Рукописний збірник Казань XVII ст. у комунікативно-когнітивному аспекті

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рукописний збірник Казань XVII ст. у комунікативно-когнітивному аспекті

Ю.Л. Олешко

Анотація

У статті проаналізовано комунікативно-когнітивні смисли, закладені різними проповідниками, які робили записи в рукописному збірнику казань XVII cт. Визначено відповідність виправлень структурі проповіді. За розташуванням у тексті виділено надрядкові й покрайні записи. За функціональними параметрами втручання в текст мають такі види: викреслення, серед яких звертання до аудиторії та вказівки казнодії на себе, записи, що розширюють наративну частину проповіді, виправлення помилок/незрозумілих слів і заміни, що не стосуються перекладу чи пояснення окремих фрагментів тексту.

Ключові слова: староукраїнська проповідь XVII cm., вторинний автор, втручання в текст, комунікативно-когнітивні смисли, когнітивний простір, комунікативна поведінка.

Аннотация

Ю.Л. Олешко

Рукописный сборник казаний XVII века в комуникативно-когнитивном аспекте

В статье проанализированы коммуникативно-когнитивные смыслы, заложенные разными проповедниками, которые делали записи в рукописном сборнике казаний XVII в. Установлено соответствие исправлений и структуры проповеди. По расположению в тексте выделены надстрочные и маргинальные записи. По функциональным параметрам вмешательства в текст имеют такие виды: вычеркивания, среди которых обращения к аудитории и указания проповедника на себя, записи, расширяющие нарративную часть казания, исправления ошибок/непонятных слов и замены, не касающиеся перевода или объяснения отдельных фрагментов текста.

Ключевые слова: староукраинская проповедь XVII в., вторичный автор, вмешательства в текст, коммуникативно-когнитивные смыслы, когнитивное пространство, коммуникативное поведение.

Annotatіon

J. L. Oleshko

Manuscript collection of sentences of the XVII century in communicative-cognitive aspect

The paper deals with the communicative and cognitive meanings pledged by different preachers who were making notes in the manuscript collection of sermons of the 17th cent. The correspondence of corrections and the sermon's structure is also analyzed. According to the location in the text, the notes are divided into the superscript and the marginal ones. According to the functional parameters, there are such types of the interventions: deletions, including the preacher's appeals to the audience and pointing on himself, notes which extend the narrative portion of sermon, error correction/incomprehensible words replacement, not connected with translation or explanation.

Key words: Old Ukrainian sermon of the 17th cent., second author, intervention in the text, communicative and cognitive meanings, cognitive space, communicative behavior.

Постановка проблеми. Когнітивно-комунікативна парадигма наукового знання, домінантна для сучасної лінгвістики, уможливлює вивчення текстів під антропоцентричним кутом, тобто реконструкцію мовленнєвої діяльності як результат мисленнєвої.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження староукраїнського проповідництва XVII ст. беруть свій початок із філологічних праць науковців межі XIX- XX ст.: С. І. Маслова, М. М. Марковського, М. Ф. Сумцова, 1.1. Огієнка та ін. Здебільшого наукові зацікавлення зосереджені на дослідженні стародрукованої проповідницької спадщини відомих тогочасних гомілетів: Л. Барановича, І. Галятовського й А. Радивиловського. Натомість рукописні джерела вивчені лінгвістами меншою мірою [7; 8; 9], а збірник «Казання XVII ст.» раніше не був окремо досліджений мовознавцями, що зумовило новизну цієї статті. Комунікативно-когнітивний підхід відкриває нові можливості аналізу текстів в історичній площині, що визначило актуальність цього наукового напряму.

Мета статті - проаналізувати рукописні проповіді XVII ст. в комунікативно-когнітивному аспекті, зокрема внесені вторинним автором зміни в текст, що є результатом свідомої діяльності мовця, орієнтованої на такі фактори: існуюча епістема, когнітивна база автора й когнітивна база реципієнтів.

Виклад матеріалу дослідження. Досліджуваний збірник належить до описаних О. О. Лебедєвим рукописів Церковно-археологічного музею при КДА [6]. Його датовано XVII ст., а походження вказано «западно-русское». Початок і кінець збірника втрачено. Із нього вціліли дві проповіді на Воскресіння, створені різними писарями, і двадцять шість однотипних уривків (апокрифічних і патристичних, зібраних як додатки до недільних читань). У 1886 р. рукопис передав у Церковно-археологічний музей священик Д. Левицький із м. Володимира-Волинського [5, с. 11]. Основний текст написаний напівуставом, але обидві проповіді передані різними авторами. Додаткові записи до основного тексту зроблені іншим чорнилом (більшість із них - світлішим), напівуставом і скорописом, староукраїнською та польською мовами. Серед них - переважно скорочення тексту за допомогою дужок, заміна слів у рядку через надрядкові записи, покрайні (маргінальні) текстові примітки та позначки «NB» і «+».

