Структурні особливості реми в детермінантних складних реченнях

Структурні особливості реми в детермінантних складних реченнях

Наталія Лешкова,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

У статті простежуються структурно-типологічні особливості вияву комплексної реми, розкривається специфіка репрезентації такої реми на реченнєвому рівні.

Ключові слова: рема, комплексна рема, актуальне членування речення, висловлення, підмет, присудок.

Залежно від того, якими засобами в контекст вводиться нова інформація, значною мірою визначається характер речення. Для структурно-типологічної та стилістичної характеристики суттєве значення має контекстуальна даність або новизна, тобто наявність або відсутність у попередньому контексті того, про що йдеться в наступних реченнях. До даної інформації належить також і те, що якоюсь мірою вже визначено попереднім контекстом.

Найбільш природним способом введення в контекст нової інформації служить включення цієї інформації до складу реми висловлення. Окрім комунікативно розчленованих висловлень, в яких виділяються дві частини - тема і рема, для мовлення властивий ще один комунікативний тип висловлення - нерозчленовані висловлення (Пішов дощ; Прийшла весна), які традиційно несуть повністю нову інформацію.

Нерозчленовані висловлення складають велику групу, яка відрізняється розмаїттям лексико-синтаксичного складу і різним функціональним навантаженням. Репрезентуючи собою комплексну рему, висловлення добре пристосовані до введення в розповідний або описовий контекст нових явищ, фактів, предметів, осіб. Вступну функцію виконують в основному речення з дієсловами екзистенції і виникнення, або, як їх іноді називають, дієсловами „появи на сцені”: Жили колись король з королевою...; Один багатий удівець одружився вдруге з удовою...; В давні-предавні часи один багатий і могутній король... і под. Введена в контекст нова особа, предмет або явище у подальшому викладі може вільно фігурувати як дане, відоме читачеві. (Як тема, що вже визначена попереднім контекстом, можуть функціонувати і назви окремих аспектів або складових частин вже введеного в розповідь предмета або явища). Наприклад: Закони були написані для їх виконання. Його (закон) ще називають малою конституцією столиці, адже деталізує загальні положення закону про місто-герой Київ (Столиця. - 2005. - 4-10 квітня. - С.2).

Будова тексту, за якого нова інформація вводиться уже вказаними способами, відображає природну логічну послідовність смислових ланок розповіді. Логіка розповідального руху диктується поінформованістю або непоінформованістю читача, що випливає з того, згадані чи незгадані в попередньому контексті окремі елементи змісту речення. Новий предмет або особа повинні бути введені в контекст повідомленням про їхнє існування або появу на конкретній просторовій ділянці і в конкретний часовий момент розповіді.

При послідовному розгортанні смислових ланок розповіді необхідно ввести також і повідомлення про прихід нової пори, нового відрізка часу, нового стану довкілля і т.п.

Наявні й інші принципи побудови тексту, пов'язані з нестандартними способами введення нової інформації. Одним з таких принципів виступає включення нової інформації відразу, безпосередньо в тему висловлення, не враховуючи тих ступенів, які зумовлені суворою логічною послідовністю викладу, що враховує міру поінформованості / непоінформованості читача. Найбільш наочно цей принцип виявляє себе в реченнях, де темою постає склад головного речення, а ремою - склад підрядного речення або тема - склад підмета, рема - склад присудка. Наприклад: Вітер дмухав із берега, так що море замерзло на сотню метрів (Ю.Яновський). Наведене складнопідрядне речення є початком розділу і містить у собі по суті два повідомлення: 1) Вітер дмухав із берега; 2) Море замерзло.

В логічно розгорнутому викладі новий предмет або явище, яке виражене субстантивною групою, за традицією вводиться до контексту нерозчленованим висловленням з екзистенційним дієсловом: Був сильний вітер (можливий експресивний варіант з інверсією компонентів, які переміщує фразовий наголос з фінально-позитивного вияву в ініціальний в реченні: Сильний вітер був). У наступних висловленнях подаються характеристики цього явища. В художній розповіді часто відбувається стиснення двох повідомлень в одне. Виникають висловлення подібні до такого типу утворень. Подібні висловлення можуть бути нерозчленованими експресивними, якщо присудок у них не був значною мірою поширений й інформативно значущий. Розгорнута характеристика явища, яка міститься у присудку, перетворює останній на рему, перешкоджаючи осмисленню подібних висловлень як нерозчленованих експресивних. Пор. наступні приклади: Дівчинка відкидає набік віночок, який вона плела, сидячи біля воза, встає і, переконавшись, що поблизу нікого нема, біжить до старого гіллястого дуба, що, мов сторожа, стоїть на узліссі (М.Олійник). У цьому разі речення являє собою з логічного погляду „стиснуте” висловлення, що містить у собі по два повідомлення [4, 35]. Зміст першого повідомлення - твердження про існування або виникнення якогось явища, друге повідомлення містить його подальшу характеристику. (Можливі такі утворення, коли з двох однорідних присудків перший виражений дієсловом з екзистенційним значенням, а другий - дієсловом або дієслівним словосполученням зі значенням конкретної індивідуальної ознаки (часто у вигляді метафори)). Якщо б речення обривалося на першому присудку, воно б репрезентувало нерозчленоване експресивне висловлення: Ясна річ, є окремі випадки. Але другий присудок вводить нове повідомлення й, оскільки він є ремою, вимагає включення до складу реми і першого присудка: Ясна річ, є окремі випадки, коли люди втрачають контроль (Столиця. - 2005. - 4-10 квітня. - С.12).

