Сучасний політичний газетний дискурс: риторика і синтаксис

Сучасний політичний газетний дискурс: риторика і синтаксис

Анатолій ЗАГНІТКО,

доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету

Розглянуто специфіку політичного газетного дискурсу, визначено його диференційні ознаки зі встановленням особливостей вияву учасників, хронотопу, комунікативних стратегій і тактик, настанов і завдань. Охарактеризовано синтаксичні закономірності політичного газетного дискурсу, прокоментовано його основні завдання в регулюванні поведінки членів соціуму, маніпулюванні їхньою свідомістю.

Сучасний суспільний розвиток являє собою всеохопний загальнолюдський процес, одним із найсуттєвіших компонентів якого постає мова. Усі аспекти людської діяльності, усе соціально осмислене, виокремлене людською свідомістю, відображається у мові. Тому в сучасній лінгвістиці чітко окреслилися тенденції не тільки формально-структурного аналізу мови, але й в аспекті тієї семантичної і прагматичної інформації, яку вона реалізує у комунікативному процесі. Опертям такого вивчення мови постає одна з її визначальних функцій - бути засобом комунікації, зокрема політико-управлінська. Її дослідження безпосередньо актуалізує проблему взаємовідношення мови і політики (пор. праці О. Виноградової, Л. Масенко, Г. Мацюк, Г. Яворської та ін.). Цей аспект комунікації, пов'язаний з використанням мови як засобу політичного впливу і маніпулювання (підтвердженням цього може бути хвилеподібна актуалізація проблеми статусу російської мови як другої державної в Україні) мовою, є об'єктом постійної уваги лінгвістів, тому що боротьба за владу - основний мотив соціально-політичного спілкування. Усе це засвідчує актуальність заявленої проблеми.

Метою статті є встановлення особливостей сучасного політичного газетного дискурсу зі з'ясуванням специфіки його синтаксису та риторики. Мета зумовлює необхідність розв'язання таких завдань: 1) визначення диференційних і кваліфікаційних ознак сучасного політичного газетного дискурсу; 2) вияв особливостей його синтаксису; 3) встановлення закономірностей самовияву автора в сучасному політичному газетному дискурсі; 4) простеження внутрішньотекстових ресурсів впливу на читача сучасних політичних текстів; 5) окреслення найбільш навантажених текстово-дискурсивних категорій у сучасному газетному політичному дискурсі.

Загалом політика й ідеологія не можуть бути нейтральними до мови як найрепрезентативнішої ознаки людського суспільства, тому що не можуть існувати незалежно від людей, людської спільноти. Репрезентуючи собою сукупність ідей, які виражають зацікавлення, мету і завдання відповідних класів, політика опрацьовується на ґрунті накопиченого мисленнєвого матеріалу й активно впливає на суспільство, пришвидшуючи або гальмуючи його розвиток. Політика народжується, розвивається в суспільстві, у процесі діяльності людей. За своєю природою вона не може не відображатися у мові, тому що людське суспільство, перебіг його життя не можуть існувати поза мовою.

Здебільшого у працях з проблем взаємовідношення мови і політики аналіз мовних засобів, які використовуються цілеспрямовано у відповідному мовному суспільстві, являє собою насамперед дослідження лексико-семантичної системи мови, оскільки вона найбільшою мірою підпорядкована впливу соціальних чинників. Своєрідними у цьому плані постають праці: Ж. Дюбуа, який розглядав суспільно-політичну лексику французької мови періоду 1796 - 1872 рр.; Б. Гардена, який проаналізував мовлення профспілкових діячів і підприємців і який показав різницю у використанні тих самих лексичних одиниць; Деніз Мальдідьє (з'ясовано особливості лінгвістичного словника алжирської війни); Жака Гійома, який проаналізував словник французького післяреволюційного соціально-політичного узусу; А. Бурячка, С. Виноградова, Л. Граудіної, Д. Гудкова, О. Дмитрієвої, Є. Шейгал та інших, які продемонстрували на значному фактичному матеріалі англійської, німецької, російської та української мов відображення політичної думки у мові, що зумовлює значні зміни в лексико-семантичній системі сучасної мови.

Питання, пов'язані із соціальною активністю слова в аспекті політичного впливу, його потенційної спроможності суттєво впливати на процес відображення людиною дійсності, а також її поведінки і суспільної діяльності, досі залишаються актуальними. У цьому розрізі важливим є те, що інтенсивність політично зумовлених мовних процесів визначається масштабними змінами в житті суспільства, особливостями культурно-історичного розвитку, панівною тональністю політичних відношень.

