Кореляція валентності предиката й семантичної структури речення

Кореляція валентності предиката Й семантичної структури речення

Тетяна Марченко,

викладач кафедри української мови

Метою нашого дослідження є аналіз семантично елементарних речень з огляду заповнення або незаповнення позицій, які відкриває предикатний елемент, тобто якою мірою семантична повнота чи неповнота речення залежить від валентного потенціалу предиката. Актуальність роботи зумовлена потребою поглибленого осмислення семантики неповних речень та їх функціонування у сучасній українській мові. Новизна роботи полягає в тому що вперше робиться спроба співвіднести повноту/неповноту речення з валентністю предиката. Це передбачає розв'язання таких завдань: 1) простежити співвідношення валентності і семантичної структури речення; 2) окреслити типи валентних позицій; 3) з'ясувати міру залежності повноти / неповноти речення від якісно-кількісної характеристики валентності предиката.

Репрезентуючи об'єктивний смисл речення, валентність предиката не тільки характеризує речення як знак ситуації, але й виступає інструментом розмежування семантично елементарних і неелементарних речень [Загнітко 2001, с. 121]. Валентність предиката визначає статус непредикатних знаків, внаслідок чого один предикат разом із залежними від нього непредикатними компонентами витворює семантично елементарне речення.

Семантична структура речення ґрунтується на взаємодії семантичних компонентів. Вони організовуються в ній на певній ієрархічній основі, яка визначається рангом семантичних компонентів. У побудові реченнєвої конструкції суттєвою є роль двох частин мови - дієслова та іменника, які є ядерними, оскільки саме вони формують переважну більшість речень. На цю типову особливість вказує семантико-синтаксична валентність дієслівного предиката: регулярним заповнювачем позиції предиката в українській мові є дієслово, а позицій залежних синтаксем - іменник. У силу цього дієслову належить визначальна позиція у побудові висловлень і воно постає найцентральнішим членом речення. Дієслівна семантико-синтаксична валентність групує елементарні речення у класи з їхніми відмінними семантико-синтаксичними структурами.

Особливості семантичної структури елементарного речення залежать від дієслівного предиката. Структурний склад елементарного простого речення вміщує предикатний і субстанційні компоненти. На кількість субстанційних синтаксем і їх функціональну роль впливає семантична якість предиката. Розрізняють лівобічну і правобічну валентність предиката-дієслова. Лівобічна валентність репрезентована суб'єктним субстанційним компонентом, за яким закріпилося відповідне місце - як правило, перед дієсловом. Наявність суб'єктної синтаксеми в лівобічній позиції властива всім дієсловам української мови, виняток становлять лише дієслова з так званою нульовою валентністю: Микола прибіг додому (В. Підмогильний); Юлія щось говорила (П. Загребельний) і Знов стало накрапати (Є. Гуцало). найвиразнішим виявом лівобічної позиції суб'єктної синтаксеми є форми називного відмінка іменників.

Правобічні іменникові компоненти диференціюються на такі синтаксеми: об'єктну, адресатну, інструментальну (знаряддя або засіб дії), локативну (початковий пункт руху, шлях руху і кінцевий пункт руху). Наявність певної відповідної правобічної синтаксеми залежить від валентності дієслова, з-поміж яких диференціюють одно-, дво-, трьох-, чотирьох-, п'яти-, шести-, семивалентні (за А.П. Загнітком) [Загнітко 1996]. Правобічні позиції відповідних компонентів заповнюють форми непрямих відмінків.

Отже, предикат визначає кількість субстанційних знаків в елементарному реченні, їхні семантичні функції і взаємовідношення. Він є одним із важливих компонентів організації реченнєвої конструкції. Саме предикат здатний формувати семантичну структуру речення, тому його вважають справжнім центром реченнєвої конструкції. Визначальне значення предиката в семантичній структурі речення міститься в його внутрішніх і зовнішніх характеристиках: у внутрішній структурі кожного речення він виявляє кількість і якість субстанційних синтаксем (до речі, ці субстанційні знаки мовознавці кваліфікують як актанти (Л. Теньєр); предикандуми (С.Д. Кацнельсон); глибинні відмінки (Ч. Філлмор); аргументи (І.Р. Вихованець)), а на його семантичній природі ґрунтуються зовнішні семантичні відношення з іншими реченнями тексту.

