Мовностилістичні помилки у вживанні іменників: на матеріалі засобів масової інформації

Мовностилістичні помилки у вживанні іменників: на матеріалі засобів масової інформації

Автор:

Оксана Бакай

Київський національний

педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова

м. Київ

«Я знаю: мова мамина - свята. В ній вічний, незнищенний дух

свободи. Її плекали душі і вуста мільярдів. Це - жива вода народу.»

М. Адаменко

Мова - душа народу. А душа - корінь життя. Сьогодні ми маємо думати про власне коріння, про те, без чого не мислиться жоден народ. Адже як сказав колись незабутній Олесь Гончар: «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати повагу до себе».

Одним із елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси й віддзеркалює їх, є засоби масової інформації. Їх вплив дуже великий на громадську свідомість. Здатність широко й майже тотально охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності. Ось чому мова ЗМІ - важлива й актуальна проблема сучасних досліджень. Від мови наших підручників, газет, теле- і радіомовлення залежить рівень грамотності людей та дотримання мовностилістичних норм як у повсякденному спілкуванні, так і у ЗМІ.

Отже, об'єктом нашого дослідження є матеріал ЗМІ як носія «живої» сучасної української літературної мови, а саме мовностилістичні помилки у вживанні іменників.

На превеликий жаль, матеріали наших ЗМІ засмічено ненормативними наголосами: випа?док, залоза?, паралі?ч, середи?на, Кова?ль (прізвище) замість правильних ви?падок, за?лоза, пара?ліч, сере?дина, Ко?валь; надмірною кількістю невмотивованих чужих слів, особливо російських. Оскільки українська мова близька до російської, то багато хто з журналістів гадає, що треба лише надати російським словам чудернацького звукового оформлення, як їхня думка набуде українського втілення. Але близькість двох згаданих мов тільки уявна, бо справжні українські фонетика, вимова, лексика, граматика вельми оригінальні, мають яскраво окреслені національні риси, які людина вбирає з молоком матері й розвиває протягом усього свідомого життя [4, 67].

Наприклад, виголошувач українських телевізійних новин переводить слово північ до розряду ім. чол. роду, розповідаючи про вихідців з України, котрі працюють «на Крайньому Півночі». Він забуває про те, що у літературній та загальнонародній українській мові, слово північ - жіночого роду: «Хто-зна, де цей тесляр з Крайньої Півночі міг навчитися рицарських тонкощів» (О. Гончар) [2, 136].

З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України; замість Азербайджан нерідко вимовляють Азейбаржан. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів [5, 19].

На думку О.Пономаріва, усі ці недоладності є наслідком мовної невибагливості, нерозрізнення лексичних та граматичних засобів української й російської мов, безоглядного перенесення в українську мову чужих слів і висловів. Найприкріше в цьому те, що таких помилок припускаються люди, які за своїм покликанням і становищем у суспільстві мали б бути взірцем української літературної мови, прикладом для решти мовців [4, 96].

Сучасний журналіст має бути справжньою самобутньою мовною особистістю, котрою вважається «мовець, який досконало знає мову, усвідомлено творчо володіє нею, сприймає мову в контексті національної культури як духовну серцевину її, користується мовою як органічним засобом само творення, самоствердження і самовираження, розвитку своїх інтелектуальних й емоційно-вольових можливостей та як засобом соціалізації особи в даному суспільстві» [1, 38].

Для вивчення мовностилістичних помилок у вживанні іменників було досліджено мовлення ведучих спортивних новин на декількох каналах, таких як: УТ-1, Нк, 1+1, Інтер, СТБ і ICTV. Проведене дослідження дало змогу зробити висновок, що мовлення спортивних телеведучих рясніє порушеннями акцентуаційних норм, що зумовлене елементарним незнанням правил наголошування загальновживаних українських слів, зокрема й загальновідомих власних назв: сімейні свя?та; у че?мпіонаті Німеччини (Гливинський Олександр - «Нк», «Гол!»); випа?док (Степанищева Олена - «УТ-1», «Світ спорту»); результати були вказані в та?блиці (Полховський Сергій - «1+1», «Проспорт»); обидва ра?зи (Голяченко Сергій - «УТ-1», «Наш футбол»); фінансові ви?трати візьмуть на себе спонсори (Нестеренко Ольга - «Інтер», «Подробиці. Спорт»); завдання?; грає команда донецького «Шахта?ря» (Несенюк Микола - «СТБ», ТФМ «Динамо» (Київ) - «Металург» (Запоріжжя).

У ході дослідження з'ясовано, що в телетекстах на спортивну тематику найчастіше порушуються норми наголошування таких слів, як ви?падок, напа?дник, завда?ння, табли?ця та ін.[СП. - 2008. - №2. - С.7].

У телерепортажах з футбольних матчів, у спортивних новинах спостерігається певна тенденція до регулярного вживання коментаторами окремих розмовних, просторічних і жаргонних слів. При цьому можна помітити, що деякі слова є, так би мовити, особливо улюбленими, через що досить часто вживаються у телетекстах спортивної тематики. Серед таких лексем найуживанішою є, наприклад, вишка у значенні «клуб вищої ліги».

