Узагальнено-символічна паралель як лінгвістична універсалія

УЗАГАЛЬНЕНО-СИМВОЛІЧНА ПАРАЛЕЛЬ ЯК ЛІНГВІСТИЧНА УНІВЕРСАЛІЯ (ІСТОРИЧНА РОЗВІДКА)

В.А. Василенко

У цій статті запропоновано деякі спостереження з історії лінгвістичного вивчення узагальнено-символічної паралелі. Зокрема акцентується увага на дослідженні поняття символ як явища екстралінгвістичного, наділеного досить варіабельним ефектом створювати лінгвістично-символізовані мікрополя, що можуть служити індикатором слововживання.

Проблемі вивчення узагальнено-символічної паралелі - центрального поняття нашої розвідки - присвячено вагомі праці з філософії, поетики, фольклористики, психології, семіотики, культурології. Однак як лінгвістична універсалія узагальнено-символічна паралель має не таку давню традицію. Як зазначала І.С. Степанова, лінгвістичне дослідження даної категорії ґрунтується на базі літературного тлумачення. У літературознавстві узагальнено-символічна паралель звичайно розглядається як троп, що в поетичній мові умовно означає суть якогось явища з певного погляду, який і визначає характер, якість символу і виникає внаслідок словесно-образного поєднання денотативної сфери зовнішньої реальності та внутрішнього світу людини [1,81-82]. На думку дослідників В. М. Телії, Є. В. Шелестюк, І. С. Степанової, узагальнено-символічні паралелі наділені різними оцінними домінантами, виявляють тенденцію створювати словесно-асоціативні ряди - лексичні мікросистеми з ефектом досить сильної взаємозалежності і взаємозумовленості елементів. Так, як безкінечно може варіюватись денотативна сфера світу, так і лексично-образний план, у якому ця сфера відображена, досить варіабельний і може служити індикатором слововживання.

“Оскільки світ у різних своїх виявах єдиний, він може бути описаний за допомогою обмеженої кількості образів, що становлять собою сутнісні характеристики світу і виражають універсальні закономірності. У зв'язку з цим на перший план висуваються узагальнюючі образні паралелі і мотиви ”[2,50].

В цілому міркування вчених стосовно природи, функцій та основних ознак узагальнено-символічних паралелей базуються на основі художньо образного освоєння поняття “символ”.

У лінгвістичній науці поняття “символ” на сьогодні ще остаточно не визначено (на це вказували І. С. Степанова, В. О. Сиротіна, Є. В. Шелестюк). Представники соціологічної школи мовознавства Ш. Баллі й А. Сеше, яких В.М. Жирмунський вважав ініціаторами введення цього терміна в обіг, розуміли під ним, як і античні мислителі, мовний знак Ф. де Соссюр, чітко розмежовував поняття символ і мовний знак: “На позначення мовного знака або, точніше, -- того, що ми називаємо позначуваним, інколи користуються словом символ. Застосовувати його не зовсім зручно саме з огляду на наш перший принцип (принцип довільності позначуваного)”. Далі лінгвіст визначає одну із суттєвих рис символу -- вмотивованість: “Символ характеризується тим, що він не до кінця довільний, він не зовсім пустий, у ньому наявний рудимент природнього зв'язку між позначаючим і позначуваним” [3, 79]. На терені вітчизняної словесності вивчення фольклорної символіки розпочалося в першій половині XIX ст. (праці М. Максимовича, І. Срезнєвського, О. Бодянського). Термін же “символ”, як зазначає М.І. Філон, ще не був у активному вжитку, а “натомість у значенні “символ” часто використовуються терміни “слово”, “образ” [4, 63]. Найпомітнішим дослідженням символіки в XIX ст. стала магістерська дисертація М.І. Костомарова “Об историческом значении русской народной поэзии”, у якій учений поставив питання про походження й еволюцію символіки. “У широкому розумінні символіка природи є продовженням природної релігії....Відношення людини до природи посідає середнє місце між відношенням до Творця й до самого себе, між любов'ю божественною та людською, між життям споглядальним і практичним…” [5, 60].

Символ постає внаслідок художнього освоєння образів природи. Зіставлення явищ суспільного життя й природи викликає певні асоціації у свідомості людей і знаходять відображення в мові.

