Журнал "Пороги" як приклад пізнього "самвидаву" Придніпров'я

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Постановка проблеми. В роки перебудови, коли все ще здійснювався контроль за функціонуванням культури, панувала цензура, а всіх інакодумців переслідували, залякували, засуджували, майже фізично знищуючи, незалежні позацензурні видання, а інакше кажучи - «самвидав», розвіювали атмосферу страху, розкріпачували думку і творчість і в результаті здійснили справжній прорив в Україні до свободи слова. Ефект їх дії, попри мізерні наклади, був надзвичайний. У Придніпров'ї таким виданням став літературно-художній журнал «Пороги».

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Явище «самвидаву» в Україні почали активно досліджувати в кінці 90-х рр. ХХ ст. Найбільш ґрунтовними є праці О. Обертаса, в яких науковець дав визначення терміну «самвидав», дослідив передумови появи та розвиток цього явища в Україні, його вплив на становлення незалежної літератури і преси, а також особливості «самвидавних» українських видань [1-3]. «Самвидав» як засіб поширення об'єктивної інформації про Україну в 1960-80-х рр. дослідив О. Бажан [4], а діяльність української інтелігенції в Русі Опору 60-80-х рр. розглядав Г. Касьянов [5].

Участь дніпропетровців у дисидентському русі України представлена у науковій розвідці Н. Шейміної [6]. Явище «самвидаву» у Придніпров'ї було предметом досліджень С. Мартинової [7-10].

Мета статті - реконструювати діяльність часопису «Пороги», визначити його роль і місце в становленні незалежних видань України.

Об'єкт дослідження - «Пороги» - літературно-мистецький журнал пізнього «самвидаву».

Методи дослідження. Застосування в роботі порівняльно-історичного методу дозволило показати функціонування «самвидавного» журналу «Пороги» у конкретно-історичний період і визначити його тематичні пріоритети та місце серед інших видань такого типу. Крім того, використані такі спеціально-наукові методи, як історико-оглядовий, історико-хронологічний, культурологічний. При вивченні видання також були застосовані методи емпіричного дослідження, методи аналізу, дедукції та індукції.

Журнал пізнього «самвидаву» «Пороги» побачив світ у Дніпропетровську у 1988 р. та виходив до 1990 р., влившись у русло процесів демократизації суспільства і нового національного утвердження разом з іншими послідовниками й супутниками чорноволівського «Українського вісника» - журналами «Кафедра» (Львів), «Євшан-зілля» (Коломия), «Кальміус» (Донбас).

Задум щодо створення незалежного журналу зародився ще наприкінці 1970-х рр. у тісному гурті друзів І. Сокульського, але можливість втілення його у життя з'явилася лише у 1988 р. Після звільнення з ув'язнення та повернення у Дніпропетровськ, Іван Сокульський стає засновником та головним редактором «Порогів».

Редакційна колеґія складалася з журналіста, прозаїка та публіциста Юрія Вівташа, його дружини, поетеси та художниці Раїси Лиші, педагога Орисі Сокульської. Постійними авторами і членами редколеґії стали також родина Кузьменьків, Микола Береславський, Ярослав Гомза, який відомий своїми публікаціями про маловідомі сторінки української історії та культури, та Петро Розумний. Коло авторів «Порогів» виходило за межі Дніпропетровська: Ярослав Гомза з Донбасу, Ярослав Лесів із Івано- Франківська, Кирило Куцюк-Кочинський з Румунії, Василь Скрипка з Києва. Серед авторів відомі в Україні дисиденти, публіцисти, письменники, митці Євген Сверстюк, Борис Антоненко-Давидович, Левко Лук'яненко, Іван Дзюба, Микола Береславський, Василь Стус, Василь Барладяну.

Особливо складним на етапі створення журналу був пошук друкарки, адже не кожний погодився би друкувати журнал подібного спрямування через ризик привернути до себе увагу влади, зазнати переслідувань та втратити роботу. Не зважаючи на ці обставини, до друку «Порогів» вдалося залучити науковця, кандидата технічних наук Надію Рожанську. Отже, вже перше число журналу було надруковано обсягом у 35 примірників, а зшивати примірники та клеїти до них ілюстрації доводилося вручну вдома подружжю Сокульських. Зауважимо також, що фундатори часопису отримали фінансову допомогу від Ярослава Лесіва і Михайла Гориня, що сприяло збільшенню накладу «Порогів». Так, завдяки спільним зусиллям стало можливо друкувати часопис накладом 50 примірників, одне з дев'яти чисел «Порогів» завдяки отцю Ярославу Лесіву надруковали вражаючим накладом у 1000 примірників у Вільнюсі [7].

