Основні етапи розвитку української літературної мови

ПЛАН

Вступ.

Виникнення писемності у слов'ян.

Життя Кирила та Мефодія.

Початок просвітництва.

Перші абетки.

Висновок.

Література.

ВСТУП

Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв'язку з історією народу, який є носієм цієї мови, її творцем. Отже, і періодизація української літературної мови тісно пов'язана з Істрією українського народу.

ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ У СЛОВ'ЯН

Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу.

Письмо - одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі і часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна й досі остаточно ще не розв'язана. Складність її розв'язання насамперед зумовлюється тим, що в розпорядженні науки немає найдавніших пам'яток слов'янської писемності. Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи вірогідно робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті - матеріалі, який погано зберігається. Проте, знаходять чимало писарських інструментів, так званих стилів. Добре збереглися графіто, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, ліплених вручну, що свідчить про їхнє місцеве походження. Деякі з цих графічних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власності) майстрів.

Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачем писемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов'язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов'янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов'янську Євангелія та Псалтиря.

Чимало дискусій у науковому світі викликала діяльність Кирила і Мефодія, з іменами яких пов'язують створення слов'янської абетки. Ґрунтовне дослідження абетки, яку умовно названа кирилицею, зробив український філолог, відомий також як Митрополит Іларіон. Його праця "Слов'янське письмо перед Костянтином" переконливо доводить правдивість оповіді Чорноризця Храбра, який писав, що Євангеліє і Псалтир "руськими письменами писані". Ця подія датується зимою 860-861 рр. Якщо це вже сформована писемність, то що ж тоді створив Кирило? Це питання не дає спокою вченим ось уже протягом кількох століть.

Поряд з кирилицею в слов'янській писемності відома й інша азбука - глаголиця. Їй вчені не знаходять аналогів. Це дало підставу для тверджень, що глаголиця є штучним витвором однієї людини, на відміну від кирилиці, яка має природний органічний характер і давніші прототипи.

На питання про те, яка з цих двох азбук виникла раніше, в науці досі немає однозначної відповіді. Деякі вчені вважають, що Кирило створив не кирилицю, а глаголицю, кирилиця ж виникла на зміну складній глаголиці аж у кінці ІХ ст. І автором її був Климентій, учень Кирила.

Останнім часом на користь цього погляду висуваються нові аргументи, зокрема в зв'язку з віднайденням на стінах у Київському Софіївському соборі азбуки, що має 27 літер, серед яких 23 грецьких і 4 слов'янські (Б, Ж, Ш, Щ). На підставі складу софіївської азбуки можна зробити висновок, що вона являє собою один з варіантів грецько - слов'янського письма.

Звичайно, багато незручностей для дослідників старої української мови створило саме запровадження церковнослов'янської мови як літературної. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадійне, як це здається на перший погляд. Орфографія, а часом і лексика стародавніх книжок може ще подарувати сумлінним дослідникам стільки цікавих відхилень від норм церковнослов'янської мови! І саме такі помилки літописців, витягнутими на поверхню з українського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.

В основу слов'янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши її новотворами з інших мов. Саме цю мову і назвуть старослов'янською. Таким чином, ця мова багато в чому була штучною. За свідченням середньовічного вченого Чорноризця Храброго, це сталося 863 р. Цей рік і вважається початком слов'янської писемності.

А за літописом, початок шкільної (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини - другої половини ХІ ст. - і перших пам'яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.

ЖИТТЯ КИРИЛА ТА МЕФОДІЯ

Задачами Кирила та Мефодія стало заснування нової алфавітної системи та мови, що здатна була б передати основні богослужбові церковні тексти. Ревна впевненість в своїй праці та наполегливість в досягненні цілі швидко поширювали відомості про діяльність першовчителів навкруги, ще за життя святителів набули легендарних рис. А з часом це відобразилось у письмових джерелах "слов'янською" , грецькою, латинською мовами. "Житіє Кирила " було написано в Панонії , можливо, при участі Мефодія, а "Житіє Мефодія" - пізніше, вірогідно, в Болгарії. Збереглися важливі документи латиною, стосовно місіонерської діяльності Кирила та Мефодія - це листи римських пап Іоанна VIII (872-882рр.) і Стефана V (885-891рр.), лист архієпископа Теомара Зальцбургського та інших представників баварського духовенства до папи римського Іоанна IX (900р.), цінна записка і лист (875-879рр.) Анастасія, папського бібліотекаря і секретаря по справам Сходу та Заходу. В цілому всі історичні джерела свідчать, що життя та діяльність братів просвітителів залишили глибоке враження на сучасників, як послідовників так і супротивників.

