Україномовні газети періоду нацистської окупації України про Володимира Винниченка

Размещено на http://allbest.ru

УКРАЇНОМОВНІ ГАЗЕТИ ПЕРІОДУ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ ПРО ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

В.Г. Грінченко

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

У статті проаналізовано згадки про Володимира Винниченка, які були представлені в україномовній пресі часів нацистської окупації. Об'єктом дослідження стали матеріали періоду 1941-1944 років на сторінках газет, що виходили у той час в різних регіонах окупованої України, а також за її межами. Констатується, що вони є різноплановими й неоднозначними за змістом. Характеристики його як письменника та політичного діяча містять досить широкий спектр оціночних суджень - як позитивних так і негативних.

UKRAINIAN-LANGUAGE NEWSPAPERS FROM THE PERIOD OF UKRAINE'S NAZI OCCUPATION ON VOLODYMYR VYNNYCHENKO

володимир винниченко україномовна преса нацистська окупація

Масштабна особистість Володимира Винниченка вже тривалий час викликає серед науковців неоднозначні й суперечливі оцінки. За висловом історика Івана Лисяка-Рудницького він «був однією з найталановитіших і найколоритніших постатей в українській історії першої половини ХХ ст. І як письменник (белетрист і драматург), і як політик він вибився на одне з провідних місць» 1. Проте І. Лисяк-Рудницький зазначав, що поряд з тріумфами Винниченко зазнав і велетенських життєвих поразок. Його міжнародні літературні успіхи не були тривалими, навіть його українська літературна слава померкла з часом, а політична діяльність зустрічала з різних боків сувору критику, а то й безоглядний осуд 2.

В один час з Іваном Лисяком-Рудницьким літературознавець Григорій Костюк писав: «Твори Винниченкові мали своєрідну історію: ними або беззастережно захоплювалися, або їх так же беззастережно відкидали, лаяли і навіть паплюжили... Ті, що лаяли й заперечували, були здебільшого його політичними та світоглядовими противниками» Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка у світлі його публіцистичних писань. Сучасність. 1980. № 9. С. 60. Ibid. С 60. Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба. Дослідження, критика, полеміка. Нью-Йорк, 1980. С. 12-13..

Історик Валерій Солдатенко наголошує, що Винниченко дуже рано зажив великої популярності, як володар дум свого покоління був винесений на гребінь радикальних політичних процесів, справляв вплив на долю всієї нації. Проте його зоряні злети змінювалися періодами поразок, поневірянь, розчарувань, ганьби, ізоляції й забуття Солдатенко В. Суспільно-політичні погляди, революційна і державна діяльність В. Винниченка. Громадсько-політична діяльність Володимира Винниченка (до 125-річчя від дня народження). Збірник статей. Київ: ІПіЕНД, 2006. С. 20..

Історик Станіслав Кульчицький в одній із своїх статей стверджує, що ми (маються на увазі колишні радянські люди) ще й досі не можемо визначити свого ставлення до Володимира Вин- ниченка, та що в нашу епоху погляд на нього надзвичайно мінливий Кульчицький С. В. Володимир Винниченко: світоглядна еволюція. Український історичний журнал. 2005. № 4. С. 47..

Зазначені тенденції в оцінці Володимира Винниченка можуть бути прикладені також і до періоду нацистської окупації України. Згадки про нього в цей час, зокрема в україномовній газетній періодиці, які поки що не стали предметом окремої наукової публікації, в повній мірі відображають подібні неоднозначні та суперечливі характеристики.

Об'єктом нашого дослідження стали відповідні матеріали, вміщені в період 1941-1944 років на сторінках деяких газет, що виходили в різних регіонах окупованої України, а також за її межами. Статті одних і тих же авторів, в яких згадувалось його ім'я, іноді друкували в різних виданнях.

Матеріали були структуровані нами за чотирма основними аспектами:

- позитивні оцінки Винниченка як письменника, культурного діяча;

- негативні відгуки про нього у зазначеному контексті;

- позитивні характеристики Винниченка як політика, державного діяча;

- негативні оцінки його діяльності у цій сфері.

Досить широке коло газетних видань містить позитивні згадки про Володимира Винниченка як письменника, культурного діяча.

