Словотвір і лексика

1. Морфема -- найменша частина слова, що має певне значення Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення -- фонем. Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків. Конкретна реалізація морфеми в тексті називається морфою або (останнім часом все частіше) морфом. При цьому, морфи, що представляють одну і ту ж морфему, можуть мати різну фонетичну структуру в залежності від свого положення в словоформі. Сукупність морф однієї морфеми, що мають однаковий фонемний склад, має назву алломорф. Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов'язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.

2. Класифікація морфем. Корені та афікси.

Морфеми поділяються на два основних типи -- кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси). Корінь -- основна значуща частина слова. Корінь є обов'язковою частиною будь-якого слова -- не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них. Афікс -- допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів. Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найбільш поширені в мовах світу два типи афіксів -- префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв'язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси -- службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв'язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси -- комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t -- «хвалений»). Інфікси -- афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go). Трансфікси -- афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).

3. Морфеміка -- розділ мовознавства, що вивчає морфемну будову слова. У іншому значенні морфеміка -- це сукупність усіх морфем, які виділяють у словах і використовують в мові за певними моделями сполучуваності.

4. Класифікація за продуктивністю і частотністю вживання. За участю в творені слів на продуктивні (під-, -ник, -н,-ий і т.д) і непродуктивні (-івн-а королівна). Також вживаються терміни активні афікси і неактивні. Окремі афіксальні морфеми є унікальні і їх називають уніфіксами (поп-ад-я).

За частотою вживання: регулярні (у великій кількості слів), нерегулярні (трапляються рідко).

Регулярні морфеми і навіть поза словом виражають певне значення (суфікс -ин- картоплина, доньчина, хлібина).

Нерегулярні - їх значення можна визначити тільки в складі слова (суфікс -ух- свекруха, мачуха). Нерегулярні афікси:

а) перспективні (новоутворенні афікси, які можуть розширити свої словотвірні можливості і активно залучитися до процесу словотворення……суфікс -тека- фільмотека, дискотека);

б) неперспективні (раритетні, архаїзовані афікси префікси па- пасинок, со- сучасник, суфікс -ух- свекруха).

5. Словотвір -- розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення (лексичні одиниці за структурою і способом творення).

Словотвір (також деривація), разом з словозміною частина граматики (див. Морфологія), наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів нових слів, з новим лексичним значенням: 1) афіксами (приростком: гомін -- відгомін: наростком: ліс -- ліс-ов-ий), 2) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (велик-день), 3) абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР -- уенер).

6. Основа слова. Вільні і зв'язні. Основною одиницею морфологічного способу словотворення є основа. Основа-частина слова, що є носієм його основного значення. Поняття "зв'язана/вільна основа" тісно пов'язане з поняттям "зв'язаний/вільний корінь", зумовлене ним.

Зв'язана основа - це основа, яка не має здатності вільно виявляти свій морфемний склад, наприклад:

- відмикати; вільна основа - це основа, що має здатність вільного вияву свого морфемного складу, наприклад:

- подорожній. Зв'язані основи - це такі подільні основи з відносно прозорою або й стертою внутрішньою формою, корінь яких утратив ознаки вільної морфеми, тобто втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем, наприклад: ож-ин-а, боч-к-а, вій-ськ-о тощо [5: 54-55].

Отже, зв'язані основи відірвалися від групи похідних і розвиваються в напрямі до непохідних. Це перехідне явище між похідністю і непохідністю. Коли ж зв'язані основи називати похідними, то відбувається, на нашу думку, абсолютизація лише однієї риси - здатності до вичленовування морфів. І навпаки, якщо зв'язані основи називати непохідними, то підкреслюється нездатність кореня до вільного функціонування і нехтується ще досить жива і регулярна риса - подільність на морфи.

7. Твірна основа і формант. Основною одиницею морфологічного способу словотворення є основа. Основа, від якої твориться нове слово, називається твірною. Наприклад, для іменника залізничник твірною є основа прикметника залізничний {працівник) -- саме до неї додано суфікс -ик, а не безпосередньо до основи слова залізниця. Новоутворене слово називається похідним. Наприклад, у ряду залізо -- залізний -- залізниця -- залізничний -- залізничник кожне наступне слово є похідним від попереднього і мотивується ним, а кожне попереднє є твірним для наступного і мотивує його. Перше слово залізо непохідне, і його значення в українській мові нічим не мотивується. ФОРМАНТ, -а, ч., лінгв. Частина слова, що змінює лексичне й граматичне значення кореня або основи; служить для словотвору і словозміни;

8. Словотвір-розділ науки про мову, який вивчає механізм та способи творення вторинних номінацій (тобто слів, утворених на базі інших, які прийнято називати похідними. Процес утворення похідних слів називається словотворенням або деривацією. Наука, що вивчає механізм словотворення, називається словотвором або дериватологією. Словотворення-це процес, в результаті якого твірне слово набуває лексичних та граматичних змін,або лише якоїсь із них. Напр. земля-земляе. Якщо лексичне значення зберігається, а змінюється лише граматична, то ідеться про словозміну, або словотворення. Напр. земля, землі, на землі.

9. Словотвірне гніздо - сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем. Словотвірний ланцюжок - комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності та взаємозалежності.

10. Словотвірна мотивація - семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом. Мотивація встановлюється між двома однокореневими словами, одне з яких із формального і семантичного погляду є первинним, мотивуючим, а інше - вторинним, мотивованим. Мотивоване слово складніше за структурою (має більше морфем), ніж мотивуюче. Во-но є двочленним: складається з мотивуючої (твірної) основи і форманта (читач, співець, учительство, неантагоністичний, неусвідомлений, солонкуватість). Слова, мотивовані двома чи більше мотивуючими словами, мають складнішу мотивуючу основу (сонц-е-люб-ив/ий/), авт-о-відповід-ач, природ-о-знав-ств/о/). У наведених прикладах мотивуючими є відповідно слова сонце і любити, авто і відповідати, природа і знати, а формантами інтерфікси -є-, -о- і суфікси -це-, -ач-, -ств-. Отже, мотивоване слово формально і семантично складніше. Щоправда, трапляються випадки, коли ускладнення в семантичному плані супроводжуються спрощенням формального плану (інтимний - інтим, бігати - біг).