Доля Кирила і Мефодія склалася сприятливо для підготовки просвітительної діяльності слов'ян . Мефодій і його молодший брат Костянтин (ім'я Кирило отримав, прийнявши чернецтво) народилися в Візантійській імперії. В м. Солуні в аристократичній сім'ї . батьк їх за ім'ям Лев, займав високе військово-адміністративне положення. Брати виховувались в середовищі греко-слов'янського населення, отримали ґрунтовну освіту. Молодший Костянтин, без сумніву, перевершив старшого, Мефодія, був геніальною особистістю, тому за традицією його ім'я згадується першим. Здібності Кирила проявилися рано, а в 14 років він навчався в Константинополі. Закінчивши Магнаурську школу, він блискуче освоїв всі "елінські " науки, серед яких були граматика та діалектика, також мови грецька, латинська, староєврейська, арабська. Але не менше важливим як для Кирила, так і для Мефодія, було відмінне володіння з дитинства тим живим діалектом, яким говорила слов'янська частина населення їхнього рідного міста.

Мефодій після закінчення освіти вступив на військову службу. Пізніше був князем, поставленим візантійським імператором у "словенському" македонському князівстві, але по кількох роках адміністрування відмовився від світського життя і пішов до монастиря Полікрон. Згодом став ігуменом обителі.

На відміну від старшого брата, Кирило не захоплювався кар'єрою чиновника. Прагнення до інтелектуальної діяльності та помітний аскетичний нахил привели до патріаршої бібліотеки при соборі св. Софії в Константинополі, де Кирило займає посаду бібліотекаря .

ПОЧАТОК ПРОСВІТНИЦТВА

У ті часи становлення державності феодального суспільства слов'ян у середині IХ ст. вимагало відповідної релігії для утримання в покорі соціальних низів та повноправного виходу на міжнародну арену. Найближчим і найперспективнішим для слов'ян було християнство. Тому на Балканському пiвостровi та в Середнiй Європi точилася боротьба мiж Вiзантiєю та Римом за сфери полiтичного та економiчного впливу на слов'янськi країни. Коли виявилося, що вiйськової сили недостатньо, Вiзантiя вдалася до християнiзацiї південних слов'ян, Рим та латинсько-нiмецьке духовенство почали поширювати християнство в захiднослов'янських землях.

Велика Моравія на той час була вже християнізована, але в церковно-адміністративному аспекті вона не була самостійною і знаходилась під впливом німецького архієпіскопату, котрий намагався політично підкорити мораван німецьким феодалам, тому релігійна служба відбувалася на незрозумілій слов'янам латинській мові. Прагнучи самостійності, слов'янські князі боронилися від баварських єпископів, бо вбачали в них знаряддя чужоземного впливу перш за все франкського королівства, відчували загрозу поневолення. Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення слов'янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов'янською, не загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні, сприяло розвитку освіти й культури слов'янських народів.

Таким чином, моравський князь Ростислав у 862-863 р. звернувся до вiзантiйського iмператора Михайла III з проханням надiслати до Моравiї місіонерів, єпископа і вчителя, котрі б виклали християнське вчення рідною для моравських слов'ян мовою. У своєму посланні Михайлу Ростислав писав також про бажання розповсюдити християнську віру на слов'янській мові не тільки на землі мораван, але й в інших слов'янських землях.

Імператор Візантії Михайло III охоче вiдгукнувся на прохання моравського князя: це давало можливість розширити вплив візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римську церкву. Мiсiю християнської проповiдi в Моравiї було запропоновано виконувати братам Костянтину та Мефодію.

