Множинність перекладів як фактор створення культуромовного буття художнього твору

МНОЖИННІСТЬ ПЕРЕКЛАДІВ ЯК ФАКТОР СТВОРЕННЯ КУЛЬТУРОМОВНОГО БУТТЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

А.О. Пермінова

В даній статті авторка робить аналіз існуючих поглядів на причини виникнення множинності перекладів одного й того ж самого твору. Авторка як одну з таких причин висуває різницю сприйняття тексту в різних культурах. Висувається шість типів діалогу з художнім твором. Вводиться новий термін - культуромовне буття поетичного твору, надається його структура. Аналізуються перекладацькі підходи до перекладу поезії. Робиться висновок про те, що запропонований термін дозволить уникнути смакового розподілу перекладів на гарні та погані та буде сприяти кращому розумінню природи художнього твору як предмета перекладознавчої теорії та практики.

Об'єкт дослідження статті - поетичний переклад з однієї мови на іншу, предмет - множинність такого перекладу як фактор створення культуромовного буття твору. Мета статті - розглянути причини виникнення багатьох варіантів перекладу одного й того ж твору, простежити результат цього процесу та дати визначення культуромовного буття поетичного твору. У статті аналізуються наукові праці з названої проблеми та розробляється новий підхід до проблеми художнього перекладу.

Зазвичай коріння множинності перекладу науковці та перекладачі бачать у суб'єктивній позиції автора перекладу. “Кожен перекладач, - зауважує М. Рильський, - може при вдалому взагалі відтворенні іншомовного оповідання, п'єси, поеми, вірша і т. ін. проминути ту чи іншу рису оригіналу, наголосивши зате на іншій, яка здається йому найістотнішою. Кожен перекладає по-своєму” [1, 79]. Суб'єктивність може виявлятися і на більш високому рівні - сприйняття оригіналу всією культурою, точніше - її представниками: “Для народу, який розуміє мову оригіналу, і навіть для тієї частини інтелігенції, що досконало володіє мовою оригіналу, мистецький переклад завжди більше [важить - А.П.], ніж оригінал” [2, 194]. Дійсно, суб'єктивний фактор в перекладацькій справі дуже важливий, більш того, необхідний. Але не треба бачити в такому розумінні процесу перекладу перекладацьку сваволю: декілька перекладів допомагають краще зрозуміти оригінал, оскільки висвітлюють різні його сторони, роблячи на них акцент - звичайно, лише у тому разі, коли ці сторони дійсно присутні в творі, якщо їх можна виділити, або виходячи з самого тексту твору, або з багатьох контекстів, у які він є вписаним. Крім того, переклад розмовляє з читачами їхньою рідною мовою - не тільки вербальною, але й мовою культури, яка завжди буде відрізнятися від будь-якої іншої, якими б близькими не було їх вербальне оформлення. Тому множинність перекладу доцільно розглядати як явище не тільки суб'єктивне, пов'язане з індивідуальними особливостями того чи іншого перекладача, але й об'єктивне, тобто викликане необхідністю однієї культури в діалозі з іншою, у розширенні власних пізнавальних можливостей, у самоідентифікації. Об'єктивність множинності перекладу полякає також в тому, що художній твір - явище динамічне; воно здатне існувати у різних історично-культурних площинах, мати власну долю у просторі та часі.

Чому ж один й той самий текст дозволяє появу декількох варіантів перекладу, і як багато їх може бути? Причин багатозначності тексту, як виявляється, лежать у тому факті, що “для поезії взагалі характерна певна багатозначність, багатоплановість висловлювання. Саме місткість змісту складає надзвичайну привабливість поезії” [3, 6]. Ця багатоплановість зумовлена кількома факторами. По-перше, до них відноситься специфічна поетична мова, яку характеризують піднесеність стилю висловлювання (сюди належать слова, які в словнику мають позначку “книжне” або “поетичне”; специфічна пунктуація: велика кількість знаків оклику чи запитання, трьох крапок; багата синонімія, що допомагає створити певне естетичне враження (як, наприклад, у вірші The Bells Е.А. По); алітерації та асонанси, які сприяють плинності тексту; вживання різноманітних тропів та фігур (метафора, метонімія, епітет), символів). По-друге - специфічна організація вірша (додержання рими або того, що виконує її функцію; особливості строфіки та ритміки, іноді - навіть графічне оформлення твору (наприклад, у віршах Маяковського або Яндля)). По-третє - єдність перших двох, тобто єдність, нерозривність форми та змісту, про яку писав ще Гегель та необхідність дотримання котрої переконливо відстоювали в своїй теоретичній та практичній діяльності такі видатні науковці та перекладачі, як М. Рильський, І. Кашкін, О. Кундзіч, М. Новикова, О. Фінкель, М. Зеров, А.Д. Швейцер, Нора Галь та ін. [4; 5; 2; 6; 7; 8; 9; 1].

