Вступ

Теперішність викликає особливий інтерес у плані здатності певних граматичних форм, що її реалізують, модифікувати семантику речення і виводити його на рівень актуалізованого висловлювання. Завдяки властивості темпоральних структур презентності реалізувати часові та просторові транспозиції, зсуви перспектив оповіді, вичленяти події у часовому потоці, показуючи водночас його єдність і безперервність, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, теперішність не просто реалізується як така, а набуває різних функціонально-семантичних та композиційно-стилістичних значень.

Відповідно до цього теперішність у художньому творі, відображаючи об'єктивну дійсність, сприймається у всій гамі часових співвідношень, кореляцій та різнобічних впливів не лише персонажами, а також і читачем. У таких випадках йдеться про певну прагмастилістичну орієнтацію граматичних форм, що реалізують презентність, тобто про художній (зображувальний) презенс, який виявляється у процесі мовленнєвої реалізації цих форм як їх художньо-естетичний потенціал.

Художній презенс, на нашу думку, слід розглядати як такий, що включає у себе історичний презенc (ІП), футуральний презенс (ФП), описовий презенс (ОП), розповідний презенс (РП), екранізуючий презенс (ЕП), презентний претерит (ПП) і презентний футурум (ПФ).

1. Роль історичного презенсу в актуалізації подій

Ретельне вивчення лінгвістичних досліджень, що стосуються особливостей функціонування видо-часових форм, та аналіз англомовних художніх творів дає нам можливість дійти висновку про те, що опис потенційних можливостей граматичних форм теперішнього часу англійської мови реалізувати об'єктивну дійсність був би не повним без врахування їх здатності передавати минулі й майбутні події, переносячи їх в уяві у площину презентності. У науковій літературі така властивість структур теперішності має назву драматичний презенc, який, на нашу думку, поєднує історичний та футуральний презенси.

Послідовники традиційної граматики С. Грінбаум, Р. Кверк, Г. Ліч, Дж. Свартвік, Д. Кристал визнають, що історичний презенc використовується авторами з метою драматизації, актуалізації минулих подій у художніх творах [265, c. 197; 214, c. 69]. К. Бругман вводить поняття драматичний теперішній час і пояснює його як повідомлення абстраговане від часу. Мовець розповідає про минулу дію так, ніби вона відбувається в теперішньому, у нього на очах. Таким чином створюється свого роду художня ілюзія теперішності [204, c. 23].

Здатність теперішнього часу виражати минуле зафіксована ще в античності, але у цілому ІП належить до тієї групи мовних структур, які порівняно пізно з'явились у письмових пам'ятках, оскільки вважались не гідними літературної мови [61, c. 302].

Емері у книзі “Praesens historicum в старолатинській мові (1897)”, Брун у “Tрактаті до Софокла” і Бругман у філологічно-історичному розділі “Повідомлень Саксонської історичної німецької науки (1883)” зазначали, що розгляд і пояснення історичного презенса становлять значні труднощі. З одного боку, вони створюються нерівномірним розподілом цієї форми вираження в різних мовах, а з другого - різними відтінками значень, яких ця форма набуває внаслідок її використання у кожному окремому випадку [281, c. 163]. Комплексний аналіз цих труднощів безумовно сприятиме чіткому розумінню аспектів вживання історичного презенса та його семантично-стилістичних можливостей.

У всіх мовах, які належать до індогерманської групи, дослідники фіксують вживання ІП як способу передачі минулого часу [278, c. 47]. Я. Вакернагель та інші мовознавці зазначають, що ІП є своєрідною типологічною фреквенталією, яка також вживається у різних стилях латинської мови. Тому цілком природньо, що ця форма вираження часто зустрічається у Цезаря, Плавта, Ціцерона. Вона характерна для розмовної мови, але нею користувалися поети вишуканого стилю. Багато випадків вживання ІП зафіксовано у Віргілія.

Цілком інша ситуація із ІП у грецькій мові. Свого офіційного статусу у художніх описах ця форма набуває порівняно пізніше, ніж у латинській.

Її використовують для яскравого зображення (lebendige Form der Darstellung), актуалізації відтворюваних подій і процесів (Vergegenwдrtigung des Vorgangs).

Стосовно семантики форм ІП, то зафіксовано їх презентне функціонування, а також футуральне, перфектне та позачасове (das zeitlose Prдsens, prдsentisches Perfekt, der futurische Gebrauch des Prдsens) [281, c. 167].

У німецькій мові функції ІП аналогічні тим, що у грецькій. Вульфілла, автор перекладу біблії готською мовою, вживає презенс футурально і менше схильний до того, щоб використовувати його для повідомлень про минуле. Претерит (так за деякими джерелами трактується ІП) вживають герої старогерманського епосу, причому не лише Беовульф, герой давньоанглійської поеми, і Геліант - персонаж старосаксонського епосу. Мало сказати, що історичний презенс зустрічається у старонімецькій поезії, він стає улюбленим мовним засобом поетів піднесеного стилю. ІП звичайно вживався також у старогерманській розмовній мові та у діалектах.

Подібні структури ІП також зустрічаються у староісламській та слов'янській мовах, де, щоправда, в одних текстах зафіксовано випадки вживання ІП, а в інших їх немає. Наявність ІП в одних творах і відсутність в інших пояснюється, очевидно, літературними традиціями певного часу, переважно богословським характером пам'яток.

ІП майже не зустрічається в англосаксонських письмових пам'ятках. Його вживання починається у ранній середньоанглійський період. Ряд дослідників, зокрема Б. Трнка, Дж. Керм, відносять початок його використання в англійській мові до ХІІІст [278, c. 51; 216, c. 173].

ІП одержав широке розповсюдження у мові новоанглійського періоду [261, c. 255].

Існує кілька версій походження ІП в англійській мові:

· О. Єсперсен пов'язує походження ІП із його вживанням в усному мовленні [235, c. 120].

· Г. Суіт, Е. Мецнер, Дж. Грімм висловлюють думку, що ІП прийшов у літературну англійську мову з розмовної як наслідування французької, у якій його вживання пояснюється успадкуванням цієї функції від латинської мови [277, c. 81; 250, c. 93-94; 226, c. 516].

