Стилістичні засоби фонетики

Стилістичні засоби фонетики. Ритмомелодика живого мовлення, художнього мовлення. Звукопис

Отже, характерні для опису як типу мовлення ознаки в наведеному уривку новели М. Коцюбинського диференціюються і набувають образності на конкретно-чуттєвій основі, що забезпечує синкретизм сприймання і об'ємність, відчуттєвість художніх мікрообразів (долина, налита зеленим хлібом; ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба (як море); гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі; ячмінь… тче з тонких вусів зелений серпанок волошки… стали як небо; спиняє біла піна гречок, лягла співуча арфа й гуде на всі струни; шелест шовку; сяйво сонця).

В описі новели використано для вираження ознак цілий комплекс мовних засобів (лексеми різних тематичних груп, словоформи кількох граматичних розрядів у сполученнях, члени речення і типові синтаксичні структури).

Особливістю даного опису є і те, що в центрі його автор подав ліричного героя, через відчуття якого ми і сприймаємо опис степу. Ліричний герой активний, у русі. В тексті це подано особовими займенниками і особовими (фінітними) формами дієслів:

"Я тепер маю окремий світ… А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною… Можу подумать, що я планета… Бачу, …серед нив я. Йду. Гладжу рукою… Вітер набива мені вуха… Йду далі _ киплять… хочеться сісти на човен… Йду далі. Все тче. …око не бачить, сама ловить нога… колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі… усе пшениця й пшениця… А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість. Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок… Просто під ноги лягла співуча арфа. Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля… І повні очі сяйва сонця".

Читач стежить за ліричним героєм, ніби рухається з ним і від того міняються картини степу, художнє зображення його не застигле, а динамічне і об'ємне. Тут спостерігає природу, аналізує свої життєві враження великий художник. Барви, звуки, рухи, світло й тіні _ все це в словесній палітрі автора, все втілено в розкішних епітетах, витончених метафорах, порівняннях, персоніфікаціях. Це гімн красі й творчості. "Читаю велику книгу природи і коли навчусь дечому, буду писати", _ зазначав М.Коцюбинський в листі з Кононівки до А.І. Аплаксіної. Живі, багаті враження від кононівських полів, яким і присвячена новела, лягли в основу цих описів. Проте в творчості М.Коцюбинського чарівні картини природи ніколи не були самі собою, а мають ідейно-художнє призначення. В новелі "Intermezzo" вони є різким контрастом до злиденного животіння мільйонів селян, застигнутих панським гнітом. І цей художній прийом контрасту робить текст емоційно рельєфним. Варто звернути увагу, як зі змінами пейзажу, описів міняється мовний матеріал тексту, особливо лексика, яка ніби згортається. Емоційно піднесена образно-поетична, красива _ вона поступається місцем простій, суто побутовій, скупій на барви.

На фоні безмежності "золотого поля", на якому "вівса, пшениці, ячмені _ все зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон", спостережливо й пристрасне око художника помічає село _ "нужденну купку солом'яних стріх", "воно ледве помітне". І тут у пейзажі звучить уже соціальний мотив. "Зелені руки" (а це панські поля) "простяглися під самі хати" села, "обняли й здушили" його. І все це ніби так і повинно бути, над усім панує є спокій вічності. Закінчується четверта частина виразами: "так буде вічно… так буде вічно… in saecula saeculorum… in saecula saeculorum" (на віки вічні). Проте це не спокій вічності, це "грандіозне лицемірство церкви, що соціальну несправедливість прикриває непорушним спокоєм вічності"1¹ Колесник П.Й. М.Коцюбинський _ художник слова. К., 1964, с.221., проповідує покору.

Вражаючим контрастом до пейзажу сонячних зелених нив, прекрасної жайворонкової симфонії є в десятій частині новели уявний опис селянських злиднів, що митець побачив "крізь звичайного мужика". Лексика цього опису стисло-виразна, розмовно-просторічна, навіть дещо знижена (побачив купу чорних солом'яних стріх, застертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних з обвислими грудьми, кістлявими спинами… блідних жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями… пранцюватих дітей всуміш з голодними псами).

Окремі частини новели _ це викінчені, завершені зразки іншого функціонально-смислового типу мовлення _ роздумів. Наприклад, перша частина, хоч у ній і є вкраплення розповіді ("лишилось тільки ще спакуватись… Так було по ночах. А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини…"). Для роздумів характерна специфічна логічна організація (розстановка) суджень, що основним своїм змістом виливаються в умовивід. У другому абзаці такий умовивід підкреслено автором: "Я не можу бути самотнім".

Логічні категорії твердження і доказовості в текстовому роздумі реалізуються в специфічній побудові речення і в своєрідному поєднанні речень у надфразні єдності, що відображають причинно-наслідкові відношення.

Перший абзац закінчується таким твердженням: "Я утомився", що постало із змісту всього абзацу, і доводиться в наступному абзаці: "Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег…".

