Проектування поетичного перекладу як метапоетичного письма
Методологічні вектори в поетичному перекладі - герменевтичні, формальні і семантичні - їх аналіз у світлі прийнятої метафори літературного перекладу: як втілюючи дух оригіналу, активізує свою ауру, пересадка насіння, будівництво пропріоцептивного фантому.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2010 |
| Размер файла | 22,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ПРОЕКТУВАННЯ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ ЯК МЕТАПОЕТИЧНОГО ПИСЬМА
Л.В. Коломієць
«Ніщо так не заважає зосередитись на предметі й не відволікає від основного розвитку думки, як прагнення до бездоганної безпристрасності та всевідання,» - якось розважливо висловився всесвітньо відомий американський поет Езра Паунд, міркуючи про уміння писати і читати [1, 30]. Якщо це міркування Паунда поширити на уміння перекладати, то відразу впадає в око, що за прагненням до бездоганної безпристрасності ховаються формалістські підходи, а за прагненням до всевідання - герменевтико-інтерпретативні.
Спробуймо за допомогою образних уподібнень охарактеризувати різновекторні тенденції у перекладацькій методології (це тенденції, з одного боку, до інтерпретативності, герменевтичності, ре-креативності перекладу, а з іншого - до семантичного та синтаксичного формалізму, експериментального дослідження можливостей поетичної мови першотвору, яке у 1990-х роках одержало визнання як «необуквалізм»). Уявімо їх через різні метафоричні образи-уподібнення, що зустрічаються у перекладознавчих працях останніх років.
Так, метафорична сутність інтерпретативної методології перекладу полягає у передачі «духу» першотвору, який є найдавнішим і найбільш поширеним образом-уподібненням. У найзагальнішому визначенні «дух» - філософське поняття, що означає нематеріальне начало, на відміну від матеріального, природного начала. Ідея вищості «духу» першотвору, що не тотожний його «букві» й важливіший за неї, найкраще ілюструє сутність перекладацької інтерпретації: для інтерпретатора важливі не самі мовні знаки, а їх смислова наповненість, нерідко актуалізована не лише найближчим семантичним оточенням (чи котекстом, за Дж. Кетфордом), а й позатекстовою реальністю (чи контекстом, за Дж. Кетфордом).
Різні перекладацькі підходи до першотвору різняться і трактуванням його «духу»: від більш-менш раціоналістичних (що сповідують інваріантність смислового змісту) до відверто ірраціоналістичних (які пов'язують дух не так з думкою, як з інтенціональністю першотвору, його здатністю втілюватись у новій художній єдності, подібно до того, як насіння здатне давати життя новим рослинам). Ще на початку ХХ ст. дух прямо протиставлявся думці оригіналу, при цім передача духу вважалася важливішою за семантичну точність перекладу. Власне ж інтерпретація як перекладацький метод асоціювалася не з духом, а з думкою першотвору. Й відтак була небажаною.
Сьогочасна перекладацька інтерпретація передусім пов'язується з герменевтичною функцією тексту: здатністю вступати в діалектичні зв'язки з екстра-текстуальним знанням, що привноситься читачем. Широкою метафорою перекладу-інтерпретації виступає переклад як нове втілення духу першотвору: креативної волі його автора та здатності самого тексту вести інтелектуально-емоційну гру з читачем-перекладачем, у процесі якої формуються передумови для створення нового тексту (нової стійкої знакової єдності).
Сутність перекладу-пересотворення осягається через динамічний образ пересаджування насінини. Важливе для розуміння методологічних засад рекреативного, перекладу міркування висловив Леонід Череватенко, вважаючи, що завданням перекладача є «не стільки перекладати, переносити з книги до книги» віршові твори, як «пересаджувати на новий, у цьому конкретному випадку - український грунт, де розпочинається їхнє нове буття» (підкреслення автора - Л.К.)» [2, 711]. Ідею віршового перекладу як пересаджування насінини (transplanting the seed) висуває й одна з провідних перекладознавців С'юзан Баснет [3].
