Поліфункціональність та поліаспектність графічних знаків

ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ТА ПОЛІАСПЕКТНІСТЬ ГРАФІЧНИХ ЗНАКІВ (ГФ)

Т.О. Анохіна

У руслі сучасної антрополінгвістики актуальним є осмислення проблеми спілкування, кореляції логічного та афективного, вербального та авербального, експліцитного та імпліцитного. Аналіз семіотичних знаків в спектрі їх поліаспектності та поліфункціональності є значущим для ідентифікації категорії мовчання та засобів її екстеріоризації у писемному дискурсі, що являє собою об'єкт дослідження.

Графічні знаки (ГЗ) своєю появою зобов'язані письму. Пор. лат. graph - "write". ГЗ мають поверхнєву та глибинну структури. Як одиниці виключно писемного дискурсу ГЗ семантизують ситуації усного мовлення, допомагають адресатові осмислити полікодову інформацію, що подається в текстах за допомогою вербальних та невербальних знаків. Семіотичному ГЗ притаманна універсальна для усіх знаків тріада - зовнішня форма, експлікаційна сила (функція, призначення), кореляція з денотатами. Різномаїтя останніх об'єктивує поліаспектність ГЗ [1]. Серед ГЗ особливе місце посідають пунктуаційні знаки (лат. punctus "крапка"). Позаалфавітні знаки пунктуації співвідносяться з графікою та орфографією, і з засобами писемної мови. Кожна мова має свою норму кодифікації.

ГЗ розпочинали свою "активність" як синтаксичні маркери позначення границь слів та речень. Їх корпус та функціонування змінюються під впливом екстралінгвальних та лінгвальних факторів. Позиції ГЗ залежать від характеру членування. У середині речення вживається кома, крапка з комою, тире, дві крапки, три крапки. Парні ГЗ (кома, тире, лапки, дужки) співвідносяться із різними блоками. У кінці речення вживається крапка, знак оклику/ питання. Особливості ГЗ вивчаються у різних студіях [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 1]. Членування тексту актуалізується за допомогою пропусків (рос. пробелы) та ГЗ. Графічні уточнення потребуються при позначенні прямої мови, переліку, цитування. Розділові знаки позначені поліаспектністю та поліфункціональністю. Як і вербальні знаки, ГЗ можуть запозичуватися з інших семіотичних систем. У 19 ст., наприклад, англійські ГЗ проникають у східні мови [15]. Поява нових жанрів, книгодрукування, стандартизація значно розширюють арсенал ГЗ, модифікують їх спеціалізацію. У 15 ст. для латиномовної писемності канонізується набір ГЗ та їх стандарти. М.В.Ломоносов розробляє засади пунктуації в російській мові [16, 12,10, 17].

Функції пунктуації з часом розширюються у лінгвістиці. Зростає інтерес до осмислення нестандартного вживання ГЗ, їх семантичного навантаження, прагматично-комунікативної орієнтації. Семантичне навантаження пунктуації об'єктивується ситуацією та психологічним станом мовця. В усному спілкуванні хеджинг, мовчання обумовлюються станом інтерлокутора, його роздумом, пошуком слів, хвилюванням, нервовим стресом, здивуванням тощо.

Вторинна функція позаалфавітних ГЗ зобов'язана дієвості психологічних аспектів. Смислова значимість розділових знаків є очевидною в наступних реченнях:

Рос. Казнить, / нельзя помиловать!

Казнить нальзя, / помиловать.!

Ходить долго / не мог

Ходить / долго не мог.

