Скандинавські мови

7

ЗМІСТ

• 1. Шведська мова
• 2. Норвезька мова
• 3. Датська мова
• 4. Фарерська мова
• 5. Ісландська мова
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• Шведська мова
• Шведська мова (швед. Svenska) -- належить до германської групи індоєвропейської сім'ї мов. Шведською мовою розмовляють в Швеції а також в частинах Фінляндії і вона є найпоширенішою мовою Скандинавії, із загальною кількістю носіїв 9.3 мільйони людей.
• Шведська мова належить до Індоєвропейської мовної родини, германської мовної групи та північногерманської підгрупи (скандинавських мов). Разом з данською мовою шведська належить до ще вужчої групи східноскандинавських мов, до іншої - західноскандинавської - відносяться норвезька, фарерська та ісландська мови.

З початку нашої ери до ІХ століття у скандинавських країнах розмовляли приблизно однією мовою, яку називають протоскандинавською. Вона збереглась у невеликій кількості рунічних написів того періоду.

В епоху вікінгів (800-1050) скандинави продовжували говорити практично однією мовою, яку за традицією звуть "датською", але в цей час вже з'явились особливості, що дозволяють розрізнити шведську, датську та норвезьку. Збереглися тисячі каменів з рунічними написами ХІ століття, що є підґрунтям таких висновків.

Як й інші мови, шведська багато запозичувала, проте завжди залишалась самодостатньою. З приходом християнства у шведській з'явилось багато латинських та грецьких слів, наприклад: kyrka (церква), prast (священник), massa (меса), paradis (рай).

Протягом середніх віків, континентальні впливи не послаблювались, і письмова мова отримала багато від складної структури речення та заплутаної фразеології латини, що частково збереглось і до наших днів. Також величезний вплив на шведське суспільство мала міська культура ганзійських купців, писемні германомовні купці Ганзи з Любеку та Гамбургу внесли в шведську більш за будь-що в її історії. Давнє слово vindoga - вікно на даху ("око вітру") було замінено на fonster (герм. Fenster) у стіні. Eldhus ("вогняний дім") став kok (герм. Kuche, kitchen); mo (дівиця) стала jungfru; borja (розпочинати) або begynna, galda стали betala; mal та tunga (мова, наріччя) стали sprak.

Мовою науки та освіти століттями була латина. Та протягом XVII століття, коли Франція Луї XIV була головною країною Європи, французька стала мовою з вищим статусом, і її вплив в освіті та культурі зростав до XVIII. Нові запозичені слова (фонетично адаптовані до шведської) добре відображають культуру, що імпортувалась: modern (сучасний), journalist (журналіст), mobel (меблі), balkong (балкон), salong (салон), garderob (гардероб), mustasch (вуса), parfym (парфуми), sas (соус), kastrull (каструля), balett (балет), rida (театральна завіса), pjas (п'єса) та roman (роман).

У ХІХ століття на шведську почала впливати англійська. Головним чином у сферах пов'язаних з індустріалізацією, подорожами та спортом: jobb (робота), strejk (страйк), bojkott (бойкот), rals (залізниця), lokomotiv (локомотив), turist (турист), sport (спорт), rekord (рекорд).

Шведська мова - державна мова Швеції. Вона є рідною для 90% населення країни, тобто для більш ніж для 9 мільйонів людей. Шведська також друга державна мова у Фінляндії (після фінської). Фінляндія була частиною Швеції до 1809 року, і, на сьогоднішній день, для 300.000 людей (6% населення) вона є рідною мовою. Близько 25.000 з них проживають на повністю шведськомовних Еландських островах. Також, ще з середньовіччя, існували шведськомовні общини в Естонії, але вже після Другої світової війни вони майже зникли. Після російсько-шведської війни, що закінчилась поразкою під Полтавою, чимало шведських поселень залишилось і в Україні, зокрема у центрі та на півдні. З ХІХ століття до Другої світової війни більш ніж мільйон шведів емігрували, переважно до Північної Америки. Можна нарахувати кілька сотень тисяч людей, що розмовляють зараз шведською у різних частинах світу. Шведська - скандинавська мова, що належить до германської гілки індоєвропейської родини мов. Вона близька до датської та норвезької, але інші скандинавські мови - ісландська та фризька - досить віддалені, бо зберегли архаїчний характер. З цієї причини скандинавську групу іноді поділяють на західну та східну підгрупи. До східної належить шведська з кількома різновидами, норвезька, датська та ютська (ютландська), до західної належать ісландська, фризька та ін.

