Верифікація інформації та робота журналіста з соцмережами

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ №1-2

Верифікація інформації та робота журналіста з соцмережами

1. Етичні вимоги в процесі роботи з фактами і джерелами інформації

Під час роботи з фактами та джерелами інформації журналіст має бути точним та неупередженим, уникати конфлікту інтересів та відповідально ставитися до джерел інформування. Все це необхідно не тільки для того, щоб поважати себе і мати повагу колег. Без відповідальності за кожне слово журналіст втратить довіру читачів і його діяльність не буде мати сенсу. Кожен журналіст має уникати використовування неточних або недбало зібраних відомостей. Журналіст відповідає перед своїм виданням та аудиторією за а) точність фактів, б) збалансованість позицій, в) достовірність відомостей, г) повноту інформації.

1. Точність. Журналіст має бути певним у правдивості інформації, яку він поширює. Для цього він має бути певним у надійності джерела інформації. Якщо джерело не викликає 100-відсоткової довіри, вважається достатнім перевірити інформацію у двох інших незалежних джерелах. Журналіст має бути особливо пильним, щоб не завдати шкоди неповнотою або неточністю інформації. Грубим порушенням етичних стандартів є навмисне перекручення фактів, їх тенденційний вибір, поширення брехливої чи напівбрехливої інформації, отримання матеріального заохочення від третіх осіб за публікацію якихось фактів або думок.

2. Збалансованість. Дотримання цього принципу передбачає виконання трьох умов: 1) має бути наведена та проаналізована вся інформація, що зібрана журналістами при підготовці матеріалу; 2) журналіст має наводити всі основні думки щодо об'єкта свого матеріалу; 3) має бути чітко розділений виклад фактів та власних думок журналіста. Аудиторія має право не тільки знати думку журналіста щодо тієї чи іншої події, а й мати можливість самій робити висновки зі зібраного фактичного матеріалу. Окремою є проблема нейтральності журналістських матеріалів. Журналіст повинен бути нейтральним, коли працює в інформаційному жанрі. Створюючи аналітичний чи художньопубліцистичний твір, він має повне право на висловлення своєї позиції. Потрібно тільки, щоб аудиторія могла чітко відділити цю позицію від інших думок та викладу фактів.

3. Достовірність. Журналіст відповідає не тільки за етичними нормами, а й за законом за правдивість відомостей, які викладені в його матеріалі. Але, крім того, слід звернути увагу, що журналіст не має використовувати незаконні або недостойні методи збирання інформації. Застосування таких методів виправдано тільки у випадку гострої соціальної потреби. Підвищує довіру до матеріалу посилання на джерело інформації. Якщо інформація взята з першоджерела, це сильно підвищує довіру до неї. Журналіст має обов'язково зазначати, чи був він учасником події, а якщо матеріал пишеться за свідченнями інших осіб, слід, крім перевірки правдивості їх слів, вказувати, наскільки вони були близькі до події, чи не є їх слова переказом слів інших свідків. Навіть коли наводяться думки чи судження, обов'язково слід вказувати на всі випадки, коли ці думки належать не журналісту. Інакше аудиторія сприйматиме їх як висловлення журналістської позиції. При виборі джерел інформації журналісту для забезпечення достовірності матеріалу слід звертати увагу на чотири моменти: а) близькість джерела до події, процесу чи явища; б) компетентність у проблемі, що розглядається; в) кількість джерел (чим більше, тим більше гарантій, що відомості достовірні); г) чи є у джерела особиста зацікавленість у відповідному висвітленні проблеми.

3. Повнота. Ще однією важливою умовою всебічного збирання та подання інформації є повнота висвітлення фактів. У медіа мають бути подані всі значущі факти з проблеми, що розглядається, без вийнятків і купюр. Неповна картина спотворює дійсність в очах аудиторії. Тенденційний відбір фактів є грубим порушенням етичних та професійних стандартів. Теж саме стосується й суджень та думок. Журналіст при висвітленні проблеми має давати весь спектр основних думок з цього питання. Журналістське слово повинно завжди ґрунтуватися на фактах. Причому всі факти необхідно ретельно перевіряти. Перевірка важлива навіть у тих випадках, коли факти були раніше опубліковані або здаються цілком очевидними. При цьому розгляд героя чи проблеми публікації має бути всебічним.

