Реченнєві конструкції з елімінованими предикатами

З ЕЛІМІНОВАНИМИ ПРЕДИКАТАМИ

Проблема функціонування предикатів стала однією з актуальних, оскільки вивчення змістового боку речення, зокрема його семантичної структури, передусім ґрунтується на предикатних і непредикатних знаках. У такому підході до вивчення структури речення простежується зв'язок семантико-синтаксичної категорії валентності і структури речення, який спонукає дослідника до вивчення явища валентності предиката, яка відображає його зумовлену сполучуваність із іншими непредикатними компонентами.

Найбільш повне розуміння зв'язку між валентністю предиката і семантико-синтаксичною структурою речення представлено в працях І.Р.Вихованця, А.П.Загнітка, Т.Є.Масицької. Семантико-синтаксичну валентність І.Р.Вихованець визначає, як здатність «предиката (ознакового слова) сполучатися з іншими (як правило, неознаковими) словами, мати певне число відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи» [5,123]. Предикат визначає кількісний склад іменникових компонентів речення та їх семантичні функції. «Розгляд семантичної структури речення з опорою на валентний потенціал дієслівного предиката уможливлює вирізнення ядра семантичної структури речення, навколо якого концентруються її варіації, модифікації і трансформації» [9,275]. Отже, предикат у семантично елементарному реченні виступає «найцентральнішим членом речення» [7,110], «творцем речення» (за О.О.Потебнею), «організувальною силою речення» [4,428]. Але в мовленні дуже частими є випадки вживання реченнєвих конструкцій, які не мають у своїй структурі предиката, хоча присутні інші елементи (субстанційні синтаксеми), які сигналізують про наявність предиката, від якого вони залежать. Традиційно на формально-граматичному рівні такі конструкції називають еліптичними. Отже, головним завданням пропонованого дослідження є характеристика семантичної структури речень із елімінованим предикатом.

Неповні й еліптичні конструкції неодноразово ставали об'єктом уваги цілого ряду вчених, що досліджували питання синтаксису, зокрема таких, як П.С.Дудик, Г.І.Попова, О.П.Сковоро-дников, Г.О.Шевцова та ін. Неповні речення, як правило, розглядаються ними як конструкції, в яких відсутні будь-які структурні елементи, але в деяких випадках пропуск у реченні одного чи декількох його елементів є синтаксичною нормою, коли відсутність структурного компонента зумовлена внутрішніми можливостями реченнєвої конструкції і не порушує її інформативної повноти, що дає право інтерпретувати відповідну комунікативну одиницю як інформативно самодостатню синтаксичну конструкцію.

Для згаданих комунікативних одиниць, з одного боку, характерна незавершеність, розірваність граматичного зв'язку і порушення семантичних відношень, що примушує тлумачити їх як неповні. З іншого боку, такі речення і достатньо специфічні, оскільки зберігають свою зрозумілість та інформативність без опори на широкий контекст чи ситуацію. Саме ця особливість не дає можливості визначитися навіть із терміном цих конструкцій. Такі реченнєві конструкції найчастіше іменують як еліптичні речення, речення з незаміщеною синтаксичною позицією, «речення з нульовою емфазою» [3,27], «внутрішньофразовий еліпсис» [11,5].

Еліптичні речення - кількісно найбільш репрезентований різновид так званих неповних речень, які характеризуються «своїми», тільки їм властивими граматико-смисловими ознаками. Головною особливістю таких речень є те, що уявлення про відсутній елемент їхньої структури (найчастіше присудок) встановлюється не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їхнім значенням і формою.

У тій формі, в якій еліптичні речення функціонують у художньому тексті чи розмові, їх не можна поповнити точним значенням неназваного слова, саме тому, що таке слово ніде не було ужите. «В еліптичних реченнях дійсне значення тієї чи іншої дії, що їх постійно супроводжує, усвідомлюється синонімічно, з деякою смисловою неокресленістю, через що ці речення не можуть або майже не можуть бути замінені будь-якими повними конструкціями. Нестача (еліпсис) члена речення в еліптичних реченнях є їх відносною постійною структурною рисою і не створює неповноти їх змісту» [8,218]. Через таку особливість еліптичних речень їх розглядали в основному на формально-граматичному рівні як формально неповні конструкції.

З семантико-синтаксичного боку досить вдалим є визначення еліптичних речень, запропоноване І.Р.Вихованцем, який вважає їх такими реченнями, у яких уявлення про неназваний член речення встановлюється з їх власного змісту й будови (не з ситуації або контексту!), передусім із «семантики суб'єктної синтаксеми та зумовлених семантико-синтаксичною валентністю нульового предиката субстанціальних синтаксем» [5,104]. До речі, в мовленні існують реченнєві конструкції, в яких є відсутня суб'єктна синтаксема, уявлення про яку також встановлюється з власного змісту, а в першу чергу, з семантики предикатної синтаксеми. Традиційно еліптичні речення з нульовим підметом переважно зараховують до односкладних конструкцій. Нас же цікавлять реченнєві конструкції з неназваним організувальним центром семантико-синтаксичної структури речення - предикатом, від якого, до речі, залежить і позиція суб'єктної синтаксеми. На нашу думку, такі конструкції доцільно називати конструкції з елімінованим предикатом (КЕП).

