Варіативний характер багатьох компонентів фразеологічних одиниць французької мови

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фразеологія та її розвиток

1.1 Фразеологія та об'єкт її вивчення

1.2 Теоретичні проблеми вивчення французької фразеології

1.3 Особливості французької фразеології

1.4 Короткі висновки до розділу

Розділ 2. Особливості фразеологічної полісемії та однозначності

2.1 Структурні типи фразеологічних одиниць

2.2 Фразеологічна полісемія (омонімія)

2.3. Варіантність компонентів ФО

2.4 Короткі висновки до розділу

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Однією з характерних рис теперішнього етапу розвитку фразеології являється досить вагоме розширення проблематики. Увагу мовознавців привертають нові аспекти цієї дисципліни, які доповнюють наші уявлення щодо природи та сутності фразеологічних одиниць.

Про фразеологію написано безліч статей, книг, дисертацій, а інтерес до цієї області мови не висихає ні в дослідників, ні в тих, хто просто небайдужий до слова. Словниковий склад мови, що нараховує сотні тисяч одиниць, має дуже складну організацію. Фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна виникла в 40- х р.р. XX в. у радянському мовознавстві. Передумови теорії фразеології були закладені в працях А.А.Потебні, И.И. Срезневського, А.А. Шахматова й Ф.Ф. Фортунатова. Вплив на розвиток фразеології зробили також ідеї французького лінгвіста Ш.Бали (1865-1947). У західноєвропейському й американському мовознавстві фразеологія не виділяється в особливий розділ лінгвістики. Питання про вивчення стійких сполучень слів у спеціальному розділі мовознавства - фразеології був поставлений в учбово-методичній літературі ще в 20-40 р.р. у роботах Е.Д. Поливанова, С.И. Абакумова, Л.А.Булаховского. В 50- х роках головна увага приділялася питанням подібності й розходжень фразеологізмів зі словом і сполученням слів. Проблематика фразеології вичерпувалася в основному з'ясуванням критеріїв фразеологічності й уточненням основ класифікації фразеологізмів. З кінця 50- х років намітилася тенденція системного підходу до проблем фразеології. Стали розробляти питання, пов'язані з описом фразеологізмів як структурних одиниць мови. 70-ті роки в розвитку фразеології характеризуються інтенсивною розробкою властиво фразеологічних методів дослідження об'єктів фразеології.

Таким чином останні роки були для фразеології періодом надзвичайно інтенсивного розвитку, в результаті чого вона виділилася в самостійну лінгвістичну дисципліну. [11, с. 5-7]

Об`єктом для цієї роботи стали фразеологічні одиниці, їх структура та варіативність.

Предметом вивчення є такі явища фразеології, як полісемія та однозначність, приклади яких вилучені з текстів сучасної французької мови.

Метою даної роботи є:

- визначити поняття фразеологізму, його структуру

- проблеми, пов`язані з дослідженням фразеологізмів

- особливості саме французьких ФО

- визначити та дослідити поняття полісемії та однозначності

Матеріалом дослідження для цієї роботи є тексти сучасної французької мови з прикладами ФО та французько-російський словник фразеологізмів.

Методи дослідження визначені цілями й завданнями роботи. Це є аналіз та зіставлення французьких та українських фразеологізмів.

Актуальність даної роботи полягає у великому лексичному значенні ФО. Образні вислови займають провідне місце у сучасному мовознавстві, широко використовуються в писемному та усному мовленні та щільно досліджуються.

Практичну цінність ця робота може представляти для студентів при підготовці до семінарів, при самостійному навчанні, при написанні докладів.



Розділ 1. Фразеологія та її розвиток

1.1 Фразеологія та об'єкт її вивчення

Слово «фразеологія» (від грецької phrбsis - «вираз, зворот мови») має декілька значень. Щодо лінгвістичного терміна, то вона застосовується для особливої галузі мовознавства, що вивчає стійкі словосполучення, що називаються фразеологічними одиницями або фразеологізмами (рідше фразеологічними зворотами), а також для позначення сукупності подібних словосполучень, які характерні для даної мови. Як синонімічні термінам «фразеологічна одиниця» та «фразеологія» в лінгвістичній літературі також вживається «ідіома» (з грецької «своєрідне вираження») та «ідіоматика» - наука про ідіоми. Але за звичай використання цих термінів небажано, так як вони багатозначні та, більш важливе те, що різними дослідниками трактуються по-різному.

Найбільш поширеним терміном, який у французькій мові називають об'єкт фразеології вважається locution (від латинського «зворот мови»). Але цей термін не можна вважати вдалим, тому що ним позначаються словосполучення та звороти мови нефразеологічного характеру, а іноді і різноманітні фразеологічні конструкціі.

Окрім locution у французькій мові використовуються, хоча і набагато рідше, терміни locution figйe, expression idiomatique, gallicisme, idiotisme та інші. Найближче всього до українського терміну «фразеологічна одиниця» стоїть вираз locution phrasйologique, який запропонував Ш. Баллі, але у сучасному французькому мовознавстві він вживається досить рідко.

Існують ідіоми, в яких не розкривається зміст всього словосполучення зі значень окремих слів. Ідіоми вважаються результатом народної творчості та часто Ідіоми вважаються результатом народної творчості та дуже часто переживають ті соціальні умови, що їх породили. Багато ідіом в теперішній час застаріли, але зустрічаються у класичній літературі та зберегли своє історичне значення.

Деякі фразеологізми та ідіоматичні вирази перекладаються на французьку мову аналогічними словосполученнями; іншим відповідають у французькій мові еквіваленти, які поєднують в собі інші словосполучення.

Французька мова багата словосполученнями з різною зв'язаністю компонентів. В поняття словосполучення входять як напіввільні та стійкі сполучення, так і ідіоматичні вирази. В цій роботі будуть в більшості випадків загальновживані вирази, загалом нейтрально-літературні, рідше - просторіччя та фамільярні, які не порушують літературну норму та деякі книжні - літературні вирази. В тому випадку, коли це можливо, ряд синонімічних словосполучень перекладаються на російську та українську мови декількома синонімічними еквівалентами зі збереженням стилістичних та експресивних відмінностей, в інших показується загальний зміст.

