Багаторівневість конструкцій авторизації

Багаторівневість конструкцій авторизації

Сучасні проблеми розвитку українського мовознавства зумовлюють пріоритетність, актуальність функціонального аспекту дослідження мовних явищ, коли кожна одиниця мови розглядається крізь призму мовленнєвої діяльності людей, важливим чинником якої є суб'єктивне сприйняття мовцем дійсності та вираження відповідними мовними засобами.

Проблема суб'єктивного у мовленні є предметом уваги багатьох лінгвістів (Е. Бенвеніст, І. Вихованець, Г. Золотова, Г. Колшанський та ін.). Для вираження джерела повідомлення, знання, що лежить в основі повідомлення, в українській, як і в інших європейських мовах, зокрема в англійській, існує система синтаксичних засобів, які не зазнали поки що глибокого вивчення.

Метою статті є аналіз висловлень, ускладнених авторизувальними компонентами, виділення рівнів авторизації.

Не дивлячись на те, що функціональна призначеність авторизованих речень - вводити другий структурно-семантичний план [3, 263], не кожне авторизоване речення можна вважати полісуб'єктним. Так, авторизувальна частина лише експлікує суб'єкт думки, ставлення, що збігається із семантичним суб'єктом авторизованої оцінки: Жаль мені, що не можу ще раз умити свою дитину (твір «Троянда») перед тим, як пускати її на позорище (Леся Українка). У випадку збігу суб'єкта-авторизатора та суб'єкта мовця, вираженого у першій особі, Г.О. Золотова пропонує називати такі речення одноплановими [3, 267]

Хоча авторизувальна частина вказує на суб'єкт оцінки чи мовлення, семантична різниця між авторизованим реченням: Він все розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (І. Нечуй-Левицький), та авторизованим реченням: Жаль мені, що не можу ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище (Леся Українка), - є очевидною. Вона полягає в тому, що в першому авторизованому реченні (Він-модусна рамка) оповідач виражає думки персонажа, а в другому (Я-модусна рамка) висловлює власний погляд. Отже, постає необхідність розмежовувати суб'єктно однопланові та моносуб'єктні речення. На нашу думку, це різні явища: будь-яке авторизоване речення є полісуб'єктним, оскільки його суб'єктна перспектива обов'язково включає, окрім суб'єкта базової моделі, суб'єктну сферу авторизатора [6, 231-232]. Так, у наведеному вище реченні «Жаль мені, що не можу ще раз умити свою дитину перед тим, як пускати її на позорище» наявне явище моносуб'єктності й двоплановості, оскільки поєднанні два «можливих світи»: оцінний - «мені жаль» - й ментальний - «не можу».

З огляду на вищесказане, суб'єктна перспектива авторизованих речень, як мінімум, двосуб'єктна. Речення такого типу пропонуємо називати елементарними авторизованими реченнями, на відміну від власне полі- суб'єктних, які містять більшу кількість виражених суб'єктних сфер. Про можливість створення ієрархії в модальній структурі речення у випадку введення «чужої модальності» говорить М.І. Откупщикова хоча й не пов'язував це явище з поняттям авторизації. Важливо підкреслити, що «глибина ієрархії модальностей в межах речення часто не перевищує трьох рівнів» [8, 90].

Варто відрізняти багаторівневі конструкції авторизації від випадків однорівневої авторизації з одним суб'єктом-авторизатором й двома чи трьома предикатами, які доповнюють, уточнюють один одного. У таких випадках, не дивлячись на поліпредикативність авторизувальної частини, вся конструкція авторизації залишається двосуб'єктною, оскільки має суб'єкт авторизованої частини й суб'єкт поліпредикативної авторизувальної конструкції, на відміну від багаторівневих утворень з окремим авторизувальним суб'єктом для кожного рівня авторизації.

Пор.: Звичайно, я знаю, що се не завжди так є, але треба пам'ятати, що так буває (Леся Українка) - Я Вам скажу одну річ, цікаву для критика-психолога: часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди... (Леся Українка); Over the years, he supposed bitterly, he must have created a wise and warm Finnerty in his imagination (Vonnegut) - She realized it was said that they had left together (Wouk).