11. Словотвірний тип-це група слів однієї частини мови, що характеризуються спільністю таких ознак:

1) Належністю до однієї частини мови твірного слова.

2) З семантичною та структурною спільністю форманта. Напр: гітарист, бандурист.

3) Характеризується спільністю словотвірного значення або семантичними зв'язками між твірним і похідним. Напр: корівник, ведмежатник, лісник.

Словотвірне значення-це значення, яке властиве лише похідним словам. Воно є загальним значенням похідних слів словотвірного типу. Напр: корівник, курятник, в значенні приміщення для істот назване твірним словом. Словотвірн значення відрізняється різними ступенями узагальнення. Серед них виділяють загальні і часткові. Напр: гостювальник, страждальник, тобто особа за відношенням до дій.

12. Абревіатура скорочую- складноскорочені слова, утворені з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття. Вживаються в усній та писемній мові. Складноскорочені слова можуть утворюватися наступним чином:

- складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг -- завідуючий магазином;

- складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація -- державна адміністрація, медсестра -- медична сестра;

- складанням назв початкових букв твірних слів: УТН -- Українські телевізійні новини, ЛПУ -- Ліберальна партія України;

- складанням початкових звуків твірних слів: загс -- запис актів громадянського стану, ДЕК -- державна екзаменаційна комісія;

- складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно -- обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий -- прізвище конструктора).

13. Морфеми в слові можуть поєднуватися між собою двояко: способом аглютинації (склеювання) або способом фузії (злиття).

При аглютинації морфеми, з'єднуючись, не взаємодіють одна з одною, вони ніби механічно додаються до готової основи. В українській мові таким чином твориться майбутній час на зразок писатиму, писатимеш і т. д. Способом аглютинації приєднуються префікси до основ: батьківщина - прабатьківщина, демократичний - антидемократичний, писати - переписати; у багатьох випадках - суфікси: студент - студентка, Харків - харків'янин, Київ - київський, шовк - шовковий; так само творяться деякі складні слова: радіоапаратура, дизель-мотор, ракета-носій, сон-трава, п'ятиденний, сорокарічний.

При фузії морфеми, з'єднуючись, зазнають певних звукових змін або зливаються одна з одною. Це трапляється під час додавання певних суфіксів. Наприклад, коли до основи батьківськ- (від прикметника батьківський) додається суфікс -ин(а), то кінцева частина основи -ськ- змінюється на -ніч-: батьківщина. При додаванні суфікса -ств(о) до кореня козак звук кореня к і звук суфікса с нерозривно зливаються в один звук ц: козацтво.

Слова можуть утворюватися:

а) додаванням префіксів: їхати - під'їхати, весна - провесна, ліс - праліс, бік - набік;

б) додаванням суфіксів (і закінчень): відповідальний - відповідальність, ліс - лісовий, тьма - тьмяний, робота - робітник, молода - молодиця, білий - біліти, аргумент - аргументувати; у тому числі заміною суфіксів: перепустити - перепустка, читати - читання; а також унаслідок переходу закінчень у суфікси (у прислівниках): нишком, манівцями, ницьма, миттю, сторчака;

в) додаванням постфіксів: вчити - вчитися, розуміти - розумітися, який - якийсь, скільки - скільки-небудь;

г) одночасним додаванням префіксів і суфіксів, іноді й постфіксів: закордонний, прибережний, неробство, узголів'я [узгол'івйа], по-новому, розщедритися, заручитися; д) відкиданням суфіксів (і закінчень): записувати - запис, співати - спів, потекти - потік, невчений - неук, синій - синь;

д) складанням основ за допомогою інтерфіксів о, є або без них (цим способом творяться найчастіше іменники й прикметники, рідко - прислівники): смуга лісу - лісосмуга, любить волю - волелюбний, швидко плине - швидкоплинний, дає життя - життєдайний, босими ногами - босоніж, п'яти поверхів - п'ятиповерховий, і яскравий і зелений - яскраво-зелений, і північний і східний - північно-східний. Слова, утворені складанням основ, називаються складними.

14. Поняття про афіксальні морфеми. Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найбільш поширені в мовах світу два типи афіксів -- префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня. Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів). В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв'язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення. Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх. Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси -- службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв'язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси -- комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t -- «хвалений»). Інфікси -- афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go). Трансфікси -- афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).

15. Похідне слово перебуває в тісному зв'язку з твірним. Відношення між ними називається: відношення похідності або мотиваційне відношення. Похідне слово складніше за твірне і структурно, і семантично. Похідне має в собі такий компонент, якого не має твірне. Похідне слово має такі ознаки: воно складніше за значенням і за структурою, воно може бути семантично рівнозначне твірному, але складніше за структурою. Напр. школа-школяр. Із двох рівнозначних слів за структурою похідним буде те, що складніше за значенням. Напр, вихователь-виховати.

16. Словотвірна структура слова. Похідне слово найменша комплексна одиниця словотворної системи. Воно виникає в результат процес в словотворення. Похідне слово має словотворну структуру. Воно складається з твірної основи форманта. Тим відрізняється словотвірна структура слова в д морфемно. Остання має стільки елемент в, скільки морфем: уч-и-тель (морфемна структура) учитель (словотвірна). Словотвірна структура має бінарний характер.

Для похідних протилежна твірна основа формант. Твірною базою виступають слова, словосполучення, усечені основи: неправда, сонцелюб, кількість.

