Диференційні ознаки акцентуальної нерівноправності однорідних членів речення

Диференційні ознаки акцентуальної нерівноправності однорідних членів речення

Тетяна Радіонова,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри

української мови Горлівського державного

педагогічного інституту іноземних мов

Стаття продовжує цикл публікацій автора щодо проблем граматичної однорідності членів речення, зокрема визначаються різновиди синтаксичної нерівноправності з урахуванням дворівневої семантики однорідних членів речення (позиційної та власне конкретних семантичних відношень), зосереджується окрема увага на диференційних ознаках акцентуальної нерівноправності.

В українській теоретичній і практичній лінгвістиці однорідні члени здебільшого витлумачуються як рівноправні, оскільки саме ця ознака постає чи не домінувальною при встановленні однорідності / неоднорідності членів речення. Та й саме поняття “однорідність” у його логіко-смисловому звучанні містить у собі сему рівнорядності, рівнозначності: (1) Падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності створили ейфорію і впевненість у безповоротності процесу демократичної реформації (М. Павловський // Віче. - 2000. - № 4. - С.40), де падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності і ейфорію і впевненість репрезентують на поверхневому рівні яскраво виражену однопорядковість і рівнорядність: тотожність синтаксичних функцій (підмет, додаток), адекватність синтаксичного зв'язку (падіння етатистсько-бюрократичного режиму, затвердження політичних свобод і гласності разом з компонентом cтворили - предикативний в його основній формі вияву - взаємозалежній координації; ейфорію і впевненість разом з елементом створили підрядний прислівний синтаксичний зв'язок у формі сильного керування, при цьому обидва компоненти займають тотожну сильнокеровану постдієслівну синтаксичну позицію, яка в цьому разі може бути витлумачена як членована). При традиційному підході до однорідності наріжним визнається функціонально-синтаксична тотожність, тотожність морфологічного вираження та адекватність внутрішньореченнєвих синтаксичних зв'язків (реченнєвотвірних, реченнєвомодифікаційних). Водночас при цьому мало звертається уваги на те, яку ж однорідність слід брати до уваги: синтаксичну (структурну, морфологічну) чи семантичну (ширше - логічну), оскільки обидві з них не дорівнюють одна одній і в практичному плані спостерігаються різноманітні розбіжності, що зумовлюється активізацією тих чи інших компонентів антиномій мовця / слухача, мови / мовлення, інформативності / експресивності тощо, пор.: (2) Він зробив обґрунтований і тому справедливий висновок (ПІК. - 2000. - №7. - С.26).

У цьому разі один із членів ряду (зокрема другий) знаходиться у семантичній залежності від іншого, хоча у структурно-синтаксичному плані вони постають рівноправними, підтвердженням чого виступає їхня адекватна синтаксична позиція. Логіко-смислова нерівноправність мотивована тим, що поняття обґрунтований є ширшим і включає у свій смисловий обсяг уточнювально-наслідковий компонент справедливий. На це ж спрямована і функція аналітичного сполучникового елемента і тому, маркованого приєднувальною семантикою. Висновковість як основна ознака таких структур орієнтована на відображення логіко-смислової нерівноправності заявлених структур і репрезентацію в їхніх обсягах внутрішньої підпорядкованості, що формально не позначувана.

Подібним структурам у сучасній лінгвістиці приділяється мало уваги, що зумовлено ігноруванням специфіки логіко-смислової залежності між компонентами ряду. Це зумовлює постання й актуалізацію питання щодо співвідношення / неспіввідношення такої семантичної нерівнозначності із синтаксичною, тобто такою, що виражається певними синтаксичними засобами, наприклад, сурядними сполучниками, і чи загалом подібні структури слід розглядати в межах однорідних членів речення.

В О.М. Пєшковського є цікава, але не опрацьована до кінця ідея про подвійну функцію сурядних сполучників: сполучник встановлює зв'язок між однорідними членами і одночасно поєднує їх з третім, спільним для них членом [Пешковский 1933, с.232-235]. Лінгвіст послідовно наголошує на тому, що це не дві функції сполучника, а саме подвійна функція як цілісність, в якій не можна вирізнити ні один, ні інший компонент (пор. кваліфікацію недиференційованого синтаксичного зв'язку в межах безсполучникових складних речень, де також наявна амальгамність сурядності і підрядності, що постають злитими).