З огляду на неможливість точного встановлення кількості осіб, які зробили записи у збірнику, доцільним є умовне розмежування тексту на первинний і вторинний. Слід зауважити, що ми не оперуємо терміном «вторинний автор» у тому сенсі, якого йому надавав М. Бахтін у розділі «Автор і герой в естетичній діяльності. Проблема автора», тому що «вторинний автор» є образом автора, створеним первинним, реальним автором. Вірогідно, досліджуваний збірник переходив із рук в руки, і кожен наступний власник робив суттєві, на його думку, корективи. І так щоразу текст отримував ще одне життя, перепрочитувався, набував нових ознак. За висловом Р. Барта, текст становить багатовимірний простір, у якому сполучаються й суперечать один одному різні види письма [1]. Отже, значна кількість втручань у текст, які суттєво доповнюють і уточнюють його, дає можливість радше говорити не про єдиного автора, а про співавторство. Але ми не ставимо за мету графологічне встановлення точної кількості писарів - для нас релевантним є визначення характеру й причин появи додаткових записів, а також суб'єктивний чинник у казаннях.

Обидва казання мають схожу структуру: цитата із Святого Письма, велика за обсягом основна частина й невелика заключна. Як бачимо, це не відповідає структурі, представленій І. Галятовським у його відомому гомілетичному трактаті (Гал., 241). Перша проповідь - Наука на дє(н)<:> триднєвнаго воскресения господа нашего іисусь Ха - починається розлогою цитатою з Євангелія від Івана, яку коментують згодом: В началк 6h слово< > а слово было у Бга<.> а мтоє слово нєголоє было< > але самьг(м) Бго(м) єсть<. > (Каз., 2зв.). Частину речення нєголоє было взято в дужки, а над рядком написано: не тоє то з уст(ь) выходи(т). Напевно, вторинний автор вважав цей фрагмент не зовсім зрозумілим для аудиторії й таким, що не відповідає традиційній епістемі, тому вирішив зробити заміну, яка б полегшувала сприйняття слухача. Викреслюючи певні елементи, казнодія не погоджувався з комунікативними смислами, закладеними його попередниками, але долучав до тексту свої неповторні смисли [2, с. 8].

Нерідко правки стосуються не одного слова, а цілих фраз: А є(д)нажє радуимос# и веселімося ech бо не дл# то(г) же по(ст) доко(н)ча(л)с# же мясо до на(с) вєрнуло<.> Але для того радуимо(сь) же Хс и(з)бавитєль гркхи наши заглади(л)<.> (Каз., 3). Частину речення бо не для то(г) же по(ст) доко(н)ча(л)ся же мясо до на(с) вєрнуло<.> Але для того радуимо(сь) взято в дужки, напевно, з тієї причини, що вона видалася занадто натуралістичною й профанною. Схожа ситуація склалась із уривком яко Iwny рыба вьірїгнути мусїла, де вырггнути замінено на выкинуты (Каз., 5зв.). Подекуди коригування виразно пов'язані зі стилістичною маркованістю елементів, що, на думку проповідника, не відповідають жанру, тому він і здійснював заміни: збкгаймося на сход/мося (Каз., 10), непорожнє на недаром (Каз., 11). Тут доцільно звернутися до поняття когнітивного простору, яке визначають як поліструктурне утворення, що містить когнітивні, семантичні, прагмалінгвістичні конституенти, які забезпечують багаторівневу складну організацію й слугують фільтрами при передачі інформації в процесі комунікації [3, с. 9]. У нашому випадку це означає, що у вторинного автора під час ознайомлення з текстом спрацьовувала внутрішня цензура, яка не пропускала те, що не відповідало його когнітивному простору.

Варто зауважити, що особа, яка робила правки, була непослідовною. Наприклад, у випадку гркхи ради потеряли дієслово виправлено на погубили (Каз., Ззв.). Тоді як у випадку бо кождьгй цр~ь по сме(р)ти цр~ьство тєряє(т) те саме дієслово виправлено на тратить (Каз., 4зв.). Імовірно, що теряти розвинулося з терти, тратити (*terti, *tratiti) (Етим., 560), тому використовувалось у розмові більш спорадично, ніж «губити» і «тратити», які є давнішими й мають праслов'янські відповідники (Етим., 611; 623).

