Міжнародні ЗМІ та локальні актори: особливості взаємодії у висвітленні війни в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні ЗМІ та локальні актори: особливості взаємодії у висвітленні війни в Україні

Під час своєї пресконференції в київському метро 24 квітня 2022 р. В. Зеленський назвав три головні складові, які привели до успіхів у початковій фазі війни з РФ. Окрім внутрішнього об'єднання суспільства та зовнішньополітичного об'єднання антиросійської коаліції, Президент відзначив також об'єднання інформаційного простору, включно з міжнародними ЗМІ: «...Західні репортери - я хочу їм подякувати, бо в нас своя армія, але це те саме, що й Збройні Сили... І ми показали, що це є неймовірним, об'єднавшись з вами, шановні журналісти з інших держав. І саме ви привезли і везете цю правду. Ви апостоли цієї правди. Ви все відчуваєте».

Загалом міжнародні ЗМІ і справді до великої міри зайняли проукраїнську позицію, адже, як зазначають фахівці, «чи не вперше за багато років у Європі та Північній Америці сформувався суспільний консенсус щодо інтерпретації війни Росії з Україною: Україна - хороша, Росія - погана» [Ключковська, 2022].

Проте актуальним є критичне осмислення цього явища та дослідження особливостей журналістської практики міжнародних ЗМІ, що сприяли об'єднанню інформаційного простору на міжнародному рівні. Такі знахідки можуть посприяти розвитку державної інформаційної політики й оборони та інституалізації її певних аспектів. За абстрактними виразами «висвітлювати події» чи «поширювати інформацію» - широкий спектр журналістських практик зі збору, відбору, форматування та поширення інформації. Слід окреслити точки дотику цих практик до локальних акторів і контекстів виробництва, і дослідити як саме відбуваються їх взаємодії та як ці взаємодії позначаються на кінцевому продукті.

Серед таких локальних акторів у першу чергу слід виділити Україну як державу, що через представників влади втілює стратегії контролю медіадіяльності міжнародних ЗМІ; локальних перекладачів-фіксерів, що виконують роль провідників, які допомагають увійти в місцевий контекст; а також інформантів, які виступають джерелами інформації.

Емпіричною базою нашої роботи є матеріал, зібраний під час етнографічного дослідження роботи знімальних груп CCTV English (Китай) і DW (Німеччина); глибинні інтерв'ю з фіксерами Сергієм, Антоном і Станіславом та моніторинг логістичних фейсбук-груп міжнародних журналістів, що працюють в Україні.

Взаємодія із владою та доступ до інформації

Свобода слова, як один з основних принципів роботи журналістів, на війні стикається зі стратегіями влади її обмежити та контролювати відповідно до власних політичних і військових інтересів [Tumber, 2006]. ЗМІ, своєю чергою, розробляють тактики взаємодії з владою, які дадуть змогу максимально вигідно для своєї роботи обійти ці обмеження, при цьому зберігаючи легальний статус своєї діяльності.

Принципи свободи слова передбачають свободу доступу до подій та її учасників. І один з базових владних інструментів контролю цього доступу є військова акредитація журналістів, яка дає змогу працювати в зоні бойових дій.

З початком війни 2014 р. система акредитації журналістів в Україні декілька разів змінювалась, що, своєю чергою, позначалось і на тому, які умови роботи були для іноземних журналістів та як вони висвітлювали події. На непідконтрольних територіях наявність зброї в бойовиків і можливості фізичного примусу давали змогу впроваджувати власні владні повноваження, що поширювались і на акредитацію роботи ЗМІ.

Тож частина Донбасу знаходилась в іншому режимі роботи ЗМІ, ніж решта території України. Цей режим і правила змінювались по обидва боки фронту. За винятком декількох випадків, міжнародні ЗМІ були єдиними акторами, що могли працювати в обидвох режимах роботи, адже вони прямо не ідентифікувалися із жодною стороною протистояння та слідували передусім цінностям і цілям журналістики, а не громадянському обов'язку чи ідеологічним орієнтирам.

