Мовленнєві функції повідомлення та їх реалізатори

Реферат з предмету «Теорія та практика редагування»

на тему:

Мовленнєві функції повідомлення та їх реалізатори

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІЇ ПОВІДОМЛЕННЯ

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ ПОВІДОМЛЕННЯ У ТЕКСТІ

ВСТУП

У творі виділені нами підструктури і складові підструктур виливаються в єдине ціле тексту, котрий в кожний момент, кожним своїм елементом вирішує і комунікативні і пізнавальні завдання, виконує визначені функції, для здійснення мовлення відпрацьовує реалізатори їх - текстові формули та конструкти.

Залежно від багатьох параметрів, які визначаються перебігом комунікативного акту і характером суперечностей автор - читач, жанр твору - предмет твору, доцільна міра використання цих функцій виявляється різною, але експліцитно чи імпліцитно (явно чи неявно) вони завжди виконуються в творі.

У подальшому ми сконструюємо ці функції на основі аналізу суперечностей в комунікативному акті (якщо суперечність знято, відпадає необхідність в реалізації функції - вона вже реалізована), вкажемо їх реалізатори і міру необхідності їх вияву в залежності від комунікативного акту.

РОЗДІЛ 1. ФУНКЦІЇ ПОВІДОМЛЕННЯ

Це передусім інформаційна (називна, змістова) функція. Більшість творів і основна маса їх текстів в кінцевому рахунку виконують саме інформаційну функцію. Однак лише наявність інформації не забезпечує сприймання повідомлення адресатом. Щоб запрацював канал зв'язку, потрібно встановлення контакту між адресантом і адресатом - подолання суперечності поміж ними з уважності до предмету повідомлення. Його здійснюють реалізатори контактної функції.

Контакт включений, але зв'язок адресант - адресат легко обривається - увага слухача чи читача втомлюється та слабшає, втрачається послідовність думки. Побудова твору повинна протистояти подібним перешкодам. Адресант змушений включати в нього в міру необхідності елементи, які підтримують зацікавлення, інтерес, що вказують напрям розвитку думки, яка керує процесом читання. Цю функцію повідомлення ми назвали функцією організації процесу читання (у Р. Якобсона аналогом її є "поетична", тобто функція, що формує твір).

Якщо контактна функція орієнтована на зняття суперечності в увазі автора та читача до теми, то функція організації процесу читання спрямована на зняття суперечності в інтересах автора і читача та їх знаннях про побудову твору - вона різними засобами розкриває і коментує його структуру та композицію.

У тісному зв'язку з функцією організації процесу читання є функція, якій ми дали назву виразової, котра визначає ставлення адресата до автора. Вона усуває суперечність адресант - адресат перш за все в естетичному плані, створюючи довіру читача до автора. Важливою умовою здійснення обох останніх функцій є відповідність побудови повідомлення можливостям пам'яті читача, котра повинна якомога повно включати в себе інформацію повідомлення. З виразовою функцією пов'язано також формування образу автора як співбесідника і психологічного ставлення читача до повідомлення.

З пізнаннями одержувача і особливостями сприйняття ним повідомлення тісно пов'язана тлумачна функція, що усуває суперечність тезауруса і знань автора та читача по відношенню до окремих елементів тексту.

У тій або іншій формі повідомлення здійснює також спонукальну функцію, яка усуває суперечність поміж метою автора та намірами читача. Засоби, що реалізують її, звичайно сигналізують також про закінчення повідомлення. Без такої вказівки слухач чи читач відчувають невдоволеність незавершеним спілкуванням.

Ці - комунікативні - функції забезпечують нормальний перебіг сприймання повідомлення.

Функції пізнавальні забезпечують пізнання предмету твору.

Досвідчений автор намагається побудувати твір так, щоб процес пізнання його відбувався без ускладнень і незапланованих пошуків читачем вірного рішення, інакше кажучи, змоделювати в творі вірогідний перебіг усвідомлення читачем. Він прагне показати читачеві сутність того, що він змальовує, і його різноманітність тою мірою і в тих співвідношеннях, котрі важливі для досягнення мети твору. Нарешті, при роботі над формою автор намагається членувати твір у відповідності з окремими переходами думки. Все це здійснює функцію формування оглядів читача.