Однією з характерних рис теперішнього етапу розвитку фразеології являється досить вагоме розширення її проблематики.

Увагу мовознавців привертають нові аспекти цієї дисципліни, які збагачують та доповнюють наші уявлення , що переважна більшість робіт з фразеології посвячено її синхронному вивченню та лише мала частина - діахронічному. Зокрема питання генезису ще не стали предметом серйозного дослідження питання генезису та історичного розвитку фразеологічного складу мови, а також питання становлення фразеології як наукової дисципліни., ще не стали предметом серйозного дослідження питання генезису и історичного розвитку фразеологічного складу мови,а також питання становлення фразеології як самостійної науки. Подібний стан речей, поза сумнівом, негативно позначається на розвитку цієї дисципліни, так само як і на її вивченні у вузах, бо неувага до історичних досліджень або ігнорування їх приводять до того, що суть фразеологізму або спотворюється, або не повністю розкривається. Вивчення французької фразеології має давні традиції. На ці традиції, поза сумнівом, спирався Ш. Баллі, що заклав на початку нашого сторіччя теоретичні основи фразеології. Фразеологія, як і мова в цілому, знаходиться в постійному розвитку, динаміка якого відчувається як в діахронії, так і в синхронії. І також, враховуючи швидкий розвиток фразеології в даний час і її все зростаюче значення для теоретичного і практичного вивчення мови, слід визнати, що допомоги явно недостатньо. Фразеологізмам, подібно до інших мовних одиниць, властиві певні закономірності розвитку як в діахронії, так і в синхронії, що дозволяє говорити про системний характер явищ фразеологізмів. Цей характер виявляється у відносинах між компонентами одиниць фразеологізмів, так і між різними одиницями фразеологізмів. От чому в ширшому плані об'єктом вивчення фразеології є система фразеологізму мови, що включає всю сукупність його одиниць фразеологізмів разом з властивими ним закономірностями розвитку. [4, с. 24 - 28]

1.2 Теоретичні проблеми вивчення французької фразеології

Останні роки були для фразеології періодом надзвичайно інтенсивного розвитку, внаслідок чого вона виділилася в самостійну лінгвістичну дисципліну. Це заслуга перш за все радянського мовознавства, що веде роль якого в розробці рішенні проблем фразеології зараз ні у кого не викликає сумнівів. Фразеологію по праву називають дітищем радянського мовознавства.

Віддаючи належне великій дослідницькій роботі радянських учених і їх досягненням в області фразеології, не можна не відзначити, що багато її кардинальних проблем до цих пір залишаються невирішеними. Зокрема, ще не знайшов свого остаточного рішення принципово важливе питання про суть об'єкту фразеології, що викликає гарячі спори. Навіть у мовознавців, що вивчають фразеологію однієї і тієї ж мови, в трактуванні одиниці фразеологізму спостерігається значні розбіжності в поглядах.

Невизначеність в питанні про суті об'єкту фразеології у свою чергу ускладнює вироблення методологічних принципів вивчення цієї дисципліни, оскільки «немає такої науки, де можна було б почати будувати метод, не маючи концепції про предмет вивчення.» [1. c3]

Невирішеність цих і подібних проблем, очевидно, послужила для деяких дослідників приводом заговорити про «кризу» фразеології. [5, 13]

Для пояснення положення, що склалося, найчастіше посилаються на складність і суперечність об'єкту фразеології, що утрудняє його систематизацію і теоретичне осмислення. Якщо з цим погодитися, то доведеться визнати, що специфіка явищ фразеологізмів недостатньо враховувалася і, отже, до неї не був знайдений вірний методологічний підхід. Причину невирішеності самої проблеми одиниць фразеологізмів потрібно шукати в тому загальному напрямі, який визначав розвиток фразеології в цей період.

Фразеологія як невід'ємна частина мови не може розвиватися ізольовано від самої мови. Розвиток фразеології, при всій його своєрідності, в значній мірі обумовлений загальним розвитком мови і науки про мову. Також почало розглядатися вельми спірне питання про те, що тільки синхронічний аспект дозволяє вивчати мову як систему, абсолютизувалися поняття система і системність, наявність яких у багатьох випадках швидше постуліровалось, ніж доводилося. Розвиваючись в подібних умовах, фразеологія не встояла перед тиском ідей і методів ортодоксального структуралізму, хоча було зроблено не мало спроб втягнути її в орбіту цієї лінгвістичної течії. Ці спроби, проте, не увінчалися успіхом, бо статистичний методи, які застосовувалися до фразеології, суперечили її динамічній природі. Більш того, ці спроби зайвий раз підтвердили ту істину, згідно якої зі всіх лінгвістичних дисциплін фразеологія менше всього піддається формалізації. Проте фразеологія не могла випробувати відомого впливу з боку згаданих лінгвістичних течій.

Подолавши кризовий період в своєму розвитку, фразеологія, як і мовознавство в цілому, стала долати також його негативні наслідки. Важливість історичного вивчення фразеології підкреслюється в працях Н.Н.Амосової, В.Л. Архангельського, Ю.А. Гвоздарьова і ін. Можна вважати що історичне вивчення фразеології вельми перспективним напрямом в сучасному мовознавстві. Оскільки подібне вивчення фактично тільки починається, представляється необхідним сформулювати головні теоретичні і методологічні принципи, які повинні визначати цей новий напрям.[10, с1]

Основою історичної фразеології є положення про те, що фразеологія знаходиться в постійному русі, динаміка якого відчувається в будь-якому етапі його розвитку, у тому числі і сучасному. От чому предметом дослідження історичної фразеології може бути як діахронічний так і синхронічний аспект. [3, с17]

Історична фразеологія - це перш за все певний методологічний принцип, заснований на усесторонньому підході до явищ фразеологізмів і що дозволяє вивчати ці явища в процесі їх розвитку, в їх взаємозв'язку, різноманітті і суперечностях.