А.Ф. Прияткіна характеризує зв'язки однорідних членів між собою та зі спільним членом як подвійні - зовнішні і внутрішні [Прияткина 1990, с.68-71]. Порівняємо, наприклад: (3) Пише красиво, але з помилками. У цьому реченні внутрішні зв'язки виявляються на рівні сполучника але; зовнішні зв'язки репрезентовані на рівні словоформ. Зовнішні зв'язки здебільшого уподібнюють й ототожнюють члени речення, створюючи реальні умови для існування і вияву внутрішніх. Внутрішньорядні відношення (зв'язки) об'єднують однорідні члени в ряди та можуть диференціювати та робити синтаксично нерівноправними.

Поняття однорідності і синтаксичної рівноправності не збігаються, а накладаються одне на одне. Типовий ряд однорідних членів поєднує в собі обидві ознаки, але так буває не завжди.

Синтаксична нерівноправність однорідних членів виявляється і виражається по-різному. Узагальнюючи ці вияви, можна виділити два основні різновиди: функціональна (ґрунтується на відмінностях і функціях однорідних членів речення) й акцентуальна (виділення того чи іншого члена ряду) нерівноправність. Перша в сучасній українській мові зустрічається частіше і репрезентована в тих випадках, коли однорідні члени речення пов'язуються протиставними, розділовими або зіставними сполучниками. Акцентуальна неоднорідність виникає за умов існування в реченні часток, модальних слів, градаційних та приєднувальних сполучників. Функціональна й акцентуальна нерівноправнсть можуть поєднуватися.

Чи не перша спроба описати і витлумачити акцентуальну синтаксичну нерівноправність в сучасній російській літературній мові належить А.Ф. Прияткіній. Диференційні ознаки акцентуальної синтаксичної нерівноправності компонентів ряду полягають в різній синтаксичній значимості його складників, що реалізується такими способами:

1) градаційним, що встановляється за ступенем значимості предмета чи ознаки; ступенем його достовірності; ступенем вияву чого-небудь: (4) Тоді він ненавидів у ній тонку викохану талію, гарячі ноги і навіть ім'я (Гр. Тютюнник);

2) за рівнем ускладнення зв'язку приєднувальною семантикою: (5) Перші уроки новий, і я би сказав, досить досвідчений тренер присвятив тому, що вчив нас правильній постановці рук (ПІК. - 2000. - №4. - С.51);

3) за типом зумовленості одного явища іншим: (6) Їх (владні системи) співвідношення і навіть взаємодія і є проблемою влади та формою її реалізації (М. Павловський // Віче. - 2000. - № 4. - С.40);

4) за специфікою різноманітної оцінки членів ряду з погляду достовірності / недостовірності або в іншому суб'єктивно-оцінному плані: (7) У пропонованій статті використані результати досліджень американських, європейських, російських і вітчизняних політологів й окремих соціологів (М.Павловський) // Віче. - 2000. - № 4. - С.40);

5) за особливостями семантичного уточнення і певного обмеження відношення за допомогою відповідного диференціатора: (8) Американський соціолог Е.Етноционі звертає увагу на те, що якщо під час референдумів не проводяться дискусії відносно позиції громадян, то такі референдуми несуть на собі відбиток “імпульсивності, неграмотності і крайньої поляризації” (М.Павловський) // Віче. - 2000. - № 4. - С.40).

Функціональна синтаксична нерівноправність категорійно ще не кваліфікувалася ні як вид, ні як явище. Хоча дослідження О.М. Пєшковського, Г.Ф. Прияткіної й особливо статті М.М. Холодова [Холодов 1987, с.32-35] й В.І. Чуглова [Чуглов 2002, с.75-78] визначили необхідність ґрунтовного аналізу цього явища. Між іншим функціональна синтаксична нерівноправність має принципово інший характер і постає реально більш значущою порівняно з семантичним (смисловим) видом синтаксичної нерівноправності. Останнє зумовлюється тим, що вона виражається власне сурядними сполучниками, основне функціонально-категорійне призначення яких - сполучати автономно рівноправні компоненти.

