Кличний відмінок

Поняття про кличний відмінок

Кличний відмінок, притаманний українській мові: княже, Рюриче, Давиде, Осмомисле Ярославе, господине, Романе, Мстиславе і т. д. В російській мові це явище майже зовсім зникло (винятком є вислови “ О, Боже! ” і “Чего тебе надобно, старче?”). Не слід забувати, що в українській мові є характерний кличний відмінок однини жіночого роду (нива - ниво, Марія -Маріє) й чоловічого (дуб - дубе, піонер - піонере, батько - батьку, Григорій - Григорію). Українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: «Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш» (І. Котляревський); «Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку» (народна пісня). Із цього можна зробити висновок, що й нам не слід уникати без усяких на те підстав цієї особливості нашої мови.

II відміна. Однина. Кличний відміннок

Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, -ю, -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -ко), иншомовні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе?трику, Іва?нку, Оле?гу (й Оле?же), ба?тьку, си?нку, пого?ничу, слуха?чу, това?ришу, робітнику? (і робітниче?) Дже?ку, Жа?ку, Лю?двіґу, Фридриху; також іменники ді?ду, си?ну, та?ту.

2. Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Віта?лію, вчи?телю, Гри?цю, кра?ю, лі?карю, мі?сяцю, розма?ю, я?сеню, І?горю.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м'якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богда?не, Бо?же, го?лубе, дру?же, коза?че, о?рле, па?не, Пе?тре, со?коле, Степа?не, чума?че; же?нче (від жнець), кра?вче, моло?дче, хло?пче, ше?вче (але бійцю?, знавцю?); гусля?ре, До?вбуше, ма?ля?ре, сто?роже, тесля?ре, школя?ре.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі, як Глі?бов, Ковалі?в, Пу?шкін, Романи?шин, Тю?тчев, Чапа?єв, Що?голів, у звертаннях мають форму кличного відмінка: Глі?бове, Ковале?ве, Пу?шкіне, Романи?шине, Що?голеве та ин.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Ки?єве, Лебеди?не, Льво?ве.

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: добро?дію акто?ре, па?не лейтена?нте.

Примітка 2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імени, прізвища, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім'я: бра?те Пе?тре, дру?же Гри?цю, коле?го Степа?не, па?ні Катери?но, па?не Віта?лію, дру?же Макси?менку; коле?го Іваничу?ку.

Примітка 3. У звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та прізвища у формі чол. роду, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добро?дійко Гончару?к, па?ні Шевче?нко.

ІІримітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв -- імени та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володи?мире Хомичу?, І?горю Іллічу?, Васи?лю Анато?лійовичу, Віта?лію І?горьовичу, Іллє? Микола?йовичу, Пе?тре Кузьмичу?, Яросла?ве Андрі?йовичу.

2 відміна. Множина. Кличний відмінок

У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним; брати? (в урочистому мовленні також брато?ве), робітни?ки; діячі?, товариші?; учителі?, шахтарі?, моря?, се?ла. Іменник пан, крім закінчення -и, в офіційному звертанні має закінчення -ове: пано?ве.

IIІ відміна. Однина

У кличному відмінку іменники цієї відміни мають закінчення -е: ві?сте, любо?ве, но?че, ра?досте, сме?рте.

Вживання іменників у кличному (звертальному) відмінку

В українській мові іменники мають сьомий відмінок - кличний (звертальний), для якого характерна спеціфічна форма. Таку форму мають:

1). Імена (Петре, Іване, Миколо, Маріє, Марусю, Оксано).

2). Назви людей (друже, добродію, пане, казаче).

3). Імена та по батькові (Іване Петровичу).

4). Назви тварин (коню, котику-мурчику, вовче).

5). Назви явищ природи, предметів, що піддані персоніфікації (земле рідна, темний гаю, Дніпре широкий).

При утворенні форми кличного відмінка відбувається чергування приголосних:

г - ж (друже, Олеже)

к - ч (козак-козаче)

х - ш (Явтух-Явтуше).

Згадаймо:

Ой, куди їдеш Явтуше? Ой, куди їдеш мій друже?

ц - ч в іменниках із суфіксом -ець:

хлопець - хлопче, стрілець - стрільче, але: - комсомольцю.

У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати.

Якщо звертання складається з імені та по батькові, обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Пилиповичу, Оксано Петрівно.

Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване.

Увага!

Прізвище у звертанні завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

Прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

Іменники середнього роду кличного відмінка не мають!

Уважно ознайомтесь зі схемою форм кличного відмінка іменників.

Таблиця 1. - Форми кличного відмінка іменників

I відміна

II відміна

III відміна

Література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. -К.: Артек, 1999. -264 с.

Зарицька І.М., Чикаліна І.О. Українське ділове мовлення. -Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1997. -112 с.

Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. Друге видання. -К.Либідь, 1996. -432 с.

Українська мова. Практикум /О.М.Пазяк, О.А.Сербенська, М.І.Фурдуй … -К.: Либідь, 1990. -224 с.

Пономарів О. Культура слова. -К.: Либідь, 1999. -240 с.

Паламар Л.М. Практичний курс української мови. Поглиблений етап вивчення: Навчальний посібник. -К.: Либідь, 1995. -158 с.

Ділова українська мова: Навч. посіб. /Горбул О.Д., Галузинська Л.І., Ситнік Т.І., Яременко С.А. ; За ред. О.Д.Горбула. -2-ге вид. - К.: Знання, 2001. - 226с.

Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник. - Харків: Фоліо, Майдан, 1999. - 288с.

Козачук Г.О., Шкуратяна Н.Г. Практичний курс української мови. -К.: Вища школа, 1993.

Любивець Л.П. Ділові папери. -К.: Рад. Шк., 1981.