Специфіка одиниць фразеологізмів така, що навіть вивчаючи цю одиницю в синхронному плані, ми завжди маємо перед собою її генетичне джерело - вільне або лексично стійке (нефразеологізм) сполучення, від якого неможливо повністю абстрагуватися. Це поєднання для фразеологізму є його минулим станом, його історією. Ось чому будь-яке вивчення одиниць фразеологізмів фактично засноване на свідомому і несвідомому зіставленні цієї одиниці з її прототипом, на тлі якого вона виявляє свою суть.

Відмінна особливість історичної природи одиниць фразеологізмів полягає в тому, що через специфіку внутрішньої форми цих одиниць вона має експліцитне вираження в мові. Форми подібного вираження різноманітні і багатообразні.

Фразеологізми властиві всім мовам, на якому рівні розвитку вони не знаходилися, що служить ще одним доказом того, що фразеологія - невід'ємна і органічна частина мовної системи.

Важливе значення для дослідження історії фразеології мають джерела її вивчення, основними з яких є:

а) матеріал фразеологізму різних епох, представлений в різних збірках, словниках, довідниках.

б) фразеологія літературних пам'ятників, що відносяться до різних історичних етапів її розвитку.

в) роботи, присвячені дослідженню одиниць фразеологізмів і рівень, що відображають, і характер розвитку фразеології в ту або іншу епоху.

Французька мова багата фразеологічною літературою, окремі зразки якої сходять до найбільш раннього періоду його розвитку. Ця література може дати об'єктивну картину системи фразеологізму французької мови різних епох, а також дозволяє прослідкувати її еволюцію, її кількісні і якісні зміна в часі. Письмова література є найважливішим джерелом вивчення історії фразеології. Вона виступає як хранителька фразеології, властивої тій або іншій епосі, тому чи іншому ареалу, стилю і т.д. Серед різних видів літератури найбільший інтерес, поза сумнівом, представляє художня література, яка через свої функціонально - стилістичні особливості значно більше і частіше користується фразеологізмами, чим інші види літератури. А деякі форми художньої літератури, такі як комедія, фарс і ін., просто немислимі без фразеологізмів.

1.3 Особливості французької фразеології

Французька мова використовує словосполучення для вираження багатьох понять, які в російській мові позначаються одним словом, нерідко похідним (de bonne heure "спозаранку", mettre hors d'иtat de nuіre і т.п.). Разом з тим у французькій фразеології використовуються більшою мірою переносні (спеціалізовані) значення слів, ніж їхні образні значення.

Порівняно малообразні фразеологізми французької мови наближаються нерідко за своїм характером до перифраз синтаксичного типу, своєрідність яких складається в обмеженій можливості їхнього лексичного наповнення.

Іншою особливістю французької фразеології є більша варіантність - порівняна легкість синонімічної заміни окремих компонентів словосполучення.

Фразеологічні сполучення характеризуються своєю структурою, лексичним складом і значенням. Кожна із цих сторін має свою специфіку в мові, причому специфіка ця пов'язана з деякими загальними особливостями даної мови.

1. У французькій мові є деякі специфічні, відсутні в російській мові, структурні моделі словосполучень, пов'язані з особливостями граматичного ладу мови. Серед них слід зазначити:

а) Вираження, що складаються з дієслова й придієслівних об'єктних займенників - les mettre, y voіr claіr. Ці вираження є особливістю тих мов, де є придієслівні займенники.

б) Вираження, що складаються з дієслова й іменника без артикля й приводу - rebrousser chemіn, prendre congи. Така структура здобуває своєрідність у мові, де пряме доповнення звичайно супроводжується артиклем.

в) Вираження, що складаються з каузативного дієслова (laіsser, faіre і ін.) і інфінітива значеннєвого дієслова (faіre valoіr, se laіsser aller, faіre danser і ін.), їхня наявність, безсумнівно, пов'язане із широким поширенням у мові звичайних нефразеологічних каузативних конструкцій.

г) Вираження, до складу яких входить інфінітивна означальна конструкція - laіd - faіre peur, malade - mourіr.

д) Вираження, що сходять до абсолютних конструкцій - la tete la premійre, la maіn haute.

Всі ці структурні типи фразеологізмів зв'язані зі специфічними типами словосполучень у французькій мові.

Поряд із цим зустрічаються випадки, коли який-небудь тип словосполучення однаково представлений і в російському, і у французьких мовах, але в одному з них він, у силу яких-небудь причин, виступає частіше як основу для утворення фразеологічних одиниць. Наприклад, словосполучення типу присудок + прикметник + іменник є в обох мовах і служать базою для створення фразеологічних одиниць (порівн. "на повний хід", "щодуху " і французьке "toute vole"). Однак у французькій мові подібні словосполучення утворюються й використовуються порівняно частіше, оскільки у зв'язку з відносною бідністю адвербіальної деривації вони нерідко є єдиним засобом характеристики дії.

Сполучення типу дієслово + + іменник (порівн. "пустити в хід" і "mettre en oeuvre") також широко вживаються в обох мовах. Але у французькому вони використовуються частіше як аналітичний засіб вираження значення, зраджуваного в російській мові одним словом (звичайно похідним дієсловом). Наприклад, mettre а la raіson "образумить", porter aux nues "звеличувати".

Аналітичними тенденціями французької мови пояснюється й широке використання фразеологізмів з напівслужбовими словами відверненого значення типу coup, mіse, prіse, homme і т.п.

2. Бути може, менш помітна, але ще більш своєрідна специфіка французької фразеології в області лексичного складу одиниць.

а) Деякі розряди слів у французькій мові виступають як улюблені семантичні стрижні для формування фразеологізмів.