В листопаді 1941 р. у статті «Українська національна література» в газеті «Українське життя» (Бориспіль) можемо прочитати таке риторичне запитання: «Нема, здається, жодного українця, який би не знав великого співця України Тараса Григоровича Шевченка, а чи знає кожен українець інші великі імена в українській літературі? Чи знає кожен українець твори Івана Вишенсько- го, Сковороди, Винниченка, Хвильового?» Українська національна література. Українське життя (Бо- рисполь). 1941. № 15. 27 листопада. С. 2. Підпис: Т. Н..

У березні 1942 р. статтю в «Літературній газеті» (видання Лохвицької «Просвіти») «Моя зустріч з Остапом Вишнею» її автор М. Заров- ний розпочав словами: «Найзліший ворог України - більшовизм, нищучи національні культури, особливо звернув «увагу» на українську культуру. Він викреслив з літератури найкращих наших письменників, ім'я яких дороге нашому народу - Грінченка, Винниченка, Олеся, Чупринку, Косинку, Фальківського, Епіка і багато інших» Заровний М. Моя зустріч з Остапом Вишнею. Літературна газета (видання Лохвицької «Просвіти»). 1942. № 1. 3 березня. С. 4..

Відомий український актор і режисер Йосип Гірняк у травні 1942 р. виступав з доповіддю в Літературно-Мистецькому клубі Львова «Спомин про «Березіль», виклад якої подала тоді газета «Львівські вісті». Він згадує організований Лесем Курбасом «Молодий театр», який успішно поставив як свою першу виставу п'єсу Винниченка «Базар». Загалом, як зазначав Гірняк, на драмах Лесі Українки, Винниченка, Шекспіра, Шіллера, Грільпарцера та інших великих письменників Курбас старався виховати та перевиховати актора, щоб він вмів по новому відчувати 8.

В цей же час і в тій же газеті у критичній статті, присвяченій виходу збірки новел українських письменників у німецькому перекладі, читаємо, що серед вибраних авторів бракує таких імен, як, наприклад, Винниченко, «дуже характеристичного для одного періоду нашої революції» 9.

Євген Деслав, кінорежисер, активний діяч українського емігрантського руху, в газеті «Голос» (Берлін) у статті «Українське в закордонних фільмах» (липень 1942 р.) згадує кінофільм «Чорна пантера й білий ведмідь», знятий свого часу (у 1921 р. Авт.) на німецькій кіностудії «Уфа». Він зазначає, що його зйомки фінансував український підприємець Микола Данильченко, і що фільм «значно різнився від твору Винниченка» Спомин про «Березіль». Доповідь режисера Осипа Гірняка у Літературно-Мистецькому Клюбі. Львівські вісті. 1942. № 109. 19 травня. С. 3. Українські новелі німецькою мовою. Львівські вісті. 1942. № 111. 21 травня. С. 2. Підпис: Читач. Деслав Є. Українське в закордонних фільмах. Голос. 1942. № 23. 26 липня. С. 3.. Цей же автор в іншій своїй статті «Міста Італії» («Краківські вісті», серпень 1942 р.) вдається до барвистої образної мови Винниченка, цитуючи його при опису клімату Італії: «Винниченко це добре завважив: «Італійський клімат не знає зимової туги за весняним квітом. І тому я скучав за духом росталого снігу, за жовто-зеленою травичкою під тинами, де гріє сонце» 1 Деслав Є. Міста Італії. Краківські вісті. 1942. № 176. 11 серпня. С. 4..

У статті анонімного автора «Большевизм і українці» («Нова доба», травень 1943 р.) серед іншого фігурують судження, що український народ «висував свої таланти і дав світові таких людей як Шевченко, Франко, Лисенко і Репін, Грушевський і Винниченко» Большевизм і українці. Нова доба (Берлін). 1943. № 18. 2 травня. С. 3. Підпис: Українець..

У статті «На широкий шлях» («Голос Полтавщини», травень 1943 р.), в якій йшлося про тенденції розвитку української літератури на початку ХХ століття, читаємо: «В нову добу з'явилось ціле сузір'я блискучих талантів, що виявились гідними спадкоємцями славних традицій Шевченка і Франка і повели далі рідну літературу широкими шляхам європейського розвитку. Коцюбинський і Леся Українка, Олесь і Стефаник, Винниченко і Кобилянська зробили б честь літературі всякого народу, що не зазнавав такої трагічної долі, як народ український» На широкий шлях. Голос Полтавщини. 1943. № 244. 29 травня. С. 2. Підпис: Гармаш..