Істотна і функція запам'ятовування, яка сприяє тому, щоб ідея, основні тези твору збереглися в пам'яті читача.

РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ ПОВІДОМЛЕННЯ У ТЕКСТІ

Мова створила різноманітні засоби здійснення цих функцій повідомлення в різних видах літератури.

Почнемо з контактної функції, її реалізовують заголовок, факти, з яких починається повідомлення, - близькі читачеві чи такі, що його інтригують, характеристика теми.

До лексичних реалізаторів її в усному мовленні відносяться висловлювання типу: "Послухайте!", "Так!" (як початок повідомлення, наприклад, при замовленні товару), "Пробачте!", "Будь ласка!", "Вибачте!", "Ви чули?", "Я розповім цікаву річ", а в писемних - називання адресата, конструкції типу "Хто не знає..., однак..." в т.д.

Прагнення сприймати повідомлення може бути пов'язане з усвідомленим практичним інтересом до його змісту. Такий у багатьох випадках інтерес читача-спеціаліста.

Яким би великим не був цей інтерес, потреба в здійсненні контактної функції ніколи не зводиться до нуля. Власне тому майже неможливе повідомлення без заголовку. Заголовок, в одних випадках, даючи читачеві тему і розкриваючи структуру повідомлення, в інших - інтригуючи чи певним чином налаштовуючи його, виступає мінімально необхідним реалізатором контактної функції.

Що менше усвідомлений читачем зв'язок його практичної зацікавленості із змістом книги, то більше доводиться авторові користуватися штучними засобами, несподіваними асоціаціями, що інтригують, або застосовувати інші реалізатори контактної функції.

Враховуючи пасивне (а іноді і негативне - набридло!) ставлення покупця до предмету рекламних творів, авторам їх доводиться штучно привертати увагу. Як от: "Вчіться обводити чоловіків довкола пальця" (французька реклама парфумів).

Реклама не цурається використання достатньо незалежних від її предмета і лише асоціативне пов'язаних з текстом "сторонніх ідей".

Ось, наприклад, замітка з львівського рекламного видання: "Від пункту А до пункту Б". Цікаво, що це таке? І читач прочитує звернення, яке б прогледів, коли була банальна назва. Йому радять користуватися послугами дорожніх ресторанів та кафе, не брати з собою в дорогу обтяжливих пакетів з продуктами. Порада ця не привернула б уваги, коли б не мала заголовку з такою назвою.

Звичайно, тільки в інформаційному чи довідковому виданні достатньо точно сформулювати в заголовку зміст статті, щоб привернути увагу читача. В теоретичній книзі цього мало. Ще стародавні індійські логіки писали: "при вказівці на зміст і мету твору зароджується очікування вигоди, котра виключає можливість даремної втрати часу, завдяки чому розумні люди беруться за його вивчення"; "Зауваження про зміст збуджує допитливість розуму, а допитливість спонукає людину до праці”[76]. В таких випадках ми переходимо до реалізаторів функції організації процесу читання.

У популярній літературі цікавість читача збуджує аналіз відомих йому прикладів, що розкриває в них невідоме. Ось автори популярної книга розповідь про сітьовий графік почали нагадуваннями про те, як варять борщ, додаючи сіль чи доливаючи воду - в "критичні моменти". Адже господиня працює на кухні "за сітьовим графіком".

Організації читання сприяє вказівка на інтерес, наприклад: "Як часто ми забуваємо про те, що вміння володіти собою, своїми вчинками - залог не тільки морального, але й фізичного здоров'я. Сьогодні науці багато відомо про поведінку людини, про фактори, що лежать в основі наших емоцій. Про те, як проаналізувати свій характер, про залежність нашої поведінки від вроджених та набутих здібностей, про способи тренування темпераменту розповідає ця книга. Написана жваво та дохідливе, вона адресована широкому колу читачів".

Організація процесу читання, звичайно, проявляється у всьому тексті твору і не тільки в плані виразу, але й в плані змісту. Так, сприйняття читачем твору визначається монотонністю чи різноманіттям інформації, її відомістю (надмірністю) та новизною, ритмом передачі старого і нового в кадрах тексту, що чергуються, зіставленням цих кадрів.