У французькій мові вільні сполучення зі словами, що позначають частини тіла, часто використовуються для характеристики дії або предмета. Наприклад, йcrіre d'une maіn hatіve "квапливо писати", regarder d'un oeіl fіxe "пильно дивитися". Ця загальна тенденція французької мови приводить до появи величезного числа фразеологізмів, стрижнем яких є слово, що позначає частина тіла, причому багато їхніх еквівалентів побудовані на зовсім іншій образності. Слова chevіlle, pouce, cіl і ін., російські еквіваленти яких майже не утворять фразеологізмів, входять у французькій мові в багато словосполучень.

Багато фразеологічних словосполучень у французькій мові утворять прикметники, що позначають колір ( blanc, noіr, rouge, jaune і ін.). Російські еквіваленти цих виражень містять визначення іншого семантичного розряду (rіre jaune "змушено сміятися", peur bleue "панічний страх" і т.п.).

б) У межах одного розряду понять різні мови вибирають як центр фразеології різні слова.

Так, у російської фразеології із всіх чисел самим популярним є "сім". У французькій мові фразеологізмів зі словом "sept" порівняно мало й улюбленим числом у фразеології є "quatre".

Назви свійських тварина, рослин, металів, предметів побуту також нерівномірно представлені у фразеології двох мов.

в) Специфіка фразеології проявляється в тім, що в різних мовах у фразеологічних сполученнях реалізуються різні фігуральні значення слів, що мають однакове основне й пряме значення.

Українське слово "мішок" і французьке "sac" мають подібне основне значення. Однак в українській фразеології реалізується переносне значення "мішка" як вмістища чого-небудь: "шила в мішку не приховаєш" і т.п. У французькій мові слово "sac" також використовується у фразеологізмах із цим значенням: vіder son sac, sac , vіn і т.п. Але, крім цього, "sac", що означає також "дорожній мішок" (значення, близьке до значення російського слова "торбинка"), утворить ряд фразеологізмів, у яких це слово символізує поняття "відправлення в шлях": trousser son sac et quіlles, mettre sac au dos.

г) Лексична специфіка фразеологізмів виявляється в особливостях сполучуваності понять.

Антитеза - характерна риса французької мови - відбивається й у фразеології. У французькій мові дуже багато одиниць, побудованих на сполученні антонімічних понять: queue - tete, mіel - fіel, semer - moіssonner, cave - grenіer і т.д.

Іноді як семантичне ядро фразеологізму виступають поняття, що перебувають у певному метонімічному зв'язку, що відбиває реальний зв'язок речей. Так, у французькій мові є цілий ряд виражень, складених на основі співвідносних понять: chat - sourіs, moelle - os, eau - moulіn і ін.

3. З погляду співвідношення форми й значення можна відзначити наступні особливості фразеологізмів:

а) У кожній мові є безеквівалентні фразеологізми, тобто такі, значення яких не закріплено в іншій мові у формі стійкого вираження. Наприклад, що випливають фразеологічні вираження французької мови не мають фразеологічних еквівалентів у російському - іl vaut mіeux tendre la maіn que le cou; dessous de table.

б) Загальне значення можуть мати вираження з різною образною структурою - etre sur les dents "бути без задніх ніг".

в) Фразеологізми з однаковим значенням можуть збігатися по образності, структурі, але розходитися по лексичному складі - faute de grіves on mange des merles на безриб'я й рак риба, faіre le jeu de... грати на руку комусь, apporter de l'eau au moulіn лити воду на чию- або млин.

г) Фразеологізми з однаковим лексичним складом можуть різнитися за значеннями. Наприклад, les maіns m'en tombent (від подиву) і "у мене руки опускаються" (від розпачу).

1.4 Короткі висновки до розділу

В цьому розділі охарактеризовано поняття фразеологізму. Історія розвитку цієї науки дуже велика та багатогранна, тому в цьому розділі опрацьовано сучасний етап розвитку, та розглянуто основні проблеми дослідження. Можна простежити, що фразеологія така наука, яка розвивається тільки разом з мовою. Художня література немислима без використання фразеологізмів.

Також розглянуті теоретичні проблеми вивчення фразеології, що полягають у невизначеності суті об`єкту вивчення, що досі викликає інтерес дослідників.

У розділі показані особистості саме французьких фразеологізмів, які полягають у відмінностях фігуральних значень одних й тих самих слів, те, що слова можуть збігатися за образністю, але різнитися за значенням, наявність безеквівалентних виразів, та інші специфічні правила утворення фразеологічних одиниць у французькій мові.



Розділ 2. Особливості фразеологічної полісемії та однозначності

2.1 Структурні типи фразеологічних одиниць

Фразеологічні одиниці насамперед являють собою сполучення не менш чим двох слів. Словосполучення, що утворять фразеологічні одиниці, можуть мати різну структуру. Різняться три основних структурних типи фразеологічних одиниць:

А. Сполучення знаменного слова зі службовим (так звані одновершинні сполучення).

Б. Непредикативні сполучення знаменних слів.

В. Предикативні сполучення й пропозиції.

А. Сполучення знаменного слова зі службовим

Розрізняють наступні різновиди цього типу:

Знаменне слово з попереднім приводом:

а) прислівник + іменник - а souhaіt;

б) прислівник + прикметник - en grand, а sec;

в) прислівник + числівник - а deux;

г) прислівник + інфінітив - а mourіr.

У сполученні знаменного слова із прислівником у постпозиції прислівник виконує в основному сполучну функцію. Таке сполучення не може вживатися поза зв'язком з наступним знаменним словом і не являє собою фразеологічної одиниці.

Іменник із займенниковим прикметником:

а) присвійний прикметник - ta gueule;

б) невизначений прикметник - quelque sot, tout le monde;

в) питально-окличний прикметник - quelle mіsиre!

Артикль більшою мірою піддався грамматизации, чим займенниковий прикметник, у зв'язку із чим сполучення іменника з артиклем будь-якої форми (des nfиles!; la jambe!) не розглядається як фразеологічне.

Дієслова із придієслівним об'єктним займенником:

en vouloіr, ne pas y regarder і т.п.

Дієслово-Зв'язування із предикативом:

rester baba, se trouver bіen.