У червні 1943 р. полтавська газета «Нова Україна» вмістила виклад матеріалу з часопису «Краківські вісті», підготованого на основі аналізу 150 листів «українських полонених на півночі», адресованих Комітету допомоги українським полоненим у Гельсінкі. Відзначалося, що частина цих листів були написані від чималих груп полонених, кількістю від 14 до 100 осіб Листи полонених. Нова Україна (Полтава). 1943. № 106. 27 червня. С. 2. Підпис: А. Р.. Згідно викладеного у публікації, на другому місці серед побажань полонених стояли прохання надсилати українські книжки і газети. Цитуємо: «Особливо велика кількість звертається з проханням надіслати «Кобзаря» і інші твори Шевченка. Багато просять надсилати твори Лесі Українки, Коцюбинського, Винниченка, Грінченка, Нечуя-Левицького, Франка, Хвильового та ін. Окремі полонені українці й цілі гуртки висловлюють бажання одержати історію України, зокрема, Грушевського» 1 Ibid..

В деяких статтях, присвячених представникам новітньої української літератури, в позитивному плані йшлося про вплив Винниченка на їхню творчість. Зокрема, Тодось Осьмачка у своїх спогадах про Григорія Косинку писав, що на того вплив мали Васильченко, Винниченко та Стефаник Осьмачка Т. Г. Косинка (спогад). Миргородські вісті. 1943. № 10. 4 лютого. С. 3.. А в статті про Миколу Хвильового серед іншого зазначалось: «З українських письменників найбільше нагадує Хвильовий Винниченка. Проте це мистець цілком своєрідний» Микола Хвильовий (1893-1933). Дзвін волі (Біла Церк- ва).1943. № 83. 17 жовтня. С. 3. «Великий секрет». Нова Україна (Харків). 1942. № 260. 17 листопада. С. 2. Підпис: Д. Л. «Між двох сил» у Сокальському театрі. Львівські вісті. 1942. № 58. 17 березня. С. 4..

У ряді міських театрів України в період нацистської окупації були здійснені постановки п'єс Володимира Винниченка. Зокрема, в газетах протягом 1942-1943 рр. згадуються такі його вистави: «Великий секрет» у Харківському театрі імені Шевченка 18; «Між двох сил» у Сокальському театрі на Львівщині 19; «Молода кров» у театрі імені Тобілевича у Кременчуку З України. Наші дні. 1943. № 9. 1 вересня. С. 16.; «Чорна пантера та білий ведмідь» у Бердянському театрі З часописів. Павлоградська газета. 1942. № 68. 16 грудня. С. 2..

Також немало знаходимо серед тогочасних газетних публікацій і негативних оцінок Володимира Винниченка як письменника.

Так у статті «20 років української літератури на еміграції» («Уманський голос», вересень 1941 р.) про Винниченка як письменника говориться, що він «продовжував і на еміграції вірно служити більшовикам» 20 років української літератури на еміграції. Уманський голос. 1941. № 8. 28 вересня. С. 3..

Олег Лащенко у статті «Стяг Вітчизни» в додатку до київської газети «Українське слово» «Література і мистецтво» (жовтень 1941 р.) серед іншого зазначив: «Шевченко, наріжний камінь українського національного відродження світовий письменник. «Інтернаціоналіст» Винниченко натомість світовим письменником не є, рівно ж як Тичина «Золотого Гомону» є світовішим за Тичину «Партія веде» Лащенко О. Стяг Вітчизни. Література і мистецтво. Додаток до газети «Українське слово». 1941. № 2. 29 жовтня. С. 1..

Улас Самчук у своїй статті «Дещо про театр» («Кремянецький вісник», грудень 1942 р.) висловився так: «В східній Україні тішаться популярністю п'єс Винниченка, хоча його тенденції і, я сказав би соціяльні химери, псують всю його творчість» Самчук У. Дещо про театр. Кремянецький вісник. 1942. № 100. 13 грудня. С. 3..