Вважаємо останнє припущення малоймовірним, оскільки історичний презенс - це явище, одночасна поява якого прослідковується майже у всіх германських мовах, тому не доцільно кваліфікувати його як запозичення. Можна погодитись з дослідниками, які схиляються до думки, що за походженням ІП є розмовною формою, витоки якої слід шукати в усній розмовній мові [2, c. 103; 242, c. 63].

Про Praesens Нistoricum написано багато, адже це - своєрідне мовне явище, особливість якого полягає в тому, що воно є двоплановим: за значенням виражає минуле, а за формою - це категорія теперішності [173, c. 60].

Вживання теперішнього часу у контексті минулого також знаходить висвітлення та своєрідне трактування у працях D. Bellos, N. Wolfson, D. Schiffrin, С. Bailey, С. Silva-Corvalan, М. Soga, B. Johnstone, М. Fludernick та інших дослідників.

Англійський мовознавець М. Флудернік, наприклад, дає оцінку використання історичного презенса та Past Simple для виділення певних особливостей розповіді (як за допомогою маркерів, так і без них) [220, c. 367-374]. М. Сога вважає, що функції ІП у японській розмовній мові подібні до функцій історичного презенса в англійській мові, але зсуви між часами є більш вільними і менше пов'язуються з правилами узгодження часів [275, c. 46-48]. Н. Волфсон наголошує на тому, що ІП слугує швидше для того, щоб відокремити події розповіді одну від одної, а не актуалізувати або виділити ті чи інші з них [284, 227]. С. Сільва-Корвалан та Д. Шіффріна не розділяють такої точки зору і розглядають `historical present' як засіб внутрішньої оцінки (internal evaluation device), котрий посилює драматизм подій і зосереджує увагу на особливо важливих моментах оповіді [274, c. 324; 271, c. 58-62].

У лінгвістиці про історичний презенс існує і така думка, що це презенс, позбавлений часу (das zeitlose Praеsens) [281, c. 169]. З таким підходом не можна погодитись, оскільки категорія Praеsens уже навіть за самою назвою не може бути позачасовою.

У нашому розумінні історичний презенс художнього твору поєднує у свідомості читача минулу дію з теперішністю через момент сприймання дії у її мовній реалізації в процесі читання твору. Завдяки семантико-стилістичному наповненню ІП відбувається уявне перенесення минулої дії у площину теперішності, досягається актуалізація цієї дії. Для кращого розуміння нашого трактування процесу формування і усвідомлення читачем.

Зі схеми видно, що ІП - це жива форма мовного зображення, яка наближає ситуацію до читача, немов би роблячи його свідком, а то й співучасником подій. Наведемо приклад:

Looking around, he observed that the activity of lunchtime was tapering off…

The young chef's face was troubled. “This morning I give the order. My nose it informed me the fat is not good. But M. Hebrand - without telling - he countermanded. Then M. Hebrand he has gone `ome and I am left, without knowing, `olding the bad fat” [315, c. 204].

Рисунок 1 - Уявне перенесення минулої дії у площину теперішності

Звернення у таких випадках до Present Simple складає враження відхилення від усталених норм (у наведеному вище прикладі вживання в підрядному додатковому реченні форми is після informed у головному реченні).

На відміну від традиційного використання граматичних форм минулого часу для опису подій і ситуацій, вималюваних творчою уявою автора (минулих по відношенню до центру часового відліку), ІП актуалізує ці дії, виводить їх на рівень безпосереднього сприйняття і усвідомлення автором/персонажем та читачем.

Презентні форми give, is, am left концентрують увагу на почуттях молодого повара, які пов'язані з ранковими подіями, особливо виділяючи його збентеження, створюючи, таким чином, ефект співпереживання.

Отже, доречною і досить раціональною, на наш погляд, є думка М.Я. Гловінської про те, що для ІП характерною є ментальна синхронізація дії і спостереження за нею [35, c. 75-83].

Письменники використовують Present Simple як імітацію історичного презенса, який є характеристикою і поширеною властивістю усної оповіді. Для великих епічних творів перехід до художнього презенса є засобом створення великого драматичного напруження, яке дає читачеві можливість уявно зайняти місце тих, хто насправді є очевидцями чи учасниками подій, що змальовуються.

Аналіз прикладів свідчить, що для реалізації ІП необхідний сприятливий контекст.

У наведених нижче сегментах творів прослідковується наступне: приорітетна роль у створенні відповідного контексту лежить на претеритному оточенні, а також на лексичних маркерах-перемикачах, які у поєднанні з презентними граматичними формами створюють особливо яскраве сприйняття описуваного.

1. “I (Burton) was walking round the Confectionery and Grocery Exhibition at the Agricultural Hall, and I suddenly see her and her sister - they аrе in the line” [325, c. 216].

2. That's right, Jimmy Frost. So when I said that to her, the little madam turns up her nose at once and says, `Catch me going with Annie Frost!' [335, c. 69].

3. `I don't know what you mean, Roddy,' she replied. `What could be going on at a perfectly enchanting party?'

Exactly,' he said grimly.“First I see your parents who are divorced leaving the room with Felipe and him coming back alone” [293, c. 172].

Персонажі творів Б. Лотта, Дж. Прістлі, К. Бритт, пригадуючи минулі події та розмови, відтворюють їх та обставини, за яких вони відбувалися, у своїй уяві. ІП, актуалізуючи ці ситуації, не лише підкреслює їх особливу значущість для персонажів на період мовлення, збереження яскравості вражень та розбуджених цими подіями почуттів, а також допомагає читачеві вивести описане на рівень сприйняття його, як живого.

Часові форми Present Simple see, are (приклад 1), у поєднанні з лексичним маркером suddenly, підсилюють несподіваність зустрічі, що мала місце у минулому (коли він йшов - was walking), синхронізуючи саму дію і спостереження за нею в уяві Бертона і відтворюючи ситуацію, як актуальну, в усвідомленні читача.

Приклад 2 також підкреслює властивість ІП підсилювати сприйняття описуваного завдяки його здатності “оживляти” події як у спогадах персонажа, так і у сприйнятті читача. Справді, ми наче бачимо невдоволене обличчя Едни, її реакцію на сказане.

