Історична фонетика

Фонетика української літературної мови, як учення про її звукову систему

Знать од Бога І голос той, і ті слова. Т. Шевченко

Не кожний написаний текст добре сприймається, коли його озвучують, і, навпаки, є чимало прикладів, коли навіть блискучі усні виступи у надрукованому вигляді втрачають свою привабливість. Від чого це залежить: від голосу, інтонації, правильного наголошування слів? У чому секрет ефективного усного мовлення? Обговоріть цю проблему у класі.

? Прочитайте визначення, правильно наголошуючи слова. Що нового ви дізналися про науку фонетику? Що вивчає фонетика української мови? Яке визначення є більш повним?

Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий) - це розділ мовознавства, в якому вивчається звуковий склад мови (Підручник).

ФОН'ЕТИІКА, и, ж, лінгв. [грец. Phonetikе - звуковий, голосовий ]. 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного (робота мовного апарату), акустичного та значеннєвого аспектів. 2. Розділ мовознавства, який вивчає звукову будову мови (способи утворення звуків та їхні акустичні властивості); -ст, -а, ч., кл., е. Спеціаліст із фонетики; -ичн, -а, -е. Прикм. до фонетика; пов'язаний зі звуками мови; звуковий, напр.: фонетична транскрипція («Сучасний тлумачний словник української мови»).

Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий голосовий) - 1)розділ мовознавства, що вивчається звуковий склад мови. Описова Ф. - розділ, що містить відомості про звуковий склад мови на певному етапі її розвитку і про всі зміни, що відбуваються в ньому. Історична Ф. - розділ, що вивчає склад мови протягом усього історичного періоду її розвитку. Загальна Ф. - розділ, що розробляє на матеріалі різних мов теорію утворення звуків, наголосу, структури складів тощо. Експериментальна Ф. стосується вивчення звукової будови мови за допомогою приладів та інструментів; 2) артикуляційні та акустичні властивості звуків певної мови («Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів»).

Випишіть із прочитаного нові терміни. З'ясуйте їх значення за лінгвістичними словниками.

? Дайте визначення поняття «орфоепія» на основі вивченого в попередніх класах. Свої дефініцію доповніть характеристикою цих понять на основі поданої далі інформації.

Орфоепія (від гр. orthos - правильний і epos - мова) - це розділ мовознавчої науки, що визначає систему норм єдиної вимови, властивої літературній мові. Цим словом називається і система загальноприйнятих правил, які регулюють вимову слів, властиву літературному мовленню.

В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Дотримання норм літературної вимови - важлива ознака культури особистості, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики.

Перепишіть останнє речення, поставивши наголоси у словах. Виконайте фонетичний аналіз слова користування.

? Як створюється звуковий образ людини, жителя певної країни? Що, на вашу думку, впливає на звуковий образ кожної країни? Окремі відповіді ви знайдете в цих текстах. Висловіть власні міркування на основі знайденої вами самостійно інформації, що підтверджує чи заперечує думку вчених.

Учені Литви стверджують, що кліматичні умови, неповторні навколишні ландшафти, особливості рослинного і тваринного світу, гравітаційного та магнітних полів, геохімія ґрунту, поверхневих та підземних вод - усе це значною мірою впливає на фізичні та психічні властивості етносу, його соціотип, мову, мелос. Чим глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почуває себе на своїй батьківщині, менше хворіє, має більшу життєву енергію (з журналу).

Зорові та слухові образи сучасних столиць європейських держав, крім історичних та культурних пам'яток, створюють грецька мова в Атенах, словацька в Братиславі, чеська в Празі, польська у Варшаві, не кажучи вже про французьку в Парижі, італійську в Римі тощо.

Ми європейці, а у вдачі кожного європейця лежить засада - скрізь триматися своєї мови та національної орієнтації (О.Пономарів).

Прочитайте тексти уголос. Укажіть слова, в яких є м'які, пом'якшені і напівпом'якшені приголосні звуки, поділіть ці слова на фонетичні та орфографічні склади. Як передається м'якість на письмі? Затранскрибуйте останнє речення.

Поставте прізвище Пономарів у формі родового відмінка.

Довідка

Звук [і], який походить з давніх [о], [е] чергується з [о], [е] у відкритих складах. Наприклад: кінь -- коні, Львів -- Львова, Київ -- Києва, піч -- печі.

? Етнопсихологи доводять, що існує тісний зв'язок між мовами та кліматом: сонце сприяє тому, що в мові виникає більше голосних звуків, а рівновага між голосними і приголосними встановлюється у мовах, носії яких здавна живуть у помірному кліматі. Письменники про це пишуть так:

Надзвичайна мова наша… В ній усі тони й відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, у ній що не звук, то подарунок, все зернисто, як самі перла (М.Гоголь).

