Соціокультурна та соціолінгвістична компетенція учнів на уроках іноземної мови

Соціокультурна та соціолінгвістична компетенція учнів на уроках іноземної мови

В навчальному процесі реалізуються різноманітні стратегії навчання. При цьому, найбільш ефективними є ідеї щодо навчання не просто мови, а формування комунікативної компетенції в широкому її значенні.

В державному стандарті щодо рівнів володіння іноземною мовою зазначається, що формування комунікативної компетенції пов'язано з соціокультурними та соціолінгвістичними компетенціями. Отож, соціокультурна та соціолінгвістична компетенція - це знання, уміння та навики використовувати у спілкуванні іншомовні соціокультурні і соціолінгвістичні явища країни, мова якої вивчається. На фоні даних компонентів учні формують знання про реалії та традиції країни, включаються в діалог культур, знайомляться з досягненнями національної культури. В свою чергу, кожна національна культура складається з національних і інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми змушені сформувати у свідомості учнів поняття про нові предмети і явища, що не знаходить аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови. Так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури, такий вид викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.

У сучасній методиці викладання іноземної мови виділяють наступні етапи у лінгвокраїнознавчих прийомах:

1) презентація (первісне ознайомлення учнів з новим для них матеріалом),

2) закріплення (меморизація, чи переклад первісних знань, умінь і навичок з короткочасної в довготривалу пам'ять),

3) активізація (введення засвоєного матеріалу до активного словника мови, яка вивчається, тобто вживання у мовленні).

Так, при вивченні іноземної мови обов'язково повинно бути передбачене:

- оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни, мова якої вивчається;

- залучення до діалогу культур;

- порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою;

- уміння вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками) та ін.

Досягнення цих цілей навчання іноземної мови можливе за умов взаємопов'язаного вивчення мови і культури народу - носія цієї мови, а також активної комунікативно-пізнавальної діяльності учня як суб'єкта навчання.

Важливе значення у вивченні соціокультурних та соціолінгвістичних елементів відіграє зв'язок іноземної мови з іншими предметами, які вивчаються школярем. Іноземна мова робить значний внесок у розширення загальноосвітнього кругозору учнів. Вона стикається з багатьма шкільними дисциплінами і, перш за все, відкриває школярам шлях до додаткових знань з географії, історії, літератури й інших предметів. Тому важливо так побудувати навчання, щоб учні оволодівали умінням користуватися іноземною мовою для поповнення своїх знань також із з цих предметів і навпаки, отримуючи знання з інших предметів, доповнювали свої лінгвокраїнознавчі знання про країну, мова якої вивчається.

Використання лінгвокраїнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови

Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладається у загальноосвітній школі. Для цього процесу навчання організаційна методика уроку повинна бути побудована так, щоб широко спонукати учнів до самостійної творчої діяльності по засвоєнню нових знань та успішному застосуванню їх на практиці. Включення в зміст навчання країнознавчих знань забезпечують засвоєнням учнями не лише реалій іншої національної культури, розширення їхнього загального кругозору, а також підвищення інтересу до іноземної мови.

Щоб цього досягти сучасному вчителю слід наблизити учня до природного культурологічного середовища. Це можливо через використання різних автентичних матеріалів: літературні, образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд ). Нерідко в цей перелік попадають такі повсякденні матеріали, як афіші-оголошення, анкети, квитки проїзні і вхідні, вивіски, етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти з туризму і т.д. Специфіка цих засобів полягає в тім, що вони забезпечують спілкування з живими, реальними предметами, стимулюють майже справжню комунікацію: учні ніби проживають усі події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору навчального центра і професії, заповнення анкет, вибору меню і т.д.).

Так, дослідження показують, що навчаючи іноземної мови, для того, щоб забезпечити зацікавленість учнів у вивченні іноземної мови та вищий рівень її засвоєння, доцільно використовувати лінгвокраїнознавчий матеріал з наступних сфер:

1) учбово-професійна сфера спілкування: (оголошення по працевлаштуванню; розклад уроків; вирізки з газет і журналів про систему освіти, шкільні проблеми; рекламні проекти різних навчальних центрів ( курси іноземної мови, підвищення кваліфікації); програми різних заходів (музичних, образотворчих, спортивних).

