Функціонально-стилістичні можливості слів-символів у поетичній мові Яра Славутича

Слов'янський державний педагогічний університет

Кафедра української мови та літератури

Функціонально-стилістичні можливості слів-символів у поетичній мові Яра Славутича

Тетяна Полякова, асистент

Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем мовної картини світу в поетичній спадщині Яра Славутича.

Ключові слова: образ-символ, символ, поезія патріотичного звучання, образ-ідея, словесний символ.

У різні періоди творчості Яр Славутич по-різному усвідомлював своє завдання як поета. Але незмінно домінувала поезія патріотичного звучання, що протягом більш піввікового періоду виконувала важливу соціальну функцію - будила дух непокори, вичавлювала рабську психологію і ганебне почуття меншовартості і зневіри, бичувала і виставляла на загальний суд прояви „яничарства”, активізувала національний дух, що полягає у постійному русі, борні, „безмежнім прагненні, а не вдоволенні даним, у пануванні волі, активної і гнучкої, а не регламентованості раціоналізму, захопленні життям, а не втечі від нього, жадобі життя та вміння, а не пасивізмі та самозреченні” (за Ю. Шевельовим).

Обов'язок будити сплячих, прагнення перетворити слово у символ боротьби ріднить творчість Яра Славутича з поезією М. Зерова, М. Рильського, В. Свідзинського та Є. Маланюка. Саме слово-символ Славутича розкриває сутність його творчої манери. Давні мудреці вважали, що думка зароджується і передається в образах і символах. Звідси виникає потреба у фігурах як складних образах і в образах як містилищах кількох фігур: сонце - істиність, бо незалежне від нас, даність; коло - вічність, тому, що не має кінця, в ньому кінець переходить у початок, це замкненість; зерно - сутність, думка, адже воно містить у собі зародок, ідею життя.

Тому інтерес до символіки - це інтерес до внутрішньої сутності речей, до ідей та ідеалів, а символ можна сприймати як образ-ідею, що виник на багатозначності предметного чи процесуального змісту і закріпився як фігурант у процесі спілкування.

Ряд дослідників зосереджували свою увагу на різних аспектах символіки. Так, наприклад, М. Костомаров розглядав символ як поняття художнього мислення, зокрема, поетичного, акцентував на національно-культурній та релігійній основі символу, вважаючи, що саме в символіці виявляється сутність національного духу, національна специфіка мови, літератури та народної творчості.

О. Потебню цікавило виникнення символів. Зародження їх він вбачав у первинній образності слів, яка в процесі лексичного зростання мови часто затемнювалася, ознаки в кожному новому слові діставали якісь нові відтінки. О. Потебня вважав, що потреба відновлювати забуті власні значення була однією з причин утворення символів. Близькість основних ознак, яка помітна в постійних тотожних виразах, була й між назвами символу й означуваного предмета. Так, наприклад, калина стала символом дівочої краси тому, що дівчина названа красною.

Загальноприйнятої повної класифікації символів нема. Намагаючись „впіймати” суть символу, дослідники зосереджували увагу на окремих найвиразніших типах символів: Г. Сковорода - на біблійних, М.Костомаров - на народних, пісенних, О. Потебня - на слов'янських, які досліджувались в основному на фольклорному матеріалі. Філософи та психологи (В. Гумбольдт, З. Фрейд, К. Юнг та інші) шукали природу символів у межах взаємодії підсвідомості та свідомості, невидимого й видимого, значення і функції, реальності й умовності. У цьому плані їх більше цікавили архетипні символи та їх вплив на розвиток культури, цивілізації. Основою філологічних зацікавлень символікою є символи - словесні образи. Символ - це образ, що виник у результаті метафоризації значення, але такий образ, що входить в соціальну чи особисту сферу.

Словесний символ Яра Славутича відрізняється від графічного відсутністю схожості з предметом. Його значення є умовним. Словесний символ - слово-знак, але символічний. Як зазначає Н.Д. Арутюнова, словом-знаком не можна спілкуватись. Символ є метафоричним, але метафора характеризує, уточнює і тим поглиблює розуміння реальних речей, а символ їх узагальнює, робить дуже умовним сприйняття. Цим мовний символ відрізняється від метафори. Він настільки багатозначний, що стає схемою, а не конкретною характеристикою. Словесні символи є словами-образами, але не всі слова-образи стають словесними символами, а тільки ті, які несуть загальні образи-ідеї. Для них характерна вказівна (дейктична) функція: наприклад, тризуб - символ української державності:

Двосічний меч в обрамленні Тризуба,

Звитяг берло ми вгору підняли -

Прийдешня воля із неволі мли,

І для загарбників сувора згуба [2,126].

Я біля нього став, дев'ятилітній,

В малій мазепинці на голові -

Сяйний Тризуб, як сплене проміння,

Мене голубить, надихає в бій [2,479].

Нас дух перемоги обвіяв;

Охрещені в битвах мечем,

Піднявши Тризуба, у Київ

Ми гордо його донесем [1,155].