У випадках занадто довгого викладу, незазначеного логічного переходу варто використовувати реалізатори функції організації читання, котрі повинні підгримувати у читача настанову на прочитання, інтерес, доброзичливе ставлення до повідомлення.

Функція організації читання здійснюється перш за все завдяки чітко вираженому членуванню повідомлення. У досить великих творах їй слугує опис їх будови і особливостей, вказівки на зв'язки між розділами, що містяться, на їх початок і кінець. Вона переходить і в апарат, і в верстку видання.

Структура повідомлення сама часто виступає в ролі реалізатора функції організації читання, їй слугує навіть розмір послідовних уривків тексту, котрий в іншому визначається змістовими факторами.

Засоби функції організації читання часто виступають і як засоби функції формування поглядів. Особливою мірою це стосується передмови в теоретичному творі. "Досі я старався підготувати доброзичливе сприймання для теми мого дослідження; нехай буде дозволено мені тепер коротко розтлумачити, як я її опрацював", - охарактеризував два завдання передмови І. Кант[77].

Повідомляючи читачеві в згорнутому вигляді основну ідею твору, посвячуючи його в методику дослідження і викладу, а іноді рекомендуючи порядок і методику читання, попереджуючи складності та непорозуміння, автор не тільки організовує читання, але й забезпечує належне формування поглядів читача.

Виразова функція здійснюється завдяки відповідності жанру та стилю повідомлення обраному матеріалу і особливостям "читацького сприйняття. Ця ж функція виявляється і в еліпсисі, використанні синтаксичних структур, що уточнюють та доповнюють, коли опущення відомого та необхідне уточнення виступають проявом ввічливості по відношенню до читача.

Ця ж функція здійснюється і шляхом виявлення індивідуальності автора. Це може бути і інтелектуалізація тексту, коли передається процес зародження думки, чітко простежуються здійснювані логічні операції, і його інтимізація - своєрідна ліричність, особисте ставлення, навіть коли йдеться про предмет суто науковий.

Інтелектуальна насиченість викладу виявляється, зокрема, у вказівках автора на логічні відносини, у формуванні знання, коли автор розмірковує разом з читачем.

Інтимізація знаходить вираз у показі власного ставлення до предмета, у зауваженнях про процес дослідження і хвилювання дослідника в його процесі, в використанні експресивно забарвлених і просторічних лексики та конструкцій.

Ця ж функція виявляється і в граматичних (переважно синтаксичних) засобах вираження - еліпсисі, пробах та помилках у виборі синтаксичної структури, котрі Ш. Баллі називав непрямими засобами. "Чим більша доля непрямих засобів у вираженні думки, тим впевненіше можна сказати, що дана думка виникає під впливом почуттів та емоцій, котрі і складають її основний зміст: ефективні непрямі засоби - це свого роду термометр, котрим можна вимірювати душевну напругу"[78].

Праця по керуванню читанням у творах досвідчених авторів пронизує увесь текст на всіх рівнях, а реалізатори відповідних функцій можуть бути і елементами композиції, і композиційними вузлами, і абзацними фразами, і першими словами речення, і вставними словами.

Тлумачна функція найбільш активна в боротьбі з інерцією читацької установки, звичним сприйняттям. Вона має свої відпрацьовані мовленнєвою практикою конструкції: "це означає"; "тобто"; "ми маємо на увазі"; "назвемо"; "означимо".

До реалізаторів цієї функції на початку тексту, що ніби освітлюють увесь твір, належать епіграфи, обґрунтування несподіваного підходу до явища, опису предмета дослідження і т.п.

У постпозиції реалізатор тлумачної функції частіше за все грає роль додаткового зауваження. Він може розташовуватися також за межами тексту (додатки) і стає ніби факультативним.

Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання вже відомої йому інформації. Цю інформацію передають найбільш стислими засобами, щоб не створювати враження надмірності тексту. Здійснення цієї функції вимагає поступовості викладу - тим більшої, чим менше підготовлений читач, а іноді - ніби уповільнення його.

Функції запам'ятовування сприяють яскраві, виразні, цікаві факти, іноді лише непрямо пов'язані з предметом. Полегшують запам'ятовування окремих формулювань їх ритмічність, співзвучність в плані вираження, незвичні поєднання в плані змісту.