Це означає намагатися: 1) аналізувати всі доступні відомості, що стосуються об'єкта розгляду; 2) завжди надаводи основні точки зору при розгляді контраверсійних проблем. У об'єкта критики завжди повинна залишитися можливість висловитися. Саме в цьому полягає як бажання досягти об'єктивності, так і неупередженості позиції журналіста.

Журналіст для перевірки інформації має намагатися особисто зустрічатися з особами, які стали героями його матеріалів. Особливо це важливо, якщо вони стали героями негативними. Люди мають право знати точку зору всіх сторін будь-якого конфлікту. Журналіст повинен намагатися вказувати на свої джерела інформації. Аудиторія має право сама робити висновок про достовірність і неупередженість тих джерел.

2. Верифікація інформації з соціальних мереж

Верифікамція - доказ того, що вірогідний факт або твердження є істинним. Термін використовується залежно від того, як обґрунтовується істина: базується вона на приведенні одного доказу або аргументу - чи вона повинна підтверджуватися можливістю багаторазового відтворювання, тобто перевірятися практикою.

Експерти проаналізували 203 матеріали про конфліктно чутливі групи населення в шести загальнонаціональних інтернет-ЗМІ на предмет того, які джерела інформації журналісти використовують. З'ясувалося, що в 25 % випадків джерелом інформації були акаунти в соціальних мережах, переважно у Фейсбуку й Твіттері. При цьому в 10 % випадків це були неверифіковані акаунти (верифікованими вважаються сторінки, автори яких надали для соцмережі фото з посвідченням особи, яке після верифікації видаляється).

Слід зазначити, що серед неверифікованих акаунтів часто трапляються акаунти досить впливових і відомих особистостей, як-от народної депутатки Ірини Геращенко, голови Донецької військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського, прес-секретарки Леоніда Кучми Дарки Оліфер.

Але трапляються й випадки, коли ЗМІ використовують акаунти взагалі невідомої особи, як-от у новині «Соцсети о “культурных” боевиках “ДНР”: наверное, сгорело шапито» на сайті «Обозреватель» джерелом інформації слугував акаунт у соціальній мережі Павла Пряникова. У такому разі постає питання, чи не суперечить використання соцмереж як джерела інформації професійним журналістським стандартам, де чітко вказано необхідність дотримання стандарту точності й достовірності.

Упродовж останніх декількох років соціальні мережі кардинально змінили роботу українських журналістів.

Завдяки тому, що у Facebook зареєстровані і активно дописують майже всі найбільш впливові політики та чиновники, ця соціальна мережа стала одним з найвпливовіших каналів поширення інформації в українських ЗМІ.

Не зважаючи на те, що аудиторія Facebook в Україні (більше 5,5 млн користувачів) в декілька разів поступається найбільш популярним майданчикам ВКонтакте і Одноклассники, саме ця соцмережа сконцентрувала в собі чи не всіх decision makers і регулярно виступає як майданчик для обговорення найбільш гарячих та резонансних подій в суспільстві. Сталося це через в основному «дорослу» аудиторію Facebook, яку сприймають як ту, що приймає важливі рішення і звикла не довіряти телеканалам, які де-факто залишаються найбільш впливовими ЗМІ в Україні.

В українських реаліях авторське право у Facebook дотримується вкрай рідко, і фото та відео активно перезавантажуються десятками сторінок та користувачів. Також у цій соціальній мережі користувачі й ЗМІ майже завжди не залишають посилання на першоджерело, що зробило роботу щодо перевірки інформації ще важчою.

3. Типові помилки журналістів при роботі з соцмережами

Журналісти регулярно використовують соцмережі як джерела для новин. З одного боку, дійсно, із соцмереж у ЗМІ потрапляють неперевірені й сумнівні факти, фейки, “вброси”, маніпуляції, люди, коні, гітаристи і клоуни.