Межі семантично елементарного речення визначаються здебільшого валентністю предиката і його аргументами. Предикати як центральні синтаксеми семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення розчленовуються на чотири основні типи: а) синтаксеми-предикати дії, що позначають діяльність, породжувану суб'єктом-діячем: Студенти вивчають мову; б) синтаксеми-предикати процесу, які не передбачають активного виконавця дії, а стосуються суб'єктів змінних станів: Дерева ростуть; в) синтаксеми-предикати стану, орієнтовані на пасивність суб'єкта і пов'язані з його непостійною характеристикою: Мені весело; г) синтаксеми-предикати якості, що позначають постійну ознаку предмета: Хлопець високий. У зв'язку зі специфічними сполучувальними можливостями І.Р. Вихованець виділяє в межах предикатів стану локативні предикати, що вказують на стан предмета у просторовому плані (Ми були в лісі), і кількісні предикати, що характеризують предмет з означено-кількісного й неозначено-кількісного боку (Хлопців було п'ять). Предикати дії можуть відкривати максимальну кількість іменникових синтаксем - сім залежних компонентів, а предикати процесу, стану та локативні й кількісні предикати характеризуються в максимальному вияві двовалентністю. Залежно від цих особливостей Т.Є. Масицька подає такі основні типи мінімальних реченнєвих структур [Масицька 1998, с. 21-22]:

1. Структура Д (її репрезентують дієслова на позначення особливих станів природи всеохоплюваного характеру. Суб'єктна синтаксема при таких дієсловах має нульове вираження): Світає; Розвиднюється; Холоднішає.

2. Структура С + Д (її визначають особові дієслова, які вимагають участі суб'єкта): Бабуся посивіла; Він учителює (С - суб'єкт дії; Д - дія).

3. Структура С + Д + О, або С + Д + Л, або С + Д + Ізд (її детермінують дієслова, які вимагають участі суб'єкта, об'єкта або локатива чи інструменталя): Хлопець прочитав книгу; Мати стояла біля груші; Дівчина пише олівцем (С - суб'єкт дії; Д - дія; О - об'єкт дії; Л - локатив; Ізд - інструменталь знаряддя дії).

4. Структура С + Д + О + Ад або С + Д + О + Ізд (її утворюють дієслова, які вимагають участі суб'єкта, об'єкта, адресата чи інструменталя): Дівчина віддала листа братові; Хлопець вирізав іграшку ножем (С - суб'єкт дії; Д - дія; О - об'єкт дії; Ізд - інструменталь знаряддя дії; Ад - адресат дії).

5. Структура С + Д + Ад + О + Ізд або С + Д + Л1 +Л2 + Л3 (її характеризують дієслова, які вимагають участі суб'єкта, об'єкта, адресата, інструменталя чи локатива): Син написав приятелеві листа олівцем; Хлопці бігли з села у ліс через поле (С - суб'єкт дії; Д - дія; О - об'єкт дії; Ізд - інструменталь знаряддя дії; Ад - адресат дії; Л1 - локатив початку руху, Л2 - кінця руху, Л3 - шлях руху).

6. Структура С + Д + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її репрезентують суб'єкт, інструменталь та локатив): Загін вирушив поїздом із Луцька до станції Львів через Радехів (С - суб'єкт дії; Д - дія; Ізп - інструменталь засобу пересування; Л1 - локатив початку руху, Л2 - кінця руху, Л3 - шлях руху).

7. Структура С + Д + О + Ад + Л1 + Л2 + Л3 (її характеризують суб'єкт, об'єкт, адресат і локатив): Дівчина несе квіти матері з саду у кімнату через подвір'я (С - суб'єкт дії; Д - дія; О - об'єкт дії; Ад - адресат дії; Л1 - локатив початку руху, Л2 - кінця руху, Л3 - шлях руху).

8. Структура С + Д + О + Ад + Ізп + Л1 + Л2 + Л3 (її утворюють суб'єкт, об'єкт, адресат, інструменталь і локатив): Хлопець привіз вантаж матері машиною з міста у село через річку (С - суб'єкт дії; Д - дія; О - об'єкт дії; Ад - адресат дії; Ізп - інструменталь засобу пересування;Л1 - локатив початку руху, Л2 - кінця руху, Л3 - шлях руху).

З наявних моделей видно, що їх репрезентантами є від одно- до семивалентних дієслів. Сукупність усіх функціонально-синтаксичних позицій конкретного дієслова, вжитого у певному значенні, створює його валентний потенціал. У мовленні він рідко реалізується повністю. Тому незаповнення будь-якої валентно зумовленої позиції в реченні дає всі підстави вважати такі речення валентно неповними.