У статті в «Українському віснику» (січень 1943 р.) «За героїчну літературу!», підписаній «О. Л.». (ми схильні вважати, що це була Оксана Лятуринська) піднімалися проблеми розвитку української літератури в контексті оновленої української духовності. В цьому плані можемо побачити тут характерне порівняння творчості Володимира Винниченка та Юрія Липи: «Між сьогоднішньою нашою духовістю і тим, що було вчора між «Брехнею» Винниченка і «Суворістю» Липи прірва!» За героїчну літературу! (Кілька завваг до нашої літературної дійсности) Український вісник. 1943. № 2. 24 січня. С. 9. Підпис: О. Л..

Юрій Косач у своїй статті «Задушений большевиками (Доля Миколи Куліша)» («Голос», січень 1943 р.) серед іншого зазначає: «Драма Куліша це не вайлувате етнографічне видовище минулого століття з піснями й танцями, це не розмазана натуралістична драма Винниченка, це не імлисті, символічні етюди О. Олеся. Тут, у драмах Куліша чуємо майстерність, чуємо Лопе де Вегу, Гоголя, навіть Шекспіра» Косач Ю. Задушений большевиками (Доля Миколи Куліша). Голос. 1943. № 5. 31 січня. С. 3..

В лютому 1943 р. у статті «Українська література під большевиками» в газеті «Український вісник» її автор Р. Жданович приписує Винниченку негативний вплив на українську літературу передреволюційних років: «Була вона з одного боку надто обезсилена і в своїй середині розріджена з далекої і близької чужини експортованими і на українському грунті прищепленими чужими її істоті ідеями лібералістичного і соціалістичного світів (Винниченка), а з другого не могла все ще подолати в собі «рецедивів» народництва й просвітянства» Жданович Р. Українська література під большевиками (Огляд ІІ). Український вісник. 1943. № 3. 7 лютого. С. 10..

В газеті «Голос» у квітні 1943 р. автор статті «Із нотаток критика» П. Рубинський висловлюється про органічний зв'язок митця з рідною землею, та про втрату цього зв'язку, що приводить до спотворення його таланту. В цьому контексті він згадує «творчість безперечно талановитого Володимира Винниченка» та зазначає: «Це либонь, чи не найпопулярніший український письменник серед російських читачів: ім'я Винниченкове росіяни знали, але творів його не читали, тоді як романи В. Винниченка російському інтелігентному читачеві були такі ж близькі, як і твори Арцибашева, Вербицької та інших подібних їм «владарів дум» молодого покоління початку ХХ ст.». На думку автора статті популярністю цією Виниченко завдячує тому, що при своїй талановитості виявив найменше відпорности проти отруйного впливу «горьківщини» та «андреєвщини» на свою викохану в широких херсонських степах душу» Рубинський П. Із нотаток критика. Голос. 1943. № 14. 2 квітня. С. 3..

Автор статті «В боротьбі за національний театр» («Український вісник», листопад 1943 р.)

В. Бутківський, розмірковуючи в культурному контексті про «часи національних манівців, що ми їх недавно пережили», про часи «зневоленої пасивності», згадує в якості одного з негативних прикладів «недолужно-інтелігентський еротизм Володимира Винниченка» Бутківський В. В боротьбі за національний театр. Український вісник. 1943. № 23. 14 листопада. С. 6..

У статті «Незагоєна рана» («Нова Україна» (Вінниця), лютий 1944 р.) її анонімний автор пише про класичну та модерну українську літературу. Зокрема, він вдається до порівняння творчості Лесі Українки й Володимира Винниченка і наводить в цьому контексті такі судження. У 1920-х роках був час, коли книжковий ринок радянської України несподівано наповнився творами Винниченка, а твори Лесі Українки, якщо й не підпали під цілковиту чекістську заборону, то в усякому разі потрапили в надмірно вузькі рамки. Пояснення цього він вбачає в тому, що «Винниченкові образи українців з розчахненою, розкладеною вдачею, з безвольною душею, з аморальними поглядами на життя» використовувалися комуністичною пропагандою на певному етапі її діяльності в Україні, коли вже «готувався грунт до походу проти основ життя й моралі українського народу» Незагоєна рана. Нова Україна (Вінниця).1944. № 3. 6 лютого. С. 3. Підпис: О. П. Ibid.. Поезія ж Лесі Українки, що, за висловом автора, «є виявом саме великої монолітности характеру українського народу», була усунена і аж наприкінці 1930-х рр. у певній інтерпретації посіла своє місце серед більшовицької пропаган_ди31_.

