Фреймове вираження концептів детективного дискурсу

ФРЕЙМОВЕ ВИРАЖЕННЯ КОНЦЕПТІВ ДЕТЕКТИВНОГО ДИСКУРСУ

Т.О. Бехта

У статті розглядається проблема мовної категоризації з позицій когнітивно-дискурсної парадигми, визначаються концептуальні типи детективного дискурсу та фреймове співвідношення його базових концептів.

Проблема дефініції поняття концепт привертає увагу різних напрямів лінгвістичної науки. Термін концепт використовують у когнітивній лінгвістиці багато дослідників (Дж. Лакоф, Р. Лангакер, И.А. Мельчук, А. Вежбицька, Ю.С. Степанов та ін.). Утім єдиного визначення цього терміну немає. Його трактують по-різному, виходячи з відповідної ознаки, що є основою дефініції. Так, під концептом розуміють „сукупність знань та інформації про актуальний та можливий стан справ в реальному світі в контексті емоцій, переживань, асоіацій тощо” [1, 4], концепти визначають як одиниці, за допомогою яких ми мислимо про світ [2, 40], це - поняття, уявлення про предмет, що зберігається в голові у формі гештальту, „оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку” більш узагальнюючого та абстрактного плану[3, 90]. Концептам, що зберігаються в пам'яті, притаманні індивідуальні забарвлення та інтерпретації їхніх носіїв. За визначенням Ю. С. Степанова концепт існує у свідомості не у вигляді чітких понять, а як „пучок” уявлень, знань, асоціацій, переживань, супроводжуючих слово [4, 40-41].

З одного боку концепт розглядається як психічна сутність - ідеальний образ, ментальний прообраз культурно зумовлених уявлень мовця про світ, з іншого - як мовна сутність - він має певне ім'я у мові, зберігаючись у пам'яті у вигляді концептуальних систем, куди входять знання про дійсність, модельні світи, досвід, психічні уявлення, що залежать від інтелектуального рівня, життєвої практики. Частина концептів зведена до ментального лексикону - актуалізується вербально. Вербалізуючись, концепти утворюють „внутрішній” лексикон [5, 91-96]; інша частина - подається у психіці ментальними репрезентаціями: схемами, картинками, образами. Концепт - основне семантичне поняття когнітивної лінгвістики, це концентрат знань та інформації, який існує у ментальному світі людини. Природна мова є засобом побудови та подання концептуальної системи. Вербальні вислови відтворюють у сфері мови будь-які концепти та зв'язки між ними.

Дослідження кореляцій розумових та мовленнєвих структур та їхньої ролі у пізнанні дійсності приводить до твердження, що людина оперує вербальними та невербальними системами інформації, на базі останньої формується концептуальна система уявлень людини про світ. Мова є засобом побудови та подання концептуальної системи. За коцептуальною теорією У. Чейфа ідеї та поняття, що існують у голові людини є реальними сутностями та можуть бути відтворені та передані за допомогою мови, позначаючись звуками [6, 91].

Слово представлене у мозку людини у вигляді концепта, в якому закладені семи, що відображають властивості предметів реального світу. Слово та словосполучення розглядають як найбільш фіксовані у свідомості концепти, проте концептом може виступати і більше вербальне утворення. Когнітивіні категорії зберігаються у пам'яті як ментальні концепти, утворюючи „ментальний лексикон” та відтворюються у мові словами, однак, вони не є еквівалентами цих слів [7,38]. Відтак, слово може позначати декілька концептів. Розрізняють концепт-мінімум - неповне знання смислу слова, що представляє реалію, яка у життєвій практиці не є важливою, та концепт-максимум - енциклопедичне знання смислу слова, що включає професійні знання та уживання в життєвій практиці.

Як зауважує У.Л. Чейф, щоб передати ідею, той, хто говорить, повинен її „категоризувати”, тобто прийняти рішення, за яким предмет чи подію інтерпретують як вияв категорії для надання задовільняючого слова [8, 49-50]. Категоризація з позицій когнітивно-дискурсної парадигми - це відображення динаміки, яка співвідносить предмет думки з концептуальною категорією і мовним знаком в діяльності мовомисленння [9, 3], ментальний процес класифікації об'єктів, внаслідок якого отримуємо когнітивні категорії, або концепти [7, 2]. Всі грані явищ мовної категоризації з позицій когнітивно-комунікативної теорії розкриваються через концептуальні ознаки (складові більш складних концептуальних сутностей), когнітивну модель (концепт), та концептосферу в динаміці (текст і дискурс) [9, 3].