Важливим фактором в роботі щодо перевірки інформації повинен бути той факт, що фейків, у класичному розуміння цього слова, стає все менше. У наш час, справжній фейк -- це професійно змонтований або ж створений з нуля постановочний контент, який дуже важко перевірити за допомогою типових порад чи інструментів.

Здебільшого журналісти стикаються саме з маніпуляціями, де інформація виглядає цілком правдоподібно і тому не викликає зайвої підозри. Також типовими є інформаційні вкидання, які можуть бути фактично правдивими, але поданими в такий момент і під таким кутом, що матимуть ознаки маніпуляцій. Якщо мова йде про мультимедіа, то найтиповішою помилкою журналістів є небажання дізнатися першоджерело опублікованої інформації. Найчастіше українські ЗМІ помиляються при републікації фото, які були застарілими або змонтованими для розігрівання інтересу аудиторії до тієї чи іншої теми.

Якщо говорити про текстові інформаційні повідомлення, то найпоширенішою проблемою є маніпуляції так званих «лідерів думок», чия компетентність вимірюється тільки кількістю їх підписників. Так само проблемою є використання заяв публічних осіб без врахування контексту та бекграунду самого спікера.

Серед інших типових помилок журналістів слід зазначити випадки, коли редакції «підігрують» гарячим темам і трендам. Тобто коли замість того, щоб розібратися в ситуації, медіа йдуть на повідку у «лайків» і «шерів» своїх користувачів, збираючи всю доступну інформацію з такої теми, не зважаючи на її достовірність. Серйозною проблемою в роботі редакцій є також використання дискредитованих джерел.

Абсурдною виглядає ситуація, коли один і той самий експерт коментує економічні, політичні та військові питання. Так само абсурдним виглядає і те, що видання продовжують цитувати чи користуватися контентом того користувача чи сторінки у Facebook, які неодноразово публікували неправдиву інформацію.

4. Поради щодо цитування та перевірки джерел

1. Остерігайтеся блогерів та «лідерів думок», які коментують різні теми -- починаючи від війни і закінчуючи комунальними тарифами. Особливо ненадійною є інформація, яка подається як інсайдерська. Якщо контент з такого акаунту здається вам цікавим та потрібним у роботі, старайтеся перевірити її з іншого джерела. Також в цю когорту входять і сторінки та групи, які працюють як ЗМІ, але не мають власного сайту або ж сайт є маловідомим та заповнений низькоякісним контентом.

2. Використовуючи інформацію з соціальних мереж, вказуйте це у першому ж реченні або абзаці. Якщо мова йде про неперевірену інформацію, яку ваша редакція все ж вирішила використати, то вкажіть джерело одразу в заголовку. Якщо це частина окремого тексту, то перед цитуванням слід вказати на те, що цю інформацію перевірити не вдалось, але враховуючи контекст вона може бути важливою для читача.

3. Візьміть за правило робити скріншоти повідомлень, які використовуєте у своїй роботі. Зазвичай журналісти вставляють embedкод посту, але у випадку, коли автор посту зробить його непублічним або видалить, у вас не буде підтвердження для ваших читачів. Деякі редакції користуються тільки скріншотами, але це може викликати невдоволення автора, який хотів би мати активне посилання на свою сторінку (що передбачає ембед-код).

4. Створіть списки джерел за компетентністю та довірою. Таким чином ви зможете розбити їх на групи і читати окремо без фільтру Facebook. Для цього потрібно перейти за посиланням https://www. facebook.com/bookmarks/interests і створити список для кожного типу джерел (наприклад: політики, російські ЗМІ, скомпрометовані, бізнес, спорт і т.д.). Аналогічні списки можна створити у Twitter -- https://twitter.com/username/lists. У ВКонтакте для таких цілей можна створити окрему стрічку новин.

5. Правила перевірки акаунтів

Після того як було встановлено першоджерело походження інформації, необхідно перевірити його компетентність як такого, на яке можна посилатися у своїй роботі.