Практичні потреби суспільства забов'язували появу будь-яких записів: економічні зв'язки затверджуються договорами, укладаються календарні таблиці, розвиток політичних стосунків фіксується грамотами. Слов'яни-язичники за відсутності книг використовували для написання "черти"і "рези". Болгарські дослідники вважають, що слов'яни ще до Кирила "ослов'янили " грецький алфавіт, внісши до нього деякі букви латини та інші для передачі фонетики, але " без устроения".

Графічна система знаків письма включала елементи декількох мов, але мала свій оригінальний вид і відповідала слов'янським фонемам того часу. Під час своєї місіонерської діяльності в Великій Моравії, а пізніше Панонії, Кирило та Мефодій вивчали особливості місцевих діалектів і тим укріпляли можливості подальшого поширення слов'янської книжності, та формування етнічних літератур. Давньоруський літописець Нестор підтверджує у своїї "Повісті минулих літ" велике значення справи сулунських вчителів: "Для моравов первоначально созданы буквы, названные словянской грамотой; эта же грамота и у русских и у болгар дунайских". Так мова створена Кирилом та Мефодієм стала твердо сприйматися, як спільне надбання багатьох народностей - болгар, чехів, сербів, русинів, хорватів та македонців.

Так, як основна мета місії Кирила та Мефодія складала запровадження богослужіння візантійського типу, брати перевели новою мовою необхідні для цього грецькі книги: Євангеліє, "Апостол" та "Псалтир" та інші книги Біблії.

Організація першої слов'янської церкви потребувала укладання для неї певних правових норм. Для цього Мефодій (після смерті Кирила) переклав і частково опрацював "Номоканон", тобто збірник церковних та цивільних законів. Таким чином, величезні зусилля братів-місіонерів, за короткий час забезпечили усі необхідні умови для установлення слов'янської літератури та утвердження в гідності нової мови серед прийнятих в християнському богослужінні: давньоєврейської, грецької, латини. Перемога Кирила в богословських дискусіях та його впевненість в рівності народів, висловлені в теологічній поетичній праці "Проглас до Євангелія" - були першим і важливим досвідом ствердження європейської значимості слов'янської книжності.

Після смерті у 885 р. Мефодія відбулися різкі зміни: було заборонено слов'янське богослужіння, розгромлені слов'янські школи, храми, спалені слов'янські книги, учнів Кирила і Мефодія, священників, проповідників забивали на смерть. Один із учнів першовчителів Климент знайшов притулок від смерті на березі Охридського моря Македонії і там заснував монастир, що в майбутньому став могутнім центром слов'янської писемності і культури. Відомо, що Святий Климент навчив слов'янської грамоти понад 3,5 тис. активних діячів слов'янської духовної культури.

Церковнослов'янська мова стала офіційною мовою болгарської мови (894 р.) на період царювання Симеона (893-927). Цей перiод став золотим вiком старослов'янської писемностi. З Болгарії кирилична слов'янська писемність проникла в Сербію, Русь.

Життєвий подвиг християнських святих Кирила та Мефодія, їх учнів Костянтина Ярославського, Климента Охридського та багатьох інших в ім'я поширення християнської віри, їх відданість справі просвіти слов'ян - це приклад християнської моралі в дії.

Гімн святим Кирилу і Мефодію, просвітителям слов'ян:

Слава вам, брати, слов'ян просвітителі,

Церкви Слов'янської святі батьки!

Слава вам, правда Христової учителі,

Слава вам, грамоти нашої творці!

Будьте ж слов'янству ланкою єднання,

Брати святі: Мефодій, Кирило!

Так осяє його дух примирення

Вашою молитвою перед

Господом сил!

Щорічно, 24 травня Церква святкує день пам'яті слов'янських вчителів, рівноапостольних Кирила і Мефодія. Ці святі відвіку вважалися покровителями науки, "книжкових людей", що вчать і вчаться. З 1987 року в Україні до цього свята стали приурочуватися Дні слов'янської писемності.

29 березня 1994 р. Кабінет Міністрів України, підтримуючи ініціативу Міністерства культури і Українського комітету славістів, прийняв постанову про проголошення 24 травня кожного року Днем слов'янської писемності та культури.

