Займенникові дієслова як субститути дієслова etre в конструкціях аналітичного пасиву та їх українські відповідники

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Займенникові дієслова як субститути дієслова etre в конструкціях аналітичного пасиву та їх українські відповідники

Л.Р. Коккіна

Основним способом вираження думки про те, що суб'єкт підлягає дії, а не є її виконавцем, тобто являє собою пасивного учасника процесу, який відтворюється у висловлюванні, у французькій мові є конструкція аналітичного пасиву кtre+participe passй (дієслово бути+дієприкметник минулого часу). Поряд із нею у мовній системі наявні й інші можливості виразу мовцем співвідношення між темою та ремою даної ситуації, такі, як зворотна форма дієслова як пасив, віддієслівні прикметники, зворотно-каузативні конструкції, конструкції типу кtre+а+інфінітив, кtre+en+віддієслівний іменник (Ілія 1970:78-83), (Brunot 1965:366-367), (Sauvageot 1962:130-137). Існування усіх цих додаткових варіантів, які не завжди одностайно сприймаються лінгвістами (Tesniиre 1959:243-245), (Damourette et Pichon 1926:66) як повноцінні носії пасиву й мають відтінок штучності, свідчить не лише про недостатність одного мовного засобу для виразу семантичної категорії, але й про те, що аналітичний пасив, який подано у мові у вигляді конструкції з двох елементів, первинні функції яких не пов'язані з виразом пасиву, теж не може займати позицію спеціальної мовної одиниці, призначеної для окремої категорії. Насамперед це підтверджується тим, що між дієсловом кtre та дієприкметником минулого часу не існує нерозривного зв'язку. Обидва елементи можуть підлягати семантичним трансформаціям незалежно один від одного, й при цьому не порушувати синтаксичної структури та зовнішньої єдності висловлювання.

Безперечно, коли йдеться про семантичну категорію та рівень взаємозалежності її компонентів, завжди існують різноманітні, а у більшості випадків протилежні думки з цього приводу (Храковский 1981:240), (Корди 1974:289), (Кравченко 1992:99-111), (Гамяніна 2000:56). Так, російський мовознавець В.Г. Гак вважає, що конструкція кtre+participe passй позбавлена права бути спеціальним засобом виразу пасиву через такі фактори, як її багатозначність, лексичні та синтаксичні обмеження її утворення, відсутність внутрішньої морфологічної та семантичної єдності. Однак якщо семантична багатозначність може бути розглянута крізь призму поліфункціональності дієслівних форм, то недостатність морфологічної єдності вважається В.Г. Гаком за більш суттєвий аргумент, що перешкоджає визнанню кtre+participe passй основним засобом виразу пасиву (Гак 2000:369-372). Позиція дослідників граматичних категорій французького дієслова Н.М. Васильєвої та Л.П. Піцкової полягає у тому, що неможливість мати морфологічну опозицію з активом заперечує конструкції, що вивчається, мати статус граматичного засобу для вираження пасиву. Еtre+participe passй трактується як синтаксична конструкція, що має однією з функцій позначення пасиву (Васильєва, Піцкова 1972:78-89). А. Соважо вважає, що конструкція, яка називається “пасивною”, є лише окремим випадком більш загальної конструкції дієслова кtre та атрибутивного прикметника, який узгоджено з підметом у роді та числі (Sauvageot 1962:130). Л. Тен'єр робить зауваження з приводу відсутності у французькій мові чіткої різниці між поняттями пасиву та номінальною формою дієслова (Tesniиre 1959:243-245). Багато уваги вивченню цього питання було приділено Ф. Брюно, за висновками якого належність конструкції до пасивного стану може бути підтверджено наявністю додатка агенса, інструмента, часу, засобу виконання дії (Brunot 1936:366). Чіткого визначення мовного статусу конструкції не надається, але робиться доречне зауваження стосовно великої кількості зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на функціонування аналітичного пасиву у дослідженні Л.І. Ілії (Ілія 1970:79).

