІСТИЧНИЙ МОТИВ

У мене сусіди - люди хороші,

Щоднини вітаємось чемно, як слід.....

А сходи лежать, мов застигла гармошка

Якою не грають вже тисячу літ.

Не грають. До рук не беруть - недоречна.

Колись-то збирались. Ця звичка мина...

Ми знаємо ціни на імпортні речі,

Сусідів - не знаємо імена. Ми чемно вітаємось.

Чемно минаєм. Ми так бережемо ретельно свій час.

Ми чемно нічого у них не питаєм,

І чемно вони не питають у нас. Отак і живемо.

Живемо - не тужим. Живемо - не дружим.

І якось живем...А нас розділяють не стіни - байдужість,

Ота, що одвічно бере за живе. Отак і живемо.

А вечір приходить -У дверях швиденько повернем ключа...

Тоді на гармонь обертаються сходи

І тихо до ранку самотньо звучать

(Олена Матушек).

Люди спілкуються реченнями. А для побудови речень важливо, щоб слова певним чином були пов'язані між собою, вишикувані у комунікативні ланцюжки. Кожна мова має для цієї мети систему засобів і значень, які в сукупності називаються граматичною будовою.

Досліджує граматичну будову граматика. Термін граматика веде свій початок від давньогрецького словосполучення grammatike techne, що перекладається як мистецтво читати і писати літери. Проте первинне значення було втрачено ще в античні часи і стало означати науку про будову мови взагалі.

Граматика - це розділ мовознавства, що вивчає закономірності будови слів нашої мови, а також словосполучення і речення.

Граматика поділяється на два тісно пов'язані розділи: морфологію і синтаксис.

У граматиці найбільш повно відбиваються своєрідні риси національної мови. Граматична будова української мови разом зі словниковим багатством становить її основу, своєрідність і неповторність. Граматичні засоби віддзеркалюють спосіб мислення й світосприйняття певного народу, сприяють точному відтворенню думки.

? Доберіть до українських прислів'їв російські відповідники з урахуванням особливостей ментальності кожного з народів.

Випишіть повнозначні слова, визначте їх лексичне та граматичне значення.

Якою частиною слова виражається лексичне значення, а якою -- граматичне?

А кіт ковбаску уминає, неначе й не до нього руч.

Бережи вуха, бо вкусить муха.

Ми родичі: на одному сонці онучі сушили.

Буває, що й муха чхає.

На віку, як на току, - i натопчешся, й намусуєшся, начхаєшся i натанцюєшся.

Що в серці вариться, то на лиці не втаїться.

Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить.

(Береженого бог бережет. А Васька слушает да ест. Не жалей алтына - отдашь полтину. Бывает, что и медведь летает. Век долог, всем полон. Лицо - зеркало души. Ближняя родня - на одном солнце платья сушили).

Морфологія (від грецьких слів morphe - форма і logos - наука, вчення) - це розділ граматики, що охоплює вчення про структуру слова, форми словозміни, способи вираження граматичних значень, а також учення про частини мови і властиві їм способи словотворення.

Основними поняттями морфології є граматичне значення, граматична форма слова, словоформа і частини мови.

Словоформа - це конкретна граматична форма слова. Наприклад: у словосполученнях побачив сусіда, порадив сусіду, захоплююся сусідом вжито три словоформи слова сусід.

У кожному повнозначному слові тісно поєднується два значення: лексичне і граматичне значення.

Слово сусід означає той, що мешкає поруч, тобто має одне лексичне значення. Водночас це слово має рід, число, відмінок, тобто вжите у формі чоловічого роду, називного відмінка, однини.

Отже, повнозначне слово має, як правило, одне (основне) лексичне значення і кілька граматичних значень.

Є між ними і такі відмінності:

Таблиця Лексичне і граматичне значення

Лексичне значення	Граматичне значення
Основне номінативне значення	Додаткове, супроводить лексичне в конкретному випадку вживання слова
Одне або кілька (для багатозначних, омонімічних)	Декілька
Індивідуальний зміст слова	Спільне для кількох / багатьох слів
Одиничне	Абстраговане
Виражене основою	Виражене закінченням або афіксом
Вказує на зв'язок слова з фактом реальної дійсності	Виражає зв'язки з іншими словами

Водночас лексичне і граматичне значення знаходяться в нерозривній єдності і сприймаються як ознаки одного цілого.

? Прочитайте текст. Визначить тип мовлення, основну думку автора. Чому важливо підтримувати добросусідські стосунки ? Чому автор вживає паралельно слова сусіда і сусід?

Перепишіть текст, розкривши дужки і поставивши розділові знаки. У виділених словах визначте спосіб вираження граматичних значень. З'ясуйте, чи можуть однією граматичною формою виражатися кілька граматичних значень. Наведіть з тексту приклади, в яких засобом вираження граматичного значення є службові слова.