Перше, що звертає увагу іноземців у письмовій шведській - це вживання літер A,a, A,a та O,o. A вимовляється як голосні в англійських словах more), hot; a як в словах best, care; o як у французьких словах bleu та b?uf. Особливістю фонетики є наявність протиставлення довгих/коротких звуків (як голосних так і приголосних), такі унікальні звуки як [y], [ш:] та [u].

Характерна особливість скандинавських мов - це означений артикль іменника у постпозиції: man - mannen (англ.: man - the man), hus - huset (англ.: house - the house), hundar - hundarna (англ.: dogs - the dogs). Шведська також має подвійний означений артикль, наприклад: det lilla huset (англ.: the little house).

Система трьох граматичних родів: чоловічого, жіночого та середнього (han, hon, det - він, вона, воно), у стандартній шведській скоротилася до двох - загального та середнього (den та det). Шведи кажуть: "Baten? Den ar bla" (Човен? Він блакитний / The boat? It's blue), але "Huset? Det ar blatt" (Будинок? Він блакитний / The house? It's blue). Якщо стать - важлива характеристика, то вживаються чоловічі й жіночі займенники: mannen - han, kvinnan - hon, hingsten - han, stoet - hon (чоловік - він; жінка - вона; кінь - він; кобила - вона).

У шведській залишилась й досі велика кількість варіантів утворення множини іменників: man - man (чоловік - чоловіки), hund - hundar (собака - собаки), gast - gaster (гість - гості), kyrka - kyrkor (церква - церкви), apple - applen (яблуко - яблука), hus - hus (будинок - будинки).

Шведська система словотвору дозволяє легке словоскладання, що спричиняє іноді створення довгих і незграбних слів, які можуть заміняти цілі словосполучення або речення. Наприклад, такі слова як resursallokering (розміщення ресурсів), standpunktstagande (прийняти точку зору), kvittblivningsproblematiken (набір проблем, призначених для усунення), та kansloidentifikation (емоційне впізнання) переповнюють офіційний та науковий стиль мови.

З іншого боку, словоскладання дозволяє легко створювати прості слова з новим значенням, наприклад: fulol (дешеве й погане пиво), kramgo (обійми), skapsupa (таємно випивати), strulputte (той, що все псує). У шведській поезії багато таких слів, вони дозволяють вкласти більше змісту в менше слів. Проте вони досить складні для перекладу у відповідному розмірі чи тоні, навіть такі повсякденні шведські висловлювання як solvarma smultron med kylskepskall fil - підрум'янені на сонці дикі полуниці з прохолодним філь (вид жирного скип'яченого молока).

Сьогодні шведські лінгвісти та консультанти з мовного вживання найбільш занепокоєні зростанням впливу англійської у науковому мовленні та деяких інших сферах. Вони шукають різні шляхи, щоб позбутися цього. Проте англійська не загрожує шведській так, як може здатися на перший погляд. Більшість шведів, незважаючи на все, не сприймають всі нововведення інтернаціоналізації, у їх світі словник ЄС ні до чого не придатний. Вони живуть у багатих лінгвістичних традиціях оповідей та пісень, жартів та прислів'їв. І хоч у мові молоді сьогодні, як і в будь-якій іншій країні, дуже багато виразів і речень англійською, шведська все ж залишається основою.

1. Норвезька мова

Норвезька мова (норв. norsk) -- мова германської групи, індо-європейської сім'ї мов, якою розмовляють у Норвегії.

Історично норвезька найближча до фарерської та ісландської мов. Однак завдяки значному впливу датської мови і деякому впливу шведської, норвезька близька також і до цих мов.

Більш сучасна класифікація розміщує норвезьку разом з данською і шведською у групу материкових скандинавських мов, на відміну від острівних скандинавських мов.

Через деяку географічну ізоляцію окремих районів Норвегії існують значні розбіжності в словниковому складі, граматиці і синтаксисі серед діалектів норвезької. Протягом сторіч письмовою мовою Норвегії була датська.

Як установлено законодавством і урядовою політикою, зараз у країні є дві офіційні форми норвезької мови -- букмол (bokmal, букв. «книжкова мова») і нюношк (nynorsk, букв. «нова норвезька»).

