Поняття "дискурсу" в історичному розвитку

Поняття “дискурсу” в історичному розвитку

Валентина СОБОЛЬ,

доктор філологічних наук, професор

Варшавського університету

У перекладі з латинської diskurs означає міркування. Його вживали віддавна, але в барокову добу особливо активно. Наприклад, у цілком європейському щоденнику Пилипа Орлика воно має доволі широкий діапазон різнорідних визначень (вони виникають з контексту подій, описаних автором діаріуша). Звернімо увагу на запис Пилипа Орлика від 14 січня 1727 року згідно зі старим календарем: “We wtorek popoіudniu byі u mnie Pan Konsul Francuzki z Jmosci№ swoj№ winszuj№c mi Nowego roku, i zabawili siк do zachodu sіoсca na dyskursach wzajemnych” The Diariusz podroїny Of Pylyp Orlyk (1727-1731), s.158 (DIARIUSZ Na rok Paсski 1727 Cwifelixfauatus fortunatusq Sit Ctd M.D.G. Rg.V.M.Sine Labe Originali Concepta Honorem) The Diariusz podroїny of Pylyp Orlyk (1727-1731). With an Introduction by Omeljan Pritsak. Distributed by the Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. Texts. - Volume VI.- 1988. - 868 s..

Ще через півроку знаходимо такий запис за 11 червня 1727 року (за новим календарем). Пилип Орлик записує: “11/31. We srodк nic nie byіo ad notandum, oddaі mi tylko wizytк pan Polani, przeszіy Konsul Francuzki, ktуry zabawiі siк u mnie na rуїnych dyskursach wiкcej godziny rano przed poіudniem” The Diariusz podroїny Of Pylyp Orlyk (1727-1731), s.108 (DIARIUSZ Na rok Paсski 1727 Cwifelixfauatus fortunatusq Sit Ctd M.D.G. Rg.V.M.Sine Labe Originali Concepta Honorem). The Diariusz podroїny of Pylyp Orlyk (1727-1731). With an Introduction by Omeljan Pritsak. Distributed by the Harvard University Press for the Ukrainian Research Institute of Harvard University. Harvard library of earlyukrainian literature. Texts. - Volume VI. - 1988. - 868 s..

Як бачимо, все більш-менш чітко і водночас багатозначно. Барокова доба надала цьому поняттю певної виразності і водночас смислової неодномірності. Виходить, поняття дискурсу для української культури не є поняттям, уведеним структуралістами, як то пише І.Ільїн Ильин И.П. Дискурс // Энциклопедический словарь терминов и понятий. - М., 2001.- С.232. А.Усманова в статті про дискурс в «Новейшем философском словаре» також зазначає: «Философское звучание термин приобрел благодаря работам Фуко. «Дискурсия» понимается им как сложная совокупность языковых практик, участвующих в формировании представлений о том объекте, который они подразумевают. В «археологических» и «генеалогических» поисках Фуко «дискурсия оказывается своеобразным инструментом познания, репрезентирующим весьма нетрадиционный подход к анализу культуры. Фуко интересует не денотативное значение высказывания, а, наоборот, вычитывание в дискурсе тех значений, которые подразумеваются, но остаются невысказанными, невыраженными, притаившись за фасадом «уже сказанного» (Див.: Усманова А.Р.Дискурс // Новейший философский словарь. - Минск 1999. - С. 222). Звернімо тут увагу на відсутність джерельного матеріалу, в тому числі українського, який був органічно європейським. у статті „Дискурс” в „Литературной энциклопедии терминов и понятий”, виводячи походження самого поняття від французького discours та англійського discourse - як «речь, высказывание, введенное структуралистами» Там само. - С. 232.. Так само не новими в українському контексті будуть і підходи по кваліфікації поняття дискурсу як категорії. Так, стаття Н.Арутюнової в “Лингвистическом энциклопедическом словаре” Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990. - С. 136-137. власне наголошує на актуальності цих підходів. Апелюючи до праці О.Кубрякової “Мова і знання”, наведімо для прикладу два визначення. Спершу подане дослідницею визначення У.Чейфа про те, що ”дискурс багатосторонній і достатньо очевидна обмеженість будь-яких спроб відобразити його моделювання, підводячи дискурс під одне чи два виміри” Кубрякова О. Язык и знание. - М., 2004. - С. 524.. І власне визначення дискурсу російською дослідницею як такої форми “використання мови в реальному (поточному) часі (on-line), яка відображає певний тип соціальної активності людини і створюється з метою конструювання особливого світу (або його образу) з допомогою його детального мовного опису та є в цілому частиною процесу комунікації між людьми” Там само. - С. 525..