Конкретна політична практика держави, тактика політичної влади його партій, лідерів, угрупувань, їхні стратегічні замисли зумовлюють різні (з погляду їхніх власних зацікавлень) підходи до розгляду й оцінки тих чи інших суспільно-політичних явищ, що набуває відповідного вираження в мові: ЗАКОНсервовані ляпи. Закон про Кабмін сьогодні нарешті виходить друком. Хоча спікер Мороз злякався його підписувати. Сьогодні горезвісний закон про Кабінет Міністрів нарешті опублікують. Нарешті - бо вже набридли. Тривале пританцьовування навколо закону нагадувало дитячу примовку: „Чотири, три, два з половиною, два з волосиною, два зараз обірветься...”. Усе вказувало на те, що коаліція чи не надто прагне, чи побоюється друкувати цей закон. Бо й законом цей витвір назвати складно: він не просто містить норми, які можна потрактувати як неконституційні, а ще й приймався за сумнівною процедурою. Коаліція погрожувала, коментувала, але зволікала. // Учора закон уже верстався в „Голосі України” - газеті Верховної Ради. Також планувалося, що його опублікує „Урядовий кур'єр”, а ще - „Офіційний вісник України” (про що напередодні розповів міністр юстиції Олександр Лаврінович). // Важливий нюанс: як вдалося з'ясувати агенції УНІАН, під законом стоїть підпис Олександра Мороза і дата - 21 грудня. Тобто те число, коли цей закон приймався до вето. Натомість колишній суддя Конституційного Суду, а нині - постійний представник Президента у КС Володимир Шаповал, зазначає, що перед опублікуванням, крім першого підпису - спікерського, має бути другий - або Президента, або ще раз Голови ВР. За словами Шаповала, це „промульгація” закону: після ухвалення закону спікер його підписує і відправляє на візу Президенту. Якщо глава держави відмовляється це робити, то, відповідно до Конституції, підписати документ має Голова ВР. // Утім пан Шаповал висловив сумнів (і мав рацію) у тому, що спікер удруге підпише закон. „Мороз чудово відчуває, що у разі підписання він бере стовідсотково на себе відповідальність... І якщо буде рішення Конституційного Суду (про неконституційні процедури - Авт.), то він буде крайнім”, - цитує Шаповала УНІАН. // Словом, навіть на етапі друку закон знову наштовхнувся на колізію. Втім сам Мороз запевняє, що всю процедуру витримано і другого підпису не треба. Зрештою, а що йому ще казати? „Свою” політ реформу, таку недосконалу, він трактує по-своєму... // На Банковій до нового витка подій уже готові: як зазначила напередодні на брифінгу керівник прес-служби секретаріату Лариса Мудрак, у випадку опублікування закону Президент готуватиме подання до Конституційного Суду. // „Антикризова” ж коаліція намагається запропонувати інший варіант розвитку стосунків. А саме - розглянути президентські пропозиції до закону про Кабмін „постфактум”. Олександр Мороз, скажімо, заявив, що одночасно з друком закону про Кабінет Міністрів у парламенті буде зареєстровано законопроект про внесення змін до цього документа. Спікер каже, що в ньому „будуть враховані всі неврегульовані конституційні положення”. // Хоча й те, про що каже Мороз у даному випадку, - непевне. Он, скажімо, Прем'єр-міністр Віктор Янукович говорить про можливість внесення президентських правок якось туманно. „Можливо, ми погодимося з пропозиціями Президента, але, безумовно, шукатимемо можливість створення ефективного механізму співпраці між урядом і Президентом”, - зазначив Янукович позавчора (Україна молода. - 2007. - 2 лютого), де яскраво реалізоване ставлення до відповідної політичної колізії щодо прийняття й опублікування закону про Кабінет Міністрів України та його наступної легітимності. Постає своєрідна політична термінологія, відповідна політична риторика, що виступає специфічною частиною сучасного мовного простору і яка є універсальним засобом опису відповідних поняттєвих і реальних об'єктів.

