Невербальні концепти та невербальна комунікація

Невербальні концепти та невербальна комунікація

(до проблеми визначення термінів)

О.Д. Крет

Стаття присвячена розгляду та інтерпретації концептів невербальної комунікації, що функціонують у тексті. Текст поданий як комунікативна одиниця, за допомогою якої декодується лексикалізована мова тіла. Системний аналіз мови тіла у тексті здійснюється за допомогою модальних (кінесика, гаптика, проксеміка) та функціональних (ілюстратори, регулятори, емоційні вирази, екстерналайзери) концептів. Невербальна комунікація презентована також на рівні дискурс нарратора - дискурс персонажів. Основними виразниками мови тіла в нарративному тексті є персонажі.

Проблема невербальної комунікації розвивається в межах комунікативно-семіотичного підходу [28, 46]. Мова визначається як інструмент соціальної взаємодії, як засіб регуляції діяльності, засіб впливу одних людей на діяльність, поведінку інших [5, 20; 8, 233]. Мовний або позамовний знак, як інструмент взаємодії, відноситься до сфери комунікативної семіотики [28, 47]. Відтак навіть акт мовчання, незважаючи на відсутність словесного вираження, вважається найбільш інформативним з усіх невербальних каналів [3, 14].

Дослідження невербальної комунікації охоплює низку напрямів. Це осмислення загальних програм і способів поведінки людини (Й. Вінкін, М. Джонсон); формально-семантичний аналіз невербальних знаків у їх зв'язку з мовними знаками (Д. Болінджер, Д. Мак Ніл); розпізнання за вербальними і невербальними ключами станів та емоцій людини (А. Вежбицька, П. Екман, Р. Потапова). Увагу дослідників приваблює також і аналіз способів відображення невербальної поведінки людини у письмових текстах, зокрема художній літературі (Ф. Поятос, Д. Сміт, Р. Бенсон). З розвитком когнітивно-дискурсної парадигми пожвавлюється інтерес до глибшого аналізу зв'язків між мовленням і мовою тіла під час комунікації літературних персонажів, з'являються напрацювання моделей текстової невербальної комунікації (Б. Корте, С. Порч, Ф. Поятос), що виникають на основі традиційних досліджень, в яких лінгвісти зосереджували увагу на ролі, яку відіграє невербальна поведінка у створенні образу персонажа та презентації його ментальних станів (Л. Шелгунова ), адже дискурс є центральною інтегральною одиницею мовленнєвої діяльності, яка відображається в тексті-комунікаті [1, 48].

Мета роботи

Мета статті: визначити концепти, які складають фрейм "невербальна комунікація", та є релевантними для аналізу невербальної поведінки в тексті.

Комунікацією традиційно називають обмін значеннями (інформацією) між індивідами через посередництво мовної або іншої загальної системи символів або знаків [5, 6]. У міжособистісному спілкуванні переплітається 2 види комунікації: вербальна (ґрунтується на словесних символах та знаках і реалізується в розмові, слуханні, читанні, письмі) та невербальна (подає позамовну комунікацію, що ґрунтується на позамовних знакових системах) [17, 2-8]. Незважаючи на те, що визначення комунікації варіюється відповідно до теоретичного підходу, існує 5 основних чинників, які характерні загальному процесу взаємодії. Це ініціатор, реципієнт, засіб передачі повідомлення, власне повідомлення та ефект, який воно створює [28, 55]. Іншими словами, комунікативний процес починається тоді, коли повідомлення (вербальне або невербальне) виражається і кодується відправником, передається через сигнал або низку сигналів і декодується отримувачем [15, 72-73 ].

Для позначення невербальної мовної взаємодії найчастіше використовуються такі терміни: мова тіла, рухи тіла, невербальна комунікація, паралінгвістика [8, 367; 15, 287; 22, 57; 28, 209; 30, 262-263]. Для коректного тлумачення лінгвістичних понять, що стосуються невербальної комунікації вважаємо за доцільне подати їх у вигляді фрейму [4, 34], що складається з таких основних, на наш погляд, концептів: кінетика, проксеміка, паралінгвістика. У зв'язку з цим термін невербальна комунікація визначаємо як такий, що об'єднує концепти кінетики, проксеміки, паралінгвістики і позначає усвідомлену або неусвідомлену комунікативну невербальну поведінку, що виявляється через рухи тіла, жести, вирази обличчя, дистанцію, розміщення тіла та просторову організацію, дотик та запах і такі аспекти голосової поведінки як інтонація, якість голосу та функціонує в безпосередньому спілкуванні і в текстовій комунікації [28, 209]. Треба зауважити, що зарубіжні лінгвісти зазвичай використовують термін мова тіла (body language) на позначення невербальної комунікації, тому, зважаючи на тривалу лінгвістичну традицію, можемо вживати терміни мова тіла та невербальна комунікація як синоніми [18, 26].