Речення з партиципними формами дієслова цікаві в плані тема-рематичного аналізу. У більшості граматик розглядається наявність / відсутність підмета при вказуванні на суб'єкта дії. Дж.Сінклер вважає, що підмет репрезентує суб'єкт у підрядних реченнях [6, 46]. Пор.: Марійка читала книжку для того, щоб ми це обговорювали; Для прочитання цієї книги Марійкою, хтось повинен знайти копію - Марійка. Такий висновок більш прийнятний з позиції швидше актуального аспекту синтаксису, ніж структурного. Дієслівність безособових форм зумовлює їхній рематичний характер, а вся конструкція являє собою типову тема-рематичну структуру. Якщо порівнювати конструкції Я готова до нього прийти та Я готова прийти, неважко помітити, що в першій з них поєднані дві тема-рематичні повні структури зі своїми темами і ремами:

Т1 > Р1

¦

Т2 > Р2

(де Т1 - Я; Р1 - готова; Т2 - до нього; Р2 - прийти). Друга конструкція має одну тему і подвійну рему: (де Т1 - Я; Р1/1 - готова; Р2/1 - прийти). Саме останній приклад репрезентує випадок подвійної реми, коли два дієслівних елементи співвідносяться з однією темою так, що другий елемент нерозривно пов'язаний з першим, внаслідок чого являє собою його поповнення, але водночас має самостійний зв'язок з темою.

Для української мови є характерною конструкція з комплексною ремою, перший зі складників якої може бути виражений іменною або ад'єктивною групою, а другий - інфінітивом. Найбільш виразно репрезентують „прозорий” приклад подвійної реми пасивні конструкції типу: Я була запрошена прийти. Аналіз подібних конструкцій у плані їхньої семантики проводився у багатьох роботах, але нам не видається доречним використання терміна катенативне сполучення у використанні щодо сполучень такого типу. Також можливі окремі випадки подальшого розвитку інфінітивних груп, тобто потрійної реми: Я була запрошена прийти подивитися на нього. Особливий випадок комплексної реми являють собою словосполучення з модальними дієсловами: Щоб запобігти складнощів, ці складнощі можуть вирішуватися декількома шляхами. Схематичний запис таких конструкцій характеризується тим, що обидві частини подвійної реми індексуються однаково, але з додатковими показниками: Т1> Р1/1 + Р2/1.

Відокремлені обставини самі по собі мають тема-рематичні відношення, оскільки дієслово є ремотвірним елементом.

Це властивість партиципних форм у традиційних граматиках називалося предикативністю, а О. Єсперсен називає його нексусом. Зауважимо, що, пояснюючи введене ним поняття нексусу, О.Єсперсен відмічає властивість таких сполучень, яка притаманна саме тема-рематичній конструкції. „Нексус, ? пише він, ? завжди має два поняття, які обов'язково повинні залишатися розчленованими: вторинне слово додає дещо нове до того, що вже було назване ... нексус - дещо гнучке, або наче би більш живе, розчленоване” [1, 132]. Нексус, на його думку, схожий на процес або драму, а як приклад наведемо речення: Надворі стало темно, тому що небо затягли хмари, що протиставлене реченню Тому що небо заволокли хмари, надворі стало темно, як явище, що називається юнкцією.

В.Матезіус кваліфікував такі конструкції як випадок складної конденсації, які дозволяють репрезентувати висловлення в компактному вигляді, однак він не встановлював їх статусу з погляду тема-рематичної організації.

Водночас такий підхід дуже важливий, оскільки він дозволяє вирішити питання про предикативність конструкцій з партиципними дієслівними формами. Якщо з давніх часів предикативність (предикація) пов'язувалась з фінітними формами і з категоріями часу та способу, які вони виражають, то конструкціям з безособовими формами слід відмовити у статусі предикативних утворень. Однак у них з'являються інші властивості предикативних конструкцій, а саме вказування на дію (або стан), хоча без використання закріплених за їхнім вираженням граматичних форм. Це протиріччя може бути вирішене лише внаслідок визнання того, що в них як і в інших конструкціях, діє інший принцип організації синтаксичних структур ? не підметово-присудковий, а тема-рематичний [3, 248].

