Вплив медіа на формування громадської думки у світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив медіа на формування громадської думки у світі

Богуш Л.А.

Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Академіка Степана Дем'янчука

У статті на основі розуміння економічної, політичної, соціальної і духовної сфер громадського життя визначено, що виокремлені сфери створюють постійну взаємодію з медіа-сферою через інформування, повідомлення новини, пропагування певних ідей, поглядів, вчень, політичні програми. На основі зарубіжного і вітчизняного досвіду взаємодії медіасфери, державних інституцій і громадянського суспільства доведено, що медіа є інструментом, за допомогою якого відбувається безпосереднє формування громадської думки. Здійснено авторський підхід до побудови процесу формування громадської думки, що сприяло виділенню його основних складових елементів: інформація, інструменти громадської думки, суб'єкти формування громадської думки, методи маніпулювання громадською думкою, громадська думка і результати впливу. З'ясовано, що існують методи явного (пропаганда, використання національної ідеї, соціологічні дослідження тощо) і прихованого (нейролінгвістичне програмування, методи асоціацій та стереотипів, інформаційні війни, замовчування чи недомовки тощо) впливу на громадську думку. З'ясовано сутність пропаганди і визначено її вплив на медіа у збройних конфліктах. Визначено негативний вплив медіа на суспільство, який ґрунтується на маніпуляції свідомістю широких верств населення і внесенням у свідомість цілеспрямованої дезінформації. На основі досвіду існування громадської думки у країнах Європейського Союзу, визначено форми взаємовідносин між владою і громадськістю, зокрема: громадські дорадчі комітети, громадські слухання, дорадчі ради, громадянська просвіта, консультації, опитування громадської думки, організація громади, соціальний моніторинг, створення коаліцій.

Ключові слова: медіа, медіасфера, громадська думка, комунікації, інститути влади, громадянське суспільство, соціальне управління.

Bohush L.A. NFLUENCE OF MEDIA ON FORMATION OF PUBLIC OPINION IN THE WORLD

In the article on the basis of understanding of economic, political, social and spiritual spheres of public life, it is determined that distinguished areas create constant interaction with the media sphere through informing, reporting news, promoting certain ideas, views, teachings, political programs. On the basis of foreign and domestic experience of interaction between the media sphere, state institutions and civil society, it is proved that the media is a tool through which the direct formation ofpublic opinion takes place. The author's approach to the process offormation of public opinion was carried out, which contributed to the allocation of its main components: information, tools of public opinion, subjects offormation of public opinion, methods of manipulation ofpublic opinion, public opinion and the results of influence. It is found that there are methods of explicit (propaganda, use ofnational idea, sociological research, etc.) and hidden (neurolinguistic programming, methods of associations and stereotypes, information wars, silence or understatement, etc.) influence on public opinion. The essence of propaganda is clarified and its influence on the media in armed conflicts is determined. The negative impact of media on society, which is based on the manipulation of the consciousness of the wider population and the introduction of purposeful disinformation into the consciousness, is determined. Based on the experience ofpublic opinion in the countries of the European Union, forms of relations between the authorities and the public are defined, in particular: community advisory committees, public hearings, advisory councils, civic education, consultations, public opinion polls, community organization, social monitoring, coalition creation.

Key words: media, media sphere, public opinion, communications, institutions of power, civil society, social management.

Постановка проблеми

Сучасні інноваційні технології в комунікації спричинили суттєві зміни у способах сприйняття і пізнання оточуючого середовища. Медіа сьогодні визначають середовище усіх сфер громадського життя - економічної, політичної, соціальної і духовної. Ці сфери створюють постійну взаємодію з медіасферою, оскільки будь-яка ідея або проблема, котрі попали в медіапростір, стають публічними. Динамічний розвиток медіатехнологій актуалізував проблему дослідження впливу медіа на формування громадської думки у світі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

громадська думка вплив

Дослідженням проблем впливу медіа на формування громадської думки у світі займалися такі як зарубіжні, так і вітчизняні вчені, зокрема: Е. Афонін, Ю. Габермас, Л. Городенко, Л. Гонюкова, М. Дзюба, Б. Коен, В. Комаровский, У. Ліппман, А. Лоуелл, Н. Луман, Т Марусяк, А. Мореллі, І. Осадець, А. Понсонбі, Г Почепцов, О. Старіш, А. Странніков, Ф. Тейлор, В. Фісанов, О. Чуранова та інші.