М.М. Холодов не виділяє синтаксичну нерівноправність однорідних членів речення, але водночас диференціює два різновиди сурядності - власне-однорідності (більш загальний, абстрактний) й однорідності конкретних граматичних відношень між однорідними членами речення, узагальнених на рівні однорідності. Ці відношення лінгвіст поділяє на відношення (значення) аналогічності (подібності, тотожності, ідентичності) та неаналогічності. Останні ж в свою чергу членуються на значення неаналогічно різного (зіставні відношення); неаналогічно-протилежного (протиставні відношення); неаналогічно-альтернативного (розділові) типів з відповідним подальшим поділом за особливостями семантичного наповнення [Холодов 1987, с.34].

Значення неаналогічності, виражені синтаксичними засобами, - це і є відношення з різною синтаксичною значущістю компонентів, у цьому випадку і з різними за роллю взаємовідношеннями, тобто відношеннями синтаксичної нерівноправності.

Варто звернутися до структури таких відношень, що зустрічаються на конкретному граматичному рівні семантики однорідних членів речення і зумовлені їхньою лексичною і категорійною семантикою. Якщо на більш абстрактному рівні семантики (рівні однорідності) однорідні члени речення незалежно від своїх функцій як членів речення (підметів, додатків, означень) й незалежно від того, чи позначають вони предмети чи ознаки, чи виступають в утворених ними рядах як рівноправні суб'єкти відношень, - вони виступають однорідними у найабстрактнішому вияві, то на рівні конкретних граматичних значень цей статус суттєво змінюється. Якщо ми маємо справу з єднальними відношеннями (значення аналогічності), то однорідні члени речення як суто граматична категорія (вужче - синтаксична категорія) та предмети й ознаки, які вони позначають, залишаються суб'єктами відношення, а значить зберігають синтаксичну рівноправність: (9) Посоловів од співу сад, і од солов'їв, і од самотньої свічі, і од жалких зірок вночі (В. Стус).

Коли маємо справу з різними видами неаналогічних значень, то член речення, що стоїть після сполучника, виступає як суб'єкт, а той, що перед сполучником - як об'єкт.

Розділові відношення полягають у виборі однієї з реалій, кожен суб'єкт ступеня однорідності на рівні конкретних синтаксичних відношень, залишаючись суб'єктом, одночасно перетворюється і на об'єкт заперечення. У такому випадку при розділово-передбачуваних відношеннях важко визначити, який член відношення виступає суб'єктом, а який постає об'єктом, оскільки припускається імовірність тієї й іншої ситуації: (10) Не то був приголомшений, не то просто з несподіванки зомлів (Ю. Смолич).

Розділово-часові відношення передбачають чергування функцій суб'єкта й об'єкта: в якийсь момент один член відношення виступає суб'єктом, у наступний момент - перший перетворюється на об'єкт, а другий трансформується в суб'єкт: (11) Маяк навперемін кладе то червону, то зелену смугу (Ю. Яновський).

На перший погляд, здається, що можливості бути суб'єктом і об'єктом у членів відношення, що виражаються розділовими сполучниками, однакові, в цьому разі наявна синтаксична аналогічність, що повинно зближувати і зближує розділові відношення зі сполучниками з єднальними. Але з погляду реальності ці можливості різні, а точніше - протилежні.

Зіставні відношення в простому реченні порівняно зі складним помітно редуковані. Сполучник а у власне зіставному значенні вживається тільки в поєднанні з іншими засобами - частками, модальними словами, репрезентуючи помітне коло нових аналітичних синтаксичних ресурсів сучасної української мови. Враховуючи семантичну закріпленість позицій розташування компонентів у закритих рядах, до яких належать ряди зі сполучником а, перш за все спрямування цих відношень, член відношення, що знаходиться в постпозиції, може визначатися як суб'єкт, а препозитивний член відношення визначається як об'єкт зіставлення.