Частим є використання речень, де акумулюються дві самостійні тема-рематичні структури, з яких перша поєднується з підметово-присудковою, а інша постає в чистому вигляді. У сучасних граматиках термінологічний статус таких конструкцій не має однозначного тлумачення. У граматиці Л. Бархударова і Д. Штелінга вони називаються дещо незвичним для такого поняття терміном комплекси, в зарубіжних граматиках - часто просто дієслівними групами.

У науковій літературі неодноразово відмічалась синонімічність дієприкметникових конструкцій і підрядних речень: зроблена справа = справа, яка повинна бути зробленою. Однак детальний розгляд співвідношення конструкцій цих двох типів дозволив О.Пронічеву зробити висновок про те, що різниця між смислами зводиться до різного ступеня вияву модальних значень [2, 16].

Безумовно, одним із прикладів ускладнення реми є подвійна рема, але треба перш за все відрізняти багаточленне координативне ускладнення, тобто приєднання декількох незалежних структурно, семантично рематичних утворень до однієї схеми: Т > Р1 = Р2: Він довго блукав по тайзі, доки його обмороженого, кволого не знайшли мисливці (Г.Тютюнник).

У ряді випадків спільним елементом у таких конструкціях виявляється не тільки тема, але і дієслівна частина, яка вводить рематичні комплекси: Т > Р (Р1 + Р2). Таке координативне ускладнення реми може включатися до другого компонента подвійної реми: Т > Р1/1 + Р2/1 (+ Р2 + Р3 + Р4). Дужки у двох останніх схемах показують, що частина реми ускладнилася: Пожди, моє серце, пожди, / допоки повстане руїна, допоки кайданів сліди не скине з душі Україна (Д.Павличко).

У глибшому і детальнішому дослідженні випадку координативного ускладнення - біномінальних конструкціях М.Густавсон показує, що такого типу утворення часто використовуються саме у складі реми. „Згідно з принципом розгортання функціональної перспективи речення кінцеве положення цих елементів означає, що вони є носіями найвищого ступеня комунікативного динамізму, тобто їхній вклад у передачу інформації є найважливішим” [5, 74]. Водночас актуалізується зауваження, що нерідко другий елемент пари несе лише додаткову інформацію і його використання постає, швидше, стилістичним прийомом або навіть диктується ритмічними умовами.

М.Густавсон констатує лінгвістично важливу рису: використання біномінальних конструкцій у будь-якому компоненті рематичної частини висловлень. Однак найбільша частотність виявляється в конструкціях з партиципними дієслівними формами, оскільки вони дозволяють обійтись без розгорнутих підрядних частин, що відображає специфіку синтаксису, і коли речення містить глибинну інформацію першого, другого ті інших рівнів, пор.: Війна завжди його тривожила, от і не хотів Василь цього (А.Яна), де репрезентований метафорою, що передає участь суб'єкта (Василя) у бойових подіях, а предикативна детермінантна частина репрезентує динамізм неспокійного стану суб'єкта.

Іншим типом ускладнення реми є субординація відношень між складовими її частинами, коли в межах реми використовуються два або декілька членів, які пояснюють один одного таким чином, що жоден не може бути втраченим: Маруся злякалась, що не можна й розказати, а сама не зна чого (Г. Квітка_Основ'яненко).

Використання у складі реми різних адвербіальних елементів також ускладнює цю частину конструкції, але на відміну від координації і субординації, можливо, доцільно називати таку рему комплексною. Слід додати, що найпоширенішим випадком ускладнення реми є наявність додатків до дієслова.

Література

1. Есперсен О. Философия грамматики. - М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. - 404с.

2. Проничев А.И. Присубстантивные инфинитивные конструкции в сопоставлении с придаточными предложениями в современном английском языке: Автореф. дисс. …канд.филол.наук. - М., 1970. - 20 с.

3. Пумпянский А.Л. Информационная роль порядка слов в научной и технической литературе. - М.: Наука, 1974. - С.248-256.

4. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Ярцевой. - 2-е изд. - М.: Большая российская энциклопедия, 2000. - 688 с.

5. Gustafsson M. Binomial expression in present-day English. A syntactic and semantic study. - Turku, Turun Ylio-pisto, 1975. - 173 p.

6. Sinclair J., McH. A course in spoken English. Grammar. - London: Oxford Univ. Press, 1972. - 117 p.