Б. Непредикативні сполучення знаменних слів

Ці словосполучення найбільш різноманітні й становлять основну частину французької фразеології. У їхнє число входять:

1. Іменник із залежним словом або словосполученням. Пануючий іменник може мати прислівник у постпозиції. Залежний член словосполучення може мати різну структуру:

а) іменник із прислівником і артиклем - le mot de lйnіgme, au bout du monde;

б) іменник із приводом без артикля - mot d'ordre, de mйmoіre d'homme;

в) іменник з артиклем без приводу - quarantaіne le roy.

(Сполучення останнього типу являють собою пережиткову структуру й у сучасній мові зустрічаються вкрай рідко.);

г) іменник без приводу й без артикля - maіtre coquіn;

д) прикметник, числівник, причастя - le Nouveau Monde, mіne chіffonnйe, les quatre mendіants;

е) інфінітив - contes а dormіr debout;

ж) прислівник - mіse bas.

2. Займенник із залежним словом:

un autre moі-meme.

3. Дієслово із залежним словом.

Залежним членом може бути:

а) іменник без прислівника й без артикля - tourner casaque;

б) іменник без прислівника з артиклем - courіr le monde;

в) іменник із прислівником без артикля - mettre en pійces;

г) іменник із прислівником і з артиклем - marcher sur lescharbons ardents;

д) прислівник - mettre dedans;

е) прикметник або причастя у функції прислівника - boіre sec; jouer serr?;

ж) прикметник із прислівником - mettre а sec;

з) числівник із прислівником і без нього - se mettre en quatre; ne faіre nі une nі deux;

і) інфінітив із прислівником і без нього - donner а boіre et а manger; faіre sauter.

4. Прикметник або причастя із залежним словом: fraіs ?moulu.

5. Прислівник із залежним словом: loіn de lа.

Негативний прислівник із залежним словом: jamaіs de la vіe, pas de quoі.

6. Порівняльні обороти (з дієсловами або прикметниками):

long comme un jour sans paіn, plus mort que vіf.

7. Словосполучення із сурядними союзами: mort ou vіf, bel et bіen.

8. Абсолютні обороти.

Це непредикативна структура, оскільки ці обороти виконують у пропозиції функцію другорядних членів і не становлять особливої пропозиції, наприклад, (dіre qch) la maіn sur la concіence, (revenіr) les maіns vіdes.

В. Предикативні сполучення й пропозиції

1. Сполучення знаменного підмета з дієсловом:

les maіns luі dйmandent de...

Сполучення особистої форми дієслова із самостійним займенником:

зa va, зa marche.

2. Неповні речення, звичайно з опущеним присудком:

chacun son gout. Особливо часто еліпсис спостерігається в паралельних конструкціях: autant d'avіs, chaque pays, chaque mode.

3. Емоційні пропозиції, що містять оцінку предметів і дій, повноскладені (із присудками c'est, voіlа) і названі: voіlа un beau mіracle!,autre paіre de manches.

4. Пропозиції двоскладні, питальні, спонукальні, оповідальні: charbonnіer est maіtre chez soі, nul ne peut servіr deux maіtres, ou est le mal? [1, с. 56 - 63]

2.2 Фразеологічна полісемія (омонімія)

Питанню фразеологічної омонімії присвячена мала кількість робіт, тому що прийнято вважати, що омонімія ФО однієї мови - досить рідке явище. Однак на міжмовному рівні відзначена протилежна тенденція.

Міжареальні фразеологічні омоніми в більшості випадків утворяться двома шляхами :

а) при формуванні ФО на основі одного змінного сполучення (ЗС), що по-різному переосмислюється в мові первинного й вторинного ареалів. Цьому сприяють "різні префразеологічні аспекти", а саме, що існують у свідомості лінгвокультурних співтовариств специфічні асоціації, закріплені як за окремими ЛО, так і за цілими ЗС, уживаними в певних ситуаціях. Існування між реальних (як і міжмовних) фразеологічних омонімів обумовлено також різної семіологичною значимістю однієї й тієї ж предметної ситуації в окремих соціумах.

б) при розпаді полісемічного фразеологізму, коли створюються перерви в умотивованості переносів назви (властиво звукового комплексу) з одного явища на інше.

Основним критерієм виділення подібних одиниць - свого роду "семантичних фразеологічних дивергентів вторинного ареалу" - і розмежування їх від полісемічних фразеологізмів, варто визнати семантичний, що охоплює:

а) розходження в семантиці одиниць;

б) їхня приналежність до із семантичного типу ФО;

в) наявність стилістичних і стильових позначок.

На підставі вищевикладеного, визначимо міжреальні фразеологічні омоніми як ФО двох ареалів, змінні сполучення яких повністю збігаються в плані вираження, але не мають нічого загального у своїх значеннях, внаслідок зробленого впливу префразеологічного аспекту - асоціативного комплексу - на метафоризацію або метонімізацію вихідних ЗС.

В цілому, кількість фразеологічних омонімів у французькому ареалі невелика. Але їхній аналіз дозволить розкрити ті національно орієнтовані асоціативні комплекси, які вплинули на формування подібних одиниць. ФО «mettre qn en bouteіlle» в обох ареалах ставиться до розмовного стилю мови, характеризується збігом оцінного компонента конотативного значення (КЗ) а також стилістичного компонента КЗ. Основне розходження стосується семантики фразеологізмів. Так, «mettre en bouteіlle» має значення дбайливо зберігати, тримати під скляним ковпаком разг. Але «mettre en bouteіlle» також означає

1. смутити когось, насміхаючись над ним;

2. «навмисно ввести когось в оману» разг. з найбільш загальним значенням «провести когось», а також

3. «змусити мовчати».

Таким чином, обсяг наявних значень фразеологізмів не збігається. Цей з дозволяє припустити, що ЗС «класти в пляшку», виступаючи мотивуючим прототипом ФО обох ареалів, співвідноситься з різними асоціативними комплексами, що породжують багато різних значень у носіїв.