Невеликий за обсягом корпус ГЗ позначений потенційною адаптивною силою, що появляється у феномені їх поліфункціональності, наявності синтакичних та семантичних функцій, які реалізуються як порізно, так і сумісно. Для ГЗ базова функція полягає в членуванні синтагм. Семантична функція ГЗ об'єктивується емоційним станом комунікантів. Вторинна функція ГЗ експлікується у текстах за допомогою лексичних релевантних до ситуації засобів. Таким чином, мовчання кодується на письмі графічними (невербальними) та вербальними знаками. Науковці вказують на стилістичне навантаження замовчування. Бєлова А.Д. виокремлює сіленціальні знаки комунікації. Комунікативна діяльність суб'єкта триєдина в інтеграції вербального, невербального та екстралінгвістичного [1:5]. Вплив на адресата здійснюється в основному вербальними засобами. Комунікативне поєднання вербальних і невербальних знаків є вельми благодатним, бо їх інтеграція сприяє осмисленню як ситуації, так і природи знаків спілкування. У сучасній лінгвістиці значна увага фокусується на лексичних маркерах емотивності, на інтеграції інтелектуальної, афективної (емоціональної) функцій мислення їх матеріалізації у мові [1:52].

Вічні універсальні мотиви емоцій лежать в основі когнітивної концептуалізації, наприклад, щастя, здивування, страху, гніву, страждання, презирства, інтересу, огидності тощо [18:22]. Невербальні засоби їх позначення є прагматично релевантним [19:59]. В афективному стані людина затрудняється підібрати слова, вербально виразити свої думки. У цих ситуаціях людина від абстрактної аргументації переходить до конкретної, до вживання примітивів та невербальних засобів спілкування. Раціональне аргументація є атрибутом абстрактного мислення; емоційна аргументація корелює з відсутністю логічних постулатів, з хаотичним мисленням. Комунікант у стані афекту зосереджується на пошуці слів, невербальні знаки при цьому оживають, заповнюють нішу у писемному тексті. Емоційність матеріалізується імперативами, інвективами, зоовокативами. Але найсильніший емоційний стан супроводжується мовчанням [20 : 10]. Пор.: I have one principle - Me. Me and Jane and the child… She stopped breathing heavily, momentarily exhausted [1 : 62]. Маркерами емоційного стану виступають у цьому реченні лексичні та графічні засоби: me (повтор), stopped breathing heavily, momentarity exhausted (вербальне позначення ситуації) та ГЗ - тире, три крапки (ГЗ). Тире вживається для уточнення, конкретизації тези. Три крапки як невербальні маркери мовчання семантизуються постпозитивними лексичними засобами. Вербалізатори мовчання інтегрують з графічними засобами його позначення. Вербальні та невербальні знаки інтегрують для усунення семантичної лакуни сіленціального знаку. Конфліктна ситуація має вихід у мовчанні, яке закриває спілкування, імплікує незгоду, обриває речення. Пор.: He pursed his lip and said nothing; the answer was all too clear. Pursed lips - мімічна універсалія, яка позначає аксіологічну негативну оцінку. Мовленнєвий акт мовчання тут виступає як дисонанс, обривання комунікації. Позначення мовчання має сукцесивний вектор: said nothing ГЗ (;) he answer was all to clear.

Невербальна поведінка людини вказує на її психологічний стан, а мовчання як сіленціальний знак є стратегічним компонентом поведінки [1 :81]. Відомо, що в усному спілкуванні прерогатива належить інтонації [21, 22, 23, 24]. На письмі велике комунікативно-прагматичне навантаження має параграфеміка з її компонентами - графічна сегментація тексту, шрифтові та кольорові набори, іконічні засоби. Параграфеміка може порушувати у письмових текстах стандарти, відхилятися від норми. Лінгвовізуальні та іконічні елементи [25 : 37] реалізують естетичну, символічну та емотивну функції. Графічні знаки у своїй вторинній функції позначають емоції, збільшують персуазивність семіотики [26 : 63], фокусують увагу комунікантів на семантизації окремих блоків, корелюють зі знаками різних рівнів.

Курсив, наприклад, обіймає морфемний, лексико-граматичний та текстовий рівні мови [1 : 115-135]. Співвідношення вербальних та невербальних знаків представлено по-різному у мовних соціумах та жанрах [27 : 81]. Невербальні знаки - це супутні елементи вербального спілкування; ефективні засоби переконання в екстремальних ситуаціях [28, 29, 30, 31, 32].