Відомо, що відображення політики в лексико-семантичній системі мови передбачає наявність таких аспектів проблеми: ідеологізація нейтральних слів, деідеологізація, ідеологічна нейтралізація, вторинна ідеологізація, переідеологізація (пор. динаміку слова біржа як суспільно-політичного терміна з відповідним поняттєвим полем до 1917 року, наступну кваліфікацію як буржуазного (СУМ, т. І, с. 188) та сучасну інтерпретацію як адекватну для суспільного ладу) тощо. Ці способи відображення політики в слові, найрухливішому мовному ярусі, чітко свідчить про соціально-оцінний характер використання лексичних одиниць, що виражається у свідомому виборі мовних засобів викладу, яким притаманне відповідне емоційне забарвлення (конотація), закладені експліцитно або імпліцитно в значенні тієї чи іншої лексичної одиниці (пор.: Перший закон-сирота (Україна молода. - 2007. - 3 лютого). Для досягнення тих чи інших політичних завдань можуть бути використані не тільки певні слова, але й та чи інша синтаксична конструкція. Думка, що в синтаксисі, меншою мірою, ніж у лексиці, відображаються особливості політичної комунікації, не може бути визнаною як коректна, оскільки синтаксична організація мовлення, як форма для вираження відповідного змісту, грає суттєву роль у вияві функції впливу публіцистики.

Синтаксис, як найважливіший стилетвірний засіб, міцно пов'язаний зі змістом висловлення. Діапазон соціально зумовлених синтаксичних явищ постає досить широким. До них належать:

- паралельні конструкції, що змістово наближаються до афоризмів (МІНІюст на підтанцьовці. Міністерство юстиції демонструє скорочення функцій: тепер вони, в основному, зводяться до тлумачення ходів Мороза й Януковича та їх нахваляння.

Попри заявлену в заголовку тему почну з іншого: депутати Верховної Ради Іван Бокий (фракція СПУ), Юрій Мірошниченко та Михайло Чечетов (обидва - від фракції “Регіонів”) зареєстрували 29 січня проект закону про “Внесення змін до закону України про Конституційний Суд”. В чому його суть? Звичайно ж, в урізанні юрисдикції КС і, зокрема, у вилученні з повноважень конституційних суддів права трактувати закони України та її Конституцію. Попри незрозумілість того, що ж тоді входитиме в компетенцію КС, автори законопроекту таки мають рацію: навіщо щось тлумачити в суді, коли є органи та посадові особи, які, відтягнувши на себе ковдру, залюбки роз'яснять будь-яку ситуацію, причому зроблять це так, як цього вимагає та чи інша політична сила, а не закон. Хто замовляє музику - той і отримує коментарі. Візьмемо для прикладу ситуацію з законом про Кабмін: як уже знають наші читачі, ще у вівторок Міністерство юстиції внесло цей акт до Єдиного державного реєстру - попри те, що закон цей не був належним чином оприлюднений, а відтак і не набрав чинності. Нонсенс? Керівник Мін'юсту Олександр Лавринович так не вважає - адже в коментарях для газети “Коммерсант-Украина” він зазначив наступне: той факт, що закон не оприлюднений офіційно, не є проблемою, оскільки підставою для внесення в реєстр є не публікація акта, а лист, що підтверджує його відповідність нормам Конституції. І все ж досі вважалося, що закон запускає в дію факт його друку в офіційних виданнях - “Голосі України” та “Урядовому кур'єрі”, а відтак вже існуючий - а не віртуальний! - закон вносять до Державного реєстру. Проте коли дуже треба, можна вочевидь і поперед батька в пекло… // Про реєстр, “задній хід” та “делікатну грань” // І все-таки, для чого знадобилось внесення закону про Кабмін у Державний реєстр? Олександр Лавринович у згаданому інтерв'ю так відповів на питання, чи можлива домовленість між Верховною Радою та Президентом з приводу повторного розгляду цього акта: “Ні, це вже не неможливо. Включення у реєстр виключає можливість того, що ділу буде даний задній хід. З сьогоднішнього дня можна забути про компроміс з точки зору корегування вступу закону в дію”. Таким чином, Державний реєстр відіграв роль не просто законодавчої картотеки, в якій можна знайти дані про ті чи інші новонадходження - він став тим запобіжником, що унеможливлює дискусію про повторне вето Президента абощо. Повторимось, використавши слова міністра юстиції: назад тепер ходу немає. Так вирішив (і до цього підвів ситуацію) Лавринович. А про те, хто був зацікавлений у знятті з кабмінівського “авта” гальм - зайве й говорити… Наталія Лебідь // Україна молода. - 2007. - 3 лютого);

- еліптичні речення, для яких властива стислість, енергійність вираження і які постають ефективним способом підвищення семантичної ємності (Кур'єри з “Беркута”); цю ж функцію можуть виконувати і номінативні речення, пор.: Четвер. Вечірні сутінки. Столична Шулявка;