В українській мові одновалентні предикати становлять чималу групу. Вони здебільшого позначають стан людини або предмета, їхні кваліфікативні характеристики тощо: дрімати, нудьгувати, морозити, лихоманити, зеленіти, радісний, сумний та ін. При таких предикатах суб'єктна синтаксема ніяк не може опускатися: Хлопчик дрімає. Дівчина сумна. Врахування валентності предиката, його специфіки щодо аргументної ролі дозволяє чітко простежити закономірності вияву неповноти речення в мовленнєвих ситуаціях і встановити корелятивність / некорелятивність з комунікативними інтенціями. Оперування валентністю предиката розкриває також механізм співвідношення неповноти речення з пресупозицією й активним фондом спільних знань адресанта й адресата. У цьому розрізі визначальною є фактична функція, в реалізації якої адресант, як правило, не використовує неповних речень. Звичайно, суттєву роль відіграє також рівень знайомства учасників комунікації та наявність спільних корпоративних постанов: (Гордій:) Пригадай вчорашнє. - (Василь:) Багато хочеш, я й сьогоднішнього не пам'ятаю (О. Гончар). У наведеному уривку видно, що не реалізувалася контактнорегулювальна функція. Для не-учасника діалогу без заповнення валентнозумовленої синтаксичної позиції аргументом її елімінація зумовлює неповноту речення.

В українській мові наявна специфічна група предикатів типу розвиднятися, світає, вечоріє, смеркає, при яких не маємо лексично вираженої суб'єктної синтаксеми. Такі предикати можна розглядати як “синтаксичний варіант одновалентних дієслів” [Масицька 1998, с. 43]. Відсутність лексично вираженого суб'єкта стану при вказаних предикатах можна пояснити, очевидно, тим, що вони передають особливі стани. Ці стани поширюються на все середовище, а не на який-небудь конкретний предмет у ньому. Отже, такі предикати поєднуються з суб'єктними синтаксемами, що мають нульове вираження, і які умовно можна віднести до неповних речень, а саме еліптичних, бо наявність певних ознак неназваного компонента міститься в предикаті. У мовленні часто зустрічаються конструкції, у яких закріпилося нульове вираження суб'єктної синтаксеми (ми не маємо на увазі конструкції, у яких неназваний суб'єкт визначається з контексту чи ситуації), що переважно зараховують до односкладних означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-особових речень. Суб'єкт у таких реченнях мислиться означено, неозначено чи узагальнено та, як правило, переміщається на задній план, але на його присутність указує певна форма предиката: Зичу солдатам мужності й перемоги (Ю. Смолич); Мало не щотижня з будь-якої нагоди влаштовували для старших гімназистів та гімназисток танці з призами та різними веселощами (Ю. Смолич); Вік живи, вік учись (Нар. творчість).

Загалом предикативні одиниці, в межах яких обов'язково виступає презентація об'єкта, структурують двовалентні дієслова. Об'єкт накладається на продовжену сему дієслова і витворює в комплексі “суб'єкт + предикат + об'єкт” єдине структурне і семантичне ціле. Пропуск у цій тріаді об'єкта зумовлює семантичну (або валентну) неповноту: ...хоче обійняти (її), хоче доторкнутися (до неї) (П. Загребельний); Арештовували (студентів) кожного дня (Ю. Смолич); “Ти ж книжки читаєш? - Читаю, читаю! - запевнила я його” (П. Загребельний).

До цієї групи дієслів прилягають лексеми на позначення зміни зовнішності суб'єкта, набуття ним якісно нових навичок, ознак: фарбуватися, маскуватися, учитися та ін. Такого типу дієслова є всі підстави віднести до двовалентних дієслів “усіченого” типу (Л. Теньєр вважає їх рефлексивними [Теньєр 1988, с. 259-264]), їхній другий актант міститься в самій структурі дієслова, його показником виступає елемент -ся (Я фарбуюся - Я фарбую себе; Микола миється - Микола миє себе)” [Вихованець 1992, с. 286]. Тобто в структурах такого типу випускається об'єктний аргумент і є всі підстави вважати їх опосередковано неповними конструкціями. Кваліфікація їх як опосередковано неповних відображає особливий статус елемента -ся, що позначає об'єкта і водночас його не називає, постаючи дієслівним постфіксом.

Правобічна валентність двовалентних дієслів передбачає наявність позиції локативної синтаксеми. Остання поєднується з дієсловами, що означають місце перебування суб'єкта: бути, перебувати, опинятися, жити, лежати та ін. Неназивання локативної синтаксеми також, як правило, зумовлює семантичну неповноту: Вони жили тут, а я мешкав.

