Синкретичні явища в українській мові

Науковий підхід до фактів мовної та позамовної дійсності полягає в їх трактуванні як одиниць складної багаторівневої системи, побудованої на різнотипних (синтагматичних, парадигматичних, опозиційних тощо) відношеннях між складовими елементами. Показовим є те, що не всі одиниці вирізняються вираженою дискретністю, деякі з них мають синкретичну (нерозчленовану, проміжну, перехідну, двоїсту, троїсту) природу, характеризуються синкретизмом. Це зумовлює, насамперед, труднощі класифікації мовних одиниць: синкретичні явища «не вписуються» у традиційні типологічні системи, руйнують їхню стрункість. Проте вже порівняно давно зникло негативне ставлення дослідників до феномену синкретизму, наголошується на потребі враховувати факти нерозмежування, злиття певних мовних явищ у структурі однієї одиниці, що уможливлює створення більш повної, викінченої, аніж традиційна, класифікації одиниць, зокрема, наприклад, частин мови.

У сучасній українській мові за грецьким словом ???????????? (з'єднання) закріпилося кілька значень. Академічний «Словник української мови» (в 11 томах) подає такі його дефініції: 1. Не розчленованість, злитість характерні для будь-якого явища. Синкретизм первісного мистецтва. 2. філософ. Різновид еклектизму; поєднання різнорідних, суперечливих, протилежних один одному поглядів [СУМ, Т.9, С. 184]. «Великий тлумачний словник української мови» додає до другого значення: // Поєднання у віровченні та культі якої-небудь релігії елементів різних віросповідань і філософських ідей [ВТСУМ, С. 1123].

Як термін поняття синкретизм використовується у різних дисциплінах гуманітарного циклу: філософії, психології, релігієзнавстві, а також лінгвістиці. В енциклопедії «Українська мова» розкривається таке його значення: Синкретизм - формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів [18, с. 538]. Вказується також на часткові вияви синкретизму на різних рівня мовної системи: фонологічному, граматичному і лексико-синтаксичному.

«Лінгвістичний енциклопедичний словник» натомість подає два тлумачення терміна синкретизм:

1) збіг у процесі розвитку мови функціонально різних граматичних категорій і форм в одній формі…. спостерігається, наприклад, відмінковий синкретизм (одне закінчення має значення різних відмінків) або синкретизм граматичних категорій (одне закінчення має значення певного роду числа і відмінка). Одні вчені зараховують синкретизм до граматичної омонімії, інші - до багатозначності (поліфункціональності) граматичних форм. В.Н. Немченко, зокрема, виділяє синкретизм морфем (семантичний, функціональний), і визначає його як «здатність морфеми виконувати різні функції, наприклад граматичні та словотвірні» [14, с. 217].

2) поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (певних розрядів слів, значень, речень, членів речення та ін.), що протиставляються одна одній у системі мови і пов'язані явищами перехідності. Це різнорідні гібридні (контамінаційні, проміжні, дифузні) утворення [9, с. 446].

У вітчизняному та російському мовознавстві, як зазначає В.В. Бабайцева [2, с. 234], термін частіше використовується у другому з наведених значень, а в західноєвропейському та американському, як свідчить аналіз, зокрема, англомовних глосаріїв і тематика досліджень - у першому.

Причиною появи синкретичних явищ є два процеси: а) процес переходу явищ з класу А до класу В, що супроводжується послабленням, а потім втратою ознаки А і одночасно появою і посиленням ознак В, у результаті чого клас В поповнюється новими одиницями (типові приклади на ґрунті української мови - субстантивація, ад'єктивація тощо); і б) процес взаємодії, взаємовпливу явищ класів А і В, у результаті чого з'являється особливий клас С (типові приклади на ґрунті української мови - поява таких форм як дієприслівник, дієприкметник).