Окрім того, трапляються непродумані виправлення, які свідчать про неуважність проповідника: А яко на поча(т)ку секта створити Б~гъ н~бо и зє(м)лю. Над створити написано оучинивши (Каз., 8). Однак перед тим авторський вибір обґрунтовано так: сотвори(л) Б~гъ н~бо и зє(м)лю<.> Але ту(т) треба оуважити тоє слово сотвориль<.> которое двояко ся значи(т) <.> и оучинилъ и сотвори(л)<.> можє(т) оучинїти члвкь<;> але сотворити ти(л)ко Богь<.> бо оучинити з(ь) чого ко(л)вє(к)<;> але с(о)творити з н!(ш)чого (Каз., 7зв.). У результаті після виправлень порушена логіка викладу, пояснена ідея втрачає сенс, текст стає суперечливим, викликає недовіру.

В обох проповідях значну частину виправлень здійснено цілком суб'єктивно, без очевидної на те причини. Наприклад, шануймо замінено на слухаймо (Каз., 10), вывел на выпроводил (Каз., Юзв.), побужає(т) на взывает (Каз., 9зв.), тросках на фрасунках (Каз., 9зв.). До того ж в останньому прикладі один полонізм замінений іншим, тобто для вторинного автора питання перекладу не стояло, тому такі виправлення не тотожні глосам. Так, нерідко вмотивованість заміни одного слова іншим стає занадто слабкою й навіть незрозумілою. Приміром, метафору до горнего Ієрусалиму замінено на канонічне до царства Небесного (Каз., 10). Можливо, вторинний автор думав, що сполука слів, ужита в переносному значенні, є незрозумілою, тому замінив її на добре відому, що спричинило втрату образності й оригінальності висловлювання. В іншому випадку елемент також було замінено на більш зрозумілий, але гіперболізований: нагороди(т) замінено на вдесятеро, тоді як совито має значення «вдвічі, подвійно, щедро». Безумовно, барокові проповідники прагнули, щоб текст мав перлокутивний ефект, а саме: не залишив аудиторію байдужою, навпаки, «повабив до слухання», подивував, вразив. Це і є причиною багатої образності, гіперболізації, риторичних фігур. когнітивний рукописний виправлення надрядковий

Характерною ознакою другої проповіді («Казане на воскрєсєнїє Христово») є потужний експліцитний вияв суб'єктивного, позаяк у ній часто наявні вказівки мовця на себе (такъ напо(л)нї слухачо(в) мои(х) д~хом с~тым (Каз., 7зв.). Схоже, що для первинного автора було природним наголошувати на своїй причетності до тексту, тоді як для іншого казнодія це було неприйнятним, Наприклад, у висловленні приходити пре(з) то(т) іікіи(и) ты(ж)де(н) до ц~ркви б~жейи зо мною по(с)полу то(т) пра(з)нїкь пра(з)новати (Каз., Юзв.) - частину и зо мною по(с)полу взято в дужки. Так іноді з проповіді видаляли цілі висловлення: Хочу з ласками вашими на то(м) весел(ю) духо(в)но(м) з вами мовити<:> тилько прошу абысте наклонили оуха свои нете(с)кливе<:> до той мовы моей на пожито(к) ва(ш) д~шевны(и) оучинено(и) (Каз., 7зв.).

Оскільки казнодія прагнув до інтерактивності, він часто апелював до прихожан. Як відомо, звертання виражає знання про адресата, взаємини між комунікантами та їхнє ставлення до ситуації спілкування. Вибір звертань пов'язаний із прагненням адресанта не стільки назвати свого співрозмовника, скільки встановити тон спілкування, що відповідає ситуації [4]. Проповідник звертався до слухачів лагідно, аби привернути їхню увагу до промови: Подиве(н)# речь го(д)на#< > слухаче мои за(ц)ныи (Каз., 7зв.), слухаче мои милый (Каз., 8). Проте його наступнику всі звертання здалися зайвими. Але хіба їхня відсутність зробила казання привабливішим?

Незначну кількість нотаток зроблено на полях, усі вони скорописні. Одна з них, що фіксує належність до храму й датування, стосується всього збірника: Domilec па Den 11 Маіа собо(р) со всіми вкщами до собору належачиму 1701 (Каз., 8зв.). Деякі з нотаток слугують доповненням до основного тексту: Тебе пречиста паненко прошу о помощь и благослове(н)ство (Каз., 9зв.), Співаймо ж и веселімося в теперишни(и) д~нь Воскресенїя Х~ва (Каз., 8).

Зауважимо, що досліджувані проповіді містять відомості про аксіологічні уявлення й моральні норми суспільства XVII ст.