Проблеми мовної категоризації постійно перебувають у центрі філософських та лінгвістичних досліджень. За традиційним об'єктивістським підходом категорії визначалися в термінах загальних ознак їх членів за логічними принципами. Традиційний підхід до категоризації репрезентував реальність через набір абстрактних символів, що відповідають об'єктивно структурованому світові поза зв'язком з його відображенням та інтерпретацією. За такого підходу слова та ментальні образи набувають значення через співвіднесення з речами дійсності. Об'єктивістський підхід категоризує речі за загальними ознаками, спільними для всіх членів категорії. Символи мислення набувають значення через співвіднесення з речами реального світу, чи певного можливого світу.

Підхід дослідного реалізму до понятійних категорій та людського мислення таких наук як антропологія, лінгвістика та психологія є принципово новим. На відміну від об'єктивістського підходу до мислення як абстрактного та нематеріального, факти сучасних досліджень дозволяють визначати його як „втілене” та „образне”, що покладається на чуттєвий досвід, використовує метафору, метонімію та ментальні образи, є не атомістичним, а має властивості гештальту [10, 11-13]. Відтак, мислення - це не просто співвіднесення абстрактних символів з об'єктивною дійсністю, воно є образним, пов'язане з природою людини та категоріями, в яких організована її понятійна система [10, 16]. Категоризація відбувається як для предметів (видів, родів, речей реального світу), так і для абстрактних сутностей (дій, емоцій, суспільних відносин [10, 20].

Новий підхід до категорій використовує концепції, що спираються на теорію прототипних моделей та категорію базового рівня Е. Рош та теорію ідеалізованих моделей Дж. Лакоффа. Ідея всіх видів мовних категорій полягає в тому, що в їхній основі лежать різні типи когнітивних моделей. За теорією Е. Рош всі категорії утворюються навколо своїх прототипів, які позначають „найкращий взірець” [цит. за 7, 10]. Категоризація відбувається з урахуванням усіх здібностей людини, є продуктом людського досвіду та уяви [цит. за 10, 23]. Знання організовані у когнітивні структури, які називають ідеалізованими когнітивними моделями або фреймами (сценаріями, скриптами, схемами), елементи яких складають „концепти, закодовані в слова” [10, 99-101].

Одним із ракурсів концептуального аналізу є дослідження способів „упаковки” інформації - структур вербалізованих знань. Відношення концепту з його лексичною реалізацією відтворюється у фреймі [11, 68]. Якщо розглядати концепт як одиницю мислення, певне знання, то фрейм є форма організації цього знання, спосіб його структурування у процесі мислення. Його визначаємо як структуру даних для подання знань про типову ситуацію чи типові властивості об'єкта [3, 188], „схематизації досвіду” [12, 54].

При когнітивному підході фрейми уявляються як шлях опису когнітивного контексту, який надає основу та асоціюється з когнітивними категоріями. Когнітивна структура - це неподільна когнітивна одиниця, що зберігає у „згорнутому” вигляді людські знання та уявлення [13, 167]. Для фрейма характерна енциклопедичність, наявність в його структурі різноманітних знань про референта, що називається іменем концепту. Фрейми не виокремлюються довільно, а будуються навколо певних концептів.

Фрейми поділяються на концептуальні (фрейми-сценарії) - для опису та інтерпретації стреотипних видів суспільної діяльності та фрейми - набори епістемічних одиниць, які дозволяють філософії вивчати сутність пізнання та критерії його істинності. Знання людини про світ організоване у свідомості у вигляді концептуальних фреймів. Ці ж фрейми використовують для подальшого пізнання світу та інтерпретації довкілля [14, 16-17].

Знання зберігаються у пам'яті у вигляді фреймів (семантичних мереж), утворених ієрархічно організованими та асоціативно пов'язаними концептами. Будь-який концепт із семантичної мережі може бути поставленим у фокус (центр) графічного фрейму. Подаємо стільки графічних фреймів, скільки є концептів у семантичній мережі. Концепт, що стоїть у центрі фрейму, є унікальним і визначає цілий фрейм. Коли фрейм перейменовується, всі концепти, що асоціювалися з попередньою назвою, починають асоціюватися з іншою. Частина елементів фрейма подана елементами відсутності чи „перемінними” величинами, які заповнюються інтерпретатором при накладанні фреймової моделі на ситуаію.

У внутрішній мові смислове навантаження тексту стискається у концепт та може бути відтвореним при потребі [15, 84]. А.А. Брудний робить спробу експериментальним шляхом виявити концепт художнього твору. Текст детективу членувався на „відносно закінчені у смисловому відношенні відрізки”, за якими пропонувалося відтворити вихідний текст. Отже, за наявністю одного елементу, наприклад, сцени опитування свідків, можна відтворити весь концепт детективу.