Що ж до такого визначення дискурсу, яке б мало генетичне узасаднення, враховувало історичні витоки й традиції, то тут найбільш обґрунтованим видається визначення дискурсу Нілою Зборовською як „вербально розгорнутого міркування задля встановлення істини, конкретно-історична форма якого зумовлена культурною традицією раціональності” Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство. - К.,2003. - С.375. Поняття дискурсивності - усталилося сьогодні як поняття постмодерністської філософії, що позначає “процесуальність на обмежених соціокультурними нормативами і заборонами дискурсивних практик, які виявляють могутній креативний потенціал щодо феномена смислотворення.. Перспективним бачиться також формулювання Ніни Арутюнової. За її словами, дискурс є таке мовлення, яке “занурене в життя” Арутюнова Н. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. - М., 1990. - С. 137. (жирним шрифтом подано нами.- В.С.). Щодо нашого першого політичного емігранта Орлик перебував у багатонаціональному європейському оточенні (як першому політичному емігрантові, йому довелося перебувати в Польщі, Франції, а найбільше в Греції, в Салоніках), то можна додати: мовлення, занурене в міжнародну політику й дипломатію. Отож чи не рано говорити, що поняття дискурсивності усталилося лише сьогодні як поняття постмодерністської філософії, позначаючи (з чим солідаризуємося) “процесуальність обмежених соціокультурними нормативами і заборонами дискурсивних практик, які виявляють могутній креативний потенціал щодо феномену смислотворення” Там само. - С. 375..

Мовознавці пропонують сьогодні принаймні три категоризації дискурсу - “від виділення значеннєвого фрагмента мовлення безвідносно до його фукцій і аж до визначення його через власне соціолінгвістичну сутність” Кононенко В. Концепти українського дискурсу. - Київ - Івано-Франківськ, 2004. - С. 13.. І коли характеризують дискурс в його історичному розвитку, із постмодернізмом включно, але в проекції власне на твори автобіографічного жанру, то тут однією із генеральних метатез, яку проголошує Галина Яначек-Іванічкова, постає наступна: “Естетичні знаки постмодерністичного хаосу в літературі як прояв смерті дискурсу та ідеології модерну” Ivaniczkowa-Janaczek Halina. Posvodernistyczny autobiografizm Dominika Tatarki // Ivaniczkowa-Janaczek Halina. Od modernizmu do postmodernizmu. - Katowice 1996. - S.133. В унісон наведеній вище метатезі звучить і остання, п'ята метатеза: “Чи питання про сенс в постмодернізмі має який-небудь сенс?” (Там само. - С.143).. З іншого боку, маємо спроби систематизації. Так, Валерій Михайленко пропонує такі три визначальні класифікації:

Дискурс як загальний термін для означення бесіди, розмови, діалогу, проповіді, наприклад „Дискурс (трактат) про природу і розвиток сатири” Дж.Драйдена.

Дискурс як лінгвістичний термін для означення мови та її використання: дискурс людини, філософський дискурс.

Дискурс як лінгвістичний термін для означення уривка зв'язаного усного або письмового мовлення більшого, ніж речення.

В такому контексті дискурсивний аналіз пропонується розглядати як лінгвістичний аналіз уривка (усного/письмового) мовлення більшого, ніж речення для встановлення:

1) ланцюга речень (висловлювань), що відзначені в однаковій дистрибуції;

2) набору засобів лексико-граматичного зв'язку (когезії);

3) правил об'єднання речень в абзаці (параграфі) та абзаців (параграфів) у дискурсі;

4) стратегії мовця введення або зміни теми, а також стимулювання слухача для отримання мовленнєвого зворотного зв'язку;

5) контенсивної завершеності мовленнєвого уривка (когеренції) Михайличенко Валерій. Дискурс // Лексикон загального та порів-няльного літературознавства. - Чернівці, 2001. - С. 148..