Вживання історичного презенса у прикладі 3 зумовлене бажанням автора яскравіше передати здивування, незадоволення і навіть обурення Роді від побаченого. Трансформація see у saw збіднила б емоційність вираження героєм своїх відчуттів, які автор не описує, а вкладає в одне слово see. Даний приклад особливо яскравий, оскільки історичний презенс тут функціонує без претеритного оточення, а фон лише прочитується з контексту.

Останнім часом дослідники даного явища намагаються прослідкувати взаємозв'язок між використанням ІП і розповідних структур, які імпліцитно вказують на час розгортання подій, пояснюють або повністю розкривають його. Дослідження поняття часу Д. Шиффріною є прикладом наукового підходу, який успішно поєднує граматику і описові засоби. Дослідниця порівнює вживання традиційних минулих часів та часів ІП у зразках усних оповідей і доходить висновку, що ІП має тенденцію об'єднувати у єдине змістове ціле не лише окремі сегменти оповіді, але й породжувати асоціативні зв'язки усередині цих сегментів, що ще яскравіше демонструє властивості ІП [271, c. 60].

Завдяки вищезгаданим, притаманним ІП особливостям, що найповніше розкриваються в оповіді, цей вид презенса може посилювати, виділяти окремі характеристики епічного жанру, але він рідко зустрічається у ліриці і драматичних творах.

Жарту, зокрема такій його формі як анекдот, властивий цілком неформальний характер. За своєю природою він потребує особливо близького контакту із реципієнтом, інакше його не сприймуть. Тому й не дивно, що використання ІП стало привілеєм, традиційною рисою анекдоту в англійській та інших мовах [258, c. 12-24].

- Have you heard the joke about a married couple, I mean the husband and his wife, who loved each other very much?

- No, go on.

- Well, it was a dinner time, the woman was awfully angry with her husband, who wanted to make it up with her after a quarrel. So, he buys a bunch of beautiful roses, comes up to her with it and is going to tell her some nice words. But the woman interrupts him saying she doesn't believe he loves her. The man answers at once: “Of course, I love you, damn it. I'm your husband; it's my job to love you” [329, c. 119].

Форми ІП buys, comes up, interrupts, answers, is going загострюють увагу реципієнта, він зосереджується на змісті оповіді і з нетерпінням чекає розв'язки, кінцевого результату чи навіть пробує подумки його передбачити. Саме ІП успішно встановлює зв'язок “оповідач - реципієнт”, тому у процесі розповіді анекдота автор використовує перехід від граматичних форм минулого часу до теперішніх, досягаючи таким чином яскравішого сприйняття жарту і реакції на нього.

Вживання ІП як способу досягнення екстремальної концентрації уваги читача на певних стадіях розгортання подій, про які йдеться у повідомленні, є інструментом міжособистісним (автор - реципієнт), вираженим через текст, і він може іноді сильніше зацікавити читача, ніж це могло б зробити безпосереднє спілкування. ІП сприяє співпраці письменника і читача, є чинником уявного відвертого спілкування між ними як між двома особистостями, зближуючи їх.

1. “Yes, I was terribly jealous! I sat up and cried all night about it. Ecpecially because he comes, to talk to me about Marice Whaley. Why! - you got him so crazy about you in five minutes that he couldn't stop laughing all the way to the Warrens” [306, c. 202].

2. “When I discharged him I gave him two prescriptions: one for a vitamin capsules, another for a sleeping pill.

Two weeks later when he comes to my office for a check-up, I ask how he is doing” [329, c. 120].

Вживаючи форму comes (приклад 1), автор наче запрошує читача у свідки описаної події, втягує у з'ясування причини ревнощів, непорозуміння. Дієслова comes, ask, is doing (приклад 2) створюють ілюзію спілкування з хворим не лише лікаря, а і читача. Кожен, хто сприймає ці оповіді, вважає, що звертання адресовані йому, саме з ним автори та їх герої хочуть поділитися своїми думками, переживаннями і запрошують до участі в бесіді та подіях.

Наша спроба трансформації історичного презенса у розповідний претерит підтверджує не лише більшу експресивність першого, а також і особливий наголос на значущості вираженої ІП дії:

He left and a few minutes later Miss X comes in to check his work. “He didn't shave your back,” she said. “Did he give you an enema?”[329, c. 124]. =>

He left and a few minutes later Miss X cаme in to check his work. “He didn't shave your back,” she said. “Did he give you an enema?”

Форма comes у претеритному контексті емфатичніша і мимовільно концентрує увагу реципієнта, вона виразніша, ніж саmе для підкреслення важливості вираженої нею дії. Мікрополе ІП сприяє налагодженню безпосереднього особистого контакту автора, дійових осіб і реципієнта у момент сприйняття описаного, створенню ефекту розгортання подій саме у цей момент, тобто у площині теперішності.

ІП відображає потребу автора/персонажа оцінити дійсність, їх бажання вийти за межі мовного стандарту. Переносячи ілюзорно виражені ним дії у теперішність, ІП реалізує категорію часової віднесеності. Що стосується зони функціонування ІП у ФСПТ, то це той випадок, коли віднесення мовного засобу до певної зони структурної системи поля виявляється особливо складним. Форма PrS, якою виражається значення історичного презенса, за концентрацією базових темпорально-дейктичних ознак та спеціалізацією для вираження теперішності може претендувати на центральне положення у ФСПТ. Проте PrS має схильність до взаємодії з елементами контексту і великий семантичний потенціал, який охоплює не лише прямі, але і відносні та переносні значення. ІП і є стилістично зумовленою (для емоційно-експресивного пожвавлення оповіді) реалізацією переносного значення PrS у претеритному оточенні. Таким чином, у даному випадку розкривається другорядне значення форми. Саме це, а також нерегулярність функціонування дають підстави розглядати ІП як компонент віддаленої периферії ФСПТ.