З урахуванням міркувань учених і письменників складіть усний твір-мініатюру «Кожний звук промовляє до мене».

? Прочитайте текст уголос і перепишіть. Придумайте заголовок. Вертикальною рискою позначте місця можливих пауз, які полегшують читання тексту. Поясніть, чому у третьому реченні стоїть тире.

В українській мові відчуття плинності, текучості пов'язане зі звуком [л], який чують українці у звуках природи (плавати, лити, булькати тощо). В японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності та всілякі асоціації з цим звуком у японців не можуть пов'язуватися. У давньогрецькій і латинській мовах не було шиплячих звуків -- не було для носіїв цих мов таких звуків і в природі (порівняйте українські шум шелест, шепіт, шурхіт та под.), відповідно, не могло бути пов'язаних із цими звуками асоціацій, оцінного ставлення до явищ тощо ( Я. Радевич-Винницький).

Користуючись словником української мови, наведіть приклади слів, які б підтверджували зв'язок звукового складу зі значенням самого слова. Наприклад, слова сонце, сяяти, усмішка, в яких значущим є звук [с ].

? Прочитайте текст уголос. Визначте його тему й основну думку. З'ясуйте стильову належність.

Історія людської культури засвідчує одвічне прагнення пізнати феномен звука людської мови, голосу, який, як уважають, є найкращим інструментом, що його створив Господь Бог. А на кожному інструменті треба вчитися грати, щоб ним майстерно володіти.

Зверніть увагу: в дітей голоси дзвенять, вони приємні, природні. А згодом голос може навіть “глухнути ”, ставати приглушеним чи пронизливим, верескливим, деякі говорять “в ніс ”, чимало з нас “ковтає ” слова, склади, окремі звуки чи “вистрілює ” їх. Це свідчить про те, що у вивченні мови і взагалі у мовному вихованні щось недопрацьовуємо. Фетишизуючи писемне мовлення (адже всі помилки в диктантах, переказах, творах учителі ретельно рахують!), ми недостатню увагу приділяємо тому, щоб навчити учнів гарно висловлюватися, виробляти свій голос (О. Сербенська)

Поміркуйте, в чому сила усного слова, яка роль голосу. Проведіть аналіз власного усного мовлення і мовлення своїх однокласників. Які мовленнєві помилки частіше за все трапляються? У чому їх причина? Думку обґрунтуйте.

Місце фонетики та орфоепії в національно-мовному просторі особистості

З'ясуйте значення підкреслених слова і словосполучення за словниками. Укажіть слова, в яких наявні випадки асимілятивних явищ.

? Вас запросили до участі в обговоренні проблеми «Мовлене слово - кодекс поведінки». Ознайомтеся з уривками виступів попередніх учасників «круглого столу». Визначте основні ідеї авторів. Прочитайте уголос подані тексти. Як розділові знаки впливають на темп читання? Що споріднює і чим відрізняються тексти за звуковою організацією?

Слово - свідок історії, свідок Часу. У Слові починається і завершується життя твого народу, твого безконечного родоводу, в ньому ж починається і завершується духовне життя Людини. Ось чому нас заворожує давня пісня, давній текст. У них перехрещується пам'ять всіх сущих до тебе. Слова випромінюють енергію, як світло. Людина протистоїть Часові саме в Слові. Власне Слово і є Пам'ять (П.Мовчан).

Слово вчить і кличе, коле і пестить, підносить і очищає… Ми висловлюємо спонуку і згоду, радість і горе, захоплення красою, надію в молитві. Ми всі діти слова від колискової пісні, від зародку цивілізації. У слові ми виявляємо себе, своє особисте “я”. Енергія атома, мирного чи злого, кориться йому, бо перед ним - слабка. Слово лихе чи привітне, криве чи ласкаве, гостре чи улесливе, чорне чи красне, чесне чи нещире - є кодексом поведінки.

Слово - візитна картка: віку, професії, соціального стану, країни і громадянства. Слово гуртує людей у народ і будує державу. Нарешті слово охороняє культурну цілісність та інформаційний суверенітет нації. Слово - одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини. Безсиле само по собі, воно стає могутнім і важливим, якщо сказане вміло, щиро і вчасно (О.Скочинець)

Підготуйте свій виступ до участі у «круглому столі».

? Багатобарвність живого мовлення гостро помічають письменники. Прочитайте виразно уривок вірша. Розберіть речення за частинами мови. Визначить, які частини мови відтворюють манеру говоріння.

