3

2

мІнІстерство оСВІТИ І науки украЇнИ

ЧеркасЬкий нацІональный унІверситет

ІменІ Богдана ХмельницЬкого

Інститут іноземних мов

Кафедра теорії та практики перекладу

Синько Олег Вікторович

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ АРАБСЬКОГО ПИСЬМА НА ПОЧАТКОВОМУ СТУПЕНІ

Курсова робота

студента 5-Д курсу

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук,

доц. Рудакова Л.П.

Черкаси - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПИСЬМА ЯК ВИДУ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Загальне визначення письма

1.1 Лінгвопсихологічні особливості письма

1.2 Цілі та принципи навчання письма

Розділ 2. МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ АРАБСЬКОГО ПИСЬМА НА ПОЧАТКОВОМУ СТУПЕНІ

2.1. Лінгвістичний матеріал для письма

2.2. Типологія вправ для навчання письма

2.3. Навчання графіки

2.4. Навчання орфографії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

На сучасному етапі навчання іноземної мови письмо відіграє одну з важливих ролей, презентуючи в цілому інші види мовленнєвої діяльності: говоріння і читання, з якими воно тісно пов'язане.

Наприкінці 20 ст. проблемою навчання письма займалися такі відомі методисти як І.Л. Бім, С.П. Шатілов, Г.В. Рогова, Н.І. Гез, В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва.

Ефективність процесу навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, від правильного підходу до комунікативних завдань.

Мета роботи. Основною метою цієї роботи є осмислення та аналіз наукових передумов та практичних методів навчання письма на початковому ступені у школі як основи подальшого навчання з метою оволодіння мовленнєвою діяльністю.

Об'єктом дослідження курсової роботи є предмет навчання письма на початковому етапі.

Завдання роботи. Поставлена мета визначила необхідність вирішення наступних завдань:

- визначити роль письма у навчанні арабської мови на початковому ступені;

- розкрити особливості навчання письма і специфіку навчального матеріалу на початковому ступені;

- дослідити і проаналізувати проблеми у зв'язку з навчанням письма на початковому ступені.

Для вирішення поставлених завдань використовується ряд методів дослідження: аналіз наукової та методичної літератури, індуктивно-дедуктивний метод.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що робиться спроба осмислити цілі та задачі навчання письма.

Практична цінність дослідження полягає у використанні фактичного матеріалу у викладанні основ арабського письма на початковому ступені.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПИСЬМА ЯК ВИДУ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Загальне визначення письма

У житті кожної людини письмо відіграє важливу роль. Письмо - видатне надбання людства, величезний здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, засобах масової інформації та зв'язку, в міжнародних та політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо - неперехідна пам'ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

Все написане називається текстом. Окремі тексти чи їх зібрання набирають форму рукописів, книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, оголошень, листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори і користуються ними мільйони читачів.

Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства. Йому належить визначна роль у створенні та збереженні духовних, а через них і матеріальних цінностей. Письмо має інтернаціональний характер. Воно продовжує і розвиває те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавилонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Арабське письмо, яке виникло незадовго до появи ісламу, є одним з видів міжнародного письма. Нині ним у світі користуються більше трьохсот мільйонів жителів Африки та Азії.

Письмо іноді розглядають як особливу графічну форму мови і навіть як писемне мислення. Рельєфне визначення письма можна дати, порівнюючи його не з мовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення - це мова в дії. Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість “слухати, чути” (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше - текст мовлення. Написання - процес такої фіксації, письмовий текст - її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова - це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання [10, 285].

У сучасній методичній літературі розрізняють письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін “письмо”, підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов'язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів:

- складання слів за допомогою літер;

- формування письмових повідомлень, до складу яких входять слова, словосполучення тощо.

Навчання письма (тобто навчання письма та письмовому мовлення) включає роботу над технікою письма (графіка, орфографія, пунктуація) та над письмовим вираженням думок мовою, що вивчається (продукт писемного мовлення).

Графіка представляє собою сукупність основних письмових засобів (букв, буквосполучень та діакритичних знаків) для зображення на письмі звуків та звукосполучень певної мови. Алфавіт арабської мови налічує 28 букв, кожна з яких має чотири варіанти написання - окреме, на початку, в середині та у кінці слова.

