Перформативні висловлення: еволюція поглядів та класифікаційні ознаки

Галина ТИЩЕНКО, викладач кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

Перформативні висловлення: еволюція поглядів та класифікаційні ознаки

У поданій статті здійснено спробу встановити статус перформативних одиниць у сучасній лінгвістиці, дослідити еволюцію поглядів на перформативні висловлення та визначити основні підходи до витлумачення перформативних мовленнєвих актів.

Ключові слова: мовленнєвий акт, перформатив, іллокутивний акт, перформативне висловлення.

Синтез теорії мовлення та теорії дії призвів, зокрема, до витлумачення ідеї перформативних висловлювань, яку запропонував представник лінгвістичної філософії Джон Остін. Учений-лінгвіст першим звернув увагу на те, що висловлення може не лише повідомляти про щось, але й виконувати ряд інших дій, тобто процес міжособистісного спілкування передбачає використання побудованих конструкцій у здійсненні прохання, поради, питання, наказу, попередження, обіцянки тощо. Тип речень-висловлень, в яких дія, номінована дієсловом-присудком, дорівнює самій дії, здобув у лінгвістиці статусу перформативних речень. Наприклад: Я дякую Вам. Проблема такого типу речень і до сьогодні залишається актуальною, оскільки вони відбивають нетипове співвідношення між дійсністю та мовленнєвим актом. Мовленнєві акти з перформативними виразами становлять ту групу мовленнєвих актів, які мають здатність впливу на людську свідомість та призводять до змін об'єктивної реальності. Вивченню перформативних мовленнєвих актів присвячувалось багато робіт, але проблеми, над якими працюють лінгвісти, далекі від свого вирішення. Намагання з'ясувати питання статусу перформативних одиниць у сучасній лінгвістиці й визначило обрання теми дослідження.

Метою роботи є визначення та встановлення статусу перформативних одиниць у сучасній лінгвістиці.

Мета передбачає вирішення конкретних завдань:

· дослідити еволюцію поглядів і визначити основні підходи до витлумачення перформативних мовленнєвих актів;

· визначити основні типи класифікацій перформативних одиниць;

· встановити статус перформативних одиниць у сучасній лінгвістиці.

Різні аспекти дослідження перформативів висвітлені в працях Дж. Остіна, Дж. Серля, Е. Бенвеніста, Е. Кошмідера, Дж. Лайонза, О. Падучевої, Н. Арутюнової, Г. Почепцова, О. Романової та інших вчених, які досліджували мовленнєві акти.

Теорія мовленнєвих актів пов'язана з ім'ям філософа Оксфордської школи лінгвістів Джона Остіна. У лекціях, прочитаних ним у 1955 році у Гарвардському університеті та оприлюднених під назвою «How to do things with words» (1962р.), вперше звертається увага на те, що висловлення може не лише повідомляти про щось, але й виконувати ряд інших дій. Ця теорія змусила лінгвістів звернутися безпосередньо до значення, вживання та принципів опису дієслів, які виражають відношення до пропозиції того, хто говорить, а також відношення до адресата мовлення. Такі дієслова було покваліфіковано як перформативні, або іллокутивні одиниці, завдяки цьому було зняте різке протиставлення між «словом» та «дією». За Дж. Остіним висловлення є перформативним за умови, якщо воно дорівнює здійсненню дії [Остин 1986, с.27]. Наприклад: Я заповідаю цей годинник своєму брату. Я називаю це судно «Королева Єлизавета». Е.Бенвеніст зазначає, що висловлення, у складі яких функціонує дієслово із значенням клятви або заяви в першій особі однини теперішнього часу дійсного способу та воно поєднується з диктумом, є перформативними. Наприклад: Я наказую, щоб населення було мобілізоване [Бенвенист 1974, с.306]. Другий різновид перформативних висловлень учений-лінгвіст визначає конструкціями дієслова з прямим додатком і предикативним членом: Я оголошую його винним. Я призначаю Х. директором. Я звільняю Х. від його функцій.

Розмірковуючи та поглиблюючи власні погляди, Е. Бенвеніст виключає висловлення типу Я знаю, що він приїхав. Я бачу, що будинок зачинений з ряду перформативних, мотивуючи це кількома чинниками, а саме:

а) дієслова знати, бачити не є перформативними;

б) речення Він приїхав; будинок зачинений передають реальний факт, але не диктум;

в) все висловлення загалом не виконує перформативної функції.