Якщо користувач -- інженер-мостобудівник, то його думка з приводу нового моста на Троєщину дійсно буде цікава читачам. Якщо очевидець масштабного ДТП на Подолі в профайлі вказує, що він працює в компанії, чий офіс знаходиться в цьому ж місці, то його фото майже напевне достовірне.

Якщо інформація несе більш загальний характер, як-от політичний, то варто перевірити ім'я та прізвище через пошукові системи. Зазвичай людина, яка може експертно відгукнутися на певну тему, уже це робила, і була цитована іншими виданнями.

Якщо ж ви не можете нічого знайти про автора посту, то це привід задуматися і продовжити перевірку. Допоможе і будь-яка інша інформація з профайлу користувача. Слід переглянути активність на сторінці, адже інколи фейки з'являються у тих, хто опублікував всього лише декілька або тільки один допис.

Також потрібно перевірити персональне фото з акаунту за допомогою Google Reverse Image Search (https://images.google. com/). Для цього слід натиснути правою кнопкою миші на самому фото і вибрати дію «Знайти цю картинку в Google».

Фейкові акаунти користуються фотографіями, що є у відкритому доступі, тому цей метод часто допомагає швидко перевірити профіль.

Акаунти, у яких немає персонального фото, або там зображена абстрактна річ чи предмет, також підлягають подальшій перевірці. Якщо в розділі «Фото» користувач немає жодного живого фото і не позначений на фотографіях своїх друзів, то це майже напевно фейковий акаунт.

Окремо варто перевірити поведінку людини у Facebook за допомогою сервісу Graph Tips (http://graph.tips/). Для того, щоб можливо було здійснити пошук в потрібному вам профілі, необхідно встановити за замовчуванням англійську мову інтерфейсу. Сервіс працює за допомогою Facebook ID, яке можна взяти із URL необхідного акаунту (вручну або за допомогою цього ж сервісу). Graph Tips простий у використанні і на кожному кроці надає підказки в роботі.

Там ви зможете знайти таку інформацію, як коментарі під фото і постами, фотографії (які завантажив користувач і на яких його позначили), «лайки» і місця, які відвідував вказаний користувач.

З іншого боку, інколи потрібно через Facebook знайти людину, яка належить чи належала до тієї чи іншої групи, працює в конкретній компанії або ж знаходиться в потрібному вам місці. Для цього можна скористатися пошуком по Facebook.

Сам пошук через верхню панель зазвичай не дає результатів, тому для журналістів рекомендується використовувати можливість створення пошукових лінків (URL).

Вони допоможуть знайти людей за такими параметрами: місце проживання (residents); місце роботи (employees); вподобані сторінки (likers); мови, які знає користувач (speakers); місце навчання (students); відвідані місця (visitors); групи, у які вступив (groups).

6. Способи та інструменти перевірки фото

інформація журналіст акаунт перевірка

Найпростіший і найшвидший спосіб перевірки фото -- це обернений пошук Google Reverse Image Search (https://images.google. com/). Якщо ви працюєте в браузері Chrome, то для користування таким пошуком достатньо натиснути правою кнопкою на зображення та обрати опцію «Знайти зображення в Google».

Під час роботи в інших браузерах -- збережіть світлину на свій комп'ютер, а потім завантажте в сервіс. Також можна натиснути правою кнопкою миші на зображення і вибрати опцію «Скопіювати URL» та вставити в пошукову стрічку посилання.

Поширений випадок -- коли Google знаходить сотні аналогічних зображень, і знайти першоджерело здається малоймовірним. У такому разі слід скористатися Інструментами пошуку, у яких можна відфільтровувати результати за часом. Також допоможуть ключові слова, які можна ввести поряд з картинкою.

Ще один спосіб перевірити фотографію з місця подій -- це вручну переглянути вказане місце на Google Street View або в програмі Google Earth.

Для того, щоб за допомогою соціальних мереж знайти фотографії, які зроблені в конкретному місці, можна скористатися сервісом Yomapic, який знаходить останні фотографії з ВКонтакте та Instagram.