У будь-якій мові письмо є сталою графічною системою й менш за все піддається змінам. Орфографія - це система правил вживання письмових знаків при написанні слів. Продуктивне писемне мовлення - це комплексне використання графічних, орфографічних, лексико-граматичних та стилістичних засобів для вираження думок та здійснення комунікації. Графічні та лексичні навички розвиваються на рівні лексичної одиниці. Об'єктами навчання писемного мовлення є речення, абзац та зв'язний текст. Писемне мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А.М. Мєшковський відзначає, що писемне мовлення ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні слова, тому що завжди є друга мова, яка нашаровується на усну [5, 276].

У навчальному процесі роль та місце письма визначається цільовою спрямованістю навчання іноземної мови.

1.2. Лінгвопсихологічні особливості письма

З точки зору психології процес протікання писемного мовлення є важким і різноманітним. Писемне мовлення як спосіб формування та формулювання думок ґрунтується на використанні лінгвістичних знаків, закріплених у нервових зв'язках кори головного мозку у вигляді зорових та рукомоторних образів, діючих у сукупності із слуховими та мовленнєворуховими. У людей, які володіють грамотою, додатково до звукових, створюються графічні образи слів. Зорово-графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом руки, що пише. Психолінгвістичною основою письма є створення зорово-графічних відбитків мовних знаків та розвиток механізму пишучої руки.

Письмо передбачає наступні уміння:

- уміння графічно правильно зображувати букви алфавіту: переводити звуки й звукосполучення в букви та буквосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його семантикою;

- уміння орфографічно правильно писати слова, словосполучення слів та розставляти пунктуаційні знаки;

- уміння оперувати мовними структурами, вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.

Навчання письма складається з аналітичної роботи над звуком, буквою, складом, словом, словосполученням, реченням, абзацом та письмовим повідомленням. Письмові дії виконуються, як правило, довільно, при постійній активності думки.

Писемне мовлення заздалегідь формується в думці й передбачає велику кількість розумових дій та операцій. Процес починається із внутрішнього мовлення, зі складання програми майбутнього висловлювання. Він включає розумову діяльність з відбору лексичних одиниць, організації їх у граматично оформлені речення та об'єднання цих структур у великі відрізки мовлення - абзаци - для виявлення логічних зв'язків між окремими думками. Цей процес складається із внутрішньої вимови й фіксації мисленно приготовленого матеріалу на папері, що потребує автоматичного оперування звуко-графічними асоціаціями [9, 86].

За кількістю операцій письмове повідомлення складніше усного. Однак при усному спонтанному висловлюванні породження мовлення та його звукове відтворення синхронне, а тому потребує повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом. Труднощі письма полегшуються відсутністю браку часу у того, хто пише, що дозволяє виконувати упереджуючий синтез (продумування змісту та форми майбутнього висловлювання) та ретроспективний аналіз написаного.

Можливість знаходити в пам'яті потрібні мовні засоби для точного й ясного висловлювання думки, можливість користування словниками та іншими довідниками надають тому, хто пише, впевненості. У результаті постійного тренування письмового висловлювання учні поступово набувають досвіду, процес знаходження слів та структур відбувається швидше, навичка письма стає стійкою.

Як зазначає А.Р. Лурія, письмо із самого початку оволодіння ним є свідомим актом, який довільно будується в процесі спеціального свідомого навчання. До того ж усвідомленість однаково притаманна навичці, що утворюється та вже створеній навичці. На початковій стадії навчання письма навіть на рідній мові всі елементи, форми та інші способи, за допомогою яких той, хто пише, позначає потрібний зміст, стають предметом його усвідомлення. При використанні іноземної мови міра усвідомленості та довільності, безсумнівно, вище.

Завдяки об'єднанню слухо-мовленнєворухових образів внутрішнього мовлення й зорово-рукомоторних образів у акті письма забезпечується комплексне засвоєння знань. Створені таким чином стійкі асоціації сприяють більш ефективному сприйняттю, запам'ятовуванню та відтворенню матеріалу. Міцність запам'ятовування матеріалу, який використовується при письмі, забезпечується участю всіх аналізаторів, поєднанням аналізу та синтезу, усвідомленістю та довільністю процесу письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів та структури моделей речень легше впізнаються при зоровому сприйнятті [12, 268].