У статті П. Петренка до 25-х роковин смерті літературного критика Миколи Євшана в газеті «Земля», що виходила в німецькому місті Плауен (листопад 1944 р.), наголошується, що він гостро виступав «проти зорієнтованої на «ринок», «кон'юнктурної» літератури, незалежно від того, що саме це було: дешеві патріотичні вірші Грицька Коваленка, декадентські поезії Карманського чи проблемні романи Володимира Винниченка» Петренко П. Микола Євшан (До 25 роковин смерти критика). Земля (Плауен). 1944. № 10. 19 листопада. С. 5..

Позитивні оцінки Володимира Винниченка як політика, державного діяча в газетній періодиці окупаційного періоду дуже нечисельні.

У 1944 р. газета «Український вісник» публікувала спогади Семена Підгайного «Українська інтелігенція на Соловках». В розділі, присвяченому Олексі Слісаренку, автор пише про відомий інцидент того з Максимом Горьким у 1926 р. щодо публікації повісті «Мать» українською мовою. В цьому контексті він згадує, що Володимир Винниченко надрукував велику статтю, присвячену поглядам Горького на «національні українські справи і політику» Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках (Спогади) (8). Український вісник. 1944. № 24. 14 жовтня. С. 2.. Також він наводить судження радянського літературознавця Стебуна про те, що «Горький ненавидів таких жалюгідних націоналістів як Винниченко і Олесь» Підгайний С. Українська інтелігенція на Соловках (Спогади) (7). Український вісник. 1944. № 21. 24 вересня. С. 3., і це у Підгайного звучало як похвала для них.

У грудні 1944 р. в українському тижневику «До перемоги», що виходив на той час у Кракові, було вміщено фрагмент спогадів Дмитра Дорошенка про освітні заходи в період Гетьманщини. Там він згадує виступ Винниченка наприкінці жовтня 1918 р. на урочистому відкритті Українського державного університету у Києві, акцентуючи на його тодішньому статусі як політичного діяча: «На катедрі став голова «Національного Союзу» Винниченко. Грім оплесків зустрів його. Молодь зробила йому овацію» Освітні заходи в Гетьманщині. До Перемоги (Краків). 1944. № 47. 21 грудня. С. 3. Підпис: за Д. Дорошенком..

Хоча в україномовних газетах часів німецької окупації позитивних відгуків про Володимира Винниченка як політика зовсім мало, однак при цьому зауважимо, що підтвердженням його високої громадської оцінки може також слугувати і той факт, що в деяких регіонах України ім'я Винниченка знайшло у той час відображення в оновлених назвах вулиць, організацій та культурних об'єктів. З газетних оголошень можна взяти інформацію про існування в період окупації вулиць Винниченка у деяких українських містах та містечках, зокрема у Чернігові Оголошення. Українське Полісся. 1942. № 97. 30 серпня. С. 4., Сумах Листи з Німеччини. Сумський вісник. 1942. № 106. 4 вересня. С. 4., Сновську Обов'язкова постанова Сновської міської управи. Нові дні (Сновськ). 1942. № 44. 16 грудня. С. 2.. На Чернігівщині, на території Михайлівської сільської управи існувала хліборобська спілка імені Винниченка На михайлівських ланах. Голос Полтавщини. 1943. № 233. 9 червня. С. 2.. У Крюкові діяв клуб імені Винниченка Культурне життя міста. Дніпрова хвиля. 1942. № 49. 11 серпня. С. 2..

Натомість негативних оцінок щодо політичної діяльності Володимира Винниченка в україномовній пресі окупаційного періоду не бракує.

У січні 1942 р. в газеті «Волинь» у статті «З буряних днів», присвяченій річниці прийняття Четвертого Універсалу Центральної Ради і підписаній «Сот. Армії УНР Іван Мазепинець», її автор висловився так: «Майже всі наші культурні діячі і свідоміші громадяни, що були в першу чергу працівниками пера (М. Грушевський, С. Єфремов, І. Шраг, М. Шраг, В. Винниченко і інші) були політичними москвофілами, які стояли за культурну автономію, за самоврядування в найширшому розумінні цього слова, але були ворогами відділення від Росії, були за федерацію з Московщиною. Коли б вони дожили всі до наших днів ... життєва практика з певністю вилікувала б їх навіки від того федералізму, показавши на прикладі сталінської «дружби народів», у що обертається всяка федерація зі всякою Москвою» З буряних днів. Волинь. 1942. № 6. 22 січня. С. 3. Підпис: Сот. Армії УНР Іван Мазепинець..