Тривалентні дієслова вимагають таких правобічних субстанційних компонентів, як суб'єктний, об'єктний та адресатний або інструментальний. До цього класу зараховуються дієслова з семантикою “давання”: адресувати, віддавати, видавати, вручати, давати, дарувати та ін. І саме при них можуть елімінуватися об'єктні й адресатні синтаксеми: “Розіб'ю цю іржаву бляшанку, академікові ще подарують” (П. Загребельний); Виривали з рук, з зубів (хліб)... (У. Самчук); Завідуючий райторгвідділом супроводжує особисто й одноосібно, щоб ніхто не заважав, дає пояснення (П. Загребельний). З об'єктною й інструментальною синтаксемами сполучаються дієслова зі значенням активної фізичної дії: голити, гострити, колоти, клепати, різати та ін.: голити бритвою, гострити точилом, колоти сокирою, клепати молотком, різати ножем. Незаповнення однієї з цих облігаторних позицій також зумовлює семантичну неповноту.

На відміну від одно-, дво-, тривалентних дієслів, при чотиривалентних дієсловах спостерігається більша частотність елімінації правобічних позицій. Як правило, чотиривалентні дієслова сполучаються з суб'єктною, об'єктною, адресатною та інструментальною синтаксемами, позначаючи переміщення (бігти, їхати, вискакувати, вилазити, летіти, прилітати, іти, крокувати та ін.) та писання (написати, відписати, дописати, переписати, розписати та ін.). “У мовленнєвих репрезентаціях можлива зміна структурного порядку актантів і варіативність їх числа, але їх наявність передбачається семантикою самого дієслова” [Загнітко 2001, с. 294]: До Норильська вони летіли через Москву (Ю. Покальчук); Сьогодні йдуть з полів дівчата (У. Самчук).

Менша регулярність заповнення валентних гнізд властива п'ятивалентним дієсловам. До них належать лексеми, що позначають об'єктне і суб'єктне переміщення з кінцевим елементом руху та адресатом дії: нести, принести, віднести, приносити і под. У мовленні не всі субстанційні синтаксеми при п'ятивалентних дієсловах мають лексичне вираження: Несе Галя воду... (Нар. тв.); Совинський переніс її через уявлюваний нею рівчак-ручай (П. Загребельний). І в першому, і в другому реченнях наявна семантична неповнота (відсутність інструмента), що компенсується мовцем з відповідних моделей і не призводить до несприйняття змісту. Часто незаповнена валентнозумовлена позиція постає лексично вираженою в постпозитивному реченні: Несе Галя воду, коромисло гнеться… (Нар. тв.).

Правобічні позиції шестивалентних дієслів реалізуються такими синтаксемами: об'єктна, адресатна, інструментальна і дві локативні, які позначають вихідний і кінцевий пункти руху. До шестивалентних дієслів відносять лексеми типу везти, привезти, перевезти, довезти, транспортувати та ін. До речі, окремі лінгвісти (див. праці А.П. Загнітка) вважають дієслова типу перевезти семивалентними, оскільки до названих синтаксем додається ще синтаксема на позначення шляху переміщення: З Луцька завод імпортує продукцію замовникові поїздом до Угорщини через Ужгород. Найчастіше при п'яти-, шести-, семивалентних дієсловах не заповнюються позиції синтаксем на позначення засобів дії, вихідного та кінцевого пунктів руху і шляху переміщення: “Тобі привезли твої речі?” (П. Загребельний); ...тоді з давно вже знищеної херсонської хати Ягничів привезли напічне віконце (П. Загребельний); Він віз Совинського досить довго (П. Загребельний). Такі речення є семантично неповними, їх змістова достатність пізнається тільки з контексту. Кваліфікація їх як контекстуально неповних цілком може бути прийнятою.

Отже, семантична структура речення ґрунтується на семних компонентах дієслова - валентних гніздах. На конкретно-мовленнєвому рівні ці гнізда можуть заповнюватися або не заповнюватися, що, в свою чергу, дає нам всі підстави говорити про семантичну (або валентну) неповноту речення.

Семантична структура речення являє собою певну піраміду, вершиною якої виступає предикат з його валентними властивостями, що виявляються або не виявляються залежно від ситуативно-комунікативних умов мовленнєвого потоку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вихованець 1992: Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. - К.: Наукова думка, 1992. - 224с.

2. Вихованець 1993: Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.:Либідь, 1993. - 368с.

3. Загнітко 1994: Загнітко А.П. Позиційна модель речення і валентність дієслова. - Мовознавство. - 1994. - №2-3. - С.48-56.

4. Загнітко 1996: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - 437с.

5. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662с.

6. Масицька 1998: Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. - Луцьк: Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки, 1998. - 207с.

7. Теньєр 1988: Теньер Л. Основы структурного синтаксиса. - М.: Прогресс, 1988. - 656с.