Таким чином, в Україні утворилася ситуація конкуренції між двома сторонами конфлікту за мобілізацію міжнародних ЗМІ на свій бік. Саме прозора й ефективна система акредитацій була однією з головних складових цієї конкуренції, адже вона давала змогу доступу до місця подій. Слід зазначити, що на початку конфлікту у 2014 р. робота західних ЗМІ була більш продуктивною саме по сепаратистський бік фронту. Пресцентри бойовиків майже з самого початку запровадили чітку систему акредитації журналістів з відповідними посвідченнями з фотокарткою. Ця система забезпечувала безпроб- лемний перетин блок-постів сепаратистів і була важливим аргументом в отриманні дозволу на роботу на місці подій.

З часом з українського боку відбувався поступовий процес лібералізації відносин зі ЗМІ, й армійська бюрократична машина поступово підлаштовувалась під потреби останніх - з часом налагодилась чітка система акредитацій, яка діяла і по 2022 р. Речник Міністерства оборони влітку 2022 р. повідомляв, що на 28 червня видано 10 088 дозволів на акредитацію, з них - 4017 громадянам України, а 6071 іноземцю.

Хоча теоретично працювати з боку РФ можна, але складність отримання акредитації є дуже висока. Крім цього, на вибір сторони почали впливати нові ціннісні фактори - професійний та політичний. Ці фактори не були такими впливовими в період гібридного конфлікту, коли він не загрожував усій Україні, і мали місце доволі різні підходи до його інтерпретації та можливості вирішення.

Отже, як бачимо, система акредитації є одним з інструментів як зацікавлення та мобілізації міжнародних ЗМІ, так і контролю їх роботи.

Іншим важливим інструментом контролю роботи журналістів на передовій є пресофіцери військових підрозділів, які супроводжують представників ЗМІ на передовій. Пресофі- цери керуються трьома головними принципами, які окреслюють можливості роботи журналістів. Перша - це безпека журналістів. Представників ЗМІ не будуть везти в місця, де за інформацією розвідки можуть бути потенційні обстріли. Другий принцип полягає в тому, щоб зйомки не призвели до створення небезпеки для самих українських військових. Передусім це стосується заборони зйомок різних інформаційних документів, планів, а також об'єктів ландшафту, які можуть допомогти ворогу з'ясувати локацію. Третім принципом є контроль самого образу, в якому постане українська армія в публікаціях іноземних журналістів. Тут йдеться як про зовнішній вигляд, коли пресофіцер обов'язково попрохає солдатів, які будуть у кадрі, одягнути бронежилет і каску, так і про інформацію, яку дасть солдат.

На практиці пресофіцери можуть бути гнучкими щодо ви- щенаведених правил та принципів роботи. Тому міжнародні ЗМІ намагаються встановити лояльні стосунки з ними, щоб мати певні преференції під час роботи (можливість потрапити на передову, навіть коли небезпечно; залишитись на ніч тощо). Тактиками для налагодження зв'язків можуть бути подаровані солдатам сигарети, зроблені красиві фотографії та дозвіл на їх безкоштовне використання пресофіцерами в соціальних мережах відповідних бригад тощо.

Ще однією стратегією контролю інформації є інструменти обмеження щодо публікацій фото- та відеоматеріалів. Вони мають різні форми. Одне з них - це часове обмеження, прописане в інструкції Генерального штабу України від 3 березня 2022 р., де дозволяється «оприлюднення зроблених фото та ві- део представниками ЗМІ та журналістами щодо подій на місці ведення бойових дій після завершення 12 годин для військових об'єктів, через 3 години - для цивільних об'єктів». В історії висвітлення війни з РФ були випадки жорстоких санкцій за порушення цієї умови. Нідерландського журналіста не лише позбавили акредитації за публікації відео після обстрілу Одеси, а й заборонили в'їзд в Україну на 10 років [Зубар, 2022].