17. Префіксальний спосіб словотвору, або префіксац я - це творення похідних слів шляхом приєднання префікса до твірної бази. Цим способом творяться іменники: день > перед-день;прикметники: мудр-ий > пре-мудрий; дієслова: пекти > с-пекти; прислівники: нин > до-нині. Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, тому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до одніє й т ж частини мови, що й мотивуючі.

Префіксація домінує при видоутворенні дієслів: малювати (недок. вид) > намалювати (док. вид). При префіксації не спостерігається помітних фонетичних змін. Лише окремі префікси української мови мають вар анти вираження у зв'язку з вставкою голосного перед приголосним твірної основи: мліти > зо-мліти (з-зо), рвати > розі-рвати (роз-роз ) та ін. Інколи префіксацію супроводжує зміна місця наголосу, наприклад: мова > пра-мова.

18. Класифікація морфем за функцією та способом вираження.

За функцією афіксальні морфеми поділяються на словотворчі, формотворчі і словозмінні. До словозмінних належать афікси ,які утворюють словоформи однієї лексеми, -- флексії і деякі суфікси: серц-е -- серц-я флексії утворюють форми Н.в. і Р.в. одн., мат-ер-і -- суфікс -ер- разом із флексією -і утворює форму Р.в. одн. До словотворчих належать афікси, за допомогою яких утворюються слова з різними значеннями. Словотворчу функцію виконують суфікси (Тернопіль - тернопіл-ець, тернопіль-ськ-ий) префікси (давній - пра-давній), конфікси (плече - перед-пліч-ч-я), постфікси (мучити-ся).

До формотворчих відносять афікси, які утворюють форми ступенів порівняння прикметників, дієприкметників, дієприслівників, форми на -но, -то, суфікси дієслів минулого часу -в-, -л-, суфікси видових форм дієслова -ну-, -ува-.

За способом вираження афікси поділяються на матеріально виражені і нульові або, по-іншому, на субстанціальні (повнозначні) і нульові (неповнозначні). Субстанціальні (повнозначні) -- такі, які мають план вираження буквами, (звуками): прірв-а, прірв-ою. Флексії -а, -ою матеріально виражені, позитивні. Нульові -- такі морфи, план змісту у яких не виражений звуками (буквами): флексії степ, знань, зелен, батьків, писав, сядь; суфікси хід, синь, тризубий.

19. Явище морфемної омонімії та синонимії.

За обсягом семантики морфеми поділяються на багатозначні та омонімічні.

Багатозначні (полісемічні) мають кілька повнозначних між собою значень: суфікс -ник може означати --- особу за діяльністю (двірник, різник); особу за ознакою (розумник, дурник). Префікс пра- давність (прадід, прародич); родинний зв'язок (правнук).

Омонімічними є ті морфеми, які тотожні за звучанням, але мають різне (не пов'язане між собою) значення. Корені: вод-а і вод-ити, суфікси: болот-ист-ий і гітар-ист, префікси: При-карпаття і при-їхати, флексії: меж-а і брат-а, флексія і суфікс: добр-е серце і вчинив добр-е.

За ступенем подібності семантики афікси бувають синонімічні і антонімічні. Синонімічні-- це ті, що мають різний звуковий склад, але збігаються за значенням: -ець і -анин: тернопілець і тернополянин (особа за місцем проживання), молод-ий і юн-ий (вікова ознака), а-логічний і не-логічний (заперечення).

До антономічних належать морфеми, протилежні за значенням: Закарпаття і Прикарпаття, присутній і відсутній. За рахунок префіксів утворюються антонімічні пари. Корені -- це лексичні антоніми: молод-ий і стар-ий.

20. Суфіксально-префіксальний спосіб словотвору полягає в тому, що похідні слова утворюються одночасним приєднанням до твірної основи префікса і суфікса, наприклад: ног-а > об-н ж-ок; сніг > за-сніж-и-ти.

Формантом виступає суфікс з префіксом.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Унаслідок суфіксально-префіксального словотворення можуть з'являтися похідні слова в межах того ж розряду слів, до якого належить твірна основа (гора > м жг р'я), але частіше твірна основа "переводиться" в інший розряд слів (вода > підводний).

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, н ж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до парадигматичного оформлення слова, в той час як суфікси тісно пов'язані з твірною основою флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова. Для творення слів цим способом різних частин мови снують так звані рамкові конструкції (циркумфікси або морфеми) на зразок :спів- + -ник: спів-бесід-ник, спів-робіт-ник; на- + -ник: на-рукав-ник, на-руч-ник тощо.

21. Суфіксальний спосіб словотвору - це творення нових слів за допомогою суфіксів. Для іменників прикметників - це найголовніший спосіб словотворення; обидві частини мови мають дуже розгалужену систему суфіксів; суфіксальним способом твориться велика кількість дієслів, а також прислівників. Продуктивність суфіксального способу словотворення визначає той факт, що додаючи різні суфікси до твірних основ, можемо утворювати нові слова як у межах т само частини мови, так слова іншої частини мови. Наприклад:

1) комбайн - комбайн-ер, машин-а - машин-іст.

2) город - город-н-ий, лісн-ий - лісн-ик, жовт-ий - жовт-изн-а.

У мов для утворення певно частини мови виробилася система суфіксів, так що , наприклад,іменникові , прикметникові , дієслівні, прислівникові суфікси. Іменникові суфікси являють собою дуже розгалужену систему. (герой + - зм > героїзм. розум + н -ий > розумний; батьк(-о) + - в > батьків ;фарб(-а) + ува -ти > фарбувати; б л(-ий) + и -ти > б лити). При додаванні суфікс від твірної основи часто спостерігаються морфонологічні явища: чергування голосних або приголосних у корені (село > сільський, крапати > крапля), накладання (Одеса > одеський) тощо.