На основі вищесказаного можна зробити такі висновки:

завдяки ІП (М 18) досягається ментальна синхронізація дії та її спостереження персонажем, що наповнює текст дієвістю, стимулює читача до активного співпереживання, а не пасивного (чисто інформативного) сприйняття описуваного;

функція ІП - це не проста сума презентної функції граматичної форми і претеритальної функції елементів оточуючого контексту, а передусім складний комплекс, у якому граматичне значення часової форми під впливом контексту, що йому суперечить, перетворюється у переносне, метафоричне значення теперішності, яке посилює емоційне звучання твору.

2. Роль футурального презенса у вираженні теперішності

Історичний та футуральний презенcи, як види драматичного презенсу, допомагають актуалізувати минулу та майбутню дії, так би мовити, “стерти” межі між минулим - теперішнім та майбутнім - теперішнім. Схематично це можна зобразити так:



Рисунок 3 - Кореляція майбутнє - теперішнє

Рисунок 2 - Кореляція минуле - теперішнє

Подібно до історичного презенса, який передає кореляції теперішнього та минулого, футуральний презенс (ФП) відображає зв'язки теперішнього з майбутнім. Як результат, в уяві читача минулі та майбутні дії, факти, явища, стани органічно вплітаються у теперішність.

Драматичний презенс передає подвійну часову експозицію, поєднує реальну часову площину читача з художньо втіленою часовою площиною дій персонажів. Аналіз ІП і ФП переконливо свідчить, що граматична структура РrS має певні художні функції, і їх розкриття допомагає усвідомити багатство естетичної інформації, яку несе у собі текст. Завдяки своїм художнім можливостям граматична форма РrS не лише повідомляє час реалізації дії, а доповнює це повідомлення смисловими, образними та експресивними відтінками.

Отже, створюючи ФП, граматична форма РrS виражає не лише лінійні зв'язки теперішнього з майбутнім. Вона фіксує зміни у динаміці сюжету - від лінійного до асоціативного, поєднуючи змістове, композиційне і художнє навантаження.

Функціонуючи як ФП, структура РrS, як і у випадку ІП, реалізує своє другорядне значення завдяки лексичним часовим маркерам або змісту описаної ситуації. Цим зумовлюється периферійна роль футурального презенса у ФСПТ. Передаючи віднесеність майбутньої дії до теперішності, ФП виражає майбутню ситуацію через її презентну реалізацію у свідомості персонажа і, відповідно, читача. Це і є та специфічна особливість граматичної форми РrS, що дозволяє виділити футуральний презенс як цілком відмінний за своєю семантикою аспект стилістичного функціонування цієї часової форми, відрізнити реалізацію ФП серед інших випадків вживання, властивих РrS, зокрема, найближчій за значенням до футурального презенсу здатності виражати заплановану майбутню дію. Різниця тут полягає у тому, що ФП - це художнє вираження, переосмислення дійсності автором з метою емоційного впливу на читача, тоді як вживання РrS для передачі запланованої майбутньої дії здебільшого констатує факт її реалізації у майбутньому або впевненість у тому, що ця дія відбудеться.

Сформовані у свідомості того, хто говорить, думка і мета висловлювання для відображення будь-якої дії є вирішальним моментом, який визначає концептуальну структуру кожної часової дієслівної форми.

Футуральний презенс і запланована майбутня дія - дві різні понятійні структури РrS. Група дієсслів, здатних виражати майбутню заплановану дію формою РrS, обмежена. Це переважно дієслова, які виражають пересування у просторі (We arrive the day after tomorrow), або такі, що входять до складу традиційно усталених мовних зразків офіційного стилю (The experiment starts in three days; The meeting is held at the conference hall next Tuesday, May 21).

У таких випадках для трактування майбутньої дії найважливішим є теперішнє (на момент вираження у мові) усвідомлення того, що вона неминуче відбудеться, що намір того, хто говорить, буде обов'язково реалізований. Вживанням РrS досягається ефект визначеності, впевненості у реалізації дії. Дієслівна форма РrS набуває такого відтінку значення у контексті, що відображає взаємодію форми з певними часовими маркерами, які створюють теперішність наміру/планування.

Саме вказівка на точний час футуральної дії підкреслює впевненість у тому, що дія відбудеться. Завдяки цій синтагматичній комбінації форми і маркерів реалізується комунікативне завдання мовної ситуації - надати майбутній дії такої сили впевненості, яка звичайно властива тільки подіям в теперішньому чи минулому.

Зовсім іншого понятійного наповнення форма РrS набирає у стилістичній функції футурального презенса, коли реалізується комунікативне завдання емоційного впливу на читача. Це можна прослідкувати на прикладах, взятих з художніх творів:

“Thanks Basil,” answered Dorian Gray, pressing his hand. “I knew that you would understand me. Harry is so cynical, he terrifies me. But here is the orchestra. It is quite dreadful, but it only lasts for about five minutes. Then the curtain rises, you see the girl to whom I am going to give all my life, to whom I have given everything that is good in me” [354, с. 83].

Текстовий фрагмент засвідчує підкорення граматичною формою контексту, зумовлене комунікативними намірами персонажа (переповнений почуттями до дівчини, у яку закоханий, Доріан прагне передати неповторний ефект її майбутньої появи на сцені). Через футуральний презенс з лексичним маркером then - ядром, навколо якого формується експресивно-образна ситуація - реалізується асоціативний розвиток сюжету. Завдяки функціонуванню ФП епічний час витісняється часом індивідуальним, тим, що створюється у відчутті персонажа і через його сприйняття - в уяві читача. Способом гри часових значень, автор робить успішну, на наш погляд, спробу поєднати різні часові площини - персонажів і читача. Слова, які письменник вклав у вуста Доріана, завдяки кульмінаційній фразі (the curtain rises, and you see the girl) створюють мікрополе емоційного впливу і на співрозмовника (Базіля), і на читача, породжуючи наче б то об'єктивну реальність простору і часу, спільну для персонажа і реципієнта. Саме ФП передає експресивність цього епізоду, посилює когнітивно-прагматичний потенціал розповіді.

Функціональну диференціацію власне презентних форм, вжитих для вираження майбутньої дії, та футурального презенса, вжитого для актуалізації майбутнього в теперішньому, можна простежити у багатьох прикладах:

“My brother returns from Washington this evening. We shall be delighted to attend. Black tie?” [294, с. 155].