Взаємодія з перекладачами-посередниками та інформантами

Посередників-перекладачів, які допомагають міжнародним журналістам розібратись з ситуацією на місці подій, знайти цікаві та актуальні історії, домовитися з інформантами про інтерв'ю та їх перекласти, називають фіксерами. Фік- сер - це ситуативна професія, яка є актуальною лише в час підвищеної медіазацікавленості міжнародної преси до ситуації в країні. Як стати фіксером не навчать в університеті, його внесок у виготовлений репортаж скоріше не згадають серед авторів, а система військової акредитації в Україні ігнорує цю спеціальність, натомість видаючи посвідчення з позначкою «фріланс-журналіст». Умовою входу в цю професію є знання англійської мови та, власне, контакт з клієнтом-журналістом. Потенційного фіксера зазвичай радить хтось, хто вже працює в цій сфері. Далі можна потрапити в закриті фейсбук-групи, де інколи з'являються оголошення про пошук фіксера.

З початку 2022 р. усі такі групи були забиті постами про пошук фіксерів. Через величезний попит та малу пропозицію умови до потенційних кандидатів були мінімальними: «Звичайно, ми шукаємо когось з досвідом, але розуміємо ситуацію, шалений попит і зараз вже не час перебирати - тому підійде будь-хто зі знанням англійської», - згадує Антон один із запитів, який йому надійшов від британського телеканалу.

Ефективність роботи фіксера справді залежить від його характеристик. Один з головних його капіталів - це мережа контактів з джерелами інформації. Ця мережа залежить як від досвіду в професії, так і від соціального становища в соціумі. Соціальні зв'язки фіксера, який вчився в Києво-Могилянській академії та працює в науковому інституті, відрізнятиметься від зв'язків вчительки англійської мови, що вчилася у Вінницькому педагогічному університеті. Відповідно відрізнятимуться й історії, які фіксер може запропонувати своєму клієнтові.

Для журналістів цінним є як спектр потенційних контактів, так і їх ієрархія: ціннішими в час війни будуть зв'язки з військовими та владою. Саме про них зазвичай запитують, коли шукають фіксерів у відповідних спільнотах. Цінність таких інформаторів під час висвітлення бойових дій не так у тому, що вони можуть повідомити певну ексклюзивну інформацію (навряд чи хтось виказуватиме військові таємниці), як у можливості через них отримати доступ до відеозйомки певних локацій та об'єктів, чи отримати коментар від них як безпосередніх учасників подій щодо загальних новин, які стосуються перебігу конфлікту. Мобілізація такого матеріалу є вельми важливим і важко доступним атрибутом виробництва репортажів про воєнний конфлікт.

На прикладі виробництва сюжету каналом DW розглянемо особливості взаємодії роботи міжнародних медіа та їх фіксера в умовах висвітлення війни в Україні.

Зазвичай ідея щодо теми сюжету надходить від репортера. Для цього він спілкується з фіксером, моніторить місцеву англомовну пресу та твіттер або читає статті в міжнародних ЗМІ. 21 лютого репортерка DW натрапила на пост у твіттері щодо опитування КМІС, у якому йшлося про те, що велика кількість українців готові чинити збройний опір у випадку війни з РФ. Фіксер Сергій, соціолог за освітою, погодився, що тема цікава, до того ж попереднє грудневе опитування мало дещо гірші показники, тому в сюжеті можна показати, що загалом тенденція змінюється, і з загостренням ситуації все більше людей готові дати опір загарбникам.

Освіта та професійна діяльність фіксера в цьому випадку безпосередньо впливає на затвердження теми на етапі її попереднього обговорення. Втім, це стосувалось і подальшого процесу пошуку матеріалу та історій. Щоб розробити цю тему, було прийнято рішення відзняти два епізоди. Один з них - у стрілецькому тиру, де можна було б показати, що українці почали більше вчитися стріляти. Інший епізод - з колишніми військовими, які могли б розказати, чи готові вони знову взяти в руки зброю.