У щоденному житті невербальна поведінка відіграє найважливішу роль у всіх формах людської взаємодії. Як високо розвинені соціальні істоти, люди залежні від "зчитування" реакцій один одного [17, 5]. Мова тіла завжди супроводжує мовлення, і навіть коли люди не розмовляють, їх невербальна поведінка є вельми інформативною та значимою: інформація, що виявляє почуття, думки, ставлення, які можуть бути частково кодовані через слова [10, 81].

Поряд з тим, що невербальна комунікація присутня у реальному житті, вона функціонує також у різному об'ємі у різних видах мистецтва (пантоміма, театр, фільм) [33, 7]. Ступінь присутності невербальної комунікації у літературному творі значно варіює залежно від періоду і жанру написання, індивідуального стилю автора, і зрештою, від особливостей самого тексту. Навіть якщо невербальна комунікація подана одиничними випадками, вона може бути суттєвою для значення тексту [27, 3].

Невербальна комунікація або мова тіла - це вся невербальна поведінка, яка може бути декодована і є значимою для отримувача. На відміну від невербальної поведінки під час реального спілкування, невербальна поведінка у тексті є завжди значимою: вона є невід'ємною складовою тексту навіть тоді, коли не може бути прочитана як знак з чітко зрозумілим значенням [18, 5]. Треба зауважити, що невербальна поведінка може мати різне значення для читача і для текстової ситуації. [18, 27] Нульове декодування виявляється тоді, коли поведінка не декодується отримувачем, для якого вона була б значимою. [32, 34-35] Деякі дослідники використовують термін nonverbal leakage на позначення невербальної поведінки, якщо вона суперечить сказаним словам [23, 52].

Мова по-різному виявляється в епосі, ліриці, драмі. Однак, нарративна проза, особливо роман, експлікують найбільшу кількість прикладів невербальної комунікації [18, 8]. Художній текст сприймаємо як комунікативне ціле і передбачаємо розгляд його частин як елементів реального спілкування. Найважливішими елементами комунікації у тексті є двочленна опозиція дискурс нарратора <> персонажний дискурс [1, 48]. Отже, мова тіла в літературному творі може реалізуватися на рівні дискурсу нарратора і на рівні дискурсу персонажів. Основними виразниками мови тіла в нарративному тексті є персонажі. Нарратор надзвичайно рідко виступає як прямий відправник або одержувач мови тіла [18, 9]. Переплетення "свого" (нарраторського) і "чужого" (персонажного) в нарративній структурі персонажного мовлення, явного та імпліцитного, набуває найрізноманітніших форм, серед яких важливе місце належить прямому, непрямому, невласне-прямому мовленню [1, 160].

Наприклад:

Пряме мовлення (ПМ): `There's a reference here to the glittering surfaces of her gaze'What did she really look like, Blanche?'

`No one really knows for certain. I imagine her very pale, but that's only because of her name' [34,130].

Непряме мовлення (НМ): He telephoned Beatrice Nest. Her voice had a woolen quality; she demurred, as she always did, putting up a flurry of slow half-objections and then agreed, as she always did [34,111].

Невласне-пряме мовлення(НПМ): Keith nodded. This was true. And what of it?

Як видно з наведених прикладів, вербальне мовлення персонажів на всіх рівнях органічно поєднується з невербальними компонентами комунікації. Використання невербальних компонентів виконує різноманітні функції: увиразнює особистісні риси героя (ПМ), експлікує стосунки між персонажами (НМ), регулює міжособистісну комунікацію (НПМ).

Отже, персонажний дискурс передусім складне загальнолінгвістичне явище, яке разом з іншими типами та модифікаціями мовлення утворює єдину систему засобів мови для передачі інформації, думок, волевиявлення, станів, почуттів, звуків, тощо [1, 161].