Перехідність визнається основною причиною появи синкретичних одиниць у системі частин мови [2, с. 234; 4, с. 81]. Лінгвістичні словники подають тільки одне значення терміна перехідність - як дієслівної категорії, семантико-синтаксичної ознаки дієслова [9, с. 370; 18, с. 434]. Проте і в шкільних підручниках, і в науковій літературі терміни «перехідність» і «перехід» застосовуються для опису активних процесів зміни словом своєї частиномовної приналежності, або явища, викликаного «здатністю мовних одиниць до лексичного і граматичного перетворення» [4, с. 79]. У цьому значенні слово перехідність виступає терміном лише як частина складених граматичних термінів: явища перехідності в системі частин мови, перехідність у граматичному ладі мови, перехідність у системі членів речення тощо. Але в більшості досліджень перехідність окреслює різні явища: перехід слова з однієї частини мови в іншу, який вже відбувся, здатність до такого переходу (див. [17, с. 80]) і результат неоднакового функціонування слова [7, с. 56]. Часто недиференційоване використання тематично близького терміна «перехід», його багатозначність викликає справедливу критику з боку дослідників, намагання уточнити його або зовсім відкинути як невдалий. Під сумнів ставить доцільність використання терміна «перехід» щодо частин мови, зокрема, Т.С. Тихомирова: «Його внутрішня форма ніби передбачає, що слово, поповнюючи собою склад нової частини мови, зникає з вихідної (пор. вельми поширені формулювання у наукових роботах і навчальних посібниках: «слово переходить з однієї частини мови в іншу», перехід іменника у прислівник»). У такий спосіб затемнюється суть цього явища, яка полягає у тому, що відбувається роздвоєння, розщеплення вихідної лексеми на дві, що функціонують по-різному. У той час як ця вихідна лексема існує (і продовжує існувати) у своїй певній лексико-граматичній якості, одна або кілька її словоформ у поступовому мовленнєвому використанні зазнають семантичних і граматичних перетворень і ніби відокремлюються, «відбруньковуються» від цієї, так би мовити, «материнської» лексеми у вигляді матеріального двійника. Так виникає нова самостійна лексична одиниця…» [17, с. 81]. І справді, спираючись на загальне лексичне значення слова перехід, було б логічним використовувати його тільки у тих випадках, коли певне слово зникло в одній лексико-граматичній категорії і з'явилося в іншій, як, наприклад, перехожий, візничий (тільки іменники), тоді як у результаті більшості «переходів» виникають функціональні омоніми: хворий (прикметник) - хворий (іменник), апаратна (прикметник) - апаратна (іменник) тощо. Крім випадання слова (або словоформи) з лексичного фонду вихідної частини мови і додавання нової лексичної одиниці в іншій частині мови, М.Ф. Лукін наголошує також, що такий «перехід» передбачає: діахронічний аспект дослідження, розгляд еволюційного розвитку трансформи (словоформи, що переходить з однієї частини мови в іншу); втрату словом, що перейшло, загальнокатегорійного значення вихідної частини мови і набуття ним значення тієї частини мови, у яку воно перейшло; набуття парадигматики іншої частини мови; морфолого-синтаксичний спосіб утворення нової лексичної одиниці; приналежність новоутвореної одиниці до системи мови. Оскільки одночасне виконання усіх умов відбувається нечасто, вчений пропонує повністю відмовитися від використання терміна «перехід» [11, с. 78]. Крім того, явища, які зараховуються до перехідних, неоднорідні з погляду завершеності / незавершеності процесу переходу. Якщо, наприклад, слова ведучий, вчений, полонений вже оформилися як іменники у межах цієї частини мови, то розумний, біле (одягнута в біле) тільки наблизилися до субстантива, зберігаючи тісніший зв'язок з класом прикметників. Доводиться або розширювати значення терміна «перехід», включаючи у його межі транспозицію [5, с. 103], або диференціювати його на повний і неповний [10, с. 49]. Нарешті, неоднозначність «переходу» і «перехідності» змушує дослідників використовувати для позначення досліджуваних явищ інші терміни. Логічним наслідком стає подальше змішування термінологічної лексики, встановлення неоднозначних синонімічних зв'язків між окремими термінами.

У процесі різнобічного вивчення синкретичних явищ у системі лексико-граматичних класів слів у різних аспектах²² Виділяються словотвірний аспект, аспект власне граматичних перетворень, аспект лексико-семантичних характеристик, діахронічних параметрів, аспекті синхронічних перетворень, в аспекті відбиття різних ступенів пізнання, в аспекті функціонально-комунікативного призначення мовної одиниці та ін. виробився цілий комплекс відповідної термінології: «транспозиція», «трансляція», «деривація», «трансформація», «конверсія», «субституція», «перехід однієї частини мови в іншу» та ін.