2) соціально-культурна сфера спілкування: (запрошення на виставки, концерти, у музеї;програми екскурсій, турів, розваг під час літнього відпочинку; вхідні квитки на видовищні заходи; репродукції художніх творів; рекламні проспекти, довідники з ілюстраціями визначних пам'яток, карти-плани міст; програмки й афіші спектаклів, концертів, фестивалів, масових видовищ).

3) побутова сфера спілкування:(предмети побуту; проекти - реклами: готелів, кемпінгів, перукарень; схеми-плани усіх видів транспорту; проїзні квитки усіх видів транспорту; рахунки для оплати різних видів послуг).

4) торгово-комерційна сфера спілкування(рекламні проекти різноманітних товарів; запрошення-реклами в ресторани, кафе, бари (із зазначенням різноманітних страв та послуг); меню замовлених страв, відомості про доставку їх додому, зазначення їхньої вартості; рецепти приготування національних блюд; рахунка за покупки, обіди, вечері).

5) спортивно-оздоровча сфера спілкування:(реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів; афіші про масові спортивні заходи; рекламні проспекти різних лікувальних заходів і засобів).

6) сімейно-побутова сфера спілкування:(листи, листівки, запрошення; візитні картки; бланки вітальних листівок у зв'язку з різними святами (народження, весілля, ювілей).

Функціонально-цільове призначення вищезгаданих наочних матеріалів може бути різним. Але в основному вони використовуються вчителями іноземних мов для отримання учнями країнознавчих знань. Наприклад, учитель демонструє прагматичні матеріали, повідомляє інформацію, доповнює зміст підручника, або ж учні самостійно “добувають” інформацію з прагматичних матеріалів.

Домашнє читання, як спосіб лінгвокраїнознавчого викладання на уроках іноземної мови

Варто звернути увагу на доцільність використання домашнього читання на уроках іноземної мови. Це є одним із найефективніших способів збагачення учнів лінгвокраїнознавчими знаннями.

Читання художніх творів забезпечує досить часту повторюваність лексичних одиниць у нових контекстах, комбінаціях і знайомих граматичних конструкціях з новим лексичним наповненням. Лексика художніх текстів тісно стикається із загальновживаним словником розмовної мови.

Використання художніх текстів невіддільне від країнознавчого аспекту викладання іноземних мов. Поряд з вирішенням основних мовних і лінгвістичних задач домашнє читання може сприяти здійсненню важливої освітньої мети, а саме введення учнів у світ культури країни іноземної мови.

До країнознавчого цінного змісту відносяться також біографія письменника, події, що лежать в основі літературного твору, сама тематика, що має завжди культурно-історичне забарвлення, середовище, в якому відбувається дія, тобто ті фонові знання, що незмінно складають країнознавчий потенціал будь-якого твору високого художнього рівня.

Однак при читанні художніх творів, вчителю як керівнику навчального процесу, важливо зорієнтувати учнів у місці і часі розгортання подій, щоб у них склалося уявлення про культурно-національну специфіку окремих районів країни, а також про ту історичну епоху, на тлі якої розвиваються події.

Що ж стосується використання безеквівалентної лексики, то вживання в художніх текстах слів, що не мають аналогії в рідній мові, відрізняються своїм лексичним тлом, переважно в тому випадку, якщо вони виступають у ролі ключових чи безпосередньо уплетені в тканину оповідання. Тоді семантизація цієї лексики буде свідомо повною і вичерпною.

Розробка країнознавчого аспекту є однією з актуальних проблем у навчанні іноземної мови

Організація вивчення іноземної мови в тісному зв'язку з національною культурою народу певної мови, лінгвокраїнознавче “фарбування” навчання в цілому, навчальних матеріалів, буде сприяти посиленню комунікативно-пізнавальної мотивації учнів, розширенню загальнокультурного кругозору, дозволить урізноманітнити прийоми і форми робіт, апелювати до інтелекту школярів, найбільш ефективно реалізувати загальнодидактичні вимоги поєднування навчання з вихованням. Засвоєння лінгвокраїнознавчого аспекту сприяє поглибленню знань учнів в області культури країни мови, що вивчається, що знайде своє відображення в адекватності їхньої мовленнєвої і соціальної поведінки в іншомовному середовищі.