Вказівки на мовленнєво-жестову поведінку в тексті мають певні мовні вираження, власні мовні засоби. Для позначення засобів вербальної репрезентації комунікативно-значущих невербальних компонентів спілкування використовують термін номінація невербальних компонентів [2, 9]. Відтак невербальна поведінка може бути представлена:

за допомогою спеціальних лексем і фразем, які існують в мові [21, 320]:

Ronald emerged from tunnels of shelvering into Blackadder's icily lit domain. Paola smiled at him and Blackadder frowned [34, 29]

через опис невербальної поведінки [21, 325]:

Out of here she had come, stepping rapidly, in a swirl of determined black skirts, lips tight with determination, hands compressed on her reticule, eyes wide with fear, with hope, wild, how? [34, 211]

через відсилання до невербальної поведінки, яка не є описаною, але є зрозумілою через створений ефект [21, 330]:

He had liked the look of her, he remembered, a soft, brown, uncertain look [34, 11].

Мовленнєва і не мовленнєва поведінка, вербальні (власне мовлення і його особливості) та невербальні форми мовленнєвої поведінки (жест, міміка, інтонація, поза, рух тіла), виступають в єдності як компоненти єдиного діяльнісного акту, що має певні мотиви і цілі [11, 7].

Взаємозв'язок вербальних та невербальних компонентів спілкування, поданий в моделі, може мати такий вигляд: мова <> парамова <> кінетика [33, 103-132].

Система категорій аналізу невербальної комунікації у тексті, що уможливлює аналіз художніх аспектів мови тіла [18, 15], повинна включати функціональні та модальні категорії. На думку Б. Корте аналіз текстової невербальної комунікації може бути здійснений за допомогою низки концептів, які наведені у таблиці:

В основі функціональної класифікації - концепти невербальної поведінки, які зводять до п'яти категорій руху: емблеми (контролюють комуніацію співрозмовника), ілюстратори (доповнюють і увиразнюють вербальне повідомлення), регулятори (зображають слова чи фрази зазвичай без вербального повідомлення), емоційні вирази (рухи обличчя і тіла, які підтримують емоційне значення) [21].

Кінесика, гаптика, проксеміка подані як базові концепти аналізу мови тіла у тексті відповідно до модальної класифікації.

Кінесику ми розуміємо як усвідомлені та неусвідомлені психомоторні рухи та пози тіла, що мають комунікативну цінність [20, 5-7]. Поняття кінесики охоплює рухи тіла, пози, вираз обличчя, поведінку очей, автоматичні фізіологічні та психо-хімічні реакції [28, 380]. Рухи тіла - це жести та практичні дії. Жести відтворюють рухи частин тіла, що є чітко окреслені і мають умовне значення (напр. кивок головою, підняття руки). Практичні дії - це всі інші рухи тіла, що відтворюють рух і різні види практичної поведінки [18, 38].

Обличчя має найвищу здатність до передачі невербальної інформації через найбільшу кількість рецепторів, які на ньому розміщені, і через те, що воно постійно видиме [28, 137]. Відтак обличчя займає найвищу сходинку в ієрархії невербальних компонентів, які подані в тексті [18, 56]. Завдяки гнучкості м'язів, обличчя є найвагомішим екстерналайзером та виразником емоційного стану: "Емоції зображені переважно на обличчі. Не існує таких рухів тіла, які б більш промовисто передавали емоції" [23,7]

У наведеному прикладі обличчя (функція емоційного негативного виразу) сера Джорджа виражає його реакцію на зневажливий вчинок наукового співробітника:

`As a matter of fact it isn't a biography. It's a critical study. But of course, she interests me. We went to look at her grave.'

This was the wrong thing to say. Sir George's face darkened. His brows, which were sandy drew down over his plummy nose [34, 79-80].

Як і вираз обличчя, поведінка очей належить до тих невербальних компонентів комунікації, які часто описані в наративній прозі. Очі - це найважливіший показник особистісних відносин, емоційних станів [18, 58]. Погляд може також виражати соціальне домінування або підкорення, особисті риси. Довгі і відкриті погляди - характеристики домінування, щирості, чесності. З іншого боку уникання контакту очей зазвичай інтерпретується як показник страху, невпевненості, розгубленості [13, 32].

Для Роналда є образливим погляд (екстерналайзер), в якому присутня не щира розгубленість, а "автоматична стурбованість":

Maud's arms were full of files, clasped against her like a breastplate. There was an automatic wariness in her look which he found offencive. He said `Good night , then', and turned away towards his own end of the corridor [34, 60].

