Стилі та жанри сучасної української літературної мови

Стилі та жанри

Наслідком історичного розвитку мовознавчої науки та значним досягненням її є визначення структурно-функціональних стилів, а також принципів застосування їх у мовній практиці. Стилістичний напрямок у лінгвістиці тісно пов'язаний із проблемою функціонування мови. Вивчення стилістики у навчальних закладах зумовлене як теоретичними, так і практичними міркуваннями. Практичне вивчення стилістики полягає в піднесенні культури мовлення людини.

Будь-яка розвинена національна мова являє собою систему систем. З одного боку мова - система (сукупність) специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А з другого - вона складається з інших рівнів або систем - фонологічної (функціонування фонем), морфологічної (будова слова, функціонування морфем), лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної. Кожна з цих систем є важливим об'єктом дослідження для мовознавчої науки.

Стилістика вивчає стилістичну диференціацію мови, її функціональні стилі. Це наука про виражальні засоби мови, тобто про ті елементи, що приєднуються до власне вираження думки, супроводжують семантичний зміст висловлюваного - емоційно-експресивні та оцінні моменти мовлення.

Наприклад, говорити - нейтральне слово, ректи - застаріле й урочисте, мовити - урочисте, балакати - розмовне, гомоніти - розмовно-голубливе, просторікувати - зневажливе, патякати - просторічно-зневажливе і т.д.

Тобто предметом вивчення стилістики є закономірності функціонування мовних засобів у різних видах мовлення.

Основним поняттям стилістики є стиль. Це слово, що зводиться до лат. stilos - “загострена паличка для писання”, має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології та в інших науках.

Мовний стиль - це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

На відміну від стилістики теоретичної, практична стилістика має прикладний характер.

Вона покликана втілювати в життя рекомендації теоретичних курсів, визначати доцільність і вмотивованість використання мовних засобів у різних сферах і формах спілкування, навчати мистецтва письма та культури мовлення.

Найважливішою категорією практичної стилістики є функціональний стиль - різновид мовлення з властивими йому лексичними, фразеологічними, морфолого-синтаксичними, орфоепічно-пунктуаційними засобами, використовуваний для здійснення функцій спілкування, повідомлення та впливу.

Питання про поділ на функціональні стилі досить складне, в основу класифікації часто кладуться різні засади, тому різною буває кількість функціональних стилів. Функції мови часто переплітаються, то й стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має в собі елементи іншого.

Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.

Офіційно-діловий стиль

Матеріали, викладені в формі цього стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства.

З офіційно-діловим стилем маємо справу (сфера вживання): в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні. До найпомітніших рис (ознак) цього стилю належать високий ступінь стандартизації мовних засобів, виразна логізація викладу, майже цілковита відсутність емоційності та образності, широке використання безособових та наказових форм.

Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Застосовується особлива термінологія та використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди тощо).

Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти. Характерними для цього стилю є прості, поширені речення (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів).

Уживаються, звичайно, й складні речення з сурядним та підрядним зв'язком, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями.

У реченні велику питому вагу мають розщеплені присудки (ведеться розслідування, проводиться набір), а також присудки, виражені дієсловами в формі теперішнього часу зі значенням позачасовості (організовує, застосовує, розглядають).

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту. Ще одна характерна риса стилю - відсутність індивідуальних авторських рис.

Науковий стиль

За допомогою наукового стилю (як і офіційно-ділового) реалізується мовна функція повідомлення.

Твори, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба довести до різних верств суспільства. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги в дотриманні норм, що сприяє посиленню логізації викладу.

На лексичному й фразеологічному рівнях слід відзначити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже - виразно іменний характер висловлювання (адже більшість термінологічної лексики - це іменники та інші субстантивовані частини мови). Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий твір насичений абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються тут, як правило, лише в одному з своїх значень.

Важливою рисою наукової мови є схильність до розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлень, зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер.

Залежно від конкретних завдань і в науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне (суто) науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний і виробничо-технічний.

Публіцистичний стиль

Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже широкий діапазон. Призначення публіцистичного стилю -- формування громадської думки. Визначальною рисою його є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням.

Щоб формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Водночас навіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона викладатиметься безпристрасною, неоковірною, заштампованою мовою.

У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але коли говорити про публіцистичний стиль у цілому, то треба підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно врівноважені.

Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до найбільшої інформативності, а деякі розмовні та поетичні тексти відзначаються дуже високим ступенем емоційності, то публіцистика мусить бути одночасно і впливовою, й інформативною, їй властиве чергування експресивних та інформативних уривків.

Об'єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок суспільного життя. Тому перед публіцистом завжди стоїть потреба пошуку оптимальних засобів впливу, зокрема пошуків експресії. Адже в публіцистичному творі потрібно не тільки подати інформацію, а й витлумачити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій.

З-поміж інших емоційно-експресивних засобів тут є безпосереднє звернення до читача, зокрема в формі запитань-відповідей. Образність у публіцистиці призначена не для художньо-мовленнєвої конкретизації, як у белетристиці, а для стильового протиставлення стандарту й експресії.

Характерна риса публіцистичного стилю -- орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у ролі експресем, а й стають одним із прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача. Широко використовується діалогічна форма мовлення. Крім газетної публіцистики, виділяють радіо-, теле-, кінопубліцистику, ораторське мовлення.