Звернімося до систематизації поняття дискурсу в літературознавчій практиці. Показово, що поняття дискурсу прийшло сьогодні і в середню школу. Так, автори підручника з української літератури для 11 класу Григорій Семенюк, Микола Ткачук, Олекандр Ковальчук подають типи дискурсів у сучасній українській літературі: “Дискурс уживається як романтичний, модерний, постмодерний, а також як ідіолект - індивідуальний стиль митця. Є різні види дискурсу: філософський, художньо-літературний тощо”. Семенюк Григорій, Ткачук Микола, Ковальчук Олекандр. Українська література: Підручник для 11 класу середніх загальноосвітніх навчальних закладів (За загальною редакцією проф. Г.Ф.Семенюка).- К., 2002. - С.494-495.

Дослідники розрізняють лінгвістику тексту (письмового мовлення) і лінгвістику дискурсу як мовлення усного Так, перевагу поняттю дискурсу як мовленнєвого повідомлення надає А.Р.Усманова (див.: Усманова А.Р.Дискурс // Новейший философский словарь. - Минск, 1999. - С.222).. Так, Д.Кініві конкретизує, що дискурс є мовним процесом, а не системою, що він встановлює “вербальний контекст” і має також “ситуативний контекст і культурний контекст”, тому дискурс “визначається існуванням повного тексту” Kinneavy J.L. A Theory of Discourse. - New Jork, 1981. - S. 22-23.. Повний оригінальний текст щоденника Пилипа Орлика став нам сьогодні доступним не так завдяки Гарвардському виданню (бо ж його надзвичайно складно розчитати, а в окремих фрагментах і зовсім неможливо), а більше - дякуючи доступові до мікрофільму копії, яку в 1830 році зробили кілька анонімних палеографів у Варшаві і яка є сьогодні не лише в бібліотеці Чарториських, а й у залі мікроформ Народової бібліотеки у Варшаві.

Повернімося до прикладу, поданого тут на самому початку. Орлик постійно має контакти в міжнародному колі, перебуваючи в тих дискурсах, і то досить часто, поміж небом діалогу і пеклом конфронтації. А самі його безкінечні дипломатичні дискурси - з послами різних країн - сягають до джерел компаративістичних засад, засвідчуючи, що порівняльні зацікавлення такі ж стародавні, як і сама думка. Поняття компаративістичного дискурсу в його історичному розвитку - задовго до сформування літературної компаративістики як наукової дисципліни в ХІХ столітті - оприявнює чинні в українській історіософській думці засади філософії розуміння і толеранції, і сягають вони ще давньокиївських літописів, Повчання дітям Володимира Мономаха, „Слова про Закон і Благордать” Іларіона Київського і багатьох інших староукраїнських пам'яток. Це засади діалогічного мислення для висловлення інших, ніж власні, шляхи мислення і форми висловлення. У діаріуші Орлика знаходимо широкий діапазон дискурсів - від дипломатичного до приватно-родиного (правопис та розділові знаки подаємо у згоді з оригіналом, власноручний переклад тексту діаріуша - в примітках). Умовно їх викоремимо.

- Дискурс першого щоденникового запису :“Jezus et Maria sint mihi in via” Diariusz Podroїy ktory w Imie Trojcy Przenajsiwкtszej zacz№і siк w Roku 1720. Miesi№ca oktobra dnia 10. Mікрофільм 16748 (відділ мікроформ Народової бібліотеки у Варшаві), s.5. Далі посилаюсь на цю копію, дотримуюсь правопису в ній, позначаючи сторінку в дужках, а переклад подаючи в посиланні: “1720. Жовтень. 10. Виїхав в ім'я Господнє зі Стокгольма в день понеділковий sub auspiciis святих ангелів сторожів і святого Пилипа - патрона мого, іменини якого (festivitas in erastinum) припадають на завтра, тобто на вівторок, 11-го”. - таким є заголовний рядок, за яким стоїть перший щоденниковий запис: “1720. Oktobr.10. Wyjechaіem w imie Paсskie z Sztokholmu w dzieс poniedziaіkowy sub auspiciis ss. Anioіow Strуїуw i sw-go Philippa Patrona mego ktуrego festivitas in erastinum przypada, tojest we wrorek - 11. ejuedem.

- Дискурс жалобний, смерть десятилітнього сина Якова. Його презентує запис за 15 травня 1724 року:

“W poniedziaіek w dzien tristis recordationis nigdy na caіe Zycie nieodїaіowanej straty najmilszego syna mego kochanka i jedynej pociechy i nadziei Jakoba, ktуry w Wrocіawiu umarі”(s.145) “В понеділок в день tristis recordationis: ніколи за ціле життя невіджалованої страти мого коханого, єдиної потіхи та надії Якоба, який помер у Врославі” (Тут і далі переклад мій, зберігаю правопис та розділові знаки оригіналу. - В.С.)..