Третій абзац _ це суцільна розгорнута доказовість твердження (умовиводу), яким закінчується другий абзац: "Тоді як на своїй (дорозі. _ Л.М.) я скрізь і всюди стрічаю людину".

Слід звернути увагу на експресивні синтаксиси цього сегмента, на елементи синтаксичного паралелізму в предикативних конструкціях речень, на анафору підметового займенника ти, що підсилюють категоричність доказовості і перетворюють її на "обвинувачувальний акт", що пред'являється митцем людині _ образу уявному, узагальненому. Сам початок третього абзацу (слово "так") є категоричним ствердженням:

Так, ти (людина) стаєш мені на дорозі

уважаєш…

маєш на мене право

Ти скрізь

се ти одягла землю в камінь й залізо.

се ти дихаєш смородом

ти бичуєш святу тишу землі

брудниш повітря пилом та димом

ревеш від болю, з радості, злості

сама ти застрягаєш в моїй зіниці

ти не тільки йдеш поруч зо мною,

ти влазиш всередину в мене

ти кидаєш у моє серце, свої страждання і свої

болі, розбиті надії і свою розпач.

ти мене мучиш

ти хочеш буть моїм паном.

хочеш взяти мене…

ти хочеш виссать мене

Закінчується доказовість твердженням "І ти се робиш". Емоційна напруженість виявляється в синтаксичних особливостях тексту. Речення короткі, іноді подані як інтонаційно незакінчені: "Я не можу розминутись з тобою… я не можу бути самотнім… Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце…" За будовою речення переважно прості, якщо трапляються складні, то переважно безсполучникові. Наприклад, "Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків _ тисячі чорних ротів _ вічно дихаєш смородом. Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене".

Тільки одне речення складнопідрядне: "Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право".

Аналіз показує, що індивідуально-авторська мистецька оригінальність М.Коцюбинського виявляється не тільки в частинах тексту, що є опоетизованими красивими описами сонячних нив, зозулиного кування, жайворонкового співу, а й у частинах-роздумах. У роздумах струмує жива думка, вражене, переповнене співчуттям до чужого страждання серце, мінливий настрій. Саме з роздумів постають узагальнені образи. Моєї втоми, міста з його залізною рукою, Людського горя. Моя втома _ метафоричний образ. Це не тільки фізична втома, а й психологічна, суспільно-моральна, якою митець виповнився вкрай. Втомився від незліченних "треба", від безконечних "мусиш", від страждань, розпачу й безнадії, від жахів столипінської реакції. Від того, що бачив або знав, як знищували революціонерів (розстрілювали: "Як вас багато… Се ви, що з вас витекла кров в маленьку дірку від солдатської кульки"; вішали: "вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в погано покриті ями, звідки вас вигрібали собаки…) і не міг, не мав сили, не мав відваги заступитися, інколи зневірявся, байдужів (я раз читав, як вас повішали, цілих дванадцять… Цілих дванадцять… і позіхнув. А другий раз звістку про білих мішків заїв стиглою сливою).

Аналізуючи лексичний склад уривків-роздумів за частиномовними ознаками, помічаємо дуже часте вживання займенників і дієслів (займенників до 30% від загальної кількості слів _ 50 на 171 слово). Для доказовості основного твердження в тексті використані вони за принципом антитези: я, мене, мною, мій, моє, мою, мої _ ти, тебе, тобою, твій, твоїй, твоє, твої: "Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твой розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутися з тобою… Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене... Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мій розум, мою волю і моє серце… Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір".

Умови від попереднього міркування оформлені реченням складнопідрядної структури: "Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш у твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш". Це сприяє виділенню його, більшій актуалізації сказаного.

Знову як рефрен окремим абзацом повторюється лаконічне твердження "Я утомився" і до нього пояснення "Мене втомили люди".

Для роздумів як функціонально-смислового типу мовлення характерною ознакою є наявність питань і відповідей, тверджень та заперечень, оскільки саме цей тип мовлення (а відповідно й текст) найтісніше пов'язаний з мисленням і психікою людини. Він є формою відображення процесу думання, міркування, розвитку й динаміки почуттів і емоцій, що супроводжують думку. Це положення добре ілюструється наступним сегментом тексту новели.

"Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?

Сон?

Як я чекав їх часом!

А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе _ люди і там чекали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, самі були повні… Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій…"

Речення в аналізованому уривку новели різноманітні за структурою, модальністю, інтонаційним оформленням: прості двоскладні розповідні (Мене втомили люди. Моє серце не може більше вмістити), односкладні спонукальні, окличні (Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Слухай-но, слухай, спонукальне розповідне (Нехай увійдуть у хату чистота і спокій), риторично-питальне повне (Хто дасть мені втіху бути самотнім?), риторично-питальні неповні, що звучать як відповіді (Смерть? Сон?), розповідно-окличне з питальною структурою ("Як я чекав їх часом!"), питальне повне двоскладне речення (Ти й тут несеш до мене свої страждання?), приєднувальна питальна конструкція ("Своє мерзенство?"), односкладне спонукальне розповідне незакінчене ("Дай мені спокій…), складнопідрядне з головним односкладним спонукальним (Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять).