На початку 1942 р. газета «Волинь» в ряді номерів публікує есе Євгена Маланюка «Крути. Народини нового українця», яке за рік до цього вийшло окремою брошурою у Празі. Автор невтішно відгукнувся про Володимира Винниченка, називаючи його «трохи спізнілим щодо літературної моди письменником імперії, таким собі малоросійським Горьким» Маланюк Є. Крути. Народини нового українця (продовження). Волинь. 1942. № 12. 12 лютого. С. 2.. А також відніс його до людей, які в еміграції «... за звичкою, продовжують те, що вони уважають за політику, займаючися власне кажучи, чистою поезією, бо розфарбовують фантазією на рожево і соняшно свої спогади.» Ibid.. Характеризуючи цих представників української еліти як «політичних небіжчиків», він наголошує, що така еліта «уявляла собі ще надто ідилічно» ситуацію часів української революції, не розуміла, як «жорстока національна боротьба, зручно маскована ворогом різними соціальними чи «революційними» псевдонімами, набирала все більшого розмаху та напруження і от-от мала вибухнути.» Ibid..

Отже Маланюк виразно демонструє своє негативістське ставлення до Винниченка і як письменника, і як політика. Літературознавець Тарас Салига зазначає, що свого часу Британська енциклопедія вмістила статтю Маланюка про українську літературу, де він подав перелік письменників ХХ століття, і Винниченка в цьому переліку немає Салига Т. Ю. Духовні виміри Євгена Маланюка: гармонія неспокою. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2012. №2 (18). С. 58.. Ігор Качуровський одне із пояснень маланюкового заперечення Винниченка як письменника вбачав у чималій долі його провини за неуспіх української визвольної боротьби у 1917-- 1920 рр., підкресливши: «... тінь Винниченка-політика падала на його творчість і цілковито її затемнювала» Цит за: Салига Т. Ю. Вказ. праця. С 58..

У лютому 1942 р. в газеті «Українське слово» (Станиславів) у статті «Заволодіти степом» її анонімний автор, опираючись на деякі цитати із трилогії Богдана Лепкого про Івана Мазепу, висловлює свої судження про «розкладовий, протидержавницький вплив» степових орд, про «дух степу», який пронизує «цілу нашу історію» Заволодіти степом. Українське слово (Станиславів). 1942. № 22. 22 лютого. С. 1. Підпис: В. П.. Наголошуючи, що цей дух був причиною «гниття української державності», автор відносить Винниченка до його типових представників: «"Бродники", "болохівці", "татарські люди", Кормильчичі, Митуси, Судислави, Барабаші, Пушкарі, "чорні ради", Палії, Махни, Шинкарі, Григор'єви, Зелені, Донченки, Винниченки, Микити Шаповали, це типові представники «духа степу» на протязі української історії донині, це ті "вічні революціонери" проти української державности, а "смиренні раби чужої, сильної руки"» Ibid..

Окремі згадки в пресі про Винниченка як державного діяча були хоча й критичними, але все ж дещо стриманішими. Зокрема, у вересні 1942 р. в газеті «Український вісник» була опублікована рецензія О. Грицая на книгу І. Мазепи «Україна в огні й бурі революції 1917-1921», яка вийшла друком у Празі в тому ж році. Серед іншого, рецензент наголошує: «... все те, що тут сказано про діяльність та діячів Центральної Ради зокрема, про М. Грушевського та В. Винниченка варте нашої пильної уваги, тим більше, що осуди автора річеві, стримані і тільки на фактах оперті» З нових книжок. Український вісник. 1942. № 10. 20 вересня. С. 8..

Згубні для України ідеї федералізму та утопічний антимілітаристський курс соціалістичних лідерів Української Центральної Ради знайшли на сторінках газет своє концентроване відображення в оцінці Володимира Винниченка як політика.

У серпні 1942 р. в газеті «Українське слово» (виходила у Вовчанську), у статті Лева Чайковського «Ставаймо лицем до Європи!» читаємо: «Наші соціял-демократи і есери з Винниченком і Шаповалом на чолі, полонені московською літературою, виділи в москалях не відвічних ворогів, а «братній нарід», що разом «терпів під царатом». Запаморочені інтернаціоналістичною дурійкою, в злочиннім засліпленні розпустили українську армію» Чайковський Л. Ставаймо лицем до Европи! Українське слово (Вовчанськ). 1942. № 3. 30 серпня. С. 1..