- Дискурс гротесково-сатиричний, ним є запис у щоденнику за 18 червня 1724 року: “Dwie kobiety tutejsze powadziіy siк i poswarzyіy siк z sob№, w ktуrym poswarze, jednк drug№ nazwaіa k… Далі закреслено, над закресленим стоїть 4 крапки, читач легко може здогадатися з подальшого тектсу: тут мало бути слово “kurw№”. i kazaіa їe miaіa jedwab gdzies pokraњж, pobiegіa tedy ta potwarzona do Episkopa i prosiіa go, aby kl№twк wydaі i publikowaі na tк co czyniіa, to jest kradіa u k..... Тут також закреслено, але слабо закреслено, легко прочитується слово „kurwiіa siк”. siк, a tak Episkop wedіug jej proњby publikowaі tak№ kl№twк, jakiej prosiіa. Wielki to jest w Grecii abusus tych kl№tw, gdyї za marn№ rzecz anatematizuj№ publicznie w Cerkwi. A to czyni№ nie tylko Biskupi, ale i prosci popowie”. ”Дві тутешні жінки посварилися між собою, в тій сварці одна другу назвала к..., і говорила, що та мала десь вкрасти єдваб, побігла тоді та посварена до єпископа і просила його, аби видав клятву і публікував на ту, що те чинила, тобто крала і курвилася, отож єпископ згідно з її проханням публікував таку клятву, про яку просила. Великий то є в Греції огром тих клятв, коли за марну річ анафемізують публічно в церкві. А то чинять не тільки єпископи, але й прості попи” (С.146-147).

- Дискурс з елементами катастрофізму (запис у щоденнику за 26.06.1724): ”W poniedziaіek rano poalterowaіa miк niepocieszona nowina, ktor№ mi powiedziano, їe chіop jeden tutejszy, bкd№c w Saloniku zaraziі siк tam powietrzem, i przyjechawszy tu dzisiaj umarі, Jusi zaњ powiedaj№, їe go jeszcze їywo wyniesiono za wies, їeby inszych nie zaraziі. Panie Boїe, zachowaj nas z miіosierdzia swego wielkiego, od tej swej strasznej plagi” “В понеділок рано дійшла до мене невтішна новина, що один тутешній селянин, перебуваючи в Салоніках, заразився там повітрям, а приїхавши сюди, помер, люди ще розповідають, що його було швидко вивезено за село, щоб інших не заразив. Пане Боже, збережи нас милосердям своїм великим від тієї страшної участі”(С.147).

- Дискурс драматичний (з поєднанням моментів родинних, радісно-шлюбних і, як наслідок, шлюбу доньки Орлика - моментів політичних (діаріушевний запис Пилипа Орлика від 7.07.1724):

“7 julii. W pi№tek jeden Zyd przyjechawszy tu z Saloniku oddaі mi fascykuі listow przesіany od JM pana Kapitana Des Далі йде пропуск, а має бути, як виникає далі з тексту: “Cloires”. ... w ktуrym znalazіem listy od mojej Їony najmilszej od syna mego kochanego Grzegorza z Saksonii pisane dwa i od JM pana Mennicha, takoze od JM pana Sensuforena posіa Angielskiego u Dworu Widenskiego, a te wszystkie listy byіy responsa na moje, ktуre przeszіego roku miesi№ca nowembra 19. przeszіego roku Тут повтор в оригіналі тексту з волі Пилипа Орлика. pisaіem, posyіaj№c mizerny Sulaїeman їonie mojej najmilszej sto czerwonych zіotych na rкce pominiomego JM pana Sensaforena do Wiednia, ktуre chwaіa Panu Bogu doszіy r№k їony mojej najmilszej ktуra mizernego stanu swego, w jakim teraz zostaje їaіosnie wypisuje, i oznajmuje їe corka moja kochana Anastazja juї chwaіa Bogu szlub wziкіa z Panem generaіem Sztenflikiem o czym i syn mуj Grzegorz takoїe odnajmuje, ale nie wie miejsca, dok№d j№ Pan generaі zaprowadziі i gdzie osadziі, i lubo do niego listy pisuje, jednak sk№d miejsca nie wyraїa. Pisze takїe Grzegorz їe JM pan generaі Feldmarszaіek graf Fleming odszukawszy go, z kwatery pytaі, jeїeli ma ochotк ze mn№ jedn№ kampani№ odprawic przeciw Moskwy a to dla оgіoszinej Треба: ogіoszonej. tam miкdzy Port№ i Moskw№ ruptury, w czym kiedy siк na wol№ jego spuњciі, kazaі mu, aby byі gotowy w tк drogк do mnie i czekaі ordynansu...