ПЕРШІ АБЕТКИ

Для перекладів церковних творів розвинута давньогрецька літературна традиція вимагала від перекладачів створення такої мовної системи, яка б відповідала достатньо високому рівню термінології, поширеним фразеологізмам, сучасній освіченості. Без цих умов переклад будь-яких давньоєврейських, грецьких, латинських творів - неможливий.

Учні першовчителів, вигнані латинським духовенством після смерті Мефодія, перенесли глаголичну (від глаголити- говорити) писемність на південь - на території сучасних Балкан та Македонії, де глаголиця використовувалась до ХІІ ст. У Хорватії глаголична писемність, в тому числі світська, функціонувала до поч. ХІХ ст., а в церковному вжитку існує і досі. З Болгарії та Македонії глаголиця поширилась на Русь. Як алфавіт глаголиця була відома в Україні до XVII ст. Найдавніша глаголична пам'ятка - Київські глаголичні листки - датується кін. ІХ - поч. Х ст.. Потім глаголицю почала витісняти кирилиця, система слов'янського письма, названа на честь просвітителя Кирила та укладена, можливо, учнями просвітників. Більшість вчених вважає, що вдосконалення алфавітної системи (24 літери) на основі унікального (з округлою формою) грецького письма та видозмінених глаголичних літер (12 спеціальних знаків), привела до утворення відносно простішого накреслення письма. Майже всі літери абетки мали словесні назви, перша буква яких означала фонему,що позначається нею. Кириличні букви мали й числове значення. Це сприяло засвоєнню грамоти та поширенню все більше зрозумілого християнського церковного богослужіння.

Під впливом географічного розмежування різних живомовних середовищ слов'янських народностей, формуються окремі редакції церковнослов'янської мови,що виросли у сучасні самостійні мови.

Сучасна українська мова успадковує і зберігає традиції кирило-мефодієвської слов'янської мови. За тисячолітнє існування в український алфавіт введено три літери - й, ї, г. Буква "й" була введена Російською Академією наук у 1735 р. Літери ъ(єр) та ы(єри), які були в кирилиці, але не відповідали звуковому складові української мови було вилучено з алфавіту. Введення нових літер: я, е, є, щ, ц, знаків зм'якшення ь та апострофу " ' ", вживання буквосполучень йо і ьо - відображає подальший мовний розвиток українців, закладений солунськими просвітниками для слов'ян.

Тип письма, яким виконані наші найдавніші рукописи (наприклад, "Остромирове євангеліє " 1057 р.), має назву устав. Літери уставу чітко виписувалися, ставилися перпендикулярно до рядка і мали форми, близькі до геометричних. Проміжків між рядками не було. Згодом устав поступився на півуставу, пристосованому до вимог спілкування, який характеризується швидкістю виконання, вживанням лігатур різних скорочень.

Друкарство що виникло в Україні в XVII ст., використовувало вже звичайну кирилицю. На початку XVIIІ ст. внаслідок реформи азбуку спрощено і удосконалено.

ВИСНОВОК

Українська література і писемність розвивались протягом великого відрізку часу. Завдяки таким видатним діячам як Кирило,Мефодій ми маємо можливість користуватись сучасною абеткою. Нам потрібно розуміти, що це досягнення не одного століття. Гідно зберігати і доносити майбутнім поколінням знання та пам'ятки цієї титанічної праці над розвитком слов'янської писемності та успадкування її українською писемністю - одна з головних наших задач сьогодення. Очевидним є й те, що шанування та збереження духовно-історичної пам'ятки, гармонійний розвиток суспільства, поглиблення суспільної самоповаги, любові до рідних осередків та мови, ствердження поваги до культур та мов всіх споріднених слов'янських народів - це ті об'єднуючі риси всіх слов'ян , які закладені були ще рівноапостольними святими Кирилом та Мефодієм.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова. Довідник. - К., 1996р.

2. http://who-is-who.com.ua

3.Українська літературна енциклопедія. Т.2. - К.,1990р.

4.Українська мова. Енциклопедія. - К. 2004р.