Отже, на думку більшості лінгвістів, конструкція кtre+participe passй може бути визнана засобом вираження пасиву у разі відповідності дієслова, прийменника та додатка, який він вводить, чітким морфосинтаксичним та семантичним вимогам. Однак мова не є сталим явищем. Той факт, що дієслово кtre може мати субститути, тобто замінюватися іншими словами, що мають ідентичну синтаксичну функцію, а саме дієсловами-зв'язками, для багатьох лінгвістів є прямим підтвердженням того, що так звана конструкція аналітичного пасиву подібна до іменникового присудка. Ж. Може (Mauger 1968:288), Л.І. Ілія (Ілія 1970:80) називають кtre дієсловом-зв'язкою й ставлять в один ряд з іншими атрибутивними дієсловами, такими, як rester, demeurer, sembler, paraitre, passer pour, не виділяючи, таким чином, його особливої ролі у формуванні пасиву. Цієї ж думки дотримується й В.Г. Гак (Гак 2000:369-370), додаючи, що, в принципі, аналітична форма припускає такі заміни компонента, враховуючи її флективність. Як приклад він наводить La vedette est (se trouve, se voit) entourйe de ses amateurs - саме займенникову форму дієслова. Автори даного дослідження схильні розглядати субститутну конструкцію як пасив, аргументуючи свою позицію, по-перше, тим, що пасив є семантичною, а не суто морфологічною категорією, що дає йому можливість оперувати різноманітними засобами у реалізації своєї когнітивної функції, по-друге, тим, що займенникова форма має сама по собі однією зі своїх функцій вираження пасивного значення, й, по-третє, пасивний характер дієприкметника минулого часу, що виходить з його семантики. Цей аргумент може бути підтверджено численними випадками еліпсиса, коли втрачається кtre й пасивне значення сконцентроване у participe passй (Гак 2000:370). До того ж, ототожнюючи дієприкметник минулого часу з прикметником, у разі віднесення аналітичного пасиву до різновиду іменникового присудка слід не забувати про те, що прикметник характеризує ознаку суб'єкта як вже існуючу, незалежну від події, що відбувається, а дієприкметник вказує на результат, що був отриманий внаслідок дії над суб'єктом (Кравченко 1992:103).

Метою даної роботи є ілюстрація функціонування цього типу субститутів у сучасній французькій мові та особливостей їх перекладу українською мовою на матеріалі сучасної французької прози та українських відповідників. Результати дослідження особливостей субститутів пасиву буде віднесено до висновків попереднього характеру, які буде використано при відтворенні цілісної картини функціонування семантичної категорії пасивності на рівні перекладу іншою мовою.

У досліджених творах французьких авторів XX сторіччя було вилучено 5 типів субститутів дієслова кtre в конструкції аналітичного пасиву. Це займенникові дієслова se sentir, se trouver, se croire, se voir, s'кtre. Найбільш численними є випадки вживання se sentir як дієслова, що найближче за семантикою до кtre. Всі ці дієслова за класифікацією атрибутивних дієслів (Ілія 1970:92-94) позначають стан суб'єкта або виявлення реальної чи вдаваної ознаки. У даному випадку їх можна було б класифікувати як “дієслова, що позначають підлеглість суб'єкта дії”. Те, що більшість конструкцій з субститутами є двочленними, можливо, ще раз підтверджує припущення лінгвістів про їх атрибутивну природу. Однак у цьому випадку слід зауважити на те, що у французькій мові двочленні конструкції аналітичного пасиву взагалі домінують над тричленними, виходячи з основної мети пасиву - насамперед привернути увагу до дії, що виконується по відношенню до суб'єкта, а не до її виконавця. Потребує особливої уваги також те, що пасив із дієсловами se trouver, se croire, se voir, s'кtre вживається у 3-й особі й у цих випадках йдеться про більш чи менш реальних виконавців дії, спрямованої на суб'єкт, а з дієсловом se sentir - здебільш у 1-й особі однини, коли мовцю необхідно висловити внутрішні почуття, поява яких, однак, спровокована ззовні. Доречно зазначити й те, що більшість одиниць дослідженого фактичного матеріалу вжито у Imparfait. Лише деякі приклади описують дію, яка відбувається у Passй Simple, Passй Composй та Prйsent. Тобто, на перший погляд, це ще раз підтверджує, що конструкції, що вивчаються, призначені для опису стану, а не дії, яку було виконано над суб'єктом. Але автори даного дослідження вважають за слушне посилатися на В.Г. Гака (Гак 2000:369-372), за твердженням якого у визначенні факту наявності пасиву велику роль відіграє контекст або ситуація. Нарівні з цим семантика дієслова теж є вирішальним фактором.

Французький аналітичний пасив із займенниковим дієсловом як субститутом не має морфологічного відповідника в українській мові. Таким чином, переклад відповідної конструкції потребує знаходження трансформаційних засобів відтворення комунікативної інтенції мовця. Цінність перекладу, іншими словами - його прагматичний аспект, досягається завдяки використанню перекладацьких трансформацій не тільки граматичного характеру, але й синтаксичного, бо в українській мові, на відміну від французької, більш вільний порядок розміщення членів речення дозволяє не змінювати комунікативної перспективи висловлювання при зміні активу на пасив (Гак 1965:167). Семантичні перетворення також відіграють важливу роль при передачі французьких субститутних конструкцій аналітичного пасиву українською мовою, зважаючи на їх не досить чітко визначену позицію у мові оригіналу.