- парцеляція, за якої завершена опрацьована думка втілюється у псевдо спонтанну форму шляхом розчленування єдиної структури на її складники, внаслідок чого формальний зв'язок між уривками переривається повністю, що виступає засобом уточнення комунікативної настанови висловлення й експресивної акцентуації його змісту (Усе вказувало на те, що коаліція чи не надто прагне, чи побоюється друкувати цей закон. Бо й законом цей витвір назвати складно: він не просто містить норми, які можна потрактувати як неконституційні, а ще й приймався за сумнівною процедурою);

- приєднувальні конструкції, основним призначенням яких постає додавання до основного висловлення розширювально-уточнювальних, пояснювальних компонентів, що постають у свідомості не одночасно з основною думкою, а лише після того, як вона сформувалася і сегментовані конструкції полегшують її сприйняття (Перший закон-сирота // “Антикризовики” боязко опублікували своє неконституційне дітище - закон про Кабмін під пильним контролем бійців “Беркуту” // Скандальний закон “його величності Прем'єра” таки опубліковано - його текст з'явився в п'ятничних номерах парламентської газети “Голос України” та газети центральних органів виконавчої влади “Урядовий кур'єр”. “Антикризовики” натякають, що відтак закон про Кабінет Міністрів офіційно набув чинності, на Банковій, навпаки, не визнають його легітимність і вже підготували подання до Конституційного Суду зі статусом першочергового щодо законності цього закону. Цікаво, що вперше за роки незалежності закон було опубліковано без підпису Президента. Втім свій автограф, як це передбачено законодавством, не поставив у 2007 році й Голова Верховної Ради Олександр Мороз. І “Голос України”, і “Урядовий кур'єр” подають прізвище Мороза наприкінці документа тільки у прив'язці до іншої дати - 21 грудня 2006 року. Цей підпис спікер поставив ще тоді, коли закон вперше подавався на розгляд Президенту й був згодом заветований. Вдруге Мороз так і не розписався, щоб не брати на себе відповідальність за ймовірне визнання закону неконституційним. // Кур'єри з “Беркута” // Четвер. Вечірні сутінки. Столична Шулявка. Перед центральним входом до видавництва «Преса країни» припаркувалося два джипи спецпідрозділу МВС «Беркут». Троє бійців у камуфляжі та з гумовими кийками явно нудьгують, намагаючись з'ясувати, де тут можна попити кави. Певний нервовий «резонанс» відбувається і на вахті видавництва, замість однієї працівниці охорони згодом з'являється ще двоє, плюс начальник караулу. Ситуація чимось нагадує 2004 рік, коли влада намагалася офіційно оприлюднити в тих самих видавництвах рішення Центрвиборчкому про сфальсифіковані результати другого туру президентських виборів з «Ядино правильним переможцем» Януковичем. Тоді кільком нардепам та патріотично налаштованим громадянам вдалося цьому запобігти, тепер пам'ятаючи уроки минулого, влада огородила процес друку «Беркутом». От тільки перешкоджати цьому фарсу на сторінках офіційних видань ніхто не збирався. Іван Леонов // Україна молода. - 2007. - 3 лютого);

- конструкції з чужим мовленням, що ґрунтуються на включенні в авторське мовлення мовлення іншої особи або джерела інформації і под. (Утім пан Шаповал висловив сумнів (і мав рацію) у тому, що спікер удруге підпише закон. „Мороз чудово відчуває, що у разі підписання він бере стовідсотково на себе відповідальність... І якщо буде рішення Конституційного Суду (про неконституційні процедури - Авт.), то він буде крайнім”, - цитує Шаповала УНІАН. // Словом, навіть на етапі друку закон знову наштовхнувся на колізію. Втім сам Мороз запевняє, що всю процедуру витримано і другого підпису не треба. Зрештою, а що йому ще казати? „Свою” політ реформу, таку недосконалу, він трактує по-своєму... // На Банковій до нового витка подій уже готові: як зазначила напередодні на брифінгу керівник прес-служби секретаріату Лариса Мудрак, у випадку опублікування закону Президент готуватиме подання до Конституційного Суду. // „Антикризова” ж коаліція намагається запропонувати інший варіант розвитку стосунків. А саме - розглянути президентські пропозиції до закону про Кабмін „постфактум”);

- діалогійність спілкування, що особливо чітко простежується на прикладі жанру інтерв'ю та ін.

Ці синтаксичні конструкції орієнтовані на психологію передбачуваного учасника комунікації для адекватного сприйняття замислу автора і щонайтісніше пов'язані зі змістом політичної інформації, її спрямуванням й адресованістю.