У висловленні «Звичайно, я знаю, що се не завжди так є...» суб'єкт-авторизатор із семантикою знання виражений особовим займенником «Я» та вставним модальним словом зі значенням достовірності, що фактично повторює значення авторизувальної частини псевдо першого рівня авторизації.

У прикладі «Over the years, he supposed bitterly, he must have created a wise and warm Finnerty in his imagination» суб'єкт авторизації у конструкції з дієсловом в інференційному значенні виражений особовим займенником; смисл цієї конструкції авторизації можна виразити так: He must have created a wise and warm Finnerty > He supposed (inferred, thought, etc.) that he had created a wise and warm Finnerty. Суб'єкт диктумної авторизованої конструкції збігається з авторизувальним суб'єктом, чиє припущення відносно змісту диктума передається інференційним значенням модального дієслова. Виражене таким чином припущення дублюється значенням вставної предикативної одиниці «he supposed bitterly», суб'єкт якої буде таким, що й в авторизувальний конструкції з модальним дієсловом

Логічною видається думка про те, що авторизовані речення з трьома й більше суб'єктними сферами складніші у формальному вираженні, ніж елементарні авторизовані речення. Можна припустити, що такі явища притаманні складнопідрядним реченням, які є поліпредикативними, а отже, й полісуб'єктними. Аналізовані в дослідженні складнопідрядні речення з'ясувального типу, де головна предикативна частина постає як авторизувальна, а підрядна - авторизована, часто є елементарними авторизованими реченнями. Подальше ускладнення суб'єктивної перспективи речення суб'єктами-авторизаторами можливе за умови наявності двох і більше підрядних частин (тут ми не враховуємо інші засоби ускладнення): Коли я бачила Гончаренка - 1908 р., - то він сказав, що має 72 роки, а тепер писав в «Раді», що він має 80 літ (Леся Українка). От і Ви уявляєте собі, що типовий християнин тих часів марив, що всі стануть колись слугами Христа (Леся Українка). I suppose she thought he was a good dog (Steinbeck). I guess you think I'm too young (Steinbeck).

У цих прикладах авторизована модель, яка дає опис деякого явища або події (диктум), підкреслена хвилястою лінією. Вона має суб'єкт першого плану - особу, про яку говориться у диктумі. Авторизувальна модель, підкреслена однією прямою лінією, має суб'єкта-авторизатора другого плану. Суб'єкт третього плану реалізований в конструкції, яка підкреслена двома прямими лініями. Можна сказати, що суб'єкт третього плану - це авторизувальний суб'єкт другого рівня авторизації. При цьому конструкції авторизації першого і другого рівнів синтаксично оформлюються у вигляді суб'єктивно-предикативних структур, предикатами виступають особові дієслівні форми присудка. Авторизація в межах такого структурно-граматичного типу речень формується за принципом «матрьошки», де авторизувальні частини послідовно обрамлюють авторизовані. Якщо авторизувальна семантика першої головної частини виражає результат ментальних дій суб'єкта, то таке значення визначає весь інформативно-денотативний зміст підрядної частини: Марусі здалося, що вона навіть чує, як вони дихають (А. Дімаров).

За умови, коли авторизація другого рівня виражена вставним компонентом в ініціальній позиції у складнопідрядному реченні, то її «семантичний радіус дії» (термін С.Г. Ільєнко) [5] поширюється лише на одну суб'єктну сферу, в іншому разі можливе двоїсте розуміння висловлення: Натурально, я їй зараз написала, що і не сердилась, і не серджусь, а тільки рада за неї і за всіх (Леся Українка) - що постає «натурально» для суб'єкта: факт написання листа чи факт відчуття радості?

Можна припустити, що аналогічні умови мають і такі складнопідрядні речення, де головна частина містить предикат оцінки «добре», «погано» з невербалізованим суб'єктом оцінки: Даремне думаєте, що я вже в такому розпачливому моральному стані (Леся Українка). Однак оцінка у такому випадку стосується лише факту ментальної дії і не належить події, факту, вираженому у підрядній частині.

Поява третьої суб'єктної сфери можлива у реченні, неускладненому на формальному рівні. Часто таке відбувається під час редукції авторизувальної частини із суб'єктом оцінки, тобто при використанні слів з оцінно-предикативною семантикою: Люди сміються з мене і уважають це за дурість (М. Вороний).