Однак, незважаючи на велику кількість публікацій у визначенні впливу медіа на формування громадської думки у світі, існують питання, які потребують ґрунтовного і системного вирішення.

Постановка завдання

Мета статті - дослідити основні складові елементи процесу формування громадської думки і визначити роль медіа у цьому процесі.

Виклад основного матеріалу дослідження

Для того щоб дослідити вплив медіа на громадську думку, потрібно детально визначити поняття «медіа» і «громадська думка».

Медіа - це преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, Інтернет, звукозаписи і віде- озаписи, відеотексти, телетексти, рекламні щити і панелі, телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку [1-3].

Громадська думка - це колективне судження людей, у якому ставлення до подій і явищ виявля-ється у формі схвалення, осуду або вимоги. Громадська думка формується в процесі руху інформації в суспільстві, відображає людське буття, суспільну практику людей і виступає як регулятор діяльності [1].

У дослідженні під громадською думкою ми розуміємо демократичність політичного та економічного суспільного устрою; забезпечення вільного висловлювання власної думки; наявність вільного і безперешкодного доступу громадськості до необхідної інформації з метою формування власної компетентної думки; взаємодія громадської думки з владними структурами, медіа, політикою, ідеологією тощо.

При ухваленні рішень законодавчі та виконавчі органи державної влади змушені враховувати гро-мадську думку, оскільки вона слугує джерелом важливої соціально-політичної інформації. Громадська думка як політичний інститут бере участь у здійсненні влади, шляхом впливу на управлінський апарат. Тобто, вона є важливим механізмом прийняття політичних рішень на всіх рівнях, оскільки виступає знаряддям політики.

Найбільшу роль у формуванні й поширенні громадської думки відіграють медіа. Медіа не тільки інформують, повідомляють новини, але й пропагують певні ідеї, погляди, вчення, політичні програми і беруть участь у соціальному управлінні.

Таким чином, медіа підштовхують людину до певних вчинків, дій шляхом формування громад-ської думки, вироблення певних соціальних установок, формування переконань.

Медіа є інструментом, за допомогою якого відбувається безпосереднє формування громадської думки, та важелем участі в соціальному управлінні. Медіа володіють маніпулятивно- управлінським потенціалом, медіанюючи установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності [2, с. 384].

В сучасному світі медіа рахують «великим арбітром», «четвертою гілкою влади». Засоби масової інформації та політична система постійно взаємодіють між собою і функціонують як підсистеми єдиної соціальної системи, а тому і залежні одна від одної. В умовах інформаційного суспільства медіа служать основним засобом, за допомогою якого політична система отримує вимоги і підтримку.

Владні функції медіа працюють і в зворотному напрямку, здійснюючи тиск на глядачів і слухачів, які відчувають довіру до засобів масової інформації. Ця тенденція, поряд із забезпеченням широкої участі широкого кола населення у політичному процесі, ховає у собі й небезпеки, пов'язані з намаганнями використовувати медіа для маніпулювання суспільною свідомістю [3].

Отже, через медіа здійснюється звернення до масової аудиторії, на основі отриманої інформації формується громадська думка. Тобто, можна стверджувати, що медіа активно використовується інститутами влади для формування громадської думки і/або для маніпулювання нею.

На основі проведеного дослідження можемо зобразити процес формування громадської думки у такій послідовності (рис.).