Дискурси розрізняються за набором, частотністю, сполученням, взаємозв'язком концептів, та фреймами, які вони утворюють [16, 45-46]. Розуміння тексту чи дискурсу значною мірою базується на сподіванні стосовно того, що концептуально буде знаходитися в Х-позиції. Виокремлюють базові концепти дискурсу [17, 98-103; 9, 63-65], які є „цеглинками концептуальної системи”, що спрямовує та обумовлює дискурс [17, 103]. Базові концепти складають серцевину номінального та вербального вокабуляру мови та забезпечують концептуальну основу та сировину для інших типів категорій.

Базовим концептом детективного дискурсу визначаємо, передовсім, саме поняття „детектив”, що об'єднує атомарні елементи - whodunit (хтоцезробив), howdunit (якцезробив), whydunit (навіщоцезробив). Ці концепти визначають структурну побудову детективу.

У випадку whodunit ставиться проблема визначення злочинця, дискурс розвивається за схемою: встановлення злочину (вбивство), надавання ключів, приховування ідентичності злочинця до кінця, пояснення детективом значення ключів, що привели до розкриття злочину [18, 495-496]. У випадку whydunit злочинець відомий напочатку, детектив досліджує психологічні мотиви злочину, читач очікує чи буде злочинець впійманий до кінця твору[18, 498-499]. У випадку howdunit - вбивство стається у закритій кімнаті, вбивство маскується під самогубство чи нещасний випадок, найменш підозріла особа виявляється злочинцем [18, 228-229].

Розгортання детективного дискурсу спрямовується визначеням концептуального типу детективного жанру. Дискурс утворюється накладанням схем читача на текст [19, 203]. Побудова дискурсу відбувається на основі існуючої в пам'яті ситуаційної моделі, що зберігає попередній досвід та попередні текстові бази, пов'язані з ідентичними чи схожими ситуаціями [20, 157]. Ситуаційна модель - це когнітивне подання подій, осіб, ситуацій, про які говориться в тексті [20, 165].

Неможливо детально прогнозувати розвиток дискурсу. Однак, теми багатьох дискурсів (детективу, зокрема) є стереотипні. Тому при наявності інформації на певну тему, можна передбачити подальше розгортання дискурсу [14, 51]. Модель дискурсу включає також категоріальні елементи: оточення, обставини, учасники, подія, дію [14, 185]. Детективний дискурс значною мірою передбачуваний, так як він будується за визначеними схемами, йому притаманні стереотипні набори подій та учасників.

Розглянемо фреймову схему концепту детектив, яка зображена на рисунку 1.

Фрейми завдають співвідношення між учасниками та обставинами ситуацій. У випадку з who du nit (хто це зробив) увага спрямована на пошук злочинця, why du nit (навіщо це зробив) - пояснення причин, які штовхнули на злочин, how du nit (як це зробив) - встановлення способу вбивства. На початку дискурсу перед інтерпретатором ставиться проблема, для вирішення якої у нього немає належної інформації. Інтерпретатор отримує інформацію з показань очевидців, йому надаються докази, він слідкує за дедукцією детектива. Тлумачення такої інформації можна назвати „концептуальною діяльністю”, що відбувається у думках інтерпретатора та включає побудову відповідної ментальної схеми, що стане основою розуміння даного дискурсу [21, 142].

Детектив вимагає від читача початково створювати один фрейм, дотримуючись його до тих пір, поки не подається ключ, несумісний з попереднім фреймом, вимагаючи інакшої інтерпретації. Нова інформація вимагає модифікації, або заміни фрейму. Можна припустити, що інтерпретатори в залежності від знань та досвіду можуть будувати відмінні моделі навіть на основі отриманої однакової інформації. У класичному детективі слідчий в кінці твору, пояснюючи яким шляхом він проводив дедукцію, пропонує свою модель інтерпретації в якій, власне, і будуть заповнені всі елементи відсутності. В кінцевому фреймі інтерпертації поряд із стереотипними концептами детективного дискурсу знайдемо нові, що характеризуватимуть та визначатимуть наявний дискурс.

Рисунок 1

Щоб пояснити взаємозв'язок та взаємопроникнення фреймів, розглянемо підфрейми базового концепту детектив - злочин та розслідування (рис. 2).