Люди незвичайними стають У розмовнім, у грайливім плині, Ті спокійні, ті ледь відстають, Ті гарячкуваті і невпинні (О.Лупій “Розмова”)

? Ви помічали, як спілкуються в різних місцевостях України. Навіть сам процес говоріння називають неоднаково: в одних - говoрять, або говoрат, вогoрат, говoреть, говoрє, гвaрат, говoрут, в інших же - гомонять або гомонeть, ще в інших - бaйуть, балaкайуть, гадaють, бесiдують. Чому існує стільки варіантів одного і того ж слова? З чим це пов'язано?

Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність, назвіть тип мовлення. Якими словами виражена основна думка? Оцініть дії головних героїв. Як досягається місцевий колорит розмовної практики спілкування? Випишіть з тексту говіркові і розмовні слова і поясніть їх значення.

Великий чорний пес Циган. Він уже старий: має сиву бороду, червоні очі і ледве волочить ногами. Не гавкає, лише скавулить, буцімто плаче. Мало їсть, а багато лежить. Коли малий його зганяє, щоб з ним бавитися, то Циган так жалісно подивиться на нього, що малому відохочується забави. Сам жаль у тих мудрих, песячих очах. Жаль за минулими роками, коли він був чуйним сторожем хати і свого газди товаришем вірним. А тепер що? Тепер він на ласкавім хлібі. Раз малий хотів сісти на Цигана і їхати на ньому. Але Циган не мав охоти бути за коня. Мабуть, не довірював своїм ногам. Положився. А коли малий не давав йому спокою - гаркнув і показав свої погаратані зуби. Хлопець розплакався і побіг до мами.

-- Мамо, я хочу їхати на Цигані, а він гаркає на мене. Пощо нам Цигана тримати?

Мама здивовано й наче гнівно подивилася на хлопця.

-- Циган не кінь, чемні хлопці на псах не їздять. Пси не на те.

-- А на що?

-- Пес пильнує хати. Не пускає недобрих людей. Гавкає вночі.

-- Циган не годен гавкати. Він хрипить.

-- Бо старий. Але за своїх молодих літ Циган був такий пес, що пошукати. Не лиш чуйний, але й мудрий

(Б. Лепкий “Казка мойого життя”)

Довідка:

- погаратані зуби - дієприкметник від дієслів гаратати, гаратнути - діалектне бити.

Виконайте читання тексту в ролях. З'ясуйте, які стилістичні особливості і лексичні засоби допомагають встановити місце логічного наголосу в діалозі.

Рідне слово у дружній розмові, бесіді з рідною чи близькою за духом людиною. Яскраве, педагогічно доцільне мовлене слово виховує ціннісне бачення світу, формує характер, світобачення особистості. Варто лише частіше «перебувати наодинці зі словом». Що означає цей вислів?

? Прочитайте текст і визначте основну ідею автора. Які значення має слово бесіда? Про які нові значення цього слова ви дізналися? Як жителі різних країн здійснюють бесіду? До поданої автором інформації додайте власну, зібрану з різних, у тому числі Інтернет-джерел.

Бесіда - це надія на щасливе порозуміння. Без розмови, без бесіди … життя важко собі уявити. Тому-то й теплішого слова, ніж бесіда, годі підшукати. Хіба що слово «хата». Але що таке хата без бесіди? Все одно, що димар - без диму: сумне видовище. Хоч як насолоджувала б око наша світлиця, в ній мусить бути й те, що насолоджує вухо - бесіда. …

Бесіда - то мистецтво. То живий голос; у ньому - одна з принад бесіди.

Бесіда - то руки, очі, вираз обличчя (міміка), взагалі все тіло. Майстрами були римляни у «бесіді тіла», бо саме в них найвищого розвитку сягнув жанр пантоміми - вистави, де актори представляли дію не за допомогою слів, а мімікою і рухами всього тіла.

Уявімо собі листовну бесіду чи взагалі текст без жодного розділового знака - суцільні літери, де й між словами жодної паузи, жодного простору немає. Безликий був би текст. Бо розділові знаки - то своєрідна міміка: подив, збудження, сумнів, енергійний жест, мовчанка… Емоційні іспанці не тільки наприкінці, а й на початку фрази ставлять знак оклику чи питання (щоправда «догори ногами»); і в цьому є сенс: читач одразу повинен настроїтись, аби відповідні емоції не запізнювалися…

Бесіда - то також мовчанка. Передусім - у Японії. За горнятком чаю у повній мовчанці спливає, приміром, година. Потім, знову ж таки у повній мовчанці, гість і господар (чи гостя і господиня) кланяються і навзаєм сердечно дякують собі за милу…бесіду. «Бесіда» - від слова «сидіти». Японці просто сидять, їхнє спілкування не вимагає навіть мовчазних слів: їхнє спілкування - настроями…

Мо хоча шануємо і настрій, і мовчанку, усе ж полюбляємо слова й не скупимося на них. Тільки все наче меншає тих бесідних слів, тих настроїв…

(А.Содомора «Наодинці зі словом»).