Така синтаксична аритмія свідчить про роздвоєність думок, суперечливість між бажаннями, надіями героя та дійсністю, неузгодженість міркувань, інтенсивність емоцій, що супроводжують міркування, тощо.

В.І. Масальський справедливо відносив динамічну, урізноманітнену, діалектизовану синтаксичну систему "Intermezzo" до "найкращих зразків вираження органічного злиття глибоких філософських думок, драматично-інтимних почуттів і задушевного ліризму при висвітленні соціально-етичної та естетичної проблеми в психологізованих образах"1¹ Масальський В.І. Мова і стиль творів М.Коцюбинського. К., 1965, с.94..

Друга частина новели: "Поїзд летів, повний людського гаму" _ це розповідь. Для такого функціонально-смислового типу тексту характерний специфічний, свій видо-часовий контекст2² Иванчикова Е.А. Видо-временной контекст в художественном повествовании. _ В кн.: Синтаксис и стилистика. М., 1976, с. 273., що дає змогу співвідношенням видо-часових форм дієслів передати послідовність дій. Саме на розповіді як основному типу мовлення тримається сюжетна лінія твору. Особливою семантичною значимістю і частотою використання в розповідному тексті відзначаються форми минулого часу, на що вказував акад. В.В.Виноградов: "Минулий час доконаного виду, властивий швидкій оповіді, розповіді, відзначається динамізмом"1¹ Виноградов В.В. Русский язык. М., 1972, с.444.. Статистичні дослідження текстів різних стилів сучасної української літературної мови показали, що "художня проза надає перевагу формам минулого часу"2² Стилістичні параметри стилів. К., 1967, с.101..

У загальних рисах така граматична закономірність проступає і в цьому оповідному тексті: поїзд летів, дратувала непевність, що тремтіла в мені, сталось, не почув, глушили голоси, хаос крутився… хапав, очі тонули та шукали, були, бричка вкотилась, закувала зозуля, почув, вона виповняла, таїлась, залягла; було тихо, стало скромно. Але тут проявляється і авторська манера М.Коцюбинського і в розповіді минуле уявно подавати як сучасне, вживаючи форми теперішнього часу: "здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає". Те, що стало предметом розповіді, також живописується, бо в художньому тексті все проектується на образність, а образність _ на тему і ідею. Прагнення ліричного героя до тиші, намагання бути самотнім відобразилися з волі автора у специфічному поєднанні розповіді і наступного міркування: "… чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?" Невпевнені сподівання ліричного героя підкреслюються граматичним матеріалом тексту: питально-риторичними реченнями і дієслівними формами майбутнього часу.

Слід звернути увагу й на те, що в даній частині є ситуативно-звукописна розповідь: "Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце… трах-тарах-тах… трах-тарах-тах… Дивізія наша стояла тоді… трах-тарах-тах… Ви куди їдете? Прошу білети… трах-тарах-тах…, трах-тарах-тах". Уривки чиїхось фраз без будь-яких пояснень нагадують читачеві теми вагонних розмов. Періодичне повторення редуплікованого звуконаслідування з алітерацією приголосних звуків зубного зімкнено-проривного глухого твердого т, предньоязикового дрижачого дзвінкого твердого р і задньоязикового щілинного глухого твердого х та з асонансом голосного звука заднього ряду низького піднесення а створює в читачеві уявне звуковідтворення ритмічного погойдування поїзда і трахкання на з'єднання колій. Це передано повторенням сполучень твердих приголосних звуків т, р, х.

Використання звуконаслідувальних слів як прийом звукоопису для підсилення уявного акустичного сприймання явищ дійсності знаходимо і у восьмій частині новели, де так майстерно описано спів жайворонків. Тут, як і в попередньому описі, використано цілий комплекс мовних засобів, але всі вони характеризують тільки звукові ознаки. Це порівняльні звороти у функції присудка ("Щось наче свердлить там небо, наче струже метал"), прикметники й дієприкметники у функції означення (дрібні, просяні, гострі, колючі згуки, свердляча, дзвінка, металева, капризна пісня), метафоризовані словосполучення (блискають згуки, дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт). Уже повний образний опис співу жайворонка конкретизується для звукової виразності ще й варіантами звуконаслідувань тью-і, тью-і, ті-і-і, трійю-тіх-тіх, які формують у нашій уяві відповідний звуковий образ: "…От-от, здається… Тью-ї, тью-ї, ті-і-і… Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх…".