I fancy he found it poor stuff (Maugham).

Під час аналізу суб'єктної перспективи речення труднощі викликає наявність у деяких із них згорнутих пропозицій, що виражені вказівним чи означальним займенником у дейктичній функції. Такі висловлення ускладнюють визначення семантики суб'єкта їх пропозиційного змісту, оскільки займенники у їх складі вводять певний суб'єктний план, який гіпотетично можна назвати «перебіг подій» (термін Т.В. Булигіної, А.Д. Шмельова) [1, 112]. Безперечним залишається той факт, що участь займенників із узагальненою авторизувальною семантикою поглиблює суб'єктну перспективу такого висловлення, сприяє створенню поліфонічності, полімодальності художнього тексту. Признатися, і на мою думку се «дерев'яно» (Леся Українка). За займенником се прихована подія, про яку розповідається в листі: Має він (Кльоня) жаль до всієї нашої компанії в Києві, головно до Ради, Дори і Максима Івановича, що ні одно з них не провело його навіть на вокзал при виїзді і взагалі не проявило якогось почуття перед такою справді «бессрочною» розлукою (Леся Українка).

Складений дієслівний присудок, у якому «поєднання суб'єктного інфінітива з модальним дієсловом... виражає позитивне модально-волюнтативне ставлення суб'єкта до своєї потенційної дії» [4, 259], можна розглядати як засіб полісуб'єктного ускладнення речення.

Наприклад: Як і всі люди, я мрію жити комфортно (розм.). Відокремлений компонент являє собою «згорнуту іменну предикацію», «виражає предмет/особу, якому приписується ознака, спільна з основною предикацією» [7]. Тому суб'єктна перспектива наведеного висловлення містить сферу суб'єкта потенційної акціональної ознаки («жити комфортно») та дві суб'єктні сфери - суб'єкти ментальної дії («я мрію», «всі мріють»).

Отже, багаторівневі конструкції авторизації включають декілька авториз

увальних суб'єктів, кожен із яких належить окремому модусу і має відповідний предикат. У таких конструкціях диктумна авторизована частина має авторизувальну модусну конструкцію першого рівня авторизації. Крім цього, присутня ще одна авторизувальна конструкція із власним суб'єктом і предикатом, яка виражає сприйняття або відношення свого модального суб'єкта до змісту не тільки диктума, але й авторизувального модусу першого рівня авторизації. З формального боку збільшення кількості суб'єктних сфер не завжди пов'язане зі складнопідрядним реченням, воно не виступає вирішальним в ускладненні базової моделі висловлення. Вагомим чинником, вважаємо, є слова згорнутої предикації, слова не тільки із закріпленим у мовній системі значенням, але й з потенційно оцінною семантикою, оскільки у мовленнєвому дискурсі «оцінне значення набувають висловлення зі словами, які звичайно не є оцінними» [2, 7]. Зазначене вище стосується й суб'єктних синтаксем у кваліфікативно-оцінних моделях, де вони вжиті в інших, незвичних для них синтаксичних функціях актантів.

Література

1. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). - М.: Наука, 1997. - 576 с.

2. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. - М.: Едиториал УРСС, 2002. - 280 с.

3. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. - М.: Наука, 1973. - 351 с.

4. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. - М.: Наука, 1982. - 368 с.

5. Ильенко С.Г. О «семантическом радиусе действия» предложения в тексте // Теория языка. Методы его исследования и преподавания. К 100-летию со дня рождения Л.В. Щербы. - Л.: Наука, 1981. - С. 154-159.

6. Коммуникативная грамматика русского синтаксиса / Г.А. Золотова, Н.К. Онипенко, М.Ю. Сидорова. - М., 1998. - 524 с.

7. Лекант П.А. Синтаксические категории субъекта, лица, агенса в структуре простого предложения // Лингвистический сборник. Вып.5. - М., 1976. - С. 123-128.

8. Откупщикова М.И. Модальный компонент семантики текста // Предложение и текст: семантика, прагматика и синтаксис. - Л., 1988. - С. 89-92.