Особливості використання дiєприслiвникiв у професійній мові

План

Вступ

Професійне мовлення

Особливості використання дієприслівників

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми зумовлюється тим, що сучасний період розвитку суспільства в нашій державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, що дає змогу формувати духовно багате й професійно підготовлене покоління. Реформа вищої школи, її цілеспрямованість на гуманізацію та гуманітаризацію освіти дає можливість сформувати соціальне замовлення суспільства щодо надання мовної свідомості студентам - майбутнім фахівцям із різних галузей народного господарства, оскільки уміння спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, а й у безпосередніх ділових контактах із колегами.

У зв'язку з цим все частіше висловлюються думки, що відповідно до принципів сучасної освіти у студентів-нефілологів ВНЗ повинні вироблятися певні професійні якості, у тому числі й лінгвістична підготовка, що передбачає вільне володіння українським фаховим мовленням. Найвищим рівнем формування мовної особистості й виявом мовної культури вважається "рівень володіння фаховою метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення) та рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державного діяча, керівника, ученого та ін)"

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з системи загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем "наукового дискурсу професії", або професійного мовлення - галузевої фразеології та термінології, що допоможе при навчанні у ВНЗ, а також у подальшій професійній діяльності, котра вимагає застосування у виробничій сфері української мови. "Для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти нефілологічних ВНЗ повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології", бо мовленнєва специфіка даного стилю спілкування визначається насамперед великою кількістю термінів, що активно обслуговують сферу професійно-виробничої діяльності. Лінгвістами-філологами доведено, що спеціальні галузеві терміни становлять понад 60% професійної лексики фахівця, решту посідає загальнонаукова термінологія та загальновживані лексеми. Крім того, термінологічна лексика має велике значення для науково-виробничої комунікації, сприяючи її інтелектуалізації, полегшує процес засвоєння знань та реалізації їх у майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання студентів про ознаки виучуваних понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого словникового запасу, підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції. Незважаючи на актуальність такого напрямку роботи, українською лінгводидактикою він досліджений недостатньо.

Професійне мовлення

Реалізації формування у студентів професійної мовленнєвої компетенції на основі фахової термінології повинна сприяти заміна курсу "Ділова українська мова" на курс "Українська мова (за професійним спрямуванням)", що враховує особливості викладання мови в нефілологічному ВНЗ, визначаючи їх профільною специфікою останнього, вимагаючи професійно орієнтованої комунікації, спрямованої на конкретного адресата - фахівця певної професійної спеціалізації.

Передумовою успішного засвоєння і подальшого активного використання базової наукової та професійної термінології, на наш погляд, слугує раціональне поєднання комунікативного підходу та професійного контексту. Доцільність такого методу підтверджують дані лінгвістичних спостережень, що засвідчують необхідність знання приблизно 75-85% усіх термінів, які зустрічаються, для вільного розуміння та читання наукових текстів.

Продуктивність засвоєння термінів та їх активне використання в усному та писемному українському фаховому мовленні багато в чому залежить від відповідної системи підготовчих вправ, послідовно спрямованих як на переклад та вдумливе засвоєння термінології, так і на активізацію вмінь говоріння та слухання, необхідних для застосування цієї термінології у конкретних робочих ситуаціях.

Ефективним є поєднання вправ як репродуктивного характеру, що виконують ознайомлюючу функцію, так і творчих, що сприяють активному самостійному використанню термінологічної лексики відповідно до виробничої ситуації.

Серед великої кількості репродуктивних вправ ефективним є використання наступних:

- дати усно тлумачення фаховим термінам українською мовою;

- дібрати терміни до запропонованих визначень;

- скласти термінологічний словник до тексту з фахового підручника, давши пояснення термінам;

- переказати матеріал попередньої лекції, звертаючи увагу на вимову та вживання фахової термінології.

Вправи творчого спрямування повинні бути складнішими і передбачати більшу самостійність студента при їх виконанні, наприклад:

- за допомогою словника доберіть до термінів синоніми, складіть з них пари, введіть терміни-синоніми в речення, враховуючи відтінки їх значень;

- за допомогою словника доберіть до термінів антоніми, складіть з ними речення;

- складіть усне висловлювання фахового спрямування, використовуючи професійну термінологію;

- складіть діалог виробничої тематики, насичений вашою фаховою термінологією;

- прочитайте текст, виправте терміни, що вжиті з невластивим для них значенням.

Доцільним є також застосування вправ порівняльно-зіставного типу, що допомагають студентам відчути специфіку виучуваних понять, ілюструють особливості нормативного фахового мовлення порівняно з розмовно-побутовим; та вправ на переклад, що виявляють "поряд із спільними ознаками, котрі є характерними для близькоспоріднених мов також риси своєрідні, національно специфічні"]. Вправи цих типів дозволяють проаналізувати особливості виучуваних понять на фонетико-орфоепічному, лексико-граматичному та стилістичному рівнях. Крім того, збагачуючи лексичний запас студентів-нефілологів професійно-науковою термінологією, ми одночасно маємо змогу підвищувати культуру мовлення майбутніх фахівців, звертаючи увагу на: - особливості вимови та правопису того самого терміна в російській та українській мовах;

- доречність використання термінів та професіоналізмів у різних мовних ситуаціях;

- нюанси вживання термінів-синонімів (дублетів - власне українського слова та інтернаціоналізму) у фахових текстах;

- особливості перекладу стійких термінологічних сполук, що не мають точних українських відповідників російським варіантам та ін.