У сучасній наративній прозі рухи тіла та пози функціонують як ілюстратори та емблеми (а). Практичні дії зазвичай позначають емоції та особисті риси (б) [18, 63-64]. Пози також можуть бути ефективними показниками соціальних ролей та іноді навмисно використовуються, щоб підкреслити приналежність до певної соціальної групи (в). Наприклад:

Nicola saw him: she smiled and waved with puppet animation [35, 460].

б) Nicola was standing alone on the bar, her arms folded…and supervizing the contest with an expression of inexplicable coldness [35, 382].

в) The prisoner came to me and made a curtsey [36, 21].

З-поміж усіх кінетичних жестів автоматичні реакції мають найбільш обмежений потенціал: вони використовуються виключно для позначення емоційного стану. Наприклад, раптова блідість чи почервоніння обличчя, тремтіння чи втрата свідомості є правдивими виразниками емоцій, оскільки вони не контролюються навмисно [18, 65]:

Trembling slightly, she took up the letter to herself, which had come a month ago[34, 450].

Цей приклад ілюструє, що Елен стурбована і занепокоєна змістом листа, який вона наважується прочитати лише через місяць після того, як він був отриманий.

Термін гаптика позначає тактильну комунікацію (напр. поцілунки, обійми, дотики, удари). Гаптичну поведінку вважають соціальною емблемою (наприклад, потискування руки) [7, 8]. Супроводжуючи мовлення, дотик може функціонувати і як ілюстратор. Однак найчастіше гаптична поведінка - це екстерналайзер. Тактильний контакт є одним з основних у сприйнятті і комунікації, тому часто виражає особисті риси та ставлення [16, 60]:

Well, she took his hand softly, and the touch of her cool fingers was the kiss of moths, or cool linen after a hard day's work…[34,155]

Проксеміка - це наука про комунікативний простір і про те, як людина усвідомлює і застосовує цей комунікатитвний простір [7, 458]. Пози, орієнтація у просторі, контакт очей, дотик і запах, стиль мовлення і гучність голосу змінюються відповідно до діяльності людей, їх взаємозв'язків, почуттів. Просторова організація визначає також і тривалість взаємодії [28, 340]. Основні категорії проксеміки - це міжособистісна дистанція (відстань між людьми під час спілкування) та просторова орієнтація (організація людей по відношенню один до одного) [25, 6-8].

Порівняно з гаптикою, проксеміка у тексті з'являється менш часто. Проксемічна поведінка є відмітною рисою творів другої половини ХХ ст. це пов'язано з глибшим усвідомленням літературного простору, чого не було у творах раніших часів [27, 15].

Проксемічна поведінка - це виразник емоційних станів, соціального статусу, міжособистісних стосунків [26, 160]:

The room was largely uninhabited: a group of women in jeans were laughing in the opposite corner, and two girls were in earnest conversation by the window, pink spiky heads leaning together. Maud Bailey's excessiveelegance was even odder in this context. She was a most untouchable woman; Ronald, who had desperately decided to gamble on showing her the xeroxes of the letters, who wanted secrecy and privacy, was forced to lean forward in a kind of pseudo-intimacy and speak low [34, 48-49].

У наведеному прикладі відстань між людьми, що розмовляють, згадана двічі. Вимушена псевдо-інтимність Мод та Роналда контрастує з правдивою щирістю стосунків двох дівчат, які захоплені розмовою. Однак, гендерно-зумовлена презентація проксеміки - це глибшого дослідження.

Висновки

Невербальна комунікація в тексті реалізується на рівні персонажного дискурсу і, взаємодіючи з вербальним повідомленням, лексикалізується через мовні засоби. Системний аналіз мови тіла у тексті здійснюємо за допомогою модальних (кінесика, гаптика, проксеміка) та функціональних (ілюстратори, регулятори, емоційні вирази, екстерналайзери) концептів.

Summary

The article focuses on the analysis and interpretation of the concepts of nonverbal communication in the text The text is represented as communicative unit which gives the possibilities for coding and decoding of nonverbal communication. The analysis of body language in the text is realized through modal (kinesics, proxemics, haptics) and functional (illustrators, regulators, emotional displays, externalizers, emblems) categories. Nonverbal communication is revealed also on the level of narrator and character.

Список лiтератури

1. Бехта І.А. Дискурс нарратора в англомовній прозі. - К.: Грамота, 2004. - 303 с.