Сутність методології, націленої на дослівний і буквалістичний (граматичний) переклад, вдало асоціюється з психо-фізіологічним механізмом конструювання пропріоцептивного фантому (термін Д. Робінсона для означення перекладу взагалі): не органічної, чи природної, а лише уявної відчуттєвої справжності перекладного тексту, що сприймається як механічний, «чужий» і вимагає від читача певних зусиль, спрямованих на призвичаювання, «звикання» до очуженого тексту, котрий лише при повторному читанні або за умови двомовності цільового читача «оживає» для нього; інакше кажучи, набуває прикмет «пропріоцептивного фантому»: чужорідної, але чуттєво невідчуженої речі. (Пропріоцептивний фантом - це уявний тілесний образ, який накладається свідомістю на неживий об'єкт (протезний засіб) і цим самим нібито «оживлює» його, надає йому відчуття справжності. Текст, не наповнений подібним відчуттєвим досвідом «справжності», теж є мертвою річчю, чужим і чужорідним об'єктом.)
Якщо, йдучи за Д. Робінсоном, прийняти цей образ-порівняння як метафору будь-якого поетичного перекладу, не зважаючи на його методологічні засади, тоді переклад буде «протезним засобом - штучним, механічним пристроєм, створеним для того, щоб замінити текстуальну кінцівку, «втрачену» через неспроможність цільового читача прочитати текст мовою оригіналу» [4, 119]. Однак не всякий переклад можна назвати механічним пристроєм; ця характеристика є вдалою лише для радикального дослівно-буквалістичного перекладу, завдання якого - «відтворити з абсолютною точністю увесь текст, і нічого, крім тексту» [5, 134]. Такий переклад найбільше потребує того, щоб читацький «пропріоцептивний фантом», чи очікування тексту, з'єднався з перекладним текстом: «протезним засобом», котрий не має самостійної художньої вартості, а отже, і «життя». Ідеальним читачем такого перекладу має бути двомовний читач. Лише він зможе сповна оцінити, наскільки точними є текстуальні значення перекладу: перекладу, який, за В. Набоковим, повинен демонструвати «абсолютну точність» у передачі оригінального тексту, котрий вже без сумніву не зможе «ширяти і співати» чужою мовою, «позбавлений свого первинного словесного буття» [5, 135]. Всі його органічні деталі будуть розібрані й змонтовані заново за принципом шахової комбінації, в якій використання фігур суворо обмежене кількісно і якісно); іншими словами, колись «живий» текст має перетворитися на фантом тексту.
Сутність необуквалістичної методології можна засоціювати з динамічним образом нарощування аури першотвору. Аура художнього твору - особливе поле, створюване художнім текстом чи сукупністю текстів (на кшталт біологічних організмів). Це відчуттєва категорія, невіддільна від концепції стереоскопічного читання, висунутої теоретиками необуквалізму (поезія як відчування є центральним поняттям для теорії необуквалізму). Не дивно, що і сам термін «аура» для образного позначення естетичної невичерпності художнього твору запропонувала теоретик необуквалізму Мерілін Гаддіс Роуз.
Хоча твір, маючи здатність виявляти все новий і новий досвід прочитання, все ж таки залишається нескорочуваною цілісністю, яка в мінімальному прояві існує як певний набір слів певної мови, розташованих у певному порядку, поза цим він у будь-який момент свого існування і для будь-якого читача являє собою ще й певну «ауру». «Аура - невимовне враження від твору мистецтва, яке той випромінює, - міркує М. Роуз. - Цю ауру можна відчути, але неможливо емпірично зобразити, хіба що описати її вплив на глядачів, слухачів, читачів і т. п. Про такі знамениті переклади, як «Книга Псалмів» з Біблії версії Короля Джеймса, можна сказати, що вони мають стільки ж аури, як і першотвір, від якого вони походять. Аури можна зіставляти між собою, але вони не бувають однаковими» [6, 85].