Отже, класичними прикладами перформативних висловлень можуть бути формули оголошення війни, заповітів, слів обіцянки, вибачення, запрошення тощо. Проте вчений наголошує на тому, що висловлення типу Я оголошую загальну мобілізацію стає реальним перформативним тоді, коли воно виголошується особою, що має реальну владу [Бенвенист 1974, с.307]. Перформативне висловлення не існує, якщо воно не є дією. Такі одиниці існують лише як акт влади. Е.Бенвеніст зазначає ще одну необхідну умову для здійснення перформатвиного висловлення: наявність певних обставин, в яких здійснюється висловлення, та уповноваженість особи, що його вимовляє. Висловлення типу Оголошую засідання відкритим є дією, а висловлення Вікно відкрите лишеконстатацією факту дійсності. Отже, перформативне висловлення має свою унікальність. Воно може бути здійснене лише в конкретних умовах один раз певною особою, у визначений час і визначеному місці.

Очевидним постає той факт, що відомий учений-лінгвіст описує умови реалізації перформативних висловлень, які були покваліфіковані Дж. Остіним як умови успішності. Говорячи про те, що вербальні висловлення можуть набути бажаного результату лише в разі виконання певних умов, учений обґрунтовує наступні положення:

1. Необхідність існування загальноприйнятої конвенціональної процедури, що призводить до певного конвенціонального результату та що вміщує в себе проголошення певних слів певними особами в певних умовах.

2. Конкретні особи та умови в кожному випадку повинні мати відповідний статус та бути придатними для проведення процедури, до якої ми звертаємось через перформатив.

3. Процедура має виконуватися всіма учасниками правильно та повністю.

4. Кожен з учасників процедури повинен дійсно мати намір виконувати відповідні дії.

5. Згодом учасники дії повинні поводити себе відповідно до ситуації [Остин 1986, с.33].

Реалізацію, яка відповідає всім вимогам, що висуваються до канонічної реалізації відповідного висловлення, можна розглядати як успішну. Умови успішності мовленнєвого акту відіграють щодо перформативного речення таку ж роль, яку для звичайного речення відіграють умови істинності: виконання умов успішності є достатнім для того, щоб перформативне висловлення вважалося успішним, так само як виконання умов істинності є достатнім для того, щоб висловлення було істинним. Отже, перформативні висловлення мають наступні визначальні риси:

а) вони нічого не констатують: Я дякую Вам;

б) вони не мають істинного значення: Я стверджую, що він шарлатан;

в) характеризуються ознакою ефективності / неефективності: Присягаюся говорити правду;

г) вони повинні відповідати певному загальноприйнятому церемоніалу: Я згоден взяти цю жінку дружиною;

ґ) вони єдині, унікальні у своєму роді;

д) класичні перформативні висловлення мають дієслово у формі першої особи однини теперішнього часу дійсного способу: Оголошую перерву.

Проте слід зазначити, що спостерігалися все-таки певні розходження як при визначенні умов успішності перформативного акту, так і при визначенні самого цього поняття в поглядах Дж. Остіна та Е. Бенвеніста. Тоді як Дж. Остін до перформативних зараховує висловлення типу Зачиніть двері!, то Е. Бенвеніст наголошує на зворотному, бо вважає перформативним висловлення у випадку, коли воно називає дію, виконувану через висловлення, та має дієслово в першій особі однини теперішнього часу: Присягаюся говорити правду. Оголошую засідання закритим. Перформативним висловлення є не тому, що воно може змінити становище певної особи, а тому, що «воно є дією само по собі» [Бенвенист 1974, с.309]. Другим еквівалентом досліджуваних одиниць Дж. Остін вважає письмове оголошення, тоді як Е. Бенвеніст відносить лише до його констатива.

Вивчення перформативних висловлень та дієслів, які їх утворюють, призводить Дж. Остіна до визначення структури мовленнєвого акту. Розвиваючи власні погляди, учений говорить про те, що будь-які речення, які є засобом реалізацій відповідного мовленнєвого акту, співвідносні з певною комунікативною інтенцією мовця. Тобто речення, вимовлені мовцем, щоразу виражають різну комунікативну спрямованість та втілюють певну комунікативну інтенцію мовця. У цьому разі «відмінні реалізації відрізняються одна від одної іллокутивною силою» [Загнітко 2001, с.123]. Індикаторами іллокутивних сил висловлення є іллокутивні дієслова. Наприклад: Оголошувати, заперечувати, каятися, присягатися, молити, наполягати, схвалювати, дякувати тощо. Морфологічним показником іллокутивного дієслова, що виконує функцію індикатора іллокутивної сили, є форма першої особи однини теперішнього часу дійсного способу. О. Почепцов зазначає, що правила функціонування іллокутивного дієслова в ролі індикатора іллокутивної сили визначаються наступними констатуючими ознаками іллокутивного акту:

а) іллокутивний акт здійснюється мовцем;

б) іллокутивний акт реалізується під час акту мовлення;

в) іллокутивний акт певним чином впливає на адресата мовлення, оскільки має певну інтенцію та комунікативну спрямованість [Почепцов 1986, с.37].