Аналіз і дослідження словесно-асоціативного тла політичної лексики, розгляд синтаксичної організації речення, простеження закономірностей формування семантичної структури речення залежно від політичної позиції автора виявляється недостатнім для розв'язання проблеми мови і політики, оскільки ця проблема вимагає виходу за межі слова і речення, звернення до вищого ярусу комунікації - до тексту. „Лише у формі текстів і в текстовій функції мова постає засобом спілкування між людьми” [19: 47]. Тому зацікавлення текстом зумовлене тим, що процес - це процес породження, сприйняття й інтерпретації різних текстів. Водночас текст розглядається не просто як сукупність взаєпов'язаних елементів, не тільки як певна послідовність пов'язаних за смислом речень, а як функційна цілісність, постання якої зумовлене відповідними соціальними потребами і яка спрямована на досягнення вдалої комунікації. Саме зв'язний текст як результат мовленнєвої діяльності з відповідною прагматичною настановою є об'єктом дослідження і може розглядатися: 1) у лінгвістичному аспекті з простеженням специфіки його структури і характеру мовного оформлення [3; 5; 6; 16]; 2) у гносеологічному, що розглядає характер відображення у тексті об'єктивної реальності [8; 10; 15]; 3) у психологічному, що досліджує психолінгвістичну природу тексту й особливості його сприйняття [1; 7; 10]; 4) у прагматичному, який показує характер ставлення автора до об'єктивної дійсності [2; 11; 12; 13; 14; 17]. У прагматичному аспекті суттєве зацікавлення викликає політичний газетний текст, під яким мається на увазі текст, що береться у подійному вимірі. У цьому розрізі він наштовхує дослідника на проблему ролі мови як засобу впливу й інструмента соціального контролю над формуванням громадської думки.

Формування політичного навантаження тексту - багатоаспектна тема. Вона не може бути обмежена тільки фактами лексичного рівня і виявом закономірностей та умов використання синтаксичних одиниць щодо їх відношення до комунікантів, зокрема до джерела (вид масової комунікації, видавництво, редакція, автор та ін.) й отримувача (аудиторії).

У текстах, що відображають політичний зміст, на перший план повинні виступати проблеми кодування і декодування змісту і соціально-політичної інформації, тому що самовираження обв'язково присутнього у певному типі тексту автора часто у мовній формі не подано. Аналіз механізму кодування і декодування певної інформації політичного тексту до цих пір вичерпно не простежений, пор. праці А.А. Стриженко, Г.Г. Почепцова, С.А. Сухих та ін. Не розкритим залишається і механізм функціонування політичного газетного тексту. Постаючи з потреб суспільно-політичної діяльності, текст не існує сам по собі, а виступає основною частиною текстової діяльності - цілого комплексу відношень, що виникають у процесі його породження і сприйняття. Якщо брати текст у подійному аспекті як експліцитний компонент соціально-політичної комунікації і розглядати як цілеспрямовану соціальну дію, то текст разом з екстралінгвістичними чинниками (прагматичними, соціокультурними і под.) слід витлумачувати як дискурс. Останнім часом поряд з лінгвістикою тексту, завданням якої є аналіз створення тексту як цілісності мовними засобами, розвивається дослідження дискурсу, опертям якого є принцип розгляду мови в дії. Враховуючи наявність відповідних параметрів політичного газетного тексту, що являє собою інформаційне повідомлення про ту чи іншу політичну подію або явище для донесення певної прагматичної настанови до масової аудиторії, доцільно говорити про політичний газетний дискурс, де текст як політичнее самовираження автора тільки компонент у взаємодії комунікантів. Загальновідомими є поняття політичного дискурсу і дискурсу мас-медіа. Для першого мовним вираженням постає будь-яке мовленнєве утворення, зміст якого належить до сфери політики, останній охоплює усі ті жанри, у яких журналісти виступають посередниками між будь-якою політичною подією або суспільним явищем і масовим читачем (памфлет, передова стаття, репортаж, коментар, політична стаття та ін.). Оскільки основним завданням преси є донесення тієї чи іншої інформації до читача, то цілком логічним постає розгляд поняття політичний газетний дискурс як різновиду дискурсу мас-медіа, під яким варто розуміти процес породження і функціонування політичного інформаційного повідомлення, як основного засобу донесення відповідної політичної інформації до масової аудиторії.