Що потужніший твір мистецтва, то складніше описати його ауру, не кажучи вже про те, щоб чітко сформулювати уявлення про неї. Одначе - переконує М. Роуз - її можна перекласти: «Це робиться шляхом копіювання її лексичних і синтаксичних підказів. Не те, що з допомогою перекладу можна було б перенести ауру, тим більше повністю чи назавжди. […] Але переклад, так би мовити, проведе демаркацію межових порогів між власне твором, перекладом та міжпороговим простором, що його перекладач привносить зі своєю працею, виступаючи довіреною особою як автора, так і читача» [6, 5].
Виявляється, що аурою художнього твору є його прихована інтертекстуальність, яку активізує стереоскопічне читання (особливо це стосується літературних шедеврів). Таке розуміння аури підтверджує висновок В. Бенджаміна (який в інших інтерпретаціях прозвучав би ідеалістично) про те, що «всі великі тексти між рядками містять свій потенційний переклад» [7, 82]. Так, переклад як стереоскопічне читання допомагає виявити потенційну, більшою мірою приховану, ніж явну, інтертекстуальність першотвору, котра і створює те неповторне й невимовне враження від нього, яке М. Роуз називає аурою. Щоб переклад не позбувся своєї аури (яка, все ж таки, неодмінно різнитиметься від аури оригіналу), перекладач має зробити крок у «міжпороговий простір»: реалізувати принцип інтертекстуальності не тільки у процесі інтерпретації першоджерела, й у процесі формулювання інтерпретації.
Якщо абстрагуватися від асоціативних уявлень про перекладацьку методологію в царині поезії, то емпіричні дослідження доводять, що поетичний переклад як метапоетичне письмо розвивається у кількох напрямках: за певними перекладацькими проектами. Основні систематизовані нами й розглянуті нижче проекти поетичного перекладу відображають ступінь послідовного заглиблення перекладача у буттєвість мови першотвору. Схематично це просування «углиб» мови можна зобразити так: евристичний проект (актуалізує текстуальні значення оригіналу) > герменевтичний проект (актуалізує контекстуальні смисли оригіналу) > феноменологічний проект (актуалізує інтенціональний зміст оригіналу) > онтологічний проект (актуалізує «внутрішню форму» мови оригіналу).
Евристичний проект.
Вживаючи поняття «евристичний проект» перекладацького письма, ми виходимо з розуміння евристики як певного типу організації процесу продуктивного творчого письма. Для евристичного перекладу, як і - ширше - для евристичного мислення, характерна сукупність механізмів, спрямованих на розв'язання творчих задач перекладу. Це, по-перше, механізми встановлення ситуативних відношень між структурними елементами тексту оригіналу (інтерпретація) та, по-друге, механізми відсікання неперспективних гілок у дереві варіантів (формулювання інтерпретації).
Спираючись на визначення М. Ріфатером евристичного і герменевтичного, чи ретроактивного, читання [8, 5-6], ми визначаємо евристичну перекладацьку інтерпретацію як семіотичне декодування вірша, що слідує за синтагматичним розгортанням тексту від його початку до кінця і полягає у сприйнятті, осягненні й відтворенні значення (одиницями значення можуть бути слова, словосполучення і речення). Герменевтична перекладацька інтерпретація полягає у структурному декодуванні з подальшим перекодуванням вірша, що постає як структура, складники якої виявляються варіантами єдиної структурної матриці, а їх стале відношення до однієї структури становить знбчність (одиницею знбчності є увесь текст).
Отож, переклад як евристична інтерпретація спрямований на розкриття синтагматичних значеннєво-смислових зв'язків словесних знаків у тексті як зафіксованій у часі й просторі знаковій даності.