Застосування таких видів роботи допоможе студентам уникати сліпого калькування при перекладі фахової літератури та написанні текстів професійного спрямування, орієнтує на вживання нормативних форм термінолексем та фахових фразеологічних терміносполучень, дає можливість знаходити складні перехресні відношення в найбільш близьких мовах, як то російська та українська, що є надзвичайно цінним для південно-східних регіонів України.

Безперечно, найбільш доцільним для формування мовленнєвої фахової компетенції на основі науково-професійної термінології є використання текстів зі спеціальності. Невеликих за обсягом, доступних за змістом, насичених словами, стійкими словосполученнями та граматичними конструкціями, характерними для мови спеціальності. Тільки на рівні тексту виучувані професійні терміни постають як цілісна комунікативна система, придатна для використання в певних робочих ситуаціях, а не як сукупність розпорошених лексем та синтагм.

Самому викладачеві-мовнику не під силу організувати роботу над вивченням фахової термінології як системи, що слугує основою для опанування майбутньою професією, знайти інформативні тексти за фахом, із великої кількості термінів відібрати найбільш уживані у певній сфері виробництва. Отже, перспективи виходу з цієї ситуації ми вбачаємо у тісній співпраці викладачів української мови (за професійним спрямуванням) із викладачами профілюючих фахових дисциплін, у створенні інтегрованих методичних посібників з української мови, наповнених текстами, що несуть у собі базові знання для майбутніх спеціалістів, насичених найуживанішою фаховою термінологією, створенні перекладних словників-мінімумів фахових термінів та професійних сполук, укладанні тезаурусів. Які б описували фахову термінологію у терміносистемі, тобто з урахуванням усіх родо-видових та логіко-понятійних зв'язків. Бажаним було б викладання і самих професійно зорієнтованих дисциплін держаною мовою, збільшення кількості україномовних підручників та галузевих перекладних та тлумачних словників. Лише зацікавивши студентів їх майбутньою спеціальністю, ми зможемо привити любов до української мови та отримати національно свідомих, мовленнєво компетентних фахівців, що зможуть досягти особистісного й професійного самовизначення та домогтися самореалізації.

Особливості вживання дієприслівників

Серед усіх частин мови особливі труднощі у практиці професійного спілкування виникають при правописі дієприслівників, бо їх дуже часто плутають з іншими частинами мови, що змінює значення висловлювання при його передачі писемною формою аж до протилежного.

Дієприслівник - це особлива незмінювана форма дієслова, що означає додаткову дію або стан і має граматичні ознаки дієслова та прислівника. Дієприслівники, як інші форми дієслова, бувають доконаного і недоконаного виду (що зробивши? що роблячи?)

Дієприслівник разом із залежними від нього словами називається дієприслівниковим зворотом. Він виконує роль обставини.

Стилістична потужність дієприслівників семантиці, і в розгорнутій системі морфологічних форм - способових, часових, тому що більшість дієприслівників має форми майбутнього та теперішнього часах недоконаного та доконаного видів.

Багатство дієприслівних форм зумовлюють багатство розгалуженість функцій, які властиві дієприслівним формам.

Як засіб відтворення динаміки життя, дієприслівник не рідко використовується в усно - розмовному і художньому мовленні, значно рідше в стилях офіційно-діловому та науковому, бо в них ідеться здебільшого про статику, про менш змінюване й дієве в природі та суспільстві, про більш чи менш постійні ознаки, якості предметів. Якщо в побуті через його виняткову широчінь, багатовекторність, найрізноманітнішу тематику широко вживаються дієприслівники у формах минулого часу наказового способу, то в інших стилях це простежується настільки невиразно, що звести його до певних і чітких норм нереально.

Функціонально обмежені різні види дієприслівників неповної особової парадигми, у яких немає всіх звичних для дієприслівників форм.

Проблема виникнення мови хвилювала людство ще з тих часів, коли виникло саме спілкування за допомогою мовної системи. Безліч відповідних теорій з цього приводу можна сьогодні звести до двох основних наукових доктрин. Соціальна теорія походження мови говорить про те, що мова - невід'ємна ознака людського колективу. Вона могла з'явитися тільки в людському суспільстві в умовах спільної трудової діяльності на початковому етапі розвитку людства. Саме у процесі колективної праці з'явилась потреба погоджувати і корегувати свої дії, передавати знання і набутий досвід майбутнім поколінням.

Таким чином, мова не успадковується і не закладена в біологічній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім (згадайте хоча б відому легенду про Тарзана). Мова виникла в суспільстві, обслуговує суспільство і поза суспільством її існування неможливе, як неможливе і суспільство без мови.

Мова - не застигла категорія. Як соціальне явище вона розвивається за об'єктивними законами, які не залежать від волі окремої людини. Проте людство у цілому й окремі його представники (відомі письменники, політики, філософи; радіо, телебачення) справляють величезний вплив на розвиток мови. Навіть протягом життя одного покоління разом із політичними, економічними або соціальними змінами відбуваються зміни і в мовній системі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Ділова українська мова: Навч. посіб. / О.Д. Горбул, Л.Г. Галузинська, Т.І. Ситник, С.А. Яременко: За ред. О.Д. Горбула. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 226 с.

Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. - 480 с.

Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови - стереотип. вид. - К: Наукова думка, 2003. - 240 с.

«Сучасна українська ділова мова».

Бурячок Андрій. Про зміни та доповнення в третьому й четвертому виданнях “Українського правопису” (1990 р., 1993 р.) // Українська мова і література в школі. - 1993. - №5-6, с.40-48.

Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів. - 3-є видання, переробл. і допов. - К.: А.С.К., 2002. - 400 с.

Довідник. - К.: Вища школа, 1993. - 239 с.