Одиницею спілкування виступає текст, як специфічна знакова структура, якій властива цілісність, завершеність і прагматична настанова. Текст як одиниця комунікації повністю виявляється тільки в ситуації спілкування. Комунікативно-лінеарний ланцюг: автор-текст-реципієнт на рівні писемного мовлення розглядається як текстова діяльність, на рівні ж усного спілкування - як дискурс. Коректною постає кваліфікація будь-якого витвору мовленнєвотворчого процесу як такого, що завжди попадає у свідомість адресата і розпочинає власне життя в його мисленні, породжуючи мовленнєво-мисленнєву діяльність останнього. Тому бідь-який писемний текст як елемент текстової діяльності на відповідному етапі його існування у свідомості адресата розпочинує тлумачитися як дискурс, тому що його повноцінне існування неможливе поза його інтерпретацією реципієнтом.

Загалом у політичній комунікації цікавими постають два різновиди дискурсу: політичний і дискурс мас-медіа. Попри наявні системотвірні ознаки, вони є різними. Перший охоплює „будь-яке мовленнєве утворення, суб'єкт, адресат і зміст якого стосується політичної сфери” [17: 23], а останній - це будь-який текст, створений журналістом, який є посередником між політичною подією або суспільним явищем і масовою аудиторією: телевізійне мовлення, мовлення радіо й екранне мовлення, газетна стаття. Тому політичний газетний текст одночасно перебуває в рамах двох дискурсів. Розгляд його в такому широкому ракурсі постає об'єднавчим і відображає специфіку його функціонування в руслі політичної комунікації, основною темою якої є боротьба за владу. В сучасну епоху боротьби за стабільність соціуму і відповідно спрямовану аудиторію, коли політичний газетний текст реалізує функцію управління суспільною свідомістю шляхом символів і знаків, використовуючи усі наявні механізми маніпулятивного впливу, цілком логічно мати опертям поняття політичного газетного дискурсу, що являє собою інформаційний газетний текст про ту чи іншу політичну подію або явище, „взяті у подійному вимірі”, тобто як посередник між мовленнєво-мисленнєвою діяльністю автора і реципієнта. У цьому розрізі варто встановити основні компоненти політичного газетного дискурсу як інституційного дискурсу:

1) учасниками політичного газетного дискурсу є автор і реципієнт. Перший створює політичне інформаційне повідомлення згідно з власною політичною уявою. Комунікативний портрет першого учасника політичного газетного дискурсу складає упорядкований вимір людської особистості, що виявляються в наявності певної мети комунікації, свідомої настанови на створення конкретного мовлення, самостійних ідей, чіткої та переконливої аргументації, належного рівня компетенції, освіти, ерудиції, моральної позиції та іншого, що складають основу мотивації мовленнєвої комунікації. Комунікативний портрет реципієнта складає єдність необхідної для автора інформації про ті аспекти особистості слухача, які визначають його властивості як отримувача мовленнєтворчого витвору. Це його інтелектуально-культурний рівень, бажання і пріоритети, психологічний стан і психологічний тип особистості, рівень освіти й інші параметри, орієнтовані на отримання й адекватне сприйняття відповідної політичної інформації. В акті комунікації позиції реципієнта є пріоритетними, тому що орієнтація на відповідного отримувача інформації складає основу кожного елемента мовленнєвої комунікації, зокрема політичної;

2) хронотопом політичного газетного дискурсу є типова для газетної комунікації обстановка: періодична преса. Знаючи, чиї інтереси виражає певна газета, можна сформувати загальне враження щодо наявної в ній інформації, її прагматичного спрямування, комунікативно-інформаційного завдання, яке стоїть перед кожним випуском. Політична газетна інформація, постаючи одним із найважливіших засобів мажоритарної демократичної системи політичного управління, яке цілеспрямовано впливає на суб'єкти ринку політичних послуг, керує політичним процесом, прагнучи нав'язувати соціальним структурам суспільства свої оцінки, настанови, шаблони, стереотипи, політико-культурні коди і міфи. Намагаючись створити одноманітне інформаційне середовище суспільства, газета виступає як стабілізатор політичних і соціальних процесів, шляхом формування певної громадської думки, з одного боку, і беручи участь у формуванні певного політико-культурного потоку, з іншого. Сучасний процес функціонування політичної комунікації репрезентує комбінацію маніпулятивних програм, які здатні в силу прямого впливу на людську свідомість нав'язати людині конкретне сприйняття інформації (Хто замовляє музику - той і отримує коментарі. Візьмемо для прикладу ситуацію з законом про Кабмін: як уже знають наші читачі, ще у вівторок Міністерство юстиції внесло цей акт до Єдиного державного реєстру - попри те, що закон цей не був належним чином оприлюднений, а відтак і не набрав чинності. Нонсенс? Керівник Мін'юсту Олександр Лавринович так не вважає - адже в коментарях для газети “Коммерсант-Украина” він зазначив наступне: той факт, що закон не оприлюднений офіційно, не є проблемою, оскільки підставою для внесення в реєстр є не публікація акта, а лист, що підтверджує його відповідність нормам Конституції. І все ж досі вважалося, що закон запускає в дію факт його друку в офіційних виданнях - “Голосі України” та “Урядовому кур'єрі”, а відтак вже існуючий - а не віртуальний! - закон вносять до Державного реєстру. Проте коли дуже треба, можна вочевидь і поперед батька в пекло…) (Україна молода, 2007);