Щоб підкреслити, що людина засобами мови може лише наближено передати природне звучання жайворонків, "записати у пам'яті", автор використав двоє звуконаслідувальних слів: "тью-і", "трійю-тіх-тіх". Проте відтворення, адекватного реальному звучанню, немає.

Наступну частинки опису ніби відповідають риторичними питаннями на те, як жайворонки видобувають цей чарівний спів: "Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею поля?".

Динаміка образних нашарувань передається через початкову позицію дієслів теперішнього часу дійсного способу з метафоризованою семою звучання (б'ють в золото, грають на проміннях, наче на струнах, сіють пісню). Повтором такої форми підтримується впевненість у реальності образного уявлення.

Відповідь на питання, яким було звучання і як воно творилось, передається через дії, що передають акустичні враження від звучання: сипле та й сипле… витуишує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито; свердлить мозок, лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим. Серед акустичних мікрообразів тільки один зоровий: "Он зірвався один яскравий згук і впав між ними червоним куколем".

Закінчується опис поєднанням звукових і зорових відчуттів, для художнього вираження процесу яких прислужились форми минулого часу дієслів з переносним значенням та іменники-мікротеми: "струна", "арфа", "симфонія". Наприклад: "Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильцями на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши падала тихо униз, натягала другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля. Се було прекрасно".

Мовлення новели "Intermezzo" відзначається підвищеною експресивністю. Вона мотивована ідейно-тематичною основою твору, соціальними і психологічними факторами (показ переживань героя-митця в процесі його ставлення до соціальних змін), естетичною позицією автора, а також типом мовлення новели. В ній оповідь ведеться ліричним героєм, що перебуває в стані складних внутрішніх переживань, часом душевного сум'яття. Майстерна оригінальність мовотворчості М.Коцюбинського виявилася у створенні ефекту безпосереднього літературного розмовного мовлення новели для самовираження героя: зміна почуттів, наплив емоцій органічно відображені як реальні соціально зумовлені і психологічно значимі процеси. Це виявилось у доборі й організації багатьох мовних засобів. Серед них варто відзначити введення в ланцюг монологічного мовлення вигуків, що відомо, використовуються переважно в сфері діалогічного мовлення.

Вигуки як виразники почуттів, емоцій, оцінок, реакцій у монологічному мовленні ліричного героя є поряд з іншими засобами покажчиками інтенсивності емоцій, мінливості настрою, ситуативності мовлення. Вони використовуються, переважно у третій частині, для вираження, почуттів захоплення природою (Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені); незадоволення самим собою у мовленні, зверненому до себе (Ну от! Які дурниці); оцінного ставлення до своїх дій. Повернутись до нього спиною - крий боже!); здивування героя у мовленні, зверненому до уявних людей (От я їх вже бачу. Ба-Ба! Як вас багато...); спонукання ситуативної оцінної реакції (Куди ж ти, куди? Ха-ха От дурна псина; у благородна псина - тобі воля дорожче, ніж задоволена злість).

Оригінальністю текстової структури виділяється найважливіша, передостання, кульмінаційна частина новели: “Ми таки стрілись на ниві... - я і людина”.

У першій редакції новели не було слова таки. Працюючи над текстом, М.Коцюбинський ввів у наступну редакцію підсилювальну частку таки, щоб підкреслити динамізм і наростаюче напруження почуттів героя-митця, який уже не тільки не тікає від людей, а й чекає зустрічі з людиною. Він готовий проникнутись людським болем, готовий до боротьби зі злом. Оповідна частина характеризується змістовою та мовною компресією і через перші три абзаци наче збивається з ритму питальними і окличними реченнями, що передають пробудження, піднесення, душевну відвагу героя: “Ага, людське горе, ти таки ловиш мене? І я не тікаю1 Вже натяглися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них!”.

Далі мовленнєвий ланцюг в'яжеться на зіткненні двох ліній. Як кінокадри (швидко й коротко), напливають картини людського горя, жахи столипінської реакції, передані у формі невласне прямого розмовного мовлення селянина: “Що говорити? У сім зеленім морі він має тільки краплину. До кого прийшла гарячка та подушила діти, тому ще легше... А в нього аж п'ять ротів, як вітряків, щось треба кинуть на жорна”. Як титри до кінокадрів, подаються лаконічні узагальнення у формі прямої мови ліричного героя: “П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка”. Знову невласне пряме розмовне мовлення селянина: “Люди хотіли голіруч землю узяти, а тепер мають: хто їсть сиру, хто копає її в Сибіру...; раз на тиждень становий б'є йому морду”. І зразу ж умовивід ліричного героя у формі неозначеного особового односкладного речення: “Раз на тиждень б'ють людину в лице”. А між цими картинами рефреном звучить імперативна форма дієслова - говори, говори. Вона підсилює наростаючу напруженість думок і почуттів, доводить її до кульмінації: “Говори, говори... Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можна жити?”. Риторичні запитання підкреслюють необхідність соціальних змін.