JM pan kapitan oznajmuje, їe kupca tego ktуry miaі kommissj№ od kupca krakowskiego odebrania ode mnie dwoch tysiкcy talarow poїyczonych u niego od Їony mojej , odprawiі z obligacj№ moj№, z ktуrej siк rad nierad zdaі bydz kontent, pisze oraz, їe kurier Turecki od Cara JMњci powrociі, lecz Porta z rezolucji Jego C.Moњci nie byіa kontenta, dlaczego znowu zaczeіy siк miкdzy ministrami Porty, z jednej a z drugiej miкdzy Posіem francuskim, i Ministrem Moskiewskim strony konferencji, ktуre siк mog№ przedіuїyж, a consequenter i moja tu nieszczкsliwa rezydencja i utкschniona pojdzie pocu w delatк, zwіaszcza, kiedy jako tenїe JM pan kapitan Des Cloires oznajmije, ma Porta wyprawie do Cara JM Dworu, swego kuriera, ktуrego expeltatiwa mnie tu utrzyma i upewnia, jednak Jmienem JM pana posіa angielskiego, za ordynansem Jego, їe przy pierwszej audyjencji u Wezyra, ktor№ spodziewa siк JM mieж zechce reprezentowac visis coloribus mуj i Familii mojej stan temuї Wezyrowi” ”У п'ятницю один жид приїхавши тут із Салоніку, віддав мені фасцикул листів, пересланих від ЇМ капітана дес Клоіреc в котрому знайшов листи моєї дружини наймилішої від мого коханого сина Григорія з Саксонії, два написані, і від ЇМ пана Менніха, також від ЇМ пана Сенсуфорена, англійського посла при віденському дворі, а ті всі листи були відповідями на мої, котрі в минуломо році 19 листопада писав, посилаючи мізерний дарунок жоні моїй наймилішій, сто червоних злотих в руки згаданого ЇМ пана Сенсуфорена до Відня, які дякувати Богу дійшли до рук жони моєї наймилішої, котра про мізерний стан свій, в якому зараз перебуває, жалісно описує, і повідомляє, що дочка моя кохана Анастасія уже хвала Богу взяла шлюб з паном генералом Стенфліком, про що й син мій Григорій також повідомляє, але не знає місця, куди її пан генерал запровадив і де поселив, і мило до нього листи той пише, однак місця перебування не зазначає. Пише також Григорій, що ЇМ пан генерал фельдмаршалок граф Флемінг, відшукавши його, з квартири питав, якщо має охоту зі мною однією компанією відправитися проти Москви, і то в зв'язку з оголошеною там між Портою і Москвою інтригою, в чому, якщо на волю його покладається, казав йому, аби був готовий до тієї дороги до мене і чекав на наказ.

ЇМ пан капітан повідомляє, що того купця, який мав комісію від краківського купця щодо відібрання в мене двох тисяч талярів, позичених у нього від моєї дружини, відправив з моєю облігацією, з якої рад чи нерад, а буде результат, пише також, що турецький кур'єр повернувся від ЇМ царя, але Порта з резолюції Його Царської Мості не була задоволена, тому знову розпочалися між міністрами Порти, з одного боку, а з другого - між французьким послом і міністром московським конференції, які можуть продовжитися, а consequenter і моя тут нещаслива і нудна резиденція піде “коту під хвіст”, особливо ж коли той же ЇМ пан капітан Дес Клоірес повідомляє, має Порта відправити до царського двору свого кур'єра, якого expeltatiwa мене тут утримує і запевняє однак іменем ЇМ пана англійського посла, за наказом його, що при першій аудієнції у візира, яку сподівається ЇМ мати, захоче репрезентувати visis coloribus мій і родини моєї стан тому ж візирові” (C. 149-150)..

- Дискурс газетний, як у записі за 23.02. 1728 року:

“Co zaњ w tychze samych gazetach pisano o wojsku moim Zaporoskim, to u dla pamiкci wpisujк z Petersburga de oktobris” Що в газетах написано про військо моє Запорізьке(з Петербурга, за жовтень), те для пам'яті тут вписую (С.337).