Як гарно, що в епоху згуб

Моцарство пращурів надхненне

Людяний золотий Тризуб

Лишило в спадщину для мене! [1,159].

Також через усю поезію Яра Славутича проходить образ Дніпра як символа України. Поет уживає всі назви цієї ріки: Дніпро, Славута, Бористен, Яр-Бористен. Невипадково назва Славутич стала псевдонімом поета, а потім прізвищем.

Поет часто освідчується в коханні рідній ріці:

Я ваш навіки, степові широти,

Зелені зарви рідного Дніпра! [2,176].

Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти,

Ні косогорів пишнобарвна гра

Не нагадають степові широти

І не заступлять рідного Дніпра [2,176].

Лексема „Дніпро” є активним репрезентантом-символом образу України, однієї з домінант творчості поета, для якого Дніпро - рідна ріка, що тече в рідній землі, втамування великої спраги:

Зачерпнути сили Славути,

Впасти в битві на береги,

Від яких уже не звернути

На чужинні мандрів круги [2,540].

Цікавим „згустком семантики” є образний вираз „зачерпнути сили Славути”, який, з одного боку, асоціюється з „зачерпнути води” з Дніпра, з іншого - набратися сили, натхнення.

Україна асоціюється у поета з образами-символами калини (Червона калина стала й мені Снагою життя в чужій чужині [2,295]), барвінку (Земля, що стелила барвінок під ноги [2,288]), ромену (У головах калина зашумить і даль поклониться роменом білим [2,92], І гоїсту суцвіть ромену не морозила уночі! [1,30]), у назвах дерев (дуб, тополя, верба та інші):

Кремезний дубе! З тихого узлісся

Чи ти ще й досі радісно шумиш? [2,286].

Над синім Дніпром, на зеленій горі,

Де гречка на сонці кипіла,

Стояла в тополях, у щасті й добрі

Хатина, як маківка біла [2,88].

Мені ввижаються далекі

Херсонські села на осонні,

Дзвінких дворів ранковий клекіт

І став, і верби мрійно-сонні [1,226].

Образи-символи ідилічної української природи зігріті теплими людськими почуттями, що зближує стиль Яра Славутича з поетами-неокласиками (вплив М. Рильського). Це успішне намагання продовжити найкращі мовні традиції неокласичної шляхетності, строгості і простоти.

Яр Славутич, використовуючи слова-символи, надає їм специфічні, семантичні нашарування, але в кожному конкретному випадку чітко простежується загальномовне значення символічної лексеми. Так, індивідуально-авторських характеристик набуває образ дороги. Розглянемо, які ж слова групуються навколо домінанти дорога за допомогою синонімічного ряду:

- смуга землі, по якій їздять і ходять:

І тоді тебе з дороги

На палючій скелі край води,

Як прокляття, кинуте під ноги,

Приланцюжать месники - з біди! [3,123].

Бринить оголена дорога,

Гуде холодний косогір [4,27].

Згородивши в терники дорогу.

І до ярів перехопивши гін ... [4,73].

Що проводжала на Сибір в дорогу

Сама німуючи, мов нежива [4,164].

Ні лексичним значенням, ні частотою вживання не відрізняється від домінанти дорога іменник шлях. Та, занурюючись у контекст, простежується символічна вагомість цієї лексеми, оскільки доля водила поета саме широкими шляхами по теренах життя: „На всі моря, на землі, на вітри Стели шляхи, натхненний чоловіку” [4,94], „Для Михайла не бракує кайла - Розбивати скелі на шляху!” [4,27], „У час такий мовчання п'ють отави І тоне-тоне між ланами шлях” [4,132], „Стою німотно - тремтить шляхами Південна далеч у сльозах розлук” [4,167], „...і мандрів шлях Буде слати холодним водам Привітання в снажних гаях” [4,10]. Як видно з прикладів, синонім шлях - дорога інколи вживається з переносним значенням „напрямок діяльності, шлях розвитку”.

Словом-символом у поетичних творах Яра Славутича є лексема путь, яка є близькою за функціонально-стилістичними можливостями до проаналізованих іменників дорога і шлях. „Словник сучасної української мови” подає значення цього слова як застаріле:

Бо вдячні правнуки шукають путь

До зваги прадідів, що без старіння

Із покоління йде у покоління [4,119].

Як бачимо, використання застарілого іменника путь надає певної урочистості піднесення, високого стилю контексту.

Отже, символічні значення лексем у поетичних творах Яра Славутича взаємодіють, переплітаються, відтворюють мовне багатство бачення світу письменником, його особисту модель, що вказує на неповторність індивідуального стилю.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Славутич Яр. Зібрані твори. 1938-1978. - Едмонтон, 1978. - 408с.

2. Славутич Яр. Твори: в 2 т. - К.: Дніпро, 1998. - Т.1. - 671с.

3. Славутич Яр. Твори: Том перший. - К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. - 469с.

4. Славутич Яр. Твори: Том другий. - К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. - 331с.