Евристична перекладацька інтерпретація визначає характер певного типу метапоетичного письма, яке ми, відповідно, називаємо евристичним метапоетичним письмом. Перекладацькі процедури, через які реалізується проект евристичного письма, є процесами лінійного семіотичного декодування тексту першотвору, спрямованого на відтворення значення, причому слово виступає основною одиницею значення. По суті, це процедури дослівного і буквалістичного перекладу, які використовує перекладач зі своєї евристичної позиції.
Герменевтичний проект.
У перекладознавчому аспекті герменевтика розглядає діяльність перекладача як герменевтичної істоти: інтерпретатора тексту вихідною мовою у тексті й через текст цільової мови. Герменевтичне розуміння перекладацької діяльності полягає в тім, що критерії оцінювання праці перекладача не повинні бути абстрактними, як і самі поняття «успішний» чи «неуспішний» переклад, котрі залежать від конкретної читацької відповіді, чи реакції, на той чи інший переклад. У герменевтичному розумінні переклад не може бути «гарним» чи «поганим» за своєю природою. Перекладацька діяльність при цьому розглядається як діалогічна взаємодія перекладача з текстом, який - згідно з основною герменевтичною тезою - є феноменом вираження, одним із життєвих проявів, що характеризується фіксованістю й завершеністю.
Герменевтичний перекладацький проект передбачає актуалізацію суб'єктивного начала, особистості перекладача, котрий повинен заново оживити в собі історичне минуле, що втілилось у художньому творі. За М. Ріфатером, герменевтична перекладацька інтерпретація є наступним після евристичної інтерпретації кроком, полягаючи не стільки у структурному декодуванні тексту першотвору, скільки у його подальшому перекодуванні. При цім текст постає не лінійно, а як цілісна структура, складники якої формують знбчність усього тексту.
Герменевтичній інтерпретації властиве трактування першотвору як органічної єдності словесних знаків, яка не піддається простому перекодуванню (як у дослівному і буквалістичному перекладі), водночас структурна матриця якої не може бути змінена (як у ре-креативному перекладі) і потребує цілісного структурально-семіотичного аналізу з метою створення варіанту вихідної структурної матриці у перекладі. Поетичний переклад як герменевтична інтерпретація є структурно-органічною інтерпретацією і полягає у структурному декодуванні та подальшому перекодуванні вірша, що постає як органічна структура, складники якої виступають варіантами єдиної структурної матриці. Пошуки єдиної структурної матриці передбачають звертання до екстравербального контексту, тому герменевтичну інтерпретацію можна визначити як переклад, зосереджений на способах розуміння (смислах) словесних знаків, актуалізованих суб'єктом інтерпретації за допомогою екстравербального контексту, в якому текст відбувається як певний семіотичний процес.
Феноменологічний проект.
Навряд чи доцільно говорити про якесь системне застосування феноменології як методу для поетичного перекладу. Однак реформація попередньої перекладацької традиції, привнесена перекладацькою творчістю, зокрема, Е. Паунда в американській літературі та М. Лукаша в українській, і особливо - хвиля наслідувань і серйозних наукових дискусій навколо перекладацької спадщини цих подвижників національних культур - все це свідчить про формування нових методологічних орієнтирів у поетичному перекладі, починаючи з 70-х років ХХ ст. І не можна не помітити, що актуалізується сбме феноменологічний аспект процесу перекладу: прагнення звільнити перекладацьку поетичну свідомість від натуралістичних настанов діалектико-органічної інтерпретації, що різко розчленовують об'єкт і суб'єкт інтерпретації.
Пересотворювальний переклад Паундового/Лукашевого типу виявляється феноменологічним за своєю первинною методологічною настановою на пересаджування тематико-смислового зерна першотвору у новий мовно-психологічний ґрунт. З такої феноменологічної настанови виводяться теоретичні передумови для вільної перекладацької творчості.