Але як саме треба дотримуватися цієї єдності? Чи треба обов'язково переносити форму з іншомовної літератури такою, яка вона там сталася, або навпаки, треба шукати формальних відповідностей в літературі та культурі перекладу? Адже що стосується поезії, то тут з'являється такий дуже важливий фактор, як естетичне враження, яке створюється у читача від того чи іншого твору, і враження це обумовлене саме єдністю форми та змісту. Як відомо, в кожній культурі є свої особливості того чи іншого літературного жанру, тієї чи іншої форми твору, яка нерозривно зв'язана зі змістом. Більш того, як зазначає М. Гаспаров в своїй книзі “Метр и смысл” [10], навіть метр вірша має в кожній культурі свої смислові кореляти, не кажучи вже про особливості рими, що спричинені можливостями мови, в якій вона використовується. Так, Г.Р. Гачечиладзе [11; 12] пропонував не впроваджувати традиційні європейські метри при перекладі грузинською, бо в культурі Грузії їх просто немає, а використовувати суто грузинські метри, які створилися в умовах довших, ніж у європейських мовах, слів. Таким чином, навіть у тому, що стосується питання формальних відповідностей, перекладач може піти шляхом або формальної, або функціональної відповідності, а оскільки в нас ще немає достатньої кількості теоретичних праць з цієї проблеми, то спиратися він може, нажаль, тільки на свою інтуїцію, на своє сприйняття твору, що теж призводить до множинності перекладів.

Всі перелічені особливості організації такої структури, як вірш, дозволили Ю.М. Лотману в його праці “Анализ поэтического текста: Структура стиха” [10] зробити висновок про подвійний характер вірша: “ вірш - це водночас і послідовність слів, і слово, значення котрого аж ніяк не дорівнює механічній сумі значень його компонентів” 13, 93. Саме тому вірш може мати більш ніж одну інтерпретацію, що зумовлює “не одне перекодування, а певну множинність взаємо еквівалентних значень” 13, 93. Є. Еткінд в своїй праці “Поэзия и перевод” йде ще далі та стверджує: “Твір дійсно високої лірики має безмежну смислову перспективу, а тому можливо не одне перекладацьке рішення, а, теоретично кажучи, безмежна численність” 14, 395-396. Таким чином, можна зробити висновок, що множинність перекладів є закладеною в самому поетичному творі, оскільки “переклад - це, перш за все, акт читання, і так само як немає єдиного способу прочитати вірш, немає однієї інтерпретації та перекладу цього вірша” 15, 173. Кількість та якість інтерпретацій залежить від епохи, країни, культури в цілому, традицій (літературних чи перекладацьких), превалюю чого літературного напряму в цільовій культурі, від того, чи готова культура перекладу сприймати щось нове чи ні.

Таким чином, множинне буття твору здійснюється не лише на вербальному рівні, а й на рівні культури в цілому, адже кожен текст несе в собі ознаки тієї культури, в якій його було створено (побутові реалії, географічні назви, імена, різне розуміння абстрактних понять або алгоритмів поведінки, фольклорні елементи, літературні традиції на всіх рівнях тексту), і частина з них під час перекладу залишається (з метою створення т. зв. “національного колориту”), а частина - доместикується; крім того, кожен іншомовний читач сприймає твір, виходячи зі свого розуміння задач поезії в цілому та перекладеної поезії - зокрема, зі свого відношення до естетичних норм взагалі.

Приймаючи до уваги величезну кількість факторів, які створюють умови для інтерпретації художнього, а особливо, - поетичного твору, треба погодитися з Є. Еткіндом у тому, що в кожного твору є безліч перекладацьких рішень, адже перекладач, на відміну від звичайних читачів, не тільки сприймає іншомовний текст по-своєму, він ще мусить так організувати цільовий текст, знайти такі відповідності всім його рівням, щоб передати естетичне враження, яке створилось в нього, і водночас не дуже відійти від стилю та змісту оригіналу. Адже при недотриманні першого ми отримаємо підрядник або просто “мертвий” вірш, а при недотриманні другого - лише варіацію на тему оригіналу, а не переклад як такий.