У багатьох лінгвістичних працях градаційні і приєднувальні відношення називаються поряд із зіставними, розділовими тощо. З цим важко погодитись, оскільки вони виділяються на інших підставах і тому перетинаються з першими. Градаційні відношення встановлюються не за роллю членів відношення, а за ступенем наявності, вияву предметів і ознак, за різним ступенем значущості членів ряду.

Приєднування - це не якесь особливе значення, а спосіб і характер поєднання членів ряду. Тому і градаційні, і приєднувальні відношення і сполучники були розглянуті як випадки акцентуальної синтаксичної нерівноправності.

Акцентуальна синтаксична нерівноправність доповнює й ускладнює або видозмінює функціональну синтаксичну нерівноправність або рівноправність. Так, використання її засобів у сполученні з єднальними сполучниками порушує синтаксичну рівноправність однорідності членів речення, ускладнюючи значення аналогічності, пор.: (12) Купили газети і навіть журнали.

Використання ж цих засобів з розділовими, протиставними, зіставними сполучниками ускладнює синтаксичну нерівноправність, роблячи її різноаспектною: (13) Купуй журнал або хоча б газету.

Підґрунтям виникнення відношень синтаксичної рівноправності / нерівноправності на рівні конкретних відношень виступає відношення членів ряду зі спільним членом (а іноді з предикативним центром речення): кожен член ряду вступає у відношення зі спільним членом як однорідний член і як предмет або ознака, що ним позначається. Вони граматично забезпечують вираження конкретних відношень між членами ряду. Синтаксична рівноправність / нерівноправність між членами ряду встановлюється залежно від подібності / неподібності конкретних відношень кожного члена ряду (предмета, ознаки) зі спільним членом (предметом, ознакою).

Наприклад, речення (14) Кімната була простора, але холодна конденсує в собі дві ситуації: “кімната була простора”, “кімната була холодна”. Ці ситуації неоднакові щодо понять “зручно, комфортно, відповідає нормі”, оскільки друге обмежує перше і виникає смислова нерівноправність, яка набуває статусу синтаксичної за допомогою граматичного значення (неаналогічно-протилежного) та протиставного сполучника але з цим значенням. Інша справа з реченням (15) Кімната була простора й тепла: обидві ситуації (“кімната була простора” і “кімната була тепла”) однакові з погляду окресленої позиції, смислова рівноправність набуває статусу синтаксичної завдяки єднальному сполучнику й.

Реальною постає вимога внесення певних коректив в традиційне поняття про синтаксичну рівноправність однорідних членів речення. Однорідним членам речення притаманні два рівні семантики:

- рівень семантики членів речення, що займають одну синтаксичну позицію;

- рівень конкретних семантичних відношень.

На першому рівні однорідні члени речення синтаксично рівноцінні, що підтверджується сурядним зв'язком і / або відповідною інтонацією та виконуваною синтаксичною функцією. На другому ж рівні синтаксична рівноправність необов'язкова і спостерігається лише при наявності єднальних смислових відношень. При інших відношеннях (протиставних, розділових, зіставних) реалізуються різноманітні випадки синтаксичної нерівноправності, які виражаються перш за все сполучниками, а потім словами, які ускладнюють або порушують відношення синтаксичної рівноправності при єднальних відношеннях.

Явище синтаксичної нерівноправності не порушує однорідності членів речення. Навпаки, воно передбачає однорідність як необхідну умову, що виражає відношення між членами утвореного ряду - відношень, заради яких й існують утворення з однорідними членами.

Література

1. Пешковский 1933: Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: Учпедгиз, 1933. - 445 с.

2. Прияткина 1990: Прияткина А.Ф. Русский язык: Синтаксис осложненного предложения: Учеб. пособие для филол. спец. вузов. - М.: Высш. шк., 1990. - 176 с.

3. Холодов 1987: Холодов Н.Н. О соединительной связи и основном противопоставлении в системе сочинения // РЯШ. - 1987. - №1. - С.32-35

4. Чуглов 2002: Чуглов В.И. О равноправии и неравноправии однородных членов предложения // РЯШ. - 2002. - № 1. - С.75-78