Відокремлені обставини та розділові знаки при них

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремлені члени речення виділяються за змістом та інтонацією. Вони виражають додаткове повідомлення або доповнюють основне твердження в реченні. Відокремлені члени набувають у реченні більшої самостійності, нових смислових відтінків.

Відокремленими бувають лише другорядні члени речення. У вимові виділяються логічним наголосом і невеликими паузами, а на письмі -- комами, іноді -- тире (переважно в кінці речень).

Загальними умовами відокремлення членів речення є:

незвичайний порядок слів у реченні (наприклад, означення після пояснюваного ним слова);

ступінь поширеності члена речення;

граматична несполучуваність слів (наприклад, особового займенника і означення);

наявність додаткового смислового навантаження (найчастіше -- причини, уточнення).

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОЗНАЧЕННЯ

Відокремлюватися можуть як непоширені, так і поширені означення.

Непоширені означення відокремлюються, якщо:

пояснюють член речення, виражений особовим займенником:

Жовтий, гладкий, високий, він глузував із неї, помахуючи над її головою рудим чубом (Коцюбинський).

А він, самотній, уночі ще довго в вогнище дивився (Малишко).

стоять після пояснюваного іменника, перед яким вже є означення:

Досвітні вогні, переможні, урочі, прорізали темряви ночі (Леся Українка).

Якщо ж перед пояснюваним іменником означення немає, непоширені означення після нього можуть не відокремлюватися, незважаючи на незвичайний порядок слів:

Та до зірки лине й лине мрія тиха і легка (Симоненко).

Вирішальну роль у цьому випадку відіграє інтонація -- наявність або відсутність паузи.

Найуживанішим видом відокремленого поширеного означення є дієприкметниковий зворот -- дієприкметник із залежними від нього словами, наявність додаткових відтінків значення.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ПРИКЛАДКИ

Відокремлюватися можуть як непоширені, так і поширені прикладки.

І поширені, і непоширені прикладки відокремлюються, якщо:

стосуються особового займенника:

Нас, прозаїків, багато прийшло тоді в літературу ( Загреб ельний). Хоч би був знав краще її, Катрю (Головко).

Йому, досвідченому юристові, добре відомі закони про працю (Із газети).

стоять після означуваного слова -- власної назви:

Олександр Степанович, філософ, звертається до перших витоків національної ідеї (О. Сліпушко).

Про Довбуша, прославленого ватажка опришків, складено багато переказів і легенд (Із журналу).

приєднуються за допомогою слів або, тобто, а саме, особливо, навіть, наприклад, як-от, на ім'я, родом, за національністю та ін.:

Полтавець родом, Симоненко закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах (Гончар).

У Сквирі лікар був, на прізвище Рутилов (Рильський).

Родичами польового жайворонка є посмітюха, або чубатий жайворонок, і джурбай, або степовий жайворонок (Л. Смогоржевський).

Поширена прикладка, що стосується іменника-загальної назви, відокремлюється, якщо:

стоїть після пояснюваного слова:

На призьбі сиділа його мати, вже немолода жінка (Панас Мирний).

має обставинний відтінок значення:

Майстер різнобічного обдарування, художник займався і журнальною та книжковою ілюстрацією (Із журналу).

Порівняйте:

Художник займався ілюстрацією, оскільки був майстром всебічного обдарування. Тонкий лірик, Пимоненко не цурається і драматичних сюжетів (Із журналу).

Порівняйте: Пимоненко, хоч був тонким ліриком, не цурався драматичних сюжетів.

Поширена і непоширена прикладка, що пояснює загальний іменник, виражена загальною або власною назвою, відокремлюється, якщо має уточнювальне значення:

Другий сусід мій, Григорій Шиян, вирішив не покидати своєї хати (Довженко).

Перші вісники весни, лелеки, вже повернулися з теплих країв.

Вшанування спортсменів, учасників олімпійських ігор, відбудеться завтра.

Прикладка зі сполучником як відокремлюється, якщо має відтінок причини:

Шевченко, як виходець із середовища селян-кріпаків, завжди жив інтересами трудового народу.

Якщо ж вона вказує, в ролі кого чи чого виступає означуваний іменник, то відокремлення немає:

Про хист Довженка як письменника говорили тільки е роки Другої світової війни (Рильський).

Коли відокремленій прикладці надається особливий смисл, вживається тире:

З усіх два слова -- Мати і Вітчизна -- існують звіку тільки в однині (Б. Олійник).

Тире вживається й тоді, коли поширена прикладка міститься в кінці речення:

Часом зустрічає дітвора на подвір'ї дівчинку смагляву -- Ягорову Єльку (Гончар). Це дозволяє відрізнити пояснюваний іменник із поширеною прикладкою від однорідних членів речення.