У праці “Историческое значение южнорусского народного песенного творчества” М.І. Костомаров тлумачить символ як образне вираження моральних ідей через посередництво предметів фізичної природи, яким надається більш-менш визначена духовна властивість”. Вчений стверджує, що такого роду погляди не могли виникнути інакше, як у сивій давнині, у період юнацького стану народу” [6, 64]. На архаїчність символів указував і О.О. Потебня. Дослідженню символів у фольклорі присвячена його робота “О некоторых символах в славянской народной поэзии”. Походження й динаміку символів він пояснював через закономірності розвитку мови. Причиною їх утворення вважав потребу встановлювати забуті власні значення слів, первісне враження, що з часом затемнювалося. Дослідник виділив три основні відношення символу до означуваного: порівняння, протиставлення й відношення причинове. Перші два відношення стосуються того періоду, коли “людина не відокремлювала себе від навколишньої природи”. А вже пізніше виник паралелізм, який, на думку вченого, указував на затемнення змісту символів [7, 1-3].

О.М. Веселовський найближчим джерелом символів вважав “короткі одночленні формули, в яких липа линула до дуба, сокіл вів із собою соколицю й т.ін.”. Це ототожнювання було виплекане віками й тим-то символи відрізняються від штучно підібраних алегорій [8, 139]. Справедливим є твердження сучасного мовознавця Л.І. Ібраєва: “Не довільна домовленість, а давність походження перетворила ліру в символ музичного мистецтва, розвиток грошових відносин перетворив золото в символ влади й багатства...” [9, 26]. Отже, паралелізм базується на співзвучності природи та людини, виник унаслідок анімістичного світогляду наших предків, які зіставляли суб'єкт і об'єкт за фактором руху, дії як ознаки вольової життєдіяльності.

Думки видатних учених XIX ст. було розвинено в працях В.В. Виноградова, О.Ф. Лосєва, Н.Д. Арутюнової, Ю.А. Гвоздарєва, С.Я. Єрмоленко, С.Г. Лазутіна, В.О. Сиротіної, В.М. Телії, В.Д. Ужченка й багатьох інших.

Цікавою та оригінальною є концепція символу В.В. Виноградова, запропонована ним у дослідженні “О поэзии Анны Ахматовой”. Спосіб вивчення художньої символіки й засобів її перетворення в індивідуально-поетичній творчості вчений убачав у розчленуванні окремих естетичних об'єктів з метою визначити композиційну функцію символів як елементів даного органічного цілого [10, 373]. Таким чином лінгвіст здійснює функціонально-іманентний аналіз поетичного тексту як цілого на рівні синтагматики символів. У поняття “символ” він укладає такий зміст: естетично оформлена та художньо локалізована одиниця мовлення у складі поетичного твору [10, 374].

Оригінальне наповнення В.В. Виноградовим терміна “символ” не стало актуальним у лінгвістичній літературі, проте принципи аналізу символів, запропоновані у вищезазначеній роботі, мають велике значення й сьогодні. Так, зі структурного погляду, лінгвіст поділяв символи на три типи: “символ-слово”, “символ-фраза”, “символ-речення”. Щодо першого типу символів, які й стали предметом нашої уваги, учений справедливо зазначав: “За зовнішньою своєю структурою “символ” збігається з “лексемою”... Але “символи” розширюють коло значень відповідних “лексем” або, точніше, -- зовсім виступають за межі цього кола... Символи у складі художнього твору отримують потенційну силу асоціюватися з низкою тих образів та емоцій, які закладені в структурі цілого” [10, 374]. Отже, слова-символи за формою є однослівні, проте за змістом ідіоматичні, тобто своїм образним змістом вони перевищують значення одного слова.

Символ базується на таких двох концептах, як образ і знак. Концепт знака є ширшим за символ, оскільки будь-який символ є знаком, проте не кожен знак може виступати символом. На знаковість символу вказувала О.С. Ахманова, визначаючи при цьому його вмотивованість. Н.Д. Арутюнова виділила деякі принципові відмінності між символом і знаком: 1) символ не є засобом комунікації, він не має адресата; 2) символ не є інструментальним (ним не можна регулювати міжособистісні стосунки) [11, 23]. До цього можна було б ще додати, що символ не має прямої вказівки на денотат. Отже, у більш широкому розумінні символ двосторонній знак, бо має позначуване й позначаюче, з найбільшим ступенем абстрагування.

Безперечно, в основі символу лежить образ. На це вказували О.Ф. Лосєв, Н.Д. Арутюнова, Л. Лендьєл, І.С. Степанова, В.М. Телія, І.Я. Чернухіна, Є.В. Шелестюк та ін. Проте ще О.О. Потебня застерігав, що художній образ, як правило, символічний, але не кожний символ є художнім образом (вочевидь, учений розумів символ досить широко). Стосовно цієї проблеми угорський мовознавець Л. Лендьєл відзначив, що “символ первісно виступає не як словесний, а як “предметний” образ, оскільки будь-який предмет чи дія здатні виявляти духовний чи ідейний зміст”[12,68]. Тобто перенос відбувається в даному випадку не на рівні мови, а мовним символ стає тоді, коли починає виконувати функцію “мовленнєвого вираження”. Проте дослідник не заперечує існування мовних символів, тобто таких, які виникли в самій мові (він аналізує їх на синтагматичному рівні). Таку ж думку висловлює Ю.А. Гвоздарєв, який виділяє відповідно три стадії становлення слова-символу. За Ю.А. Гвоздарєвим, на третій стадії символ набуває відносної свободи й починає функціонувати самостійно.