Як ми вже зазначали, розгляд семантичної структури речення слід здійснювати з обов'язковим урахуванням типу предиката, йогор лексико-семантичної природи, від якої безпосередньо залежить кількість учасників дії та їх рольовий статус.

Питанню семантичної класифікації предикатів присвячені праці багатьох лінгвістів. В одних дослідженнях враховується кількість актантів предиката та їх семантичне наповнення (І.Р.Вихованець, Т.В.Булигіна, В.В.Богданов та ін.). Інші вчені для з'ясування семантико-синтаксичної організації речення значне місце відводять вивченню його семантичної суті, його властивостей і семантико-структурних особливостей, оскільки саме предикат є виразником ситуації в цілому.

Предикати як центральні синтаксеми семантико-синтаксичної структури простого елементарного речення розчленовуються на чотири основні типи: а)синтаксеми-предикати дії, що позначають діяльність, породжувану суб'єктом-діячем: Мати готує вечерю; Студенти вивчають мову; б) синтаксеми-предикати процесу, які не передбачають активного виконавця дії, а стосуються суб'єктів змінних станів: Дерева ростуть; Тюльпани цвітуть; в) синтаксеми-предикати стану, орієнтовані на пасивність суб'єкта і пов'язані з його непостійною характеристикою: Мені весело; Дівчині жаль птаха; г) синтаксеми-предикати якості, що позначають постійну ознаку предмета: Хлопець високий; Син схожий на батька. У зв'язку зі специфічними сполучувальними можливостями І.Р.Вихованець виділяє в межах предикатів стану локативні предикати, які вказують на стан предмета у просторовому плані (Ми були в лісі; Дерева стояли над шляхом), і кількісні предикати, які характеризують предмет із означено-кількісного й неозначено-кількісного боку (Хлопців було п'ять; Книжок - багато). Крім цього, предикатні синтаксеми розрізняються валентним потенціалом. Полярними виступають предикати дії, з одного боку, і предикати стану та якості, з другого боку. Предикати дії можуть сполучатися з максимальною кількість субстанцій них синтаксем (сім) і мати їх найповнішу функціональну диференціацію. Саме ця їхня здатність дає можливість їм у мовленні елімінуватися, бо саме залежні субстанцій ні синтаксеми і вказують на семантику елімінованого предиката.

Найуживанішими в українській мові є КЕП із значенням руху, переміщення в просторі. Елімінованими виступають дієслова їхати, приїхати, поїхати, прибувати, прилітати, літати, йти приходити, бігти, прибігати та ін. Це, як правило, чотиривалентні дієслова, які вимагають передусім назву особи, яка виконує дію, - суб'єкт - лівобічна синтаксема, і локативну синтаксему, яка зазначає членування на вихідний пункт руху, шлях руху і кінцевий пункт руху: А мати - з дому. Плачуть, затинаються і говорить не хочуть ні про що (Л.Костенко «Маруся Чурай»); «А поглянь на себе. Рука як їроплан. Ти ж в люк не влізеш. З госпіталю?» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»); «І плавня поруч... Тільки б Рекс голос подав - я одразу клубком - і в очерети, а там хай шукають...» (О.Гончар «Бригантина»); «Коли ж невдовзі чую - у Бобренків великий ґвалт. То я туди городом» (Л.Костенко «Маруся Чурай»). Крім валентно зумовлених компонентів, можуть вживатися і вторинні предикатні адвербіальні синтаксеми: «Ось досіємо - й тоді на вечірню...» (У.Самчук «Марія»); «Твої брати-танкісти об скочили Тепліце з боків, хтось там, може, пронизав і саме місто, залізничну станцію - і далі» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»).

Усунення дієслів певної семантики, елімінована побудова реченнєвих конструкцій створює можливість вираження спільних семантичних відтінків, які характерні для цієї моделі. Один із них - відтінок швидкості, інтенсивності руху.

Наступну групу КЕП складають речення із семантикою мовлення, мислення. Традиційно предикати з таким значенням виражаються тривалентними дієсловами (казати, висловлювати, розповідати, викладати, пояснювати, уточнювати, заявляти та ін). Модель реченнєвої конструкції з елімінованим предикатом мовлення утворюється шляхом безпосереднього співвіднесення суб'єкта мовлення з об'єктом мовлення. Основна конструкція може доповнюватися адресатною синтаксемою: «Я знаю - це він про дальшу долю тих людей» (О.Гончар «Твоя зоря»); Марія остовпіла. Витріщила очі і позирає то на хрест, то на Гната. А він нічого (У.Самчук «Марія»); «Ми з лейтенантом думали, що ви знайшли на тут, щоб побажати приємного апетиту, - далі придурювався капітана, - а ви нам щось тут про патрулі та патрулі» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»).