Більшість конструкцій, що вивчаються, було перекладено активними реченнями, в яких французький пасивний суб'єкт зберігає місце підмета, можливо, через найбільшу подібність до атрибутивних конструкцій: Je me sentais complиtement vidйe (Sagan 1954:56) - Я відчула якусь страшну порожнечу (Саган 1989:270); неозначено-особовими активними реченнями: Le garзon eut souhaitй se voir entourй de moins d'attention (Cйline 1952:125) - Хлопець волів би, щоб про нього піклувалися трохи менше (Cйline 2000:292); активними реченнями, де агенс займає позицію підмета: Sa marche ne se trouvait pas ralentie ni par la pesanteur de l'air ni par la fatigue de cette chaleur lourde (Lainй 1974:47) - Ні важка хода, ні задушлива спека не сповільнювали його кроків (Лене 1985:158); активними реченнями з присудком - займенниковим дієсловом: On se trouvait projetйs avec violence les uns contre les autres (Lainй 1974:73) - Всі валилися один на одного (Лене 1985:174). Численними є випадки лексичних трансформацій, коли денотативна інформація, що була у французькому дієприкметнику, в українському реченні відображається у віддієслівному іменнику: Je me croyais renvoyй du collиge (Radiguet 1994:32) - Моє припущення про виключення мене з ліцею (Радиге 1998:54). Не можна залишити без уваги той факт, що в українських відповідниках з агенсом тексту-оригиналу у ролі підмета перекладач намагається відтворити конотативну інтенцію мовця за допомогою порядку слів - об'єкт перебуває у препозиції по відношенню до присудка, а суб'єкт, відповідно, у постпозиції: Elle se sentait gagnйe d'une colиre froide (Sagan 2000:89) - Її охопила холодна лють(Саган 1989:79). Донесенню інформації оригіналу до мовця сприяє також використання прийому поширення, при якому вводяться нові лексичні елементи, що експлікують те, що в оригіналі було висловлено граматично: Je me sentis dйchirйe (Sagan 1954:1226) - Мені аж серце стало краятись від болю (Саган 1989:306).

Як попередній висновок, може бути стверджено, що, враховуючи факт відсутності в українській мові прямого морфологічного відповідника французької субститованої конструкції аналітичного пасиву з займенниковим дієсловом-зв'язкою, для реалізації комунікативної інтенції мовця в українській мові було використано синтаксичні, граматичні та лексичні перекладацькі трансформації з метою відтворення не лише прагматичного аспекту, а й того конотативного наміру, який мав автор, коли вибирав для вислову семантично-трансформовану форму пасиву у мові оригіналу. У більшості випадків як українські відповідники виступали: активні конструкції та неозначено-особові речення, де тематичність та рематичність об'єкта легко відтворюється завдяки вільному порядку слів. Випадки лексико-семантичного перефразування також свідчать про складність адекватної передачі у мові перекладу конструкції, що не є типовою для мови-оригіналу. На думку автора, зроблені висновки можуть бути використані для подальшого, більш детального вивчення семантичної категорії пасиву.

СПИСОК ЛітературИ

Васильева Н.М., Пицкова Л.П. Грамматические категории французского глагола.- М.: Моск. обл. пед. ин-т им. Н.К. Крупской, 1972.- 108 с.

Гак В.Г. Теоритическая грамматика французского языка. - М.: Добросвет, 2000. - 832 с.

Гак В.Г., Ройзенблит Е. Б. Очерки по сопоставительному изучению французского и русского языков.- М.: Высшая школа, 1965. - 378с.

Илия Л.И. Очерки по грамматике современного французского языка.- М.: Высшая школа, 1970.- 175 с.

Гамяніна І.М. Особливості функціонування та перекладу пасивних конструкцій (на матеріалі іспанської та української мов) // Вісник КНУ “Іноземна філологія”. - К.: КНУ ім.Т.Шевченка, 2000. - С. 53-56.

Кравченко А.В. О когнитивной неэквивалентности активных и пассивных конструкций (к проблеме категории залога) // Филологические науки.- М.: Высшая школа, 1992. - №1. - С.99-111.

Корди Е.Е. Пассивные конструкции во французском языке // Типология пассивных конструкций. Диатезы и залоги. - Л.: Наука, 1974. - С.289 - 314.

Храковский В.С. Залоговые конструкции в разноструктурных языках.- Л.: Наука, 1981.- 356 c.

Brunot F. La pensйe et la langue. Paris: Masson, 1936. - 982 p.

Damourette J. et Pichon E. Des Mots а la Pensйe. Essai de grammaire de la langue franзaise. - P.: Hachette.- T.IV.- 1926.

Mauger G. Grammaire pratique du franзais d'aujourd'hui. - Paris: Hachette,1968. - 417 p.

Sauvageot A. Franзais йcrit - franзais parlй. P.: Hachette, 1962. - 249 с.

Tesniиre L. Elйments de syntaxe structurale. P.: Masson, 1959.

Wagner R. L., Pinchon J. Grammaire du franзais classique et moderne. - Paris:Hachette, 1962. - 524 p.