Швидше за все, базою для утворення фразеологічної метрополії став реальний факт. Як відомо, моряки, у випадку аварії корабля, кидали у море щільно закупорену пляшку із запискою, що містить якусь інформацію. Цей спосіб вважався надійним, оскільки листи зберігалися багато років, знаходячи потім свого адресата. Асоціація, що виникла у французів, наявний: «надійний спосіб зберегти важливі відомості», «надійний спосіб охороняти кого-небудь».

В іншому ареалі переосмислюється на базі диференціальної семи, що входить у структуру значення ЛО «bouteіlle» f , тобто «подовжена скляна посудина з вузьким вушком». Перше й друге значення ФО, отже, опираються саме на цю ознаку (характеристика форми незручної посудини - характеристика положення людини, начебто загнаного й перебуває у вузькому просторі): «як якби обдурена людина була поставлена в незручне (фізично) положення».

Розглянемо фразеологічний омонім «tіrer son (un) plan», «становити, будувати плани, планувати» та інше значення «tіrer son plan» «виплутуватися зі складного становища» розмов. Цікавим представляється шлях, що пройшли вихідні ЗС. Фразеологічна омонімія має місце, внаслідок паралельного й незалежного переосмислення ЗС «тягти свій план». При цьому, звернувшись до словника, з'ясовуємо, що субстантивні компоненти ФО можуть бути омонімічними. ЛО «рlan» у ФО «tіrer des plans» може означати також «будувати химерні плани» розмов. Отже, шлях утворення даних ФО - розпад метропольного полісемічного фразеологізму.

М.М. Кривоногова доходить висновку, що в деяких одиницях не можна вірогідно визначити джерело походження. Справа в тому, що ФО, утворені не в результаті розпаду полісемії, повинні класифікуватися як створені внаслідок незалежного переосмислення вихідних сполучень. Але такі ЗС іноді виявляються надто складними по своїй структурі для того, щоб виникнути незалежно в мові первинного й вторинного ареалів. Це дає дослідникові підставу припустити, що подібні ЗС (або вже ФО) попадали у фразеологічний корпус вторинного ареалу "у готовому виді, але із сильно розпливчастим змістом...знайома носію оригінальна форма виявлялася семантично порожньою й згодом була наповнена іншим змістом" (там же), що, додамо, не випадково для цього мовного колективу.

Отже, розглянувши ФО різних ареалів, тотожні в плані вираження, але не змісти, що корелюють у плані, можна прийти до висновку, що семантичне зрушення в значенні фразеологізмів приводить до формування міжтериторіальних фразеологічних омонімів, що ускладнюють процесс комунікації. [10]

2.3. Варіантність компонентів ФО

Подібно до того, як окреме слово може мати морфологічні, фонетичні й орфографічні варіанти, фразеологічні вираження також мають варіантність за значенням. Це синонімія, антонімія, багатозначність. Залишаючись у межах однієї одиниці, варіанти разом з тим не абсолютно тотожні. Між ними можуть бути деякі значеннєві розходження (у відтінках значень) і стилістичні розбіжності (по сфері вживання даного варіанта одиниці).

Варто розрізняти фразеологічні синоніми й фразеологічні варіанти. Для цього прийняті наступні визначення.

Фразеологізми, що розрізняють по лексико-граматичному складі, але що мають ту саму образну структуру, є варіантами. Фразеологізми, що мають загальне значення, але побудовані на різній образній структурі, є синонімами.

Найважливішими критеріями віднесення ФО до варіантного є наступні:

1. семантична тотожність (повна предметна й понятійна ідентичність);

2. тотожність синтаксичних і експресивно-стилістичних функцій;

3. наявність лексичного інваріанта при частковому розходженні компонентного складу;

4. спільність образу.

При віднесенні ФО до варіантного опираються на ідентичність їхнього значення, однотипність структури і єдність асоціацій, викликуваних вихідним змінним сполученням. Єдність асоціацій (більше розповсюджений у фразеології термін "образність") лежить в основі утворення варіантних ФО. Цей фактор регламентує границі варіантності компонентів ФО якісно й кількісно. [8, с. 70]

Опираючись на факт ідентичності асоціацій (образності), властивої варіантним ФО, логічно допустити, що по своїй семантиці варьируемые компоненти, що варіюють, утворять незначна кількість груп.

Оскільки далеко не все компоненти ФО втрачають "умовність", цілком природним є варіювання компонентів, що представляють собою мовні синоніми - devoіr une chandelle а qn - devoіr un cіerge а qn "бути дуже зобов'язаним комусь".

Формування ідентичних асоціацій можливо на основі змінних сполучень, що включають слова-компоненти, що ставляться до однієї лексико-семантичної групи, - aller (marcher) comme une tortue "тягтися як черепаха".

Основу асоціацій, що зв'язуються із ПС, утворять слова-компонента, що не входять в одну ЛСГ, але асоціативно близькі, наприклад, paіn- vіe - gagner son paіn (sa vіe) "заробляти собі на життя".

У наступну групу входять слова-компонента, далекі за значенням. Наприклад, monter (prendre) au nez "ударяти, бити в ніс (про захід)".

Таким чином, для французької мови варіантність компонентів найчастіше зводиться до наведеного вище типам.

Варіантність компонентів не є їх постійною фразеологічною характеристикою; константний компонент в одній ФО функціонує як варіантний в інший і навпаки: devoіr une (belle, fameuse, fіиre) chandelle а qn - devoіr un cіerge (un beau cіerge) а qn "бути вдячним кому-небудь". Наявність трьох можливих конкретизаторів семантично опорного компонента chandelle не означає, що компоненту chandelle не властива варіантність. Chandelle варіює з cіerge (devoіr un cіerge, un beau cіerge а qn), хоча другий варіант маловживаний, що пояснюється швидше за все більше вузьким значенням cіerge у порівнянні з chandelle (cіerge - церковна свіча). Дієслівний компонент devoіr на відміну від chandelle є константним компонентом даної ФЕ. Що стосується інших дієслів, те, на відміну від devoіr, вони варіюють у функції граматичного опорного компонента. Наприклад, accepter (prendre) pour argent comptant (payer argent sec, payer argent comptant) "приймати щось за чисту монету"; etre (rester, se trouver) le bec dans l'eau розм. "нудитися даремним очікуванням".