Приблизно до IX ст. давні скандинави залишали по собі писемні згадки за допомогою рунічного алфавіту, старших рун, - але це був, так би мовити, псевдоалфавіт, адже руни передавали передусім магічне значення, а кожен символ ніс автономне змістове навантаження. У часи вікінгів скандинавські мови поступово диференціюються і виокремлюється давньонорвезька, яку на письмі починають передавати молодшими рунами.

Розквіт писемності прийшов до Норвегії разом з християнством, досить пізно - в XI ст., коли було запозичене латинське письмо. Проте вже у XIV ст. Норвегію охопила епідемія чуми, яка залишила по собі повний занепад королівства (деякі історики говорять про втрату близько 2/3 населення), яке тепер підпало під владу Шведської, а згодом Датської Корони.

З тих пір Норвегія починає відлік своєї колоніальної історії під гнітом Данії. Як наслідок, аж до 1814 року Датська мова домінувала у царині політичній, культурно-освітній, економічній. Функціональність норвезької мови було зведено до мінімуму. Читаючи данське письмо на норвезький манір, норвежці виробили своєрідний варіант дано-норвезької, який став асоціюватися з мовою норвезьких аристократичних освічених кіл, передусім столичних, хоч і був нічим іншим, як перекрученою чужою мовою. А в той час, як соціальні низи, периферія, спілкувалися сотнями діалектів, подекуди малозрозумілих центральним регіонам країни в силу географічної роздробленості Норвегії.

По здобутті часткової незалежності 1814 року Норвегія успадкувала цілком хаотичну мовну ситуацію: в столиці панувала дано-норвезька, освічена периферія вживала поряд з дано-норвезькою чимало діалектизмів, тоді як простий норвезький селянин взагалі не вмів писати й читати своєю мовою.

І мовознавці Норвегії розділилася на два табори: один із них очолив видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен (1812-1895), започаткувавши рух «норвегізації» дано-норвезької мови - модернізації правопису шляхом заміни ряду данських слів специфічними норвезькими, а також впровадження властиво норвезьких граматичних та фонетичних форм. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури - Ю.Лі, А.Х'єлланд, Г.Ібсен, Б.Бйорнсон.

Цілком іншу ідею запропонував Івар Осен. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність. У 40-х роках XVIII століття він об'їхав практично усі регіони Норвегії, вивчив більшість діалектів, розробив на їх основі (а головно спираючись на західно- норвезький діалект, яким спілкується другий за чисельністю населення регіон Норвегії після південно-східного - ареалу навколо Осло) нову літературну мову, landsmal (буквально «сільська мова»). Дано-норвезьку відповідно охрестили riksmal («державна мова», «мова королівства»). Однак фактично ляндсмол зі своїм істинно норвезьким правописом (фонетичним) безпосередньо не співвідносився із жодним діалектом, оскільки був синтезом більше ніж ста норвезьких діалектів, а тому йому відразу приклеїли ярлик штучності, вигадки, навіть авантюри. І хоча цей варіант літературної норвезької є набагато ближчим до давньонорвезької мови, аніж дано-норвезький, «освічені кола» мало не одностайно опротестували право ляндсмолу на існування, закидаючи йому присмак провінційності й простакуватості. Тож глибока дослідницька розвідка Осена могла залишитися в історії просто експериментом, якби ляндсмол не підхопили письменники. А.Віньє одним із перших обрав саме цей варіант літературної норвезької мови. Він вірив у витіснення ріксмолу ляндсмолом, переконуючи у цьому в своїх численних статтях. Тоді як видатний прозаїк та драматург Б.Бйорнсон не визнавав за ляндсмолом права використання на державному рівні.

Наприкінці XIX ст. мовне питання, окрім національного, набирає ще й соціального забарвлення. З ляндсмолом асоціювала себе передусім сільська периферія та соціальні низи у містах, а ріксмол був символом елітарних кіл найбільших міст.

Консервативна партія 1884 року на виборах до Стуртинґу поступилася лібералам. Як наслідок, 1885 року ляндсмол отримує статус другої державної мови в Норвегії. Відповідно до закону 1885 року в школах діти могли вибирати, яким варіантом мови навчатися, тоді як читати мусили вміти обома. Зважаючи на чималі розбіжності у правописі текстів, у свідомість норвежців поступово закладалася певна анархія правописних норм.

Така мовна ситуація хвилювала державних мужів перспективою низького рівня грамотності нації. У 1907 і 1917 роках Стуртинґ провів дві послідовних правописних реформи на зближення обох мовних варіантів, вводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів.