Під феноменологічним перекладацьким проектом ми передусім розуміємо переклад як спосіб аналізу та ре-креації іманентних структур існування художнього творіння. Ключовим для процесу феноменологічного аналізу є метод редукції. Художній текст редукується до його «апріорних смислів» (інваріантної структури та змісту мовних висловів). Інакше кажучи, щоб втілити проект перекладу-як-пересаджування-насінини, потрібно спершу редукувати «мовну оболонку» оригіналу до предмету, мислимого у свідомості (теми) та його інваріантної смислової структури. Пересадити цю зернину у ґрунт цільової мови означає створити для неї нову «мовну оболонку» в тому сенсі, що вона буде неминуче пов'язана з новими психічними переживаннями - цього разу вже з переживаннями не автора, а переклада. Засадничою передумовою для можливості подібної редукції виступає, хай і невисловлене (невербалізоване), переконання в існуванні єдиного тотального горизонту знання (наявність у носіїв різних мовних свідомостей спільного поля апріорних смислів); інакше операція редукції була б неможливою, а отже - і неможливим виявився б переклад-як-пересаджування-насінини, тобто сама ідея перекладу як пересотворення. Далі у процесі феноменологічної перекладацької творчості за методом редукції слідує метод ідеації - метод безпосереднього вбачання ідентичної сутності мовних висловів, метафоричного прирівнювання (ототожнювання) нетотожних мовних оболонок на основі їх смислового інваріанту. Розумова операція метафоричного прирівнювання різного можлива лише за умови трансцендентальності суб'єкта інтерпретації-перекладача і передбачає трансцендентальність суб'єкта інтерпретації-читача, який має попереднє знання про предмет інтерпретації на основі єдиного тотального горизонту («життєвого світу», за Гуссерлем).
З феноменологічних позицій доцільно оцінювати напрацювання «креативної» школи поетичного перекладу, започаткованої Е. Паундом, який усією своєю оригінальною творчістю, по суті, реалізував феноменологічну настанову на подолання замкнутості окремих суб'єктів, їх роз'єднаності у часі та просторі. Так, сповідуючи органічність і тотальність культури, Е. Паунд, усе ж таки, відверто шукає трансісторичної (відтворюваної) сутнісної ідентичності речей і явищ. У його епічній поемі «Кантос» різні історичні постаті об'єднані спільною траєкторіальною сутністю їхніх вчинків, а сама поема є безпосереднім втіленням феноменологічної ідеї тотальності інтерпретуючого суб'єкта: Паунда-автора, який просто виключає можливість аналізу власного дискурсу з будь-яких інших позицій, окрім тієї, в якій він сам є безсумнівним джерелом суджень. Феноменологічним є прагнення Паунда-поета виявити відтворювані, істотні для свого часу моделі людських вчинків та осягнути понадісторичні, межові характеристики людської свідомості.
Згідно з феноменологічною теорією, при будь-якому дослідженні далекої від нас культури необхідно перш за все реконструювати «горизонт», «життєвий світ» цієї культури, у співвіднесенні з яким ми тільки і можемо зрозуміти смисл окремих її пам'яток. Цей феноменологічний засновок не просто перегукується з наскрізною ідеєю «Кантос» - реконструювати культурну реальність конкретних подієвих звершень, людських «жестів», породжених певним часом і простором, - але й становить її ключову культурологічну мету: дослідити феномени людських вчинків у їх чистому просторово-часовому звершенні.
Феноменологія як метод уяснення смислових полей свідомості, вбачання тих інваріантних характеристик, котрі вможливлюють сприйняття об'єкта й інші форми пізнання, засновується на тлумаченні феномена не як явлення чогось іншого (іншої сутності), а як того, що саме себе віднаходить, як предмета, безпосередньо явленого свідомості. Паундова концепція перекладу як «відкриття-бажаного-іншого» передбачає попереднє впізнавання (іманентне знання) предмета перекладацької інтерпретації - як бажаного іншого, тобто безпосередньо явленого свідомості в обхід філологічних тонкощів текстуального аналізу.
Онтологічний проект.
Інтуїція має важливе значення як у феноменологічному, так і в онтологічному проекті. Одначе в онтологічному проекті мова, а не мовець, є суб'єктом інтерпретації.
