Категорія приблизності як мовна універсалія: досягнення і перспективи дослідження

Категорія приблизності як мовна універсалія: досягнення і перспективи дослідження

Автор:

Г.Г. Морєва

Понятійна категорія приблизності (апроксимації) посідає важливе місце в семантичному просторі мов. Природно, вивчення її репрезентантів - апроксиматорів (АП) не може не цікавити лінгвістів різних шкіл і напрямів.

Подібний інтерес зумовлений тим, що «дійсність оточує людину нескінченною різноманітністю предметів, ознак, відносин. Всі об'єкти знаходяться в постійному русі, зміні, для них не характерні чіткі межі» [9, 29].

Як показує досвід попередніх поколінь, наші знання неповні в будь-якій галузі, і цей факт неодноразово ставав об'єктом логіко-філософських міркувань. Наукова теорія порівнюється з будівлею, яку доводиться перебудовувати від верху до низу, надбудовуючи кожен новий поверх [2, 204].

Про неповноту наших знань замислювалися вже вчені старовини, зокрема, мегаріки і елеати. До речі, саме стародавні греки стали родоначальниками ідеї «розмитості», яка через тисячоліття з'явилася перед ученими як проблема приблизності.

Необхідність приблизного іменування привела до того, що «мовні колективи накопичили цілий арсенал засобів, що дозволяють здійснювати однозначну комунікацію» [12, 64].

У різних мовах світу існує велика кількість різноманітних засобів вираження поняття приблизності.

Так, лексеми із значенням приблизності знаходимо в латинській (fere, circum, circa, circiter), англійській (nearly, almost, about), французькій (environ, presque, a peu pres), російській (почти, около, приблизительно, примерно), українській (майже, приблизно, коло, біля, ледве не, трохи не), новогрецькій (?ep??o?, ??????, ?a?a???o, ?ap'o?i?o?), новогрузинській (kinaram, lamis, ode, titkos), івриті (????, ??????, ?????, ????) й інших мовах.

Як зазначають дослідники, плану змісту АП різних мов притаманні деякі семантичні особливості, наприклад, французький суфікс -atre у багатьох випадках передає негативну оцінку (douceatre - неприємно солодкий, солодкуватий), тоді як латинський суфікс -aster виражав чисту приблизність.

Своєрідною дистрибуцією відзначаються частки кількісного уточнення в новогрузинській мові. Так, kinaram завжди фігурує при дієслові та перекладається на російську мову «чуть не», «чуть-чуть не». За змістом це негативна частка: “чуть-чуть дух не вышиб из меня”. Частка lamis, по-перше, походить від дієслова, по-друге, сполучується тільки з дієсловом: “чуть не (почти) поломал меня”. Основна функція АП titkmis - надання значення приблизності тому слову, з яким він сполучується, частіше за все, цілому реченню: “почти весь город вышел на улицы”. Нарешті, ode є АП з кількісним значенням: xutiodo “около пяти” [7, 16-17].

І.Л. Шкот відзначає наявність плану змісту і плану виразу категорії апроксимації в мові, «правомірність виділення в системі сучасної англійської мови репрезентантів категорії апроксимації - апроксиматорів, як окремої функціонально-семантичної категорії мовних одиниць» [15, 4], а також кореляцію апроксимації з суміжними мовними явищами - модальністю, невизначеністю, запереченням. Щодо семантичного значення АП, то воно «носить релятивний характер: їх комунікативна функція полягає у вираженні якісно-кількісних відносин між предметами і явищами реального світу і словесними знаками, які їх відображають у мові» [15, 10].

Цікаво відзначити той факт, що ці лексичні одиниці в різних мовах мають спільність внутрішньої форми, вони, як правило, етимологічно пов'язані з поняттям простору і близькості в просторі: пор. франц. environ "біля, приблизно" і les environs "околиці", рос. "около ста человек" і "около дома", швед, nastan "майже" і nast "біля, поруч", угор. korulbelul "приблизно" і korul "навколо, довкруги", суахілі karibu "майже" і "близько, поряд" [10, 13].

Це пояснюється тим фактом, що, на думку вчених, потреба позначати просторове розташування об'єктів є стародавнім мовним явищем [8].