Суттєвим є коригування переліку гріхів. Вторинний автор вважає його неповним і вводить слова вшєтєчєнство й злодкйство. Назви гріхів записує у порядку, зумовленому, імовірно, ступенем тяжкості гріха. Отож перелік гріхів розширено до десяти, хоча деякі з назв можна логічно об'єднати: ненажерливість (п'янство, обжирство, лакумство), хтивість (тілесність, розпуста, вшєтєчєнство), жадібність (лихва, лупіжство). Не згаданими залишились лінощі, гординя й заздрість. Мабуть, вказані в проповіді гріхи відображали частотність випадків саме такого переступу. Відсутність виправлень і надлишковість назв на позначення фактично того самого свідчать про те, що в цьому випадку когнітивна база мовців була спільною.

Висновки

Узагальнюючи сказане, зауважимо: втручання в текст структурно співвідносні з основною частиною казання, їх можна поділити на такі види: викреслення (переважно звертань до аудиторії та вказівок автора на себе), записи (міжрядкові, маргінальні), що розширюють текст, виправлення помилок/незрозумілих слів (пєрєскажати замість пєрєзати, по u(c)noehdu замість по вєлщинни), заміни, які не стосуються перекладу чи пояснення, тому не можуть бути ідентифіковані як глоси. Напевно, такі виправлення пов'язані з тим, що вторинний автор прагнув адаптувати текст до соціальної бази слухачів, тому й заміняв його фрагменти на більш прийнятні.

Насамкінець зазначимо, що досліджувані проповіді становлять поліфонічні тексти зі значним суб'єктивним складником. Оскільки остаточний варіант тексту містить комунікативні смисли, закладені щонайменше двома-трьома казнодіями, слід говорити, по-перше, про спільне авторство проповідей, по-друге, про відмінність у когнітивному просторі мовців, який зумовлював їхню комунікативну поведінку. Необхідність тексту відповідати традиційній епістемі, когнітивній базі казнодії і реципієнтів спричинили внесення вторинним автором змін до тексту проповіді. Перспективи подальших наукових розвідок стосуються лінгвотекстологічного дослідження збірника «Казання XVII СТ.», компаративного аналізу з іншими проповідями того самого періоду, діахронічного дослідження жанру проповіді.

Список використаної літератури

1. Барт Р. Смерть автора / Р. Барт // Избранные работы: Семиотика. Поэтика. - М., 1994. -С. 384-391.

2. Бацевич Ф. С. Дискурсивна прагматика: проблемне поле, дослідницька одиниця / Флорій Сергійович Бацевич // Studia Linguistica. Вии. 1. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - С. 4-11.

3. Гуревич Л.С. Когнитивное пространство метакоммуникации / Л. С. Гуревич. - Иркутск : ИГЛУ, 2009. - 372 с.

4. Гущина Л. В. Фатическая функция обращения в диалогической речи (на материале современного английского языка) : автореферат диссертации на соискание научи, степени канд. филол. наук : спец. 10.02.19 «Теория языка» / Людмила Викторовна Гущина; Ростовский государственный педагогический університет. - Ростов-на-Дону, 2006. - 26 с.

5. Извкстія церковно-археологического общества при Кіевской духовной академій за 1886 годъ. - Кіевь, 1887. - 43с.

6. Лебедев А. Рукописи Церковно-археологического музея при Императорской Киевской духовной академии. Т. 1 / А. Лебедев. - Саратов, 1916.

7. Ніка О. І. Казання першої половини XVII ст. у лінгвістичному висвітленні / Ніка Оксана // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Збірник наукових праць. Вип. 21. - К.. 2012. - С.249-254.

8. Суховій О. О. Людина як суспільна істота у фразеології проповідницього жанру (на матеріалі рукописних казань кінця XVII ст. Варлаама Ясинського) / Оксана Суховій // Україністика на порозі тисячоліття : Проблеми мови, літератури, культури : збірник статей. - Оломоуць, 2001.

9. Чуба Г. Текстологічне дослідження українських учительних євангелій другої половини XVI - початку XVII ст.: перемишльський тип / Г. Чуба // Вісник Львівського університету, Серія книгознавство. - 2007. - Вип. 2. - С. 5

Список умовних скорочень назв джерел

Гал. - Галятовський І. Наука, албо способ зложеня казаня // Галятовский И. Ключь разумкнія. -

К. : Типография Печерской лавры, 1659. - Стародрук ЦНБВ Кир.32. - С. 241-249.

Етим. - Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. -- К. : Наук, думка,1982. Т. 1, Т. 5 / Укл.: Р. В. Болдирєв та ін. - 1982, 2006. - 632 с., 704 с.

Каз. - Збірник казань XVII ст. - Рукопис ЦНБВ Л. 246 (Муз. 608). - 42 с.

Одержано редакцією 20.11.13

Прийнято до публікації 24.12.13

Размещено на Allbest.ru