Під онтологічним проектом нами розуміється переклад як спосіб інтуїтивного осягнення буття мови. Онтологічний проект закорінений у метафізичну філософію мови: концепцію мови у романтиків та, особливо, у пізніх романтиків, зокрема, у В. Бенджаміна, який прагне звільнити поетичну мову першотвору від приписуваних їй «неістинних» (поверхових) смислів. При цьому буття мови розуміється як трансценденція («чиста мова», за В. Бенджаміном), не тотожна своїм опредмеченим проявам, тобто сущому (тексту).
Онтологічний проект, як і феноменологія, виростає з герменевтики. Онтологічна герменевтика в застосуванні до перекладу розвиває Гайдеґґерівське розуміння мови (передусім - мови поетів, поетичної мови) як виміру людської екзистенції та його розуміння істини як утаєності буття. У загальнометодологічному сенсі перекладацькою онтологією є спосіб пізнання (інтерпретація) художнього оригіналу як інтелектуальне піднесення до істинної сутності (істинно сутнього буття) мови. Будова буття осягається не в статичному спогляданні, а в його історичному і логічному породженні (з мови); онтологічна істина розуміється не як стан, а як процес (через мовотворчість).
В онтологічному проекті мова виявляє свою тотожність з буттям. Це означає, що слова втрачають смислову обмеженість і крізь них прозирає первісна стихійність мови. Слова немовби ростуть углиб, втрачаючи свою семантичну прозорість, згущуються, стають образною матерією, утворюють численні нові словосполуки на основі актуалізації їх позасмислової «надлишковості», словогри.
Мова в онтологічному проекті - ірраціональний першопочаток буття. Вчення про онтологію мови актуалізує розрив між художнім твором як дійсним буттям і художнім твором як абстрактною цариною онтологічних сутностей, автономним шаром мовної реальності, по відношенню до якої пізнання виступає не визначальним, а вторинним началом. Онтологічний переклад можливо визначити як опосередкований аналіз (деконструювання з подальшим реконституюванням) трансцендентальної структури поетичної мови, пошук її онтологічних характеристик.
В онтологічному проекті об'єднуються поетичні переклади, визначальною особливістю яких стала відмова від змістоцентричності на користь мовоцентричності. Він являє собою противагу до феноменологічного проекту, який онтологізує не саму мову, а глибинні структури людського розуміння, спільний «горизонт сподіваного» (термін Г.Р. Яусса). На відміну ж від феноменологічного ре-креативного перекладу, онтологічний необуквалістичний переклад проблематизує активну роль читача у процесі пізнання твору, заглиблюючись у дослідження можливостей поетичної мови.
SUMMARY
The work deals with major methodological vectors in poetic translation (PT) - hermeneutic, re-creative, formal semantic, and neoliteral - analyzing them in the light of accepted metaphors of literary translation: as incarnating the original's spirit, intensifying its aura, transplanting the seed, constructing a proprioceptive phantom. The typology of contemporary PT methods is based on their description within the framework of four projects of meta-poetic writing: heuristic, hermeneutic, phenomenological, and ontological.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Pound E. Literary Essays. Edited with an Introduction by T. S. Eliot. - New York: New Directions Publishing Corporation, 1968.
2. Череватенко Л. «Сподіваюсь, ніхто не скаже, що я не знаю української мови»: Післямова / Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник-довідник. - Київ: Довіра, 2002. - С.711-734.
3. Bassnett S. Transplanting the Seed: Poetry and Translation / Bassnett, Susan and Lefevere, Andre (eds.). Constructing Cultures: Essays on Literary Translation. - Clevelend - Philadelphia - Toronto - Sydney - Johannesburg: Multilingual Matters, 1998. - P.57-75;
4. Robinson D. What is Translation? Centrifugal Theories, Critical Interventions. - Kent and London: The Kent State University Press, 1997
5. Nabokov V. Problems of Translation: Onegin in English / Schulte, Rainer and John Biguenet (eds.). Theories of Translation: An Anthology of Essays from Dryden to Derrida. - Chicago and London: The University of Chicago Press, 1992. - P.127-143.