У писемному мовленні більш чітко проявляється лінгвістична природа зв'язного висловлювання. Зв'язне висловлювання, зазвичай, складається з кількох, логічно та структурно пов'язаних між собою, речень. Письмове завдання забезпечує формулювання індивідуального зв'язного висловлювання згідно з рівнем підготовки учнів на певному етапі навчання мови, тому що виконання письмового завдання не обмежене часом та колективними формами аудиторної роботи.

Результат письмової діяльності - це дійовий фактор, котрий робить письмо помічником вихователя у боротьбі за міцні знання. Письмо вдосконалює усне висловлювання, сприяє формуванню навичок самоконтролю. Велика питома вага письма у домашній роботі з іноземної мови не є випадковістю. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони зазвичай приділяють більше уваги виконанню письмових завдань, ніж усних. Під час аудиторної роботи письмо - найбільш економний, надійний, ефективний та масовий спосіб контролю знань та рівня володіння мовою.

1.3. Цілі та принципи навчання письма

Як зазначається у Державному освітньому стандарті з іноземних мов, володіння письмом передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учням вміння реалізувати навички писемного мовлення у найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування [6, 18].

У відповідності до учбової функції засвоєння мови та комунікативної функції застосування мови у навчанні письма необхідно розрізняти такі взаємообумовлені цілі:

- отримання знань про графічну систему іноземної мови та вміння швидкої каліграфічної реалізації нового звучання в міру засвоєння нового алфавіту;

- навчання диференціації знаків, котрі при однаковій формі репрезентують різні значення у двох мовах;

- отримання навички з'єднувати збереження мовних знань з письмом, досягаючи цим більш високого ефекту закріплення матеріалу;

- демонстрація в диктантах рівня готовності учнів записати почуте;

- складання письмового повідомлення на основі власного досвіду й оформлення його у вигляді листа;

- опис картини, речі, порядку, дій;

- записування почутого або прочитаного у тексті, застосовуючи це як основу для послідовних усних чи письмових переказів, відповідей на питання та ін.;

- виконання нотаток до доповідей та дискусій.

У процесі навчання письма на початковому ступені у середній школі слід дотримуватись наступних принципів послідовного та поетапного засвоєння матеріалу:

- для повідомлення ще невідомої системи письма окремі графічні знаки слід давати по черзі з урахуванням певної градації складностей. Необхідно застосовувати спеціальні вправи для розвитку рукомоторних навичок;

- орфографічні та лексичні знання слід давати одночасно, щоб в учнів вироблялась асоціююча єдність компонентів: значення - звукова форма - форма написання;

- закріплення, тренування для засвоєння іншомовних знань повинні тісно пов'язуватись з повторенням орфографічних знань (переписування, письмове виконання завдань);

- правила орфографії необхідно пояснювати учням шляхом систематизації та пояснення ними співпадаючих ознак певного класу явищ;

- письмові вправи повинні супроводжуватися їх повною перевіркою;

- короткі письмові роботи - як правило для контролю граматичних та лексичних знань не повинні перевищувати 10 хвилин;

- вправи та переписування на початковому ступені мають привчати учнів до специфічної форми написання іншомовних слів;

- ретельно підібрані диктанти (слова, вибіркові й короткі) - придатні форми вправ для закріплення і контролю орфографічних знань;

- в якості системних та епізодичних прийомів закріплення орфографічних знань використовуються вправи на підбір та протиставлення слів з однаковими та різними орфографічними елементами. Це сприяє поясненню орфографічних категорій та систематизації словникового запасу;

- необхідною передумовою того, щоб письмові вправи сприяли подальшому розвитку орфографічних навичок, є контроль та корекція [16, 220].

Розділ 2

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ АРАБСЬКОГО ПИСЬМА НА ПОЧАТКОВОМУ СТУПЕНІ

2.1. Лінгвістичний матеріал для письма

Лінгвістичний матеріал для письма є додатковою до звукової знаковою системою; нормою сполучуваності її елементів. Графічні знаки виконують різноманітні інформаційні функції. Знаки найнижчого порядку (графеми) диференціюють формальну сторону писемного мовлення аналогічно фонемам в усному мовленні. Знаки найвищого порядку (морфеми й лексеми) слугують для передачі змістової сторони висловлювання. У нарисній системі розрізняють основні засоби вираження (алфавіт, знаки пунктуації, абзац, пропуск) та другорядні (курсив, розрядка, підкреслення, знаки параграфів, розмір та колір літер). Перші відображають предметно-логічний зміст, інші - надають повідомленню оцінювально-стилістичного забарвлення [4, 305].

