Форми наукового стилю

Слід зазначити, що спеціальне вивчення наукового мовлення почалося в 60-их роках і пов'язане з монографічними працями М. Кожиної, А. Васильєвої, М. Котюрової та інших [5, 28-37]. Ці дослідження були орієнтовані на визначення специфіки наукового стилю, його об'єктивних характеристик і відмінностей від інших стилів мовлення, виявлення екстралінгвістичних факторів, які впливають на формування наукових текстів і їхніх стильових рис. Пізніше досліджувалися проблеми мовленнєвої системності наукового стилю - особливості функціонування мовних одиниць усіх рівнів, у результаті чого було переконливо доведено, що реалізація суттєвих рис наукового мовлення (об'єктивності, логічності, узагальнення, понятійності, точності) досягається саме мовленнєвою системністю [12, 98-105]. Принцип системності і функціональності під час аналізу мовлення визначив сутність підходу до вивчення наукових текстів. Крім того, поглиблене дослідження наукового стилю здійснювалося в таких аспектах: проблема жанрів / типів наукового тексту (Л. Іванов, О. Кудасова), міжстильова і міжжанрова взаємодія (В. Салимовський, О. Лаптєва); експресивність та діалогічність наукового мовлення (Н. Милованова, М. Кожина, Т. Михайлюк, Л. Славгородська). Активно вивчалося стосовно наукового мовлення висунуте М. Кожиною поняття функціонально-семантичної категорії [5, 12-24].

Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта [2, 36-38].

Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення [1, 49-57].

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

докладні висновки [14, 123-127].

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін);

наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

залучення цитат і посилань на першоджерела;

як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації) [7, 213-227] ;

окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

монологічним характером текстів;

переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів [8, 178-220]:

а) власне науковий) із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези) який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів [10, 17-26] ;

в) науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі [13, 78-91]:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау­ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний - застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний - реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання складників емоційності, наприклад [3, 178-201]:

Комп'ютер - електронна програмована цифрова машина; електронний пристрій для виконання складних обчислень і перетворення даних, керований спеціальними програмами. Складається зосібна із процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом із периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'ютери мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо складних обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюризацію комп'ютерів та їх значне поширення. Завдяки розвиткові комп'ютерних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до програм та інформації, накопичених у комп'ютерних архівах у цілому світі, а також до нових технологій розповсюдження інформації (напр., електронної пошти) [6, 112-117] ;

г) виробничо-технічний - використовується у спеціальній літературі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та виробництва.

2. Форми наукового стилю