Художній стиль

Стиль художньої літератури (інші назви - художній, художньо-белетристичний) являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Т

ут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності. У цьому стилі вирізняються засади організації мовних засобів прози, поезії та драматургії, кожна з яких у свою чергу характеризується розмаїттям жанрових особливостей.

Та попри жанрові відмінності художньо-белетристичний стиль є цілісною категорією літературної мови, оскільки всі його різновиди об'єднуються виконуваною ними спільною функцією - функцією впливу. Ця функція здійснюється також публіцистичним стилем.

Використання мовних засобів у художньому стилі зумовлене його призначенням - образно відтворювати дійсність, тобто змальовувати життя через образи, втілені в основі твору.

Тому найхарактернішою ознакою мови красного письменства є гранична чуттєва конкретність при відтворенні образів людей та явищ навколишньої дійсності, глибока виразність, емоційність, картинна мальовничість.

У художньому стилі можуть поєднуватися досить різнопланові мовленнєві засоби з погляду їхніх експресивно-стилістичних та номінативно-логічних властивостей.

Але така строкатість не заважає цілісності цього функціонального стилю, оскільки тут різко змінюються, ніби змішуються і тим самим набувають нового значення та нової образно-виразової сили будь-які співвідношення елементів загальної системи мови та її стилів.

Розмовний стиль

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію спілкування. (А мова, як відомо, виникла з потреби наших далеких предків поспілкуватися, передати одне одному якусь інформацію й почути відповідь на неї).

Решта стилів - явища набагато пізнішого часу. Найбільша відмінність між книжними (якими є попередні чотири) та розмовним стилем полягає в умовах спілкування.

Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та інших сферах життя. Широко представлене розмовне мовлення в публіцистиці, ще ширше - в красному письменстві.

Інтонаційною особливістю розмовного стилю є розмаїття ритміко-мелодійних варіацій, неодноманітність, що відтворює природну безпосередність мовців. На лексико-фразеологічному рівні розмовного мовлення слід відзначити велику кількість експресивних та емоційно-оцінних слів (частина з суфіксами суб'єктивної оцінки) і зворотів. Використовуються й просторічні елементи - несвідомо (при недостатньому опануванні норм літературної мови) або свідомо (як певний стилістичний засіб).

Політичні, культурно-духовні процеси, розвиток засобів масової інформації зумовили виникнення думки серед лінгвістів про існування інформаційного стилю мовлення.

Швидкий розвиток і великий вплив радіо, телебачення та преси на населення України спонукали дослідників порушити питання щодо виділення інформаційного стилю в окремий функціональний різновид мови. Він характерний для повідомлень про суспільні, культурні, наукові, державні, зарубіжні новини.

Його мета - повідомити читачам (слухачам) основні події життя. Тексти цього стилю характеризуються стислістю, точністю, об'єктивністю. Основним у них є інформація про події, а не аналіз їх, передбачення чи прогнозування. Наявні в інформаційному стилі й лінгвістичні особливості:

– використання загальновживаної лексики, термінів, суспільно-політичної лексики (залежно від змісту тексту);

– тексти будуються з простих і коротких речень;

– недоречні емоційність, експресивність, образність.

Треба зазначити, що цей новий різновид стилів у традиційній класифікації розглядався як підстиль публіцистичного - інформаційно-публіцистичний.

Адже він теж виконує його основну функцію - інформативно-пропагандистську, хоч і функція повідомлення в ньому виражена досить чітко.

Відродження церкви зумовило широкий потік богословської літератури. Тому мовознавці схиляються до думки про виділення в сучасній лінгвістиці ще одного функціонального різновиду мови - конфесійного. Проте в питанні про його назву існують розбіжності: церковний, сакральний, богословський, церковно-релігійний, релігійний, стиль церковної мови.

Як зазначає І.Павлова, конфесійний стиль - це не новий, а відроджений, забутий, що сформувався ще в дохристиянських, прадавніх віруваннях українців.

Стиль обслуговує сферу релігій, культу. У процесі розвитку він пережив тривалі періоди свого становлення: дохристиянський і християнський.

Тексти цього стилю в основному мають специфічну організацію на лексичному рівні: значна кількість маркованих релігійних слів, численні лексичні запозичення, широке використання синонімів, антонімів, тропів. Для синтаксису характерний інверсійний порядок слів, який підкреслює урочисту піднесеність мови. Поширені повтори слів, словосполучень і речень, за допомогою яких наголошується певна думка.

Отже, українська мова - це багата й своєрідна система, і стилістика в ній є самодостатнім, вагомим складником.

Аналізуючи будь-який стиль, слід пам'ятати, що це - мистецький витвір доречного і високого використання мови з конкретною метою за конкретних умов, обставин, місця.

Для більш істотного розуміння стилістичної особливості української мови необхідно виконати наступні завдання:

1. Спробуйте самостійно заповнити таблицю “Стилі української мови”:

1.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 2000. - 232 с.

2.Ділова українська мова. Методичний посібник для студентів 1-го курсу медичного інституту. - Чернівці, 2006. - С. 16-18, 79-81, 87-88.

1. Глущик С.В., Дияк О.В. Сучасні ділові папери. - К., 2002. - С. 19-25, 83-84, 133-135, 135-137, 348, 350, 351-352.

2. Юкало В.Я. Культура мови. - Тернопіль, 1999. - С. 20-22.