Словотвірний суфіксальний формант може бути нульовим, матеріально невираженим у звуках. Такий формант визначається у словотворчій структурі похідного слова, коли мотивована основа має, порівняно з мотивуючою, ту саму або меншу кількість морфем, але семантично складнішою.

22. Неморфологічні способи словотворення не виявляють зв'язку з морфологічними засобами, а наслідком тривалих процесів, як змінюють семантику граматичну природу мотивуючого слова чи словосполучення. Розрізняють три неморфологічні способи: - морфолого-синтаксичний;- лексико-синтаксичний;-лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичний спосіб - це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу без змін зовн. форми. Наприклад: операційна - (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід від прикметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

Цей спосіб полягає в тому, що певна морфологічна одиниця втрачає звичні для не синтаксичн функ. Та починає вживатися в ролі членів речення.

Лексико-семантичний спосіб словотвору, у процес якого слово не змінює своїх фонетичних та граматичних характеристик, змінюється лише його лексичне значення, слово набуває нового значення стає похідним (ручка означає вже не маленьку руку, a те, за що беруться рукою (ручка лопати, ручка від дверей) або й інструмент для письма (кулькова ручка). Цей спосіб полягає у тому, наявні в мові слова використовуються на позначення нових предметів, явищ. В основ лежить метафора, метонімія, синекдоха.

Лексико-синтаксичний спосіб (зрощення) - це такий спосіб, коли похідне слово утворюється на баз синтаксичного вільного словосполучення, компоненти якого зливаються (зростаються) в єдину цілісну лексичну одиницю без жодних формально-граматичних змін, наприклад: запані брата, пройдисвіт.

Нові слова виникають шляхом злиття колись уживаного словосполучення: пополудню - по + полу + дню. Цим способом утворюються: іменники: горицвіт, Новгород; прикметники: нижчепідписаний; прислівники: бознащо; числівники: двісті, обидва.

Словотвірне значення в зрощеннях виявляється через втрату синтаксичних ознак словосполучення появу граматично оформленого слова, що належить до певно частини мови.

23. Історичні зміни в морфемній структурі слова, їх причини
Учені-мовознавці констатують, що за період від індоєвропейської мовної спільності до сучасної української мови в морфеміці відбулися значні зміни. Ці зміни зводять навіть до певних типів, до основних зараховуючи архаїзацію морфем, запозичення морфем, формування нових морфем, а також зміни в співвідношенні між морфемами в слові і його структурі.

Основними причинами історичних змін у морфемній будові слова вважаються:

1) зникнення з мови споріднених непохідних слів;

2) фонетичні зміни у структурі слова;

3) зміни у семантиці слів непохідних і похідних.

Спрощення -- морфонологічний процес, при якому слово втрачає значення окремих своїх морфем, їх наявність. Спрощення призводить до того, що межі морфем стираються і слово подільне стає неподільним і непохідним. Спрощення відбувається: 1) між коренем і суфіксом. Кореневі в сучасній українській мові морфеми колись були морфемно подільні: миска - давнє миса зникло з ужитку, лопатка -- анатомічне, а також інші анатомічні поняття на -ка, чи слова з іншим значенням ручка (дверна),ніжка (стола) та інші. 2) між префіксом і коренем: окорок (від о- + первісне корок “нога”), паскуда (від па- + первісне скуда “бідність”). 3) між префіксом, коренем і суфіксом: подушка (від по- + душ (<дух “дути”) + -к-а, отже, подушка буквально -- “надута”).

Спрощення найчастіше відбувається внаслідок зміни лексичного значення слів сучасної української мови. Спрощенню сприяли фонетичні зміни (весело від первісного везло - вез-ти + л-о. Спрощення сприяє збільшенню кількості базових, вихідних слів для творення інших слів.

Перерозклад -- це процес переміщення меж між морфемами в подільній основі, внаслідок чого сформувалися нові основи і нові афікси, які нерідко втрачають структурно-значеннєвий зв'язок з первинними формами. Первісна основа годувальник була прикметникового походження, межі афікса помінялися, коли основа стала дієслівною годувальник. Перерозподіл відбувся між: 1) основою і суфіксом. Суфікси -ільник, -ність, -енець, -івець, -лець сформувалися внаслідок перерозкладу: попільник, готовність, біженець, жилець; 2) між префіксом і основою: недоварений і недоварений, зневіра і зневіра. При перерозкладі основа залишається подільною, але ускладнюються афікси.

Наслідком перерозкладу є утворення вторинних суфіксів, префіксів і флексій. Ускладнення -- процес, в результаті якого слово простої неподільної морфемної структури перетворюється у слово з подільною структурою. У результаті одна морфема поділяється на дві. Ускладнення трапляється в запозичених словах: 1) коли певний їх компонент подібний до якогось афікса мови, що запозичує. Так, кінцевий голосний -а перетворюється за аналогію у флексію у словах хн-а, чалм-а; 2) коли поряд уже з наявним запозиченням, яке в своїй мові є неподільне, у нашій мові утворює однокореневі слова і стає подільним. Так неподільна основа слова електрик-а після появи слів електрифікація, електроносії та інших стала поділятися на електр-ик-а.

Декореляція -- зміна характеру або значення морфем. Основна причина декореляції -- втрата мовою вихідних базових слів для новоутворених. Наприклад, слово любов співвідноситься тепер з дієсловом любити, хоч колись воно утворилося на базі прикметника любі. Прислівники слідом, миттю -- це адвербіалізовані іменники, у яких були закінчення -ом, -ю, тепер це суфікси прислівника.