Прикладки, відокремлені за допомогою тире, під час вимови виділяються довгою паузою.

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлені обставини, зазвичай, пояснюють дієслово-присудок і можуть стояти в різних позиціях стосовно нього.

Відокремлюються:

поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, що стоять у будь-якій позиції щодо пояснюваного слова (дієслова-присудка):

Жовте листя, тремтячи і коливаючись, тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи

Її пишним золотим накриттям (Грінченко).

Заплющивши очі, він піддався сумові, що колисав душу (Підмогильний);

поширені обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, на випадок, залежно від, згідно з, відповідно до та ін.:

Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня (Гончар).

Усі мовні органи, залежно від їхньої участі у процесі мовлення, поділяють на активні і пасивні (Із підручника).

непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками:

Поспішаючи, кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини (Васильченко).

Не відокремлюються:

одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії:

Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати (М. Зарудний).

обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, що є фразеологізмами:

Працювати не покладаючи рук. Сидіти склавши руки.

Бігти не чуючи ніг.

ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Уточнюючі члени речення, на відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, вираженого іншими компонентами речення.

Уточнюючі члени речення можуть бути і поширеними, і непоширеними.

Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) саме? коли саме?:

Отут, (де саме?) в низенькій цій хатині, моя любов жила колись (Малишко).

Це було літом, (коли саме?) у жнива (Коцюбинський).

Рідше уточнюючими членами речення бувають:

обставини способу дії:

Жваво, (як саме?) з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хатину (Коцюбинський).

означення:

На тлі інших, (яких саме?) низеньких, будинок здається майже гігантом (Із газети).

додатки:

Кільком учням, (кому саме?) переможцям районної спартакіади, вручено призи (Із газети).

Уточнюватися можуть і головні члени речення:

підмети.

Два його сини, (хто саме?) Андрій і Віталій, також стали офіцерами (Із газети).

іменні частини присудка:

"Я ж робітник, (хто саме?) червонодеревник", -- ніяковіючи сказав англієць (М. Олійник);

дієслівні присудки:

Машини запрацювали, (що саме робили?) шуміли, скреготіли, грюкали, свистіли (Із газети).

Уточнюючі члени зв'язуються з іншими членами речення за допомогою інтонації (як у наведених прикладах), а також за допомогою приєднувальних слів особливо, за винятком, крім, головним чином, у тому числі тощо:

Голос його щирим відгуком забринів у селянських серцях, особливо в серцях молоді (Стельмах);

Хлопець успішно склав екзамени з усіх предметів, у тому числі з української мови (Г. Тютюнник).

ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗБОРУ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Навести аналізоване речення.

Охарактеризувати його за метою висловлювання та інтонацією.

Довести, що речення просте (має одну граматичну основу).

Охарактеризувати речення за структурою граматичної основи, за наявністю другорядних членів.

Вказати і охарактеризувати відокремлені члени речення (вид, спосіб вираження, роль відокремлення).

Пояснити інтонаційне оформлення відокремлених членів речення.

Обґрунтувати вжиті розділові знаки.

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

Пряма мова -- це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:

Хтось із дитям удвох. бродить різдвяним садком. Каже дитятко: "Я -- Бог", трусить сніжком (І. Малкович).

Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.

Пряма мова завжди береться в лапки.

Вживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.

Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:

Він має повернутися. В хатину,

де на порозі -- сивий чоловік.

Той сивий старець прошепоче: "Сину..."

Старий і сивий, як двадцятий вік (В. Герасим'юк).

Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире:

"Не клопочися дарма, жінко", -- хитали сивими бородами діди.

"А знаєте, чому півники подружилися?" -- підійшов до дітей тато.

"Дідусю, струмок висихає!" -- схвильовано повідомили хлоп'ята (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:

слова автора всередині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире:

"У вигляді мови, -- сказав Олесь Гончар, -- дано людині великий дар" (А. Бортняк).

слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У такому разі перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:

"Так воно і є! -- мовив дідусь, заглянувши в криничку. -- Джерело замулилось". "Нічого, згодяться кошики, -- мовить Овдій. -- Руки в людини для того, щоб роботу ними робити".

"Чому це ви радієте? -- запитує Тетянка. -- Сонця ж нема. Хмарно" (За В. Чухлібом).

Якщо слова автора, які містяться всередині прямої мови, вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись, то після них вживається двокрапка і тире:

"Писанка ще мало досліджена, -- говорить учений і додає: -- Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери" (За Скуратівським).

Непряма мова -- це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою е складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що:

Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу).

якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби;

Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За Симоненком).

якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб:

Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (За Коцюбинським).

якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи:

Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (За Донченком).

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні:

Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Іваничук).

Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (Іваничук).