Рисунок 2

З наведеної схеми бачимо, що підфрейми концепту детектив - злочин та розслідування - включають спільні небазові концепти: місце злочину, свідки, докази. Коли вони самі стають базовими та починають визначати (називати) фрейм, то до них приєднаються нові концепти з інших концептуальних систем - вбивці та детектива (рис.3).

Рисунок 3

Межі категорій не можна встановити чітко. Вони можуть приєднувати додаткові члени, певні елементи можуть переходити до інших категорій. Певний концепт може входити у різні фрейми і займати там свою позицію, бути пов'язаним з різними концептуальними сферами. Базові концепти: злочин, детектив, таємниця (загадка), розслідування - загальні для детективного дискурсу. Базовий концепт „детектив” складається з елементів: „злочин” та „розслідування”. Отже, під терміном фрейм розуміємо систему концептів, побудованих у такому співвідношенні, що для розуміння будь-якого з них потрібно розуміти всю структуру, куди входить концепт. При уведенні одного концепту в дискурс, з пам'яті автоматично добуваються всі відомі факти та знання, пов'язані з ним, та стають доступні всі решту концептів даного фрейму. Самі концептуальні структури, як і фрейми, не є статичними. Ментальне наповнення концепту може змінюватися з розвитком дискурсу.

SUMMARY

The article discusses the problem of language categorization based on the paradigm of cognitive-discourse approach. The conceptual types of the detective discourse and the basic concepts' frame correlation are defined.

СПИСОК ЛIТЕРАТРИ

1. Фесенко Т.А. Этноментальный мир человека: опыт концептуального моделирования. Автореферат дис. доктора филол. наук.- М., 1999. - 51 с.

2. Булатова А.П. Концептуализация знания в искуствоведческом дискурсе // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 1999. - № 4. - С. 34-49.

3. Краткий словарь когнитивных терминов / Под общ. ред. Е.С. Кубряковой - М., 1996. - 245 с.

4. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования.- М.: “Языки русской культуры”, 1997. - 824 с.

5. Кубрякова Е.С. Особенности речевой деятельности и проблемы внутреннего лексикона // Человеческий фактор в языке: Язык и порождение речи. - М.: Наука, 1991. - С. 82-140.

6. Чейф У.Л. Значение и структура языка. - М.: Эдиториал УРСС, 2003. - 424 с.

7. Ungerer F., Schmid H. - J. An introduction to cognitive linguistics. - Edinburgh Gate, Harlow. - 1996. - 293 p.

8. Чейф У. Л. Память и вербализация прошлого опыта // Новое в заруб. лингвистике. - М., 1983ю - Вып.12. - С. 35-74.

9. Когнитивные аспекты языковой категоризации: Сб. Науч. Тр. / Отв. редактор Л.А. Манерко; РГПУ им. С.А. Есенина. - Рязань, 2000. - 231с.

10. Лакофф Дж. Женщины, огонь и опасные вещи: Что категории языка говорят нам о мышлении / Пер. с англ. И.Б. Шатуновского. - М.: Языки славянской культуры, 2004. - 792 с. - (Язык. Семиотика. Культура).

11. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентической парадигмы в языкознании // Филологические науки - 2002. - № 1.

12. Филмор Ч. Фреймы и семантика понимания // Новое в зарубежной лингвистике. - М., 1988. - С. 53 - 92.

13. Красных В.В. Структура коммуникации в свете лингво-когнитивного подхода (коммуникативный акт, дискурс, текст) - Дис. доктора филол. Наук. - М. - 1999. - 463 с.

14. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. С англ./ Сост. В.В. Петрова; Под ред. В.И. Герасимова; Вступ ст. Ю.Н. Караулова и В. В. Петрова. - М.:Прогресс, 1989. - 312 с.

15. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. - М.: Наука. - 1982. - 154 с.

16. Булатова А.П. Концептуализация знания в искуствоведческом дискурсе // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. - 1999. № 4. - С. 34-49.

17. Лайонз Дж. Лингвистическая семантика: Введение / Пер. с англ. В. В. Морозова и И. Б. Шатуновского; под общ. ред. И. Б. Шатуновского. - М.: Языки славанской культуры, 2003. - 400 с. - (Язык. Семиотика. Культура).

18. Herbert R. - The Oxford Companion to Crime and Mystery Writing Oxford Universiti Press, 1999. - 535 p.

19. Cook G. Discourse and Literature: The Interplay of Form and Mind - Oxford University Press, 1995 - 285 p.

20. Дейк ван Т.А., Кинг В. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике, - М., 1988. - Вып. 23. - С. 153-211.

21. Лухьенбрурс Д. Дискурсивный анализ и схематическая структура // Вопросы языкознания - 1996. - № 2.