Зауважимо, однак, що, незважаючи на реальне існування величезної кількості трактувань будь-якого художнього твору, їх можна певним чином класифікувати. Виходячи з того, що кожний гіпотетичний читач пов'язаний з певними моделями розуміння літературних текстів, ми пропонуємо виділяти шість типів діалогу з художнім твором:

1) в горизонталі єдиного часового та національно-культурного простору;

2) у межах єдиної культури, але взятої в діахронії, що обумовлює наявність читача з іншої історичної доби у порівнянні з автором твору;

3) в умовах володіння читачем - представником іншомовної нації - мовою оригіналу, що обумовлює сприйняття тексту на стику двох культур;

4) при сприйняті твору у вигляді перекладу, що до певної міри являє собою вторинне сприйняття, оскільки читачеві пропонується інтерпретація, здійснена перекладачем;

5) у випадку будь-якого наукового або критичного аналізу, який не є одним з етапів перекладу;

6) у процесі перекладання - в діяльності професійних перекладачів або поетів-перекладачів.

При цьому треба додати, що перші чотири типи відбиття літературного твору в свідомості читачів залишаються їх власним здобутком, п'ятий сприяє формуванню певних ціннісних орієнтирів стосовно художніх уявлень сучасників цього аналізу, а шостий сприяє розповсюдженню перекладацького бачення твору в тексті культури, адже перекладачі дають нове життя певному твору в умовах іншої культури. Звичайно ж, професійний перекладач може вважатися найкращим посередником між двома культурами, оскільки він досконало знає обидві - як культуру оригіналу, так і культуру перекладу, і в обох з них почувається цілком вільно, а тому інтерпретує текст свідомо, відразу ж, ще під час знайомства з твором, намагаючись знайти спільні риси в культурно-літературній традиції обох мов, в результаті якого, за словами С.C. Прокоповича, здійснюється “взаємне проникання культур”, яке можливе завдяки “певному відбору елементів чужої культури” 16, 41. Про велику роль культурного контексту у справі перекладу писали також такі видатні вчені, як М.А. Новикова, А.В. Федорів, В.І. Говердовський [6; 17; 18] та ін. Оскільки ж перекладач під час своєї праці має щось зберегти, а щось - відкинути, оскільки він аналізує текст як представник культури, але також як особистість, при перекладі будь-якого художнього, а особливо - поетичного твору з'являється те, що Г.Р. Гачечиладзе назвав “гібридом автора та перекладача” [11, 89. Зрозуміло, що цей “гібрид” не треба розуміти як перекладацьку сваволю, бо перекладач, як і будь-який митець, має право на своє бачення, на свою власну дратовку натури, якою в даному випадку виступає оригінальний твір 19, 19. Але не слід також забувати, що перекладач аналізує твір не тільки свідомо, але й підсвідомо, причому останнє - як представник двох культур водночас: культури оригінального твору та культури, рідної для нього.

Дана наукова теза підтверджує, що множинне буття твору існує не лише на вербальному рівні, але й на рівні культури в цілому, бо кожен з них вписаний у текст та несе в собі ознаки культури, в якій його було створено (див. вище). Виходячи з цього, виникає потреба у терміні, що дозволяє означити і, тим самим, систематизувати це множинне буття, осмислити його за допомогою формалізації, знайти певних критеріїв визначення існування та форми множинного буття твору. За допомогою цього терміну можна буде зрозуміти, що саме, як і чому трапляється з оригіналом, котрий отримає “нове життя” на тлі іншої мови та культури. Маючи на увазі вище перелічені завдання, ми пропонуємо термін культуромовне буття художнього твору і даємо йоту наступне визначення: це той текст (або тексти), у вигляді якого оригінал перебуває в умовах чужого культуромовного простору. Треба зауважити, що під “текстом” ми розуміємо ідейну, структурну, лексичну єдність, її естетичну дію на читача та контексти, у які вона є вписаною.

Культуромовне буття художнього твору можна розглядати у межах однієї країни або всього світу. Нас цікавить перший випадок. Ми пропонуємо розподіляти культуромовне буття художнього твору у межах однієї країни, в якій робилися переклади, на два типи: просте та складне. Воно буде простим, якщо переклади гомогенні, тобто: а) наявний тільки один переклад даного твору даною мовою; б) існує декілька перекладів, але всі вони виконані впродовж однієї історичної доби або представниками однієї перекладацької школи; в) перекладачі орієнтуються на коло читачів, аналогічне за своїм рівнем сприйняття художніх явищ тому коду, на яке орієнтувався автор оригіналу.

Складним культуромовне буття художнього твору стає за умов наявності гетерогенних перекладів, тобто: а) існує декілька перекладів даного твору даною мовою; б) переклади виконані в різні епохи або/та представниками різних перекладацьких шкіл; в) перекладачі орієнтуються на інше коло читачів порівняно з автором оригіналу.