Синтаксична функція ГЗ (роздільне позначення) слів історично була первинною. Роздільне написання позначалося пропусками та графічним знаками (кома, крапка і т.д.). З плином часу невербальні знаки (як і вербальні семантично модифікувалися. Розділові знаки поступово аугментували свої функції, стали поліфункціональними. Нестандартне вживання їх призвело до виникнення експресивних (графічних) засобів. Стабільними стають процеси капіталізації літер, нестандартна актуалізація курсиву [1:115-134], лапок, крапок тощо. Вживання трьох крапок (рос. многоточие) може вказувати на обривання тексту, скорочення його з огляду на економію зусиль/ засобів стосовно подальшої пролонгації. Традиційною для ГЗ є синтаксична функція роздільного позначення сегментів речення. Імпліцитність як універсальна категорія реалізується не тільки у мовчанні, але також і в замовчуванні фактів, артефактів, явищ, подій тощо. Маркерами замовчування є вербальні одиниці типу англ. and the like, лат. etc., укр. тощо, рос. и т.д. и т.п. Ці слова вживаються у постпозиції до списку одиниць переліку. У препозиції у зазначеній ситуації вживаються рос. типа, укр. типу. Проблема stone wall в англійській мові імплікує ланцюг лексичних одиниць зі структурою N₁ + N₂. Перелік потенційних словосполучень цього зразку є абсурдним. Словосполучення цього типу у повній представленості імплікуються, замовчуються, ховаються у лінгвістичній компетенції мовців. Латентність (скритність) спрацьовує і в ілюстративній емпірії з позначками: укр. Пор., напр; рос. Ср., напр; англ. Cf., e.g., for ex. Eкономна репрезентація фактів є очевидною в імпліцитному замовчуванні та лексичному нагадуванні про нерозгорнутий список номінацій.

Система графічних знаків на позначення замовчування є відкритою. Вони, як і вербальні знаки, співвідносяться з діючими моделями творення. Замовчування має характер посилання на соціальний досвід, на прецедент, на традиційне бачення референтів. Мовчання у спілкуванні породжується різними причинами - небажанням розкрити секрет, назвати особу, зобразити хід думок, підказати можливі варіанти вирішення проблем. На письмі таке мовчання позначається в основному трьома крапками, які вказують на емоційно-психологічний стан комуніканта та актуалізацію вторинної, похідної функції ГЗ.

Комплексний підхід графічних знаків, їх семантичної детермінації об'єктивується характером дискурсу, його учасників та ситуативних референтів [33, 34, 35, 7].

У сучасній лінгвістиці намітилась тенденція осмислювати комунікацію у площині інтегральної тріади вербальності, паралінгвістики та невебальності за принципом: I said, what I said, How I moved when I said [36 :41]. Авербальні знаки параграфеміки залежать від дискурсу. Співвідношення невербального та вербального по-різному предсавлені в політичному, юридичному та рекламному дискурсах [1 : 11-134]. У науковому дискурсі реалізується в основному синтаксична функція зазначених знаків [37].

Полікодовність реклами є ефективною візуальною формою впливу на різні сегменти аудиторії. В англійській рекламі перевага надається психоглосам, номінаціям почуттів зору та дотику, стійкість котрих слугує персуазивній функції реклами [1 : 215-216]. В односторонньому акті спілкування з читачами особливу значимість набувають (поряд з колористикою, пікторальним зображенням, шрифтом) параграфемічні знаки позначення об'єктів реклами.

Мовчання проявляється у недистантному спілкуванні ("віч на віч") з інтерлокутором. У рекламах перевага надається полікодовості, у діалогах - ситуативній орієнтації. Благодатними у діалогічному дискурсі є обмежені границі топікових бесід, відсутність семантичної розмитості, спільність когнітивних фреймів. У діалогічному мовленні семантична функція ГЗ є пріоритетною. Спонтанна аргументація у цих умовах позначена наявністю фіміліарності, плинності та слів-примітивів. Невербальні засоби у діалогах реалізують декілька функцій і серед них - персуазивну [1:131].