Представниками порівняльно-історичного мовознавства висловлюється думка про те, що деякі мовні засоби апроксимації, зокрема префікс *а, існували вже у праслов'янській мові [3].

Подібне явище спільності внутрішньої форми цих лексичних одиниць різноструктурних мов ще раз підтверджує положення про те, що «мислення народів, які говорять різними мовами, єдине за своєю суттю і за своїм походженням і є загальною приналежністю людства як роду» [4, 22].

При цьому слід пам'ятати про те, що «людському мисленню притаманні два типи форм - загальнолюдські логічні форми, породжені потребами процесу пізнання і зрештою практичною діяльністю людей, і національні форми мислення, що нашаровуються на них, пов'язані зі специфікою граматичної будови кожної конкретної мови, які, зрозуміло, можуть співпадати в різних мовах і розрізнятися на різних етапах історичного розвитку однієї мови, а також в різних випадках використовування засобів однієї мови на одному історичному зрізі» [14, 20].

Це природно, оскільки про граматику можна говорити як про мовний засіб вираження логічних форм свідомості. Так, на думку М.Я. Блоха, граматика організовує мову в цілому, опосередковуючи вираз елементами мови не тільки раціональної, але й емоційної свідомості: «Граматика самобутня для кожної окремої мови; будучи органічною частиною мови народу, вона складає власне надбання народу і, як і мова в цілому, відмічена печаткою його історичної долі. Логіка, навпаки, універсальна для людства, оскільки раціональна свідомість, організатором якої вона є, хоча і виражається народно-самобутніми засобами різних мов та їх граматик, відображає єдині явища і відносини об'єктивного світу в єдиних формах мислення» [1, 5].

Під лінгвістичною апроксимацією розуміється, як правило, «семантичний процес оказіональної модифікації значення слова, в результаті якого має місце часткова актуалізація мовного знаку» [15, 4].

Приблизність, нечіткість є невід'ємною властивістю людського мислення. У найзагальніших рисах її можна визначити як протичлен опозиції "точність - приблизність".

Як обґрунтувати це положення? Вважаємо, що це питання скоріше філософське і гносеологічне, ніж лінгвістичне. Справедливість цього твердження витікає з неможливості повноти наших знань. Наші знання кінець кінцем обмежені, вони не можуть бути повними в будь-якій галузі. А якщо вони не повні, отже, вони приблизні. Справедливість утвердження універсальності категорії приблизності витікає з самого факту неповноти людських знань.

В об'єктивній дійсності немає приблизності або, наприклад, невизначеності: у ній все точно і безумовно, кожен факт такий, який він є. Невизначеність і приблизність пов'язані лише з неповнотою, неточністю наших знань. Тому приблизність є проявом форми віддзеркалення об'єктивної реальності й своєрідним поєднанням визначеності й невизначеності.

У французькому висловлюванні Le gros autocar rouge, depuis longtemps, etait arrive a Montlucon, presque vide... ознака «порожній» мислиться безумовно, відмінність же ознаки (стану) автобуса від нього усвідомлюється як незначне та все ж невизначене, точно не представлене, хоча насправді воно було визначеним, становило певну кількість пасажирів.

Насправді в автобусі, навіть якщо він майже порожній, сиділа якась певна кількість людей. Навіть якщо сиділа 1 особа, вже автобус був майже порожній, але могло сидіти 2, 3, 5 осіб. В об'єктивній дійсності цього presque (майже) немає. Це результат способу віддзеркалення. Слово порожній має визначений, точний зміст, а майже дає невизначеність змісту. З поєднання того й іншого виникає приблизність.

Ще однією причиною можна назвати такий факт. Людина через ті чи інші обставини іноді вимушена або просто хоче приховати точність яких-небудь знань, тобто приблизність має певну комунікативно-прагматичну спрямованість.

Визначити межі приблизності не є можливим, „оскільки її об'єм визначається автором вислову, його знаннями, досвідом, загалом - його інтелектом” [12, 64].

Існує чимало досліджень категорії приблизності. Її вивченням займалися математики, логіки, філософи, методисти і, звичайно, лінгвісти. Зупинимося тільки на деяких підходах до розуміння цієї проблеми.