Ш. Баллі явища взаємодії мовних одиниць і категорій назвав транспозицією, одночасно вказуючи на її важливу роль у функціонуванні мови: «Замкнуті у своїх основних категоріях, знаки служили б надзвичайно обмеженим джерелом засобів для задоволення численних потреб мовлення. Але завдяки міжкатегоріальним змінам думка звільняється, а вираження збагачується і набуває різних відтінків» [3, с. 143]. Вчений виділяє два види транспозицій: функціональну і семантичну. Функціональна транспозиція - це зміна синтаксичної функції мовного знака за умови збереження семантичного змісту, наприклад, у французькій мові іменники планета і село, не змінюючи свого значення, залежно від функції стають прикметниками. При семантичній транспозиції зі зміною синтаксичної функції одночасно змінюється і значення мовного знака: sang (кров) стає прикметником sanglant (кривавий) тощо. За Ш. Баллі, транспозиція - переведення знака з однієї категорії до іншої, причому таке переведення здійснюється насамперед засобами суфіксального словотвору.

Л. Теньєр називає такі явища трансляцією і трактує їх ширше. «Сутність трансляції полягає в тому, що вона переводить повнозначні слова з однієї граматичної категорії до іншої, тобто перетворює один клас слів на інший» [16, с. 378]. Учений пов'язує трансляцію тільки з морфологією - із системою повнозначних слів. На його думку, за допомогою трансляції, що широко використовується у мові, у мовленні постійно відбувається процес переведення слів з однієї категорії до іншої. Л. Теньєр розмежовував трансляцію першого (переведення слів або основ з однієї частини мови до іншої) і другого ступеня (переведення речень у функцію іменника, прикметника, прислівника).

Сучасне розуміння терміна «транспозиція» значно розширилося. Зокрема, розрізняються транспозицію у широкому розумінні: це будь-яке переносне вживання мовної форми, у тому числі й метафоричне. Натомість транспозиція у вузькому значенні (або функціональна транспозиція) стосується переходу слова з однієї частини мови до іншої або її вживання у функції іншої частини мови [18, с. 639]. При цьому в термінологічних словниках розмежовуються два види транспозиції: а) неповна (синтаксична), коли змінюється тільки синтаксична функція вихідної одиниці без зміни її морфологічної належності до відповідної частини мови (напр., мати - пісня матері, де форма Р.в. матері виконує синтаксичну роль прикметника); б) повна (морфологічна), коли утворюється слово іншої частини мови [9, с. 519; 18, с. 639].

Термін «транспозиція» найчастіше вживається дослідниками на позначення міжчастиномовних явищ синкретизму [напр., 5: 19]. Скажімо В.В. Шигуров також виділяє два різновиди функціональної транспозиції, яку відмежовує від функціонально-семантичної (семантичної у Ш. Баллі): а) перехід словоформ в особливий функціонально-семантичний клас, або структурно-семантичний тип, що не є на сучасному етапі окремою частиною мови, і б) чисто граматичний перехід слів і словоформ з однієї частини мови до іншої [19, с. 59].

Ю.С. Степанов відповідно до того, чи виявляється транспозиція лише у зміні синтаксичного оточення і сполучуваності, чи й у зміні лінійного знака, розрізняє імпліцитну (гіпостаз) і експліцитну (функціональну) транспозицію [15, с. 185].

Паралельно з терміном «транспозиція» (часто як його синонім) вживається також термін «деривація», розмежування різновидів якої вперше здійснив Є. Курилович. Він вживає цей термін «у широкому розумінні слова, маючи на увазі під деривацією не тільки факт утворення одних слів від інших з метою передачі синтаксичних функцій, що відрізняються від синтаксичних функцій інших слів, але також і той факт, що одне й те саме слово може виступати у різних вторинних синтаксичних значеннях, перебуваючи у відміченому синтаксичному оточенні» [8, с. 61]. Є. Курилович пов'язує явища частиномовної деривації з певним співвідношенням між лексичним значенням частини мови і її синтаксичними функціями, розмежовуючи первинні і вторинні функції частин мови. При лексичній деривації нове слово утворюється зі збереженням первинної синтаксичної функції, а синтаксичний дериват - це форма з тим самим лексичним змістом, що й у вихідної форми, але з іншою синтаксичною функцією. Синтаксична деривація Є. Куриловича, отже, збігається з синтаксичною транспозицією Ш. Баллі.