- Дискурс патріотичний, “невольничо-галерний”, із матеріалом до роздумів про попередників знаного вчинку Марусі Богуславки. Маємо на увазі запис за 16.03.1728: “We wtorek posіaіem Karola do JM pana konsula francuskiego, prosz№c go o paszport dla Walentego Jarnowskiego, jednego Podolaka ktуry 30 lat zostaj№c na galerze, uwolniі siк ztamt№d dla staroњci i sіaboњci zdrowia swego, i maі tu u mnie reclinatorium przez kilka miesiкcy, a teraz przy Karawanie zabiera siк do Belgradu do Swej Ojczyzny. Miaі tedy pan konsul dobroж daж mu ten paszport” C.338. ”У вівторок послав Кароля до ЇМ пана французького консула, просячи його про паспорт для Валентина Ярновського, одного подоляка, який 30 років залишався на галері, звільнився звідти із-за старості і слабості свого здоров'я, і мав тут у мене reclinatorium упродовж кількох місяців, а тепер з караваном відправляється через Белград до своєї батьківщини. Мав тоді пан консул доброту дати йому той паспорт” (переклад мій.- В.С.)..

- Дискурс дипломатичний (Орлик - король Станіслав), запис за 29.05.1729

“Pan Maіaki jedz№c obiad u mnie, czyniі mnie relacj№ o Krulu Jmњci Stanisіawie, їe list mуj infavorem Jego pisany, przyj№і. J.Krolewska Mњж lubo chory byі i na іoїku leїaі bardzo іaskawie informowawszy siк ex relatis tegoї pana Maіakia de statis їycia mego wiele zaіowaі. W interesie zaњ jego kazaі pisaж zaж do Rezidenta swego u dworu francuskiego zostaj№cego aby go pierwszemu ministrowi Kardynaіowi JM przezentowaі.

Nad wieczor przysіaі xi№dzк Superior po Karola, ktуry powrуciwszy powiedziaі mi, iї tenїe xi№dzк Superior їyczy, abym ja jutro na pogrzeb pani Espenetowej nie chodziі, poniewazz kupcy francuscy dzisiaj in consilio suo u pana konsula swego statuerunt i concluserunt nikogo z cudzych ludzi na ten pogrzeb nie prosiж i chc№ sami swoj№ nacj№ mu afstystowaж, a to pow uczynili dla pana Onesty konsula holenderskieo, їeby mu w Kosciele distiuctum locum jako Konsulowi nie daж” Пан Малакі у мене на обіді розповів мені про короля ЇМ Станіслава, що мій лист, на його честь написаний, прийняв. ЇМ королівська хворий був і на ліжку лежав, був поінформований через пана Малакі, і співчував моєму нелегкому життю. В його інтересіх говорив йому писати до свого резидента при французькому дворі, аби його першому міністрові ЇМ кардиналові презентував. Над вечір послав ксьондз Суперіора по Кароля, який, повернувшись, повідомив мені, що Суперіор радить мені, аби я вранці на похорон пані Еспенетової не ходив, оскільки французькі купці влаштували свою нараду у свого пана консула і постановили нікого з чужих на той похорон не просити і хочуть самі своєю нацією бути представлені, а то вчинили для пана Онести, консула голандського, щоб йому в костелі місця як консулові не дати (С.408)..

- Дискурс останнього щоденникового запису - від 10.01. 1731року:

“10 January w sobotu przepisaіem caі№ expedici№ ktor№ mam posіaж do Konstantynopola na rкce JMsci Pana Posіa Francuskiego”. А далі - припис (дозвіл на друк діаріуша, який очевидно із-за подій 1830 року, повстання у Варшаві, не був зреалізований): „Niniejsze rкkopismo na kaїdej karcie zaparafowane moїna drukowaж okazuj№c w korektach dla zwykіego sprawdzania.

W Warszawie, d. 8 lipca 1830 r. Radca Stanu D.J.M. - J.K.Szaniawski” C. 795. 10 січня в суботу переписав цілу експедицію, яку маю послати до Константинополя на руки ЇМ панові консулові фрнцузькому. Далі дописано припис: Цей рукопис на кожній сторінці підписаний, можна друкувати.....У Варшаві, дня 8 липня 1830 року. Радник стану Й.К. Шанявський”..