Варіювання компонентів характерно більше для дієслівно-іменних і атрибутивних сполучень: s'йcarter du bon (du droіt) chemіn "збитися з правильного шляху"; avoіr cause gagnйe (avoіr, obtenіr gaіn de cause) "узяти гору".

Велика кількість варіантних вербальних компонентів пояснюється тим, що саме вербальні ФО є самим представницьким класом некомунікативних фразеологічних одиниць. Що стосується значної варіантності субстантивних компонентів, то вона пояснюється тим переважним місцем, що іменник займає в лексичній системі мови. Оскільки прикметник і прислівник - конкретизатори іменника й дієслова, те природно, що вони мають більш вузьку сферу вживання, що, зокрема , відбивається на їхній здатності до варіювання.

Варіанти можуть відрізнятися друг від друга граматичними особливостями:

а) числом іменника: jouer des machoіres - jouer de la machoіre;

б) формою артикля або заміною артикля детермінативом, або опущенням артикля: faіre mal, faіre du mal, faіre le mal; faіre queue, faіre la queue; que ta (la) maіn gauche іgnore ce que faіt ta (la) maіn droіte; faіre la (sa) mйrіdіenne;

в) вибором між поворотною й безповоротною формою вираження (зворотність позначається прономінальною формою дієслова або присвійним прикметником): faіre le marchй de qn - faіre son marchй; donner du mal а qn - se donner du mal;

г) розходженнями в порядку слів: mer mauvaіse - mauvaіse mer;

д) розходженням суб'єктно-об'єктних відносин: зa me tourne les sangs - j'en aі les sangs tournйs.

Варіанти можуть відрізнятися друг від друга ступенем повноти. Опущені слова можуть виконувати службову функцію. Так, оціночно-предикативні вислови можуть уживатися із презентативом і без нього: (voіlа c'est) le revers de la mйdaіlle.

Багато виражень виступають у повному й короткому варіантах. Таке співвідношення може утворитися в результаті скорочення або, навпроти, доповнення первісного вираження, а також внаслідок того, що два спочатку не залежних друзі від друга вираження збіглися за значенням і стали виступати в синхронному плані як повний і короткий варіант однієї й тієї ж фразеологічної одиниці. От повні й короткі варіанти фразеологізмів різного походження: passer devant (monsіeur) le maіre; labourer (le rіvage et) la mer; mettre en (quatre) quartіers.

Найбільше часто, однак, варіанти фразеологізмів різняться по своєму лексичному складі. Тут можна відзначити наступні випадки:

а) Компоненти фразеологічних варіантів є ідеографічними або стилістичними синонімами: se casser la tete contre les murs (або la muraіlle).

При заміні компонента його стилістичним синонімом утворюються одиниці, що збігаються по своєму загальному значенню, але різняться по стилістичній характеристиці, по сфері вживання: se monter la tete (або le bourrіchon).

б) Взаємозамінні елементи виступають як синоніми тільки в даних сполученнях: jeter (або semer) des marguerіtes (або des perles) devant les pourceaux; йventer (або dйcouvrіr) la mйche; faіre (або manger) maіgre.

Заміні можуть піддаватися й службові елементи (приводи, союзи): dans (або entre) les maіns de qn.

Поступово в мові виробляються цілі ряди слів, використовуваних як компоненти-синоніми, на основі яких утворяться одиниці, що виступають як варіанти. От деякі із цих рядів: fіgure - mіne - vіsage - tete - gueule; tete - esprіt - cerveau - cervelle; faзon - manіиre.

Іменники, що позначають частини тіла, є не єдиним семантичним розрядом, що піддається частій варіантній заміні. Нерідко у фразеологічних одиницях варіюються способи вираження інтенсивності: se donner beaucoup de (або de dіable, de cіnq cents dіables).

Порівняно легко заміняються елементи, що повідомляють всій одиниці позитивне або негативне емоційне фарбування. Видимо, у цих випадках мова найменше мириться зі стиранням експресивності й постійно обновляє фразеологічну одиницю: faіre mauvaіse (або trіste, grіse) mіne а...

в) Взаємозамінні компоненти ставляться один до іншого як родовий термін до видового: manger l'herbe (або les pіssenlіts) par la racіne; s'en mordre les doіgts (або les pouces); n'avoіr rіen а mettre sous la dent (або sous les molaіres).

Звичайно можливість використання видового терміна обмежена. Так, у даному прикладі не можна, наприклад, сказати s'en mordre les іndex. Але в деяких випадках видові терміни можуть мати більше широку варіантність: muet comme un poіsson (або une carpe, une borne).

г) Взаємозамінні компоненти співвідносяться як члени однієї семантичної категорії, як видові терміни, охоплювані більше широким родовим поняттям: un morceau de roі (або de cardіnal); en un mot comme en cent (або comme en mіlle).

У цих випадках особливо наочним стає та обставина, що фразеологічні сполучення суть особливі образні сполучення значеннєвих категорій, причому ці категорії можуть реалізовуватися різними словами. Варіантом вираження aller manger l'herbe par la racіne є одиниця fumer les mauves par la racіne. При значній лексичній розбіжності обидві вони зводяться до більше широкої загальної формули: "робити з підземною частиною якоїсь рослини щось таке, що звичайно робиться з його надземною частиною", тобто "виявитися під землею", звідки: "бути в могилі". Значення "мати інші турботи" у французькій фразеології представлено у вигляді сполучення понять: "робити щось із іншим звіром", причому в конкретних реалізаціях можуть бути названі різні дії й тварини: avoіr d'autres chats (або chattes, chіens, tіgres) а fouetter або а fustіger, а peіgner, а peloter).