Звичайно що сусіда дитини не виховає. Але батьківське виховання при допомозі сусідів важливе та бажане. Особливо (як) що цей приклад зразковий. Звідси і народна сентенція "Добрий сусід кращий за далекого родича". Життя сусідів відбувається на очах один в одного «знають сусіди твої біди». (Най) швидшу допомогу та пораду можна одержати від (най) ближчого сусіда як і позичити необхідну річ. Тому (й) актуальним є вислів "До доброго сусіда можна й городом ходити а до далекого родича й полями (не) обійдеш".

Підтримувати добросусідські стосунки не так (то) й просто проте конче (не) обхідно. В Україні збереглась традиція за якою дорослі діти влаштувавши власну сім'ю будують нові хати (по)руч з батьками що (б) родинні зв'язки посилити сусідськими. Та (й) саме життя родин у колах сусідів протягом віків породило педагогіку добросусідства. Її покликання гармонізовувати сусідські взаємини, уникати конфліктів, згладити (не) порозуміння через сусідську взаємність вводити молоду поросль у життя громадське суспільне вчити її жити з людьми і для людей любити свою націю та поважати сусідні народи (М.Стельмах).

Стельмах Мирослав Гнатович (1934 - 1998) - доктор педагогічних наук, професор, академік Академії педагогічних наук, автор численних публікацій про розвиток національної освіти, проблем народної та родинної педагогіки.

Для позначення класів однотипних граматичних значень (роду, числа, відмінка та ін.) вживається поняття граматичні категорії. Кожній частині мови властива особлива система граматичних категорій. Так, в українській мові для іменника властиві число, відмінок і рід, для прикметника - ступені порівняння, число, відмінок і рід.

Граматична категорія ґрунтується на двох і більше граматичних значеннях.

Таблиця Граматичні категорії і граматичні значення

Граматична категорія	Граматичні значення
Роду	Чоловічий, жіночий, середній (красивий, красива, красиве)
Числа	Однина, множина (стіл, столи)
Відмінка	Називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний(батько, батька, батькові, батька, батьком, на батькові, батьку)
Ступенів порівняння	Вищий, найвищий (довгий - довший-найдовший)
Часу	Минулий, теперішній, майбутній (працював, працюю, працюватиму)
Виду	Доконаний, недоконаний (напишу, пишу)
Способу	Дійсний, умовний, наказовий (пише, писав би, напиши)
Особи	Перша, друга, третя особи однини і множини (пишу, пишемо, пишеш, пишемо, пише, пишуть)
стану	Активний, пасивний, зворотній (приніс, виконується, вмивається)
Перехідності /неперехідності	Перехідні, неперехідні (викопати картоплю, пишу батькам)

Корисно знати. Нещодавно надруковано

Плющ М., Грипас Н. Граматика української мови в таблицях .-К.: Вища школа, 2004.- 167 с.

У книзі вміщено таблиці, в яких систематизовано відомості з курсу сучасної української літературної мови за розділами: "Морфеміка і словотвір", "Морфологія", "Синтаксис", "Пунктуація". Подано матеріал про мотиваційні зв'язки і відношення у процесах словотворення, принципи виділення самостійних і службових частин мови та вигуків.

Головну увагу в посібнику приділено з'ясуванню змісту і функцій словотворчих засобів, словоформ самостійних частин мови і службових слів, основних і вторинних функцій граматичних категорій (морфологічних і синтаксичних), різних типів простого і складного речень та функцій розділових знаків.

Виклад теоретичного матеріалу подано системно й проілюстровано прикладами з художньої літератури та публіцистики.

? У «Словнику епітетів української мови» за редакцією Світлани Єрмоленко до слова день наводиться значна кількість епітетів: погожий, дзвінкий, сльотавий, тьмяний та ін. Наведіть власні приклади епітетів або випишіть із запропонованого словника. На вашу думку, чому стільки епітетів придумали українці? Від чого це залежить?

Прочитайте текст. Визначить тип мовлення, основну думку автора. Чому так важливо не марнувати день? Випишіть епітети з тексту. Поясніть правопис слова святкую.

З'ясуйте, які слова в наведеному тексті мають лексичні і граматичні значення. Чи є слова, в яких наявне лише граматичне значення? Визначте спосіб вираження граматичного значення.

СВЯТКУЮ ДЕНЬ

Святкую день: веселий і сумний, Який не є, а я його святкую. У кожнім ранку стільки новизни, Що я невдач минулих не рахую.

Хай кожна мить минається, летить… Але на святі довшають хвилини. Чим яскравіше день мій відгорить, Тим більше світла до людей полине.

І вечори святкові не спішать: Останній промінь спішно не ховають. Якщо із буднів не зробити свят, То і найвищі обрії злиняють (Г.Чубач).