Мінімальною одиницею письма є графема - нарисний тип мови, який створюється рукомоторним механізмом і який сприймається через зоровий канал. Реалізуючись у мові, графеми мають аллографи (варіанти), з'єднані з оточенням (окремий нарис букви, на початку, в середині і в кінці слова).

Напрямок письма, кількість графем, їх типове з'єднання та розташування в словах не співпадають у різних мовах. Так, в арабській мові напрямок письма - справа - наліво. По якості графеми розрізняють:

- сегментні (букви, буквосполучення);

- морфемні (корінь, префікс, суфікс, флексія);

- прикордонні (на межі слів);

- суперсегментні (пунктуація та другорядні знаки) [22, 56].

Система правил орфографії створює індивідуальність мови. В арабській мові лише один принцип орфографії - фонетичний, тобто написання слова співпадає з його звучанням: ЯКИ, Эег, ПСФ.

Значна складність арабського письма для україномовних учнів та писемного мовлення є причиною того, що навчання цієї діяльності пов'язане з багатьма труднощами. Це пов'язано з лінгвістичною специфікою коду, за допомогою якого реалізується писемне спілкування. Ця специфіка розповсюджується як на технічну сторону фіксування слів і словоформ (галузь графіки й орфографії), так і на відбір лексико-граматичних засобів (образ стилю) [23, 140].

Письмо, як продуктивна комунікативна діяльність, передбачає здатність фіксування розумового змісту та його внутрішньомовленнєву фонетичну реалізацію завдяки графічним знакам. При цьому реалізуються наступні його компоненти:

- потреба в комунікації, яка стимулює письмову дію;

- пов'язана з потребою мета комунікації;

- планування та розвиток комунікативної стратегії відповідно до мети та умов;

- пов'язана з цим тематизація, тобто вибір та упорядкування елементів змісту, їх попередні аранжування;

- внутрішньомовленнєва реалізація за правилами мовної системи;

- втілення задуму в письмових знаках у відповідності до орфографічних традицій мови, яка використовується.

Письмо тісно пов'язане з навчанням інших видів мовленнєвої діяльності: у монологічному мовленні у наявності всі умови, які мають значення і для письма: виникнення задуму, формулювання думки, мовленнєва (лексико-граматична) реалізація. Учні можуть зафіксувати все те, що вони можуть сказати усно.

Слухання створює міцні асоціації між звуковою формою та значенням мовних явищ. Воно надає приклади для складення текстів різних видів і розвиває вміння аналізу та структурування думок, оцінювання висловлювань.

Знання графічних знаків при вивченні іноземної мови має значення, якщо її графічна система відрізняється від графічної системи рідної мови. Це відноситься до кирилиці при вивченні російської або української мови як іноземної арабськими учнями, і арабської абетки при вивчені арабської мови нашими учнями. Знання цих знаків при виконанні актів писемного мовлення повинно пов'язуватись зі здатністю їх швидко записати.

Той, хто пише, повинен уміти асоціювати з графічними знаками звуки, які їм відповідають. Написання й вимова відрізняються майже в кожній мові, але ступінь цих розходжень різний. В арабській мові різниця менш значна, а в українській мові існує далекойдуча однозначна кореляція між фонемами та відповідними їм графемами.

Навчання арабської графіки полегшується тим, що в арабській мові всі письмові знаки представляють лише один звук, наприклад: б - [л], г - [м], У - [с].

2.2. Типологія вправ для навчання письма

У методичній літературі існують різні критерії класифікації вправ в усній та письмовій формі. Так, письмові вправи розрізняють з точки зору :

- призначення (підготовчі та основні);

- специфіки мовленнєвої діяльності (рецептивні та репродуктивні);

- характеру навчальних дій (вправи з відтворення, видозміни та комбінування мовних структур);

- підходу до мовного матеріалу (вправи на цілеспрямовану активізацію мовного матеріалу та вправи на некеровану активізацію мовного матеріалу).