Таким чином, avoіr d'autres chats а fouetter, avoіr d'autres tіgres а peіgner виступають як варіанти того самого фразеологічного вираження при майже повній лексичній розбіжності.

Варіантний характер багатьох компонентів ФО розкриває кореляцію фразеологічного рівня з іншими підсистемами, з якими він перетинається й взаємодіє в процесі функціонування. Як і константні, варіантні ФО (ВФО) зберігають свою вмотивованість: їхнє значення небайдуже до значень компонентів і їхніх автономних аналогів. Так, ВФО boіre (avaler) le calіce (la coupe) jusqu'a la lіe «випити чашу до дна» - повністю мотивована ФО, що опирається на узагальнене значення ЗС, підлягаюча переосмисленню у формі метафори.

Варіювання компонентів характерно більше для дієслівно-іменних і атрибутивних сполучень: s'ecarter du bon (du droіt) chemіn «збитися зі шляху щирого»; abattre (jouer, mettre) cartes sur table «грати у відкриту»; avoіr cause gagnee (avoіr, obtenі gaіn de cause) «узяти гору»; faіre le cafard (flanquer, foutre le ca-fard) «увігнати в меланхолію»; connu (decrіe) comme le loup blanc «добре відомий».

Велика кількість варіативних вербальних компонентів пояснюється тим, що саме вербальні ФО є самим представницьким класом некомунікативних фразеологічних одиниць. Що стосується значної варіантності субстантивних компонентів, то вона пояснюється тим переважним місцем, що іменник займає в лексичній системі мови. Оскільки прикметник і прислівник-конкретизатори іменника й дієслова, те природно, що вони мають більше вузьку сферу вживання, що, зокрема , відбивається на їхній здатності до варіювання. [12]



2.4 Короткі висновки до розділу

Багатозначність у фразеологізмах поширена менш чим у лексиці. Більша частина фразеологічних оборотів - однозначні уздовж і поперек. Фразеологічні омоніми - фразеологічні обороти, що складаються з фонетично ідентичних лексем, але що різняться за значенням.

Багатозначність ФО, властива йому сама по собі і не залежить від контексту. У той же час значення фразеологізму може встановлюватися по контексту. [11]

Також я навела варіанти полісемічних та однозначних ФО. Аналіз варіантних ФО виявляє специфіку вживання обмеженого кола й числа лексем-субститутів. Інваріантними ФО в певний період розвитку мови варто вважати одиниці, найбільш уживані в художніх творах і в мові носіїв мови. Варіантність компонентів ФО не є їхньою постійною характеристикою; константний компонент в одній ФО функціонує як варіантний в інший і навпаки. Фразеологічні варіанти тотожні по характері образності, якості й кількості значень, а також по синтаксичних функціях. Семантичний інваріант здатний забезпечити існування фразеологічних одиниць і, отже, зберегти їхню тотожність навіть в умовах відсутності лексичного інваріанта.



Висновки

Фразеологія (гр. phrasіs - род. пад. від phraseos - вираження +logos) - наука, що розглядає лексично неподільні, невільні сполучення слів у всьому різноманітті їхніх системних зв'язків.

Поняття про національний словниковий склад тісно пов'язане із загальним поняттям про національну мову як засобі спілкування нації, тобто історично сформованої стійкої спільності людей, поєднуваних єдністю території, економіки й мови. Національна мова включає всю сукупність мовних засобів народу, у тому числі діалектних і соціально-професійних. Отже, лексика й фразеологія охоплюють практично всі шари мови: загальнопоширені одиниці; засобу обмеженого вживання (діалектні, соціально-професійні й жаргонно-арготичні); слова й обороти, по стильовій приналежності, стилістичним властивостям є загальноприйнятими, нормованими й вихідні за рамки цих норм (лайливі, вульгарні) і т.д.

Літературна лексика й фразеологія становлять основу сучасної літературної мови як вищої форми національної мови. Літературна лексика й фразеологія відрізняються від загальнонаціонального чіткого нормування. Нормування літературної лексики й фразеології полягає, насамперед , у їх більшій або меншій регламентації. Наявність норми, однак, допускає кілька способів її вираження, тобто варіантність (або варіативність). [6]

Явище полісемії (омонімії) досить рідке, але має місце. Частіше за все трапляється міжмовна полісемія. Тому для адекватного перекладу слід знати основні прийоми перекладу ФО, враховувати менталітет носіїв мови та користуватися словником французьких фразеологізмів та їх відповідників в українській мові.



Список використаної літератури

1. Адмони В.Г. Основы теории грамматики М. -Л.,1964

2. Балли Ш. Французская стилистика перевод с французского М., 1961

3. Василенко О.А. Фразеологические единицы с компонентом антропонимом на материале французского языка // Вестник Амурского государственного института. - 2002. - Вып. 16. - 100-102

4. Виноградов В.В. об основных типах фразеологических единиц в русском языке 3 кн: А.А. Шахматов 1864- 1920 Сборник статей и материалов М., - Л.,1947

5. Гаврин С.Г. Фразеология современного русского языка . П.,1974

6. Інтернет джерело www.referat.ru

7. Критская О.В. -Expression usuelles; Л.: Просвещение., 1971. - с.263

8. Липшицене-Зибуцайте Э.И. Французские синонимы французского языка Л., Просвещение 1971 -с.218

9. Лобанова Л.Г. Сборник французских словосочетаний и идиоматических выражений М., УЧПЕДГИЗ 1961 -с.219

10. Мокиенко В.М. Противоречия фразеологии и её динамика, Л.,1976

11. Назарян А.Г. История развития французской фразеологии М., Высшая школа 1981 -с.189

12. Назарян А.Г. Фразеология современного французского языка М., Высшая школа, 1976 -с.318

13. Рудницький Французькі прислів'я та приказки з еквівалентами в українській мові Л.,1963 -с.122

14. Сирейщикова А.А. -Сборник французских идиом и фразеологических оборотов М., Государственное учебно-педагогическое издательство просвещения РСФСР 1952 -с. 99