Широке значення має також термін «трансформація». Загалом ним позначаються різні процеси, у яких виявляється зміна, розвиток мови та її граматичного ладу (насамперед перетворення одних синтаксичних конструкцій в інші), до яких, так чи інакше, належить і міжчастиномовний перехід слів. Ареалом функціонування терміна у цьому значенні постає ціла підгалузь лінгвістики - трансформаційна граматика. У роботах деяких дослідників, однак, трансформацією називається і власне процес зміни словом приналежності до певної частини мови. Зокрема, у такому значенні термін використовується у дослідженнях В.М.Мігіріна, М.Ф. Лукіна. Була здійснена спроба об'єднати вивчення проблем діахронічної трансформації на рівні синтаксису з перехідністю у системі частин мови у межах особливої лінгвістичної дисципліни - трансформаціології [13]. Трансформація ототожнювалася іноді з морфолого-синтаксичним способом словотвору [12]. Протягом певного часу трансформацією називалися явища переходу слів з однієї частини мови до іншої в діахронічному аспекті [4]. Потім В.В. Бабайцева відмовилася від цього терміна (з огляду на його закріпленість у синтаксисі) на користь складеного терміна «діахронічна перехідність» [2]. Інший тип перехідності - синхронний - кваліфікувався як контамінація [4; 5] - змішування певних ознак різних слів в одній формі насамперед у процесі комунікації (пор. [9, с. 238; 18, с. 250]). Оскільки такі явища часто мають індивідуальний, випадковий характер, В.В. Бабайцева запропонувала кваліфікувати їх як синкретичні [1].

З огляду на все сказане, ми пропонуємо таке бачення проблеми: діахронічними процесами і явищами синхронічного плану, які є виявом інтеграційних тенденцій у мовній системі і призводять до появи мовного синкретизму, є:

трансформація у сфері синтаксису (незмінними залишаються форма і значення слова; змінюється функція: Знадвору хтось крикнув - Крик знадвору налякав мене),

морфологічна транспозиція (незмінними залишаються форма і функція слова; змінюється значення: Я іду (теп. час) додому - Іду (мин. час) я одного разу лісом…), міжчастиномовна транспозиція (незмінною залишається форма слова; змінюються функція і значення: Хворий (прикм.) хлопчик заснув - Хворий (ім.) заснув), міжчастиномовна інтеграція (у формі, функції і значенні поєднуються компоненти різних класів: прочитана книга, вчинивши злочин) у сфері морфології;

семантична транспозиція (незмінними залишаються форма і функція; змінюється значення лексеми: Перехід (абстр. ім.) через гори був важким - Підземний перехід (конкр. ім.) був на ремонті);

На рівні словотвору ці процеси та явища трактуються у світлі морфолого-синтаксичного способу словотвору (конверсії) (незміною залишається форма слова; змінюються функція і значення) і синтаксичної деривації (незмінним залишається значення слова; змінюються функція і форма).

Типологію синкретичних одиниць в українській мові зручно представити у вигляді таблиці, де враховуватимуться три критерії: частиномовна приналежність двох синкретичних слів, їхня форма і семантична однорідність.

Типи синкретичних одиниць

Випадки типу І, ІІ називають відмінковим синкретизмом - йдеться, по-перше, про формальний збіг різних відмінкових форм одного слова, по-друге, про збіг двох різних форм одного слова, які мають однакове функціональне значення.

Випадки типу ІІІ, IV стосуються міжчастиномовного синкретизму, міжчастиномовної транспозиції або, як це найчастіше називають, переходу слів з однієї частини мови до іншої.

Випадки V, VI являють собою групи оказіонального синкретизму - випадкового формального збігу двох слів, інакше кажучи, омонімії.

Отже, виокремлення міжчастиномовної транспозиції та міжчастиномовної інтеграції на фоні інших трансформаційних і транспозиційних мовних процесів, розмежування діахронічного та синхронічного аспектів, уможливлює їхнє спеціальне поглиблене вивчення. Перспективність такого напрямку досліджень обумовлюється важливістю врахування синкретичних явищ у класифікації частин мови.