Мовчання у діалогічному дискурсі семантизується за допомогою ситуації, що є універсальним для вербальних та невербальних знаків. Пор. полісемія слів знімається вербальним контекстом, а характер мовчання детермінується конкретною ситуацією, в центрі якої знаходиться homo sapiens. Термін шукає своєї експлікації в умовах терміносистеми (вербальні знаки), а мовчання позбавляється латентності у конситуації. Для ГЗ мовчання, як і для усіх семіотичних знаків, благодатним є лексичне оточення.

Спонтанність діалогу, його непідготовленість, непередбаченість обумовлено психологічними аспектами, які породжують емотивний компонент - стабільний для вербальних та невербальних знаків зазначеного дискурсу [38, 39, 40,41]. Мовчання на письмі традиційно позначається трьома крапками або тире. Експлікація семантичного навантаження цих ГЗ, їх функція осмислюється комплексним аналізом лексичних та графічних позначень в умовах мікро та макроситуацій. Для мовчання вербальне оточення є "озоном", повітрям для подиху спілкування. Пор. іронічне висловлювання "Тихо сам с собою я веду беседу" .

Мовчання як антипод вербальної комунікації має семантичну структуру [42 : 60]. Це - неактуалізований мовленнєвий акт. Мовчання позначено трьома імплікатурами - комунікативної, конвенціональної та стандартної [30:117]. Границі мовчання розмиті. Воно створює комунікативну афективність, пов'язану з негативною відповіддю, виходом з конфліктної ситуації Пор.: He pursed his lips and said nothing [1 : 246]) виконання іншої дії What indeed? de Feo lit another cigarette [1 : 282]).

В хвилини депресії, роздуму, емоційної кризи людина опускається до узагальнень, генералізації, вживає у своєму мовленні семантичні примітиви, використовує сіленціальні знаки. Спектр мовчання екстрополюється на ввічливість, етикет, небажання вести бесіду. На питання Чому мовчиш? можна одержати різні відповіді. Пор.:

Не хочу говорити

Не знаю, що сказати,

Чому мовчиш? Хочу й мовчу

Слухаю

Не погоджуюсь Погоджуюсь

Кожний дискурс позначений специфічною інтеграцією вербальних та невербальних засобів спілкування. Вибір засобів детермінується співвідношенням раціональних та емоціональних аспектів у конкретному дискурсі, його учасниками та об'єктами інтерлокуції. Умовчання притаманне ектримальним ситуаціям, в яких логічні постулати дистантуються під впливом емоційних чинників, а спілкування обумовлюється традиціями етнічного соціуму.

Адгерентні категорії мовчання - замовчування, пауза, еліпс, імплікація, риторичні питання, семантично-структурні лакуни очікують свого подальшого осмислення в руслі їх поліаспектності та поліфункціональності як феномен людського спілкування.

summary

The article in question deals with the non-verbal signs of communication. Special attention is focused on the universal category of silence, the ways it's marked in the written language. Punctuation signs are dealt with in terms of their polifunctionality and poliaspectedness.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. - Киев: Киевский национальный университет им. Тараса Шевченкo, 2003.

2. Куртенэ И.А. Знаки препинания// Избранные труды по общему языкознанию. - Т.2. - М., 1963.

3. Иванова В.Ф. История и принципы русской пунктуации. - М., 1962.

4. Истрин В.А. Возникновение и развитие письма. - М., 1965.

5. Пешковский А.Б., Шварцкопф Б.С. Опыт описания пунктуации как функциональной системы// Кн.: Современная русская пунктуация. - М., 1979.

6. Барулина Н.Н. роль знаков препинания при актуализации высказывания. - РЯШ, № 3. - 1983.

7. Шварцкопф Б.С. Современная русская пунктуация: Система и ее функционирование. - М., 1988.

8. Skelton R. Modern English punctuation, 2-ed. - L., 1949.

9. Щерба Л.В. Пунктуация // Литературная энциклопедия, Т.9. - М., 1935.