В останньому абзаці експресія викличності до революції й оновлення життя досягається насиченням тексту імперативними форами дієслів: “Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрій її хмарами твойого горя, щоб були блискавки й потім. Освіжи землю і небо. Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори. говори...”.

М.Коцюбинський домагався точності слова. відповідності слова й образу, в процесі роботи над текстом опускав зайве або невиразне. Це можна побачити, зіставивши кілька його редакцій одного уривочка, яким передається майстерність співу жайворонків.

У другій редакції слово “металеві” замінено більш образним і звучним словом “срібні”, усувається тавтологічний вираз “сипле стружки”, замінюється форма теперішнього часу “зривається” на форму майбутнього часу для узгодження з іншим дієсловом “впаде”, емоційно нейтральне “окремий” (звук) замінюється епітетом “яскравий”. подвійний образ: _ звук “як вогник” і “червоною краплею” замінюється одним і більш конкретним - “червоним куколем”.

У третій редакції емоційно нейтральне слово “звуки” замінене емоційно інтенсивним “душу” (все найкраще). Появився й новий акустичний образ, переданий словосполученням “сіє регіт на дрібне сито”. Опущено, очевидно, через художню невиразність вислів “і все те кида додолу...” Знято й підсилювальну частку “сіє”, оскільки вона може бути сприйнята як омонім (займенник).

Речення “Співають хори, грають в небі цілі оркестри”, на думку М.М.Коцюбинського, стало зайвим, бо є вже свіжий і незвичний, нетрадиційний образ - “сіє регіт на дрібне сито”. Вираз “часом зірветься... і впаде” замінено конкретно-результативним “А ось зірвався... і впав”.

В остаточну редакцію цього уривка письменник ще ввів слова, семантика яких розрахована на слухове сприйняття: “свердлить крицю, плаче, голосить”. таким чином посилюється акустичний образ співу жайворонків. Словосполучення “з неба” замінено прислівником “згори”. що має більш узагальнене значення, ніж дане словосполучення. Виявляється, що й така незначна деталь, як зміна вказівних часток на початку другого речення (“А ось зірвався”... на “Он зірвався”), також впливає на сприйняття змісту. Створюється враження віддаленості картини. Герой-митець спостерігає враження віддаленості картини. Герой-митець спостерігає природу.

Висока художність тексту забезпечується відповідністю образної форми змістові. Таку відповідність простежуємо й на фонетичному рівні тексту уривка. Оригінальність пташиного диво-співу передається через алітерації і асонанси акустично-контрастних звуків: с (сипле та й сипле, струже, срібні, свердлить, голосить, сіє, сито), р (згори, витрушує, струже, срібні, свердлить крицю, регіт, дрібне, зірвався, яскравий, червоний), л (сипле та й сипле, свердлить, плаче, голосить), в, у (витрушує, дзвіночків, свердлить, зірвався, яскравий звук і впав між ниви червоним), і (і сіє регіт на дрібне сито), а (зірвався, яскравий, впав) тощо.

Заключна частина починається розповіддю про повернення ліричного героя до міста. Розповідь змінюється міркуванням “Прощайте, ниви...”, яке завершується вираженням спокійної впевненості героя в своїх силах: “Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...”. Митець готовий до боротьби за інтереси народу. В напрямі до формування цієї думки розвивалась образна система новели, її мовне втілення. Мікрообрази природи: зозулине “ку-ку!”, три білих вівчарки, зелені ниви, співуча арфа гречок, сонце, молоко і чорний разовий хліб, спів жайворонків; сонячні промені, як струни у своїй витонченій красі, створені М.М. Коцюбинським для того, щоб підкреслити: природа може дати перепочинок, спокій, поповнити сили, але не може і не повинна давати забуття. Після короткого intermezzo митець мусить повернутися до революційної боротьби.

Новела “Intermezzo” є своєрідним ідейно-естетичним маніфестом письменника, в якому проблема мистецтва тісно пов'язана з проблемою інтелігенції - трудовий народ - революція.

Лінгвістичний аналіз тексту такої образно-поетичної прози, якою є новела М. Коцюбинського “Intermezzo”, не може бути стандартно-схематичним. Кожна частина новели в композиціях твору тематично та ідейно пов'язана з іншими і водночас є окремим сюжетним чи ліричним образом, що й повинне знайти своє відображення в комплексному лінгвістичному аналізі тексту новели.

наше диво осяває

боголюблячі серця

писанковий і безкраїй

світ ячить з яйця - райця _ безсполучниковість

вічний світ чудотворенний

все цвіте крізь кров тече

в нім пасхальний наш соборний

хрест зорить мов той ковчег

Світова світлить провісна

також бризка через край

сяє писанка мов пісня

особорюючи прісно

український рай

Експресивні можливості звуків української мови.