“Sorry I can't stay for coffee. Gotta gets to the airport” [294, с. 29].

“Well, what if - say, Mr. Link Deas had to decide the amount of damages to award, say, Miss Maudie, when Miss Rachel ran over her with a car. Link wouldn't like the thought of losing either lady's business at his store, would he? So he tells Judge Taylor that he can't serve on the jury because he doesn't have anybody to keep store for him while he's gone. So Judge Taylor excuses him. Sometimes he excuses him wrathfully” [322, с. 270].

Ricker chewed his sandwich in somber silence for a while. He was losing his best writer as well as his lunchtime companion. “Suppose you move up there, Qwill, and then change your mind before the five years are up? What happens then?” [294, с. 29].

У прикладах 1, 2 форми РrS виражають заплановані майбутні дії і передають семантику модальності наміру, що усвідомлюється в теперішньому. Презенс дій, пов'язаний з групою дієслів, що означають пересування у просторі (у наших прикладах - gets to, returns), сприймається як загальновживаний штамп. Він у теперішньому (в момент мовлення) підкреслює впевненість у тому, що намір буде здійснено, але він не має образної свіжості, властивої ФП.

Приклади 3, 4, у яких форми РrS набувають стилістичної функції футурального презенсу, демонструють динаміку і напруженість висловлювання, живу образність і суб'єктивну експресію персонажів.

Значна різниця у семантичному наповненні спостерігається і між футуральним презенсом та власне футуральними формами, які словесно відтворюють майбутнє, котре ніяк не пов'язане з теперішнім і, навіть, протиставляється йому. Для підкреслення відірваності від теперішнього (у чому і полягає основна відмінність власне футуральних форм від футурального презенса) можуть вживатися ще і лексичні показники ізольованості майбутньої дії (next time, in a week і т. д.), але таке поєднання не обов'язкове, оскільки або зміст самих футуральних дієслівних форм вказує на відсутність зв'язку даної дії з теперішністю, або така відсутність випливає із мовної ситуації. Лексичні маркери відіграють велике значення для акцентування співвіднесеності презентної форми і футуральності, для об'єднання часових площин теперішнього і майбутнього. Однак і у цих випадках вони можуть бути відсутні, оскільки зв'язок часових планів може підтримуватися мовною ситуацією.

5. “I think you will tire first, all the same. Some day you will look at your friend, and he will seem to you to be a little out of drawing, or you won't like his tone of color, or something” [354, с. 18].

6. “Oh, yes, we'll have a nice long talk later,” he said. “We'll go back to my place and we'll be able to talk all night” [350, с. 112].

Відмінність семантики дієслівних форм Present Simple та Future Simple полягає не лише в експліцитному вираженні за допомогою різних часових форм (tenses) того самого часу (time), а також в імпліцитному змісті, який вони несуть, оскільки крім майбутньої дії додатково виражають відсутність/наявність зв'язку із теперішністю. У п'ятому і шостому прикладах Future Simple констатує майбутні дії поза зв'язком з теперішністю. Ці дії втрачають свою актуальність для того, хто говорить, але відірваність цих майбутніх дій від теперішності також не акцентується.

У прикладах 3, 4 футуральний презенс імпліцитно об'єднує два часові плани, тобто включає майбутнє в площину розширеного теперішнього. Завдяки функціональній транспозиції дієслівної форми РrS зміст, виражений нею, набуває метафоричного значення, ситуація стає виразнішою та експресивною, “наближаючись” до реципієнта. Футуральний презенс актуалізує дію, подає її як реальність.

· Отже, футуральний презенс - це уявне теперішнє майбутньої дії, яке конкретизується та функціонує лише в контексті чи у мовленнєвій ситуації. Сама ж дієслівна форма поза текстом у такому значенні реалізуватися не може.

· У художніх текстах завдяки футуральному презенсу здійснюється орієнтація майбутньої дії на площину об'єктивної теперішності реципієнта (персонаж читач). Співвіднесеність (взаємодія) семи майбутнього, породженої контекстом, і семи теперішнього, вираженої дієслівною формою, надає майбутній дії образної актуалізації та емоційного відтінку модальності.

3. Описовий, розповідний та екранізуючий види презенса

Мовна реалізація теперішності різними формами презенcа характеризується різноплановою функціональністю, яка визначається участю цих форм у тому чи іншому способі викладення матеріалу.

На основі цієї функції можна виділити такі види презенсу: описовий, розповідний та екранізуючий. З одного боку, здатність граматичних структур презенса передавати конотативну інформацію реалізується лише у сприятливому контексті, з іншого - ці граматичні моделі самі визначають спосіб викладу, створюють художній час. У результаті складної взаємодії форм презенса і семантико-синтаксичних умов, у яких розкриваються його значення, виникає можливість функціональних транспозицій цих форм, створення стилістичних прийомів їх використання в художньому тексті.

У відтворенні об'єктивної теперішності мовними засобами описовий презенс несе особливе смислове навантаження. Спостерігається деяка відмінність у реалізації описової функції граматичними структурами презенса: Present Simple, Present Continuous, Present Perfect. Виражаючи своє категоріальне значення, PrS функціонує у ядерній зоні ФСПТ і передає потенційно-якісне теперішнє.

- М 20 - PrS descriptive.

- M 20a - PrC descriptive.

- M 20б - PrP descriptive.

Описовий PrS називає дію/стан, які в уяві читача/слухача не асоціюються зі станом суб'єкта або з виконанням ним певних операцій, а сприймаються як якісна характеристика цього суб'єкта чи середовища/ситуації у якій він опинився, тобто має місце транспозиція дія(стан) якість, для якої, однак, потрібна контекстуальна підтримка. Це яскраво простежується у наступних текстових фрагментах:

1. From the station, which lies back up from the sea, it is possible to see the whole sweep of Strathnairn, the longest, as they never tire telling you, town or city in Scotland. Because of the abrupt rise of the hills behind it, the entire town hugs the narrow strip of land between the hills and the water of Moray Firth which it faces; for all the length of the town, there is only one street and everything faces or backs on it [300, с. 17].