Одним з популярних методів розповсюдження фейків є фотомонтаж. Варто «відфотошопити» всього лише одну деталь і фото одразу ж стає сенсаційним. Один з інструментів, який допоможе визначити зміни на фотографії -- Fotoforensics (http://fotoforensics. com/). Сервіс показує області зображення з різним рівнем стиснення, що є ознакою монтажу. Тут можна оцінити яскравість світлини -- якщо якась частина світліша за іншу такого ж кольору, це теж ознака монтажу. Якщо об'єкт був вмонтований у фотографію -- він буде яскравішим на «негативі» Fotoforensics.

Під час резонансних подій одним з найоперативніших джерел для пошуку фотографій з місця подій є соціальні мережі. Для того, щоб відшукати світлини, зроблені у певний час із вказаного вами місця, можна створити власний пошуковий запит для Facebook. Таким чином ви зможете знайти фотографії, які були зроблені в конкретній будівлі, на конкретній вулиці, у місті або на місцевості, а також фотографії з людиною, яка на них позначена.

7. Способи перевірки відео

У переважній кількості випадків недостовірне відео можна визначити за допомогою аналітичних інструментів. До них можна віднести перевірку акаунту, який опублікував відео, а також проаналізувавши контекст, у якому подана інформація і коментарі автора та інших користувачів.

Поради, які допоможуть оперативно визначити, що відео не заслуговує довіри:

1.Ненадійний акаунт, який був зареєстрований нещодавно;

ознаки монтажу,

2.Розфокусовані логотипи і обрізані кадри;

3.Прев'ю ролика -- якісне зображення, якого немає в самому відео; 4.Ознаки оклику і різке емоційне забарвлення в заголовку; 5.Відвертий негатив, або, навпаки, надуманий позитив. Особливо з приводу резонансної наразі теми;

6.Публікація відео без вказування авторства сторінкою або користувачем, який не представляє медіа або очевидно не міг сам зняти такий ролик.

Насправді, проаналізувавши інформаційний контекст і акаунт, з якого було завантажено відео, вивчивши коментарі під роликом і перевіривши в пошуковику наявність аналогічних відео, одразу можна буде сказати про недостовірність чи ненадійність такого контенту. Перевіряти слід за всіма можливим ключовими словами, як тривіальними, так і потенційними. Крім того, можна використати суміжні деталі, які вказують на погоду, або пору року в ролику.

За допомогою сервісу Wolframalpha можливо визначити погоду, яка була в конкретний день у конкретному місті (до прикладу, просто введіть у пошуку англійською «погода в Києві 11 листопада»). Корисними можуть бути й елементи фасадів будинків, назви вулиць, тощо. Адже з допомогою Google Maps можна буде зробити ще один крок для перевірки відео.

Одним із способів дізнатися про правдивість відео є контакт з користувачем, який його завантажив. Якщо він відповідає неадекватно або не реагує на запити й коментарі, то це привід не використовувати ролик до моменту, коли вдасться дізнатися більше деталей.

У випадках, коли оперативно, аналізуючи наявну інформацію про ролик, визначити його достовірність не є можливим, журналісти можуть використати технічний підхід, який допоможе дати відповідь на питання, чи варто використовувати це відео. У цьому разі слід вибрати найбільш яскраві кадри, і, зробивши скріншоти, шукати їх через обернений пошук у Google.

8. Роль читачів у перевірці інформації

Українські редакції нерідко нехтують зверненнями читачів, які намагаються вказати їм на помилки в подачі матеріалу. Насправді, журналісту важко бути спеціалістом у всіх сферах, і з розвитком соціальних мереж експертна думка простого користувача, який є компетентним у певній вузькій галузі, може мати значно більшу вагу, ніж робота журналіста.

Саме тому редакціям слід активно моніторити коментарі читачів під своїми повідомленнями у соціальних мережах, адже там можна почерпнути додаткові дані, а інколи навіть отримати спростування опублікованої вами інформації.

Аналогічно корисно відслідковувати коментарі читачів і до постів ваших конкурентів. Якщо мова йде про гарячу подію, то слід звернутися до своїх читачів з проханням надати додаткову інформацію в разі, якщо вони стали очевидцями важливої події. Таким чином медіа не тільки отримують ексклюзив, але й збільшують лояльність своєї аудиторії.