Комунікативна розминка. Видатний вчений С. Капіца переконаний, що є поєднання звуків, які розчулюють людину лише фізіологічно, і є звуки, якими оперує творчість. Про які звуки йде мова? Які це звуки, «якими оперує творчість» Чи є відповідь на це в розповіді поета Констянтина Бальмонта? Висловіть власне бачення цього питання.

Голосні - це жінки, приголосні - чоловіки. Голосні - це самий наш голос; матері - що нас родили, сестри - що нас цілували, перводжерело, звідки ми витекли в словеснім своїм лику. Отже, коли б у нашому мовленні були тільки голосні, ми не вміли б розмовляти - лише голосили б ними в протяжній вільготності без форми, як плещуть води розливу.

А приголосні мужньою своєю твердою вдачею впорядкували розкіш розливу, стали дамбою, греблею, довгим молом, ясним річищем, що спрямовує води до свідомої праці. Все ж, хоч і керують всім приголосні, хоч і вважають вони себе за справжніх господарів слова,- не на приголосних, а на голосних буває наголос в кожнім слові...

Азбука наша починається з А. А - найясніший, найголосніший звук, що без усякої перегороди виходить з рота... А - перший основний звук розкритого людського рота, як М - закритого. М - болісний звук глухо-німого, стогін затриманої, здавленої муки. А - голосіння надмірного страждання. Два первоначала в однім слові, що повторюється трохи не в усіх народів - Мама. Медове м і а - як бджола. В м - мертвий шум зими, в а - чарівна весна...

О - звук захоплення. ..Все величне, хоч і темне, визначається через о: стогін, горе, гроби, похорон, сон, море... Бездонне о.

Плюскіт хвилі чуємо в л, щось … любовне - Ліана, Лілея. Переливне слово "Люблю"... Р - скоре, мережане, грізне, спірне... Р - один з тих віщих звуків, що беруть участь і в мовах різних народів, і в рокотах всієї природи (К.Бальмонт “Поезія як чаклунство” ).

Констянтин Дмитрович Бальмонт (1867- 1942) - російський поет, один із засновників символізму. У художніх творах символістів закріпилася традиція пов'язувати з певними звуками відповідне значення, у зв'язку з чим постало поняття «звуковий символізм».

? А як відповідає на це питання Дмитро Білоуса? Дослідіть звукову організацію тексту. Які голосні і приголосні найчастіше повторюються? Яку зорову картину вони створюють?

Випишіть з тексту слова, в яких наявні асимілятивні зміни.

Синь бездонна, ще й грозою прополоскана. Дзвони, дзвони, гул - рікою... ...з підголосками.

Тільки-тільки-но озветься дзвін церковний, будить щем солодкий в серці невимовний. І дзвіночка в нім шкільного дзеленчання, і струмочка весняного дзінь-дзюрчання. Квітів видиво хрещатих з гай-сторонки. і на білих овечатах подзвін тронки...

Звуки мідні так жертовно в небо злинули. Звуки рідні молитовно, - дзвін малиновий (Д.Білоус).

Особливості звукової організації тексту вивчає стилістична фонетика або фоностилістика. Цей розділ стилістики досліджує частотність уживання фонем у різних стилях, закономірності їх сполучення, вибирає такі, що здатні створювати звуковий ефект, умотивований змістом й образністю тексту.

Кожний функціональний стиль сучасної української літературної мови характеризується специфічним фонетичним оформленням, однак найповніше стилістичні засоби фонетики відображені в текстах художнього стилю. Виражальні можливості звуків використовували ще античні поети й оратори (Демосфен, Цицерон та ін.). Милозвучністю характеризуються жанри українського фольклору, майстерне звукове увиразнення - характерна риса творів давньої і сучасної української літератури.

Фонетичний рівень не є головним у художньому тексті, але часто саме він допомагає виразити зміст. Природньо, що в поезії він набагато важливіший, ніж у прозі.

? Визначте стилістичні функції фонеми /д/ у вірші Миколи Вінграновського “До думи дума доруша...”. Як створюються асоціації, естетично адекватні внутрішнім почуттям письменника?

До думи дума доруша...

Стодоли дум - в одну стодолу!

Дивись і думай, моя доле, -

До думи дума доруша

Стобальним, стоглобальним болем

До неба дибиться душа.

До думи дума доруша...(М.Вінграновський).

Микола Степанович Вінграновський (1936 -- 2004) -- український письменник-шістдесятник, режисер, сценарист, актор. У Довженковому фільмі «Повість полум'яних літ» зіграв роль Івана Орлюка. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.

? Прочитайте уривки з поезій Ліни Костенко. З'ясуйте зображувальні функції виділеного звука. З яких віршів ці рядки? Знайдіть ці вірші і прочитайте. Перевірте, чи не змінюються стилістичні функції звука, коли до уваги береться повний текст.

Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Ще дивен дим, і хата ще казкова...

Куди ти ділась, річенько?