Якщо до комплексу письмових вправ підійти з точки зору ступеня включення графічних навичок, то їх можливо схематично розбити на групи:

а) вправи, які потребують використання лише найпростіших засобів графічного виділення та різноманітних умовних графічних знаків (підкреслення, включення в рамку, помітка наголосу, пауз, позначення зчіпок, злиттів, графічне зображення інтонаційного малюнка фрази);

б) вправи, графічне завдання яких міститься в простому (копіювання прописів) та ускладненому (списування друкованого тексту) відтворенні візуально сприйнятого тексту, а також вправи, які містять завдання на групування або перестановку готових елементів (групування слів за певними семантичними та словоутворюючими ознаками, побудування речень з ряду готових елементів);

в) вправи, які потребують самостійного написання окремих елементів: графем, морфем, слів, словосполучень (заповнення пропусків потрібними словами, підбір до поданих слів антонімів, однокореневих слів, слів, близьких за значенням або пов'язаних тематично, перебудова речення: зміна особи, числа, часу дієслова або ознак інших частин мови);

г) вправи, які потребують самостійного відбору графічних засобів для вираження завершеної думки, написання абзацу або цілого тексту (переклад з іноземної на українську, диктант, відповіді на питання, письмо, анотація) [18, 65].

Окремі групи вправ можуть комбінуватися, наприклад, перестановка окремих елементів з заповненням пропусків. Деякі вправи (наприклад, відповіді на питання) можуть бути віднесені до всіх груп; це залежить від ступеня складності питань.

Підсумовуючи сказане та беручи до уваги виділення етапів формування навичок письма, можна виділити три групи вправ:

- вправи на формування навичок техніки письма;

- вправи на формування мовленнєвих навичок письма;

- вправи на розвиток вмінь письма.

2.3. Навчання графіки

Згідно з Програмою з іноземних мов для середньої загальноосвітньої школи письмо використовується як засіб навчання, що сприяє оволодінню читанням і усним мовленням. Воно може також бути засобом контролю.

Основна мета навчання письма у середній школі - формування в учнів графічних автоматизмів і певних орфографічних навичок. Навчання графіки є спільним для техніки читання і письма, тому що в його основі лежить один і той же механізм асоціювання певних нарисів із звуками мовлення, однак при письмі (кодуванні) головні операції виконуються у зворотному напрямку, ніж при читанні (декодуванні) [3, 119].

Характер роботи і кількість вправ в графіці знаходяться в прямій залежності від складності звуко-буквених відношень мови. Найпростіший випадок, коли відношення звука і букви постійні й відсутня інтерференція з боку рідної мови. У такому випадку асоціація встановлюється дуже просто: звуко-кінестетичне сприйняття - зорове уявлення - письмова дія [2, 112]. У цьому випадку достатньо незначної кількості найпростіших вправ. Ці вправи ґрунтуються на зазначених вище асоціаціях та припускають підвищення самостійності учня. Так, спочатку учні шукають в розрізній абетці або прописах букву або буквосполучення, які відповідають звуку або звукосполученню, що вимовив вчитель. У таких вправах подаються можливі графічні відповідності, їх слід лише вибрати. Більш складним є виписування з тексту слів з постійними звуко-буквеними відповідностями та написання букв і буквосполучень, які відповідають вимовленому звуку.

Важливу роль при навчанні звуко-буквеним позначенням відіграє звуко-буквений та складовий аналіз. Значення такого аналізу полягає в тому, що при його виконанні послідовно розчленовується весь процес кодування слова у графічний образ, під час якого достатньо яскраво виявляються звуко-буквені відповідності. Він відбувається за схемою: ціле слово в його звучанні - звукові склади - звуки - відповідні їм графеми - графічні склади - ціле слово на письмі.

До вправ, спрямованих на формування графічних навичок, слід віднести:

- вправи на написання окремих літер, на початку, всередині і в кінці слова;

- вправи на списування окремих слів, речень, текстів;

- вправи на звуко-буквений аналіз окремих буквосполучень, слів, речень та ін.

Наведемо приклади ігрових вправ для формування графічних навичок.

1) Граємо у гру «7 x 7». Намалюйте квадрат і впишіть у клітинку букву в окремому написанні відповідно до її номера в арабському алфавіті. Переможе той, хто правильно впише всі букви.

8	14		13		28
			4	21		12
	20	2	18		3
17	26			9	22	23
		6	16
	5	24		19	10	11
7	25		15	27		1

Виконуючи цю вправу, учні мають можливість написати нові для них букви (вони наведені у квадраті), а також самостійно вписати букви, що були вивчені раніше (учні можуть зробити це по пам'яті або спираючись на пронумерований список букв алфавіту, який є в підручнику або має бути вивішений у класі).