Отже, поняття іллокутивної сили (іллокуції) є вихідним при розмежуванні перформативних і констативних мовленнєвих актів. Основна увага при інтерпретації мовленнєвого акту приділяється саме поняттю іллокутивної сили, або комунікативної інтенції. Поняття іллокутивної сили вміщує в собі сім змістових компонентів. На думку В. Богданова, найважливішим з них є іллокутивна мета, тобто те, заради чого здійснюється іллокутивний акт, та те, що витворює його саме тим, чим він є. Іншими компонентами є спосіб досягнення іллокутивної мети, інтенсивність іллокутивної сили, умови пропозиційного змісту, попередні умови, умови істинності та їхня інтенсивність. Ці компоненти умовно можна розбити на такі групи:

а) мета;

б) засоби її реалізації;

в) умови досягнення та інтенсифікатори або послаблювачі, пов'язані з досягненням мети [Богданов 1990, с.39].

Іллокутивні акти здійснюються через висловлення. Кількість висловлень, необхідних для реалізації іллокутивного акту, не є завжди однаковою. Залежно від цього іллокутивні акти поділяють на три типи:

а) іллокутивні акти, здійснювавані за допомогою одного висловлення;

б) акти, що здійснюються за допомогою тексту;

в) іллокутивні акти, які можуть бути здійснені як за допомогою одного висловлення, так і за допомогою тексту.

Отже, дієслова, що виражають відношення до пропозиції того, хто говорить, та відношення до адресата мовлення, називаються перформативними. Вони репрезентуються в мовленнєвих актах заповітів, вибачення, запрошення, слів обіцянки тощо. Бажаний результат таких мовленнєвих актів набувається реалізацією умов, покваліфікованих як умови успішності. Висловлення з перформативними дієсловами характеризуються ознаками:

1) нічого не констатують;

2) не мають істинного значення,

3) характеризуються ознакою ефективності / неефективності;

4) відповідають певному загальноприйнятому церемоніалу;

5) мають дієслова у формі першої особи однини теперішнього часу дійсного способу.

Мовленнєві акти з перформативними виразами характеризуються різною іллокутивною силою та щоразу виражають різну комунікативну спрямованість, втілюючи певну комунікативну інтенцію мовця.

Вивчення перформативних одиниць дозволяє пояснити особливості їхньої формальної та семантичної структури, а також конкретизує вже існуючі погляди на іллокуцію. Крім того, дослідження класу іллокутивних одиниць дає можливість розмежувати їх як «позначуване» та іллокуцію як «ту, що позначає», що є важливим при визначенні двох протилежних понять: «мовлення» - «дія».

ЛІТЕРАТУРА

1. Арутюнова 2002: Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл (логико-семантические проблемы). - М.: Эдиториал УРСС, 2002. - С. 45-62.

2. Бенвенист 1974:Бенвенист Э.Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974.- С. 301-328.

3. Богданов 1990: Богданов В.В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты. - Ленинград, 1990. - С. 38-83.

4. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - С. 122-124.

5. Словарь... 1990: Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1990. - С.269-270, 372-373.

6. Остин 1986: Остин Дж.Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.17. Теория речевых актов. - М.: Прогресс, 1986. - С. 22-129.

7. Падучева 1985: Падучева Е.В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью (Референциальные аспекты семантики местоимений).- М.: Наука, 1985. - С. 19-140.

8. Серль 1986а: Серль Дж. Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып.17. Теория речевых актов. - М.: Прогресс, 1986. - С. 170-194.

9. Серль 1986б: Серль Дж.Р. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.17. Теория речевых актов. - М.: Прогресс, 1986. - С. 151-169. Почепцов 1987: Почепцов Г.Г. /мл./ Коммуникативные аспекты семантики.- К.: Вища шк.: Изд-во при КГУ, 1987. - С. 56-121.

11. Почепцов 1986: Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения. - К.: Вища шк.: Изд-во при КГУ, 1986. - С. 24-59.

12. Твердохліб 2004: Твердохліб Ю.Г. Семантичні параметри функціонування перформативних речень у сучасній українській мові: Автореф. дис... канд..філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатський університетім.В.Стефаника.- Івано-Франківськ, 2004. - 20 с.