В газеті «Вінницькі вісті» (листопад 1943 р.) у публікації «Визвольні змагання 1917-1920 роки (короткий нарис)» її автор П. Іванчук, описуючи події тих часів, висловився наступним чином: «Винниченко йде проти організації армії. На його думку, з москалями не треба битись, бо це, мовляв, наші брати. Винниченко заплутався в соціалістичних догмах про згоду між народами. Згодом Центральна Рада, зрозумівши загарбницьку політику Москви, організує армію. Але не так легко організувати, як розпустити» Іванчук П. Визвольні змагання - 1917-1920 роки (короткий нарис). Вінницькі вісті. 1943. № 29. 13 листопада. С. 2..

Отже, можемо констатувати, що в україномовній газетній періодиці часів нацистської окупації України були представлені непоодинокі згадки про Володимира Винниченка. У публікаціях різнопланового характеру фігурували неоднозначні, нерідко цілком протилежні відгуки про нього як письменника, культурного діяча і, як нам уявляється, не можна говорити про виразне переважання серед них позитиву чи негативу. Негативне сприйняття Винниченка-письменника його опонентами через призму існуючих ідейних суперечностей мало суттєве місце, і все ж воно, на нашу думку, не було визначальним. Поряд з цим, маємо підстави стверджувати, що у тогочасних газетних матеріалах позитивні характеристики Винниченка як політика, державного діяча помітно поступалися за чисельністю негативним оцінкам його діяльності у цій сфері.

References

«Velykyi sekret». Nova Ukraina (Kharkiv). 1942. № 260. 17 lystopada. S. 2. Pidpys: D. L.

«Mizh dvokh syl» u Sokalskomu teatri. Lvivski visti. 1942. № 58. 17 bereznia. S. 4.

20 rokiv ukrainskoi literatury na emihratsii. Umanskyi holos. 1941. № 8. 28 veresnia. S. 3.

Bolshevyzm i ukraintsi. Nova doba (Berlin). 1943. № 18. 2 travnia. S. 3. Pidpys: Ukrainets.

Butkivskyi V. V borotbi za natsionalnyi teatr. Ukrainskyi visnyk. 1943. № 23. 14 lystopada. S. 5-10.

Deslav Ye. Mista Italii. Krakivski visti. 1942. № 176. 11 serpnia. S. 3-4.

Deslav Ye. Ukrainske v zakordonnykh filmakh. Holos. 1942. № 23. 26 lypnia. S. 3.

Zhdanovych R. Ukrainska literatura pid bolshevykamy (Ohliad II). Ukrainskyi visnyk. 1943. № 3. 7 liutoho. S. 7-10.

Z burianykh dniv. Volyn. 1942. № 6. 22 sichnia. S. 3. Pidpys: Sot. Armii UNR Ivan Mazepynets.

Z novykh knyzhok. Ukrainskyi visnyk. 1942. № 10. 20 veresnia. S. 8.

Z Ukrainy. Nashi dni. 1943. № 9. 1 veresnia. S. 15-16.

Z chasopysiv. Pavlohradska hazeta. 1942. № 68. 16 hrudnia. S. 2.

Za heroichnu literaturu! (Kilka zavvah do nashoi literaturnoi diisnosty) Ukrainskyi visnyk. 1943. № 2. 24 sichnia. S. 9. Pidpys: O. L.

Zavolodity stepom. Ukrainske slovo (Stanyslaviv). 1942. № 22. 22 liutoho. S. 1. Pidpys: V. P.

Zarovnyi M. Moia zustrich z Ostapom Vyshneiu. Literaturna hazeta (vydannia Lokhvytskoi «Prosvity»). 1942. № 1. 3 bereznia. S. 4.

Ivanchuk P. Vyzvolni zmahannia 1917-1920 roky (korotkyi narys). Vinnytski visti. 1943. № 29. 13 lystopada. S. 2.

Kosach Yu. Zadushenyi bolshevykamy (Dolia Mykoly Kulisha). Holos. 1943. № 5. 31 sichnia. S. 3.

Kostiuk H. Volodymyr Vynnychenko ta yoho doba. Doslidzhennia, krytyka, polemika. Niu-York, 1980. 280 s.