2) Допоможіть буквам арабського алфавіту знайти одне одного. Запишіть пари букв, наприклад: Ы Ы. Зліва зображені букви в окремому написанні, а справа - в кінці, посередині, або на початку слова. Хто зробить це першим?

Э Я г д Ъ ж н Ш д С жЯ Ъ г д С Ш н Э д

На початковому ступені дуже важливе значення має навчання каліграфії, яке відбувається на навичках, надбаних у процесі навчання письма рідною мовою у початкових класах. Учні легко виконують перенесення навички написання окремих елементів літер на відповідні літери арабської абетки відносно до різниці у звуковому значенні. Однак наявність літер, які відрізняються в цілому від літер рідної мови і мають лише деякі схожі елементи, інтерферує і гальмує оволодіння каліграфією. У цьому випадку радять застосовувати елементарне письмо. Ним користуються також і тоді, коли спостерігається змішування нарисів у мові, що вивчається [24:89]. Для наочного розрізнення схожих елементів деякі автори рекомендують різноманітні групування літер, наприклад:

- У, Х- (спільний елемент - нижня петля);

- Э, Ю- (спільний елемент - округлий елемент);

- Я, б- (спільний вертикальний елемент).

Помилки в каліграфії можна в значній мірі запобігати, якщо момент презентації супроводжувати поясненням, яке включає показ написання букви в цілому, окремих її елементів, демонстрацію напряму руху руки при написанні певної літери.

2.4. Навчання орфографії

Навчання орфографічних навичок є важливим завданням при навчанні писемного мовлення на початковому ступені, а створення в учнів елементарних орфографічних навичок є метою навчання письма в середній школі.

Навчанню орфографії приділяється особлива увага у 5-6 класах, проте робота над нею практично не припиняються до кінця курсу навчання.

У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ: до першої групи входять вправи на списування (виписування) і дописування; до другої - вправи для запису на слух (диктанти різних видів).

У першій підгрупі вправ розрізняють просте та ускладнене списування (з підкреслюванням певних графем, з групуванням слів за певними ознаками тощо). Наведемо приклади завдань до вправ на ускладнене списування.

Завдання: Спишіть подані слова, підкреслюючи буквосполучення, що передають звук […]. Працюємо в командах. Виписуємо слова у стовпчики і читаємо їх класу. Хто переможе?

Команда 1 Команда 2 Команда 3

з буквою Э з буквою Ю з буквою г

ЭЯС ,ЭСН гбЯ, ЮПнг, ЭКн ,ЮЗЭ гСЙ, ЮШд, ЭСж, гЗС, ЮКб, гУЗБ, ЭжЗЯе, гЛб,.

Складнішими будуть вправи на «вписування» або правильне розташування усіх букв слова - це кросворди, гра в «поле чудес», головоломки. Наведемо приклади цих ігрових орфографічних вправ, наприклад.

а) У поданих нижче словах букви переплутані. Розплутайте їх, запишіть слова, прочитайте їх уголос.

ИКЯ (ЯКИ)

бгЭ (Эбг)

ГСЮ (ЮСГ)

б) У квадратах «захована» назва міста:

Л	К	И	Г
Ш	О	Н	М
Х	Ф	У	Щ
ж	б	Т	г

Відгадайте ці слова, запишіть і прочитайте їх уголос.

Для практики навчання характерна така форма роботи по засвоєнню орфографії, як тренувальні диктанти. Такі диктанти є ефективним засобом засвоєння орфографії, і на початковому етапі їх слід застосовувати систематично. Розрізняють декілька видів тренувальних диктантів:

- зоровий: учитель читає речення, записує на дошці, підкреслює важкі орфограми і пояснює їх. Потім речення витирають і диктують знову;

- попереджувальний: учитель читає речення, учні аналізують його і написання окремих слів. Найважчі слова пишуться на дошці. Після цього вчитель читає речення ще раз і учні записують;

- пояснювальний: учитель диктує, всі пишуть в зошитах, один учень на дошці. Допущені на дошці помилки виправляються. Речення на дошці слугує орієнтиром для виправлення помилок.

Дуже велике значення у навчанні графіки та орфографії відіграють наочні посібники. Це перш за все прописи, які ілюструють написання букв та їх з'єднання в арабській мові. Не менш важливі настінні таблиці, які відображають звуко-буквенні відношення.

ВИСНОВКИ

У процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування та використання лексичних і граматичних явищ.