24. Поняття про афіксальні морфеми. Афікс - морфема з граматичним значенням, "зв'язана" морфема, яка не може вживатися у даній мові як самостійна одиниця на в дм ну в д "вільних" морфем з лексичним значенням (порівн. стіл - стілець; столами); залежно в д положення стосовно основи серед афіксів виділяють префікси, постфікси, інфікси. Префікс - афікс, що стоїть перед коренем, уточню смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає граматичне значення; має реляційне дериваційне значення (писати написати, переписати, дописати, відписати, список). Постфікс - афікс, що стоїть після кореня ;поділяются на: -Суфікс словотвірні, рідше словозмінні (формотворчі ) морфеми, що стоять після кореня (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-о, риб-'яч-ий, риб-ал-и-ти, рибал-к-а; ход-и-в, ход-и-л-а, -л-и). Суфікси поділяються на продуктивні, що ними утворюються нові слова (-ник: молод-ник, -ува-ти: телефон-ува-ти) й непродуктивні, здебільшого наявні лише в небагатьох словах (зна-к, да-р, ра-л-о). -Флексія - постфікс з реляційним значенням ; змінна звукова частина змінюваного слова. Відсутність звукового закінчення прийнято називати нульовим закінченням.

Закінчення додаються до основи слова при відмінюванні для позначення граматичного значення слова у реченні . Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси - службові морфеми, що не мають власного значення, слугують для зв'язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси комбінації префікса з постфіксом, як завжди вживаються спільно, оточуючи корінь. Інфікси - афікси, що вставляються в середину кореня, служать для вираження нового граматичного значення. Трансфікси - афікси, як , розривають корінь, що складається лише з приголосних, визначають граматичне значення слова (характерн. для семітських мов, наприклад, для арабсько ).

Афіксальн морфеми, у свою чергу також бувають двох род в:1) словозмінювальні (реляційні ) морфеми, як виражають відношення м ж словами у словосполученні чи реченні , напр., відмінков морфеми в укр. мов (книга - книги - книзі- книгою), морфема -в у д словах чоловічого роду минулого часу (читав, співав, ходив, спав, розмовляв) 2) cловотворчі (дериваційні ) морфеми, як використовуються для утворення нового слова, напр., співати - співак, лежати - ліжко, працювати - праця чи для видозміни.

25. Основа та основоскладання.

Частину слова без закінчення називають основою. Основа слова може складатися лише з одного кореня (л с, пора), з кореня суфікса (г р-ськ(ий), з кореня та префікса (при-клад), префікса, кореня суфікса (за-земл-ен(ий). Усі слова діляться на слова з непохідними основами (від них утворюються інші слова) слова з похідними основами.

Складання (осново- словоскладання) - різновид морфологічного словотворення, при якому нове слово утворюються шляхом об'єднання в одне ціле двох чи більше основ або слів: лісотундра, світловодолікарня.

Цим способом утворюються іменники, прикметники, рідше прислівники та дієслова. У межах складання розрізняють основоскладання та словоскладання.

Основоскладання - наз. про-с утв. складних слів, шляхом поєднання кількох основ за допомогою єднання голосних(інтерфіксів о,е,и, ) чи без них (всюдихід, правобережний). Результатом основоскладання є складні слова, або композити. Спосіб творення наз. композицією. Композити - утв. на баз сурядних (чорно-син й) та підрядних (близькоспоріднений) словосполучень. Основоскладання може ускладнюватися суфцкс. та преф. Складні слова, ускладнен суф. наз. суфіксально-складними.

26. Непродуктивний спосіб словотворення. До не продуктивних способів творення належать : - постфіксальний спосіб словотворення, або постфіксація - це творення нових слів за допомогою постфіксів. Змінюючи лексичне значення похідного слова, не змінює його частиномовну належність, наприклад: знати (д сл.) > знати-ся (д сл.); де (присл.) > де-сь (присл.), де-небудь (присл.). Цей спосіб функціонує переважно у сфері діслова ( мити- мити/ся/, чесати- чесати/ся/) , рідше - займенника( хто- хто-сь), прислівника (коли- коли-сь). - префіксально-постфіксальний спосіб словотворення - це творення похідних, при якому до твірної бази одночасно приєднуються префікс, постфікс( кричати > роз-кричати-ся; працювати > на-працювати-ся). Твірною базою служать д слова недоконаного виду, в д яких утворюються нові д слова, як вказують на вичерпність або результат інтенсивно виконуваної дії тощо. При творенні постфіксії -ся виступає у парі з такими префіксами: в(у)-, з(с)-, ви-, до-, на-, за-, об-, в д-, при-, про-, наприклад: вдуматися, спізнитися, виспатися, добудитися, загулятися та н. - суфіксально-постфіксальний спос б словотворення поляга в тому, що до твірної основи одночасно приєднуються суфікс, постфікс ( гн зд-о > гнізд-и-ти-ся;горд-ий > горд-и-ти-ся).

Цим способом утворюються тільки дієслова від іменникових прикметникових основ, рідше від дієслівних. Словотворчі пари з постфіксом -ся формують дієслівні суфікси: -ува-: листуватися, звітуватися, любуватися; -и-: колоситися, скупитися; -а- (-я-): женихатися, родичатися, сумніватися; - зува- (-изува-): гідролізуватись - виднітися, димітися.

Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб - це утворення похідного слова шляхом одночасного приєднання до твірної основи префікса, суфікса постфікса -ся (милосерд-я > з-милосерд-и-ти-ся;щедр-ий > роз-щедр-и-ти-ся). Цим способом утворюються тільки д слова в дієіменникових, прикметникових дієслівних основ.

До складу трикомпонентного форманта входять постфікс -ся, дієслівний суфікс -и- префікси, що додаються до іменникових прикметникових основ: о-, з-(с-), за-, при-, роз-, на-, ви-, в-(у-), наприклад: осмілитися, приземлитися, розпогодитися, усамітнитися та н. - через ступеневий спосіб творення полягає в тому, що похідне слово утворилося, обминувши, безпосередньо твірну основу ( лікувати- лікар, лікарка). Так можуть утв. 2 -та 3 ступеня деривація, зокрема назви осіб жін. стат. _ модистка. Редеревація (регресивний дериват) спосіб словотворення, що полягає у відкиданні раніше приєднаного афікса (частіше за суфікс). Це зворотні словотворення; утв. нового слова від складнішого. Цим способом утв. розмовні або просторічн слова універ, спец,псих, а також так слова мають н форм. Характер факультатив, стаціонарний.