Роль усіх цих дискурсів є значимою в окресленні самототожності автора, яка формувалася в постійних контактах (не тільки дипломатичних, а й побутових, родинних) із багатьма представниками багатьох інших етносів. Окреслюється, отже, новий аспект проблеми. У новочасних її дослідженнях простежується два підходи. Перший - антропологічний (або культурологічний) полягає на засаді, що підставою національної (або етнічної) самототожності є культура, яка єднає, формує своєрідний спосіб життя і має свій певний стиль. Той “стиль” більш чи менш повно сприймається тими, хто в щоденній поведінці перебуває під впливом більшості особливих, хоча й не завжди чітко усвідомлюваних зразків своєї культури. Той узагальнений ”стиль” культури і (або) особливо важливі для групи, визнані за конститутивні вартості тієї культури і відтворювані групою постави і емоції членів групи можна вважати, як наголошує Збігнев Бокшанський, Bokszaсski Zbigniew. Obrazy innych etnicznych a toїsamoњж narodowa// Biografia a toїsamoњж narodowa. Praca zbiorowa pod redakcj№ Marka Czyїewskiego, Andrzeja Piotrowskiego, Alicji Rokuszewskiej-Paweіek.- Јуdџ 1996.- S.54. за сферу суспільного життя, в якій з'являється етнічна або національна самототожність. Засадничою рисою цієї антропологічної перспективи дослідник називає “неконьюнктуральність” національної самототожності, яка проявляється в підкресленні дійсних зв'язків, які існують між характерними рисами культури і самототожністю культури, яка постала з досвіду членів групи. В цьому випадку, наголошує дослідник, самототожність є способом селективного віддзеркалення “стилю” чи істотних вартостей культури, а по-друге, національна самототожність у тій перспективі генерується і підтримується в “демократичний” спосіб. Всі члени групи є учасниками процесу її вираження і репродукування. Звертаючи увагу на спосіб однолітості перцепції власної культури і стандартизації відтворюваних через ту перцепцію постав і емоцій, можна говорити про виразну або, навпаки, слабо окреслену самототожність народу чи етнічної групи Там само. - С.54..

Друга перспектива - соціологічна - натомість підкреслює неоднозначність чи навіть “коньюнктуральність” і в зв'язку з тим випадковість зв'язків між культурою групи та її самототожністю. Культура кожної більшої спільноти є - як виявляється - гетерогенічною, оскільки складається із багатьох регіональних і суспільних “субкультур”. Національна самототожність у зв'язку з цим постає результатом складних заходів з боку інтелектуалістів, які є виразниками так чи інакше презентованих націоналістичних тенденцій. Посилаючись на розвідку А.Клосковської Kіoskowska A. Kultura narodowa i narodowa identyfikacja // Oblicza polskoњci. Red. A.Kіoskowska.- Warszawa, 1990.- S.5. Kіoskowska A. Toїsamoњж i identyfikacja narodowa w perspektywie historycznej i psychologicznej // Kultura i Spoіeczeсstwo.- 1992.-nr 1; Kіoskowska A. Konwersja narodowa i narodowe kultury studium przypadku // Kultura i Spoіeczeсstwo.- 1992.-nr 4. Batowski Aleksander Konstanty. Diariusz wypadkуw 1848 roku, Wrocіaw 1974; Дивись також: Pamiкtniki i relacje w zbiorach rкkopiњmiennych Biblioteki Narodowej, Warszawa 1998, 575 s., Збігнев Бокшанський наголошує, що одним зі способів існування та збереження “цінностей, міфів стереотипів, закорінених у людській свідомості” (вислів А.Клосковської) є також автобіографії, хоча й нечасто вони входять до канону вартостей символічної культури, але розглянуті в збірниках, наприклад, як серії публікованих нарацій, віддзеркалюють важливі елементи національної самототожності Bokszaсski Zbigniew. Obrazy innych etnicznych a toїsamoњж narodowa// Biografia a toїsamoњж narodowa. Praca zbiorowa pod redakcj№ Marka Czyїewskiego, Andrzeja Piotrowskiego, Alicji Rokuszewskiej-Paweіek.- Јуdџ 1996.- S.55-56.. У нашому випадку щоденник Орлика, який значною мірою є його автобіографією, відтворює особливу ментальність передусім самого автора, але не тільки. Життєпис першого політичного емігранта можна потрактувати як своєрідний код української долі. Ментальність Орлика є справді виняткова, і та винятковість зумовлюється цілим рядом чинників, не стільки індивідуально-особистих, як історичних. Щоденник Орлика прочитується дуже виразно під кутом зору своєрідної “теорії катастроф” (на шляху здобуття Україною волі). Можна припускати, що якісь засадничі риси протистояння несприятливому збігові обставин і відпорності сформувалися саме в еміграції. Тягар такого досвіду надав українській ментальності (в обличчі її обраних представників) нового змісту, або ж утвердив зміст уже наявний. Еміграційне досвідчення постають до сьогодні інтерпретаційним засобом, який служить для виповнення змістом української шляхетної самототожності через увиразнення стереотипів поведінки, мислення, через самопізнання своєї постави у міжнародному контексті, у порівнянні “українськості” із відмінними рисами предствників інших народів.