Треба зауважити, що як у простому, так і у складному культуромовному бутті художнього твору можуть бути присутні переклади різних типів, тобто один-єдиний існуючий переклад зовсім не обов'язково віддзеркалюватиме всі боки оригінального твору: по-перше, у багатьох випадках це неможливо - через наявність об'єктивної несхожості мов, про яку зауважив А. Попович, [20] або через очевидну несхожість культур, яка не дозволяє людині іншої культури побачити в творі те, що знаходять в ньому читачі оригіналу, зате відкриває якісь інші сторони твору, що проявляються лише в умовах іншої культури; а по-друге, таке розкриття оригіналу може просто не входити у завдання перекладача, як він його бачить.

Як відомо, різні епохи та різні перекладацькі школи пропонували свій погляд на переклад. Дослідники визначають від трьох до п'яти перекладацьких шкіл. Так, В.Д. Радчук по матеріалам всесоюзного симпозіуму 1966 р. відмічає: “... невдовзі було встановлено, що в Росії та у всій Європі послідовно сформувалися три основні перекладацькі школи: класицистична, романтична та реалістична” 21, 43. Г.Р. Гачечиладзе виділяє п'ять типів перекладу в залежності від школи: це “переклад класицистичний (осучаснення образів античності), романтичний, натуралістичний, імпресіоністичний, реалістичний” 12, 103. Ось як Г.Р. Гачечиладзе визначає ці типи: “... можна казати про існування також класицистичного метода перекладу, котрий панував у Франції XVII-XVIII століть. Адже відомо, що В. Жуковський був під впливом класицизму, коли “Ленору” Бюргера перекладав як “Людмилу”. І той же самий Жуковський пізніше, вже з позицій романтичної поетики, прагнув глибше збагнути чужий поетичний світ. Ось перед нами вже два літературних методи, які були переосмислені відповідно до області художнього перекладу.

У тому ж сенсі можна говорити й про натуралізм, якщо переклад є лише копією оригіналу, а не його творчим відтворенням, і про імпресіонізм, якщо переклад є сугубо суб'єктивним і свавільним викладом оригіналу, який виклад повністю підкоряється творчій манері перекладача, й, нарешті, про реалізм...” 12, 107.

А.Д. Швейцер про переклади епохи класицизму каже: “Епоха класицизму позначилась настановою на вільний переклад, який повністю підкоряє оригінал нормам цієї епохи” 19, 65. Він також відмічає, що романтичний переклад ставив перед собою мету “відтворити не стільки сам твір, скільки його ідеал. Саме потягом до цього ідеалу мотивувалось право перекладача-романтика на власну творчість” 9, 65-66.

Таке різне бачення своїх завдань у перекладачів різних часів є одним з факторів множинності перекладів, а через це - створює складне культуромовне буття художнього твору. Взагалі, культуромовне буття художнього твору становиться складним через впри суб'єктивно-об'єктивних факторів, а саме: а) наявність потреби культури у сприйнятті нових художніх явищ; б) готовність культури до оновлення через адаптацію чужого досвіду; в) мета запозичень, які здійснюються культурою (потреба у розширенні власного художнього кругогляду - як емоційно-образного, так і формально-технічного характеру; прилучення до загальнокультурної практики, встановлення спільної мови культури - наприклад, християнського світогляду; пізнавальні та просвітницькі цілі тощо); г) професіоналізм перекладача (тобто, хто саме перекладає: перекладач-професіонал чи поет, бо поет орієнтований більш на співзвучність оригінала з власними естетичними ідеалами, а суто перекладач - на текст першотвору, що відбивається у призмі своєї культури).

Щодо аналізу культуромовного буття художнього твору, то тут треба вважати: а) просте воно чи складне; б) представники яких епох/шкіл перекладали даний вір даною мовою; в) на яке коло читачів орієнтувалися перекладачі порівняно з автором оригіналу; г) чи увійшов перекладений твір в культуру іншого народу; д) чи започаткував він нову традицію або розвинув стару, вже існуючу.

Роблячи висновки, хочемо зауважити, що запропоновані нами показники культуромовного буття художнього твору можуть бути висунуті у якості аналітичного та ціннісно-критичного підходів до результату перекладу, тобто, скласти методологічну основу наукового опису цього явища та його окремих проявів.

Підхід до перекладу з позиції культуромовного буття художнього твору дозволяє уникнути доволі смакового розподілу його результатів на “гарні” та “погані”, бо він дає змогу встановити закономірний характер множинності перекладацьких, ширше - інтерпретаційних версій оригіналу та перепустити необхідність такої множинності, що обумовлюється внутрішнім динамізмом будь-якого художнього вислову, його природною готовністю до діалогу з читачем.