Письму належить значна навчальна функція, що зумовлює підтримку процесу аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність усіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, привчає до самоконтролю та самоперевірки.

Завдяки взаємодії різних аналізаторів мовний матеріал у процесі письма запам'ятовується краще, позитивну роль при цьому відіграють уповільненість акту письма, що дозволяє проводити ретельний внутрішній аналіз утворення та вживання мовних явищ.

Письмо слугує не лише цілям засвоєння мовного матеріалу, а й допомагає вдосконалювати вміння читання та усного мовлення. Завдяки писемному фіксуванню усного висловлювання набувається велика свобода й легкість в оперуванні мовним матеріалом у подальшому усному мовленні: конструкції та фрази, котрі фіксувались письмово, набувають більшої варіативності.

Навчання письма та писемного мовлення на початковому ступені характеризується опрацюванням формування графічних, каліграфічних та орфографічних навичок письма в обсязі, передбаченому Програмою для середніх шкіл та Державним освітнім стандартом для іноземних мов.

Особливістю початкового етапу навчання письма є формування й закріплення передусім каліграфічних навичок письма, які передбачають володіння й застосування зорових, слухових, рукомоторних навичок, а також навичок внутрішнього промовляння та аналізу мовного матеріалу.

Важливу роль у формуванні навичок письма на початковому етапі відіграє наочний матеріал, який залучає до роботи всі аналізатори, тобто таблиці різноманітного змісту, прописи та фонематичні засоби навчання.

Писемне мовлення виступає і засобом навчання, і засобом контролю. за допомогою класних і домашніх перевірочних та контрольних робіт можна за нетривалий період часу з'ясувати ступінь засвоєння мовного матеріалу та рівень володіння деякими мовленнєвими вміннями та навичками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бим И.Л. Теория и практика обучения немецкому языку в средней школе. - М.: Высшая школа, 1989.

Вишневський О.І. Довідник вчителя іноземної мови. - К.: Освіта, 1982.

Вишневський О.І. Діяльність учнів на уроці іноземної мови. - К.: Освіта, 1989.

Гез Н.И., Ляховицкий М.В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. - М.: Высшая школа, 1986.

Демьяненко М.Я., Лазаренко К.А. Основы общей методики обучения иностранным языкам. - К.: Высшая школа, 1976.

Державний освітній стандарт з іноземної мови . - К.: Ленвіт, 1998.

Деркач А.А. Педагогическая эвристика. - М.: Педагогика, 1991.

Жлуктенко Ю.О. Навчання іноземної мови за методичною системою Ч. Фріза, Г.Ладо. - К.: Вища школа, 1969.

Зимняя И.А. Психология обучения иностранным языкам. - М.: Педагогика, 1991.

Климентенко А.Д. Теоретические основы методики обучения иностранным языкам в средней школе. - М.: Высшая школа, 1981.

Курс обучения иностранным языкам в средней школе (под редакцией профессора Белоусова). - М.: Высшая школа, 1971.

Леонтьев А.А. Общая методика обучения иностранным языкам. - М.: Высшая школа, 1991.

Медведева О.Н. Творчество на уроке немецкого языка. - М.: Педагогика, 1991.

Настольная книга преподавателя иностранного языка. - Минск: Вышейшая школа, 1992.

Ніколаєва С.Ю. Тестовий контроль лексичних навичок письма. - К.: Ленвіт, 1997.

Ніколаєва С.Ю. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 1999.

Основы методики преподавания иностранных языков (под редакцией профессора Демьяненко) . - К.: Вища освіта, 1986.

Очерки по методике обучения немецкого языка (под редакцией профессора Рахманинова). - М.: Педагогика, 1974.

Панова Л.С. Обучение иностранному языку в школе. - К.: Вища школа, 1989.

Практикум по методике преподавания иностранных языков (по редакцией Салатова, Шатилова). - М.: Высшая школа, 1985.

Рогова Т.В. Методика обучения английского языка на начальном этапе. - М.: Высшая школа, 1988.

Рогова Т.В. Письмо в обучении иностранному языку // Иностранные языки в школе. - № 6, 1978.

Скляренко Н.К. Обучение речевой деятельности на английском языке в школе. - К: Радянськая школа, 1988.

Сучасна технологія навчання іншомовного матеріалу в середній школі (під редакцієй Ніколаєвої С.Ю.). - К.: Ленвіт, 1996.