Повернімося до проблеми канону вартостей. Якщо поважно говорити про місце українського щоденника в каноні вартостей європейської щоденникової культури, то насамперед слід долати усталені стереотипи: так, А. Мілецький Milecki Aleksander. Opowiadanie w dzienniku jako analeptyczna forma narracji, na przykіadzie Symfonii pastoralnej A. Gide'a // Europejska proza diariuszowa. Pod redakcj№ Haliny Ludorowskiej.- Lublin 1995. - S.83. як про найзначніші пише про “Щоденник сентиментальної подорожі” Л.Стерна чи “Подорож з Москви до Петербурга” А.Радищева, поминаючи той глибокий пласт, в якому аналізований тут твір - один із багатьох Його автор - один із досі не створеного українського біографічного альбому “Заслужених українців та українок вісімнадцятого століття”, який бачиться не менш змістовним, аніж, наприклад, “Album biograficzne Zasіuїonych Polakуw i Polek wirku XIX”? wydane staraniem i nakіadem Maryi Cheіmowskiej, tom persy z przedow№ Stanisіawa Krzemiсskiego, Warszawa 1901, 496 stron; tom drugi, Warszawa 1903, 538 stron. в тяглій українській питомо європейській традиції. І хоча поєдинчі входження щоденників до канону вартостей символічної культури є явищем досить рідкісним, аналізований тут діаріуш - з розряду унікальних творів, які заслуговують на таке входження.

Проблеми щоденникового дискурсу, як видається, можуть дати перспективні висновки, коли їх розглядати крізь призму культурно-соціологічну. Біографія і національна самототожність - саме так поставлена проблема колективом дослідників кафедри соціології культури Лодзького університету - базується на певних теоретичних засадах. Звернімо увагу на пропоновану А.Піотровським концепцію біографічних векторів. Науковець формулює чотири аналітичних категорії, які виокремлюють типові інтерпретаційні та комунікаційні постави, що їх приймають наратори стосовно військових та окупаційних досвідчень. Перша пара таких векторів - це загроза і винахідливість, зарадність у скрутних обставинах (zaradnoњж) Piotrowski. Wstкp // Biografia a toїsamoњж narodowa. Praca zbiorowa pod redakcj№ Marka Czyїewskiego, Andrzeja Piotrowskiego, Alicji Rokuszewskiej-Paweіek.- Јуdџ 1996. - S.9.. Другу пару векторів становить закорінення в історії і закорінення в середовищі. Закорінення в історії трактується тут як тенденція наратора до трактування власних біографічних та інтербіографічних процесів у плані історичних та суспільних макропроцесів, тенденція, котра проектується також на знання, на різноманітні ідеологічні та історіософічні категорії Там само.- С. 9-10.. І з такої точки зору перебіг власних досвідчень ілюструється як випадок, який підтверджує загальну справедливість. Натомість закорінення в середовищі полягає на розповіді та інтерпретації власних досвідчень в категоріях безпосереднього ходу подій та умов, створюваних на мікрорівні життя конкретного середовища Та само. - С. 10..

Соломія Павличко наголошувала, що дискурс “передовсім є мовою, котра розуміється як висловлювання і відтак включає суб'єктів, які говорять або пишуть, а також слухачів або читачів, які є об'єктами дискурсу. Він може включати будь-яке висловлювання як частину соціальної практики” Павличко Соломія. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1999. - С. 21.. То ж Пилип Орлика - суб'єкт унікального дискурсу - сьогодні врешті після багатьох років забуття і штучного замовчування вступає в діалог із об'єктами, а ними є всі ми.