2. The years pass more swiftly in coal towns then they do in other places because there are no true seasons to measure the passing of time in coalfields. The life of the town exists in the mine, and it is always the same season underground. In summer, for a few minutes each day, there is an illusion of coolness when the miners first drop down the shaft, and in the winter it seems warmer than usual, but soon it's the same. Winter or summer the man sweat the same amount of sweat and drink the same number of pints in public house and spill the same amount of blood [300, с. 119].

3. Ah, but Ingrid is a pretty bird! Always so neat and clean. She looks as if she has a bath every morning. Her hair is always soft and clean and shining in the light. She has a trim little figure [291, с. 18].

РrS описовому також властива статичність. Дія, виражена граматичною формою РrS, втрачає динамізм, сприймається як така, що має місце на момент своєрідного зрізу у часі. Створюється ефект часового мікрополя, подібний до того, який виникає при перегляді слайдів чи фотографій. За граматичними правилами у такому випадку мав би вживатися Present Continuous, з другого боку - тут відсутній процес розгортання дії, властивий для аспекту Continuous.

Виникає парадоксальна ситуація: РrS описовий створює ілюзію зафіксованого моменту розгортання подій, властивого РrС. Однак, РrС у таких випадках не вживається, оскільки відсутній процес дії, що протікає у часі. Натомість РrS описовий створює ефект завмерлої дії, ідентичний до того, як подібний, але зоровий ефект створюється у фільмах-казках, де зачаровані персонажі застигають у закам'янілих позах. РrS описовий створює мікротекст, який може бути відмежованим від подій, описаних до чи після нього, або врізатись у них. Він формує полотно твору, але у кожному випадку цей мікротекст можна виділити в окремий етюд, що міг би функціонувати як логічно завершене ціле поза межами даного твору.

4. Maybe everyone lives with terror every minute of every day and buries it, never stopping long enough to look. Or maybe it's just me. I'm speaking here of your ordinary basic terrors, like the meaning of life or what if there's no meaning at all, or what if somebody pushes the red-alert button, or the noises in an old house when boards creak and things go bump in the night. Sometimes I think we're all tightrope walkers suspended on a wire two thousand feet in air, and so long as we never look down we're okay; but some of us lose momentum and look down for a second and are never quite the same again: we know [312, с. 139].

Таким чином, реалізація потенційно-якісної теперішності формою РrS зумовлює ще одну функціональну транспозицію постійне тимчасове (застигле) як елемент художнього часу.

Функція РrS описового у створенні художнього часу далеко не однозначна, оскільки вона реалізується в умовах часових співвідношень, які ускладнюються комунікативним навантаженням, розширенням граматичної семантики і зв'язком даної граматичної форми з позамовною дійсністю та впливом часової обмеженості, властивої тексту.

У прикладі 3 дається опис Інгрід, характерний для неї протягом хоч, можливо, і довгого періоду часу, а все-таки обмеженого (якщо не віком чи обставинами, то, безумовно, її індивідуальним часом).

У прикладах 1, 2, 4 спостерігається співвідношення або злиття позачасового буття чи існування з часовою площиною персонажів/автора. У таких випадках художній час і граматична форма РrS наче вихоплюють момент перетину цих часових систем, іншими словами, створюється співвідношення загальне окреме.

Як відзначалося вище, для реалізації РrS описового потрібні певні дієслова, що функціонують у відповідних умовах. Найчастіше описове значення PrS передається дієсловами-зв'язками та тими дієсловами, що можуть уживатися як перша частина складеного дієслівного присудка, а саме: become, get, turn, grow тощо, оскільки саме вони у сполученні з предикативом виражають якісну характеристику суб'єкта чи ситуації. Однак, група дієслів, що вживаються у РrS описовому, вищеназваними дієсловами, безумовно, не обмежується, тому що контекст, у свою чергу, впливає на функціональне і комунікативне навантаження цієї граматичної форми.

У прикладі 2 дієслова sweat, drink і spill сприймаються не як назви дій, а як носії якісної характеристики тяжких умов праці та життя шахтарів, тобто вживаються у композиційно-стилістичній функції РrS описового. Виходячи з цього, можна твердити, що практично кожне дієслово у граматичній формі РrS у сприятливому контексті може набувати описового значення, реалізуючи теперішність. Із цієї причини така композиційно-стилістична функція РrS може реалізуватися будь-якими формами основного предикативного ядра, хоч іменний складений присудок і зворот there is/are - структури, які створюють найкращі умови для вживання РrS описового: there is, there are - приклади 1, 2, 4; are the same, has a bath, is possible, is soft, is me, are walkers, is a bird - приклад 1-4; hugs, faces, drink, spill, drop down - приклади 1-4; has - приклад 3.

У більшості випадків, коли теперішність реалізується граматичною формою Рresent Сontinuous, спостерігається поєднання часової конкретності з конкретністю просторовою.

У зв'язку з особливостями вживання форми РrС для вираження одиничних дій чи виділення (вихоплення) моменту або періоду дій, які повторюються у теперішньому з темпоральної позиції персонажа, і завдяки характерній семантичній ознаці процесуальності, РrС разом з іншими елементами контексту моделює конкретну ситуацію. Звідси випливає його композиційно-стилістична функція дескриптивності. РrС описовий реалізує транспозицію дія якість ще яскравіше, ніж описовий РrS. У таких випадках набирає основного значення якісна характеристика персонажа, але вона не є його постійною ознакою чи, навіть, такою, що обмежена періодом часу, а зводиться до опису тих особливостей певної дійової особи, що набирають особливої ваги чи специфічного значення у період комунікації.

Вживання описового РrС обмежене. Переважно це випадки, коли в складеному іменному присудку дієслово-зв'язка вживається у формі РrС. Це спричиняє зіткнення між властивою для складеного іменного присудка статичністю і характерною для РrС динамічністю. Таке парадоксальне сполучення протилежних ознак породжує більшу емоційну експресивність контексту:

“He's negotiating with his wife's attorney, but she's being unreasonable in her demands” [302, с. 192].

“Why would you want to do such a thing?” Candy asked him. “I think you're being selfish” [319, с. 333].