І він іде, і я собі іду.

Йдемо удвох під вечір по стежині.

Ліна Василівна Костенко ( 1930 р. н.) - відома українська поетеса, автор книг "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" та ін. За роман у віршах "Маруся Чурай" була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

Звукова організація тексту - це інтонаційна впорядкованість звукових елементів у художньому мовленні, на основі якої формується звукопис, ономатопея, алітерація, асонанс та інші стилістичні засоби фонетики.

Що називається звукописом? Дайте визначення, користуючись довідкою.:

Звукопис -- відтворення об'єктивного світу за допомогою виражальних музичних засобів. До простого звукопису належить імітація різних «природних» звуків -- співу птахів, шуму лісу, ударів грому, завивання вітру тощо. Більш складним є звукопис, що спирається на асоціації: темп, тембр (світлий, темний, матовий, блискучий, металевий тощо), регістри, висотне положення окремих звуків, акордів, тональностей та ін. 3вукопис тісно пов'язаний з програмною музикою і є ефективним художнім засобом (зі словника музичних термінів).

Звукопис у, ч., літ., муз. Прийом художньої виразності, що полягає в спеціальному доборі звуків для створення певного образу, враження і т. ін. (зі словника літературознавчих термінів).

У наслідок повторюваності окремих звуків виникають повтори за місцем (анафора і епіфора), за якістю (асонанс, алітерація) повторюваних звуків, звуконаслідувальні слова (ономатопея) та звуковідтворення.

Ритмомелодика - членування тексту відповідно до певних інтонаційних та ритмічних моделей.

Наприклад: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” (П.Тичина). Пливе у сірій безвісті нудьга, пливе безнадія і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля (М.Коцюбинський).

? Перепишіть речення. Поміркуйте, які асоціації створюють повторювані голосні і приголосні звуки Підкресліть анафори і епіфори, асонанс, алітерація, визначте їх стилістичні функції. При потребі зверніться до довідки. Випишіть слова, в яких наявні асимілятивні, дисимілятивні явища.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із основ

Сріблястих, мов метелик, підлетіла… (І.Франко "Тричі являлася мені любов…").

Вітер в гаї не гуляє,

Вночі спочиває,

Прокинеться, - тихесенько

В осоки питає:

“Хто се, хто се по сім боці

Чеше косу? Хто се?. .

Хто се, хто се?” - тихесенько

Спитає, повіє…(Т.Шевченко “Утоплена”).

Шумить і шамотить шум, шум.

Шум прибуває, як весною повінь,

І кожен лист на дубі шуму повен.

Здіймає шлик із голови чумак (М. Семенко)

Північний вітер грає на духу

І зграї віхол виганяє в поле

Снігур гуде, снігур гуде в саду

Про тебе, зимо, довгая неволе (В. Свідзинський)

Звуковий повтор - основний принцип художньої, переважно поетичної фонетики, зумовлений евфонічною природою української мови та вимогами культури поетичного мовлення. До звукових повторів належать алітерація, асонанс, звуковий паралелізм, анафора, епіфора, рима тощо.

Анафора (грецьк. anaphora - піднесення) - стилістична фігура; повторення звуків, звукосполучень на початку віршованих рядків, строф, або речень.

Наприклад: "Рипіла сосна, все: "Засни, засни", і снилися мені все білі сни"(Леся Українка).

Епіфора (грецьк. epiphora - перенос, повторення) - стилістична фігура; повторення звуків, звукосполучень у кінці віршованих рядків, строф, або речень для пілкреслення виразності мови, її мелодійності.

Наприклад: Не кричи мовчанням, Катерино! Згодою світися, Катерино! Вірою світися, Катерино! (М.Вінграновський)

Асонанс - концентроване повторення голосних звуків у поетичному рядку чи строфі, яке витворює ефект милозвучності, що набуває особливого змісту у поєднанні з алітерацією.

Була гроза, і грім гримів,

Він так любив гриміти,

Що аж тремтів, що аж горів

На трави і на квіти (М.Вінграновський)

Алітерація - стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його смислового зв'язку. Особливий художній ефект поетичного мовлення досягається при сполученні з асонансом.

Почапали каченята

Та по чаполоті,

Каченята-чапенята:

Сухо нам у роті (М.Вінграновський)

? Прочитайте текст. Як ліричний герой оцінює своє життя? Чи є в нього сили на творче буття? Що символізує активне, сповнене динаміки життя? З якою метою вжитий фольклорний символ калиновий міст? Які стилістичні фігури створюють враження швидкого руху?

Вічний сніг на скроні ліг.

Коні стишили свій біг.

Осипає осінь лист.

Де ж калиновий твій міст?

Вдалині він, вдалині,

Не спиняйтесь, вороні! (М. Вінграновський)

Важливе значення у художньому тексті мають звуконаслідування і звуковідтворення.