Міра використання реалізаторів функцій визначається ступенем і характером суперечності адресант - адресат, особливостями зустрічі читача з повідомленням.

Зустріч читача з повідомленнями агітаційно-рекламного характеру здебільшого випадкова, з повідомленнями популярного характеру - в більшій мірі пов'язана з його інтересами і супроводжується поступовим усвідомленням потреби в прочитанні. До теоретичного повідомлення читач звертається звичайно в результаті свідомого пошуку. Нарешті, з повідомленням прикладного призначення він ніби планує свої зустрічі заздалегідь - з метою використати його з інструментів для прийняття рішення.

Через це за характером прояву контактної функції на одному полюсі стоять деякі агітаційні (рекламні) повідомлення (максимальне використання реалізаторів), на протилежному - повідомлення прикладного призначення (мінімальне використання цих реалізаторів); цей ряд замикає довідкова література.

Популярні твори в цьому плані ближчі до рекламних, а теоретичні - до довідкових, бо в теоретичних повідомленнях рідкісним є використання "сторонньої ідеї" - штучного зацікавлення читача. І більшого значення набувають обґрунтування теми або просто точне формулювання заголовка, що називає тему чи ідею повідомлення.

Що стосується функції організації процесу читання, то з переходом від деяких агітаційних (рекламних) повідомлень до популярних і далі до теоретичних і прикладних меншають її суть естетичні прояви і яскравіше виступають організатори безпосереднього керування процесом читання, які до того ж все частіше виділяються з тексту графічними засобами (номери пунктів в інструкціях, заголовки в таблицях).

Меншає в цьому напрямі і виразова функція. Це призводить у творах і виданнях прикладного призначення до практичної ліквідації авторського стилю - заміни його стилем "колективним", точніше знеособленим, формально-логічним.

Потреба в використанні тлумачної функції спадає в напрямі до прикладних повідомлень, якщо мати на увазі передачу особливо тонких відтінків змісту словосполучень слів, які тут використовуються, і зростає в тому ж напрямі, якщо говорити про повноту розкриття усталених значень термінів.

Значна роль тлумачної функції в навчальній та науковій літературі, коли коментується позиція автора і вводяться нові терміни.

Найбільш активна тлумачна функція в боротьбі з інерцією читацької установки, звичним сприйняттям. Вона має свої, відпрацьовані мовленнєвою практикою, конструкції: це означає, тобто ми маємо на увазі, назвемо, визначимо і навіть (в публічному мовленні): прошу розуміти мене вірно.

У випадку, коли ми починаємо з конкретних фактів чи особливостей, в свідомості читача поступово відбувається природний процес формування загального поняття, котре згодом позначається раніше невідомим читачеві словом. Такий процес досить легкий, і якщо поняття потім широко використовується в повідомленні, пояснення, знаходячись на початку тексту, ніби висвітлюють його.

У постпозиції реалізатор коментуючої функції частіше за все грає роль додаткового зауваження. Нарешті, він може розташовуватися за текстом або так виділятися, що його зв'язок з текстом послаблюється. В цьому випадку він стає мовби факультативним.

Місце інформаційної функції, не завжди значне в рекламних творах, стає все більш істотним в напрямі: популярні, теоретичні, прикладні твори (видання).

Функція формування поглядів читача активно використовується в творах популярних і особливо теоретичних.

Спонукальна функція, як і функція запам'ятовування, найбільш явно виступає в агітаційних і деяких прикладних творах та виданнях.

У популярних і теоретичних повідомленнях вона майже завжди присутня неявно, тобто реалізується не структурою повідомлення, а особливостями сприйняття адресатом. Так, в рефераті наукової статті спонукальна функція явно жодними матеріальними засобами не виражена, - в цьому немає потреби.

У популярних повідомленнях своєрідними реалізаторами спонукальної функції є огляди і списки літератури, інформація про не вирішені питання. Сильно і яскраво виявляє себе ця функція в рекламі, завдання котрої - примусити читача діяти в певному напрямі - вчинити покупку, про котру він і не думав. В деяких випадках, особливо коли йдеться про рекламу дешевих товарів, спонукальна функція може здійснюватися, майже не опираючись на інформаційну.