На нашу думку, погляд на художній твір з точки зору його культуромовного буття в перспективі сприятиме кращому розумінню самої природи художнього твору як предмета перекладознавчої теорії та практики.

SUMMARY

The article gives the analysis of the existing viewpoints concerning the reasons of the appearing of the manifoldness of one and the same work's translations. As one of such reasons the author suggests to accept the difference in the text's perception in different cultures. Six types of the dialogue with a work of art are brought forward. A new term is introduced - the culture-lingual being of a work of art. The translators' approaches to translating poetry are under analysis. The author comes to a conclusion that the suggested term will help to avoid the subjective dividing translations among the “good” and “bad” ones and will enable a better understanding of the nature of the artistic work as a subject to the theory and practice of translation.

СПИСОК ЛIТЕРАТУРИ

1. Галь Нора. Слово живое и мертвое / Нора Галь. - М., 1987. - 272 с.

2. Кундзіч О.Л. Творчі проблеми перекладу / О.Л. Кундзіч. - К.: Дніпро, 1973. - 263 с.

3. Карабан В.И. Жанрово-поэтические вопросы перевода “Заповіта” Т.Г. Шевченко на русский язык / В. И. Карабан // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. сб./Киевский гос. университет.К.: Вища шк., 1984. - Вып. 11. - С. 3 - 10.

4. Рильський М.Т. Проблеми художнього перекладу / М.Т. Рильський // Мистецтво перекладу: Статті, виступи, нотатки. - К.: Рад. письменник, 1975. - С. 25 - 92.

5. Кашкин И. О методе и школе советского художественного перевода: Фрагмент / И. Кашкин // Поэтика перевода: Сб. статей / Сост. С.Ф. Гончаренко. - М.: Радуга, 1988. - С 21 - 28.

6. Новикова М.А. Прекрасен наш союз: Литература. Переводчик. Жизнь / М.А. Новикова. - К.: Рад. письменник, 1986. - 223 с.

7. Фінкель О.М. Теорія і практика перекладу / О.М. Фінкель. - Х., 1929. - 166 с.

8. Зеров М. У справі віршованого перекладу / М. Зеров // Життя і революція, 1928. - № 9. - С. 133 - 146.

9. Швейцер А.Д. Перевод и культурная традиция / А.Д. Швейцер // Перевод и лингвистика текста / Всероссийский центр переводов. - М., 1994. - С. 64 - 75.

10. Гаспаров М.Л. Метр и смысл: Об одном из механизмов культурной памяти / М.Л. Гаспаров / Рос. гос. гум. ун-т; Ин-т высш. гум. исслед. - М., 2000. - 297 с.

11. Гачечиладзе Г.Р. Вопросы теории художественного перевода / Г.Р. Гачечиладзе / Авторизованный перевод с грузинского. - Тбилиси: Литература да хеловнеба, 1964. - 267 с.

12. Гачечиладзе Г.Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи / Г.Р. Гачечиладзе. - М.: Сов. писатель, 1980. - 254 с.

13. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста: Структура стиха / Ю.М. Лотман. - Л.: Просвещение, 1972. - 270 с.

14. Эткинд Е. Поэзия и перевод / Е. Эткинд. - М.-Л.: Сов. писатель, 1963. - 429 с.

15. Konnolly D. Poetry Translation / D. Konnolly // Routledge Encyclopedia of Translation Studies. - Ed. Mona Baker. - London & New York. - 1998. - P. 170 - 176.

16. Прокопович С.С. Адекватный перевод или интерпретация текста? / С.С. Прокопович // Тетради переводчика: Науч-теор. сб. / Ред. Л. С. Бархударов. - М.: М-дунар. отн., 1980. - Вып. 17. - С. 37 - 48.

17. Федоров А.В. О художественном переводе / А.В. Федоров. - Л.: ОГИЗ, 1941. - 259 с.

18. Говердовский В.И. Перевод как кривое зеркало духа и культуры народа / В.И. Говердовский // Вісник ХНУ ім.. В.Н. Каразіна. - Х., 2000. - № 500. - С. 316 - 320.

19. Россельс В.М. Эстафета слова: Искусство художественного перевода / В.М. Россельс. - М.: Знание, 1972. - 32 с.

20. Попович А. Проблемы художественного перевода / А. Попович. - М.: Высш. шк., 1980. - 198 с.

21. Радчук В.Д. Перевод как отражение и эстетическая задача / В.Д. Радчук // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. сб. / Киевский гос. ун-т. - К.: Вища шк., 1986. - Вып. 13. - С. 40 - 50.