Виявлено також велику кількість зросійщених форм, уживаних у спортивному теледискурсі, до яких зазвичай є повноцінні українські відповідники. Так, у мовленні телекоментаторів зустрічаємо такі русизми:

- перша жовта карточка (Босянок Денис - «УТ-1», ТФМ «Динамо» (Київ) - «Металіст»). Правильно - картка;

- білети будуть влаштовані для всіх слоїв населення (Журахівський Олександр - «УТ-1», «Спортивні новини»). А слід було сказати - квитками буде забезпечено усі верстви населення. Або ж, - квитками будуть забезпечені усі верстви населення.

Використання ж мовцями чужорідних лексичних елексичних елементів свідчить про неналежне володіння нормами українського слововживання, про нездатність оперативно й адекватно (щодо українськомовних норм) відреагувати на певну ситуацію добором необхідного слова (маємо на увазі, передусім, коментування футбольних матчів, котре зазвичай здійснюється у прямому ефірі й часом вимагає блискавичної реакції телеведучого на гострий епізод гри). Порушення норм фіксується й у фонетичному оформленні слів, значення яких

спільне у російській і українській мовах (здебільшого це слова, що мають однаковий корінь):

- хоча б в ні[ч'йу] звести цей поєдинок (Панасик Сергій - «СТБ», ТФМ «Динамо» (Київ) - «Металург» (Запоріжжя). Правильно - в нічию;

- стойку від воріт (Полховський Сергій - «1+1», «Проспорт»). Правильно - стійку;

- шарфік на шиї болільщика (Завудський Віктор - «УТ-1», «Вісті тижня»). Правильно - шарфик на шиї вболівальника;

- …почався другий етап ігри (Несторенко Ольга - «Інтер», «Подробиці. Спорт»). Потрібно - гри;

- м'яч знаходиться в пальотє (Босянок Денис - «УТ-1», ТФМ «Ювентус» - «Ліверпуль»). Слід було сказати - у польоті;

- м'яч у врага (Кадємін Роман - «Інтер», ТФМ «Албанія - Україна»). Буквально - у ворога. Але в цьому контексті мається на увазі - у суперника;

- м'яч вирвав сопєрнік (Кадємін Роман - «Інтер», ТФМ «Албанія - Україна»). Українською літературною мовою - суперник.

У мовленні телеведучих є чимало помилок, зумовлених впливом російської граматики. Це стосується, наприклад, неправильного вживання українських відмінкових форм. Особливо часто це спостерігається:

- у конструкціях із місцевим відмінком іменника (із прийменником по) - Розписався м'ячем по воротам (Бутинський Олександр - «ICTV», «Факти. День»). Мав нагоду пробити по воротам (Панасик Сергій - «СТБ», ТФМ «Динамо» (Київ) - «Металург» (Запоріжжя)). Нормативною є форма по воротах; «Дніпро» грає по тактиці…: відзначити гру по першому тайму (Черепін Павло - «УТ-1», ТФМ «Дніпро - Ворскла»). Правильно - за тактикою / таймом;

- у конструкціях з орудним відмінком іменника - Хтось з гравців зарядив м'ячом (Циганик Ігор - «УТ-1», ТФМ «Челсі» - «Арсенал»); з м'ячом О. Гусєв (Кадємін Роман - «Інтер», ТФМ «Албанія - Україна»). Треба вживати - (з) м'ячем;

- у конструкціях із родовим відмінком іменника, найчастішою є помилка у такому словосполученні: з центра поля (Кадємін Роман - «Інтер», ТФМ «Албанія - Україна»), замість з центру поля, оскільки закінчення -а іменник має лише тоді, коли стосується математичного терміна [3, 827].

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що удосконалення мовлення сучасного телеведучого передбачає його активну безперервну роботу над собою, при цьому чистота мовлення несумісна з уживанням зросійщених лексичних одиниць.

Нехтуючи українську мову, наші журналісти забувають, що то аж ніяк не їхня особиста справа, адже шанобливе чи зневажливе ставлення до мови корінного народу громадян країни безвідносно до їхньої національної належності свідчить про нормальну чи ненормальну обстановку в державі.

Тому сучасний український журналіст повинен бути національно свідомим, гордим за свій народ, який усупереч усім витівкам не дуже ласкавої долі зберіг єдину милозвучну мову, витворив чарівні пісні та невпинно йшов до незалежної соборної держави. Пам'ятати про те, що в будь-якій ситуації він виступає від імені відродженої України. Знати й любити українську мову, говорити нею так, аби тим, хто його слухає захотілося навчитися нашої мови й користуватися її скарбами.

Бібліографічні джерела

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990. - 117с.

2. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови: Навч. Посіб. - К.: МАУП. 2002. - 208с.

3. Орфографічний словник української мови. - К., 1994. - 827с.

4. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. Посіб. - 2-ге вид., стереотип. - К.: Либідь. 2001. - 240с.

5. Словник основних труднощів щодо вимови та написання слів // Диво слово. - 2003. - №2. - 35с