А в цей час в інтелектуальних колах, навпаки, визрівала суперечка навколо правописних варіантів норвезької літературної мови. Чи не до особистого рівня доходила вона поміж Нобелівським лауреатом К.Гамсуном та А.Ґарборґом, які від теплих дружніх стосунків перейшли до взаємних уїдливих зауважень власне в контексті мовної суперечки. Обоє з початку своєї літературної діяльності орієнтувалися на «норвегізацію» літературної мови, пліч-о-пліч витримуючи нападки консервативної старої гвардії, апологетів «чистого ріксмолу». Проте з часом погляди А.Ґарборґа еволюціонували у бік радикальних мовних реформ, і він починає писати винятково ляндсмолом, тоді як Гамсун поступово ставав його ідейним опонентом. 1918 року К.Гамсун гостро розкритикував реформи радикалізації ріксмолу.

Відповіддю на статтю Гамсуна став лист Ґарборґа до редакції газети. Коротенька цитата задля ілюстрації гостроти суперечки: «Він [Гамсун] хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі, бо ж провінційна Датська - це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені у норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…»

Держава і далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіантів. 1929 року Стуртинґ перейменував ляндсмол на «нюношк» (новонорвезька), а ріксмол на «букмол», стираючи у такий спосіб всі образливі відтінки з самих понять. Орфографічна реформа 1938 року скоротила кількість подвійних форм у букмолі та новонорвезькій, перенісши їх частину у ранг «побічних» форм (т. зв. форм у дужках), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до єдиної - у далекому майбутньому.

До завершення ХХ століття в результаті цілої низки державних ініціатив букмол та нюношк частково наблизилися одна до одної, проте так і не втратили свого самостійного значення, зберігши самобутній колорит.

Неофіційна, але широко використовувана письмова форма riksmal («державна мова»), вважається більш консервативною, ніж букмол, а неофіційна hognorsk («висока норвезька») -- більш консервативною, ніж нюношк. Букмол і riksmal частіше використовуються в міських і приміських місцевостях, а нюношк -- у сільській, зокрема в Західній Норвегії. Державне радіо і телебачення в країні як на букмолі, так і на нюношку. Від усіх державних установ вимагається підтримка обох мов.

Близько 82% норвезьких школярів навчаються на букмолі, а 18% - послідовно обирають нюношк. І цей відсоток упродовж останніх 50 років є переконливо сталим. Одні періодичні видання друкуються винятково чистим букмолом, інші новонорвезькою, а ще інші дозволяють собі плутанину букмолу, нюношку та діалектизмів.

Крім того, в апологетів новонорвезької, як у кожної меншості, виросло болюче почуття образи. Спроба стерти їхню ідентичність викликає у них моральний спротив, що вже глибоко вкоренився у генотипі норвежця - прихильника нюношку. Разом з тим, останнім часом нюношк використовується як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві норми літературної мови.

На сторожі недоторканості обох літературних норм стоять письменники та культурні діячі з обох сторін. Співвідношення друкованої продукції на сьогодні 90:10 на користь букмолу. Кожна з літератур має свої тенденції і напрямки розвитку, свої періоди розквіту та занепаду. На зламі XX-XXI ст. новонорвезьку літературу нанесла на карту світу слава театру абсурду Йона Фоссе, якого західні критики охрестили спадкоємцем Ібсена. Окрім того, кожна література є надзвичайно своєрідною, і це перевага існування фактичної двомовності.

2. Датська мова

Датська мова (dansk) належить до північногерманської, або скандинавської, підгілки германської гілки індо-європейської мовної сім'ї.

Нею розмовляють близько 5,5 мільйонів осіб.

Вона править за офіційну в Данії та одну з офіційних у Ґренландії й на Фарерах.

У німецькій землі Шлезвіґ-Гольштайні живе невелика датськомовна меншина.

В основі датської абетки лежить латиниця. У данській мові є 29 букв. Особливими літерами вважаються ??, Oo, Aa. Букви Qq, Ww, Zz зустрічаються лише в іноземних словах.

Датська мова є орфіційною мовою Данії, а також одною з двох офіційних мов Ґренландії (другою є ґренландська мова), а також одною з офіційних мов Фарерських островів (інша - фарерська).

Крім того, є невелика спільнота, що розмовляє данською мовою у Шлезвіґу - історичній провінції Європи на півночі Німеччини, де данську мову офіційно вважають регіональною.