Ганна Танасівна Чубач (1941 р.н.) - поетеса, автор поетичних збірок "Журавка", "Заповіти землі", "Срібна шибка", "Святкую день, "Листя в криниці" (1984) та ін., понад 200 естрадних пісень. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай.

Граматична форма слова - мовні матеріальні (звукові) засоби вираження граматичних значень слова.

Граматичні значення виражаються такими мовними засобами:

1. закінченням: Наприклад: слово сусід характеризується сукупністю таких граматичних форм: сусіда, сусіди, сусідом.

2. суфіксами, префіксами: познайомити, найдовший, смачніший, солодший, повісити;

3. чергуванням звуків: руки і руці

4. наголосом: руки' -- родовий відмінок однини, ру'ки -- називний відмінок множини;

5. суплетивно (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів): я -- мене, ми -- нас, добрий -- кращий).

6. службовими словами (сказав -- сказав би, акуратний -- більш акуратний, допомагає - хай допомагає); допоміжними дієсловами (буду писати), прийменниками (стіл -- на стіл, синові -- при синові);

7. порядком слів (Гарний день і День гарний)

Граматичне значення і граматична форма нероздільні: не може бути граматичного значення, яке б не виражалося граматичною формою, і навпаки, немає таких граматичних форм, які не виражали б певного граматичного значення. Граматичне значення і граматична форма взаємно зумовлені і визначають одне, тому граматична форма становить єдність граматичних значень слова і способів його вираження.

Сукупність усіх граматичних форм слова, які використовуються для вираження відповідних граматичних значень, називається парадигмою (від грецького рбсЬдейгмб - показувати, зіставляти, представляти).

Корисно знати

У 2004 році ПЕРЕМОЖЦЕМ КОНКУРСУ «КНИГА ФОРУМУ 2004» У ЛЬВОВІ стала книга

«Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови». Автори: Іван Вихованець і Катерина Городенська.

У праці описано морфологічну систему і структуру сучасної української літературної мови.

? Шляхом поєднання з іншими слова доведіть, що кожне з поданих слів має різні граматичні значення, визначте, які ці значення, як вони виражені. Складіть з ними речення.

Істино, слово, обличчя, ніч, запізніле, трьох, сонячні, солі, книги.

Рефлексія і самоперевірка

1. Назвіть основні поняття морфології.

2. Як розрізнити лексичне і граматичне значення?

3. Які існують способи вираження граматичних значень?

4. Подані в дужках слова поставте у потрібній граматичній формі. Визначіть, які граматичні значення їм властиві: старший (малий) за тебе; багато хто мріє (ловити) синього птаха; запитаю (він); потрібно до (хтось) звернутись.

Тема для розмови.

Тривалий мир, дружба, сусідство - кажемо ми, коли маємо на увазі щось постійне, розгорнуте в часі. А чи не буде мовним гріхом вживання з цими ж словами пароніма тривкий? Мовознавець Олена Тодор вважає, що це залежатиме від контексту: йдеться про щось довгочасне чи про те, що важко зруйнувати, стале, стійке. Яка ваша думка? Коли мир, дружба, сусідство можуть бути тривалими, а коли тривкими? Обговоріть це в класі.

Завдання додому:

Прочитайте текст. Визначіть стиль мовлення, основну думку автора. Які слова найчастіше повторюються? Чому? Про які половинки веде мову поет?

Визначіть спосіб словотвору виділених слів. З'ясуйте, які слова в наведеному тексті мають лексичні і граматичні значення. Чи є слова, в яких наявне лише граматичне значення? Визначте спосіб вираження граматичного значення.

Живуть на світі половинки -У половинок тихий крок,І половинчасті в них вчинки,І половинчастість думок.В їх напівдушах - напівболіІ навіть напівпочуття,Свої куценькі напівдоліВони сприймають за життя.Вони сміються напівсміхом,І правду ріжуть, та... навпіл,І критикують напівтихо,І захищають з напівсил.Їх так, буває, вродить густо -Скриплять гілки усіх дерев...Та половинок навіть гусінь,Їх навіть гусінь не бере...(Олена Матушек).

Матушек Олена Франківна (1953 р.н.) -- українська поетеса, автор збірок «Акварель міста» (1981), «Телефон довіри» (1988), «Розімкнуте коло» (1991).

Література

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. - К., 1993.

2. Вихованець І.Р., Городенська К. Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. - К., 1982.

3. Грищенко А. П. та ін. Сучасна українська літературна мова. - К., 1997.

4. Доленко М. Т. та ін. Сучасна українська мова. - К., 1987.

5. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. - К., 1973.

6. Леонова М. Я. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. - К., 1983.

7. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я. Плющ. - К., 2001.

8. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. - К., 1969.

9. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. - К., 1997.

10. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. - Донецьк, 1996.

11. Історія української мови. Морфологія. - К., 1978.