У Сергія не було знайомих власників тирів, але пошук у Google допоміг знайти необхідні контакти. Власник тиру погодився на зйомку. В тирі команда відзняла інтерв'ю з клієнтом, який прийшов постріляти, якраз для того, щоб підготуватись до потенційної війни. Також записали інтерв'ю з власником. До того ж репортерка прохала запитати, чи не вважає власник тиру, що уряд має забезпечити оборону населення, а не самі люди вчитись стріляти та купувати собі зброю. Запитання було критичним до української держави і ставило під сумнів її інституції та боєспроможність. Проте цілком логічно, що іноземна журналістка захотіла його поставити: в її системі координат журналістської об'єктивності необхідним є критичний аналіз досліджуваної теми, що передбачає як позитивні, так і негативні аспекти певних явищ [Shudson, 2001].

Та коли фіксер переклав ці запитання, інформант відреагу- вав на нього негативно: «Провокаційне запитання. А цей канал взагалі нормальний? Не ватний?». Інформант звернувся до фіксера як до «свого», як до громадянина, який у цій ситуації з ним заодно. Водночас роботодавець-репортер також розраховує на фіксера як на свого, на професіонала, що слідує нормам журналістики.

Фіксер знаходиться між двома системами ціннісних координат - професійним та громадянським [Arjomand, 2022]. Його стратегія маневрування між ними залежить як від власних цінностей та установок, так і від особливостей конкретної роботи, у першу чергу від природи стосунків з роботодавцем та інформантом, і відповідних ризиків, які можуть поставити під сумнів ці стосунки. У нашому випадку стосунки з замовником були близькими та перспективними. Хоча це була перша робота з цією командою, але вона планувалась на відносно тривалий період (2 тижні), і, крім цього, репортерка пообіцяла, що співпрацюватиме й надалі, оскільки вона планує приїжджати в Київ доволі часто. Журналіст зацікавлений у збереженні співпраці на майбутнє та в тому, щоб його фіксер був задоволений. Тому Сергій міг прямо йому сказати, що інформатор непокоїться через це запитання і краще, щоб відповідь на нього не ввійшла в сюжет.

В інших випадках співпраця може бути короткочасною та неперспективною, що означатиме невелику цінність такої співпраці для фіксера. Відповідно він менш зацікавлений у тому, щоб у спірних ситуаціях зайняти бік клієнта та роль професіонала, а не земляка-громадянина. Журналіст, своєю чергою, може менше зважати на те, щоб інформація не зашкодила зв'язкам фіксера з його інформантами.

Зйомка в тирі відбулась без проблем, і команда DW поїхала на зйомки наступного епізоду додому до солдата резерву Антона. Щоб знайти його, Сергію довелося підключити свої мо- гилянські зв'язки: його однокурсник працював у Ветеран Хабі і порадив йому зв'язатися з Антоном. Після запису інтерв'ю репортерка надіслала орієнтовний сценарій сюжету в редакцію, звідки отримала зауваження: в сюжеті вісутня протилежна точка зору людини, яка не готується до збройного опору, а виступає за переговори та за мирне вирішення конфлікту і співіснування з РФ. Редактор порадила знайти якийсь мітинг «російськомовних громадян» з подібними гаслами.

Міжнародні ЗМІ схильні до фреймування подій в Україні відповідно до певних узагальнених стереотипів, простіших для сприйняття культурно віддаленою аудиторією. Рівень цієї стереотипізації залежить як від обізнаності в матеріалі репортера, так і форматом ЗМІ. Загальнонаціональні телеканали, що орієнтуються на абстрактну та пасивну аудиторію телеканалів, зазвичай не вдаються в деталі, тоді як інноваційні онлайн-медіа можуть бути більш чутливими до різних локальних контекстів, адже їх аудиторія більш активна та обізнана з матеріалом: вона сама шукає різні джерела інформації, порівнює їх та намагається розібратися в ситуації [Shudson 1999].

Одна з найпопулярніших стереотипних категоризацій війни в Україні - це її розуміння як конфлікту російського та українського населення. Інколи вони можуть приймати радикальну форму, як-от запит від датських тележурналістів, про який згадує фіксер Антон: «Вони хотіли знайти людину з проросійськими поглядами та відзняти її в бані десь у селі під Києвом».