27. Антоніми, класифікаційні ознаки.

Антоніми-слова,які належать до однієї і тієї ж частини мови і мають протилежні значення. Антоніми позначають НЕ будь-які протилежні поняття, а об'єднані змістом та сутністю на основі певного протиставлення: швидкий-повільний; далеко-близько; день-ніч.

Антоніми утв. слова з абстрактним значенням, які познач. якісні, к-сні, часові та просторові поняття. Вираж. реальні властивості позначуваних ними явищ; антоніми позн. крайньо-протилежні значення у межах тих самих сутностей поняття: вага, температура, якості.

Ант. належать до однієї й тієї ж частини мови: свій-чужий; перший-останній-виключення. Представляє поняття,пов'язані з чол. та жін. статтю, якщо вони знайшли відповідне вживання в ім. чол. та жін. роду (те саме у назвах росли і тварин): батько-мати; брат-сестра; хлопець-дівчина. Півень-курка; Цап-коза. В антномімічн.відношення частіше вступають іменники, прикметники, дієслова.

Більшість антонімів утв. сталу категорію,незалежно від контенту і наз. загальновживаними. Контекстуальні-утв.внаслідок переносного вживання слова,специфічного для нього,але не закріпленого в мовному контексті. Лекс.антон.поділ.на кілька груп: Контрарна протилежність - вираження між максимально протилежними поняттями, мають проміжні елементи: молодий-старий. Комплементарна-базується на віднош. між поняттями, які взаємодоповнюють одне-одного, не мають проміжних елементів: життя-смерть. Векторні-здійсн, на поєднанні взаємопротилежних дій, ознак, властивостей: наближатися-віддалятися.

28. Синонімічний ряд. Його структура.

Близькі, але не тотожні за значенням слова утв. синонімічні ряди. Синоніми, об'єднані в С.Р., яким властива певна внутрішня організація. Члени С.Р. характеризуються спільністю та незначною відмінністю лекс.значень, або емоційним забарвленням. Організуючим центром С.Р. виступає домінанта або стрижневе слово, яке х-зується найзагальнішим значенням цілого ряду слів і є емоційно нейтральним: Іти-рухатись-прямувати-простувати-ступати-крокувати…

29. Типи омонімів, джерела походження.

Омоніми-слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні лекс. значення. Омоніми поділ. На 2 групи: Лексичні(повні)-слова, які виражаються однією частиною мови і збігаються в усіх граматичних формах. Найбільше їх серед іменників і дієслів: Билина-стеблина рослини;епічна пісня;точити-гострити;воду точити. Неповні омоніми або часткові-збігаються лише в частині граматичних форм: Рись-тварина; вид бігу; чари-принади, чарка. Дієсл.,утворюють часткові омоніми завдяки однакового звукового скл. в одній видовій формі: відпирати-вічиняти; прати.

Субстантивовані прикметники в певних формах (родових) утв. омонімічну пару з відповідними прикметником: учительська, чайна. До часткових омонімів належать префіксальні дієслова, в яких префікс сполучаючись з одним і тим же коренем надає їм різних значень:злазити-спускатися; виконувати дію злазення.

Походження омонімів: 1. Наслідок збігу звукового складу слова споконвічного укр.. та запозиченого: Клуб-летюча маса диму;(з англ.) культурно-освітній заклад. 2. Запозичення з різних мов і з різними значеннями однаковим за вимовою та написанням слів: Кран-(з голанд)-спец.трубка для виливання рідини;(з нім)-механізм для підняття та переміщ вантажів. 3. Омонімізувалися засвоєні з однієї мови слова: Кулон-від ім. Кулон; жін. прикраса. 4. На ґрунті рідної мови від тих самих або різних коренів, завдяки словотвору (додав преф або суф): доривати-рвати траву; доривати яму. 5. В результаті перекладу з однієї част мови в іншу: лютий-чоловік; місяць. 6. Внаслідок втрати зв'язку між різними знач. багатозначн.слова: порох-пил (перш.знач); вибухова речовина.

30. Омонімія в УМ. Критерії розмежування омонімії від полісемії. Омоніми-слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні лекс.значення: луг-угіддя для сінокосу; луг-розчин(хім.термін). За своїм змістом омонімія суттєво відр.від полісемії. Кожне знач. полісем. Слова певним чином пов'язана з первинним. Омоніми не мають семантичної спільності. Чітких критеріїв розрізнення багатозначн. Слів і омонімів немає. Треба врахувати: їх лексичне значення, а також наявність або відсутність семантичного зв'язку між співзвучністю.

31. Явище синонімії. Лексичні синоніми та їх види.

Синонімія-лексико-семантичне відношення, яке ґрунтується на тому,що слова однієї частини мови близькі або тотожні за значенням. За ознаками повного збігу лексичних значень утв. синонімічні ряди: алфавіт-азбука-абетка.

Явище синонімії виявл. на різних рівнях мови: на граматичному-одні і ті ж форми (відмінкові) реалізуються різними закінченнями: батьку-батькові; лікарю-лікареві (Д.В. ім..ч.р.); Крилами-крильми (О.В. ім..с.р.).

Дієслова майбутнього часу реалізуються значенням аналітичним та синтетичним (простим і складним): читатиму-буду читати. На рівні синтаксису однакове значення мають дієприкметник. звороти, що виступають у ролі складнопідр.речень.