Після виходу в світ першого числа журналу стало зрозуміло, що саме ще потрібно удосконалити і у якому напрямку розвиватися далі. Перше за все необхідно було вирішити проблему художнього оформлення і набуття власного візуального образу. Саме на цьому етапі до редколеґії журналу долучилися художник Сергій Алієв-Ковика та мистецтвознавець Лідія Яценко, чиї досконалі знання історії та народного мистецтва краю, а також козацької культури, допомогли повноцінному функціонуванню журналу і сприяли підвищенню його художньо-мистецького рівня.

Вихід у світ першого числа «Порогів» стало яскравою культурною подією і в той самий час, цей номер було сприйнято як своєрідний маніфест, оскільки у вступному слові Сокульський проголосив мету видання, щодо вільного функціонування культури. Дослідники наводять приклад презентації перших примірників журналу подружжям Сокульських на зібранні Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, і емоційно передають атмосферу піднесення і бажання присутніх придбати, або хоча б потримати в руках один із перших вільних журналів [8].

Важливо зауважити, що часопис «Пороги» єднав творчі сили різних поколінь, залучаючи усіх, хто був готовий до спільної важкої праці, яка б сприяла відродженню українського суспільства. Саме для реалізації таких завдань, при альманахові був започаткований однойменний клуб його авторів та прихильників. Метою клубу стало сприяння відродженню національної ідентичності і української культури та її незалежний розвиток. Його існування було можливим завдяки добровільним пожертвуванням громадян, а також членським внескам. Приєднатися до клубу, сповістивши про це будь-кого із його членів, могли усі бажаючі, а скасування членства також здійснювалося за власним бажання, або за негідну поведінку [8].

Журнал «Пороги» мав постійні рубрики для організації матеріалу відповідно до своїх завдань. Передусім це рубрика «Дім для душі», в якій було представлено матеріали на теми релігії та духовного життя, начерки про окремих діячів української культури.

Рубрика «Плин» представляла собою роздуми про насущні теми перебудови і проблеми оновлення. Вже самі назви віддзеркалюють спрямування матеріалів: «Замість перебудови держави - перешиковування бюрократії» В. Барладяну, «Союз народів чи союз проти народів» І. Сокульського, «Що далі?» Л. Лук'яненка, «Двадцять літ після антисоборівської кампанії» І. Сокульського, осмислення причин Чорнобильської катастрофи з нагоди її третьої річниці, порушення назрілих проблем екології. В рубриці публікувалися дотепні гуморески П. Розумного («Будем шото делать»(!?) та ін.), ліричні памфлети Ю. Вівташа («Полювання на великі дерева» та ін.), які супроводжувалися світлинами.

Поезія та проза розміщувалася у рубриці під назвою «Дніпрополь». У цьому розділі часопису друкувалися вірші видатних діячів культури, а деякі з них були надруковані вперше саме в «Порогах». Так, яскравими подіями стали публікації у журналі фрагменту «Чорних кульбаб» Юрія Вівташа у авторському перекладі на українську мову, а також поеми Михайла Романушко «Концерт для самотнього голосу», яка до цього в Україні не друкувалася. часопис український позацензурний

Рубрика «Графіті» стала своєрідним віддзеркалення недавнього минулого та пропонувала у публікаціях сучасні орієнтири мистецького розвитку. У цій рубриці друкувалися Декларація Української незалежної творчої інтелігенції, матеріали з історії українського руху Опору, нариси з історії рідного краю, цікаві публікації з епістолярної спадщини В. Стуса, Б. Антоненка-Давидовича.