2. Барташева Г.І. Взаємодія невербальних та вербальних компонентів ситуації комунікативного домінування в англомовному дискурсі. Автореф. дис…канд. філол. наук: 10.02.04 / Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2004. - 20 с.

3. Богданова В.В. Молчание как нулевой акт и его роль в вербальной коммуникации // Языковое общение и его единицы. - Калинин, 1987. - С. 12-18.

4. Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. - 495 с.

5. Кашкин В.Б. Введение в теорию коммуникации. - Воронеж: ВГТУ, 2000. - 175 с.

6. Колшанский Г.В. Паралингвистика. - М.: Наука, 1974. - 87 с.

7. Крейндлин Г.Е. Невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. - М.: Новое литературное обозрение, 2002. - 592 с.

8. Лингвистический энциклопедический словарь / под ред. Ярцевой В.Н. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - 685 с.

9. Николаева Т.М. Словарная статья «Паралингвистика» // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С. 325

10. Славова Л.Л. Типологія комунікативних невдач. - Житомир: Житомирський держ. ун-т імені І. Франка. - 107с.

11. Шелгунова Л.М. Указание на рече-жестовое поведение персонажей как средство создания образа в русской повествовательной реалистической художественной прозе. - Волгоград: Волгоградский пединститут, 1979. - 80 с.

12. Штиліха М.М. Особливості взаємодії вербальних та невербальних засобів спілкування у спонтанному діалектному мовленні богемських німців Закарпаття // Сучасні дослідження з іноземної філології. - Ужгород: Ужгородський нац. ун-т, 2004. - С. 217-222

13. Allan Pease. How to read thoughts by their gesture. - London: Sheldon Press, 1992. - 118 p.

14. An Encyclopaedia of Language / Еdited by N. E. Collinge. - London-New-York, 1990 - 1011 p.

15. An Encyclopaedic Dictionary of Language and Languages / Crystal David. - Oxford: Blackwell Reference, 1993. - 428 p.

16. Andersen P., Sull K. Out of touch, out of reach: Tactile Predispositions as Perictors of interpersonal distance // Western Journal of Speech Communication. - 1985. № 49. - P.57-72

17. Armand and Michele Matterlart. Theories of Communication: A Short Introduction. - UK: Sage, 1998.

18. Barbara Korte. Body language in literature. - University of Toronto Press, 1997. - 323 p.

19. Birdwhistel R. Introduction to Kinesics. - Lousville. University of Lousville Press, 1952. - 430 p.

20. Birdwhistell R. Kinesics and Context: Essays on Body Motion Communication. - Philadelphia: University of Pensilvania Press, 1970. - 338 p.

21. Burger H. "Die Achseln zucken": zur sprachlichen Kodierung nicht-sprachlicher Kommunikation // Wirkendes Wort. - 1976. - № 26. - S. 311-334

22. Dictionary of Media and Communication Studies / James Watson and Ann Hill. - Oxford University Press, 2000.

23. Ekman P., Wallace V. Friesen. The repertoire of Nonverbal Behavior: Categories, Origins, Usage and Coding // Semiotica. - 1969. - № 1. - P. 49-98.

24. Ekman P., Wallace V. Friesen. Unmasking the Face: A gude to recognizing Emotions from Facial Cues. - Englewood Cliffs, N. J.: Prentice-Hall, 1975.

25. Hall E.T. The Hidden Dimension - N.-Y.: Doubleday, 1966. - 209 p.

26. Hall E.T. Silent Language. - N.-Y.: Doubleday, 1959 - 203 p.

27. Hoffman G. Raum, Situation und historishe Studien zum englischen und amerikanishen Roman. - Stuttgart: Metzler, 1978.

28. International Encyclopaedia of Communications / Ed. E. Barnow. - N.-Y., Oxford: OUP, 1989.

29. Little K.B. Personal space // Journal of experimental psyhology. - 1965. - №1. - P. 237-247.

30. Longman Dictionary of Language Teaching and Applied Linguistics. - L: Longman, 1992. - 423 p.

31. McNeil D. Hand and Mind: What gestures reveal about thought. - Chicago: Chicago University Press, 1992.

32. Poyatos F. New Perspectives in Nonverbal Communication. - Oxford: Pergamon, 1983.

33. Poyatos F. Nonverbal Communication Across Disciplines: Culture, Sensory interaction, Speech, Conversation. - University of New Brunswick, 2002, V.1. - 371 p.