Особливий інтерес викликає вживання РrС описового у сполученні з прислівником always для вираження негативного відношення мовця до ознак, властивих персонажеві чи предмету. Саме за таких обставин особливо виразно прослідковується транспозиція дії у якість, але у даному випадку - постійну або характерну для певного періоду. У нижчеподаному прикладі однорідні присудки аre hugging and kissing не сприймаються як назви дії, а вимальовують у свідомості реципієнта ознаки підлещування заради корисливих цілей. Дія відступає на задній план, переходячи у виразний опис нещирих у своїй поведінці людей.

3. “You talk about affectionate - that's them, all right. They're always hugging and kissing you, but they know how to shake some sense into you, too” [319, с. 308].

У сприятливих семантико-синтаксичних умовах художнього дискурсу може реалізуватися і описове значення Present Perfect. Ця часова форма набуває семи описового презенса за умови, коли виражає не лише дію, результат якої актуальний в момент мовлення, а дію, яка переходить в ознаку, і саме ця набута якість важлива на момент мовлення.

1. Dick listened enraptured because it was Maisie who spoke. He knew the old life.

- It hasn't changed much, he said. Do they still steal colors at lunch time? [320, с. 113].

2. “Isn't it time to speak plainly, Miss Symns? There's no time to do anything else. I've grown very fond of you” [327, с. 516].

Наведені приклади переконливо ілюструють здатність РrР описового імплікувати теперішню якість, яка стала результатом експліцитно вираженої дії. Описове значення РrР передусім реалізується лексичним вираженням дії, пов'язаної із зміною суб'єкта (приклади 2) чи об'єкта (приклад 1). У таких випадках РrР описовий констатує безперервність часового потоку, реалізує презентність, передаючи зумовленість “теперішнього” персонажів/ситуацій минулим.

Таким чином, слід констатувати, що у відображенні теперішності дієсловами у Present Simple, Present Continuous та Present Perfect у різних семантико-стилістичних умовах окреме місце належить їх здатності відносити до теперішнього дії, що не належать до певного часового плану, тобто описовому презенсу - одному з видів реалізації багатозначної семантики цих видо-часових форм дієслова, який виявляється як наслідок їх зв'язку з позамовною дійсністю.

У випадках, коли Present Simple вживається у художньому тексті для викладу подій, він набирає функцій розповідного презенса.

M 21 - PrS narrative. Такому смисловому навантаженню властива динамічність, яка не характерна для описового презенса. Однією з особливостей розповідного презенса є те, що він не просто фіксує факти чи описує стани і ситуації, а відображає їх рух і розвиток. Викладений вище вид презенса є основним прийомом ведення розповіді у творах Дж. Апдайка, Дж. Кері та І. Кальвіно.

Оповідь у художніх текстах може також вестися і у Past Simple, який у цій функції використовується навіть значно частіше, ніж Present Simple. Але у таких випадках граматична категорія Present Simple не позначає подій у теперішньому, а Past Simple вживається не для того, щоб наголосити, що певна дія мала місце у минулому. Як Present, так і Past Simple змальовують певну послідовність подій, яку автор твору використовує для розвитку сюжету.

Отже, є всі підстави вважати, що у таких випадках власне граматичні характеристики Present і Past Simple дещо стираються, відходять на задній план, а першочергового значення набирає логіко-семантичний рівень цих часових форм, тобто їх функціональні ознаки.

Проте думка деяких лінгвістів (наприклад, Н.Ф. Пелевіної) про те, що час розповіді не виконує ніякої стилістичної функції, здається нам дещо однобічною [124, с. 111], позаяк розповідному презенсу властиве більше семантико-стилістичне навантаження, ніж розповідному претериту.

Саме розповідний презенс, завдяки своїм функціональним особливостям, робить оповідь стилістично експресивнішою та образно багатшою, що сприяє її сильнішому впливу на читача, у результаті чого опосередковане сприйняття описуваних подій, людей та їх переживань стає майже безпосереднім, наче стирається перехідна ланка у ланцюжку подія - автор - читач. Звернемось до прикладів:

- 1a. It is a rainy evening; the man enters the bar; he unbuttons his damp overcoat; a cloud of steam enfolds him; a whistle dies away along tracks that are glistening with rain, as far as the eyes can see [296, с. 10].

- 1б. It was a rainy evening; the man entered the bar; he unbuttoned his damp overcoat; a cloud of steam enfolded him; a whistle died away along tracks that were glistening with rain, as far as the eyes could see.

- 2а. And everybody, everybody laughs, even Billy, even Skeeter contributes a cackle, at this unexpected illumination, that Billy is gruesome, with his father's skinny neck and big ears and a hint of his mother's mooncalf eyes and the livid festering of adolescence speckling his cheeks and chin. Their laughter makes a second wave to reassure him they are not laughing at him, they are laughing in relief at the gift of truth, they are rejoicing in brotherhood, at having shared this moment giggling and cackling the house is an egg cracking because they are all hatching together [348, с. 451].

Завдяки властивій Present Simple функції розповідного презенса, він спроможний виводити минулі дії та стани на рівень їх фіксації у свідомості персонажа-реципієнта/читача як об'єктивної дійсності, реальної ситуації, учасниками якої вони є.

У першому наведеному прикладі зроблена спроба замінити розповідний презенс, використаний автором, на Past Simple. Різниця між оригіналом (1a) і його модифікацією (1б) полягає саме у впливі на читача. Розповідний презенс (is, enters, unbuttons, enfolds, dies, are glistening, can see, laughs, contributes, makes, are not laughing, are laughing, are rejoicing, are) виводить подані речення (1a, 2а) на рівень актуального висловлювання. Читач ніби присутній у певному місці у відповідний час і безпосередньо разом із героєм сприймає факти, разом з ним роздумує над подіями, співпереживає як своєму співрозмовникові. Past Simple (was, entered, unbuttoned, enfolded, died, were glistening, could see) у прикладі 1б усуває читача від безпосереднього сприйняття ситуації, частково позбавляє художній текст емоційно-експресивного впливу, дещо наближує текст до простого викладу подій і фактів, що мали місце у минулому.

Звичайно, певна експресивність зберігається, оскільки розповідний презенс - лише один з усього інвентаря засобів її досягнення. (У даному випадку, наприклад, це також і введення питальних речень у канву оповіді, застосування антитези тощо).