Звуконаслідування (ономатопея) - це імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ, передавання за допомогою звуків, звукосполучень різноманітних шумів, голосів тварин, птахів тощо. Це пов'язано з тим що людська мова здатна лише приблизно передати навколишні звукові явища, при цьому настільки вправно, наскільки дозволяє артикуляційна база.

Наприклад: Коса мигтить, зітхає, дзвенить, і соковиті, розкішні трави лягають весело на край покосу, ще не підозрюючи, що то кінець, загибель (В.Шевчук) У цьому реченні свистячі та шиплячі звуки багаторазовим повторенням імітують звучання коси.

Звуковідтворення виявляється не в повнозначних словах, а в комплексах звуків - вигуків та звуконаслідувальних слів:

Наприклад: "Повернув до корча -плюскіт погучнішав. Я нагнувся до нього: вода ледь-ледь текла й ворушила кпалу над самісінькою поверхнею лозинку: - Ш-ш-ш... ль-ль... ш-ш-ш... ль-ль..." (Є.Гуцало);

“- Цить, дурню, то так годиться! Хто до дверей стукає, того треба по плечах постукати. Ти того не знав? Не-е-е зна-а-в! - відхлипнув Гриць” (І.Франко).

?Проаналізуйте звукову організацію тексту. Зверніть увагу на інтонацію розмовного мовлення. Визначте логічні та емфатичні (емоційні) наголоси в репліках. Яка роль окличних і питальних речень у тексті? Які звуки переважають у тексті, яку картину вони створюють?

“Гепнеш, було, так, що самому годі й підвестися.

Тоді біжать мати або баба, беруть тебе на руки, несуть додому, по дорозі дотовкують, приказуючи:

- Та в людей же ж і бешиха, і шкарлятин, і обклади, і кір. Прибирає ж таки господь потроху. А мого, макоцвітного, ніщо не бере. Сам собі голову скрутить. Лазитимеш, лазитимеш по бантинах?! Лазитимеш?! А тоді скажуть, що мати не догляділа! Гасатимеш, гасатимеш, гасатимеш?!!

Покладуть на лаву, а тоді до сестри:

- Біжи скоріш до баби Мелашки та скажи, що мати прохали, хай прийдуть. Йванько, скажи, заслаб. Та щоб мені одна нога тут, а друга там. Та втри носа, як у хату до баби входитимеш, та не забудь сказати: “Драстуйте!”

Інтонація створює відповідний настрій під час читання тексту. Може бути засобом створення мовної характеристики героя, стилізацій тощо. Інтонаційний малюнок тісно пов'язаний з його синтаксичною побудовою.

Рима теж є важливим елементом аналізу, бо акцентує увагу на найголовніших компонентах змісту, підсилює емоційне звучання вірша, підкреслює специфіку композиції:

Я вас давно забути вже повинна збіг багатьох звуків дає

Я вже забула. Не моя провина, _ несподіване зіставлення

То музика нагадує про вас (Л.Костенко).

Біднесенький мій ліс!

Він зовсім задубів…

Вже листопад підкрався з-за дубів (Л.Костенко).

У цьому тексті рима творює сильний естетичний ефект.

Для дум характерний дуже інтенсивний вислів почуття, що виявляється в інтонації та ритмі. Мова дум багата на риторичні фігури (ґрадації, інверсії, повтори, еліпсис), закінчення рядків у них римуються і пісенний (ритмічний) наголос, збігаючись з логічним, припадає на закінчення рядка.

Ой полем, полем Килиїмським,

Та шляхом битим Гординським,

Ой там гуляв козак Голота,

Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.

Правда, на козакові шати дорогії -

Три семирязі лихії:

Одна недобра, друга негожа,

А третя і на хлів незгожа (“Дума про козака Голоту”).

Отже, фонетичні засоби виразності с прекрасним засобом створення експресії в поетичних та прозових творах, використовуються для створення певного стилістичного ефекту відповідають естетичним уподобанням читачів.

Рефлексія і самоперевірка

Проаналізуйте звукову організацію тексту:

Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. За твій світанок, і за твій зеніт, і за мої обпечені зеніти. За те, що завтра хоче зеленіть, за те, що вчора встигло оддзвеніти. За небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу, і за те, що мушу. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу. За те, що завтра жде своїх натхнень. Що десь у світі кров ще не пролито. Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви (Ліна Костенко).

"Щоб життя було повноцінним, щоб воно було щедрим, як земля, і високим, як небо, - наголошує А.Бортняк, - треба жити словом, знати своє слово, любити його, шанувати, боронити, розвивати, вкладаючи в нього свій розум, свій дух, своє сумління". Яка ваша думка? Обговоріть цю проблему в класі.

Завдання додому: Прочитайте епіграф до уроку. Як ви розумієте ці слова? Як може атуалізовуватися зміст через актуалізацію звучання? Підготуйте реферат на тему «Експресивні можливості звуків української мови».