3) постаючи в актуальному для комунікатора плані певним тематичним матеріалом, політичний газетний текст має на оці п'ять основних взаємопов'язаних завдань: інформаційне, що полягає в інформуванні аудиторії про події внутрішнього і міжнародного життя; аналітичне, основою якої є аналіз і коментування викладеної політичної події або суспільного явища; регулятивне, що полягає в необхідному для комунікатора спрямуванні плану сприйняття реципієнтом тієї чи іншої події, певних явищ об'єктивної дійсності; оцінне, основною ознакою якого є оцінка викладеної інформації; прогнозувальне, що полягає у примусі реципієнта рефлексувати щодо проекції отриманої інформації на передбачувану дійсність. Тому реалізація будь-якого інформаційного політичного повідомлення ґрунтується на п'яти основних завданнях: виклад, аналіз (або коментар), спрямований у необхідному ракурсі сприйняття, оцінка, прогнозування можливого впливу;

4) цінності політичного газетного дискурсу безпосередньо пов'язані з призначенням, сутністю і функціями преси, що повинна правдиво, документально й істинно показувати об'єктивну дійсність. В умовах існування в сучасному світі протилежних ідеологій і політичних поглядів концепти істини, правди, достовірності активізують багато різних підходів з різною соціальною основою. Істинність інформації, що складається з моделювання тієї чи іншої соціально-політичної картини світу, в рамах політичного газетного тексту набуває статусу реалізації активної життєвої позиції автора, його розуміння соціально-політичних і соціально-особистісних відношень. У політичній газетній комунікації проблема істинності повинна вирішуватися не на рівні висловлень, а на рівні тексту, як реальної пізнавально-комунікативної одиниці, що активізує проблему прихованого смислу, вербально не вираженої в тексті інформації (пор.: Про реєстр, “задній хід” та “делікатну грань” // І все-таки, для чого знадобилось внесення закону про Кабмін у Державний реєстр? Олександр Лавринович у згаданому інтерв'ю так відповів на питання, чи можлива домовленість між Верховною Радою та Президентом з приводу повторного розгляду цього акта: “Ні, це вже не неможливо. Включення у реєстр виключає можливість того, що ділу буде даний задній хід. З сьогоднішнього дня можна забути про компроміс з точки зору корегування вступу закону в дію”. Таким чином, Державний реєстр відіграв роль не просто законодавчої картотеки, в якій можна знайти дані про ті чи інші новонадходження - він став тим запобіжником, що унеможливлює дискусію про повторне вето Президента абощо. Повторимось, використавши слова міністра юстиції: назад тепер ходу немає. Так вирішив (і до цього підвів ситуацію) Лавринович. А про те, хто був зацікавлений у знятті з кабмінівського “авта” гальм - зайве й говорити… Наталія Лебідь // Україна молода. - 2007. - 3 лютого));

5) стратегії політичного газетного дискурсу зумовлені тими завданнями, що визначають політичне спілкування: а) описати певну політичну подію; б) викласти історію заторкнутого питання; в) навести різні погляди на окреслену інформацію; г) заявити свою позицію щодо певної ситуації; ґ) навести докази для аргументування свого погляду або для зміни позиції аудиторії; д) врахувати зацікавлення, мислення, індивідуально-психологічні особливості і соціальний статус аудиторії; е) аргументовано прогнозувати майбутнє;

6) жанрова специфікація, оскільки реалізація цих стратегій і завдань політичного газетного дискурсу простежується у двох групах жанрів - інформаційних й аналітичних. Для першої групи властивий офіційно-фактологічний характер інформації і конкретно-констатаційний спосіб відображення дійсності: політична замітка; коротке інформаційне повідомлення про певний факт суспільно-політичного життя; репортаж, що подає фактологічну інформацію крізь призму сприйняття автора-учасника для створення ефекту присутності. Другій групі властива аргументація і соціально-оцінний ярус фактологічної інформації: політичний коментар, метою якого є пояснення подій і фактів суспільно-політичного життя для формування у реципієнта відповідного погляду на факти і події; передова стаття, що викладає інформацію згідно з політичною орієнтацією друкованого видання; полемічна стаття, що подає різні погляди опонентів; памфлет, призначений для соціально-політичного викриття для прямого впливу на суспільну думку;