Природно, у рамках граматичних досліджень вирішувалось питання стосовно частиномовного статусу цих лексем. Тривалий час досить важливо було з'ясувати, чи є вони прислівниками або частками [6].

Перше серйозне дослідження ПН (приблизних номінацій) сучасної французької мови з'явилося в лінгвістиці в 1983 р. [11]. Дослідники цього періоду знаходилися під впливом ідей логіків, використовуючи їх для аналізу складних мовних явищ, які в цей час тільки починали потрапляти в поле зору науковців. Тому багато мовних явищ пояснювалися саме з позицій логічних теорій, для яких висловлювання за звичай є або істинним, або помилковим.

Наводиться як приклад таке речення: Das Buch wiegt fast 5 Pfund.

Таблиця 1. -

При цьому букви П і І позначають „помилковість” та „істинність” відповідно.

С.Л. Сахно створив дуже вдалу класифікацію теоретичних підходів до вивчення проблеми приблизності, приділяючи багато уваги так званим „неграматичним” підходам, а саме:

1) логіко-семантичному (Дж. Сейдок, Дж. Лакофф), згідно з яким АП називаються „обмежувачами” (hedges), і це поняття трактується ширше, ніж АП.

Вирішується питання про розмежування АП і „обмежувачів” типу almost і loosely speaking. Вочевидь, loosely speaking не є АП, на відміну від almost. У висловлюванні „Грубо кажучи, кит - риба” „грубо кажучи” безпосередньо модифікує істинність всього висловлювання, його співвіднесеність з ситуацією дійсності, тоді як у висловлюванні „Кит - майже риба”, майже безпосередньо модифікує точність іменування кита як риби. Ці два висловлювання мають різну пресупозицію: автор першого не може допустити, що кит насправді є рибою; автор іншого - готовий це допустити, хоча і розуміє некоректність такого припущення [10, 35 і наст.].

2) немодальному (Д. Болінджер), який пояснює, чому багато АП розглядаються як слова ступеня ознаки (інтенсиви).

Д.Болінджер стверджував, що almost у висловлюванні I am almost certain of it “Я майже впевнений в цьому” означає високий ступінь ознаки (= „дуже, зовсім”) на певній шкалі інтенсивності, межею якої є certain. Д.Болінджер неодноразово вказує, що „інтенсифікатори” (intensifiers, типу rather) можуть ставати „ідентифікаторами” (identifiers, типу sort) і навпаки. Такий підхід показує, що одне і те ж явище може інтерпретуватися по-різному залежно від прийнятої точки зору: з одного боку - як приблизність, з іншого - як інтенсивність, градація.

3) аргументативному (О. Дюкро). Лінгвісти не могли не побачити прагматичну, аргументативну спрямованість багатьох АП. О. Дюкро, звернувши увагу на аргументативний зміст АП presque, вказав, що presque може вводити у висловлювання певну ознаку як аргумент (Р) для того, щоб настроїти співрозмовника на користь висновку Р¹, наприклад: Ce discours est presque digne d'un academicien (співрозмовник також повинен бути впевнений в академічності цієї мови). При цьому presque вводить слабкіший аргумент, який передує сильнішому, наприклад, meme: Il est presque digne d'un academicien, il en est meme tout a fait digne. Цей аналіз дозволяє припустити, що ПН (тобто АП в термінології останніх років) можуть виконувати певну роль у прагматиці висловлювання. Досить характерним є те, що і О.Дюкро розглядає presque в його вторинній функції: первинна функція presque - приблизне іменування ознаки, його вторинна функція в даному випадку пов'язана з тим, що приблизно оформленою номінацією легше непомітно настроїти співрозмовника на користь власної думки, щоб надалі переконати його тією ж номінацією, оформленою як зовсім точною („майже ... і навіть зовсім”).

Перед дослідниками категорії приблизності відкриваються широкі перспективи для подальших розробок. Наприклад, перспективним представляється стилістичне дослідження АП, адже сприйняття світу в кожного письменника своє, особливе, неповторне. Таке ж унікальне і його віддзеркалення в слові, в художніх образах і картинах.

Навіть побіжний огляд літератури з проблем приблизності показує, що дослідники вивчають, як правило, структурно-семантичний і функціональний аспекти цієї мовної категорії. Починають робитися спроби порівняльно-типологічного дослідження АП на матеріалі різноструктурних мов [6].