Образ стає символом тоді, коли набуває значущої функції в житті індивіда, соціуму, держави, людства (це стосується архетипових символів, на які звертали увагу К.Ґ. Юнґ, Ф.Уілрайт, Х.Е. Керлот). Про ціннісний аспект об'єкта для людини писав ще О.М. Веселовський. За Н.Д. Арутюновою, символічну значимість може отримати не весь образ, а лише окрема його ознака, яка, на думку В. Матезіуса, до того ж не обов'язково має бути суттєвою ознакою предмета. Аналізуючи мотиваційно-образний компонент ідіом, В.М. Телія помітила, що образне сприйняття, яке має місце й при лінгвалізації символів, завжди є зредукованим, причому редукція образу відбувається за рахунок “усічення” якихось несуттєвих для даного значення деталей. Такий зредукований образ дослідниця називає “образною ґештальт-структурою”. “Роль образної ґештальт-структури виявляється лише посередньо -- через її емоціогенність, а також культурні й стилістичні конотації” [13, 201]. Під символічним значенням розуміють “особливий різновид значення слова, в якому стійкий конвенціональний чи асоціативний зв'язок (асоціативний скоріше -- В.В.) символізуючого й символізованого мотивується екстралінгвістичною соціальною функцією символізуючого” [14, 3]. Отже, символ -- явище не тільки й не стільки лінгвістичне, скільки екстралінгвістичне, а тому його інтерпретація потребує глибоких знань культурного контексту, особливостей соціальної психології, міфології, етнічної історії того чи іншого народу. У зв'язку з цим заслуговують на увагу дослідження символів у культурному контексті Ю.М.Лотмана, проект етнолінгвістичного словника М.І. Толстого, наукові розвідки в царині міфології та символіки Ф.І. Буслаєва, Ю.М. Соколова, В.В. Іванова, М.М. Маковського, В. Тернера, В.М. Топорова, енциклопедія Є. Онацького, словники символів Дж. Холла, Х.Е. Керлота, Дж. Тресіддера. Проте прикладів цілісного, комплексного дослідження символів, зокрема українських, поки що, на жаль, не маємо.

SUMMARY

In this article some results of the observations from the history of linguistic studying of generalized-symbolic parallel are presented. In particular attention is given to the research of the notion “symbol” as an extra linguistic phenomenon which has variable effect to form linguistic -symbolic microfields and can be an indicator of use of words.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Безпечний І. Теорія літератури. - Торонто, 1984. - 304с.

2. Кожевникова Н.А. Словоупотребление в русской поэзии начала ХХ века. - М.: Наука, 1986.

3. Соссюр Ф. Курс общей лингвистики. -- М., 1933. -- 272 с.

4. Філон М.І. Термін “символ” в українській науковій традиції першої половини XIX століття // Тенденції розвитку української літератури та літературної критики нових часів: Тези доп. та повідомлень міжвузівської науково-теорет. конференції. --Харків, 1996.-- С. 63--65.

5. Костомаров Н.И. Об историческом значении русской народной поэзии // Костомаров М.І. Слов'янська міфологія: Вибр. праці з фольклористики й літературознавства. -- К., 1994. -- С. 44--207.

6. Костомаров Н.И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества // Костомаров Н.И.Славянская мифология: Ист. монографии и исслед. -- М., 1995. -- С. 153--374.

7. Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзий. - Харьков, 1914. -- 123с.

8. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. -- М., 1989. --406 с.

9. ИбраевЛ.И. Надзнаковость языка (К проблеме отношения семиотики и лингвистики) // Вопросы языкознания. -- 1981. -- № 1. -- С. 17--35.

10. Виноградов В.В. О поэзии Анны Ахматовой (Стилистические наброски) // Избр. тр.: Поэтика русской литературы.-- М., 1976.--С. 369--459.

11. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. -- М., 1990. --С. 5--32.

12. Лендьел Л. “Переносное значение” или “образное употребление слов”? Значения с пометкой “переносное” в Толковом словаре венгерского языка // Лексикология и лексикография. -- М., 1972. -- С. 48--72.

13. Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. -- М., 1996. -- 288 с.

14. Пестова О.Г. Символическое значение слова как особый объект лингвистической семантики: Автореф. дис... канд. филол. наук. -- Саратов, 1988. -- 15 с.