9. Робота із чутками

Є особливості в поданні такого незвичного джерела інформації, як чутки. Часто виникає питання: чи приділяти чуткам увагу, чи треба їх випускати на велику аудиторію. Чутки - це один з видів комунікації, і якщо вони мають масовий характер, то журналіст обов'язково має зреагувати на це. При цьому треба дослідити не тільки характер чуток і сферу їх поширення, але і можливе джерело, соціальні передумови та наслідки цих чуток. Брехливі чутки мають бути спростовані (краще, якщо буде надано слово авторитетним незаангажованим експертам), правдиві - підтверджені.

При викладі фактів їх обов'язково треба чітко відділяти від думок, суджень, коментарів. Це - один з основних принципів доброї журналістики. Факти треба повідомляти незалежно від того, чиї інтереси вони підтримують, а чиї обмежють. Тобто факт має самоцінне значення і його приховування (якщо він має суспільну вагу) неприпустиме. Позиція журналіста при викладенні фактів має виявлятися в їх повному доборі, послідовності висвітлення, а не в навішуванні ярликів. Якщо коментар потрібний, то краще, щоб його давали незалежні авторитетні експерти, а не політики чи журналісти.

10. Відокремлення фактів від коментарів

У більш вільних жанрах -- авторські програми чи публіцистичні статті -- автор-журналіст може висловлювати власну думку, але при цьому він повинен її завжди чітко позначати («особисто я вважаю», «на думку автора цієї статті» тощо). Такі матеріали можуть бути позначені окремим розділом або рубрикою («авторська колонка», «думка автора», «редакторська колонка» чи іншим чином).

Для таких матеріалів може виділятися окрема сторінка. Аудиторія повинна чітко розуміти, що певна оцінка чи висновок не є «істиною в остан - ній інстанції», це -- лише суб'єктивна думка автора матеріалу.

У новинах також недопустимі оціночні судження, підміна фактів емоціями, яскраво забарвлені епітети й порівняння. Наприклад, кра - ще не вживати таких яскраво забарвлених слів, як «скандальний», «проблемний», «безпрецедентний» тощо, всі подібні визначення вже містять оцінку події, яку журналіст не повинен висловлювати.

Підміна новин емоціями. Основна причина успіху ідеологічної пропаганди путінської Росії полягає саме в примітивній, але ефективній підміні понять і фактів оціночними судженнями й емоціями.

Українські загальнонаціональні медіа, навпаки, найкраще дотримуються стандарту відокремлення фактів від коментарів, порівняно з іншими стандартами.

Заголовки з «перчиком» і картинки з котиками. У сучасному світі ЗМІ стикаються з трьома викликами, які змушують їх, так чи інакше, робити новини яскравішими й додавати «перчику» хоча б у заголовки:

По-перше, це економічний виклик -- конкуренція стала набагато більш жорсткою, новини більш стрімкими, і більш доступними вашій цільовій аудиторії.

По-друге, це технології -- уже зрозуміло, що візуалізація даних привертає набагато більше уваги, ніж просто перелік фактів. Чим далі, тим більше новини розповсюджуються через соціальні мережі, і стає важливим змусити аудиторію розширити ваш контент. І по-третє, це виклик пов'язаний з людською психологією, або навіть неврологією. Люди реагують на емоції, а не на факти, і та ж політична журналістика швидше говорить про оптику, а не про факти.

Сьогодні суспільство хоче не лише фактів, але й емоцій, -- і в цьому немає суперечності, якщо підходити до цього питання раціонально й керуватися здоровим глуздом.

Наприклад, неприпустимо робити заголовки, що відрізняються від суті новини, або заголовки на кшталт «Шок!!! Крокодила-людожера знайдено в центрі Херсона!». Водночас, уже цілком припустимо робити заголовки більш дотепними -- але не перегинати з цим палку, щоб не втратити репутацію ЗМІ, або не наразитися на судовий позов.

Размещено на Allbest.ru