Інколи елімінується тільки частина предиката мовлення (найчастіше інфінітив), який представляє собою сполучення інфінітива і предикативного слова: «А Ромео і Джульєтта? Хіба вони мірялися, кому першому освідчуватися? - Не треба про Ромео і Джульєтту, - попросив Шульга» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»); «Не треба мені про жадібні очі, капітане. Давай про щось інше...» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»).

Третьою складовою ядра КЕП можна назвати конструкції зі значенням буття. Ці предикатні синтаксеми можуть бути представлені двовалентними дієсловами: бути, перебувати, опинятися, розташовуватися, міститися, стояти, сидіти, лежати і под. Таким дієсловам притаманна широка сполучуваність з іменниками у функції суб'єкта та локатива: Отже, ми біля колодязя (О.Гончар «Твоя зоря»); А тут, в Осняках. У який бік не підеш, все одно вийдеш на прозір. Навколо - болота і луки (В.Дрозд); Їй за плечима - поле, а перед нею село, долина, ліс (Б.Харчук «Соломонія»); Човен - на середині ріки (Ю.Смолич «Дитинство»); На тім боці Дніпра дим, чод і кіптява Південно трубного заводу, а в Кам'янці скіфська тиша, зелені оази садів і городів... (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»). Аналіз подібних конструкцій дає змогу виділити окремий тип буттєвих (локативних) предикатів.

Розглянуті групи КЕП складають ядро. Вони характеризуються стандартизованістю моделі: визначеною формою, яка наповнюється в мовленні різноманітним лексичним матеріалом, єдністю вираження й розуміння, частим вживанням і активністю в мовленні.

Якщо ці характеристики відсутні, то ми маємо справу з одиничною елімінацією предиката: «Та я б йому в морду!» - розлютився раптом Кульчицький (Ю.Смолич «Дитинство»); «Тільки ти, будь ласка, не лементуй! І руки - з кишень, бо кишені позашиваємо (О.Гончар «Бригантина»); «Василь зірвався з постелі, крикнув: «Застава, в ружьё!» - а мене у вікно, бо перед домом же бомби...» (П.Загребельний «Юлія або запрошення до самовбивства»); Замість рушниці, він дістав лінійку, а на голову - коробку з-під батькового кашкета (Ю.Смолич «Дитинство»); «А нащо ти мені? Лучука вбив. Ми тобі добро, а ти - злом?» (П.Загребельний «Диво»).

Конструкції типу «Марія в ще більші сльози...» (У.Самчук «Марія») важко віднести до КЕП. Функцію предиката в них виконує прийменниково-відмінкова форма в сльози, в сміх, бо саме вони виражають значення дії, процесу. Цьому сприяє також дієслівна семантика цих іменників.

Отже, узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що реченнєві конструкції з елімінованим предикатом досить поширені в українській мові, семантика яких залежить від наявності в їхній структурі певних субстанційних синтаксем, які валентно зумовлені саме цим елімінованим предикатом. Тому важливим видається питання про виділення таких конструкцій в окремий тип. Аналіз валентних можливостей елімінованого предиката як центральної ланки речення сприятиме поглибленому вивченню питань, пов'язаних з семантикою речення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. - 204 с.

2. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов. - М.: Наука, 1982. С.7-85.

3. Верестюк И.В. Вопросы классификации неполных предложений // Вестник Московского университета. Сер.9. Филология. - 1986. - №4. - С. 23-28.

4. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове: Учебное пособие для вузов. - М.: Высшая школа, 1986. - 639 с.

5. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.:Либідь, 1993. - 368 с.

6. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. - К.: Наукова думка, 1992. - 224 с.

7. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К.: Наукова думка, 1988. - 256 с.

8. Дудик П.С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові // Дослідження з синтаксису української мови. - К.: Наукова думка, 1958. - С. 129-260.

9. Загнітко 2001: Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с.

10. Масицька Т.Є. Граматична структура дієслівної валентності. - Луцьк: Волинський держ. ун-т ім.Лесі Українки, 1998. - 207 с.

11. Писаренко Н.Д. Внутрішньофразовий еліпсис у сучасній російській мові: Автореф. дис.... канд. філол. наук. - К., 2000. - 19 с.

12. Попова И.А. Неполные предложения в современном русском языке / Труды Института языкознания АН СССР. - Т.2. - М., 1953. - С. 3-136.

13. Сковородников А.П. О критерии эллиптичности в русском синтаксисе // Вопросы языкознания. - 1973. - №3. - С. 114-123.

14. Шевцова А.А. Неполные предложения в современном русском языке. - Донецк: Изд. Донецкого гос. ун-та, 1978. - 124 с.