7) тематика політичного газетного дискурсу як одного з найсуттєвіших компонентів соціального буття сучасної людини охоплює широке коло питань: державне управління, органи влади, політичні права, різні політичні режими, громадська думка, внутрішня і зовнішня політика, візити, угоди, обміни, політичні акти, засідання і под. Завдяки вірулентності масової комунікації людина відчуває свою дотичність до всіх подій, що відбуваються навколо неї. Преса найкращим чином задовольняє зацікавлення кожного індивіда - члена суспільства, що живе емоціями поточного дня, який відчуває необхідність бути в курсі справ про події, що відбуваються навколо, так і на відстані;

8) політичний газетний дискурс має опертям велике розмаїття прецедентних текстів: промови відомих політичних, державних і громадських діячів; енциклопедична і довідкова література; тексти різних газетних видань; матеріали інформаційних агентств; цитати, крилаті слова, вирази, прислів'я і приказки; спогади очевидців;

9) як дискурсивні формули в політичному газетному дискурсі маються на увазі мовні засоби різних ярусів (лексичного, морфологічного, синтаксичного) характерні для певного соціального інституту. Для лексичного фонду політичного газетного дискурсу властива значна кількість емоційно-оцінних лексичних одиниць, використання метонімії, метафори, персоніфікації, перифрази, іронії, літоти як стилістичних тропів. Особливістю мови газети постає також стандартизація (наявність ємних, комунікативно-доцільних готових мовленнєвих формул для політичної комунікації). З морфологічних засобів притаманне своєрідне використання видо-часових форм для надання тексту відповідного експресивно-стилістичного забарвлення тощо. У синтаксисі політичного газетного дискурсу під дискурсивними формулами маються на увазі конструкції з чужим мовленям, парцеляція, еліптичні конструкції, різні звороти й інші синтаксичні засоби, яким властиві експресивність, емоційність.

Отже, політичний газетний дискурс являє собою мовленнєтворчий процес відповідного соціального інституту і вимагає ґрунтовного дослідження, тому що його складники постають дієвим засобом політичного впливу. Особливість функціонування політичного газетного дискурсу виявляється в комплексі чинників, що складають специфіку його впливу. Остання виявляється у поєднанні експліцитних й імпліцитних компонентів смислу, кожний з яких є потужним засобом переконання і впливу. Кожний компонент політичного газетного дискурсу - комунікатор, реципієнт, сам політичний газетний текст, завдання і мотиви мовленнєвотворчої діяльності, специфіка жанрового оформлення у відповідному засобі масової комунікації, у структурі якого реалізується спілкування, може бути адекватно вивченим тільки в рамах структурних зв'язків усієї системи. Функційна єдність потенціалів кожного з компонентів політичного газетного дискурсу перетворює його у важливий інструмент у координації діяльності сучасного соціуму.

Література

4. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. - Донецьк, 2001.

5. Загнітко А.П. Лінгвістика тексту. - Донецьк, 2006.

6. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. - М., 1976.

7. Зимняя И.А. Лингво-психология речевой деятельности. - Москва - Ростов, 2001.

8. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. - М., 1980.

9. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. - Л., 1979.

10. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. - М., 1969.

11. Матвеева Г.Г. Актуализация прагматического аспекта научного текста. - Ростов н/Д, 1984.

12. Сидоркова Г.Д. Прагматика паремий: пословицы и поговорки как речевые действия. - Краснодар, 1999.

13. Стриженко А.А. Роль языка в системе средств пропаганды (на материале буржуазной прессы). - Томск, 1980.

14. Сухих С.А. Прагмалингвистическое измерение коммуникативного процесса: дис. … докт. филол. наук. - Краснодар, 1998.

15. Хованская З.И. Анализ литературного произведения в современной французской филологии. - М., 1988.

16. Человеческий фактор в языке. Коммуникация, модальность, дейксис. - М., 1992.

17. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса. - Москва - Волгоград, 2000.

18. Яворська Г.М. Прескриптивна лінгвістика: Мова, культура, влада. - К., 2000.

19. Hartmann P. Texte als linguistishes Objekt. Beitrage zur Linguistik. - Munchen, 1971.