Kulturne zhyttia mista. Dniprova khvylia. 1942. № 49. 11 serpnia. S. 2.

Kulchytskyi S. V. Volodymyr Vynnychenko: svitohliadna evoliutsiia. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 2005. № 4. S. 47-70.

Lashchenko O. Stiah Vitchyzny. Literatura i mystetstvo. Dodatok do hazety «Ukrainske slovo». 1941. № 2. 29 zhovtnia. S. 1.

Lysty z Nimechchyny. Sumskyi visnyk. 1942. № 106. 4 veresnia. S. 4.

Lysty polonenykh. Nova Ukraina (Poltava). 1943. № 106. 27 chervnia. S. 2. Pidpys: A. R.

Lysiak-Rudnytskyi I. Suspilno-politychnyi svitohliad Volodymyra Vynnychenka u svitli yoho publitsystychnykh pysan. Suchasnist. 1980. № 9. S. 60-77.

Malaniuk Ye. Kruty. Narodyny novoho ukraintsia (prodovzhennia). Volyn. 1942. № 12. 12 liutoho. S. 2.

Mykola Khvylovyi (1893-1933). Dzvin voli (Bila Tserkva). 1943. № 83. 17 zhovtnia. S. 3.

Na mykhailivskykh lanakh. Holos Poltavshchyny. 1943. № 233. 9 chervnia. S. 2.

Na shyrokyi shliakh. Holos Poltavshchyny. 1943. № 244. 29 travnia. S. 2. Pidpys: Harmash.

Nezahoiena rana. Nova Ukraina (Vinnytsia).1944. № 3. 6 liutoho. S. 3. Pidpys: O.P.

Oboviazkova postanova Snovskoi miskoi upravy. Novi dni (Snovsk). 1942. № 44. 16 hrudnia. S. 2.

Oholoshennia. Ukrainske Polissia. 1942. № 97. 30 serpnia. S. 4.

Osvitni zakhody v Hetmanshchyni. Do Peremohy (Krakiv). 1944. № 47. 21 hrudnia. S. 3. Pidpys: za D. Doroshenkom.

Osmachka T. H. Kosynka (spohad). Myrhorodski visti. 1943. № 10. 4 liutoho. S. 3.

Petrenko P. Mykola Yevshan (Do 25 rokovyn smerty krytyka). Zemlia (Plauen). 1944. № 10. 19 lystopada. S. 5.

Pidhainyi S. Ukrainska intelihentsiia na Solovkakh (Spohady) (8). Ukrainskyi visnyk. 1944. № 24. 14 zhovtnia. S. 2-3.

Pidhainyi S. Ukrainska intelihentsiia na Solovkakh (Spohady) (7). Ukrainskyi visnyk. 1944. № 21. 24 veresnia. S. 2-3.

Rubynskyi P. Iz notatok krytyka. Holos. 1943. № 14. 2 kvitnia. S. 3.

Salyha T. Yu. Dukhovni vymiry Yevhena Malaniuka: harmoniia nespokoiu. Prykarpatskyi visnyk NTSh. Slovo. 2012. № 2 (18). S. 50-73.

Samchuk U. Deshcho pro teatr. Kremianetskyi visnyk. 1942. № 100. 13 hrudnia. S. 3.

Soldatenko V. Suspilno-politychni pohliady, revoliutsiina i derzhavna diialnist V. Vynnychenka. Hromadsko-politychna diialnist Volodymyra Vynnychenka (do 125-richchia vid dnia narodzhennia). Zbirnyk statei. Kyiv: IPiEND, 2006. S. 20-31.

Spomyn pro «Berezil». Dopovid rezhysera Osypa Hirniaka u Literaturno-Mystetskomu Kliubi. Lvivski visti. 1942. № 109. 19 travnia. S. 3.

Ukrainska natsionalna literatura. Ukrainske zhyttia (Boryspol). 1941. № 15. 27 lystopada. S. 2. Pidpys: T. N.

Ukrainski noveli nimetskoiu movoiu. Lvivski visti. 1942. № 111. 21 travnia. S. 2. Pidpys: Chytach.

Chaikovskyi L. Stavaimo lytsem do Evropy! Ukrainske slovo (Vovchansk). 1942. № 3. 30 serpnia. S. 1.

Размещено на Allbest.ru