«Кольори степу» - історично-мистецька історія степового краю. У цій рубриці публікували нариси з історії лоцманства на Дніпрі, розповідь про козацькі хрести, лірико-психологічний етюди про ікону Святої Великомучениці Варвари з іконостаса церкви в с. Китайгороді на Дніпропетровщині. Зауважимо, що усі названі матеріали було доречно ілюстровано світлинами, колажами, репродукціями. Як бачимо, представлена концепція журналу «Пороги» суттєво відрізнялася від тогочасних офіційних мистецьких стереотипів та мала оригінальні способи презентації матеріалів. Отже, було сформовано інший, оригінальний, авторський погляд на мистецтво і його виразне і якісне візуальне відображення, особливо якщо враховувати далеко не ідеальні умови друку. У часописі публікувалися майстерні світлини, колажі, репродукції картин О. Заливахи, Алієва-Ковики, народного малярства.

За роки своєї діяльності творчий колектив І. Сокульського зазнавав значного тиску з боку влади, їм оголошували численні попередження, переслідували, провокували, називали «націоналістичним зборищем». Саме після чергового побиття, яке сталося у 1991 році під час пікетування у Дніпропетровську, значно погіршилося здоров'я І. Сокульського, і вже через рік він помер. Отже, не зважаючи на постійний тиск, журнал «Пороги» існував протягом двох років і за цей час вийшло у світ дев'ять номерів, останнє число було опубліковано у 1990 р.

Журнал «Пороги» демонструє картину розвитку і практик інтелектуального супротиву у пізній радянський період. Як і інші «самвидавні» журнали, «Пороги» репрезентують матеріал, завдяки якому стає можливим дослідити та зрозуміти особливості дисидентського руху в Україні. Часопис сформував нове культурне співтовариство, що стало суб'єктом культурно-інформаційного обміну і сприяло наповненню новими сенсами процес міжособистісної комунікації.

Окрім орієнтації на зразки української консервативної християнської думки, «Пороги» також цікаві спробами створити репрезентативні зразки високого літературного і візуального графічного-фотографічного образного пізнього модернізму. Насиченість змісту, свобода поглядів, напруга сміливих сподівань, рішучість, ясність і масштаб питань, які були поставлені, - завдяки цьому часопис «Пороги» виділився серед інших видань часів перебудови і став одним із найяскравіших явищ цієї епохи у Придніпров'ї.

Література

l. Obertas, O. (2003), "The origins of the Ukrainian samizdat", Moloda natsiia [Young nation], no. 2, pp. 45-59.

2. Obertas, O. (2003), "Ukrainian literary samizdat of the 1960s", Moloda natsiia [Young nation], no. 2, pp. 103-111.

3. Obertas, O. (2010), Ukrainian samizdat: literary criticism and journalism (1960s - early 1970s): Monograph, Smoloskyp, Kyiv, 300 pp.

4. Bazhan, O. (1998), "Samizdat" as a means to disseminate objective information about Ukraine in the 60- 80 years", Z arkhiviv VUChK-HPU-NKVD-KHB [From the archives of the VUCHK-GPU-NKVD-KGB], no. 1 - 2, pp. 357-365.

5. Kasianov G. (1993), Dissatisfied: Ukrainian intelligentsia in movement of resistance 1960-80-ies, Lybid, Kyiv, 224 pp.

6. Sheimina, T. (2015), "Participation of natives of Dnipropetrovsk in the dissident movement of Ukraine (1960-1985)", Prydniprov'ia: istoryko-kraieznavchi doslidzhennia: zbirnyk naukovykh prats [Pridneprovya: historical and ethnographic research: a collection of scientific works], no. 13, pp. 121.

7. Martynova, S. (2015), "Informal press of Dnipropetrovsk late 1980-early 1990's. (On the example of the handwritten newspaper "Slovo")", Istoriia i kultura Prydniprovia: Nevidomi ta malovidomi storinky: Naukovyi shchorichnyk [History and Culture of the Pridneprovya: Unknown and Little-Known Page: Scientific Yearbook], The National Mining University, no. 11.

8. Martynova, S. (2010), "Freedom to be and freedom to speak", Ekspedytsiia XXI [Expedition XXI], no. 4, pp. 10-11.

9. Martynova, S. (2011), First was the "Slovo", Borysfen [Borisfen], no. 12.

10. Martynova, S. (2012), First was the "Slovo", Ekspedytsiia XXI [Expedition XXI], no. 7.