Приклад

«Заповіт» Т.Г. Шевченка

данською мовою
(переклад Сергія Халіпова)

TESTAMENTET

Nar jeg gar fra denne verden
I en grav begrav mig
Pa en steppe bred og m?gtig
I mit land Ukrajna,
For at jeg de hoje bjerge
Dale og vindmoller,
Kan klart se og hore
Hvordan Dnjepr broler
Forst nar Sorte Hav modtager
Blodet af alle fjender
Fra Ukrajna… dor jeg.
Dale, sletter, bjerge
Alt forlader jeg og farer
Op til selve Gud jeg.
Bed til Gud… men indtil da
Kender ingen Gud jeg
Sa begrav mig og gor opror,
L?nkerne riv sonder
Dr?b de onde fjender jeres
Og bliv frie bonder.
Nar der blir en ny familie
Hvor alle fri kan v?re
Glem nu ej til mig at sk?nke
Milde ord og k?re.

(Джерело: Т.Г.Шевченко,
Заповіт мовами народів світу,
К., «Наукова думка», 1989)

3. Фарерська мова

Фарерська мова (foroyskt) - одна зі скандинавських мов. У фонетичному та морфологічному аспектах найбільш наближена до ісландської мови. Є офіційною мовою Фарерських островів (автономна область, що належить Данії). Загальна кількість людей, що говорять фарерською мовою складає приблизно 48 тисяч на Фарерських островах та 12 тисяч у Данії.

Самостійна фарерська мова виникла між IX та XIV ст. Починаючи з періоду Реформації Данія, під владою якої перебували Фарерські острови, заборонила викладання фарерською мовою у школах, а також її використання у церкві та в офіційних документах, насаджуючи скрізь мову данську. Утім, фарерці не відмовилися від рідної мови, продовжуючи користуватися нею у повсякденному спілкуванні, а також передаючи з уста в уста давні балади та казки. Це дозволило зберегти усну традицію фарерської мови, не зважаючи на те, що протягом 300 років писати фарерською заборонялося.

У 1846 році В.У. Гаммерсгайм (Hammershaimb) розробив писемність для фарерської мови, що існує досі.

У 1937 році фарерська мова заступила данську у шкільному викладанні, а в 1948-му фарерська була визнана національною мовою. Але мовою ЗМІ та реклами фарерська стала лише у 80-х роках. Сьогодні Датська вважається іноземною мовою, хоча 5% фарерців досі вивчають її як першу мову, та вона є обов'язковою для вивчення в школі починаючи з 3-го класу.

Фарерська мова має шість діалектних зон. Різниця між діалектами в основному стосується фонетики.

Фарерській фонетиці властиві риси, спільні з рисами західно-норвезьких діалектів та ісландської мови, а лексика зазнала значного впливу датської. Фарерська має розвинену систему звуків, що включає довгі та короткі голосні та дифтонги. Приголосні також бувають довгими та короткими.

Для фарерської мови характерна архаїчність граматики, як-от збереження розвиненої системи відміни та дієвідміни. Іменники та прикметники мають чоловічий, жіночий і середній рід, однину та множину, чотири відмінки. Означений артикль приєднується до іменника у вигляді суфікса або виступає попереду означуваного іменника. Неозначеного артикля не існує взагалі. Артикль відміняється за родом, числом та відмінком. Дієслово має синтетичні та аналітичні форми часу, стану та способу, відміняється за особою та числом.

В основі літературної мови покладено діалект столиці -- міста Торсгавн (Торсхавн) (фар. Torshavn).

4. Ісландська мова

Ісландська мова (islenska)  -- одна з західноскандинавських мов. Офіційна мова Республіки Ісландія. Поширена також у Данії, Канаді та США. Діалектичних відмінностей майже не має.

Більшість людей, що розмовляють ісландською мовою проживають у Ісландії. Проте є близько 8 165 ісландських мовців, що проживають у Данії, з яких близько 3 000 є студентами. Ісландською також говорять близько 5 655 жителів США і 2 385 Канади (в більшості у Ґімлі, Манітоба). 97 % жителів Ісландії вважають ісландську мовою своєю рідною, проте за межами цієї країни ісландська мова використовується дуже мало. Ісландські мовці, що перебувають за межами Ісландії є переважно емігрантами.