Стіл накритий рушником; стіл, який накрили рушником. Синоніми за ступенем збігу значень поділяють на 2 групи:І- повні (абсолютні) - тотожні. ІІ - неповні - мають певні значеневі відмінності. Такі відмінності зумовлені оцінними ознаками: мати-матуся. Неповні синоніми поділяються на підгрупи: 1. Семантичні відрізняються певними елементами свого значення: відомий-видатний; хороший-красивий. 2. Стилістичні виражаються емоційно-експресиними оцінками, наявність на позитивну або негативну оцінку предмету: гордовитий-чварливий-гонористий-надутий. 3. Семантико-стиліститчні - відрізняються як за значенням так і за емоц.забарвленням: охоче-радо-залюбки. 4. Контекстуальні синоніми-слова,які утв.синонім. ряд тільки в певному контексті: сивий-древній.

32. Пряме переносне значення слів.

Лекс.знач.слова у суч.мовознавстві розляд. як складне утворення або багатошаровий комплекс, тому частоговорять про структуру лекс.значення. Вона скл. З 3-х шарів: Сигніфікативний-змістове ядро слова. Конотативний -сукупність другорядних асоціацій (емоц.), які нашаровуються на симантне ядро слова: найменування людей назвами тварин-жаба, голубка, сокіл, змія. Структурний-врах. правила вживання слова та сполучуваності з іншими: кохати-любити. Типи лекс. значень. Три групи лекс. Значень (за Виноградовим) -пряме (номінативне) - фразеологічно-зумовлене -синтаксично-зумовлене. Основним видом лекс. значень є пряме. Воно пов'язане з відображеними явищами, об'єктивними дійсностями. Воно досить стійке і зберігається упродовж розвитку мови. Лекс.значення,які реалізуються тільки в стійких сполуках слів:байдики бити, відкоша - не мають лекс. знач. поза фразеологізмами. Лекс.значення, які реалізуються у слові тоді, коли воно виступає певним членом речення: ГОЛОВА-він у нас голова (розумний). Голова сільради (головний).

33. Омофонічні явища.

Різновидом омонімів є омоформи, омографи, омофони. Омоформи-слова, що лише в певній формі мають однаковий звуковий склад. Від часткових відрізняються тим, що належать до різних частин мов: поле (ім. с.р. збігається з дієсл. ІІІ ос. одн., теп.часу). Омофони- слова, що збігаються за вимовою в усіх або окремих граматичних формах, але мають різне написання і відповідне значення. Їх відмінності написання зумовлені тим,що: А) одні з них є власними інші загальними назвами: орел-Орел; коваль-Коваль. Б) одні пишуться з голосним «е», інші-«и»: греби-гриби; мене-мине. В) наявність, відсутність подвоєння: вілла-віла. Омографи-слова,що мають однакове написання, але різну вимову і різне значення, мають різний наголос: дорОга-дорогА; гОри-горИ.

34. Лексикологія.

Розділ, в якому вивчають словниковий склад мови. Лексика поділяється на підрозділи: Семасіологія - вивч.значення (семантики слова) Етимологія. Ономастика - вивч.власні назви. Термінологія. Завдання лексикології: - вивч. лексичн.знач.слів, відношення між поняттями та словами, структура лекс.знач; - дослідити с-мні віднош. між словами як лексико-семант. одиницями (синонімічні, антонім., омонім., полісим., паронім.); - досл. словник.скл.мови, його становлення, зміни в процесі розвитку мови; -охарактеризувати стилісти. аспекти мовних одиниць. Лекс.буває описовою і історичною. Лекс.тісно пов'язана з іншими розділами мовознав. Зв'язок з фонетикою виявл. В тому,що звуки в структурі слів виконують смислово-розрізнювальну функцію. Лекс.тісно пов'язана зі словотвором,оскільки об'єктом вивч словотвору і лекс.є слова. Відмінність-словотв. Вивч.спосіб твор.слів, похідні слова. Лекс. з морфолог. пов'яз. через те,що кожне повнозначн.слово належить до певної част.мови і наділене певним грамат. значенням. Лекс.взаємодіє з лексикограф.-укладанням словників. Лексикограф.зосередж.увагу на кожному слові, дає тлумачення кожного поняття. Лекс.-загальні властивості слів. Лексикограф.використ. дослідж. Лексикології,з іншого боку потреби словникарства стимулюють лексиколог.дослідж.

35. Поняття про пароніми. Типи паронімів.

Пароніми -- слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають: однокореневі - відрізняються суфіксами або префіксами: земний-земельний- земляний. різнокореневі -- відрізняються одним-двома звуками: компанія «товариство» -- кампанія «сукупність заходів»; За лексичним значенням пароніми бувають: синонімічні: повідь -- повінь, крапля -- капля. антонімічні: лепський -- кепський, прогрес -- регрес. семантично різні: газ -- гас, глуз -- глузд.

36. Основні види словників.

Енциклопедичні (пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості із різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва, характ. Відомих осіб, історичні постаті). Напр, Київвсі відомості про це місто. В філологічних словниках предметів вивчення є слово.

Перекладні-найбільш поширені. Тлумачні-дають пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

Термінологічні-пояснюють або перекладають терміні з тієї чи іншої галузі науки.

Етимологічні-пояснюють походження, розвиток і первинне значення слова.

Орфографічні-подають правильний правопис, наголос, і граматичні форми слів.

Орфоепічні-дають властиву слову правильну вимову і наголос.

Словник іншомовних слів пояснює слова і терміни, засвоєні з інших мов.

Історичний словник пояснює слова, що вживалися раніше.

Діалектичний-пояснює слоїв, вживані в певній місцевості.

Фразеологічні-пояснюють значення фразеологічних зворотів або подає їх переклад.

Синонімічні-подають синонімічні ряди або гнізда повнозначних слів.

Частотні-фіксують частоту вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення.

Словники власних імен фіксують вживані в даній мові імена.

Топонімічні описують назви географічних об'єктів.

Обернені розміщують слова не за алфавітом, а у зворотньому напрямку.

37. Основні ознаки фразеологізмів.