6. Rose M. G. Translation and Literary Criticism: Translation as Analysis. - Manchester: St. Jerome Publishing, 1997.
7. Benjamin W. The Task of the Translator: An Introduction to the Translation of Baudelaire's Tableaux parisiens / Benjamin, Walter. Illuminations: Essays and Reflections. Edited and with an Introduction by Hannah Arendt. - New York: Schocken Books, 1969/1988. - P.69-82.
8. Riffaterre M. The Poem's Significance / Riffaterre, Michael. Semiotics of Poetry. - Bloomington: Indiana University Press, 1978. - P.1-22.
Подобные документы
Лексико-семантичні особливості перекладу власних назв з англійської на українську мову. Встановлення зв'язку між назвою та змістом, адекватність перекладу власних назв. Способи перекладу власних назв. Найбільш вживані стратегії під час перекладу назв.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 22.11.2014Розгляд антонімічного перекладу як однієї з лексико-граматичних трансформацій. Аналіз мовного антонімічного перекладу формальної негативації, позитивації й анулювання наявних у реченні негативних компонентів. Опис контекстуального антонімічного перекладу.
статья [20,1 K], добавлен 14.08.2017Особливості кінотексту як об’єкту перекладу. Основні проблеми, пов’язані з перекладом кінофільмів українською мовою. Культурна адаптація кінофільмів при перекладі. Аналіз типових помилок перекладу кінофільмів. Складнощі перекладу англомовних фільмів.
курсовая работа [87,8 K], добавлен 21.06.2013Предмети дослідження загальної теорії перекладу. Етапи аналізу художнього перекладу. Сутність і значення заповнення лакуни. Призначення експлікації змісту оригіналу при перекладі. Особливості використання круглих і квадратних дужок. Розділи есе.
контрольная работа [16,3 K], добавлен 17.10.2009Дослідження особливостей усного та письмового перекладів з німецької мови. Аналіз визначення лексичних трансформацій та оцінка їхнього застосування на прикладах перекладу з творів художньої літератури. Співвідношення між мовами оригіналу та перекладу.
реферат [22,0 K], добавлен 11.05.2015Інтонація вірша та його фонетичний склад. Інтонаційно-синтаксична ідентичність оригіналу та його перекладу. Аналіз оригіналу балади "Улялюм" на основі перекладу К. Бальмонта. Синтаксичні конструкції, інтонаційні контури, ритміко-синтаксичні повтори.
статья [18,0 K], добавлен 19.12.2010Німецька реклама та її відтворення у перекладі. Адекватність та еквівалентність перекладу реклами. Способи перекладу німецьких рекламних слоганів. Дослівний переклад реклами, субституція як специфічний засіб перекладу. Парафраза як спосіб перекладу.
курсовая работа [57,7 K], добавлен 21.06.2013Історія художнього перекладу. Основна творча діяльність Михайла Гаспарова. Особливості перекладу розмірами оригіналу і вільним безримовим віршем. Концептуальний підхід до проблем художнього перекладу. Композиція книги "Записки й виписки" Гаспарова.
дипломная работа [98,9 K], добавлен 22.06.2014Аналіз впливу особливостей культури на текст, що перекладається. Визначення значимості компонентного аналізу у перекладі. Стратегії подолання "культурного бар'єру" в перекладі. Визначення цілей форенізаційного та доместикаційного методів перекладу.
статья [43,2 K], добавлен 24.11.2017Основні напрямки вивчення метафори в політичному аспекті та механізм утворення метафори в політичному дискурсі. Особливості перекладу метафори на матеріалах промов президента США Барака Обами. Способи перекладу метафор з англійської мови на українську.
дипломная работа [386,4 K], добавлен 18.06.2014