Ісландія -- єдина країна і регіон, де ісландська мова є офіційною (і єдиною офіційною мовою держави). Хоча Ісландія і є членом Нордійської Ради, ця організація використовує лише данську, норвезьку і шведську мови і не послуговується зовсім ісландською, хоча інколи й видає певні матеріали нею.

Фонетична система дуже близька до давньоскандинавської (зокрема, до норвезької мови XII--XIII сторіччя). На відміну від інших скандинавських мов, ісландська має:

· короткі та довгі дифтонги: kynslo? ['k^hinslou?] «сім'я», fljota ['fljou:t^ha] «плисти»;

· лише глухі зімкнені приголосні, які протиставляються за принципом слабоаспірованих та сильноаспірованих (тобто, замість звичайного для української мови протиставлення приголосних за принципом глухості-дзвінкості [п-б] [т-д], ісландські приголосні протиставлені за принципом аспірованості при повній відсутності дзвінких приголосних [p-p^h] [t-t^h]): ba? [pa:?] «баня» та pafi [p^hau:v?] «папа римський»;

· глухі сонанти: fjoll [fjotl] «гора»;

· придих перед подвійними зімкненими: upp [х^hp:] «вгору».

Складова рівновага досягається за рахунок того, що наголошений склад є завжди довгий. Наголос завжди падає на перший склад.

У граматиці ісландська мова у значно більшій мірі, ніж інші скандинавські мови, зберегла давню систему відміни (чотири відмінки) та дієвідміни.

Лексика має дуже незначну кількість запозичень, оскільки всі нові поняття позначаються словами, новостворюваними з існуючих ісландських коренів, або переосмисленням вже існуючих слів. Наприклад, слово «генетика» позначається як «erf?afr??i», де erf? «спадок» і fr??i «наука».

На письмі ісландська мова послуговується латиною з доданням деяких додаткових знаків (?, ?, ?).

Перші літературні пам'ятки засвідчені з кінця XI сторіччя. Це так звані саги (саґи) -- епічні сказання про давніх героїв, богів, вікінгів та королів.

У XVI столітті ісландською мовою друкуються перші книги. Сучасна орфографія дуже близька до давньоісландської.

Взагалі, особливість сучасної ісландської мови полягає в тому, що вона дуже мало змінилася з тих часів, коли її носії -- норвезькі вікінги -- вперше ступили на землю острова Ісландія та заснували тут свої поселення. Законсервованість давньої мови -- це наслідок того, що протягом кількох століть Ісландія була ізольована від зовнішнього світу та його впливу. Тому сучасний ісландець може без жодних труднощів читати та розуміти давні саги, що були написані в XI--XII століттях.

Український перекладач Ольга Сенюк впереше переклала низку художніх творів ісландських авторів, а в Ісландії близько 10 років тому було опубліковано переклад повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Приклад:

«Заповіт» Т.Г. Шевченка ісландською мовою:

(переклад Івара Йоунссона)

ERF?ASKRAIN

?a eg fer ur ?essum heimi

?annig leggi? mig i grof

A? haa fjallahryggi sjai

Handan dals og gilja,

Og gloggt eg heyri og greinilega

Gomla Dnepra bylja

Mot Svartahafi, er fljota fram

Fjanda okkar lik

Fra Ukrainu - ?a dey eg.

Slettur, fjoll og smaa bakka

Skil eg eftir - og upp

Til himins bjarta stig eg.

Grafi? mig og geri? uppreisn,

Grandi? vi?junum,

Fagni? allir frelsi

Og fjendum utrymi?.

Er f? ?ist ny kynslo?

rjalsum monnum og fro?um,

Vona eg a? ?eir minnist min

Me? or?um bli?um, go?um.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ірина Сабор. Правописна криза»: норвезький досвід // Ї, №4, 2004.

2. Бенвенист Э. Общая лингвистика.- М.: Прогресс, 1974.

3. Булаховській Л.А. Нариси з загального мовознавства. - К.: Рад. шк. - 1955.

4. Гальперин И. Р. Очерки по стилистике скандинавских языков. М., 1958.

5. Гальфрид Монмутский. История бриттов. М.: Наука, 1984.

6. Городецкий Б. Ю. К проблеме семантической типологии. М.: Изд-во МГУ, 1969.

7. Клычков Г. С., Карасик В. И. Глаголы в скандинавских языках // Иностр. яз. в шк. 1984. - № 2. -- С. 64 - 66.

8. Копыленко М. М., Попова 3. Д. Очерк по общей фразеологии.-- Воронеж, 1972.