З історії української фонетики

Андій Содомора - член Спілки письменників України, кандидат філологічних наук, лауреат літературної премії ім. Максима Рильського, автор перекладів творів античних авторів . Книга «Наодинці зі словом» - це своєрідні оповідання, відтінені настроєм та психологічними образками, світом українського Слова.

Випишіть з тексту слова, де наявні випадки історичних чергувань голосних і приголосних. Упродовж тривалого часу українські вчені досліджують питання фонетики. Елементи системного підходу до історико-фонетичних явищ східнослов'янських мов можна було прослідкувати вже в мовознавстві 20-х - 60-х рр. ХІХ ст. Ґрунтовні дослідження з історичної фонетики української мови пов'язані насамперед з науковою діяльністю учених Харківської лінгвістичної школи - О.О.Потебні та П.Г.Житецького.

Уважно прочитайте текст. Придумайте до нього заголовок.

Довідка

Олександр Опанасович Потебня (1835-1891). Український та російський мовознавець, педагог, філософ, етнограф, славіст, "людина-епоха".

Родом з села Гаврилiвка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер - Сумської обл.). Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.

Засновник Харківської лінгвістичної школи.

Російська Академія наук присудила йому Ломоносівську премію, обрала членом-кореспондентом.

Спираючись на дані писемних пам'яток і сучасних говорів, О.Потебня вперше подав характеристику діалектів та їх класифікацію. Досліджував і проблеми слов'янського наголосу.

У працях “О звукових особенностях русских наречий” (1865 р.) та “Заметки о малорусском наречии” (1870 р.) учений здійснив опис фонетичної системи української мови. Значну увагу приділив таким явищам, як вимова ненаголошених голосних, глухих і дзвінких, проривних і фрикативних приголосних, пом'якшення та ствердіння приголосних.

Пояснив низку історичних чергувань, зокрема чергування [о], [е ] з [ і] (бік - бoку; сім - семu), появу приставних звуків (імла, іржа, ішов).

Для порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов, аналізу фольклорних, поетичних творів, спостережень над історією української мови, її говірок відомий науковець у своїх працях широко використовував український матеріал.

Юрій Шевельов вважав, що праці Олександра Потебні “започаткували справжнє історичне дослідження української фонетики ”.

Першим ґрунтовним дослідженням з історичної фонетики української мови, де порушено питання про час її формування, була також праця Павла Гнатовича Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия». Надрукована книжечка була у 1876 р.

Дослідження історії звукових явищ української мови пропонувалося в їх внутрішньому зв'язку й діахронічній послідовності. Дістала подальшого поглиблення й ідея Житецького про головну роль вокалізму: саме зміни в підсистемі голосних (занепад редукованих) викликають наступні зміни як у підсистемі голосних, так і в підсистемі приголосних.

Довідка

Павло Гнатович Житецький (1836-1911). Народився , у місті Кременчук, тепер Полтавська область. Відомий український філолог, педагог і громадський діяч.

Навчався в Київській духовній академії та Київському університеті.

Павло Житецький -- один із основоположників українського мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії української мови, літератури і фольклору (писав українською мовою).

Дайте відповіді на такі питання:

Що вам відомо про цих учених як фольклористів?

Які праці з історичної фонетики написали О.Потебня і П.Житецький?

Які історичні явища намагалися пояснити вчені в кінці ХІХ століття?

Що вам відомо про сучасних мовознавців, які займаються вивченням історії фонетики української мови?

Тема для розмови.

Радіо, телевізор, Інтернет сьогодні змінюють роль звуку і голосу, впливають на звуковий образ як окремої людини, так і цілого регіону, країни. Прослідкуйте, який рівень мовленнєвої культури передач, інтернет-повідомлень на сьогодні. Укладіть своєрідний путівник-порадник «Підвалини гарної усної мови».

Захряс майдан...

Захряс гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, телятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пивом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чавунами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, сорочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, майками, воском, медом, малясом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м'ясом, ковбасою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотками, свиньми, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми й сліпцями...

... І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже, ігігікає, ремигає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, кудкудакає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, «причитує», п'є квас, їсть тараню, «будькає», лускає насіння й крутиться на каруселі...

Остап Вишня, «Ярмарок», 1925 рік