Теорія потоку Реймонда Вільямса: телебачення як текстова система (на матеріалах праці "Телебачення: технологія та культурна форма")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теорія потоку Реймонда Вільямса: телебачення як текстова система (на матеріалах праці «Телебачення: технологія та культурна форма»)

Печеранський Ігор Петрович, доктор філософських наук, професор, професор Київського національного університету культури і мистецтв

Основоположником теорії потоку в медіадискурсі вважають валлійського академіка, соціолога, прозаїка та критика Реймонда Вільямса (1921-1988). Йому належить авторство терміна «телепотік» (TV flow), а також він розкрив і проаналізував феномен спланованого потоку як технологію та культурну форму. У 1980-х рр. він зосередився на розробці зазначеної теорії. Його робота стала основою майбутніх культуральних студій та концепцій, присвячених телепотоку.

Одна з основних його праць «Телебачення: технологія та культурна форма» була опублікована в 1974 р. і задовго до появи багатоканального телебачення, мильних опер, шоу знаменитостей або ток-шоу. Сьогодні цю книгу відносять до класики телезнавства, хоч дехто і вважає її дуже старомодною. Із цим можна не погоджуватись чи навпаки; водночас аналіз інституцій, програм і практик мультителебачення та його майбутніх перспектив, який здійснив Вільямс, поклав початок вивченню цього явища.

Як зазначав Дж. Елліс, раптове знайомство з доволі дивними практиками телевізійного мовлення в іншій країні може стимулювати нове осмислення феномену телебачення як такого. І це про концепцію «потоку» Р. Вільямса, яка виникла в результаті культурного шоку вченого від перегляду американського телебачення [2, 5]. Цей досвід був вирішальним для подальшого дослідження телепотоку. Наприклад, він зазначав, що коли шоу починається, то разом з цим вмикають рекламу, котра є прев'ю іншого шоу та плавно переходить до іншої реклами, що повертає глядача до шоу, трансляція якого, зрештою, змінюється на ще одну рекламу, прев'ю та наступну рекламу, - і так весь вечір. Ось як сам автор описав цей досвід: «Злочин у Сан- Франциско почав діяти в надзвичайному контрапункті не лише з рекламою дезодорантів і пластівців, а й із романтикою в Парижі та виверженням доісторичного монстра, який спустошив Нью-Йорк» [5, 91-92].

Р. Вільямс наполягає: щоденний телевізійний огляд слід сприймати як цілісний безперервний потік, де кожен елемент підсилює інший. У книзі він назвав це «єдиним безвідповідальним потоком образів і почуттів» [5, 92]. У зв'язку з цим він намагається переконати читача, що майже кожен телеканал створює та проєктує персональну програму на кожен вечір, а спосіб організації потоку без певних інтервалів продукує патерни пасивного сприйняття: «Ми можемо “захопитися” чимось іншим, перш ніж зібратися із силами, щоб встати зі стільця, тому багато програм створюють з урахуванням цієї ситуації: захоплення уваги на перших хвилинах; неодноразова обіцянка хвилюючих подій, якщо ми залишимося» [5, 94]. Це підтверджує, що потік заплановано заздалегідь. Іншими словами, потік побудовано на певних техніках чи прийомах, які допомагають привернути увагу глядача, натомість уся теорія вченого ґрунтується на тому, що є сила, яка цілеспрямовано творить і скеровує телевізійний контент.

У підрозділі «С» 4-го розділу «Аналіз потоку» автор визнає: «Вочевидь, те, що зараз називається “вечірнім переглядом”, певним чином планується провайдерами, а потім і глядачами загалом; це в будь-якому випадку планується в помітних послідовностях, які в цьому сенсі перекривають окремі програмні одиниці» [5, 93]. Наголошуючи на цьому, Р. Вільямс заперечує процес програмування, замінюючи його терміном «потік» або іншими словами - порядок фрагментів (послідовностей), який складає сам глядач впродовж одного вечора.

Також дослідник порівнює відчуття телепотоку з прочитанням двох п'єс, трьох газет, трьох-чотирьох журналів впродовж дня. Телебачення замінює нам відвідування ток-шоу чи футбольного матчу, прослуховування лекцій того самого дня. І хоча всі ці види діяльності відрізняються, втім телевізійний досвід, який називається потоком, певним чином об'єднав їх.

Аналізуючи телепотік, Р. Вільямс звертається до трьох різних порядків деталізації: а) по- перше, потік (який на цьому етапі є лише послідовністю) у межах конкретних вечірніх програм, для якого ми можемо використовувати такі загальні позначення, як «програмування» та «лістинг»; б) по-друге, існує більш очевидний потік фактичної послідовності елементів усередині та між опублікованою послідовністю одиниць (ідеться про додаткові інтерактивні елементи, які допомагають пов'язати окремі послідовності в безперервний процес - конкретні образи, абстрактні переходи між етапами розвитку потоку; в) по-третє, існує справді детальний потік у цьому загальному русі - фактична послідовність слів та образів [5, 97]. За допомогою останнього порядку вчений звертає увагу на різні комбінації та злиття частин потоку, які були згадані в а) і б), на стадії руху, взаємодії, трансформації та маніпуляції через послідовність і потік.

Окремий фрагмент книги Р. Вільямса присвячено порівняльному аналізу британських та американських телепрограм. За його спостереженнями, середні показники перегляду телебачення вказують на культурні відмінності у сприйнятті телепотоку британцями й американцями. Він визнає, що ці культурні відмінності можуть створювати різні комбінації потоків: «У всіх цих способах і в їх істотному поєднанні це потік значень і цінностей особливої культури» [5, 120]. Мета телепотоку - генерувати потік від одного складового елемента трансляції до іншого.

Якщо оцінювати теорію телепотоку Р. Вільямса з позиції ХХІ ст., то слід погодитись із сучасними дослідниками в її невідповідності часу [1; 3; 4]. Хоч вона є знаковою та виступає фундаментом для наукових пошуків багатьох дослідників медіа й телебачення, проте розроблена в 1970-х рр. З розвитком кабельного та цифрового телебачення сприйняття глядачів сильно змінилося порівняно з теорією планового потоку Вільямса. Важливий факт - відсутність зв'язку телепотоку із соціальними функціями ефірного телебачення та елементарними соціально-психологічними бажаннями й потребами аудиторії. Книга випередила свій час, але вона не може бути вічно актуальною, особливо коли йдеться про аудіовізуальні технології та екранну культуру.

реймонд вільямс теорія потоку медіадискурс

Література

1. Casey B. Television studies: the key concepts. 2nd pub. London: Routledge, 2008. 291 p.

2. Ellis J. Visible fictions: cinema, television, video. London: Routledge, 2001. 301 p.

3. Johnson C. The Continuity of `Continuity': Flow and the Changing Experience of Watching Broadcast Television. Key Words: A Journal of Cultural Materialism. 2013. No 11. P. 27-43.

4. Lyubashenko A. Historical changes in the concept of television flow. Olomouc 2014

https://theses.cz/id/7a93li/BP BETA_03_Final Historical_changes_in_the_concept_of_T.pdf

5. Williams R. Television: technology and cultural form. London: Routledge, Taylor & Francis, 2004. 172 p.

Размещено на Allbest.ru