З огляду на схему процесу формування громадської думки, необхідно більш детально зупинитися на його складових елементах, зокрема: інформація, інструменти громадської думки, суб'єкти формування громадської думки, методи маніпулювання громадською думкою, громадська думка і результати впливу. Так, інформація включає два ключових аспекти: зовнішні (вираження ставлення громадян до суспільно значущих проблем) і внутрішні (соціальний контроль) процеси. Зовнішні і внутрішні процеси інтенсивного обміну інформацією у свідомості громадян ґрунтуються на осмисленні фактів, подій і явищ і, як результат, трансформуються в систему оцінок, суджень, установок і вчинків.

Рис. Процес формування громадської думки (розроблено автором)

Інструменти з допомогою яких формується громадська думка: 1) канали офіційної комунікації (газети, журнали, книги, радіо, телебачення, Інтернет, звукозаписи і відеозаписи, відеотексти, телетексти, рекламні щити і панелі, телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку, наукова інформація, система освіти тощо); 2) канали неофіційної комунікації (чутки, плітки, особистий досвід людей, думки публічних людей).

Суб'єктами формування громадської думки є інститути влади різних рівнів, а саме: державні політичні інститути, еліта, інститути громадянського суспільства, транснаціональні корпорації, наднаціональні інституції, нові субкультури і рухи [12, с. 131].

Маніпулювання громадською думкою - це такі методи, що сприяють суб'єктам формування громадської думки здійснювати маніпулювання ставленням широких верств населення, які отримують інформацію через медіасферу.

Розглянемо методи, якими здійснюється маніпулювання громадською думкою. Прихований вплив медіа реалізується на різних нейрологічних рівнях свідомості: духовність, ідентичність, переконання, поведінка, оточення.

Наприклад, журналістський текст має характеристики щодо медіани емоцій, установок, асоціацій аудиторії і це є прихованим впливом на думку широких верств населення. Крім того, існує багато методів прихованого впливу на громадську думку таких, як: «...нейролінгвістичне програмування; методи асоціацій та стереотипів; інформаційні війни; замовчування чи недомовки та ін.» [4]. Перераховані методи впливають на здійснення маніпуляції свідомістю людей.

До методів явного впливу відносимо пропаганду, використання національної ідеї, соціологічні дослідження та ін.

Специфіка діяльності засобів маніпулювання полягає в тому, що в медіаповідомленнях, розкривається світ, за допомогою якого культивуються певні зразки, еталони поведінки, норми моралі, художні смаки, які орієнтують особистість. Для газети, наприклад, важливий акцент на загальну панораму світових подій з виділенням з неї локальних подій, особливо значущих для даної країни, даного регіону або даної групи читачів. Для газетної продукції властивим є поєднання складніших інформаційних (інтерв'ю, репортаж) та аналітичних (кореспонденція, коментар) жанрів. Тижневі періодичні видання надають перевагу аналітичним жанрам (коментар, огляд, стаття, кореспонденція). Використовуються емоційно-забарвлені елементи для прихованого та явного впливу на аудиторію. Тонально забарвлені матеріали сприймаються краще, ніж офіційна інформація. Причому факти, обрамлені негативом, більшою мірою викликають бажання до дій. Сприйняття відомостей припиняється, або навіть повністю обмежується після прочитання яскравої, емоційнозабарвленої статті.

Маніпулювання інформацією здійснюється, перш за все, тим, що вибираючи для публікації певного роду факти і події та ігноруючи інші (зокрема, в силу того, що вони не можуть привернути увагу широкої аудиторії) преса фактично не відображає реальність, а її конструює, змушуючи повірити в те, що саме є важливим, значущим, а що, як би, не існує, формуючи таким чином певну картину світу і мобілізуючи соціальні групи на підтримку тих чи інших ідей, подій.

Одним з методів формування громадської думки медіа є навіювання. Навіюванням вважають вплив на особистість, що призводить до появи у людини мимо його волі і свідомості певних почуттів і/або спонукає людину до здійснення певних дій.