10. Шапиро А.Б. Основы русской пунктуации. - М., 1955.

11. Реформаторский А.Ф. О перекодировании и трансформации коммуникативных систем // Исследование по структурной типологии. - М., 1963.

12. Грот Я.К Русское правописание. - СПб, 1885, 22 изд. - М., 1916.

13. Классовский В.И. Знаки препинания в пяти важнейших языка. - СПб, 1869.

14. Крючков Г.Г., Юрмоленко Л.Ю. Символізм піктографічних та ідеографічних написань. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченко, 2001 - с. 104-103.

15. Лингвистический энциклопедический словарь // Под ред. В.Н. Ярцева - М.: Сов.энциклопедия, 1990.

16. Ломоносов М.В. Труды по филологии 1739-1758. Полное собр.соч., М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952.

17. Розенталь Д.Э. Справочник по пунктуации. Для работников печати. - М., 1984.

18. Мэй, Ролло. Искусство психологического консультирования. - М.: Независимая фирма "Класс", 1994.

19. Арутюнова Н.Д. О стыде и стуже // Вoпpосы языкознания. - 1997.- № 2.

20. Жельвие В.И. Эмотивный аспект речи. -Ярославль, 1990.

21. Зиндер Л.Р. Общая фонетика. - М., 1979.

22. Николаев Т.М. Интонация сложного предложения в славянских языках. - М., 1969.

23. Цеплитис Л.К. Анализ речевой интонации. - Рига, 1970.

24. Калита А.А. Фонетичні засоби актуалізації смислу англійського емоційного висловлювання // Монографія. - Київ: Вид. Центр КДЛУ, 2001.

25. Mautтer, Gerlinde Hardt. A Case in Pint. On the Interplay of Verbal and Non Verbal Messages in Packaging Discourse // Rhetoric and Stylistics Today. An International Anthology. - Peter Lang, 1994.

26. Jasinski, James. An Exploration of Form and Force in Rhetoric and Argumentation // Argumentation Theory and the Rhetoric of Assent. - The University of the Alabama Press, 1990.

27. Манакин В.Н. Языковые картины мира в перспективах контрастивной лингвистики // Язык и культура. II Международная конференция. - Киев, 1993.

28. Лабунская В.А. Невербальное поведение. - Ростов, 1986.

29. Горелов Н.Н. Невербальное поведение. - М., 1980.

30. Арутюнова Н.Д. Молчание: контексты употребления // Логический анализ языка. Язык речевых действий. - М., 1994.

31. Argyle M. Nonverbal Communication in Human Social Interaction // Non-verbal communication. - Cambridge, 1972.

32. Streek, Jurden Knapp. Mark & The Interaction of Visual and Verbal Features in Human Communication // Advances in Non-Verbal Communication. - Amsterdam, 1982.

33. Белова А.Д. Поняття "стиль", "жанр", "дискурс", "текст" у сучасній лінгвістиці // Вісник. Київський університет ім.Тараса Шевченка. Іноземне філологія. № 3. - 2002

34. Валгина Н.Г. Уточнение понятия авторской пунктуации // Филологические науки. № 1. - 1995.

35. Блинушова Г.Е. Взаимодействие вербальных и невербальных факторов при реализации побуждения в современном немецком языке: Авореф. дис…. канд. филол.наук. - М., 1994.

36. Poyatos, Fernando. The Audible-Visual Approach to Speech as Basic to Non Verbal Communication Research // Advances in Non Verbal Communication. - Amsterdam, 1992.

37. Ільченко О.М. Етикет англомовного наукового дискурсу. - К, 2002.

38. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. - М., 1990.

39. Шабес В.Я. События и текст. - М., 1989.

40. Сахарный Л.В. Введения в психолингвистику. - М., 1989.

41. Крестинский С.В. Коммуникативно-прагматическая структура акта молчания // Коммуникативно-функциональный аспект языковых единиц. - Тверь, 1993.

42. Крестинский С.В. Интерпретация актов молчания в дискурсе / Язык, дискурс, личность. - Тверь, 1990.