На жаль, стилістичні аспекти даної проблеми дотепер залишаються, наскільки нам відомо, поза увагою лінгвістів, за винятком декількох невеликих за обсягом статей, наприклад, роботи [13], в якій автори зробили спробу стилістичного вивчення номінацій приблизності в рамках одного твору - романа Г.Уелса «Людина-невидимка».

Дослідження подібного роду могли б бути дуже цікавими і достатньо різноманітними, оскільки АП є надбанням всіх мовних стилів і жанрів, вони зустрічаються не тільки в прозаїчних творах, але і в поезії, відрізняючись варіюванням і частотністю вживання.

АП зустрічаються навіть у пісенних творах, наприклад, у відомій пісні Джо Дассена «Ca va pas changer le monde» є такі слова:

… Ton adieu, je n'y crois pas du tout,

C'est un au revoir, presque un rendez-vous.

Таким чином, невід'ємною властивістю людського мислення є приблизне, неточне відображення об'єктів і ситуацій навколишньої дійсності, що знаходить своє вираження в різних галузях науки, у тому числі й у лінгвістиці.

Мовна категорія приблизності є універсальною категорією, властивою великій кількості різноструктурних мов. Це полягає в наявності загального плану змісту. У плані висловлення, а також функціонування, спостерігається багато розбіжностей, причому не тільки між різними мовними групами, але й у межах однієї й тієї самої мовної групи. Мовні засоби вираження мовної категорії приблизності одержали назву АП.

Будучи мовною універсалією, приблизність репрезентує форми віддзеркалення об'єктивної дійсності. Приблизність є поєднанням невизначеності та визначеності. Точка відліку, яка спостерігається в тих чи інших приблизних конструкціях, дає точний зміст, визначеність змісту, а АП показує невизначеність якогось змісту. У центрі висловлювань з АП знаходиться людина в її статичному і динамічному аспектах.

Список літератури

1. Блох М.Я. Теоретические основы грамматики: Учеб. пособие для студентов ин-тов и фак. иностр. яз. - М.: Высшая школа, 1986. - 160 с.

2. Ивин А.А. Практическая логика: Учебное пособие. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. - 288 с.

3. Козлова Р.М. Проблемы славянской именной префиксации (производные с префиксом *a)// Русский язык: Межведомст. сборник / Гл. ред. П.П.Шуба. - Минск, 1991. - С. 61-72.

4. Колшанский Г.В. Логика и структура языка. - М.: Высшая школа, 1965. - 240 с.

5. Кондаков Н.И. Логический словарь. - М.: Наука, 1971. - 656 с.

6. Морєва Г.Г. Структурно-семантичні особливості апроксиматорів французької мови (у зіставленні з українською): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.17/ Донецький національний університет. - Донецьк, 2000. - 22 с.

7. Пагава М.Д. Частицы в новогрузинском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук. - М., 1983. - 21 с.

8. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. - М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2001. - 656 с.

9. Сахно С.Л. О приблизительных номинациях // Иностранные языки в высшей школе. - 1982. - Вып. 17. - С. 72-80.

10. Сахно С.Л. Приблизительные номинации современного французского языка: Автореф. Дис. канд. филол. наук: 10.02.05/ МГПИ им. В.И.Ленина. - М., 1983. - 16 с.

11. Сахно С.Л. Приблизительные номинации современного французского языка: Дис... канд. филол. наук: 10.02.05. - М., 1983. - 191 с.

12. Сорокин Ю.С. Конструкции приблизительной оценки в современном английском языке // Функциональная семантика синтаксических конструкций. - М., 1986. - С. 63-78.

13. Строкова А.Ф., Чекирова А.А. Функционирование номинаций приблизительности // Структурно-содержательные характеристики текста. - Фрунзе, 1989. - С. 79-86.

14. Чесноков П.В. Грамматика русского языка в свете теории семантических форм мышления. - Таганрог: Изд-во Таганрог. гос. пед. ин-та, 1992. - 168 с.

15. Шкот И.Л. Апроксиматоры в современном английском языке: Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.04/ МГПИИЯ им. М.Тореза. - М., 1990. - 23 с.