В багатьох ситуація сьогодні використовується дезінформація. По-перше, дезінформація подається, як правило, з різних джерел і западає в підсвідомість людини, а по-друге, дезінформація використовується в момент прийняття якогось важливого рішення, і коли буде відома правда - мета дезінформації вже буде досягнута. Таким чином, цей метод досить ефективний. Але метод дезінформації є відверто «грубим» і нечасто використовується в сучасних медіа. Можна сказати, що найбільш стійкою є інформація раціонально осмислена й емоційнозасвоєна людиною [2, с. 201].

Метод семантичного маніпулювання передбачає ретельний відбір і спеціальну компоновку понять, що викликають або позитивні, або негативні асоціації, що дозволяє впливати на сприйняття інформації. Цей метод заснований на певних асоціаціях, тому він дозволяє легко вплинути на людину в силу її звичок і переконань.

Маніпуляції і пропаганді, які найчастіше застосовуються і в мирний час, і у збройних конфліктах у нашому дослідженні приділено високу увагу. Так, пропаганда у збройних конфліктах, коли через інформування відбувається переконання аудиторії в правильності такої або іншої думки, формується ставлення до «ворога», пояснюються у потрібному ракурсі ті чи інші дії влади. Теза про те, що під час збройного конфлікту війна висвітлюється так само, як інші події, із дотриманням традиційних журналістських стандартів, дуже суперечлива. Інша теза говорить: «...якщо в країні починається війна, то вона починається і в медіа» [4]. Але патріотизм медіа сумнівний, бо через нього аудиторія залишається без критичної інформації, без права на іншу думку [5].

Дослідження пропаганди війни у медіа важливе для громадян країни, в якій вона відбувається, передусім щоб зрозуміти, чи усі думки представлені. Вивчення ж такої сфери у медіа іншої країни, учасниці конфлікту, дасть можливість побачити медійне поле, в якому перебувають громадяни тієї країни, а відтак і вектор інформаційної війни, яку проводить або не проводить країна.

Пропаганда, згідно з традиційним розумінням, полягає у створенні корисних для влади повідомлень, які поширюються і через урядові, і через незалежні медіа. Під час війни поширення потрібних для уряду повідомлень полегшується відсутністю або мінімізацією альтернативних джерел інформації. Журналісти або відтворюють інформацію, яку надав офіційний прес-центр, або редакція відряджає у гарячу точку власного кореспондента, де він добуватиме інформацію, так чи так перебуваючи на одній із сторін конфлікту. Тобто, поширення пропаганди, «правильної картинки» стає легким завданням для влади [5].

Наповнення «правильними» повідомленнями медіа під час війни - ключова стратегія будь-якої влади, країна якої втягнута у конфлікт. Сьюзен Карутерс, яка досліджувала діяльність медіа в умовах війни, зазначила, що «.наслідуючи політику своєї держави, медіа частіше виступають спільниками у розповсюдженні пропаганди під час війни, ніж вони у цьому зізнаються, і навіть можуть відіграти значну роль у розпалюванні конфлікту» [5].

Пропаганді війни, відображенню «правильної картинки» присвятив окрему працю британський пацифіст Артур Понсонбі. У своїй книзі він досліджував пропаганду союзників під час Першої світової війни. Автор визначив декілька десятків ідей, які були спрямовані проти ворога і циркулювали протягом війни. Своєю роботою Артур Понсонбі прагнув попередити читачів, що під час війни влада вимушена брехати, передусім зображаючи ворога злочинцем, дияволом, щоб виправдати усі воєнні дії, а по-друге, щоб героїзувати війну й забезпечити необхідну кількість добровольців для продовження боротьби [6].

Детальний аналіз праці Артура Понсонбі зробила бельгійська вчена Анна Мореллі і це сприяло здійсненню наукового підходу до формулювання «десять заповідей пропаганди», які є актуальними і в сучасному часі [7, с. 171] (табл. 1).

Таблиця 1