У художньому творі автор, відповідно до свого бачення і розуміння, вибирає форму та спосіб викладення описуваних подій, і при цьому важливо, щоб читач сприймав написане саме так, як це задумав письменник.

Наприклад, Дж. Кері пояснює вибір презенса як форми ведення розповіді двома причинами:

1) бажанням примусити читача співпереживати;

2) характером головного героя, який здатний жити тільки сьогоднішнім днем і не спроможний оцінювати і робити висновки про події, що відбуваються навколо нього [297, с. 8-9].

Аналізуючи вищенаведені приклади, ми намагались уникнути суб'єктивних чинників, а саме - показати перевагу розповідного презенса. Реальна ситуація свідчить, що, навпаки, у переважній більшості художніх творів використовується розповідний претерит.

Ми вважаємо, що розповідний презенс вирізняється своїм впливом на читача, сприйняттям, і у цьому його додаткова експресивність. Доречно припустити, що коли б не було різниці між цими двома формами викладення, то, згідно закону переваги у мові, одна з них повністю витісняла б іншу як зайву.

M 22 - PrS commentary. У здатності модифікувати семантику речення і актуалізувати висловлювання структурам теперішності властива також функція екранізуючого/коментуючого презенса (ЕП/КП), що може реалізуватися у трьох формах:

1. ЕП/КП, який у теле - і радіорепортажах вживається для вираження серії послідовних подій, які відбуваються у період передачі. Репрезентуючи синхронний коментар, він виводить описувані дії на рівень спостереження за ними реципієнтом.

The singers get out of their cars, pass through the entrance and there are crowds of people greeting them with smiling and eager faces.

У нашій вибірці з художніх текстів такої форми ЕП не зафіксовано.

2. ЕП/КП, що змальовує події уявні, а не дійсні. В оточенні претеритального контексту деякі події виражаються презенсом для того, щоб діям реальним протиставити галюцинації героїв, сни, мрії, фантазії.

“I dream that they are there … my family, my father, Eleanor, my stepmother holding little Ferdinand - and they approach my bed. I think they are going to do me some harm. Carlos is somewhere in the Palace and I cannot reach him” [334, с. 32].

На фоні оповіді про реальні події, що ведеться у Past Simple, ЕП виділяє сон героїні, підкреслюючи страх дівчини перед мачухою, що затаївся у її підсвідомості, і від якого вона страждає.

3. ЕП/КП, що вживається в авторських ремарках драматичних творів, для читача заміняє дії акторів, які можна побачити на сцені під час вистави:

Nora, following Aunt Judy with the rolled-up cloth in her hands, looks at him and strikes him dumb. He watches her until she disappears; then comes to Larry and addresses him with sudden intensity [343, с. 110].

Хоч характерною особливістю розповідного та екранізуючого / коментуючого, як і описового, типів презенса є додаткова експресивна конотація, завдяки якій граматичні характеристики Present tenses відходять на задній план, а першочергова увага зосереджується на логіко-семантичному рівні, форма PrS, що реалізує види художнього презенса, виражає категоріальні часові характеристики, а отже, функціонує у ядрі ФСПТ.

Це дає підстави зробити наступні узагальнення:

· завдяки описовому значенню, притаманному Present Simple, Present Continuous, Present Perfect (M 20, 20a, 20б), у сприятливих семантико-синтаксичних умовах реалізується їх здатність імплікувати теперішню якість через експліцитно виражену дію, виражати презентність, передаючи “теперішнє” персонажів чи ситуацій через транспозиції дія якість, постійне тимчасове;

· розповідний презенc (M 21), наголошуючи на певній послідовності подій, посилює динаміку розвитку сюжету;

· реалізація екранізуючої функції презенcа граматичними формами Present Simple (M 22) сприяє актуалізації серії реальних або уявних подій, посилює їх емоційну напруженість, залучає слухача/читача до цих подій як свідка чи учасника.

4. Стилістична реалізація теперішності дієслівними формами Past і Future Simple

Як уже наголошувалося у попередніх розділах, весь комплекс видо-часових значень виникає і реалізується не у складі часової парадигми, а на синтагматичному рівні, у реченні та складніших синтаксичних утвореннях, у зв'язках і відношеннях форм, які розглядаються, з іншими формами. На синтагматичному рівні видо-часові форми дієслова, як основні носії часових значень та часових відношень, різні з структурно-семантичної точки зору, набувають відмінних не лише граматичних, але і стилістичних характеристик.

Особливість комунікативної лінгвістики якраз і полягає у тому, що у плані опису мови як системи вона виходить за рамки суто номінативного характеру мовних одиниць, їх семантики, формальної та семантичної таксономії і переходить в область вивчення динаміки функціонування мовних структур, тобто співвідношення мовних форм і їх смислового ефекту в мовленнєвому акті [82, с. 28].

Дослідження специфіки функціонування часових форм дієслова у сучасній англійській мові показує, що їх семантика є не тільки дейктичною в буквальному значенні слова, а також прагматично суттєвою. Це виявляється у тому, що адекватне сприйняття чи опис-аналіз змісту речень, які включають певні часові форми дієслова, потребує звернення до особи мовця - центрального поняття прагматики [102, с. 42].

У зв'язку з цим лінгвістична література подає ряд нових понять і термінів, що стосуються семантичного потенціалу граматичних форм теперішнього, минулого та майбутнього часів як засобів реалізації об'єктивної теперішності.

До таких термінів слід насамперед віднести презентний претерит і презентний футурум, які вводить Н.В. Данчєєва. Вона зазначає, що за зумовленого контекстом переносу у сферу теперішнього граматичних форм минулого і майбутнього часів, вони можуть набувати диференційних ознак збігу з моментом мовлення, але зберігають своє власне граматичне значення в якості фонового [47, с. 41].

У даному розділі йдеться про здатність претеритних та футуральних граматичних форм у сфері ситуативно нелокалізованого мовлення художнього дискурсу виражати умовний, уявний час, теперішній (зі своїми відношеннями одночасності, попередності, наступності) для персонажів, у якому вони діють, відчувають, мислять, розмовляють.