Якщо реалізатор контактної функції слугує сигналом початку твору, то реалізатор спонукальної - сигналом його закінчення.

Уявлення про комунікативні і пізнавальні функції твору дозволяють виділяти основну і допоміжну, але не надмірну інформацію. Не в кожному творі основна функція представлена носіями власне інформаційної функції. Так, у повідомленнях агітаційного характеру - це нерідко інформація, яка забезпечує закличну функцію. В популярних повідомленнях співвідношення реалізаторів контактної, організуючої і формуючої погляди читача функцій таке, що лише формально можна було б говорити, що перші дві виконують лише допоміжну функцію. В теоретичних повідомленнях дуже істотна інформація, яка сприяє формуванню думки читача. І лише в прикладних виданнях реалізатори інших функцій, крім інформаційної, виносятся за межі основного тексту - твору і складають так званий апарат (вказівки, як користуватися виданням чи публікацією, різного роду примітки, зміст та інш.).

Здійснення функції формування поглядів читача неможливе без використання інформації, вже відомої читачеві. Цю інформацію краще всього передавати найбільш стисло, по можливості непрямими засобами, щоб не створювати відчуття надмірності тексту. При цьому реалізація функції формування поглядів потребує значної (тим більшої, чим менше підготований читач) поступовості, навіть іноді ніби повільності викладу.

Ще більш важливу роль відіграє надмірна, на перший погляд, інформація для здійснення функції запам'ятовування. Повторення важливих положень в розумних межах - відома вимога дидактики.

Поняття надмірності в зв'язку з представленням інформації в науковій та галузевій літературі виглядає дещо інакше, ніж в математичній теорії інформації. Там - це та частина ланцюга знаків, котра може бути опущена при передачі без того, щоб одержувач відчув втрату інформації, необхідної для розуміння суті справи. При роботі над рукописом при визначенні надмірності потрібно враховувати різні семіотичні рівні функціонування знаків.

У цьому зв'язку виділяються синтаксична, семантична, прагматична та сигматична надмірність[79].

Синтаксична надмірність визначається як надмір знаків (слів), використаних в даній послідовності для передачі відповідного стану речей. Цей надмір послідовно використаних знаків слід розглядати диференційовано, відрізняючи пусту і корисну надмірність.

Пусту надмірність розуміють в цьому випадку як ту частину повідомлення, котру можна пропустити, не змінюючи самої інформації, як наприклад, підкреслені слова в фразі "Ніхто не відчував зовсім ніякого смороду" замість "Ніхто не відчував смороду".

Під корисною надмірністю розуміють складові частини повідомлення, котрі, хоча і можуть бути пропущені без зменшення інформаційного змісту його, необхідні для того, щоб інформацію, котра міститься в повідомленні, правильно сприйняти і відтворити. Наприклад: "Реакція відбувається за кімнатної температури, тобто майже при 20 С" замість "Реакція відбувається за кімнатної температури". З допомогою корисної надмірності висловлюваним буде краще усвідомлене і довше збережеться в пам'яті, ніж при менш надлишковому представленні інформації.

Не слід з надмірністю змішувати ірелевантність, тобто присутність матеріалу, котрий не стосується справи, мети майбутньої книги.

Іревалентність спостерігається і тоді, коли матеріал повідомлення обраний вірно, але розташований в книзі не там, де його сподівається знайти на основі минулого досвіду і звичок читач.

Семантична надмірність - це багатомовність в змісті. На відмінність від ірелевантності, вона завжди відносна. Рішення, чи стосується повідомлення до справи чи ні (ірелевантність), прийняти легше, ніж визначити, чи потрібна читачеві інформація, що стосується даного питання.

Прагматичне надмірна інформація - та, що виявляє на читача вплив, в котрому немає необхідності.

Сигматична надмірність виникає, якщо автор використовує для представлення інформації словесні знаки, нехтуючи нетекстовими знаками, сприйняття котрих вимагає від читача менше зусиль. Прикладом сигматичної надмірності є словесний опис процесу чи хімічної реакції, коли ту ж інформацію можуть дати схема чи ланцюг формул.