1) Лексичне значення виражається сполученням кількох слів. Значення ф. єдине. 2) Постійне відтворення одного й того самого компонентного складу. 3) Характеризуються стійкістю граматичних категорій. 4) Слова у складі ф. часто мають переносне значення. 5) Контекстуальна обумовленість вживання. Семантична класифікація. Ф. зрощення-семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення не вмотивоване, не впливає із значення компонентів (бити байдики, собаку з'їсти). Ф. єдності - тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів (тримати камінь за пазухою, прикусити язика). Ф. сполучення-стійкі мовні звороти, які не є безумовними семантичними одиницями, оскільки характеризуються певною самостійністю складових частин. Напр. бере досада (або зло, страх, жаль).

38. Фразеологія як розділ мовознавства. Предмет ф. Ф-це розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Також ф. називають сукупність властивих усталених зворотів і висловів. Об'єктом дослідження ф є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв'язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологізм-це стійке словосполучення, мовний зворот, в якому один із компонентів має самостійне значення, що характеризується у постійному зв'язку з іншими словами: нічого в рот не брати (нічого не їсти).

39. Стилістична диференціація лексики суч. ук. мови. (емоційне забарвлення, нейтральне). Стилістична диференціація лексики: Усі слова СУЛМ за стилістичними ознаками поділяються на 1) Між стильова лексика 2) Стилістично-маркована (забарвлена) лексика. Міжстильова лексика охоплює слова, що не мають співвіднесеності з окремими мовними стилями, з певними галузями діяльності, науки. Такі слова слугують найменуваннями певних реалій без додаткових емоційно-експресивних навантажень. Наприклад: мати, матуся,матінка - озн.одне і теж поняття, але розрізняються стилістичною співвіднесеністю. Мати - це міжстильова Мексика, а друге і трете слово-передають відтінок пестливості, і співвідносяться з розмовними, художнім стилями. слова, які вираж. Певні функт. Стилів: гульвіса, патлач і т.п. Властива розмовному стилю, оскільки експресивно оціненими ознаками. ДО лексики розмовного стилю належ. також загальновживані слова переносному значенні: справжній орел, вона гадюка...Яскравою особливістю цієї лексики є визнана емоційно-експресивна характеристика. ДЛЯ НАУКОВОГО СТИЛЮ характерною є наукова термінологія. ДЛЯ ХУДЖНЬОГО СТИЛЮ властива поетична лексика. Вона вирізняється особливою експресивністю, образністю: полинути, віковічний, ясночолий, легід. ЛЕКСИКА ОФІЦІЙНО_ ДІЛОВОГО СТИЛЮ характериз. високим ступенем книжності,,і викор.в офіційному спілкув. Між окремими особами та установами: протокол, вищезазначений, формуляр, повідомлення. ЛЕКСИКА ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ характериз. урочистістю: зводити, прийдешній і т.д.

40. Терміни та професіоналізми. Термінологія-розділ лексикології, який вивчає терміни з різних галузей знань. Термін-слово або словосполучення, яке позначає спец. Поняття з якоїсь галузі знань-науки, техніки, економіки, сусп..-політ життя, мистецтва тощо. Напр: молекула, віза, дебет, кредіт, аорта, трансформатор, корінь.

Професіоналізми - слова та мовні звороти, характерні лише для людей певних професій. Вони не завжди відповідають нормам літературної мови і є неофіційними синонімами. Професіоналізми - конкретні поняття, що детально характеризують предмет чи дію з тієї чи іншої галузі. Напр. для моряків-кок (кухар), кубрик (кімната), ходити в море (плавати); для банкірів-зняти каси, прикинути баланс; для музикантів-фанера, розкрутити і т.д.

41. Лексика УМ з погляду активного і пасивного вживання.

Активна і пасивна лексика української мови -- два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака -- регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо -- загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут -- терміни. Пасивна лексика -- слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов -- неологізми.

42. Лексичні групи УМ за походженням.

У процесі розпаду індоєвропейської мовної єдності, на основі її діалектів виникли нові єдності, які переростають у сучасні індоєвропейські мови. Так виділяються: слов'янська, балтійська, германська. Кожна з них витворила власний шар лексики, успадкували лексику від індоєвроп. мовної лексики. А) Спільнослов'янський шар лексики скл. з таких тематичних груп: назви спорідненості та своятства: чоловік, невістка, мачуха; органів тіла: губа, шия; рослини і тварини: ведмідь, кропива; найбільше слів з'явилося на позначення продуктів харчування, дій та процесів: сало, масло; весло, відро; творити; суттєво розширилися групи на познач. абстрактних понять: диво, стид, горе; якості: теплий, гіркий, глибокий. В цей період сформувалися більшість числівників та займенників. Б) Давньоруська; східнослов'янська. Великий шар словн.

43. Лексичні запозичення з неслов'янських мов.

Запозичення здійснювалися з таких галузей: МАТЕМАТИКА (синус, косинус, квадрат), ОСВІТНЯ ЛЕКСИКА (студент.декан, аудиторія), МОВОЗНАВЧІ ТЕРМІНИ (літера, суфікс, афікс), МЕДИЧНІ ТЕРМІИ (вірус, ангіна, імунітет), ПРАВО, ЮРИД. (адвокат, цивільник), АДМІНІСТРАЦІЯ (дире тор, циркуляр, секретар), ТЕХНІЧНІ (апаратура, генератор, турбіна), СУСП_ПОЛІТ, лекс (нація, делегат), МИСТЕЦТВО (література, фабула). Запозичення відбув. З таких мов: АНГЛ (бункер, ринг, гайморит, торт, бюджет, джемпер), НІМЕЦЬКОЇ (борт, верстат, єфрейтор, гастролі, бухгалтер, бутерброд, штаб) ФРАНЦУЗСЬКА (режим, бюро, ансамбль, афіша, армія, пальто, фоє, абажур, тротуар.