У випадку Сергія та DW, на зауваження репортерки щодо відсутності альтернативної думки в сюжеті, він пояснив, що в Києві наразі подібні мітинги уявити неможливо, як і загалом вкрай рідкісними будуть такі «пацифістські» настрої, адже Україна не є агресором у цій війні і йдеться про самооборону. Сергій, з одного боку, був упевнений у своїй позиції, а з другого - хотів уберегти сюжет від проросійської риторики, яка б поставила під сумнів одностайність антиросійської позиції громадян України.

Однак якщо фіксери зіштовхуються зі стереотипізацією та спрощенням реальності міжнародними ЗМІ, то репортери так само підозрюють фіксерів в упередженості та зраді принципам об'єктивності. Так і цього разу репортерка поставила під сумнів думку Сергія та вирішила зробити вуличне опитування перехожих (vox populi), як вони ставляться до перспективи збройного опору РФ. Втім, сім із семи перехожих поставились позитивно, п'ятеро навіть сказали, що самі візьмуть зброю. Це був достатній аргумент, і компромісним рішенням було використати для сюжету репліку дружини Антона, в якій вона сказала, що не в захваті, що чоловік може піти на війну, але все ж поважає його вибір. журналістський інформаційний медійний війна

Таким чином, ми бачимо як у ході виробництва сюжету взаємодія журналістів і редакції з фіксером та інформантами призводила до змін попередньо запланованого сценарію сюжету та конкретизувала його буквальне втілення.

Висновки

Важливою складовою висвітлення міжнародними ЗМІ війни в Україні є їх взаємодія з локальними акторами. У першу чергу це стосується актора України як держави, що через представників влади втілює стратегії контролю медіа діяльності міжнародних ЗМІ: відфільтровує та каталогізує іноземних журналістів через систему акредитацій, окреслює їх географічну мобільність через систему офіційного супроводу та престурів і часову мобільність через законодавче регулювання можливого часу публікації деяких матеріалів. У ході війни стратегії української влади змінювались: від непрозорих правил акредитації, що відштовхувало журналістів на початку війни, до чітко прописаної системи у 2022 р. Такі зміни заохотили до співпраці міжнародні ЗМІ, що стало однією з причин «інформаційного об'єднання» міжнародних журналістів на українському боці.

Поряд з тим ми дослідили різноманітні тактики міжнародних ЗМІ підлаштовуватись чи оминати обмеження, встановлені владою, відповідно до своїх власних прагматичних професійних цілей. Отже, стратегії влади та тактики ЗМІ створюють потенційний простір взаємодії при виробництві медійної продукції щодо висвітлення війни в Україні.

Інший актор, що бере участь у цьому процесі - це локальні перекладачі-фіксери, які виконують роль провідників, котрі допомагають увійти в місцевий контекст, знайти потрібну історію, домовитись про інтерв'ю. Роль фіксера полягає у посередництві між двома світами: світом професійної журналістики, що слідує своїм стандартам і вимогам щодо ефективної роботи, та світом українського соціокультурного й політичного контексту, частиною якого є і фіксери, і інформанти. Баланс між цими світами, ієрархія цінностей, соціальний капітал і соціокультурна позиція фіксера є характеристиками, що конкретизуватимуть роботу міжнародного журналіста, у тому числі й пошук та взаємодію з джерелами інформації.

Джерела

1. Зубар, Д. (2022). Поширював наслідки ракетних ударів по Одесі. СБУ заборонила в'їзд журналісту з Нідерландів. Суспільне.

2. Кузнєцова, Є. (2015). Чому терористів не називають «терористами» у західних ЗМІ? Українська правда.

3. Arjomand, N. (2022). Fixing Stories: Local Newsmaking and International Media in Turkey and Syria. Cambridge University Press.

4. Reports of 10-year-old killed in Ukraine `made up. BBC.

5. Shudson, M. (2001). The objectivity norm in American journalism. Journalism. 2, 2, 149-170.

6. Schudson, M. (1999). The good citizen: a history of American civic life. Cambridge: Harvard University Press.

7. Tumber, H., Webster, F. (2006) Journalists under Fire: Information War and Journalistic Practices. London: Sage.

Размещено на Allbest.ru